Міністерство освіти України

Львівський національний університет ім. І. Франка

Економічний факультет

з Конституційного права

на тему: “Повноваження Верховної Ради”

Львів-2000

План:

Стан парлементаризму

Парламент – Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади
України

Повноваження Верховної Ради

Функції Верховної Ради

1. Стан парла Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган
законодавчої влади України

ментаризму

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності
вони є насамперед органами законодавчої влади, легіслатурами (від
латинського Lex — закон). Водночас у їх діяльності значне місце
посідають й інші, окрім законодавчої, функції, зокрема представницька,
установча, парламентського контролю, бюджет-но-фінансова, міжнародних
зв’язків тощо.

Парламенти як інститути державної влади за формою є всенародними зборами
(конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів).
Це своєрідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обговорюються і
вирішуються найважливіші суспільні та державні справи- Вони мають різні
назви — Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія),
Конгрес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Генеральні
кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), кнесет (Ізраїль),
Національні збори (Єгипет), Все-китайські збори народних представників
тощо, — але для усіх них властиві загальні принципи парламентаризму.

Сучасний парламентаризм характеризується наявністю кількох усталених
видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування,
структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм статусом
розрізняють парламенти президентських парламентських, і змішаних
(напівпрезидентських, парламентсько-президентських) республік та
монархій.

Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається
жорстоким розподілом влад в організації державної влади; це характерно
для США та ряду країн Латинської Америки (Бразилія, Венесуела, Мексика
та ін.). У цих країнах не існує інститутів розгарантією проти диктатури.
Організація влади на засадах парламентаризму дає можливість залучити до
участі в управлінні державою найбільш підготовлених дгія цього
представників народу. Парламенти діють від імені народу, виражають його
волю й інтереси.

На відміну від органів виконавчої і судової влади, органи законодавчої
влади приймають свої рішення відкрито, публічно. Парламенти теж
допускають помилки. Але безсумнівним є те, що без парламентів, без
парламентаризму — демократія неможлива. Тому питання нині полягає не у
доцільності парламентаризму як такого, а у його вдосконаленні.

Розвиток сучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі
зазначених вище загальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому
властиві і певні національні особливості. Вони обумовлені не тільки
специфікою сучасних соціально-економічних процесів і державного устрою
України. Важливе значення тут мають також історичні передумови і
традиції становлення українського парламентаризму.

2. Парламент — Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади
України

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної
влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації
державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона
сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип
поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один
від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус
найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис
парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, пред ставню »ького,
колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу
законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади
є його єдиюгість, виключність, універсальність в системі органів
державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої
держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади,
його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади —
загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в
період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її
Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної
влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян
України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це
випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви
парламенту — «Верховна Рада України».

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає
насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з
450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови
обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82
Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних
засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти
Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім
випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн,
полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних
депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони
проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права
шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його
однопалатність. Така структура,як зазначалось вище, не є типовою для
великих і середніх держав, але в Україні на це є вагомі причини
об’єктивного і суб’єктивного характеру. Однопалатна структура
українського парламенту зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною
державою (ст. 2 Конституції), становлення парламентаризму в Україні (в
його класичному розумінні) перебуває на початковому етапі, українське
суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно
структурованими, а організація державної влади за принципом її поділу на
законодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в
усіх відношеннях та іншими обставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати
згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості
законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій
парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади,
зв’язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної
структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого
внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом
значного обсягу робіт , практично створення нової системи законодавства
і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний
розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних
робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних
закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та
інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в
тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири
роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада,
за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради
починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного
року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не
пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів
виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні
засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити
повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших
результатів реформування держави, державної влади, в тому числі
законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності
України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган
законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став
реальним органом законодавчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі
органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в
системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він
здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої
і судової влади, є загальним представником народу і виразником його
волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної
влади та з суб’єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом.
Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими
Конституцією та законами, системою отримань і противаг один щодо одного
та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємовідносинах з Президентом є
право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені
Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост,
складає присягу народові України на урочистому засіданні Верховної Ради
(ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до
народу, так і до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід
здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання
Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85
Конституції), направляє новоприйняті закони Президентові (ст. 94
Конституції);

надає у встановленому законом строки згоду на обов’язковість міжнародних
договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які
укладає, як правило, Президент.

Парламент затверджує укази Президента про введення воєнного чи
надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну
або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають
питання формування органів державної влади. Так, парламент надає згоду
на призначення Президентом Прем’єр-міністра, Голови Антимоно-польного
комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного
комітету телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України,
висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його
відставку з посади тощо.

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно
посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням
Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання частини
складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням
Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову
Національного банку України, призначає на посаду та припиняє
повноваження Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена Конституцією участь парламенту у формуванні органів
державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами
державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу
Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради
Національного банку, призначає половину складу Національної ради України
з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

Окрім того. Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту
до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи
комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною
конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з
поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому
Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради — парламенту — з
Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді
(ст. 113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення
Прем’єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не
схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за
його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депутатів від її
конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про
відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому
більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є
відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та
інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і
діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради з органами судової влади.
Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду,
обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення
Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру
Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади,
призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України
судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи,
організацію та діяльність прокуратури.

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури
у процесі здійснення парламентського контролю.

обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою,
заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою відповідних
висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб,
призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами,
підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо
ратифікації чи денонсації міжнародних договорів та угод, проектів
державних програм економічного й соціально-культурного розвитку України,
звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною
Радою;

5) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та
законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за
відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також
вивчення ефективності їх застосування.

При здійсненні законопроектних робіт комітет, визначений головним
розробником з певного законопроекту чи проекту іншого акту Верховної
Ради, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших
комітетів та готує їх на розгляд Верховної Ради.

Комітети, як і постійні комісії, мають певні обов’язки насамперед щодо
якісної і вчасної підготовки законопроектів, висновків та рекомендацій,
а також виконання доручень Верховної Ради.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати і тимчасові
спеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.

Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес,
Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це
проголосувало не менше третини від конституційного складу Верховної Ради
України.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради, її тимчасових
спеціальних та слідчих комісій встановлюється законом.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини призначається Верховною Радою
для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних
прав і свобод людини й громадянина (ст. 101 Конституції).

Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів
Державного бюджету від імені Верховної Ради (ст, 98 Конституції).

Для успішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Ради
першочерговим є істотне зміцнення їхньої правової бази, зокрема:
прийняття законів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус
народного депутата та інших; створення відносно цілісної системи
інфраструктури парламенту; широке залучення до здійснення законодавчих,
установчих і контрольних функцій Верховної Ради всіх суб’єктів
законодавчого, бюджетного, контрольного й установчого процесу;
забезпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та ‘ц органів з іншими
органами державної влади, органами місцевого самоврядування й
об’єднаннями громадян.

3. Повноваження Верховної Ради України

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які
визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і
призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є
повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття
законів; визначення засад політики держави та програм суспільного
розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування
інших державних органів; організації адміністративно-територіального
устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також
бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету
Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його
відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути
розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України
(однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція
недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї
проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від
конституційного складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів
можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його
відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це
питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також
протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці
правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них
нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над
іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про
відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї
гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може
розглядатися).

Конституція України (ст. 92) визначає широке коло питань, які можуть
вирішуватися Верховною Радою виключно шляхом прийняття законів. Це
стосується:

1) прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій;

2) засад використання природнкїресурсів і освоєння космічного простору;
зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і
діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової
інформації; місцевого самоврядування;

3) територіального устроюУкраїни;

4) основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і
забезпечення громадського порядку;

5) бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та
іноземної валют на території України;

6) одиниць ваги, міри і часу; порядку встановлення державних стандартів;

7) амністії та низки інших питань.

4. Функції Верховної Ради України

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні
повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу
законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій
(законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не
єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу
законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи
державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох
функцій держави, як об’єктних, зумовлених змістом діяльності держави
(політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і
інших функцій, зокрема «технологічних», владних функцій (законодавчої,
установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

4.1 Законодавча фунція

До функцій Верховної Ради часом зараховують також бюджетно-фінансову та
зовнішньополітичну функції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці
функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природ-ньо, законодавча. У
загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін,
визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у
призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення
законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також
видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з
проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи
законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші види
законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення
законів, їх оприлюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне
тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150
Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх
офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення
змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII
Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до
Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції).
Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І
«Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдуми» і розділу XIII
«Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю
від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на
наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш
як дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

¦

?

1/4

&

&

¦

1/4

c <#a#@&¶(O*F-l1O3”9F

Похожие записи