Реферат

на тему:

Взаємодія органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю

Проблема управління системою боротьби з організованою злочинністю
виступає об’єктом детального розгляду політиків і науковців, державних і
громадських організацій, які роблять свій внесок у загальну справу
розбудови України як правової, демократичної, соціальної держави. У
світовій практиці державного управління визнано, що програма розвитку
правоохоронних структур в умовах соціальних перетворень повинна
розвиватися відповідно до нових умов суспільного життя. Таким чином,
розв’язання організаційних проблем підвищення ефективності системи
боротьби з організованою злочинністю та взаємодії спеціальних
підрозділів, що ведуть боротьбу з цим негативним явищем, є вкрай
необхідною і має стратегічний характер.

Заходи реорганізації системи боротьби з організованою злочинністю
пов’язані зі здійсненням соціально-економічних, політико-правових,
організаційно-структурних заходів у напрямі всебічного забезпечення прав
та інтересів громадян. Безпека України у контексті загальноєвропейської
безпеки ґрунтується на тому, що розвиток і зміцнення Європейського Союзу
поглиблює загальноєвропейську безпеку в усіх її аспектах, що
реформування внутрішньої безпеки кожного з його членів має спрямування
на досягнення загальносистемної мети – колективної безпеки.

Існуючий державний механізм регулювання суспільних відносин у
правоохоронній сфері має досить консервативний характер і не зовсім
відповідає сучасним умовам існування Української нації як у внутрішній,
так і зовнішній сферах її життя. Система силових органів має
розгалужену, складну організаційно-функціональну структуру, що ускладнює
організацію та здійснення процесу управління. За наявності значної
кількості силових структур України їх роль у боротьбі з організованою
злочинністю може бути оцінена як мала. Державні органи, перед якими
поставлене завдання забезпечення безпеки нації від внутрішніх і
зовнішніх загроз, при додержанні політико-правових умов, створенні
спеціалізованого механізму управління, повинні активно залучатись до
справи забезпечення державної безпеки в аспекті боротьбі з організованою
злочинністю. Для цього необхідно подолати відомчі бар’єри, об’єднати
зусилля державних органів, оперативних підрозділів в єдиному напрямі
забезпечення внутрішньої безпеки держави, тобто, розробити модель
управління відповідними суб’єктами за організаційно-функціональним
принципом.

Розробка і застосування шляхів і механізмів боротьби з організованою
злочинністю є невід’ємною частиною діяльності державних органів та
громадськості. Прийняття комплексних, ефективних заходів щодо боротьби з
цим лихом є загальнонаціональною справою, яка повинна бути системною,
послідовною та узгодженою, мати правове, організаційне, фінансове,
матеріально-технічне, наукове забезпечення.

Проблему організованої злочинності, її зміст і структуру, форми прояву,
стратегію та тактику боротьби з цим небезпечним соціально-економічним
явищем вивчають науковці різних країн світу. Вона є об’єктом уваги
практиків, учених, соціологів, економістів, політиків і публіцистів. У
пострадянський період її досліджували такі вчені, як: Г.А. Аванесов,
В.А. Алексєєв, С.Б. Алімов, О.Н. Басалаєв, І.І. Басецький, М.І. Бажанов,
Р.С. Бєлкін, В.М. Биков, О.І. Гуров, А.І Долгова, В.М. Єсіпов, В.А.
Лукашов та ін.

Серед вітчизняних учених необхідно вказати таких, як: Ю.В. Александров,
П.П. Артеменко, О.М. Бандурка, Б.І. Бараненко, В.П. Бахін, В.І. Бояров,
Ф.Г. Бурчак, О.А. Гапон, І.М. Данішин, Е.О. Дідоренко, М.В. Корнієнко,
В.О. Коновалова, М.Й. Коржанський, В.В. Крутов та ін.

Їх дослідження дозволили виробити концептуальні підходи до пізнання
організованої злочинності, її стану, підгрунтя, виникнення та поширення.

Разом з тим, недостатньо приділено уваги правовому та організаційному
забезпеченню діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю, їх стратегії і тактиці.

До органів, що взаємодіють у сфері боротьби з організованою злочинністю,
відносяться правоохоронні, контролюючі та інші органи, які можуть надати
один одному певну допомогу. У розділі п’ятому “Взаємодія спеціальних
підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та іншими державними
органами” Закону України “Про організаційно-правові засади боротьби з
організованою злочинністю” [1] визначені основні форми взаємодії різних
органів, задіяних у боротьбі з організованою злочинністю, а також
порядок взаємодії між ними залежно від їх виду:

– спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС,
спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю СБУ, інші
державні органи, що мають контрольні повноваження;

– органи, що задіяні у справі боротьби з організованою злочинністю
неоднорідні, вони мають свою диференціацію. Їх діяльність має постійний
характер, пов’язана зі здійсненням владних повноважень, комплексу
заходів щодо протидії різним формам організованої злочинності.

Стан взаємодії зазначених вище органів залежить від дотримання таких
умов:

– єдності цілей і завдань протидії протиправним проявам. Їх спільна
діяльність уможливлює виявлення, попередження і розкриття правопорушень,
що мають прояви у різних сферах соціального життя: політичній,
економічній і т. ін., тобто – здійснення цілеспрямованого впливу на
об’єкт правоохоронної підсистеми і таким чином протидії організованій
злочинності;

– узгодження заходів і дій взаємодіючих суб’єктів, що визначається їх
компетенцією у боротьбі з організованою злочинністю і може проявлятися у
функціонально координованих за цілями і завданнями автономних
здійсненнях різних оперативно-тактичних, адміністративних,
кримінально-правових, кримінально-процесуальних завдань виявлення,
запобігання і розкриття злочинів. Узгодженість взаємодії може базуватись
на нормативно-правових актах, що визначають основні напрями і
компетенцію взаємодіючих суб’єктів;

– паритетності, яка означає рівність взаємодіючих органів, відсутності
їх прямої підпорядкованості, при наявності системоутворюючої мети,
завдань, організаційної структури певного типу. Паритетність підкреслює
їх автономність у прийнятті рішень, форм і методів діяльності,
спрямованості та раціональності використання відповідних сил і засобів,
наявних у розпорядженні;

– безперервного процесу узгодження дій у напрямі протидії проявам
організованої злочинності. Проведення сумісних планово-організаційних
заходів, підтримання безперервності, своєчасності, коректування по
напрямах, перегрупування сил, засобів і методів виконання узгоджених
заходів залежно від обстановки і ситуації;

– персональної відповідальності взаємодіючих суб’єктів, індивідуальної
відповідальності за результати узгоджених дій, що проводяться.

Спираючись на наведені системоутворюючі елементи взаємодії органів,
задіяних у справі боротьби з організованою злочинністю, оцінюючи її
інтенсивність, можна здійснити класифікацію рівнів взаємодій: високого,
середнього та низького.

Чинники, що впливають на стан взаємодії органів, які ведуть боротьбу з
організованою злочинністю:

– єдине для державних органів завдання – попередження та запобігання
правопорушень;

– об’єктивна необхідність комплексного підходу до збору, аналізу та
оцінки інформації про криміногенну обстановку в сфері боротьби з
організованою злочинністю, оскільки жоден з означених органів не володіє
нею у достатньому обсязі через ряд причин (складність предмету оцінки,
прихований характер правопорушень та ін.);

– обмеження сфери державного регулювання, контроль за господарською
діяльністю недержавного сектору економіки, їх самостійність;

– єдність об’єкту протидії, на що спрямована взаємодія різнорідних
державних органів;

– обумовленість оперативного реагування на прояви організованої
злочинності, взаємодія з різнофункціональними органами, співробітництво
на негласних засадах з їх працівниками;

– проведення спільних спеціальних операцій із залученням різних органів
і служб, що дозволяє досягати комплексності у виявленні та припиненні
протиправних проявів.

Характер завдань органів, що здійснюють боротьбу з організованою
злочинністю, визначає їх організаційну структуру.

Це вимагає існування налагодженої системи взаємодії. Непогоджені дії
суб’єктів цієї системи рано чи пізно можуть призвести до катастрофи,
тому, безумовно, такі дії повинні бути координованими.

Органи даних систем можна віднести до державних, які повинні втілювати у
життя державну функцію охорони законних прав та інтересів громадян,
закріплених в Конституції України [2].

Діяльність держави по забезпеченню прав та інтересів особи, суспільства
в цілому від протиправних злочинних посягань в організованих формах має
різноплановий і складний характер. Вона здійснюється у напрямах, які
можна класифікувати як підсистеми державного захисту у відповідній
сфері. Така класифікація створює необхідні умови для оцінки ефективності
заходів по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією, вказує
основні шляхи корегування політичних рішень, реформування правоохоронних
органів, що діють у відповідній сфері.

Сукупність таких елементів як суб’єкт і його обов’язки; сфера
функціонування суб’єктів і правоохоронні заходи створює
структурно-функціональну підсистему боротьби з організованою
злочинністю.

Таким чином, система боротьби з організованою злочинністю та корупцією є
сукупністю правоохоронних підсистем:

– правоохоронна підсистема у сфері діяльності посадових осіб,
працівників підприємств, організацій, установ та підприємців. Суб’єктами
забезпечення функціонування цієї підсистеми є керівники і уповноважені
ними особи. Обов’язки цих суб’єктів спрямовані на виконання
правоохоронних заходів у сфері боротьби з організованою злочинність і
корупцією;

– правоохоронна підсистема у сфері соціального проектування,
адміністрування за галузями народного господарства органів державної
влади та органів місцевого самоврядування, створення, реорганізація,
ліквідація видів та форм господарювання, адміністративних механізмів,
забезпечення життєдіяльності, сталого розвитку
адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, розширення,
перепрофілювання, переоснащення об’єктів промислової та соціальної
інфраструктури;

– суб’єктами забезпечення функціонування цієї підсистеми є органи,
зайняті правоохоронною діяльністю, формально визначені зацікавлені
особи, організації та виконавці замовлень;

– правоохоронна підсистема у сфері особистої безпеки приватних,
посадових осіб, а також тих осіб, які знаходяться під державним
захистом. Суб’єктами забезпечення функціонування цієї підсистеми є
людина і громадянин. Обов’язки цих суб’єктів спрямовані на дотримання
права людини на захист, безпеку, виконання зобов’язань, завдань із
забезпечення особистого захисту;

– адміністративна підсистема захисту у сфері боротьби з організованою
злочинністю і корупцією. Суб’єктами забезпечення функціонування цієї
підсистеми є суб’єкти забезпечення національної безпеки України.
Обов’язки цих суб’єктів мають адміністративний характер по забезпеченню
функціонування правоохоронних підсистем захисту у сфері боротьби з
організованою злочинністю і корупцією;

– правоохоронна підсистема у сфері охорони громадського порядку і
безпеки. Суб’єктом підсистеми є органи, що ведуть боротьбу з
організованою злочинністю і корупцією. Їх обов’язки спрямовані на
виконання державного завдання по захисту прав та інтересів громадян.

Згідно з наведеним переліком правоохоронних підсистем забезпечення
виконання заходів у сфері боротьби з корупцією і організованою
злочинністю в України є загальносистемним державним завданням. Але
заходи боротьби з організованою злочинністю мають певну специфіку,
зумовлену видом суспільної діяльності. Це дає можливість класифікувати
їх на профілактичні (адміністративні, адміністративно-виробничі,
науково-технічні) та оперативні заходи.

Заходи безпеки профілактичного характеру забезпечують умови запобігання,
попередження правопорушень, злочинів; обмеження, локалізацію їх
негативного впливу; забезпечення безпеки осіб, охорону (майна, певної
території), успішну ліквідацію злочинних проявів, створення умов, що
виключають рецидив злочину, повторення правопорушення.

Характер оперативної діяльності полягає в активності спеціальних
підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, завданням яких є
забезпечення належних умов безпеки особистості та суспільства.

Критерієм характеристики підсистем загальнодержавної системи боротьби з
організованою злочинністю і корупцією є функції суб’єктів.

Виходячи зі змісту, який викладається у згаданих підсистемах,
функціональні обов’язки їх суб’єктів характеризують функції відповідної
правоохоронної підсистеми, у зв’язку з тим, що на суб’єкт покладені
обов’язки, спрямовані на виконання функції конкретної підсистеми. Вони
називаються функціональними.

Таким чином, аналіз кожної з підсистем міститься у характеристиці її
функцій, заходів і організаційних структур.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що використання
запропонованих правоохоронних підсистем як складових загальнодержавної
системи боротьби з організованою злочинністю надає можливість покращити
стан взаємодії відповідних органів.

 

Список використаних джерел

1. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 року // Відомості
Верховної Ради. – 1993. – № 35. – Ст. 358

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –№
30. – Ст. 141.

М.Ю. Азаров. Взаємодія органів, які ведуть боротьбу з організованою
злочинністю. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і
практика)” 10’2004.

Похожие записи