.

Воєнний комунізм (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1253 11886
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Воєнний комунізм

Політика, яку провадили більшовики з Україні в 1919 р., дістала назву
політики “воєнного комунізму”. Вона означала: проведення повної
націоналізації всіх підприємств, мілітаризацію праці, широкий
централізм, введення продрозверстки, заборону торгівлі, скасування
товарно-грошових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення в
розподілі.

Для управління господарським життям було створено Українську раду
народного господарства (УРНГ), а також систему виробничих управлінь. На
початку 1919 р. низкою декретів і постанов було запроваджено продовольчу
розверстку з селянських господарств, за якою селянське господарство мало
здати державі 85% свого врожаю.

До початку весни 1919 р. на значній частині території України були
відновлені Ради. Радянське будівництво в УСРР вступило у нову фазу. На
початку березня 1919 p. відбувся НІ з’їзд КП(б)У. Для участі у його
роботі ЦК РКП(б) направив Свердлова — найближчого соратника Леніна. III
з’їзд КП(б)У, розглянувши проект Конституції УСРР, підкреслив, що вона
має закріпити диктатуру пролетаріату у формі Республіки Рад. Враховуючи
досвід державного будівництва в радянській Росії, III з’їзд КП(б)У
визнав за необхідне для УСРР прийняти Конституцію РСФРР, з деякими
змінами залежно від місцевих умов.

6 березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з’їзд Рад, на
який прибули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з’їзді
виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність
зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового
робітничо-селянського уряду (Раднаркому) України, розглянуті військове,
продовольче та земельне питання.

10 березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження
з’їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції виступив член ЦК КП(б)У,
нарком юстиції О.Хмельницький. Проти проекту Конституції виступили ліві
есери, які піддали критиці положення, що УСРР є республікою диктатури
пролетаріату. III Всеукраїнський з’їзд Рад відкинув це заперечення і
затвердив запропонований проект Конституції.

На практиці це перетворилося на звичайну реквізицію. Запровадження
“воєнного комунізму” спричинило величезний опір у суспільстві. Щоби
придушити його, провадили політику червоного терору – однієї з
найважливіших складових “воєнного комунізму”.

Він проявлявся в репресіях проти реальних і потенційних противників
більшовизму, масових розстрілах, організації у великих містах
спеціальних концентраційних таборів, системі заручництва тощо.

Більшовики прагнули зробити все, аби вже ніколи не втрачати контролю над
Україною. У господарській сфері більшовики продовжували політику
“воєнного комунізму”, наріжним каменем якої стала суцільна
націоналізація і мілітаризація (воєнізація) найважливіших галузей
економіки. Впроваджувалася загальна трудова повинність.

Така політика призвела до остаточної руйнації промисловості, особливо
важкої. Жертвами жорстоких розправ стали тисячі українців. Найгостріше
відчували на собі репресії колишні повстанці – махновці, селяни півдня
України. У 1920 р. в Україні було створено органи примусових робіт,
обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тис. осіб. Але,
незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася.

Політика більшовиків під час громадянської війни значною мірою
спричинила розвал економіки. Прагнучи зразу ж установити соціалістичний
лад в економіці й водночас забезпечити продуктами Червону армію та
голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику,
відому під назвою воєнного комунізму. Вона включала націоналізацію всієї
землі та промислових підприємств, примусову трудову мобілізацію,
раціонування урядом продуктів і товарів та найбільш ненависний захід—
експропріацію зерна у селян («продрозверстку»).

При підтримці озброєних загонів більшовицькі чиновники, мов сарана,
обсідали села, конфісковуючи зерно для потреб уряду. Селянинові
дозволялося залишати собі всього близько 30 фунтів збіжжя на місяць. Щоб
сприяти реквізиціям, партія організовувала комітети незаможних селян
(комнезами), члени яких мали переваги при розподілі землі, звільнялися
від податків і діставали 10—20 % «здобичі». У відповідь на це більшість
селян зовсім припинила виробництво. Водночас із загостренням дефіциту
продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила
посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 рр., що забрав життя сотень
тисяч людей на Україні й ще більше у Поволжі. Але — на відміну від своєї
майбутньої поведінки — радянський уряд не приховував наявності голоду й
організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.

Але про яку диктатуру пролетаріату можна було вести мову, коли
імперіалістична та громадянська війни, розруха, голод призвели до того,
що на території колишньої Російської імперії наприкінці періоду, що
вивчається, чисельність промислових робітників не перевищувала 800 тис.
чоловік. Безумовно, вони не могли відігравати вирішальну роль у житті
країни. Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була чистою
фікцією. Насправді владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери
якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе прагнули влади
і слави. Для утримання влади необхідно було мати могутню силу.
Розрахунок Леніна на те, що “народ придушити експлуататорів може і при
дуже простій “машині”, майже без “машини”, без особливого апарату,
простою організацією озброєних мас”, не виправдався. “Озброєна маса”
складалася майже повністю з селян і солдатів, які підтримували
більшовиків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли
від них, як тільки був проголошений “воєнний комунізм”. Тільки неп
врятував більшовицьку диктатуру від загибелі.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання
невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі
робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 р. охопили Росію та
Україну. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання,
Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й
необхідність піти на поступки, особливо селянам.

І знову до гри вступила завидна тактична майстерність Леніна, його
готовність зробити крок назад, щоб згодом просунути соціалізм на два
кроки вперед — знамените ленінське «танго». 21 березня 1921 р. на Х
з’їзді партії він насилу переконує своїх товаришів погодитися на
проведення нової економічної політики (непу), та й то лише після
небезпечного Кронштадтського повстання, що вибухнуло в дні роботи з’їзду
й продемонструвало непопулярність тодішньої політики Рад. Неп став
компромісом, відступом від соціалізму з метою дати країні можливість
оправитися від громадянської війни. Основне завдання непу зводилося до
того, щоб заспокоїти селянство й забезпечити йому стимули до підвищення
виробництва продуктів. Замість реквізицій зерна уряд обклав селянство
помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна
за будь-якими ринковими цінами. Бідні селяни взагалі не мали сплачувати
податку. Уряд також відступив від політики створення колективних
господарств. На Україні більшість земель, націоналізованих Центральною
Радою ще у 1918 р., тепер перерозподілялася між бідними селянами.

Щоб стимулювати інші сектори економіки, неп скасовував урядовий контроль
над внутрішньою торгівлею, знову віддавав в оренду колишнім власникам
невеликі виробництва й навіть заохочував чужоземні капіталовкладення.
Проте Ленін ішов тільки на тимчасовий компроміс із капіталізмом і не
збирався відмовлятися від мрії створити соціалістичну економіку. Тому
уряд лишав за собою контроль за такими «командними висотами» в
економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.
Неп виявився великим досягненням. Маючи гарантовану можливість продавати
продукти голодним мешканцям міст, 5 млн українських селянських
господарств швидко підвищили свою продуктивність. У 1927 р. оброблялося
вже на 10 % більше землі, ніж у 1913 р. Тим часом виробництво предметів
споживання, яке стимулювали так звані непмани, або дрібні підприємці, що
діяли з дозволу уряду, також сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише
важка промисловість, що перебувала під контролем уряду. З поверненням
достатку й стиранням у пам’яті кошмарних років громадянської війни
український селянин став миритися з більшовицьким режимом, на який
раніше дивився з великою підозрою.

Список використаної літератури:

1. Історія деражви і права. 2-га книга За ред. акад. Академії правових
наук України А. Й. Рогожина. — К.; 1н Юре. — 1996.

2. Субтельний О. Історія України. – К., 1999.

3. Словник-довідник з історії України. – К., 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020