Реферат на тему:

Взаємодія митних брокерів і митних перевізників з митними органами
України

Проблема взаємодії митних органів України з державними органами
частково піднімалась у працях Є.В. Додіна „Функции и формы деятельности
таможенных органов Украины”, Л. Давиденко „Надання митних послуг
громадянам”, С.В. Ківалова „Організаційно-правові аспекти митної справи
в Україні”, П.М. Шеремети „Теоретично-методологічні основи дослідження
правового регулювання митної діяльності в Україні”, В.К. Шкарупи,
Р.Б.Шишки, Є.М. Тропіної, Д.В. Приймаченко, А.П. Павлова, С.А.
Степанюка. Проте здебільшого це було дослідження проблем особливостей
взаємодії між митними органами та державними органами різного рівня.

Удосконалення митного законодавства вимагає визначення форм взаємодії
між митними органами України і недержавними органами, фізичними особами.
Реалії сьогодення потребують необхідного наукового осмислення та
визначення змісту таких правовідносин, що виникають між митними органами
України, з одного боку, і митними брокерами та митними перевізниками, з
іншого.

Наукова новизна виявляється в розгляді питань, які залишились поза
увагою науковців і ґрунтується на відсутності чітко визначеного
правового статусу митних брокерів і митних перевізників, ліцензійних
умов здійснення діяльності митних брокерів, розробленого механізму
страхування відповідальності посередницької діяльності митного
перевізника тощо.

Для розв’язання зазначеної проблеми були сформульовані такі цілі статті:

1) визначити зміст категорії „взаємодія”;

2) дослідити форми взаємодії митних органів України та підприємств, що
надають посередницькі послуги в митній сфері;

3) запропонувати шляхи та напрями вдосконалення правового регулювання
відносин між митними органами та суб’єктами господарювання.

Ефективне здійснення функцій митних органів України та покладених на них
завдань багато в чому залежить від взаємодії між Державною митною
службою та Міністерством економіки, Міністерством закордонних справ,
Службою безпеки України, Державним комітетом у справах охорони
державного кордону України, Державною податковою адміністрацією,
Міністерством внутрішніх справ, Міністерством охорони здоров’я,
Міністерством транспорту України, Міністерством екології та природних
ресурсів, іншими державними та недержавними органами, що уповноважені на
здійснення відповідних функцій.

Загальні засади взаємодії митних органів з державними й недержавними
органами та фізичними особами урегульовані чинним законодавством. Глава
3 Митного кодексу України встановлює, що митні органи, спеціалізовані
митні установи та організації, їх посадові особи при виконанні
покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади,
органами місцевого самоврядування, а також підприємствами та громадянами
в порядку, встановленому законодавством.

Перш ніж аналізувати особливості взаємодії митних органів і митних
посередників, доцільно дослідити зміст категорії „взаємодія”.

Незважаючи на досить широке застосування поняття „взаємодія” як у
філософських, так і інших науках зміст його достатньо не розкрито. Існує
дві найбільш поширені в науці думки щодо визначення філософської
категорії „взаємодія” [9, с. 43]. Перша концепція передбачає, що
наявність зв’язків між будь-якими явищами об’єктивного світу з
необхідністю викликає взаємодію між ними. За другим твердженням,
філософська категорія „взаємодія” повністю ототожнюється з категорією
„взаємозв’язок” [4, с. 620].

Відповідно до другої концепції для філософської категорії „взаємодія”
характерна наявність, по-перше, лише таких зв’язків, які дозволяють
об’єктам взаємодіяти один з одним, по-друге, самої взаємодії, внаслідок
якої відбувається двостороння зміна взаємодіючих об’єктів [10, с. 366].

Більш переконливою є думка, відповідно до якої зміст досліджуваної
категорії охоплює лише актуалізовані, діючі зв’язки, результатом яких є
реальний вплив взаємодіючих об’єктів.

Форми взаємодії тісно пов’язані із формами діяльності митних органів з
реалізації їх багаточисельних функцій. Серед основних функцій митних
органів переважно називають фіскальну, регулятивну, правоохоронну,
функцію надання митних послуг і підприємницьку [7, с. 8]. Адже саме
реалізація регулятивної функції визначає основи взаємодії між митними
органами та митними брокерами і митними перевізниками. Регулятивна
функція є однією з основних функцій митної системи України. Ця функція
здійснюється митними органами як шляхом нормотворчості, так і шляхом
правозастосування. Державна митна служба України (далі – ДМСУ) є
спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі
митної справи і має значні повноваження з регулювання відносин, що
виникають у сфері митної справи. Відповідно до ст.13 Митного кодексу
України ДМСУ в межах своїх повноважень видає накази, організовує та
контролює їх виконання.

Правовий статус ДМСУ, її нормативні повноваження як спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади більш детально
визначені Положенням про Державну митну службу України, затвердженим
Указом Президента України № 1022/2600 від 24 серпня 2000 року. Згідно з
цим Указом ДМСУ узагальнює практику застосування законодавства і в
установленому порядку пропонує на розгляд Президенту України, Кабінету
Міністрів України. У межах своїх повноважень ДМСУ організовує виконання
актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Прикладами такої нормотворчості ДМСУ, що визначає його форми взаємодії з
митними брокерами та митними перевізниками, є спільний наказ Державного
комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і
Державної митної служби України „Про затвердження ліцензійних умов
провадження посередницької діяльності митного перевізника” від
25.03.2004 № 34/212, наказ Державної митної служби України „Про
посилення контролю за діяльністю підприємств, що надають посередницькі
послуги в галузі митної справи” від 09.06.2004 № 429, наказом Державної
митної служби „Про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на
підставі договору” від 22.07.1997 № 340.

Аналіз чинного законодавства дозволяє визначити такі форми взаємодії
митних органів та підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі
митної справи:

1. Митні органи в особі Державної митної служби України (або регіональні
митниці, в разі делегування їм повноважень) займаються прийняттям
документів, що подаються для одержання ліцензії на провадження
посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника,
видачею, переоформленням, анулюванням таких ліцензій, веденням
ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів митних брокерів і митних
перевізників, з їх періодичною публікацією.

2. Митний орган, у регіоні роботи якого здійснює діяльність митний
брокер (митний перевізник), з урахуванням специфіки своєї діяльності
розробляє єдиний порядок здійснення митними брокерами операцій з митного
оформлення, в тому числі і процедуру допуску митних брокерів до певних
розділів інформаційної мережі митного органу для автоматичної обробки
інформації та електронної передачі даних, необхідних при здійсненні
митним брокером своєї діяльності, з урахуванням вимог щодо захисту
інформації.

3. Митний орган, у регіоні роботи якого здійснює діяльність митний
брокер (митний перевізник), запроваджує окремий, централізований облік
підприємств-посередників із занесенням до обліку інформації про
порушення митними брокерами та митними перевізниками вимог
законодавства.

4. Митний орган, у регіоні роботи якого здійснюють діяльність митні
брокери та митні перевізники, повинен забезпечити своєчасне прийняття
рішення щодо скасування (анулювання) дозвільних документів на здійснення
підприємницької діяльності в галузі митної справи.

5. Митні брокери та митні перевізники мають право на отримання платних
послуг, перелік яких затверджений постановою КМУ від 25 грудня 2002 року
№ 1952 (зокрема, інформування та консультування митними органами з
питань посередницької діяльності, з питань митного законодавства тощо).

6. Митний орган, в регіоні діяльності якого діють митні посередники, а
також підвідомчі йому органи надають для доступного ознайомлення в
місцях митних брокерів їх розташування, перелік усіх діючих у даному
регіоні митних посередників.

7. Безпосередній контроль за діяльністю підприємств, що надають
посередницькі послуги в галузі митної справи здійснює митний орган, в
регіоні діяльності якого діє митний брокер, і митний орган, що видав
ліцензію. Митний орган оформлює рішення про проведення перевірки
діяльності митних брокерів відповідним наказом, а митний брокер
зобов’язаний сприяти проведенню перевірки. За результатами перевірки
повинен складатися акт відповідної форми.

8. Митні посередники мають право вимагати від митного органа створення
рівних умов здійснення підприємницької діяльності із надання послуг з
декларування товарів і транспортних засобів і перевезення товарів, що
переміщуються через митний кордон України, або перебувають під митним
контролем.

Отже, відносини, які виникають між митними посередниками та митними
органами України, за правовою природою можна визначити як
адміністративно-правові вертикального виду. Саме ці відносини, що
характеризуються наявністю в однієї сторони державно-владних повноважень
(митні органи) щодо другої сторони відносин (митні посередники),
найяскравіше виявляють сутність адміністративно-правового регулювання.
Для даних відносин характерні: нерівність сторін, підлеглість однієї
сторони іншій, наявність організаційної підпорядкованості та її
відсутність; підконтрольність і піднаглядність, нерівність сторін у
юридичному розумінні.

Якщо розглядати проблему взаємодії даних суб’єктів у контексті положень
Європейського Митного кодексу, то відповідно до ст. 5 передбачені дві
схеми взаємодії митних брокерів і митних органів. По-перше, пряме
представництво, яке передбачає відповідальність митного брокера перед
митними органами тільки з питань своєї кваліфікації, професіоналізму та
компетентності. Тобто за цією схемою митний брокер не несе фінансової
відповідальності за клієнта, а межі відповідальності передбачені
законодавством та угодою між митним агентом та його клієнтом По-друге,
побічне представництво, за яким брокер несе повну відповідальність за
свого клієнта, в тому числі і фінансову.

Таким чином, кожна країна Європейського Союзу може обрати для себе ту
чи іншу (але тільки одну) схему взаємодії митних посередників з митними
органами для застосування в своїй країні.

Проаналізуємо вирішення даного питання в українському законодавстві. За
ст. 179 чинного Митного кодексу України, митний брокер виконує обов’язки
і несе відповідальність, встановлену законом. Отже, в кодексі так і не
визначено чітко, за яким варіантом представництва працюють митні брокери
в Україні. Аналіз усього митного законодавства, що регламентує та
регламентувало діяльність митних брокерів в Україні, дає підстави
говорити про те, що в нашій країні переважають ознаки побічного
представництва, оскільки весь час, до набрання чинності Митного кодексу
України йшлося про те, що такі посередники (будь-то брокери, або
підприємства, що здійснюють декларування на підставі договору) виконують
обов’язки і несуть відповідальність у повному обсязі як власники
(володільці), що самостійно переміщують товари чи інші предмети через
митний кордон України. Можливо, така динаміка розвитку митного
законодавства цього напряму буде змінена прийнятими ліцензійними умовами
провадження посередницької діяльності митних перевізників. Проектом
ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного брокера
передбачено, що митний брокер виконує всі обов’язки і несе
відповідальність, передбачену Митним кодексом України, у межах своєї
компетенції. Таким чином, можливо, в майбутньому ми перейдемо до прямої
схеми посередництва митних брокерів, яку, до речі, обрали більшість
країн Європейського Союзу, де межі відповідальності митних посередників
визначаються угодою між господарюючим суб’єктом і митним посередником.

Цілком зрозуміло, що обрання такої схеми взаємодії між митними
посередниками та митними органами вимагає негайної розробки та
впровадження механізмів фінансових гарантій і страхування діяльності
митних брокерів, можливостей відстрочки повернення фінансових платежів
протягом певного періоду часу. Спроби запровадити подібні положення у
вітчизняне митне законодавство вже є, зокрема, в ліцензійних умовах
провадження діяльності митного перевізника, затверджених наказом
Державного комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва, ДМСУ від 25.03.2004 року № 34/212 передбачено обов’язок
ліцензіата застрахувати власну діяльність на суму не менше як 2000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (34 тис. грн). Для
порівняння, в митному законодавстві Російської Федерації передбачено
страхування діяльності митних брокерів на суму не менше 20 млн
карбованців, а також ретельно розроблений механізм забезпечення
виконання зобов’язань митними брокерами гарантіями банку (брокерське
підприємство забезпечує свою роботу фінансовою гарантією 1,5 млн євро).

Тому доцільно буде нашим законодавцям не зупинятися на досягнутому –
прийняття нового Митного кодексу, а працювати далі спільно з Державною
Митною службою України, Асоціацією митних брокерів України, Державним
комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва тощо
над удосконаленням митного законодавства, що визначає статус митних
посередників, встановлює основи взаємодії між ними, адже без митних
посередників, які здійснюють представництво та захист інтересів
господарюючих суб’єктів, митне оформлення практично неможливо.

Таким чином, з метою удосконалення правового регулювання відносин між
митними органами і підприємствами, що надають послуги в галузі митної
справи, доцільно було б:

– при розробці Державною митною службою України нормативно-правових
актів, які визначають організаційно-правові основи діяльності митних
посередників, враховувати пропозиції та зауваження останніх, зокрема,
запропонованих безпосередньо Асоціацією митних брокерів України, що, в
свою чергу, сприятиме застосуванню принципу партнерства у відносинах між
митними органами та митними брокерами і митними перевізниками. Крім
того, це запобігатиме прийняттю економічно недоцільних і неефективних
регуляторних актів;

– розробити дієвий механізм надання митними органами митним посередникам
необхідної інформації (правова, економічна, статистична) для їх
діяльності;

– розробити та впровадити механізми фінансових гарантій та страхування
діяльності митних брокерів, можливостей відстрочки повернення фінансових
платежів протягом певного проміжку часу;

– координація діяльності митних брокерів і митних перевізників вимагає
розробки та прийняття оптимальних, високоефективних механізмів їх
взаємодії між собою;

– при розробці вітчизняної схеми взаємодії митних агентів та митних
органів враховувати базові стандарти та принципи такої взаємодії, що
закріплені у Європейському Митному Кодексі, адже вплив митного
середовища на процеси інтеграції і бізнесових взаємин між ЄС та Україною
є досить відчутним;

– впроваджувати у життя міжнародні конвенції щодо спрощення митних
процедур і застосування новітніх технологій, які сприяють швидкому
митному контролю й оформленню.

Література:

1. Митний кодекс України: Коментар до митного кодексу / За ред. П.В.
Пашко,

М.М. Каленського. – К., 2004.

2. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України
від 1 червня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 2 серпня.

3. Барицька О.І. Митний перевізник: новий статус для нових можливостей
// Митна газета. – 2004. – № 14.

4. Большая советская энциклопедия. – 2-е изд. – М., 1951. – Т. 2. – С.
620–622.

5. Брокери – не сліпі кошенята // Автотрофі. – 2004. – № 15–16.

6. Давиденко Л. Надання митних послуг громадянам // Митна справа. –2003.
– № 1.

7. Додин Е.В. Функции и формы деятельности таможенных органов Украины //
Митна справа. – 2003. – № 5.

8. Додин Е.В. Таможенный кодекс Украины 2002 года // Митна справа. –
2003. – № 3.

9. Кивалов С.В. Организационно-правовые основы таможенного дела в
Украине (общая часть) : Учебное пособие. – Одесса, 1994.

10. Малая советская энциклопедия. – 3-е изд. – М., 1958. – Т. 2. – С.
366.

11. Прес-служба ДМСУ. Держмитслужба України посилила контроль за
діяльністю підприємств, що надають посередницькі послуги в галузі митної
справи // Митна газета. – 2004. – № 15.

12. Старилов Ю.П. Курс общего административного права. – М., 2002. – Т.
1. – С. 415.

13. Степанюк С.А. Управлінські послуги в галузі митної справи // Митний
брокер. – 2003. – № 1.

Похожие записи