РЕФЕРАТ

на тему:

“Власність і право власності”

ПЛАН

Вступ

1. Власність як економічна категорія

2. Юридичне поняття власності

3. Поняття власності за Конституцією України, Цивільним кодексом України
та Законом України “Про власність”

4. Загальні положення власності юридичних осіб

5. Загальні умови виникнення права приватної власності у громадян

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності.
Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів
цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо
питань власності важливе місце займають Закон України «Про власність»
від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 11). Радикальні
економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні
мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент
складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів, їх
рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового
господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні
з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній
діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних
нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи,
вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають
нову систему видів і форм власності. яка відображає плюралізм відносин
власності.

1. Власність як економічна категорія

Право власності закріплює матеріальну основу будь-якого суспільства —
економічні відносини власності. Тому відносини власності і право
власності — взаємопов’язані категорії. Право власності є юридичним
вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Тому,
необхідно вияснити, що таке власність в економічному значенні і які
правові форми її реалізації.

Власність це ставлення певних осіб до матеріальних благ як до своїх, як
до тих, що належать їм. Відповідно всі інші особи відносяться до цих
благ як до чужих, до тих, що їм не належать. Можна сказати, що власність
це відносини між людьми з приводу матеріальних благ, які полягають в
приналежності цих благ одним особам (чи їх колективам) і у відчуженні
від них всіх інших осіб. Приналежність чи привласнення матеріальних благ
є сутністю відносин власності, що складаються з їх приводу між людьми.

Привласнення — двоєдиний процес, який полягає насамперед в тому, що
суспільство відвойовує у природи певні блага і перетворює їх на свою
користь. Однак акт привласнення цим не закінчується. Його продовженням
служить розподіл відвойованих у природи благ між членами суспільства,
причому цей процес здійснюється одночасно.

Виробництво матеріальних благ є змістом процесу і завжди носить
суспільний характер. Без виробництва не може бути привласнення так як не
можливо привласнити те, що не вироблено, чого не існує в природі.

Привласнення включає в себе наступний після виробництва розподіл добутих
суспільством матеріальних благ між окремими особами, групами осіб,
класами чи всім суспільством. Проходить він як в формі безпосереднього
розподілу, так і в формі обміну продукцією і товарами між виробниками і
споживачами.

Привласнення продукту закінчується в процесі виробничого чи особистого
його вжитку, а тому привласнення — це цілий процес, який включає
виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Взаємодія
всіх цих елементів названого процесу утворює історично визначену форму
привласнення, сукупність відносин власності, а точніше, форми реалізації
відносин власності в діяльності людей.

Власність в економічному значенні і є історично визначена суспільна
форма привласнення матеріальних благ і насамперед засобів виробництва.

2. Юридичне поняття власності

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення
права власності, за допомогою якого стверджується панування власника над
не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування
та розпорядження.

В юридичній науці термін “право власності” вживається в об’єктивному і
суб’єктивному значеннях.

Право власності в об’єктивному значенні — це сукупність правових норм
які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі.
Об’єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння,
користування і розпорядження майном, а також норми, які охороняють і
захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

Отже, право власності в об’єктивному розумінні є одним з найважливіших
правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що
входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за
конкретним суб’єктом, а й регулюється порядок набуття і припинення права
власності, здійснення володіння, користування і розпорядження майном, а
також захист законних прав власника.

Природа цього інституту має комплексний характер, оскільки поряд з
нормами цивільного права, які займають центральне місце і за змістом, і
за обсягом, до його складу входять норми інших галузей права:
державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо.

Право власності у суб’єктивному розумінні — це закріплення у відповідних
нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу)
володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій
розсуд у межах, передбачених законом.

Отже, право власності у суб’єктивному розумінні — це суб’єктивне
цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного
правовідношення власності і може належати суб’єктам, окремому
громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або
державі в цілому.

Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб’єкту
(громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість
зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це
право. Суть суб’єктивного права власності полягає в тому, що воно
забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим
самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому
майном. Всі інші особи — не власники — мають утримуватися від вчинення
будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому
суб’єктивне право за своїм розсудом і в своїх інтересах.

Коло суб’єктів права власності практично необмежене. Власниками
відповідно до Закону України ”Про власність” станом на 19.09.2000р.
можуть бути окремі громадяни, колективні утворення: кооперативи, орендні
і колективні утворення, орендні і колективні підприємства, господарські
колективи, асоціації ін. Також визнаються суб’єктами права власності
різноманітні громадські організації (політичні, науково-освітні,
культурно-виховні, екологічні), щодо майна, яке вони можуть мати у
власності відповідно до характеру їхньої діяльності та статутних
завдань. (ст.28)

У цьому ж Законі визначено такий суб’єкт права власності, як релігійні
організації (ст.29), що мають право власності на майно, придбане,
побудоване, створене і вироблене ними за рахунок власних коштів,
пожертвувань віруючих, коштів, наданих державою чи іншими особами, або
придбане на інших підставах, передбачених законом.

Суб’єктами права власності виступають суверенні держави, автономні
республіки та інші національно-державні утворення (автономні області,
автономні округи), а також територіальні одиниці (краї, області, райони
міста).

Закон України “Про власність” серед суб’єктів права власності визнає
народ України, який здійснює належне йому право власності через Верховну
Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів (ст.3,10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України і
юридичні особи. Право власності на території України можуть набувати
також і спільні підприємства, створенні за участю українських та
іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і
не тільки для задоволення особистих потреб, але і для здійснення
господарської діяльності) у випадках і в порядку, встановленому
законодавством. Це правило поширюється і на іноземні організації.
Міжнародні організації, а також іноземні держави можуть володіти на
праві власності майном, необхідним для здійснення дипломатичних,
консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних
домовленостей.

Об’єктом права власності може бути майно, але тільки індивідуально
визначене або індивідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до
нього як до свого.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про власність” власністю можуть бути
земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства
континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, в
тому числі підприємства, інші майнові комплекси, які мають економічну
або соціальну цінність як цілісні системи.

Відповідно до ст.9 Закону України “Про власність” земля, її надра,
повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального
шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права
виключної власності народу України.

Отже, суб’єктивне право власності — це елемент абсолютного
правовідношення, тобто власник як правомочний суб’єкт перебуває у
правовідношенні з усіма третіми особами, має суб’єктивне право за своїм
розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном,
здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна
будь-які дії, що не суперечать закону.

Щодо суб’єктивних обов’язків, то всі особи, які не є власниками даного
майна, а тому розглядаються як зобов’язані суб’єкти повинні
забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику
здійснювати його суб’єктивне право.

3. Поняття власності за Конституцією України, Цивільним кодексом України
та Законом України “Про власність”.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Конфіскація
майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі
і порядку встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам і свободам та
гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну
ситуацію і природні якості землі.

У Цивільному кодексі України та Законі України “Про власність” сказано,
що:

1. Право власності — це врегулюванні законом суспільні відносини, щодо
володіння, користування і розпорядження майном.

2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує
стабільність правовідносин власності.

3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і
розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

4. Власність в Україні виступає у таких формах: приватна, колективна,
державна. Всі форми власності є рівноправними.

4. Загальні положення власності юридичних осіб

Перед тим, як перейти до розкриття власності юридичних осіб, слід
згадати, що у прийнятому Законі України “Про власність” зазначається, що
власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян,
колективної і державної власності.

Власність громадян створюється і примножується за рахунок іхніх доходів
від участі в суспільному виробництві, від ведення власного господарства
і доходів від коштів, що вкладені в кредитні установи, акції та інші
цінні папери, надбання майна при успадкуванні та на інших засадах,
передбачених в законі. Ця власність заснована на свободі особи в
розпорядженні своїми здібностями до виробничої і творчої праці, виборі
її форм і засобів звернення цих результатів на задоволення суспільних і
особистих потреб.

Приватна власність виникає не тільки тоді, коли майно належить одному
громадянину, але й тоді, коли йдеться про власність трудового або
селянського господарства. Оскільки ні трудове, ні селянське господарство
не має статусу юридичної особи, то в цьому випадку не виникає
колективної власності.

До колективної власності належить власність орендних підприємств,
виробничих та інших кооперативів, акціонерних та інших господарських
товариств, господарських асоціацій та інших об’єднань, що мають статус
юридичної особи.

Поряд з приватною і колективною власністю зберігається і державна
власність, яка класифікується на загальнодержавну власність, власність
автономних утворень, комунальну (муніципальну) власність.

Взагалі, повертаючись і зупиняючись конкретніше на праві власності
юридичних осіб, слід зазначити, що поняття та основні ознаки юридичної
особи розкриваються в статті 23 Цивільного кодексу України: юридичними
особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від
свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести
обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або
третейському суді.

За визначенням Я.М.Шевченко юридична особа є “певним структурним
утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і
розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє
обличчя у цьому обороті”.

За чинним Цивільним кодексом України та Законом України “Про власність”
суб’єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи
(господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні
організації, політичні партії, об’єднання). Дещо інші правомочності
встановлені для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється
на праві повного господарського відання (пункт 1 статті 37 Закону
України “Про власність”) чи на праві оперативного управління (пункт 1
статті 39 Закону України “Про власність”).

Всі види власності недержавних юридичних осіб віднесені згідно із
Законом України “Про власність” до колективної форми власності.

Перелік майнових об’єктів, джерела формування власності юридичних осіб
передбачені в Законах України “Про власність”, “Про господарські
товариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про сільськогосподарську
кооперацію” “Про об’єднання громадян” та інших.

5. Загальні умови виникнення права приватної власності у громадян

Для виникнення у громадян права приватної власності на те чи інше майно
необхідні певні юридичні факти, які в правовому значенні виступають в
якості юридичної підстави виникнення права власності. Подібні юридичні
підстави необхідні для виникнення права власності також у інших її
суб’єктів, але повного їх співпадання може не бути. Наприклад, державна
власність може виникнути внаслідок конфіскації майна за скоєний особою
злочин. Звичайно за такою підставою не набувають права власності
громадяни або юридичні особи. 1 такі випадки не поодинокі. Тому
правомірним можна вважати поділ підстав виникнення права власності на
універсальні (загальні) і спеціальні.

Значна частина юридичних фактів може служити юридичною підставою як
виникнення права власності, так і його припинення. Наприклад, укладення
договору купівлі-продажу тягне за собою припинення права власності у
продавця і одночасне виникнення його у покупця. Але в практиці так буває
не завжди. Так, створення громадянином власними зусиллями і з власних
матеріалів скульптури, картини, іншої речі призводить лише до виникнення
права власності.

В ст.12 «Підстави виникнення права приватної власності» Закону України
«Про власність» записано:

1. Праця громадян є основою створення і примноження їх власності.

2. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному
виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення
коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно,
одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених
законом.

В Законі «Про власність в СРСР» також містилася подібна норма, але з
певними редакційними і структурними особливостями. Сформульована вона в
пп.1, 5 ст.6 «Загальні положення про власність громадян» Закону.
Власність громадян, зазначається в ньому, створюється і примножується за
рахунок їхніх трудових доходів від участі в суспільному виробництві, від
ведення власного господарства і доходів від коштів, вкладених у кредитні
установи, акції та інші цінні папери, набуття майна у спадщину і на
інших підставах, які допускаються законом (п.1). Право успадкування
майна громадян визнається і охороняється законом (п.5).

Висновки

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення
права власності, за допомогою якого стверджується панування власника над
не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування
та розпорядження.

В юридичній науці термін “право власності” вживається в об’єктивному і
суб’єктивному значеннях.

Право власності в об’єктивному значенні — це сукупність правових норм
які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Право
власності у суб’єктивному розумінні — це закріплення у відповідних
нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу)
володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій
розсуд у межах, передбачених законом.

Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб’єкту
(громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість
зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це
право. Суб’єктами права власності виступають суверенні держави,
автономні республіки та інші національно-державні утворення (автономні
області, автономні округи), а також територіальні одиниці (краї,
області, райони міста).

Закон України “Про власність” серед суб’єктів права власності визнає
народ України, який здійснює належне йому право власності через Верховну
Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів (ст.3,10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України і
юридичні особи. Право власності на території України можуть набувати
також і спільні підприємства, створенні за участю українських та
іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і
не тільки для задоволення особистих потреб, але і для здійснення
господарської діяльності) у випадках і в порядку, встановленому
законодавством.у прийнятому Законі України “Про власність” зазначається,
що власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян,
колективної і державної власності.

Список використаної літератури

Конституція України – К.: Преса України, 1997р.

Цивільний кодекс України К.: Юрінком Інтер, 2001.

Закон України “Про власність” від 07.02.1991р. №697-XII

Дзера О.В. «Розвиток права власності громадян в Україні». К.: Вентурі.
1996р.

Суханов Е.А. «Лекции о праве собственности». М. 1991г.

Закон України “Про власність” станом на 19.09.2000 Відомості Верховної
Ради України 1991 №20

Шевченко Я.М. Правові проблеми колективної власності в Україні// Право
України – 1996 — №1 – ст.6-7.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи

Реферат на тему:

Власність і право власності

Цією темою, як правило, розпочинається вивчення окремих інститутів
цивільного права. Інститут права власності посідає центральне місце в
системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі
правової системи України.

Чим же пояснюється таке значення інституту права власності? Перш ніж
відповісти на це запитання, дещо скажемо про поняття власності. Його
треба проаналізувати щонайменше у двох аспектах: економічному і
соціальному.

Розглядаючи власність в економічному плані, потрібно виходити з того, що
власність — це відношення суб’єкта (громадянина, юридичної особи,
держави) до тієї чи іншої речі як до належної йому, як до своєї. Саме на
розподілі «моє і не моє» заснована власність. Власність має місце тільки
в суспільстві, за «силовим полем» суспільства немає осіб, які б, не
будучи власниками конкретної речі, зобов’язані були ставитися до неї як
до чужої.

Таким чином, власність — це відносини між людьми з приводу речі. З
одного боку цих відносин, — власник, який ставиться до певної речі як до
своєї, з

другого — не власники, всі інші особи, які зобов’язані ставитися до цієї
речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває
від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними.

Підкреслимо, що й саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин
власності: ці відносини визначають його економічну структуру,
ідеологічне, моральне і політичне обличчя.

Відносинам власності як суспільним майновим відносинам притаманний
вольовий характер, що проявляється в можливості власника своєю волею
володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном.

Соціальне значення власності полягає у тому, що за допомогою власності
забезпечується самовираження осіб наповнюється реальним змістом її
правоздатність. Соціальний характер власності проявляється тому, що
держа ва, як власник, виплачує пенсії, всілякі допомоги непрацездатним
та іншим громадянам.

Відіграючи значну роль у житті суспільства, власність не може залишитися
поза увагою права.

Інтерес до правового оформлення відносин власності пояснюється,
по-перше, необхідністю стабільного забезпечення існуючих потреб громадян
та інших суб’єктів правовідносин у майні, захисті інтересів у
підприємництві та сфері інтелектуальної діяльності, зробити власність
недоторканною для інших осіб; по-друге, неможливістю ефективної заміни
права власності іншими майновими правами. Власник має набагато більше
можливостей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном,
ніж, скажімо, орендар, охоронець; по-третє, недопущенням свавілля
суб’єктами відносин власності при володінні, користуванні і
розпорядженні майном. Право власності, як будь-яке право, є знаряддям
обмеження прав учасників відносин власності.

Отже, відносини власності породжують потребу їх правового регулювання,
що веде до виникнення права власності, яке й буде предметом подальшого
розгляду.

Похожие записи