Реферат на тему:

Виникнення служби податкових інспекторів і наділення їх функціями
дізнання

Наповнення державного бюджету для нормальної життєдіяльності держави
завжди є одним із основних питань. Важливу роль у цьому відіграє
податкова служба, працівники якої неухильно стежать за сплатою податків
суб’єктами оподаткування.

З утворенням незалежної України як самостійної держави одночасно почала
формуватися податкова система як державний контролюючий орган –
податкова служба.

Сьогодні вже набутий неабиякий досвід роботи, і за рахунок викриття
ухилень від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів та
інших порушень податкового законодавства щорічно в казну держави
поступають кошти. За всім цим стоїть велика, рутинна робота працівників
податкової служби України. Сплата податків в усі періоди ХІХ-ХХ століть,
а також на сучасному етапі, не завжди сумлінно виконувалася суб’єктами
оподаткування. Тому, на нашу думку, буде цікаво проаналізувати деякі
історичні етапи реформування податкової системи, яка була підпорядкована
фінансовому відомству, а також ті права, якими наділялися працівники
податкової служби при виявленні ухилень від сплати податків, оскільки на
початковому етапі спеціального, самостійного податкового органу не
існувало.

Один із основних етапів реформування податкової системи після скасування
кріпосного права припадає на 1881–1885 роки. Цьому передували швидкий
розвиток потреб держави в поповненні казни, перехід Росії від
натурального кріпосного господарювання до грошових відносин. Все це дало
значний поштовх для розвитку податкових відносин. У ході реформи була
створена спеціальна податкова служба, в обов’язки якої входило проводити
від імені держави збір податків та інших платежів, були відмінені старі
податки, так звані подушні та соляні, та введені нові – державний
поземельний податок, промисловий податок, збір з доходів від грошових
капіталів, викупні платежі, податок на перехід нерухомості, податок з
населення тощо. У цей період серед джерел поповнення державного бюджету
були доходи від державної винної монополії та акцизи на спиртні напої.
Усі ці податки належали до прямих, але їх частка становила мізерну
частину від загального поповнення державного бюджету.

Основна ж маса податків збиралася з населення у вигляді непрямих
податків.

Сучасники охарактеризували діючу в той час податкову систему Росії як
одну із найнедосконаліших в Європі.

Тривалий час поповнення податків до казни Росії контролювала так звана
Казенна палата і підпорядковані їй управління, які існували на рівні
губерній, що були створені ще у 1775 році. Але діяльність цих відомств
обмежувалася лише обліком податків і носила винятково канцелярський
характер. Збором податків займалися поліцейські органи. Спеціального
податкового органу, який би займався тільки питаннями збору та обліку
податків, не існувало.

З переходом на нову податкову систему, орієнтовану на обкладення
доходів, а також збільшення нових видів податків, виявилося недоцільним
існування Казенної палати і її підпорядкованих органів, у вигляді
управлінь на рівні губерній.

Все це призвело до того, що в 1885 році був створений так званий
інститут податкових інспекторів при Казенній палаті в кількості 500
осіб, на яких були покладені функції контролю за своєчасною сплатою
податків на території всієї Російської імперії.

До повноважень податкових інспекторів входило:

– слідкувати за правомірністю залучення до сплати платежів земель, які
підлягали оподаткуванню державним поземельним податком;

– перевіряти відомості про податок з нерухомості;

– збирати відомості про склад майна, що дісталося в спадщину;

– уточнювати прибутковість і цінність земельних угідь, лісних масивів,
гірничого та соляного промислів;

– збирати і надсилати в Казену палату відомості про стан торгівлі і
промисловості;

– встановлювати пору року, коли селяни володіють найбільшими платіжними
засобами від сільського господарства і промислів;

– слідкувати за своєчасністю прийняття заходів щодо стягнення недоїмок
по податках;

Крім того, податкові інспектори зобов’язані були бути присутніми при
складанні актів про знищення нерухомого майна, обкладеного податком,
внаслідок пожару чи стихійного лиха.

Наглядати за правильністю торгівлі, а також здійснювати різного роду
перевірки і у випадку виявлення порушень – складати протоколи чи
порушувати кримінальні справи.

Про ефективність такої роботи свідчить той факт, що лише в 1897 році за
фактами виявлених порушень в галузі оподаткування в Росії податковими
інспекторами було складено 45 578 актів [1, с. 77].

Для встановлення істинної платоспроможності, обігу та прибутків платника
податку податкові інспектори зобов’язані були досліджувати його кредитні
і банківські операції. Встановлювати податки на власний капітал, з
участю якого здійснюється комерційна діяльність чи використовуються
кредити, крім того, встановлювати умови заготівлі, закупки зерна та
умови його виробництва і збуту.

8 грудня 1887 року міністром фінансів був підписаний Циркуляр „Про
ретельне складання протоколів з порушень торгових правил”, згідно з яким
податковим інспектором для здійснення перевірок дозволялося без
перешкоди заходити в торгові і промислові заклади та інші місця, де
здійснювалися торгівля чи промисел.

У цьому Циркулярі наголошувалося, що при фактах виявлення порушень
податкові інспектори обов’язково повинні негайно складати протоколи.

Такий протокол повинен бути складений з участю господаря або його
управляючого за місцем виявленого порушення. У протоколі необхідно було
відобразити такі дані: місце та час складання, ким та де виявлено
порушення, в чому воно виразилося, прізвище, ім’я, по батькові, класний
чин, місце проживання особи, з вини якої відбулося порушення; показання
очевидців, якщо вони були присутні при виявлені порушення; пояснення,
зауваження, заперечення очевидців і осіб, які вчинили порушення. У тому
випадку, якщо при виявлені порушення були затримані товари, то в
протокол повинні були бути занесені дані про їх якість, кількість, місце
знаходження, наявність печаток тощо.

Коли були встановлені факти торгівлі недозволеними товарами або торгівлі
не в установленому місці, то в протоколі слід було описати товар чи
приміщення та зробити як додаток відповідну схему (план). Належна увага
приділялася питанням правового статусу осіб, які вчинили порушення.

Наприклад, слід було уточнити у прикажчиків, є вони такими, чи головними
тощо.

Протокол повинен був бути підписаний особами, які були присутні при
виявленні порушення. У тому випадку, коли особа, з вини якої відбулося
порушення, відмовляється підписувати протокол, а очевидці відсутні,
повинні запрошуватися дві посторонні особи для підтвердження наявності
виявленого порушення, які сьогодні набули правового статусу понятих.

У 1906 році за рахунок державного поземельного податку, промислового
податку, зборів з доходів від грошових капіталів, викупних платежів,
податку на перехід нерухомості, податку з спадщини, що відносилися до
так званих прямих податків, у державну казну Росії поступило понад 148
млн. крб., що складало всього лише 7 % бюджету [3, с. 16].

Це свідчило про те, що основна сума від сплати податків у державний
бюджет поступає від населення у вигляді непрямих податків.

Несправедливість діючої податкової системи, коли вилучалося більше
половини доходів селян, визвала з їх боку сильну протидію, яка
проявлялася в масовій відмові від сплати податків.

У цих випадках посадові особи, які виконували функції податкового
нагляду мали підстави звертатися в разі необхідності за підтримкою до
місцевих властей. Губернатори мали право направляти у відрядження
поліцейських на допомогу особам, які здійснювали податковий нагляд, а в
разі відкритого опору населення – направляти військові частини для
наведення відповідного порядку.

Заслуговує на увагу з проблеми прямих податків висловлювання сучасника
того періоду Гаврика П.Г., який зазначав, що в той час, коли шляхи і
способи для виявлення матеріального стану сільських платників податків
більш-менш чітко визначені, то в галузі вивчення економічного життя
міських платників податків такі шляхи і способи не вивчалися і цей
недолік пояснювався особливими труднощами обстеження пов’язаних
різноманітністю як у складі міських платників податків, так і в самому
об’єкті оподаткування [4, с. 11].

За Положенням про стягнення податків від 14 жовтня 1925 року
безпосереднє стягнення прямих податків покладалося на фінансових
інспекторів, їх помічників і фінансових агентів; акцизів – на
інспекторів непрямих податків і їх помічників; сільськогосподарського
податку на волості і районні виконавчі комітети.

У цілому керівництво стягненням усіх податків було підпорядковано
Міністерству фінансів тодішнього Радянського Союзу, союзних та
автономних республік.

Для стягнення податків органи фінансового контролю були наділені
широкими повноваженнями. Так, при примусовому стягненні податків
фінансові органи були наділені правом робити опис, арешт, продажу з
публічного торгу майна, в тому числі нерухомого, що належало недоїмщику.

У спеціальній статті „Податкова роль торгових книг”, опублікованій у той
час, давалися конкретні рекомендації фінансовим інспекторам, як себе
вести при перевірці оподаткування підприємств [2, с. 59–60].

Хотілося б зазначити, що в цей період уже чітко були розмежовані функції
податкових інспекторів, одні з яких контролювали сплату податків –
прямих, а інші – непрямих. Таким чином, якщо виявлялися факти ухилення
від сплати прямих податків, то дізнання повинні були проводити податкові
інспектори з прямих податків, а непрямих – податкові інспектори, що
відповідали за непрямі податки.

Досить чітко уявлення про діяльність працівників, які безпосередньо
контролювали і наглядали за сплатою податків у той час, може служити
Інструкція по виявленню акцизних порушень, прийнята в 1924 році, за якою
так званим агентам „Косналогинспекции” „вмінялось в обов’язок” при
встановлені фактів акцизних порушень обов’язково складати протокол. У
протоколі потрібно було відображати такі дані: відомості про час, місце
його складання; місце виявленого порушення; відомості про особу, яка
склала протокол; відомості про особу, яка здійснила правопорушення;
підставу для огляду приміщення; точний опис виявленого порушення;
детальне перерахування знайдених при огляді підакцизних предметів;
відомості про проведену на місці експертизу чи відібранні проб,
перерахуванні всього того, що може служити речовими доказами; вказівкою,
як була проведена упаковка, кількість накладених пломб і печаток;
пояснення самого правопорушника.

При складанні протоколу поняті повинні бути у тих випадках, коли
відсутній хозяїн підприємства чи його заступник.

При проведенні дізнання співробітникам „Косналогинспекции” надавалось
право проводити огляди приміщень торгових закладів, а в разі
необхідності і в нічний час. Проводити обшуки, виїмки та затримання
правопорушника.

Такі протоколи і інші зібрані матеріали підлягали затвердженню старшими
інспекторами і лише після цього направлялися в суд.

У цей же період у зв’язку з різким збільшенням справ по податкових
злочинах виникла необхідність створення спеціальних податкових судів.
Так, на підставі постанови Ленінградського губернського суду від 2
квітня 1927 року була створена спеціальна камера народного суду по
податкових справах. Аналогічний суд був створений при Мосфінвідділі в м.
Москві [3, с. 32].

Створення таких судів було викликано великою кількістю виявлених фактів
ухилення від сплати податків, які носили не лише адміністративну, але й
досить часто кримінальну відповідальність.

Література:

1. Рудченко И.Я., Жданов И.И. Исторический очерк обложения торговли и
промыслов в России. – С.Пб., 1893. – С. 77.

2. Иверонов С. Налоговая роль торговых книг // Вестник финансов. 1924. –
№ 2. – С. 59–60.

3. Кучеров И.И. Налоговые преступления – М., 1997. – С. 16, 32.

4. Гаврик П.Г. Основные задачи податного и оценочного дела. – Киев,
1912. – С. 11.

5. Налоги / Под ред. Д.Г. Черника. – М., 1995. – С. 42.

Похожие записи