.

Вплив організованої злочинності на зміст і проблеми обігу грошових коштів в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
131 934
Скачать документ

Реферат

на тему:

Вплив організованої злочинності на зміст і проблеми обігу грошових
коштів в Україні

Ще на первинних сходинках історії людства виникла потреба у грошах як
засобі обміну. З цією метою використовувалися найрізноманітніші предмети
в усіх куточках світу. Пір’я, мушлі, боби какао, срібло, золото,
паперові знаки – то лише деякі з тих предметів.

Час минав, і функції грошей урізноманітнювалися. Грішми розраховуються
за товари вжитку і послуги, вони визначають міру вартості та купівельну
спроможність. Врешті-решт, ними стали поціновувати роль людини в
суспільстві.

Грішми вимірюють багатство так само, як і убогість. Вони стали ознакою
державної влади та водночас засобом впливу на владу через підкупи й
шахрайство. Хоча будь-які грошові кошти є законним платіжним засобом
лише в певних територіальних межах, внаслідок валютного курсу вони
пов’язані з іншими грошовими обігами та міжнародним ринком.

Моралісти часто виступають проти грошей, мрійники їх зневажають. Буває,
що навіть економісти надають їм вторинного значення. Проте, грошові
кошти – всюдисущі у нашому повсякденному житті – рухають торгівлю і
стимулюють економіку. Саме існування грошей було передумовою
найважливіших етапів у розвитку цивілізації.

Слід зауважити, що гроші – це не якийсь придаток, а головна умова
існування ринку, належне управління ними є запорукою порядку та
добробуту в суспільстві, а це позитивно впливає на всю економіку.

Однак, із таким підходом пов’язується ще й думка про те, що гроші в
своїй основі є витвором держави, яка продемонструвала, зокрема, свою
владу у сфері обігу грошових коштів тим, що одразу після Першої світової
війни запровадила “кредитні гроші”* як законний засіб платежу.

У свою чергу, таке зведення грошей до статусу атрибута державної влади
створює парадокси, головним з яких є те, що історія грошей – це історія
боротьби приватних осіб саме проти влади держави у цій сфері.

Подібне вже траплялося раніше з металевими грішми. У XVI столітті вони
перебували в обігу не у вигляді гербових зливків золота чи срібла, а у
вигляді монет, монопольне право карбування яких належало монархові, що і
встановлював своїм указом їх вартість в одиницях лічби. Золото й срібло
не були товарними грішми, вони стали металевими грішми з волі монарха.
Приватні ділки постійно заперечували проти встановленого владою курсу
грошових коштів, пускаючи в обіг монети за “добровільним курсом”, який
найчастіше був вищим. Таке знецінення грошових коштів, оскільки на
практиці в монеті містилося менше коштовного металу, ніж офіційно
проголошувалося, – було однією з форм інфляції. Воно засвідчило, що й
монархи не могли керувати обігом грошових коштів, як їм забажається.

Отже, політика держави у сфері грошей підпорядковується двом важливим
обмеженням: по-перше, на процес створення грошей впливають рішення
приватних осіб – як на рівні пропозиції, так і на рівні попиту;
по-друге, ставлення приватних осіб до обігу грошових коштів може виявити
їх недовіру до громадського контролю над ними і призвести до
внутрішнього знецінення (інфляції) або ж зовнішнього знецінювання
(падіння курсу обміну) грошових коштів.

Порівнюючи обидва підходи до грошей, можна сказати, що гроші не предмет
торгівлі і не атрибут державної влади. Скоріше, вони є умовою існування
ринку і проявом соціальної згуртованості, яка дає змогу державі
функціонувати. Система грошей є збіркою правил гри, властивих для того
чи іншого суспільства.

То в чому ж полягає різниця між сучасними і давніми грошовими коштами?
Сьогодні часто говорять про те, що сучасні кошти – це кредитні гроші,
тоді як давні були товарними; колишні металеві гроші – мали свою
внутрішню вартість, тоді як нинішні – “дематеріалізовані” грошові кошти
– спираються лише на саму довіру до держави, яка встановлює їм законний
курс.

Сучасні гроші можна визначити двома характерними рисами з досвіду
діяльності банків. Передусім, емісійний принцип дозволяє певній
категорії людей – підприємцям – отримувати грошові кошти на підставі
“обіцянки подальшої діяльності”. Хоча банківський кредит і став
доступним для людей з різних економічних категорій, все ж існує корінна
відмінність між тими, хто (особливо це стосується працівників на
заробітній платі) бере у борг, спираючись на прибуток у минулому або на
вірогідність подібного прибутку в майбутньому, і тими, хто (підприємці)
отримує кредит на основі торгового проекту, успіх якого (і заразом
сплата позички) не гарантується. Такий емісійний принцип діяльності
банків, звісно, утверджує соціальну дискримінацію, та водночас є і
фактором економічного динамізму.

До того ж, банківська система будується за принципом ієрархії,
діяльність другорядних банків передбачає існування “найвищого
кредитора”. Цей “банк банків” (ним є Національний банк України) відіграє
подвійну роль. З одного боку, він забезпечує міжбанківську компенсацію,
для чого встановлює банківський курс грошових коштів у національних
валютних одиницях. З іншого, – НБУ виступає гарантом інших банків у разі
несплати позички, що є фактором ризику, дозволяючи їм поліпшити
фінансове становище за рахунок своїх коштів. Даний механізм страхування
сприяє перенесенню на все суспільство (через інфляцію та курс обміну)
тягаря наслідків від неспроможності частини підприємців виконувати
зобов’язання щодо сплати кредитів, водночас він надає системі відносної
гнучкості, яка запобігає зростанню кількості банкрутств.

Одиниці обліку соціальних відносин, грошові кошти є втіленням правил,
які забезпечують заплутану гру в економіці. Парадоксальні за своєю
природою гроші постають наслідком економічної діяльності, тоді як
насправді вони є її умовою. Тож нічого дивного, що грошові кошти є
водночас і предметом практичної роботи, і темою теоретичних обговорень
[1].

Починаючи з моменту, коли Україна набула статусу незалежності, у державі
були створені умови для розвитку фінансових компаній. Створення цих
компаній та їх подальший розвиток допомогли вирішити відразу два
глобальні завдання економіки країни. По-перше, вони “відтягли” кошти
населення, що в іншому разі “давили” б на споживчий ринок та
розкручували б подальші інфляційні процеси. По-друге, ці самі кошти
інвестуються в українську економіку. Саме за рахунок умілого залучення
грошових коштів населення вдалося підняти економіку, наприклад,
Німеччини та Турції. Причому, практично з руїн. Крім того, реалізуючи
свої проекти, фінансові компанії створюють тисячі додаткових робочих
місць, чим сприяють оздоровленню соціальної ситуації в країні.

З початку 90-х років минулого століття в Україні розпочалося формування
приватного сектору економіки. Значна частина грошової маси з
безготівкової форми була переведена в готівку. З державних сховищ
грошові кошти були перераховані на розрахункові рахунки приватних
комерційних структур. Вони ставали більш доступні для кримінальних
елементів.

Причини цих процесів вбачаємо у такому:

безвільність органів банківського нагляду;

некомпетентність більшості керівників комерційних банків;

відсутність професійно-етичних стандартів у банківському співтоваристві;

слабкість професійних об’єднань банкірів та незбалансованість інтересів
великих і малих, столичних і регіональних банків;

залежність багатьох банків від засновників та безконтрольне використання
банківських кредитів останніми (“кишенькові банки”);

безкарність розтрати банківських коштів;

відсутність вимогливості та жорсткої правової оцінки дій керівників
банків щодо нестягування боргів і незастосування процедур банкрутства;

невміння (а часто й небажання) прийняття Національним банком України та
лідерами банківського співтовариства оперативних рішень щодо підтримки
або ліквідації та банкрутства неплатоспроможних банків;

відсутність продуманої як державної, так і недержавної політики з
розвитку банківського сектора.

Під впливом цих чинників нелегальні структури почали стрімко
трансформуватися. Основними напрямами змін були такі: професіоналізація
їх членів, ускладнення організаційної структури, удосконалення
озброєння, комерціоналізація, укрупнення, інтернаціоналізація, поява
кримінального лобі.

Як зауважував Олександр Гуров, колишній заступник начальника відділу
ВНДІ МВС СРСР в одному з інтерв’ю, що він дав у 1988 р. “Літературній
газеті”: “Великомасштабна організована злочинність має три характерні
риси:

по-перше, вона має чітку ієрархію, яка містить у собі “хрещеного
батька”, наближених до нього, а також виконавців та людей, призначених
для “грубої” роботи;

по-друге, організована злочинність веде свої справи в економічно
раціональній формі;

по-третє, вона прагне забезпечити собі безпеку в політичному відношенні
шляхом встановлення зв’язків із корумпованими державними службовцями”.

Перспективи нелегальних структур в Україні нерозривно пов’язані із
загальним напрямом розвитку реформ у країні. Слід зауважити, що сфер,
які приносять надприбутки, стає все менше. Зростає конкуренція у всіх
секторах ринку (у тому числі нелегального). Території поділено між
великими злочинними угрупованнями. Зникає різниця між внутрішніми і
світовими цінами.

За цих умовах посилюється конкуренція злочинних угруповань. Отже,
посилюватимуться і методи їх боротьби, що, очевидно, відобразиться на
зростанні кількості вбивств на замовлення, викрадень людей і т. п.

Найбільш небезпечними сферами діяльності організованої злочинності
стануть, скоріше за все, фінансові злочини з використанням комп’ютерних
засобів; торгівля зброєю; скупка нелегальними структурами акцій найбільш
рентабельних виробництв.

Збережеться тенденція до легалізації цих структур та її лідерів. Зв’язки
з елітою, мабуть, посиляться, що дозволить організованій злочинності все
активніше впливати на хід реформ, що проводяться [2].

Для протидії зазначеній вище тенденції необхідно:

ухвалити пакет законодавчих актів, які б посилювали захист приватної
власності, комерційної та банківської таємниці, забезпечували правову
захищеність;

зосередити роботу правоохоронних органів на локалізації організованої
злочинності та кримінальних промислів;

розробити, а, головне, реалізувати більш чітку ідеологію у проведенні
необхідних правових, організаційних та економічних заходів щодо протидії
“тіньовій” організованій злочинності;

запровадити єдину загальнорегіональну комп’ютерну мережу реєстрації та
ліцензування підприємницької діяльності;

вжити необхідних заходів, спрямованих на формування відповідної
громадської думки щодо “тіньової” організованої злочинності;

створити за рахунок державного фінансування мобільні науково-практичні
групи (центри, лабораторії) для дослідження “тіньової” економіки, оцінки
її масштабів, шляхів обмеження тощо [3].

 

Список використаних джерел

1. Гіслен Делеплас. Парадокси сучасних грошей // Кур’єр Юнеско. – К. –
1990. – бер. – С. 43 – 46.

2. Матасова С.Г., Михеева Э.А., Трофименко А.Г. Банкиры умирают первыми:
Документальный детектив. – Нижний Новгород: Юпитер, 1996. – 630 с.

3. Варналій З.С. Тіньова економічна діяльність підприємницьких структур:
суть, оцінка масштабів та шляхи її легалізації. – К.: Наук. вид.
“Наукові праці НДФІ”, 1998. – № 6. – С. 25 – 32.

І.Г. Андрущенко. Вплив організованої злочинності на зміст і проблеми
обігу грошових коштів в Україні. “Боротьба з організованою злочинністю і
корупцією (теорія і практика)” 6’2002

* Кредитні гроші – це гроші, які перебувають у вжитку з вартістю, вищою
від їх справжньої вартості, що передбачає наявність певної довіри у тих,
хто ними користується. За наших часів йдеться, насамперед, про паперові
гроші, тобто банківські білети, які не конвертуються в метал.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020