КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

“ Господарське законодавство”

1. Вирішення спорів арбітражним судом. 2. Господарські правовідносини,
їх ознаки та види. 3. Правове становище арбітражних судів. 4. Розгляд
справ про порушення антимонопольного законодавства

ПЛАН

1. Вирішення спорів арбітражним судом.

2 Господарські правовідносини, їх ознаки та види

3. Правове становище арбітражних судів

4. Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства

Список використаної літератури

1. Вирішення спорів арбітражним судом.

У разі, коли претензію залишено без відповіді чи відхилено повністю або
частково, заявник звертається з позовом щодо арбітражного врегулювання
спору. Загальний строк позовної давності щодо захисту прав за позовом
про відшкодування основного боргу, встановлений чинним законодавством, —
три роки. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права. Щодо відшкодування
неустойки (штрафу, пені), то встановлено скорочений строк давності — 6
місяців. Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є
підставою для відмови у позові.

Позовна заява повинна містити:

— найменування арбітражного суду, в який направляється заява;

— найменування сторін, їхні адреси;

— зміст позовних вимог;

— зазначення ціни позову;

— формулювання обставин, що з них випливає позовна заява;

—докази, які підтверджують позов;

— обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

— відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спорів;

— перелік документів та доказів, які додаються до заяви. До позовної
заяви додаються документи, що підтверджують:

— статус суб’єкта підприємницької діяльності;

— відомості про вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору (копія
претензії та квитанція або повідомлення про вручення);

— відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї
документів (квитанція або повідомлення про вручення);

— сплату державного мита в установленому порядку і розмірі;

— документи, що засвідчують повноваження представника позивача в
арбітражному суді.

Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, пред’явлених до відповідача.
У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається відповідною
сумою. У ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми
неустойки (штрафу, пені).

Арбітражні витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають
сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також
інших витрат, пов’язаних із розглядом справи.

Сплата державного мита покладається:

на сторону, що безпідставно ухиляється від прийняття пропозиції іншої
сторони (спір щодо укладання, зміни та розірвання договору);

на обидві сторони, якщо суд відхилив частину пропозицій кожної зі
сторін;

на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог;

на сторону, через неправильні дії якої виник спір, незалежно від
результатів вирішення спору.

Ставки державного мита щодо заяв, які подаються до арбітражного суду,
встановлюються в таких розмірах:

1) щодо позовних заяв майнового характеру — 5% ціни позову, проте не
менше 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

2) щодо позовних заяв немайнового характеру і позовних заяв стосовно
спорів, які виникають під час укладання, зміни чи розірвання
господарських договорів і розглядаються в обласних, Київському і
Севастопольському міських арбітражних судах, — 5 н.м.д.г.;

3) щодо позовних заяв і спорів, які виникають під час укладання, зміни
чи розірвання господарських договорів, котрі підлягають розгляду у
Вищому арбітражному суді України, — 6 н.м.д.г.

Спір має бути вирішено арбітражним судом у строк не більше двох місяців
від дня одержання позовної заяви. За результатами розгляду справи суд
приймає рішення, в якому має бути висновок про задоволення позову або
про відмову в позові повністю чи частково. Якщо прийнято позитивне
рішення про стягнення дебіторської заборгованості, однак боржник не в
змозі погасити заборгованість (є неплатоспроможним), то протягом одного
місяця з дня винесення ухвали арбітражним судом кредитор може звернутися
із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.

2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини,
пов’язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції
загального управління економікою, З цією метою у центрі й на місцях
діють органи державної виконавчої влади — міністерства, державні
комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві
складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами.
Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є
адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників.
Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і
відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.

Господарюючі суб’єкти у процесі господарювання володіють і користуються
природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються
природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове,
екологічне тощо).

Господарюючі суб’єкти формують з прибутку і використовують власні
фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб’єктами
фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові
відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах
і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в
літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин
взагалі не існує. Об’єктивно необхідні для здійснення господарської
діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці
відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші
передумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у
власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини
між господарюючими суб’єктами (підприємствами, підприємцями) та органами
управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього
здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет
регулювання, складаються лише з двох елементів — організаційного
(організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських
відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права.
За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших
галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене,
порівняно з цивільним правом, коло суб’єктів. Такими суб’єктами є:

господарські організації, створені для безпосередньої господарської
діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою
(міністерства, держкомітети, господарські об’єднання, управління тощо);

структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією
щодо здійснення господарської діяльності;

фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;

державні і громадські установи та організації, що є споживачами
продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб’єктом господарських відносин є держава, від імені якої
діють її органи.

Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них
організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що
однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських
правовідносин між господарюючими суб’єктами та їх контрагентами є «акти
планування» (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема,
державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських
правовідносин є рішення їхніх суб’єктів укласти відповідний договір (п.
1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України «Про підприємства в Україні»). Ці
рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і
соціального розвитку, бізнес-плани).

Третя ознака господарських відносин — їх матеріальний зміст, тобто
суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб’єктами
продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети
регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного
права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно
від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права
спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх
структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну
господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет
господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право
складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності
суб’єктів регулюють майнові і особисті не-майнові відносини;
господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю.
Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність
юридичних осіб, зобов’язаннях та нормах про окремі види господарських
договорів. У господарському праві об’єднуються також ті норми
адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють
господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб’єктів.

Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими
суб’єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі
організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і
реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет
господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових
норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та
безпосереднього здійснення господарської діяльності.

Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними
ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

— відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності
(виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);

— відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською
діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування
та інші форми державного регулювання господарської діяльності).

За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на-

— горизонтальні, учасники яких рівноправні;

— вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у
тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

— внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської
організації між її структурними підрозділами;

— міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридичне
самостійними суб’єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони
виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

— у галузі промисловості;

— у галузі сільського господарства;

— у галузі транспорту;

— у галузі капітального будівництва;

— у сфері приватизації;

— у сфері антимонопольного регулювання;

— у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

3. Правове становище арбітражних судів.

Відповідно до Закону України “Про арбітражний суд” від 04.06.91 р.,
арбітражний суд – це незалежний судовий орган, що вирішує всі
господарські спори, які виникають між юридичними особами, державними та
іншими органами, розглядає справи про банкрутство.

Основні завдання арбітражного суду:

захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських
правовідносин;

сприяння закріпленню законності в сфері господарських відносин;

внесення пропозицій, спрямованих на здійснення правового регулювання
господарської діяльності.

Арбітражний суд здійснює свою діяльність відповідно до таких принципів:

законності.

незалежності і підкорення тільки закону.

рівності всіх учасників судового процесу перед законом і арбітражним
судом.

змагальності сторін і свободи надання ними судові своїх доказів і в
доведенні їх переконливості.

арбітрування. Арбітражний суд сприяє досягненню угоди між сторонами.
Умови угоди викладаються в адресованій арбітражному суду письмовій
заяві, підписаній представниками сторін.

гласності і відкритого розгляду справи, крім випадків, коли це
суперечить інтересам охорони державної або комерційної таємниці, або
коли є обґрунтовані заперечення однієї або двох сторін.

обов’язковості виконання рішень, ухвал і постанов арбітражного суду. Ці
документи вступають в законну силу негайно після їх прийняття і
підлягають негайному виконанню підприємствами, установами,
організаціями, посадовими особами.

Відповідно до статті 1 Арбітражного процесуального кодексу України від
06.11.91 підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у
тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку
набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають
право звертатися до арбітражного суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У
випадках, передбачених законодавчими актами України, до арбітражного
суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни,
що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від
права на звернення до арбітражного суду є недійсною.

Систему арбітражних судів в Україні становлять: Вищий арбітражний суд,
арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей,
міст Києва і Севастополя. Арбітражний суд Автономної Республіки Крим,
арбітражний суд області, міст Києва і Севастополя складаються з голови,
першого заступника голови, заступників голови, суддів.

Для вирішення організаційних питань в цих судах створюється президія,
склад якої затверджується президією Вищого арбітражного суду за поданням
голів цих судів.

Вищий арбітражний суд складається з Голови, першого заступника Голови,
заступників Голови, суддів і діє в складі:

пленуму Вищого арбітражного суду;

президії Вищого арбітражного суду;

судових колегій по розгляду спорів і перегляду рішень, ухвал, постанов.

Голова Вищого арбітражного суду призначається Верховною Радою України за
поданням Голови Верховної Ради безстроково. Заступники Голови, голови
арбітражних судів, їх заступники і судді призначаються Верховною Радою
за поданням Голови Вищого арбітражного суду безстроково.

Пленум Вищого арбітражного суду діє в складі: Голови Вищого арбітражного
суду (головуючий), його заступників, суддів Вищого арбітражного суду, а
також голів арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва і Севастополя за посадою. В роботі пленуму бере участь Генеральний
прокурор або його заступники.

Президія Вищого арбітражного суду утворюється в складі: Голови Вищого
арбітражного суду (головуючий), заступників голови за посадою і
декількох суддів.

Склад судової колегії Вищого арбітражного суду затверджується президією
з числа суддів Вищого арбітражного суду.

Арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражний суд області,
міст Києва і Севастополя мають такі повноваження:

вирішують господарські спори, віднесені до їх компетенції;

розглядають справи про банкрутство;

переглядають в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови цього
арбітражного суду;

вивчають і узагальнюють практику застосування законодавства, аналізують
статистику вирішення господарських спорів, вносять пропозиції Вищому
арбітражному суду, спрямовані на удосконалення правового регулювання
господарської діяльності і практики вирішення господарських спорів;

ведуть роботу, спрямовану на попередження правопорушень в сфері
господарських правовідносин.

Голова арбітражного суду Автономної Республіки Крим, області, міст Києва
і Севастополя має такі повноваження:

може прийняти до свого провадження, в межах компетенції відповідного
арбітражного суду, вирішення господарського спору, а також переглядає
рішення, ухвали, постанови по справі;

розподіляє обов’язки між заступниками і суддями арбітражного суду;

забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді;

затверджує структуру, штатний розпис і кошторис видатків на утримання
арбітражного суду;

організує діяльність арбітражного суду і несе відповідальність за
виконання завдань, покладених на арбітражний суд, видає в межах своїх
повноважень накази та інші акти; призначає на посади працівників апарату
суду, застосовує до них засоби заохочення і накладає дисциплінарні
стягнення;

вносить Голові Вищого арбітражного суду подання про призначення
Верховною Радою заступників і суддів, про встановлення чисельності
працівників і фінансування відповідного арбітражного суду.

Вищий арбітражний суд України є вищим органом у вирішенні господарських
спорів і здійсненні нагляду щодо рішень, ухвал, постанов нижчестоящих
арбітражних судів і контролю за їх діяльністю.

Вищий арбітражний суд має такі повноваження:

вирішувати господарські спори, віднесені до його компетенції, в межах
підвідомчості арбітражних судів України може прийняти до свого
провадження будь-який господарських спір;

переглядати в порядку нагляду рішення, ухвали, постанови Вищого
арбітражного суду, арбітражного суду Автономної Республіки Крим,
області, міст Києва і Севастополя;

вивчати і узагальнювати практику застосування законодавства, аналізувати
статистику вирішення господарських спорів; давати роз’яснення
арбітражним судам з питань практики застосування законодавства України.
Роз’яснення Вищого арбітражного суду є обов’язковими для суддів і
учасників господарських правовідносин, які застосовують законодавство,
якого стосується роз’яснення ;

вести роботу з попередження правопорушень в сфері господарських
правовідносин;

здійснювати організаційне керівництво арбітражними судами Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

забезпечувати підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення
кваліфікації працівників арбітражних судів, здійснювати роботу з
матеріально-технічного забезпечення судів і створення належних умов для
їх діяльності.

Вищий Арбітражний Суд має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді
України.

Пленум Вищого арбітражного суду скликається не менше двох разів на рік.
Засідання пленуму правомочне при наявності не менше двох третин його
складу.

Постанови пленуму приймаються відкритим голосування більшістю голосів
його членів і підписуються головуючим на засіданні.

Пленум заслуховує повідомлення голів арбітражних судів Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя про виконання
покладених на них завдань; розглядає матеріали узагальнення арбітражної
практики і статистики і дає керівні роз’яснення, обов’язкові для
органів, які вирішують господарські спори, а також підприємств, установ,
організацій.

Пленум приймає рішення по висновках Конституційного Суду про
відповідність роз’яснень пленуму Вищого арбітражного суду Конституції
України. Переглядає за протестом Голови Вищого арбітражного суду,
Генерального прокурора постанови президії цього суду по господарських
спорах. Обирає кваліфікаційну колегію для проведення атестації суддів
арбітражних судів. Розглядає також інші питання вдосконалення правового
регулювання господарських відносин, які виносяться президією або членами
пленуму.

Кількість членів і склад президії Вищого арбітражного суду
затверджується Верховною Радою України за поданням Голови Вищого
арбітражного суду. Засідання президії правомочні при наявності не менше
двох третин її членів.

Рішення президії приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів і
підписуються головуючим в засіданні. Засідання проводяться не менше
одного разу в місяць.

Президія Вищого арбітражного суду має такі повноваження:

вирішувати питання організації і діяльності, підбору кадрів арбітражних
судів України;

заслуховувати повідомлення голів арбітражних судів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва і Севастополя, суддів цих судів і звіти
керівників структурних підрозділів Вищого арбітражного суду;

переглядати за протестом Голови Вищого арбітражного суду і Генерального
прокурора або його заступника в порядку нагляду рішення, постанови,
ухвали, прийняті Вищим Арбітражним Судом і переглядати за нововиявленими
обставинами справи, постанови за якими були прийняті самою президією
Вищого арбітражного суду;

розглядати матеріали узагальнення практики і аналізу статистики, давати
роз’яснення з практики застосування законодавства, яке регулює відносини
в господарській сфері і порядку розгляду господарських спорів з
подальшим затвердженням на пленумі;

вносить питання для розгляду їх на пленумі;

розглядає інші питання, які вносяться Головою або членами президії
Вищого арбітражного суду.

Судова колегія Вищого арбітражного суду вирішує господарські спори,
віднесені до її компетенції у відповідності до Арбітражного
процесуального кодексу та інших актів законодавства. Здійснює перегляд в
порядку нагляду ухвал, постанов арбітражних судів Автономної Республіки
Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Переглядає за нововиявленими
обставинами рішення, ухвали, постанови, прийняті цією ж колегією.

Голова Вищого арбітражного суду, його заступники, голова арбітражного
суду Автономної Республіки Крим, голови арбітражних судів областей, міст
Києва і Севастополя, їх заступники мають статус судді арбітражного суду.
Розгляд справ в арбітражному суді здійснюється суддею
одноособово. Для вирішення складних спорів голова арбітражного суду
або заступник голови арбітражного суду може вводити до складу
арбітражного суду додатково двох суддів, призначивши одного з трьох
суддів головуючим.

Суддя є незалежним в здійсненні правосуддя. Будь-який вплив на судову
діяльність заборонений.

Вимоги судді, які пред’являються в межах повноважень арбітражного суду,
обов’язкові для посадових осіб, державних, кооперативних, громадських,
та інших органів, господарських та інших організацій, яких вони
стосуються.

Суддя вивчає і узагальнює арбітражну практику, вносить пропозиції про
попередження порушень в сфері господарських правовідносин.

Суддя не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності,
підданий заходам адміністративного стягнення, арештований без згоди ВРУ.

Суддя може бути звільнений від виконання своїх обов’язків:

за станом здоров’я;

внаслідок призначення або переведення на іншу роботу;

за власним бажанням;

по досягненню пенсійного віку.

Голова Вищого арбітражного суду звільняється за поданням Голови
Верховної Ради України. Судді всіх арбітражних судів звільняються з
посади за поданням Голови Вищого арбітражного суду Верховною Радою
України.

Відповідно до статті 12 Арбітражного процесуального кодексу арбітражним
судам підвідомчі такі справи:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні
і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у
спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у
законодавстві, крім:

— спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних
умов;

— спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також
тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно
до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

— інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України,
міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з
питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

В статті 14 АПК міститься перелік справ, які підсудні Вищому
арбітражному суду України:

1) у яких однією із сторін є вищий чи центральний орган виконавчої
влади, Національний банк України, Верховна Рада Автономної
Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні,
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

2) матеріали яких містять державну таємницю;

3) що прямо віднесені до його підсудності законами України,
міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких
надана Верховною Радою України.

Вищий арбітражний суд може в межах підвідомчості справ
арбітражним судам України прийняти до свого провадження будь-яку
справу.

Всі інші підвідомчі арбітражним судам справи розглядають арбітражний суд
Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та
Севастополя.

Стаття 15 АПК визначає територіальну підсудність справ арбітражному
суду Автономної Республіки Крим, арбітражному суду області, міст
Києва та Севастополя:

справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні
господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів
недійсними розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням
сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої
сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу,
надати послуги, сплатити гроші тощо;

справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів
та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними
актів розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням
відповідача;

справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються
арбітражним судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором
позивача;

справи про банкрутство розглядаються арбітражним судом за
місцезнаходженням боржника.

Арбітражний процесуальний кодекс визначає також виключну підсудність
справ арбітражним судам. Відповідно до статті 16 віднесені до
підсудності арбітражного суду Автономної Республіки Крим, арбітражного
суду області, міст Києва та Севастополя справи у спорах, що
виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є
орган транспорту, розглядаються арбітражним судом за місцезнаходженням
цього органу. Справи у спорах про право власності на майно або
про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення
перешкод у користуванні майном розглядаються арбітражним судом
Автономної Республіки Крим, арбітражними судами областей, міст Києва
та Севастополя за місцезнаходженням майна.

З метою однакового і правильного визначення підвідомчості і підсудності
справ президія Вищого арбітражного суду України дала арбітражним судам
роз’яснення N 02-5/62 від 08.02.96 “Про деякі питання підвідомчості і
підсудності справ арбітражним судам”.

Міжнародний комерційний арбітражний суд є самостійною постійно
діючою арбітражною установою (третейським судом). Закон України “Про
міжнародний комерційний арбітраж” від 24.02.94 врегульовує діяльність
міжнародного комерційного арбітражу як методу, що застосовується для
вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі.

Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Міжнародного
комерційного арбітражного суду, порядок обчислювання арбітражного
збору, ставки гонорарів арбітрів та інших витрат суду, сприяє його
діяльності.

Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій
палаті України має печатку із своїм найменуванням українською і
англійською мовами та зображенням меча і через правосуддя.

Відповідно до п.2 статті 1 Закону до міжнародного комерційного арбітражу
можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших
цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні
зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних, економічних
зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін
знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними
інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на
території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само
їх спори з іншими суб’єктами права України.

Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого розгляду
також спори, віднесені до його юрисдикції в силу міжнародних
договорів України.

Сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів.
Якщо сторони не визначать цієї кількості, — призначаються три арбітри.

При арбітражному провадженні до сторін повинно бути рівне ставлення, і
кожній стороні повинні бути надані всі можливості для викладу своєї
позиції.

Арбітражне рішення повинно бути винесено у письмовій формі та підписано
одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному
арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх
членів третейського суду за умови зазначення причини відсутності
інших підписів.

Оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено
тільки шляхом подання клопотання про скасування. Арбітражне рішення може
бути скасоване обласним, міським (міст Києва і Севастополя) судами,
Верховним Судом Республіки Крим за місцезнаходженням арбітражу.

Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду виконуються
сторонами добровільно у встановлені ним строки. Якщо строк виконання в
рішенні не зазначено, воно підлягає негайному виконанню. Не виконані
в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних
договорів.

Морська арбітражна комісія є самостійною постійно діючою арбітражною
установою (третейським судом), що здійснює свою діяльність згідно з
Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» .

Торгово-промислова палата України затверджує Регламент Морської
арбітражної комісії, порядок обчислювання арбітражного збору, ставки
гонорарів арбітрів та інших витрат комісії, сприяє її діяльності.

Морська арбітражна комісія вирішує спори, які випливають з договірних та
інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового
мореплавства незалежно від того, чи є сторонами таких відносин
суб’єкти українського та іноземного або лише українського чи тільки
іноземного права.

Комісія приймає до розгляду також спори, що їх сторони
зобов’язані передати на її вирішення в силу міжнародних договорів.

Рішення Морської арбітражної комісії виконуються сторонами добровільно у
встановлені нею строки. Не виконані в строк рішення виконуються
відповідно до закону і міжнародних договорів.

Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України має
печатку із своїм найменуванням українською і англійською мовами та
зображенням якоря і через правосуддя.

4. Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства

Однією з основних функцій органів, що здійснюють державний контроль за
дотриманням антимонопольного законодавства, є розгляд справ про його
порушення. Ця діяльність Антимонопольного комітету здійснюється у
відповідності з Правилами розгляду справ про порушення економічної
конкуренції (раніше антимонопольного законодавства України — назва
змінена згідно змін, внесеними згідно з розпорядженням Антимонопольного
комітету України від 12.02.2002 р. N 24-р), затвердженими
Антимонопольним комітетом України 19 квітня 1994 року (в редакції від 29
червня 1998 р.).

Ці Правила визначають порядок розгляду та перегляду Антимонопольним
комітетом України, його територіальними відділеннями справ про порушення
антимонопольного законодавства, в тому числі про захист від
недобросовісної конкуренції, відповідно до Законів України «Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України»,
недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та Закону
України «Про захист від недобросовісної конкуренції», порядок виконання
рішень у справах і діють до прийняття відповідних актів законодавства.

Справи у межах компетенції розглядаються органами чи посадовими особами:

Комітетом;

постійно діючою адміністративною колегією;

тимчасовою адміністративною колегією;

державним уповноваженим;

головою відділення.

Голові відділення підвідомчі справи про:

• зловживання монопольним становищем, антиконкурентні узгоджені дії,
недобросовісну конкуренцію, якщо наслідки порушення антимонопольного
законодавства (надалі — порушення) мають місце на регіональному ринку;

• дискримінацію суб’єктів господарювання місцевими органами виконавчої
влади, органами місцевого самоврядування, окрім тих, що підвідомчі
Постійно діючій адміністративній колегії;

• дискримінацію суб’єктів господарювання органами
адміністративно-господарського управління та контролю, окрім тих, що
підвідомчі державному уповноваженому та Постійно діючій адміністративній
колегії;

• неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної
інформації відділенню;

• ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень відділення.

Справи, підвідомчі голові відділення, розглядаються у відділенні за
місцем вчинення порушення або за місцем знаходження відповідача, або за
місцем настання наслідків порушення.

Державному уповноваженому підвідомчі справи про: » зловживання
монопольним становищем, антиконкурентні узгоджені дії, недобросовісну
конкуренцію, якщо наслідки порушення мають місце на загальнодержавному
ринку або ринку, який охоплює територію декількох регіонів;

• дискримінацію суб’єктів господарювання органами
адміністративно-господарського управління та контролю, діяльність яких
поширюється на декілька регіонів України;

• примусовий поділ монопольних утворень, що діють на регіональному
ринку;

• ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Комітету,
адміністративних колегій, державного уповноваженого;

• неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної
інформації Комітету.

Тимчасовій адміністративній колегії підвідомчі справи про примусовий
поділ монопольних утворень, що діють на загальнодержавному ринку або
ринку, який охоплює територію декількох регіонів.

Тимчасова адміністративна колегія може бути утворена для розгляду
будь-якої справи, окрім тих, що підвідомчі Комітету та Постійно діючій
адміністративній колегії.

Постійно діючій адміністративній колегії підвідомчі справи про:

• дискримінацію суб’єктів господарювання центральними органами
виконавчої влади, обласними, Київською та Севастопольською міськими
державними адміністраціями, головами цих органів, а також відповідними
Радами;

• дискримінацію суб’єктів господарювання органами
адміністративно-господарського управління та контролю, діяльність яких
поширюється на всі регіони України.

Постійно діюча адміністративна колегія може прийняти до свого
провадження і розглянути будь-яку справу, окрім тих, що підвідомчі
Комітету.

Комітету підвідомчі справи, матеріали яких пов»язані із забезпеченням
національної безпеки, оборони, суспільних інтересів або містять державну
таємницю.

Комітет може прийняти до свого провадження і розглянути будь-яку справу.

Голова Комітету має право на клопотання сторін та третіх осіб, які
беруть участь у справі, за поданням державного уповноваженого, керівника
структурного підрозділу Комітету, голови відділення або з власної
ініціативи витребувати будь-які матеріали, що є в провадженні органу чи
посадової особи, уповноважених розглядати справу, і передати їх на
розгляд іншого органу чи посадової особи.

Справи розглядаються на підставі:

• безпосередньо виявлених службовцями Комітету, відділення ознак
порушень;

• заяв суб’єктів господарювання, органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського
управління та контролю, громадських об’єднань, громадян.

Особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи,
їх представники.

Сторонами у справі є відповідач і заявник (якщо розгляд справи розпочато
(надалі — порушено справу) за заявою).

Відповідачем є особа (суб’єкт господарювання, орган державної влади,
орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського
управління та контролю, громадське об’єднання, інша особа), в діях якої
вбачаються ознаки порушення.

Заявником є будь-яка особа, яка звертається до Комітету, відділення за
захистом своїх прав і законних інтересів, які вважає порушеними.

Треті особи можуть вступати в справу до прийняття рішення, якщо рішення
у справі може вплинути на їхні права або обов’язки, та бути залученими
до участі у справі Комітетом, відділенням за клопотанням сторін чи з
власної ініціативи.

Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами
справи після одержання копії подання з попередніми висновками у справі
(витягу з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також
визначеної відповідним державним уповноваженим, головою відділення
інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб,
які беруть участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи),
подавати докази, заявляти клопотання, давати усні й письмові пояснення,
одержувати копії рішень у справі (витяги з них за вилученням інформації
з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним
уповноваженим, головою відділення інформації, розголошення якої може
завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), подавати
свої міркування та заперечення, оскаржувати рішення в порядку,
визначеному законодавством.

Заяви про порушення у справах, підвідомчих голові відділення, подаються
до відділення за місцем вчинення порушення або за місцем знаходження
відповідача, або за місцем настання наслідків порушення. Заяви про
порушення в інших справах подаються до Комітету.

Заява про порушення розглядається протягом 30 календарних днів, у разі
потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана
заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним
уповноваженим, головою відділення на 60 календарних днів, про що
письмово повідомляється заявнику.

За наявності ознак порушення, за поданням службовців Комітету,
відділення державним уповноваженим, головою відділення приймається
розпорядження про порушення справи, про що письмово повідомляються
сторони.

При доведенні вчинення порушення залежно від обставин у справі може бути
прийнято одне чи декілька рішень або виділено в окремі провадження
матеріали, що потребують додаткового дослідження.

З питань примусового поділу монопольних утворень та накладання штрафів
приймаються постанови, а при вирішенні по суті інших справ —
розпорядження, які є обов’язковими для виконання.

Встановивши під час розгляду справи факт порушення, орган чи посадова
особа, які порушили або розглядають справу:

• має право вносити у відповідні державні органи обов’язкові для
розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій
зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання;

• може вносити до відповідних державних органів, підприємств, установ,
організацій чи посадових осіб подання

та рекомендації щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню, а
також рекомендації щодо проведення заходів, спрямованих на запобігання
порушенням, розвиток підприємництва і конкуренції;

• вносять подання у правоохоронні органи або надсилають їм відповідні
матеріали для розгляду по суті.

Особи, права або обов’язки яких зачіпає рішення у справі, можуть
звернутися до Комітету із заявою про перегляд рішення у справі або про
перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Заява про перегляд рішення у справі або про перегляд рішення у зв’язку з
нововиявленими обставинами підлягає розгляду у тридцятиденний строк.

Рішення у справах можуть бути оскаржені до суду, арбітражного суду у
тридцятиденний строк в порядку, передбаченому ст. 24 Закону України «Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності» та ст. 32 Закону України «Про захист від
недобросовісної конкуренції».

Подання заяви не зупиняє виконання рішень на час розгляду справи в суді
чи арбітражному суді, якщо судом чи арбітражним судом не винесено
рішення про припинення дії вказаних актів.

Список використаної літератури

Конституція України. — Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.

Господарський процесуальний кодекс України. — Відомості Верховної Ради
(ВВР), 1992, N 6.

Закон України “Про господарські суди”. — Відомості Верховної Ради (ВВР),
1991, N 36.

Закон України “Про арбiтражний суд”. — Відомості Верховної Ради (ВВР),
2001, N 40.

Закон України “Про судоустрiй України”. — Відомості Верховної Ради
(ВВР), 2002, N 27-28.

Закон України “Про статус суддiв” — Відомості Верховної Ради (ВВР),
1993, N 8.

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 26.

Вісник Вищого арбітражного суду України. — 1998. — № 3.

Господарське право України: Наук. посіб. / Саніахметова Н.О., Вишнякова
О.К., Мельник С.Б. та ін.; За заг. ред. Н.О.Саніахметової; Одес. держ.
юрид. акад.. — Х.: Одіссей, 2005.

Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. /
М.К.Галянтич, С.М.Грудницька, О.М.Міхатуліна та ін.; Міжрегіон. акад.
упр. персоналом (МАУП). — К., 2005.

Притика Д. М., Титов М. І., Щербина В. С. та ін. Арбітражний процес:
Навч. посіб. — Х.: Консум, 2005. — Ч. ІІ.

Організація судової влади в Україні: Аналіз нормат. змісту Закону
України “Про судоустрій України” / А. О. Селіванов (кер. авт. кол.), Є.
В. Фесенко, Н. С. Рудюк та ін. / За наук. ред. А. О. Селіванова. — К.:
Юрінком Інтер, 2005.

Щербина В. С. Господарське право: Підручник. — 2-е вид., перероб. і
допов.. — К.: Юрінком Інтер, 2005.

Похожие записи