Реферат на тему:

Внесення змін до конституції України. прикінцеві та перехідні положення

Зміст

TOC \o «1-3»

1. Подання законопроекту про внесення змін до Конституції України
PAGEREF _Toc57862509 \h 3

2. Прикінцеві та перехідні положення Конституції України PAGEREF
_Toc57862510 \h 7

Література PAGEREF _Toc57862511 \h 11

Подання законопроекту про внесення змін до Конституції України

Розділ XIII Конституції України регламентує порядок унесення змін до
Конституції України. Головним його призначенням є забезпечення
стабільності конституційного устрою, що передбачає таке: конституція
може бути змінена лише в особливому закріпленому нею порядку, який
відрізняється від унесення змін до поточного законодавства, а також
запровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить
своєчасно реагувати на конституційному рівні на об’єктивні потреби
розвитку суспільства і держави.

Отже, ст. 154 цього розділу визначено коло суб’єктів конституційної
ініціативи, яким надається можливість ставити питання про зміну положень
Конституції України. До них відносять Президента України і не менше як
1/3 народних депутатів України від складу Верховної Ради. Тільки вони
можуть вносити законопроект про зміни до Конституції України на розгляд
Верховної Ради України, і це пояснюється тим, що саме вони є суб’єктами,
які безпосередньо репрезентують український народ.

Конституційна ініціатива про внесення змін до Конституції України
оформлюється у вигляді законопроекту. Законопроект має бути поданий
відповідно до Регламенту Верховної Ради України в письмовій формі, з
супровідною запискою, що містить обґрунтування необхідності розроблення
і прийняття закону, а також, у необхідних випадках, із пояснювальною
запискою, довідковою про фінансові та інші витрати, пов’язані з
прийняттям і впровадженням закону, іншими матеріалами й додатками. Якщо
вказаних вимог не дотримано або ж форма поданого законопроекту не
відповідає встановленим нормам, Верховна Рада України може повернути
законопроект його ініціаторові.

Обмеження кола суб’єктів конституційної ініціативи з питань внесення
змін до Конституції України, надання цього права лише Президентові та
принаймні 1/3 народних депутатів, а також передбачення певного чіткого
процесу здійснення цього права є суттєвою конституційною гарантією
стабільності Конституції та обґрунтованості вимог внесення змін до неї.

Законопроект про внесення змін до Конституції України попередньо має
схилити більшість конституційного складу Верховної Ради України. Тобто
для схвалення законопроекту є необхідною більшість голосів від загальної
кількості народних депутатів, обраних до Верховної Ради України. Із
цього гурту виключаються депутати, повноваження яких припинено в
установленому законом порядку, а також депутати, які вибули зі складу
Верховної Ради України через будь-яку причину на момент схвалення. Після
попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції
України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної
Ради України за нього проголосувало не менш як 2/3 від конституційного
складу Верховної Ради України.

Усе вище сказане стосується розділів: ІІ “Права, свободи та обов’язки
людини і громадянина”, IV “Верховна Рада України”, V “Президент
України”, VI “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”,
VII “Прокуратура”, VIII “Правосуддя”, IX “Територіальний устрій
України”, X “Автономна Республіка Крим”, XI “Місцеве самоврядування”,
XII “Конституційний Суд України”, XIV “Прикінцеві положення”, XV
“Перехідні положення”.

Після внесення до Верховної Ради України законопроекту про зміни норм
процес їх розгляду і прийняття можна поділити на два етапи:

Обговорення і схвалення законопроекту більшістю народних депутатів від
конституційного складу Верховної Ради України, що є лише попереднім
актом;

Схвалений законопроект на наступній черговій сесії може бути прийнятим,
якщо за нього проголосує не менш як 2/3 від конституційного складу
Верховної Ради України (нагадаємо лише, що чергові сесії Верховної Ради
України відбуваються двічі на рік).

З цього загального порядку внесення змін до Конституції України є
винятки вони стосуються можливості внесення змін до розділів I “Загальні
посади”, III “Вибори. Референдум” і VIII “Внесення змін до Конституції
України”. По-перше, суб’єктами конституційної ініціативи щодо подання до
Верховної Ради України законопроектів про внесення змін до цих розділів
є Президент України або не менш як 2/3 від конституційного складу
Верховної Ради України. По-друге, законопроект про внесення змін у ці
розділи Конституції України подається до Верховної Ради України і
приймається не менше як 2/3 від її конституційного складу. І, по-третє,
він затверджується всеукраїнським референдумом, що призначається
Президентом України, тільки після цього набирає чинності. Тобто,
Конституція України встановлює ще складніший порядок для внесення змін у
ті розділи, що становлять її фундаментальну основу, а це, своєю чергою,
має запобігти будь-яким спробам змінити її сутність.

Конституція України встановлює також, що повторне подання законопроекту
про внесення змін до розділів I, III, VIII з того самого питання можливе
лише до Верховної Ради України наступного скликання. Тобто Конституція
забороняє повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів
I, III, VIII цієї Конституції з того самого питання на розгляд Верховної
Ради України того самого скликання.

Конституцію не можна змінити, якщо зміни передбачають:

скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина;

ліквідацію незалежності України;

порушення територіальної цілісності України.

Також Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або
надзвичайного стану. При цьому під останнім розуміють особливий правовий
режим діяльності державних органів, органів самоврядування, підприємств,
установ та організацій, який тимчасово допускає обмеження у здійсненні
конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб,
покладає на них додаткові обов’язки. Правовий режим надзвичайного стану
спрямований на убезпечення громадян у разі стихійного лиха, аварій і
катастроф, епідемій та епізоотій, а також для захисту прав і свобод
громадян, конституційного ладу під час масових порушень правопорядку, що
створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або спроби захоплення
державної влади чи зміни конституційного ладу України через насильство.

Конституція встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції
України, що розглядався Верховною Радою України і стосовно якого закону
так і не було прийнято, може бути поданий до Верховної Ради України
повторно, але не раніше ніж через рік од дня винесення рішення щодо
цього законопроекту. Тобто, Конституція забороняє повторне подання до
Верховної Ради України того самого законопроекту про внесення змін до
неї, якщо Верховна Рада України його вже розглядала і відхилила, раніше
ніж через рік од дня ухвалення рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом усього строку своїх повноважень не може
двічі змінювати ті самі положення Конституції України. Тобто, протягом
чотирьох років роботи Верховної Ради України можливо лише одноразова
зміна тієї чи тієї статті Конституції, окремого її положення.

Усі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються
Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду
України.

Останній повинен сформулювати вмотивований висновок щодо відповідності
законопроекту таким вимогам:

чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи людини й
громадянина;

чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України;

чи не порушує територіальної цілісності України;

за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України;

чи не буде розглядатись законопроект Верховною Радою, повторно, протягом
року од дня винесення рішення щодо аналогічного законопроекту;

чи відповідає законопроект вимозі, що Верховна Рада України протягом
строку своїх повноважень не може двічі змінювати ті самі положення.

Висновок Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту є
важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного
Закону. Без нього Верховна Рада України не може прийняти законопроект до
свого розгляду.

Прикінцеві та перехідні положення Конституції України

Розділ XIV “Прикінцеві положення” Конституції України присвячений
набиранню нею чинності. А самі розроблення і прийняття нової Конституції
України закономірно викликані якісними змінами, що стались у державному
і соціальному житті нашої країни.

Ясна річ, що набирання Конституцією чинності ще не вирішує проблеми
втілення в життя всього нового, що вона проголошує і закріплює, але вона
повинна розглядатись усіма як Основний Закон нашої держави, відповідно
до якого мають прийматися інші нормативно-правові акти, загалом
функціонувати правова система України. При цьому під останньою розуміють
сукупність усіх правових явищ, а також державних і недержавних органів
та організацій, що існують і функціонують у суспільстві з приводу
створення, реалізації та охорони права.

Норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто вони для їх
фактичного дотримання будь-якими суб’єктами не вимагають їх дублювання й
конкретизації іншими нормативними актами. Вони безпосередньо можуть
використовуватись усіма, а держава гарантує можливість звернення до суду
за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі Конституції.

Указаний розділ має велике значення. Адже набирання чинності
Конституцією України якраз і передбачає, що вона стає єдиним, справді
Основним Законом, згідно з яким здійснюється регулювання суспільного і
державного життя з допомогою права. Все це вимагає точного визначення
часу набирання нею чинності, оскільки саме відтоді виникають
конституційні права, свободи та обов’язки, відповідно до неї починають
здійснюватися правова реформа, організаційна перебудова державних
органів і т. д.

Отже у ст. 160 Конституції України вказано, що вона набирає чинності від
дня її прийняття. Це практично означає, що набирання Конституцією
чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою України 28
червня 1996 р. Доцільно зазначити, що порядок прийняття Конституції є
дещо специфічним порівняно з іншими законами. Так, у ст. 94 Конституції
передбачено, що закон набирає чинності через десять днів од дня його
офіціального оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але
не раніше дня його опублікування. Тобто перша Конституція незалежної
України, з огляду на її надзвичайну важливість, набрала чинності до її
офіційного оприлюднення, в порядку, передбаченому самою Конституцією
України (вищезгаданою ст. 160).

Офіційне опублікування Конституції України через певний термін після її
прийняття і набирання чинності було викликане необхідністю відпрацювання
чіткої конституційної мови, правопису і лексики, застосування юридичної
термінології, внесення редакційних та інших технічних змін і доповнень
за повної незмінності вже прийнятого 28 червня 1996 р. юридичного змісту
Конституції.

Стаття 161 Конституції проголошує: “День прийняття Конституції України є
державним святом – Днем Конституції України”. Це зумовлено величезним
історичним значенням Конституції України для українського
державотворення і на цій основі – здійснення Українським народом права
на самовизначення, забезпечення прав і свобод людини, громадської
злагоди та безпеки, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної,
правової держави в Україні. Саме тому вказане конституційне положення
зобов’язує державу офіційно визнати цей день як визначну подію в житті
Українського народу, що передбачає необхідність здійснення нею
відповідних заходів з організації свята.

Конституція України містить так звані перехідні положення (розділ XV),
які визначають строки вступу в дію деяких конституційних положень,
порядок заміни старих норм новими, необхідність прийняття законів, на
які є посилання в Конституції.

Перехідні положення містять 14 пунктів:

Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією
Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює
повноваження, передбачені цією Конституцією.

Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться у березні 2005
року.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня
2004 року.

Президент України протягом трьох років після набуття чинності
Конституцією України має право видати схвалені Кабінетом Міністрів
України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з
економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням
відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку,
встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти
календарних днів з подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного
періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий
законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання
чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї Конституції
протягом трьох місяців після набуття нею чинності.

Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції
протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До створення
Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада
України.

Голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності цією
Конституцією набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій
згідно зі статтею 118 цієї Конституції, після обрання голів відповідних
рад складають повноваження голів цих рад.

Сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після набуття чинності
Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання
нового складу цих рад.

Районні та обласні ради, обрані до набуття чинності цією Конституцією,
здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих
рад відповідно до Конституції України.

Районні в містах ради та голови цих рад після набуття чинності цією
Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону.

Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію
нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього
слідства – до введення в дію законів, та до сформування системи
досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її
функціонування.

До прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої
влади в містах Києві та Севастополі відповідно до статті 118 цієї
Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні
адміністрації.

Частина перша статті 99 цієї Конституції вводиться в дію після введення
національної грошової одиниці – гривні.

Верховний Суд України і Вищій арбітражний суд України здійснюють свої
повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування
системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно до статті 125
цієї Конституції, але не довше ніж п’ять років.

Судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набуття чинності
цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з
чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи
призначені.

Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією
Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного
року.

Протягом п’яти років після набуття чинності цією Конституцією
зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання
осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду
та обшуку житла або іншого володіння особи.

Використання існуючих військових баз на території України для
тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах
оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України,
ратифікованими Верховною Радою України.

Література

Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.:
Наукова думка, 2000. – 734с.

Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року. Київ, 1996 р. – 56с.

Правознавство: Навч. посібник / В.І. Бобер, С.Е. Демський, А.М. Колодій
та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова – 2-ге вид., перероб. та допов. – К.:
Юрінком Інтер, 1999. – 704с.

Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт.
шк. / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ірпінь, 1997. – 416с.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи