.

Виникнення та припинення діяльності юридичних осіб (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
238 2277
Скачать документ

Виникнення та припинення діяльності юридичних осіб

Традиційно в радянському та пострадянському цивільному праві розрізняли
три способи виникнення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний і
дозвільний.

Розпорядчий порядок виникнення юридичної особи має місце в тому випадку,
коли вона створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника
майна або його представника. Це було характерним способом створення
державних юридичних осіб.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок означає, що у випадках, коли
юридична особа створена відповідно до умов, закріплених в законі,
державний орган не може відмовити їй у легалізації (державній
реєстрації).

Дозвільний порядок полягає у вимозі отримання дозволу відповідного
державного органу, підприємства тощо на створення юридичної особи.
Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення
організацій, які будуть займатися діяльністю, пов’язаною із
забезпеченням правопорядку, охороною здоров’я, освітою тощо.

Іноді у цивілістичній літературі згадується також договірний порядок
виникнення юридичних осіб1.

Однак слід зазначити, що така класифікація є неточною, оскільки при ній
певною мірою ототожнюються порядок і підстава виникнення юридичної
особи.

Так, підставою виникнення можна вважати те волевиявлення, яке спричинило
створення юридичної особи. Відповідно, класифікація може бути проведена
залежно від характеру такого волевиявлення.

З урахуванням цього критерію можна виділити:

а) створення юридичної особи шляхом одностороннього волевиявлення
(розпорядження Президента України, органу державної влади, органу влади
Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування — для
юридичних осіб публічного права, власника або уповноваженої ним особи —
для юридичних осіб приватного права).

Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується розпорядчим
порядком;

б) створення юридичної особи шляхом договору між її засновниками. У
таких випадках ініціатива щодо створення юридичної особи може бути
виражена у будь-якій формі: договір учасників, рішення зборів
засновників тощо.

Слід зазначити, що законодавчими актами не встановлені будь-які
спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення юридичної
особи, проте за загальноприйнятими вимогами таке рішення має бути
оформлене розпорядженням суб’єкту публічного права, актом управління,
виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його
компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників
підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є
установчий договір.

Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується договірним
порядком.

Отже, розпорядчий і договірний порядок — це класифікація порядку
створення юридичної особи залежно від підстав її виникнення.

Якщо ж взяти за критерій класифікації власне порядок легалізації, то
можна зробити висновок, що юридичні особи виникають або у
нормативно-явочному, або у дозвільному порядку.

При цьому юридичні особи, які створюються шляхом розпорядження,
легітимуються у нормативно-явочному порядку, а ті, які створюються
шляхом договору, легітимуються у нормативно-явочному або в дозвільному
порядку.

Порядок створення юридичних осіб приватного права визначається актами
цивільного законодавства. Насамперед це — ЦК. Крім того, порядок
створення юридичних осіб, які мають на меті зайняття підприємництвом,
додатково регламентується Положенням про державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
від 25 травня 1998 р. № 740 (з 1 липня 2004 р. реєстрація юридичних осіб
має відбуватися відповідно до положень Закону України від 15 травня 2003
р. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб-підприємців”).

Реєстрація об’єднань громадян провадиться залежно від їх статусу або
Міністерством юстиції, або місцевими органами виконавчої державної влади
(ст.ст. 15, 16 Закону “Про об’єднання громадян”).

Юридичні особи публічного права утворюються в порядку, передбаченому
окремими законодавчими актами.

Створення юридичних осіб приватного права має відбуватися відповідно до
положень ст.ст.87-89 ЦК.

Згідно із зазначеними нормами для створення юридичної особи її учасники
(засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово
і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не
встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або
засновницький договір між учасниками (засновниками), якщо інше не
встановлено законом.

При цьому товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту,
затвердженого цією особою.

У статуті товариства вказуються:

– найменування юридичної особи;

– місцезнаходження юридичної особи;

– адреса юридичної особи;

– органи управління товариством;

– компетенція органів управління товариством;

– порядок прийняття рішень органами управління товариством;

– порядок вступу до товариства та виходу з нього;

– інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або угодою засновників.

Засновницький договір, як і рішення про створення підприємства, має
укладатися в письмовій формі, оскільки законодавство передбачає подання
цього документа для здійснення державної реєстрації.

Засновницький договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто
згоди за усіма істотними умовами договору, необхідними для його
здійснення і виконання.

У засновницькому договорі товариства визначаються:

– зобов’язання учасників створити товариство;

– порядок їх спільної діяльності щодо його створення;

– умови передання товариству майна учасників;

– інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або засновниками.

До засновницького договору застосовуються загальні норми цивільного
законодавства про угоди та зобов’язання.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного
установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт
може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт,
складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником
(засновниками).

В установчому акті установи вказуються:

– мета установи;

– майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети;

– структура управління установою.

Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із
зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну
реєстрацію.

До установчих документів можуть бути включені будь-які умови, не
передбачені законодавством, але такі, які не суперечать йому.

Водночас невідповідність їх вимогам закону (коли такі точно визначені)
може зумовити недійсність установчих документів. Підставами для визнання
недійсними установчих документів і рішень про створення юридичної особи
можуть бути, наприклад, невідповідність фактичним обставинам вміщених в
установчих Документах відомостей щодо виду юридичної особи, мети ЇЇ
створення тощо.

Щодо акціонерних товариств, то установчим документом в них є статут,
хоча йому передує укладення договору між засновниками Відповідно до ст.4
Закону “Про господарські товариства” акціонерне товариство, товариство з
обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють
на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне
товариство — на підставі установчого договору. Установчі документи
товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються
з Антимонопольним комітетом України.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

На розвиток цього положення ст.89 ЦК передбачає, що юридична особа
підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані
державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру юридичних
осіб, відкритого для загального ознайомлення.

Значення державної реєстрації юридичних осіб, її організація, повнота
єдиного реєстру юридичних осіб, достовірність відомостей, які вносяться
в державний реєстр, полягає в тому, що реєстрація забезпечує можливість
отримання необхідної інформації господарюючими суб’єктами. Така
інформація є важливою при вирішенні питань щодо укладення договорів,
розвитку господарських зв’язків, веденні торгових операцій, а відтак —
формуванні усталеності економічного обороту Юридична особа вважається
створеною з моменту реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних
осіб і з цього моменту набуває правоздатності.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у
виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній,
районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за
місцезнаходженням або місцем проживання цього суб’єкта, якщо інше не
передбачено законом. Чинне законодавство пов’язує державну реєстрацію з
внесенням даних з реєстраційної картки суб’єкта підприємницької
діяльності (яка водночас є заявою про державну реєстрацію) до Реєстру
суб’єктів підприємницької діяльності та видачею свідоцтва про державну
реєстрацію встановленого зразка.

Орган, на який покладено здійснення державної реєстрації, не вправі
делегувати ці функції іншим органам, структурним підрозділам, хоча б і
наділеним статусом юридичної особи, або посадовим особам за дорученням.
Порушення цього правила і прийняття рішення з перевищенням компетенції
відповідного органу влади може бути підставою для скасування такого
рішення. Недійсність реєстрації є підставою встановлення факту
фальсифікації установчих документів.

Водночас свідоцтво про державну реєстрацію може бути видано структурним
підрозділом чи посадовою особою згідно з розподілом функціональних
обов’язків, оскільки свідоцтво є похідним документом від відповідного
рішення.

Для окремих видів юридичних осіб може бути передбачений спеціальний
порядок державної реєстрації. Наприклад, реєстрація всеукраїнських та
міжнародних благодійних організацій здійснюється Міністерством юстиції
України, а місцевих благодійних організацій, а також відділень (філій,
представництв) всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій —
відповідними місцевими органами виконавчої влади (ст.8 Закону “Про
благодійництво та благодійні організації”). Рішення про реєстрацію такої
благодійної організації приймається відповідним органом виконавчої влади
за місцем знаходження благодійної організації.

ЦК не містить вичерпного переліку відомостей, які мають бути повідомлені
при поданні заяви на реєстрацію юридичної особи. Проте це обов’язково
мають бути відомості про організаційно-правову форму, найменування,
місцезнаходження, органи управління, філії і представництва, мету
створення юридичної особи. Інші відомості можуть бути витребувані лише в
разі, якщо це передбачено законом.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або
невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови
у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з
інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням
можуть бути оскаржені до суду.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб вносяться відомості про
організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування,
місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету
установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Відомості, які містяться в державному реєстрі, є відкритими і
загальнодоступними, за винятком відомостей про фізичних осіб, які мають
конфіденційний зміст.

Безпідставна відмова у наданні відомостей, які містяться в реєстрі, не
допускається, і може бути оскаржена до суду.

Установчі документи змінюються в порядку, передбаченому законом і самими
документами. Рішення про зміну статуту приймаються, як правило, вищим
органом юридичної особи або засновниками.

Зміни реєструються тим же органом і в тому ж порядку, що й самі юридичні
особи.

Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для
третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених
законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну
реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх Учасники не мають права
посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах
із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін (ч.5 ст.89 ЦК).

У випадках, встановлених законом, юридична особа може бути створена
шляхом примусового поділу (виділу).

Припинення юридичних осіб можливе за рішенням органів, вказаних в
законі, а також в установчих документах юридичної особи, шляхом
реорганізації або ліквідації.

Реорганізація можлива шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу,
перетворення юридичних осіб.

Злиття означає, що замість кількох юридичних осіб утворюється одна нова.

Приєднання полягає у поглинанні однієї юридичної особи іншою.

В результаті поділу замість однієї юридичної особи виникає кілька нових.

При виділі зберігається первісна юридична особа, але від неї
відокремлюється одна або кілька нових.

Перетворення полягає у зміні організаційно-правової форми юридичної
особи (наприклад, колгосп перетворено в акціонерне товариство).

При реорганізації всі права і обов’язки юридичної особи, що
реорганізується, або їх частина переходять до інших суб’єктів права,
тобто має місце універсальна правонаступність.

Реорганізація, як правило, проводиться за рішенням учасників юридичної
особи, тобто добровільно. Однак якщо вона має місце за рішенням власника
юридичної особи, то йдеться про примусову реорганізацію. Наприклад,
перетворення кооперативу в товариство з обмеженою відповідальністю за
рішенням його членів є актом добровільним. Але створення дочірнього
підприємства (виділ) за рішенням власника має характер примусовий.

Ліквідація юридичної особи можлива:

– за рішенням власника майна, уповноваженого ним органу, а також за
рішенням органу, уповноваженого на те установчими документами юридичної
особи;

– за рішенням суду у разі банкрутства (неспроможності) або
систематичного здійснення діяльності юридичної особи:

1) без належного дозволу (ліцензії);

2) забороненої законодавчими актами;

3) з неодноразовим або грубим порушенням законодавства.

Юридична особа може бути також ліквідована у зв’язку із закінченням
строку, на який вона створена, або з досягненням мети, заради якої вона
створена.

Ліквідація юридичної особи, вирішення питань, що виникають при цьому,
розгляд фінансових претензій тощо проводяться ліквідаційною комісією,
яка призначається органом, що ухвалив рішення про ліквідацію.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020