Реферат на тему:

Вплив податкового законодавства на діяльність сільськогосподарських
товаровиробників та аграрних бірж

Прийняття нового Податкового кодексу повинне стати основою
цілеспрямованої податкової політики держави та найважливішим кроком на
шляху до забезпечення стабільності економічних процесів, що відбуваються
у державі. Особливу увагу при цьому варто приділити проблемам
нормативно-правового забезпечення процесів оподаткування таких найбільш
вразливих секторів економіки, як сільське господарство.

В Україні триває процес формування ринків сільськогосподарської
продукції та ресурсів сільського господарства. Головним елементом
аграрного ринку є аграрні біржі, які перебувають безпосередньо у
правовідносинах із сільськогосподарськими товаровиробниками. Тому
питання вдосконалення податкового законодавства щодо
сільськогосподарських товаровиробників та аграрних бірж є досить
актуальним і має велике значення для оптимізації діяльності цих
суб’єктів на практиці.

На сьогодні проблеми оподаткування у АПК більш досконало розглянуто в
економічній літературі. Проте правовим аспектам оподаткування діяльності
товаровиробників і бірж приділено недостатньо уваги, тому це питання
залишається дискусійним.

Незважаючи на те, що товаровиробників і аграрні біржі об’єднує статус
учасників аграрного ринку, їх оподаткування має відмінності, породжені
специфікою їх діяльності та функціонування. У зв’язку з цим виникає
потреба одночасно з вирішенням спільних аспектів законодавчого
забезпечення оподаткування здійснити певне розмежування підходів щодо
сільгосппідприємств та окремо аграрних бірж.

До загальних проблем, по-перше, потрібно віднести необхідність
законодавчого закріплення базових понятійних категорій. Так, авторами
багатьох публікацій звертається увага на необхідність законодавчого
закріплення не лише основних елементів податку, відображених у Законах
“Про систему оподаткування” та “Про податок на додану вартість”, а саме
– платник податку, об’єкт оподаткування, податкова база, податковий
період, податкова ставка тощо, та так званих факультативних – податкова
пільга, а також додаткових – предмет податку, масштаб податку, одиниця
податку, джерело податку, податковий оклад, одержувач податку [1. – С.
45]. Реалізація такого підходу забезпечить однозначність при сприйнятті
податкових норм.

По-друге, не менш важливим, на нашу думку, є усунення тенденції
перенасичення, зокрема проекту Податкового кодексу, термінами
загальноекономічного значення та відсутністю чіткого трактування понять,
необхідних для розуміння реальних правовідносин, що виникають у сфері
оподаткування. Це стосується, наприклад, такого поняття, як “біржа”[2,
3]. Так, у статті 1013 проекту Податкового кодексу зазначено, що біржа –
це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому, відповідно
до законодавства, здійснюється торгівля цінними паперами, валютними
цінностями, а також оптова торгівля товарами. Таке визначення не тільки
не відображає особливостей цього інституту щодо оподаткування, а навіть
звужує визначення біржі, що існує в інших нормативних актах.

Повертаючись до питання розмежування підходів щодо оподаткування
сільгосподарських підприємств та аграрних бірж, важливо зазначити
наступне.

Існуюча практика оподаткування сільгосптоваровиробників значною мірою
визначалася висновками провідних економістів, сформульованих ще на
початку 90-х років минулого століття. По-перше, чим багатша країна, тим
більший протекціоністський захист вона виявляє щодо своїх виробників
сільгосппродукції. Бідні держави обкладають товаровиробників високими
податками та отримують на світових ринках за сільгосппродукцію ціну
меншу, ніж світова.

По-друге, фермери, які займаються експортом, вимушені платити більші
податки, ніж товаровиробники, які працюють на внутрішній ринок. Це
значною мірою стримує торгівлю сільгосппродукцією. Економісти Світового
банку вважають, що обкладення високими податками у менш розвинених
країнах і всебічний протекціонізм сільського господарства у розвинених
державах пов’язані насамперед із функціонуванням механізму влади
меншості. Це відбувається тоді, коли невелика частина населення, зайнята
у сільському господарстві, добре організована і здатна примусити
несільськогосподарську більшість до субсидіювання аграрного сектора [3.
– С. 270].

У подальшому, у ході реформування аграрної політики, такі засади значною
мірою було переглянуто. Після прийняття рішень щодо поглиблення
європейської інтеграції Єврокомісія неодноразово приймала рішення щодо
зменшення витрат на здійснення аграрної політики, насамперед шляхом
скорочення обсягів субсидій і дотацій.

У контексті такого підходу для успішного входження України в СОТ та ЄС
постало питання про створення законодавчої структури, яка б відповідала
принципам і нормам ГААТ/СОТ, зокрема й у сфері податкового права [4. –
С. 196].

З метою забезпечення вступу України до Світової організації торгівлі
було прийнято Указ Президента України “Про Програму заходів щодо
завершення вступу України до Світової організації торгівлі” № 104/2002
від 05.02.02.

Згідно з Програмою трансформація державної підтримки сільського
господарства повинна забезпечувати поступове її зменшення шляхом узяття
зобов’язань із зменшення внутрішньої підтримки, яка не справляє
належного впливу на торгівлю чи на виробництво, особливо внаслідок
надання цінової підтримки виробникам (розділ 6).

Тобто успішне завершення процесу набуття Україною членства в СОТ
залежить від остаточного погодження рівня державної підтримки сільського
господарства, формування позиції щодо зобов’язань зі скорочення
підтримки, а також додержання принципу, за яким сукупний рівень заходів
підтримки не може бути збільшений. Згідно з вимогами СОТ надання
державної підтримки не повинне негативно впливати на конкуренцію у
торгівлі.

Таким чином, необхідно знайти оптимальну модель відносин, зокрема у
сфері оподаткування, між державою та сільськогосподарськими
товаровиробниками. З одного боку, як показує світова практика існування
сільського господарства, без суттєвої державної підтримки, і в першу
чергу протекціоністської податкової політики, неможливо. З іншого –
вступ до СОТ вимагає поставити товаровиробників у жорсткі умови і
насамперед це стосується податків і субсидій.

Нині діючий ФСП, не дивлячись на критику багатьох фахівців, дав
можливість вижити багатьом сільськогосподарським підприємствам у
складних економічних умовах.

Згідно зі ст.1. Закону України “Про фіксований сільськогосподарський
податок” від 17 грудня 1998 року, фіксований сільськогосподарський
податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов’язкових
платежів): податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю;
податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи,
виконані за рахунок державного бюджету; збору до Фонду для здійснення
заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та
соціального захисту населення; збору на обов’язкове соціальне
страхування; збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання
автомобільних доріг загального користування України; збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування; збору до Державного
інноваційного фонду; плати за придбання торгового патенту на здійснення
торговельної діяльності; збору за спеціальне використання природних
ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).

Цей інтегрований податок, безумовно, має як переваги, так і недоліки, в
цілому ж він був необхідний під час переходу до іншої форми власності та
нових форм господарювання на селі.

Термін дії податку спливає, а альтернативи до цього часу не знайдено.
Актуальність цієї проблеми зростає з наближенням прийняття Податкового
кодексу.

Необхідно зазначити, що при розробці нової моделі оподаткування у
сільському господарстві на зміну ФСП практично всі пропозиції зводяться
до переходу на оподаткування на загальних підставах з урахуванням
специфіки сільського господарства.

Важко не погодитися з думкою, що основою оподаткування
сільськогосподарських виробників повинен стати саме земельний податок
[5. – С. 92]. Існує пропозиція запровадження земельного податку, що
складається з двох частин: фіксованої і диференційованої та інших
податків (податок на придбані основні та оборотні засоби виробництва,
екологічний, соціальний і господарський податки) [6. – С. 86].

Об’єктивні вимоги до оподаткування у сфері сільського господарства можна
назвати такі:

1. Форма оподаткування повинна бути максимально спрощена.

2. Сума всіх податків не повинна перевищувати 30 % від загального
прибутку, ця межа оподаткування визначена як оптимальна багатьма
фахівцями.

3. При оподаткуванні необхідно враховуватися специфіку
сільськогосподарської діяльності. Це – якісні показники земель і місце
розташування при обчисленні земельного податку, а також урахування
сезонного характеру при визначенні податкового періоду.

Дещо іншого підходу потребує вирішення проблем оподаткування аграрних
бірж, які виступають основним елементом українського аграрного ринку.
Саме аграрні біржі повинні стати ланкою, що зв’яже інтереси
товаровиробників (до яких належать сільськогосподарські та промислові
підприємства всіх форм власності, а також особисті підсобні господарства
населення і селянські (фермерські) господарства) і споживачів і надасть
цивілізованості їх відносинам.

У країнах з розвиненою економікою роль держави в регулюванні діяльності
бірж досить значна і зводиться до:

– створення єдиної правової основи функціонування бірж;

– контроль за роботою бірж з боку державних органів;

– ліцензування діяльності бірж;

– встановлення коридору допустимих цін на торгах;

– встановлення й регулювання системи оподаткування та ліцензування [7. –
С. 32].

В Україні аграрні біржі діють на підставі Закону України “Про товарну
біржу”. Ст. 18 названого Закону наголошує, що оподаткування товарної
біржі та її членів провадиться у порядку, встановленому законодавством
України.

Згідно зі статтею 19 вказаного Закону біржі як платники податків
зобов’язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про
фінансово-господарську діяльність; подавати до державних податкових
органів декларації, бухгалтерську звітність, інші документи, пов’язані з
обчисленням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів;
сплачувати належні суми податків у встановлені терміни. Відповідальність
за правильність обчислення та своєчасність сплати податків покладається
на керівників і службових осіб товарних бірж.

Виходячи з того, що статус аграрних бірж не відображено в повному обсязі
в жодному нормативному акті, природно, що аграрні біржі як платники
податків не відокремлюються взагалі.

Згідно із Законом товарна біржа є організацією, що об’єднує юридичних і
фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має
на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних
цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення
товарообігу і пов’язаних з ним торговельних операцій (ст. 1). Важливо
наголосити, що у цій же статті вказано, що товарна біржа не займається
комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

Саме таке формулювання ознак товарної біржі стало причиною виникнення
багатьох проблемних питань щодо оподаткування. Так, Головною Державною
податковою Інспекцією України у Роз’ясненні „Про оподаткування товарних
бірж” № 10-114/10-483 від 25.01.96 було ще раз наголошено, що згідно зі
статтею 18 Закону України „Про товарну біржу” (із змінами і
доповненнями) № 1956-12 від 10.12.91 оподаткування товарної біржі та її
членів провадиться у порядку, встановленому законодавством України. У
зв’язку з цим прибуток товарної біржі оподатковується у порядку,
встановленому Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” №
334/94-ВР від 28.12.94 на загальних підставах.

Проаналізувавши законодавство країн з розвиненою ринковою економікою,
можна зробити висновок, що там товарні біржі, зазвичай, діють як
безприбуткові асоціації, позбавлені обов’язку сплачувати корпоративний
прибутковий податок [8. – С. 78].

В українському законодавстві характеристика біржі як некомерційної
установи при оподаткуванні не надає жодних привілеїв, але при цьому
позбавляє права засновників біржі на отримання прибутку у вигляді
дивідендів. Такий підхід, на нашу думку, необхідно змінити шляхом
чіткого законодавчого закріплення особливостей аграрних бірж як
платників тих податків, що обчислюються виходячи з розрахунків
отриманого прибутку.

Взагалі, прибуток у класичному розумінні – це різниця між ціною товару і
затратами на виробництво товару (його собівартістю). Нормативне
визначення прибутку – це кінцевий результат діяльності підприємства,
який характеризує абсолютну ефективність його роботи. Згідно із Законом
України “Про оподаткування прибутку підприємств” прибутком вважається
сума валових доходів, тобто доходів від усіх видів діяльності,
скоригована для оподаткування та зменшена на суму валових витрат
підприємства і на вартість зносу (амортизації) основних засобів і
нематеріальних активів.

Правила застосування Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” (розд. ІІ, п.17) від 27 червня 1995 року № 247/95-ВР
визначили особливості обчислення прибутку від операцій, що відбуваються
тільки на біржах.

Прибутком (збитком) від здійснення форвардних, ф’ючерсних операцій та
операцій з опціонами є різниця між звичайною ціною продукції сезонного
виробництва, цінних паперів або валютних цінностей на дату закінчення
форвардної угоди та сумою, що була сплачена покупцем такої продукції,
збільшеної на ставку рефінансування Національного банку України, що
діяла на дату закінчення форвардної угоди, сумою форвардної премії та
інших витрат, пов’язаних з цією операцією. Таким чином, податкове
навантаження при обчисленні податку на прибуток для бірж залежить від
розміру діючої ставки НБУ.

Протягом періоду формування бірж ставка оподаткування біржової
діяльності суттєво змінювалась. 28 лютого 1992 року було прийнято Закон
України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій”, згідно з
яким доходи від посередницької діяльності, аукціонно-біржової,
торговельно-закупівельної, а також участь у розрахунках при виконанні
угод і додаткові доходи підприємств від продажу на аукціоні товарів,
продукції оподатковувалися за ставкою 75 %.

Потім ставку оподаткування прибутку від біржової діяльності було знижено
до 30 %, а від посередницької діяльності – до 45 %.

Якщо врахувати інші податки та платежі (ПДВ, заробітна плата, інші), то
зрозуміло, що левова частка надходжень біржі йде саме на виплати
державі.

В умовах, коли аграрні біржі лише починають займати належне їм місце в
інфраструктурі товарного ринку, дуже важливо виважено підійти до
вирішення питання оподаткування з метою виконання податками стимулюючої
функції.

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання
виробництва, діяльності. Ця функція пов’язана з використанням механізму
пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням податкової бази [9. – С.
122].

Пільги є одним із головних моментів, якими забезпечується позитивний
вплив системи оподаткування на економічні стимули розвитку бірж. Однак
вони повинні мати суворо адресну спрямованість [10. – С. 154]. У проекті
ж Податкового кодексу не передбачено запровадження пільг чи інших
факторів зменшення податкового тиску на біржі. Це, на нашу думку, значно
звужує можливості для активізації розвитку бірж.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, якщо держава, виконуючи
вимоги ЄС, змушена поступово відмовлятися від суттєвої підтримки
товаровиробників у сільському господарстві, то заходи щодо розвитку та
надання особливого режиму оподаткування аграрним біржам повністю
відповідають принципам СОТ.

Саме біржі покликані створювати умови для вільної, але цивілізованої
торгівлі і вільного ціноутворення. Товаровиробникам же потрібно
забезпечити умови для їх діяльності за допомогою пом’якшення ставок, але
при цьому ці заходи не відносити до категорії податкових пільг, а
органічно вписати їх до загальної податкової системи. Водночас варто
розпочати роботу над розробкою програми щодо скорочення субсидій та
дотацій товаровиробникам сільськогосподарської продукції.

Література:

1. Сотниченко О.А. Реформування податкового законодавства // Економіка
АПК. – 2001. – № 7. – С. 41–46.

2. Мамутов В., Болотова А., Дятленко Н. Согласовать законодательство о
налогообложении с другими частями хозяйственно законодательства//
Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 8. – С. 3–5.

3. Соколенко С.І. Сучасні світові ринки та Україна (Наук.вид.). – К.:
Демос, 1995. – 355 с.

4. Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / За ред.
чл.-кор. НАН України В.І. Семчика. – К.: Наукова думка, 1998. – 158 с.

5. Тулуш Л.Д. Пряме оподаткування новостворених агроформувань //
Економіка АПК. – 2002. – № 2. – С. 87–92.

6. Пилипенко В.В. Удосконалення податкового механізму в АПК // Економіка
АПК. – 2001. – № 9. – С. 84–86.

7. Дмитрук Б.П. Організація біржової діяльності в агропромисловому
комплексі. – К., 2001. – С. 32.

8. Товарные биржи за океаном // АПК: экономика управление. – 1992. – №
4. – С. 78–81.

9. Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. – Харьков: Консул, 1997. –
С. 112.

10. Лагутін В.Д. Про перехід до системи оподаткування стимулюючого типу
// Бюджетно-податкова політика в Україні (проблеми та перспективи
розвитку): Збірник наукових праць за матерілами науково-практичної
конференції (20–22 грудня 2001 року). – Ірпінь: Академія ДПС України,
2002. – С. 154.

Похожие записи