.

Вина та її форми (курсова)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
702 6736
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

На тему :

“Вина та її форми”

План :

ВСТУП

1. Поняття вини

2. Ознаки та види умислу

3. Необережність та її види

4. Складна форма вини

ВИСНОВК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Суб’єктивна сторона злочину являє собою психологічний зміст злочину,
його внутрішню (по відношенню до об’єктивної сторони) сторону. Вона
нерозривно зв’язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в
психіці суб’єкта знаходять відображення усі об’єктивні якості злочинного
діяння.

В юридичній літературі суб’єктивна сторона злочину визначається як
внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що
відображує ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного
діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Іноді її визначають дещо інакше, а саме як внутрішню сторону злочинного
діяння; ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи
під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно
небезпечного діяння.

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину
пов’язується з психічним ставленням суб’єкта, яке розглядається та
враховується лише відносно суспільно небезпечного діяння і його
наслідків і повинно характеризуватись конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб’єктивну сторону злочину, відносяться: вина,
мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку
суб’єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина – основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого
злочину. Мотив і мета – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони
злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про
це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК)
або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан
як ознаку суб’єктивної сторони. Так відповідно до ст. ст. 116, 123 КК
такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту
суб’єктивної сторони.

Ознаки, які утворюють суб’єктивну сторону, в реальній дійсності являють
собою єдине ціле, але у подальшому в методичних цілях будуть
розглядатися самостійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і
сутність, а також визначити їх роль і значення для кримінальної
відповідальності та покарання винного.

Встановлення суб’єктивної сторони – це завершальний стан процесу
констатації складу злочину. Глибоке вивчення суб’єктивної сторони складу
злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспозиції
кримінально-правової норми і в об’єктивному та всебічному аналізі умов і
обставин злочинного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб’єктивну
сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину,
визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила,
впливає на застосування покарання

Поняття вини

Як уже зазначалось раніше основною й обов’язковою ознакою суб’єктивної
сторони складу злочину є вина. Принцип, відповідно до якого кримінальна
відповідальність можлива лише при наявності вини, сформульований у
Конституції України. У ній зазначено: “Особа вважається невинуватою у
вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її
вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним
вироком суду”..

Це конституційне положення конкретизується у ст. ст. 24, 25 Загальної
частини КК та в статтях Особливої частини КК. Воно свідчить про
недопустимість у вітчизняному кримінальному праві об’єктивного ставлення
у вину, тобто покладення відповідальності за заподіяні суспільно
небезпечні наслідки при відсутності вини особи, яка їх заподіяла.

Поняття вини визначається у законі. Виною є психічне ставлення особи до
вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК та її наслідків,
виражене у формі умислу чи необережності.

Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність,
форма та ступінь.

Аналіз цих категорій дозволяє глибше пізнати інститут вини в
кримінальному праві. Такий аналіз має велике практичне значення як для
законодавчого визначення вини, так і для його застосування на практиці.

Зміст вини – це сукупність психічних елементів, у яких відображаються
об’єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих
ознак. Тобто, вона характеризує відображення у психіці (свідомості)
особи фактичних ознак, які характеризують об’єкт і об’єктивну сторону.
Зміст вини – це зміст умислу або необережності при вчиненні конкретного
злочину.

Сутність вини полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє
суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються
кримінальним законом.

Форма вини характеризує певний зв’язок психічних ознак, які складають
зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне
законодавство виділяє дві форми вини – умисел і необережність.

З аналізу ст. ст. 24 та 25 КК випливає, що визначення форми вини
базується на поєднанні двох психічних ознак (елементів): інтелектуальної
й вольової. Ці ознаки, у свою чергу, зв’язані ознаками об’єктивної
сторони складу злочину – дією (бездіяльністю) і наслідками.

Отже, кожна форма вини включає в себе ознаки (елементи), які
характеризують свідомість і волю особи. Перші з цих ознак називаються
інтелектуальними, а другі вольовими ознаками. Різне співвідношення
інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні
нею злочину дає можливість конструювати різні форми вини та її види.

Ступінь вини – це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість
вчиненого діяння й небезпечність особи винного.

Ступінь вини суб’єкта визначається:

суспільною небезпечністю вчиненого діяння;

особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером
умислу або необережності;

мотивом і метою злочину;

обставинами, що характеризують особу винного;

причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного
умислу або на допущення особою необережності.

Встановлюючи вину, необхідно виходити із її об’єктивного існування в
реальній дійсності. Відсутність вини означає відсутність суб’єктивної
сторони, а отже – складу злочину. Правильне визначення форми і ступеню
вини є запорукою правильної кваліфікації злочину і визначення адекватної
та справедливої міри покарання за вчинене.

Ознаки та види умислу

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів
вчиняються умисно. Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий
(евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки,
які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і
його наслідків:

усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;

передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Перші дві ознаки {усвідомлення і передбачення) характеризують процеси,
які відбуваються у психіці суб’єкта і тому складають інтелектуальний
момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме
припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює
вольовий момент умислу.

При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти поєднання
інтелектуальних і вольових моментів. Їхнє певне співвідношення і лежить
в основі поділу умислу на прямий і непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер
свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно
небезпечні наслідки і бажала їх настання..

Інтелектуальна ознака прямого умислу включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого
діяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака прямого умислу полягає в бажанні настання злочинних
наслідків.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння включає:

а) усвідомлення фактичного характеру вчиненого діяння;

б) усвідомлення його шкідливості для охоронюваних законом про
кримінальну відповідальність суспільних відносин (конкретних інтересів
суспільства).

Очевидно, що, не усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, особа не
може усвідомлювати і його суспільно небезпечний характер. Так, при
вчиненні крадіжки особа усвідомлює, що таємно викрадає чуже майно
(фактична сторона діяння), а також усвідомлює, що цим вона порушує право
власності потерпілого (соціальний зміст діяння).

Закон обмежує інтелектуальну ознаку усвідомленням лише суспільної
небезпечності, діяння і не вимагає усвідомлення винним його
протиправності. Кримінальне право грунтується на конституційному
принципі, згідно з яким незнання закону не звільняє особу від
кримінальної відповідальності. Слід зазначити, що усвідомлення
протиправності діяння у багатьох випадках може обумовлюватись очевидною
небезпечністю діяння. Це, насамперед, стосується умисних злочинів, які є
досить поширеними і є кримінально караними у більшості країн світу
(убивства, викрадення, зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень тощо).

Передбачення настання суспільно небезпечних наслідків означає
передбачення винним тих шкідливих змін, які настануть у суспільних
відносинах при вчиненні ним суспільно небезпечного діяння.

Передбачення при прямому умислі включає усвідомлення як можливості, так
і неминучості настання відповідних злочинних наслідків.

Передбачення можливості настання вказаних наслідків означає, що ці
наслідки в силу якихось причин можуть і не настати. Так, стріляючи з
великої відстані, винний передбачає лише можливість настання смерті
потерпілого, бо може промахнутися.

Передбачення неминучості їх настання означає, що усвідомленням винного
виключаються будь-які обставини, у зв’язку з якими бажані наслідки
можуть не настати (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької
відстані у голову своєї жертви і передбачає неминучість смерті
потерпілого).

Ознаки умислу, вказані у ст. 24 КК, характерні для злочинів із
матеріальним складом, необхідними ознаками об’єктивної сторони яких є
настання певних суспільно

небезпечних наслідків і наявність причинового зв’язку між діяннями особи
й наслідками, що настали. Отже, при вчиненні цих злочинів винний
передбачає не лише суспільно небезпечні наслідки, але й у загальних
рисах – розвиток причинового зв’язку між діянням і злочинним наслідком.
Слід зазначити, що особі ставиться у вину настання не будь-яких
шкідливих наслідків, а лише тих, які є ознаками об’єктивної сторони
відповідного складу злочину (наприклад, при вбивстві – смерть
потерпілого).

У злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку
певних суспільно небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є
усвідомлення винною особою суспільно небезпечного характеру свого діяння
(дії або бездіяльності) та бажання його вчинити.

Вольова ознака прямого умислу характеризується бажанням настання
суспільно небезпечних наслідків. Це бажання передбачає цілеспрямовану
діяльність винного. Найчастіше особа прагне у цьому разі досягти
якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний
характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його
суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала
їх настання..

Інтелектуальна ознака непрямого умислу як і прямого включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння
(дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Отже, виходячи із законодавчого визначення прямого й непрямого умислу,
можна зробити висновок, що обидва елементи інтелектуальної ознаки при
непрямому умислі ті ж самі, що й при прямому умислі (вони співпадають).
Тому суть відмінності непрямого умислу від прямого – у змісті його
вольової ознаки.

Особливість вольової ознаки непрямого умислу полягає у тому, що особа
хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних
наслідків.

При свідомому допущенні характерні для непрямого умислу злочинні
наслідки не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Ці
наслідки є побічним результатом діяння винного, направленого на іншу
злочинну або незлочинну мету.

В окремих випадках свідоме допущення злочинних наслідків може
проявлятися у безпідставному розрахунку на їх настання. Але розрахунок і
надії винного в таких випадках є абстрактними, вони не мають належного
обгрунтування.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації
злочинів та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання,
а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого
умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також
можуть мати кримінальне правове значення. Так, за часом виникнення й
формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник
раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що у цьому випадку
намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним
проміжком часу. Протягом цього часу суб’єкт обдумує плани і способи
вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо).

Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає. Однак
він може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної
небезпеки суб’єкта злочину.

Умисел, що виник раптово, формується безпосередньо перед самим початком
вчинення злочину і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є афективний, тобто такий, що
виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту,
раптово під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок
протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Так,
умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, які були вчинені у
стані сильного душевного хвилювання, виділені законом про кримінальну
відповідальність у самостійні склади злочинів при пом’якшуючих
обставинах (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у деяких випадках – утворює
привілейований склад злочину (ст.ст. 116 і 123 КК).

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні
наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений,
невизначений і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі
характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений
умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного
злочинного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає
можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених
наслідків). Так при заподіянні проникаючого поранення черевної порожнини
потерпілому винний в однаковій мірі передбачає й бажає настання смерті
або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

При невизначеному умислі злочинні наслідки хоч і передбачаються винним,
але не є конкретизованими. Це може мати місце при посяганні на життя й
здоров’я потерпілого такими знаряддями й засобами, застосування яких
може привести до різних наслідків. Наприклад, при нанесенні ударів
потерпілому палицею або ногами по голові винний може спричинити різні
наслідки – від смерті до легкого тілесного ушкодження. Відповідальність
у таких випадках настає за шкоду, яка фактично заподіяна.

Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково
бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних
наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження).

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом
відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків,
оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав
чи свідомо припускав Їх настання.

Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно
конкретизувати психічне ставлення суб’єкта, визначити ступінь його вини
і призначити справедливе покарання.

Необережність

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до
шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів
необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів
неможливі готування, замах та співучасть.

Існує два види необережності:

злочинна самовпевненість;

злочинна недбалість..

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала
можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії
або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2
ст. 25 КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки – інтелектуальну та
вольову.

Інтелектуальна ознака полягає у передбаченні особою можливості настання
суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності).

За законодавчим формулюванням злочинної самовпевненості її
інтелектуальна ознака зближується з інтелектуальною ознакою умислу. Як
умисел, так і злочинна самовпевненість передбачають настання суспільно
небезпечних наслідків свого діяння.

Але передбачення суспільно небезпечних наслідків при злочинній
самовпевненості має свої відмінності від передбачення при умислі. Якщо
при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання
суспільно небезпечних наслідків, то при злочинній самовпевненості може
йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних
наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних
наслідків виключає розрахунок на їх відвернення. Тому не випадково, що у
законодавчому формулюванні прямого й непрямого умислу мова йде про
передбачення суспільно небезпечних наслідків (ч. ч. 2 та 3 ст. 24 КК), а
при визначенні злочинної самовпевненості в законі вказується на
передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків (ч. 2
ст. 25 КК).

Другою особливістю передбачення при злочинній самовпевненості є те, що
наслідки при цьому виді необережної форми вини передбачаються лише в
абстрактній, загальній формі.

При злочинній самовпевненості винний передбачає, що діяння, подібні до
вчиненого ним, взагалі призводять до суспільно небезпечних наслідків,
проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному
конкретному випадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у
відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює реального
розвитку причинового зв’язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й
могла б це зробити при більшій концентрації й мобілізації своїх
психічних можливостей.

На відміну від визначення умислу, при визначенні злочинної
самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення
особи до вчиненого нею діяння (дії або бездіяльності). З цього питання в
теорії кримінального права є різні точки зору. Одні автори вважають, що
при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільну небезпеку своєї
дії або бездіяльності. Інші вважають, що ознакою самовпевненості є не
позитивне усвідомлення суспільної небезпеки, а обов’язок і можливість
такого усвідомлення. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи
фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно
небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості)
обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання
суспільно небезпечних наслідків. Остання точка зору видається нам більш
обгрунтованою.

Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відвернення
суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). У
цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого
умислу. При цьому особа розраховує на цілком реальні обставини, котрі за
своїми властивостями мають здатність відвернути настання наслідків.

Обставини, на які розраховує суб’єкт, можуть бути різного характеру.
Вони можуть стосуватися особи і діяльності самого винного (наприклад,
розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяльності
інших осіб, сил природи, впливу обстановки, за якої скоюються ті чи інші
діяння, фізичних або хімічних законів тощо. Але за конкретних обставин
ці чинники або не діють, або неспроможні змінити хід подій. Вина особи й
полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не
забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином,
особа при злочинній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та
переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала
можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії
або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст.
25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вказує, яким
повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання
суспільно небезпечних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній
недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних
наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і
суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується
відсутністю у особи усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваного ним
діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністю передбачення
можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Тому сутність вини
у цьому випадку полягає не в інтелектуальній ознаці, а у вольовій
ознаці, оскільки лише у зв’язку з вольовою ознакою це психічне ставлення
отримує кримінально-правову оцінку.

Законодавче визначення вольової ознаки злочинної недбалості пов’язане з
двома критеріями – об’єктивним (“повинна була”) і суб’єктивним (“могла
їх передбачити” – мається на увазі передбачити настання шкідливих
наслідків).

Об’єктивний критерій злочинної недбалості – це обов’язок конкретної
особи передбачити можливість настання суспільної небезпечних наслідків
своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можуть бути
як елементарні заходи, які виникають у процесі безпосереднього
спілкування людей, так і складні, наприклад, вимоги безпеки при
здійсненні професійної діяльності. Обов’язок бути уважним і обачливим
при здійсненні певних дій на особу покладають: закон, службове
становище, фах, родинні стосунки, правила суспільного співжиття тощо.
Об’єктивним цей критерій називають тому, що він однаковий для всіх і не
залежить від особливостей суб’єкта. У деяких західноєвропейських
юридичних школах такий критерій вдало називають критерієм “середньої
людини”. Мається на увазі те, що у конкретної особи наявність
можливостей передбачення настання шкідливих наслідків свого діяння
визнається тоді, коли за даних обставин ці наслідки змогла б передбачити
“середня розсудлива людина”, або, якщо це відноситься до сфери
спеціальних знань, “середній спеціаліст”, який володіє звичною для даної
професії кваліфікацією (“середній лікар”, “середній інженер” тощо).
Відсутність обов’язку для особи передбачити можливість настання
суспільно небезпечних наслідків (об’єктивного критерію) означає
відсутність у її діянні злочинної недбалості.

Проте встановлення одного лише об’єктивного критерію ще не перетворює
відповідне психічне ставлення у злочинну недбалість. Для цього
вимагається обов’язкове встановлення ще й суб’єктивного критерію.
Вирішальне значення тут має встановлення фактичної можливості особи
передбачити вказані у законі наслідки. Ця можливість пов’язується вже з
індивідуальними властивостями конкретної особи. Мається на увазі, що
особа з її індивідуальними здібностями, розвитком, кваліфікацією та
особливостями обставин, за яких було вчинене суспільно небезпечне
діяння, могла передбачити настання шкідливих наслідків.

Оскільки у законі об’єктивний і суб’єктивний критерії поєднані
сполучником “і”, то лише їх сукупність утворює злочинну недбалість.

Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок (“казус”),
тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка
вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості
передбачити настання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особа не
передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити
(відсутній суб’єктивний критерій).

Складна (подвійна) форма вини

Відповідно до ст.ст. 23, 24, 25 КК кожний конкретний злочин може бути
вчинений або умисно, або з необережності.

Проте, аналіз деяких статей Особливої частини КК вказує на те, що є
склади злочинів із складною об’єктивною стороною. Суб’єктивна сторона у
них відповідно також ускладнена, в ній поєднуються різні форми вини.

Трактування суб’єктивної сторони злочину в подібних випадках у науці
кримінального права далеко не однозначна.

Деякі вчені (Піонтковський А.А., Трайнін А.Н.) визнають існування
складної подвійної, змішаної форми вини, інші (Волков Б.С., Кригер Г.)
заперечують проти цього.

При вирішенні цього питання необхідно мати на увазі, що у чинному
кримінальному законодавстві є такі склади, в яких об’єктивна сторона
злочину поєднує декілька видів шкідливих наслідків. Відповідно
суб’єктивна сторона цих злочинів є також складною. Нерідко характер і
форми психічного ставлення особи до самого суспільно небезпечного діяння
(дії або бездіяльності) не співпадає з формою й характером психічного
ставлення особи до шкідливих наслідків її діяння.

У подібних випадках прийнято говорити про наявність складної (подвійної)
або змішаної форми вини.

Видається цілком правомірним при аналізі злочинів із складною
об’єктивною стороною встановлювати психічне ставлення особи як до
суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), так і до
шкідливих наслідків.

Таким чином, складна (подвійна) форма вини передбачає різне психічне
ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об’єктивних
ознак одного й того ж злочину.

Тому злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо
діяння й наслідків, прийнято називати злочином із складною (подвійною)
формою вини.

Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє виділити дві
групи злочинів із складною (подвійною) формою вини:

1) злочини, які пов’язані з порушенням спеціальних правил і настанням
від цього шкідливих наслідків (наприклад, порушення правил безпеки
дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують
транспортними засобами – ст. 286 КК). У цих злочинах складна (подвійна)
форма вини може виявитися в умислі щодо самого факту порушення таких
правил і в необережності щодо шкідливих наслідків;

2) умисні злочини, об’єктивна сторона яких характеризується двома
різними наслідками, один з яких є конструктивною ознакою основного
складу злочину, інший кваліфікуючою ознакою. При цьому психічне
ставлення особи до першого наслідку характеризується умислом, а до
другого – необережністю (наприклад, умисне знищення або пошкодження
майна – ст. 194 КК). До цієї групи відносяться також злочини,
передбачені статтею, в якій основний склад є умисним злочином із
формальним складом, а кваліфікований – із, матеріальним складом. При
цьому ознакою, що обтяжує відповідальність, є суспільно небезпечні
наслідки, до яких винна особа ставиться з необережністю, (наприклад,
незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад
здоров’я, безплідність або смерть потерпілої – ч. 2 ст. 134 КК).

Висновок

На закінчення моєї курсової роботи хотілося стисло підбити висновки. На
мій погляд тема роботи дуже актуальна і потребує досконалого вивчення.

Суб’єктивна сторона злочину являє собою психологічний зміст злочину,
його внутрішню (по відношенню до об’єктивної сторони) сторону. Вона
нерозривно зв’язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в
психіці суб’єкта знаходять відображення усі об’єктивні якості злочинного
діяння.

До ознак, які утворюють суб’єктивну сторону злочину, відносяться: вина,
мотив, мета злочину та емоційний стан.

Вина – основна й обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого
злочину. Мотив і мета – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони
злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про
це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК)
або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан
як ознаку суб’єктивної сторони.

Ступінь вини суб’єкта визначається:

суспільною небезпечністю вчиненого діяння;

2)особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером
умислу або необережності;

мотивом і метою злочину;

обставинами, що характеризують особу винного;

причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного
умислу або на допущення особою необережності.

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважна більшість злочинів
вчиняються умисно. Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий.

Ознаки умислу:

усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;

передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер
свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно
небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний
характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його
суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала
їх настання.

Крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при
певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення. Так,
за часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь
обдуманий і такий, що виник раптово.

За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні
наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений,
невизначений і альтернативний.

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до
шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складів
необережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинів
неможливі готування, замах та співучасть.

Існує два види необережності:

1) злочинна самовпевненість;

2) злочинна недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала
можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії
або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2
ст. 25 КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки – інтелектуальну та
вольову.

Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала
можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії
або бездіяльності), хоча повинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст.
25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вказує, яким
повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання
суспільно небезпечних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній
недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних
наслідків, необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і
суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Також вчені виділяють складну (подвійну) форму вини, яка передбачає
різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних
об’єктивних ознак одного й того ж злочину.

Список використаної літератури

Конституція України – Київ, 28.06.96р.

2. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. К-2000р.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за
редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.

4. Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред. професорів
М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

5. М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.

6. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією
Кондратьєва Я.Ю., Київ – 2002р.

7. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професора
П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.

Кримінальне право України. Загальна частина / За ,ред. професорів М.І.
Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. професора
П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.

Див. ст. 62 Конституції України.

.

Див. ст. 23 Кримінального кодексу України.

Див. ст. 24 і 25 Кримінального кодексу України.

Див. ч. 1 ст. 24. Кримінального кодексу України.

Див. ч. 2 ст. 24. Кримінального кодексу України.

Див. ст. 68 Конституції України.

Див. ч. 3 ст. 24 Кримінального кодексу України..

.

Див. ч. 1 ст. 25 Кримінального кодексу України.

Кримінальне право України. Загальна частина, за ред. М.І. Бажанова,
В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

PAGE 1

PAGE 6

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020