Віктимологічний аспект конкретного злочину

Віктимологія: загальне поняття й історія розвитку.

Основні поняття віктимології (жертва, потерпілий, віктимність,
віктимізація).

Віктимна поведінка і її види. Класифікація потерпілих відзлочинів.

Віктимологія: загальне поняття й історія розвитку

З метою об’єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно
вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що
приводом до злочинного посягання і умовою, що полегшує його вчинення,
іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології
називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов’язані з цим
проблеми, — віктимологією.

Буквально слово «віктимологія» означає «вчення про жертву» (від лат.
Vісііта — жертва і грецьк. Іо§о& — вчення). Предметом віктимології, а
точніше кримінальної віктимології, на відміну від інших її напрямків, є
жертви злочинів, відносини, що пов’язують злочинця і жертву, а також
ситуації, що передують злочину.

Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологіч-них і соціальних
характеристик, що впливають на її уразливість, і ситуації, що передують
злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу
отримати відповіді на запитання, як у цих ситуаціях, у взаємодії з
поведінкою злочинця криміногенно-провокуюче виявляється поведінка
жертви.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину
здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу
«Злочинець і його жертва», де звернув увагу на потерпілого як фактор
виникнення злочину, а також висунув ідею про розуміння під злочинністю
відносин між особами, що завдають шкоду, і потерпілими.

Г. Гетіг вважав віктимологію галуззю кримінології. Протилежної точки
зору дотримувався румунський вчений Б. Мен-дельсон, який вважав
віктимологію окремою наукою. На його думку, об’єктом віктимології
повинна бути не тільки жертва злочину, а й потерпілий від нещасного
випадку, стихійного лиха тощо. Отже, можна вважати, що у віктимології
існують два напрями: у широкому розумінні віктимологія є окремою
дисципліною, що вивчає всі види жертв; у вузькому розумінні кримінальна
віктимологія — це наука, що вивчає тільки жертв злочинів.

Більшість зарубіжних вчених (Г. Гетіг, Б. Мендельсон та ін.) вважають
віктимологію галуззю кримінології і термін «віктимологія» використовують
для характеристики саме цього кримінального аспекту, тобто вивчення
тільки жертв злочинів. Такого самого погляду на віктимологію і
термінологію дотримується російський кримінолог Д. Рівман. Японський
вчений Міядзава, поєднавши концепції різних вчених, розрізняє
віктимність особистісну, що залежить від віку, статі, роду діяльності,
соціального статусу тощо, і спеціальну, що залежить від нестійкості щодо
-психіки і психології відставання у розвитку інтелекту, алкогольної
інтоксикації, безвілля, емоційної нестійкості тощо. На думку Міядзяви,
при накладанні цих двох різновидів ступінь віктимності особи
підвищується.

Поглиблено до розробки проблем віктимології вчені-кримі-нологи
звернулися наприкінці 60-х років XX ст. Засновником розробки проблеми і
розвитку віктимології на теренах колишнього СРСР був Л. Франк, який у
1972 р. написав працю «Віктимологія і віктимність». Значний внесок у
розвиток віктимології зробили Д. Рівман, В. Рибальська, В. Мінська, В.
Полубінський та ін.

Отже, віктимологія — це особливий напрямок кримінологічної науки, який
вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розроблює так
званий віктимологічний аспект попередження злочинів, основним завданням
якого є максимальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються
безпосередньо потерпілими. Сутність віктимологічного аспекту
попередження злочинів полягає в тому, що необхідно здійснювати
профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й
серед потенційних потерпілих — людей, чия поведінка, образ життя,
зв’язків, сімейний стан і вид діяльності створюють для них підвищений
ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.

Віктимологічні дослідження значно поширені в багатьох країнах світу.
Створене в Мюнстері (Німеччина) Міжнародне віктимологічне наукове
товариство починаючи з 1973 р. провело багато міжнародних симпозіумів з
питань віктимології. Однією з найактуальніших проблем віктимології є
захист законних прав та інтересів осіб, що потерпіли від злочинних
посягань. У багатьох розвинених країнах світу прийнято інститут
компенсації шкоди, що була завдана жертвам злочину. Ця проблема
привертає до себе увагу всього світового співтовариства. Генеральна
Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних
принципів правосуддя із захисту жертв злочинів та зловживання владою,
згідно з якою визначено такі основні напрями підтримки й допомоги
потерпілим:

введення в національне законодавство міжнародних стандартів із
забезпечення потерпілим доступу до системи правосуддя та державної
підтримки;

кримінально-правова реституція;

компенсація потерпілим з державних фондів;

подання потерпілим матеріальної, медичної, психологічної та соціальної
допомоги державними, громадськими імісцевими установами.

Як зазначалося, більшість розвинених країн вже мають таке законодавство.
В Україні, на жаль, робляться лише окремі спроби й окремі заяви щодо
намірів відшкодування шкоди, завданої злочинними посяганнями. Реально
більш-менш послідовно виконуються тільки правові акти про відшкодування
шкоди, завданої зловживанням владою при здійсненні правосуддя, а також
жертвам політичних репресій минулих років. Усі інші потерпілі від
злочинів залишаються без будь-якої підтримки держави та правового
захисту. Основною причиною такого стану є кризове становище економіки
держави і недосконалість чинного законодавства.

А. Зелінський слушно зауважив, що для вирішення цієї проблеми хоча б
частково необхідно прискорити розробку і прийняття законів про захист
прав потерпілих від злочинів. Зокрема, він пропонує враховувати досвід
інших країн:

значно розширити процесуальні права потерпілого як учасника процесу:
висловлювати свою позицію щодо розміріві способів відшкодування збитків,
вимагати від суду рішення про забезпечення особистої безпеки і безпеки
членів його сім’ї;

під час відбування злочинцем покарання враховувати позицію потерпілого
при застосуванні до засудженого умовно-дострокового звільнення і заміни
покарання більш м’яким;

з метою забезпечення особистої безпеки потерпілого повідомляти йому, де
саме засуджений відбуває покарання,коли і на якій підставі його
звільнено;

покласти на адміністрацію виправно-трудових установобов’язок повідомляти
потерпілому про втечу засудженогоз установи, де він відбував покарання.

Необхідно зазначити, що вже зроблено певні позитивні кроки у вирішенні
питання забезпечення особистої безпеки потерпілого і членів його сім’ї.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»
від 13 січня 2000 р. з метою реалізації вимог Закону України «Про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві» внесено відповідні зміни в КПК і КК України. Зокрема, у ст.
52-1 КПК України («Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві») передбачається, що право на забезпечення
безпеки поряд з іншими суб’єктами кримінального процесу мають потерпілий
і члени його сім’ї. Цією ж статтею передбачається процесуальний механізм
прийняття рішення про застосування заходів безпеки. У ст. 52-3 КПК
України («Нерозголошення відомостей про особу, щодо якої здійснюються
заходи безпеки») закріплюються основні шляхи і способи забезпечення
нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких здійснюється захист.
Кримінальний кодекс України доповнений ст. 181-1 і 181-2, які
передбачають кримінальну відповідальність за невжиття заходів безпеки
щодо осіб, узятих під захист, і розголошення відомостей про заходи
безпеки щодо таких осіб.

Разом з цим власне механізм застосування заходів безпеки та їх
реалізація в обсязі, передбаченому законом, як щодо потерпілого та
членів його сім’ї, так і щодо інших суб’єктів кримінального процесу,
залишаються ще нечітко відпрацьованими як через відсутність практики,
так і через скрутне економічне становище держави.

9.2. Основні поняття віктимології

(жертва, потерпілий, віктимність, віктимізація)

Віктимологія оперує такими основними термінами: «жертва», «потерпілий»,
«віктимність» і «віктимізація».

Під жертвою з позицій віктимології розуміється постраждала від злочину
фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у
встановленому законом порядку і чи вважає себе такою.

Потерпілий — це особа, якій злочином безпосередньо завдано моральної,
фізичної або майнової шкоди і яка визнана потерпілою у встановленому
законом порядку.

Поняття «жертва» і «потерпілий» у віктимології вважаються тотожними. У
віктимології потерпілий одночасно є основним об’єктом дослідження і
одним із основних її понять.

Певні напрями проблеми потерпілого і раніше вивчалися кримінологією,
кримінальним правом, кримінальним процесом ісудовою психологією. Проте
віктимологія вивчає їх у комплексі на двох рівнях, які співвідносяться
як злочин (окреме) ізлочинність (загальне). ;

Потерпілий насамперед вивчається віктимологією на першому,
індивідуальному рівні як фактор, що може впливати на виникнення і
розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на
механізм злочину. На другому рівні вивчається сукупність жертв, яким
злочином завдано шкоди. Цей аспект вивчення необхідний для визначення
реальних наслідків злочинності.

У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення
ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом
шляхом здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на
потенційних жертв злочинів.

Віктимність окремої особи (індивідуальна віктимність) — це об’єктивно
притаманна людині (реалізована злочинним актом або залишена в потенції)
здатність, схильність стати в певних обставинах жертвою злочину. Залежно
від особистісних якостей і поведінки конкретного індивіда ступінь його
уразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути
нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбає
віктимність у процесі життєдіяльності, а є віктимним з моменту
народження і до смерті — він не може не бути віктимним, оскільки живе в
суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже,-існує об’єктивна
можливість стати жертвою злочину.

” ? $

@

B

I

Ue

h2

h2

h2

h2

h2

+ h2

h2

h2

h2

B

h2

h2

h2

h2

h2

h2

h2

??????M?Потенційна індивідуальна віктимність залежно від можливостей її
реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола злочинів у зв’язку з
особистісними якостями і професійною зайнятістю конкретної особи може
розглядатися також з позиції її універсальності. З цієї позиції
розрізняють віктимність загальну і вибіркову (спеціальну).

Віктимність окремої особи є відносним поняттям, оскільки завжди
реалізується в певній ситуації, яка є для цього достатньою. Однакові
особистісні якості, аналогічна поведінка можуть привести до різних
наслідків залежно від конкретної ситуації (зовнішніх обставин,
характеристики злочинця тощо). Іншими словами, необхідно розрізняти
віктимність особисту і ситуативну.

У реалізації віктимних потенцій жертви певну роль відіграє взаємодія її
суб’єктивних якостей і зовнішніх обставин. Ступінь віктимності особи є
результатом складання ситуативного та особистого компонентів. Тому, як
правило, шкода, яку завдано жертві, є наслідком реалізації особистої і
ситуативної віктимності. Зокрема, ступінь вибіркової (спеціальної)
віктимності значною мірою визначається професійною діяльністю
(працівники міліції, охоронці, таксисти, інкасатори, касири та ін.), але
разом з тим вибіркова віктимність є ситуативною, оскільки типовим для
неї є перебування потенційної жертви в небезпечних ситуаціях. Водночас
потенційна жертва може стати реальною вже тому, що опинилась у
несприятливій ситуації, а її особисті якості й поведінка аж ніяк цьому
не сприяли.

Віктимізація — це процес реалізації віктимних потенцій у задаванні шкоди
і результат цього процесу. Віктимологічні складові механізму злочину
складні й різноманітні і тому в цьому механізмі ролі злочинця й жертви
іноді так переплітаються, що відмінність між ними малопомітна і тільки
випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто — злочинцем.

Віктимна поведінка і її види.

Класифікація потерпілих від злочинів

Роль жертви у кримінологічному механізмі злочину може бути
найрізноманітнішою — від нейтральної до максимально провокуючої злочинця
на вчинення злочину. Особливе вікти-мологічне значення має провокуюча
поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто
така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано шкоди і в результаті її необачливих дій,
неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. До
ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об’єктивна
можливість вчинення злочину, належать також відсутність необхідної
реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям
злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо
вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних
посягань, при виконанні службових або громадських обов’язків. У таких
випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не^викликала
відповідної насильницької реакції з боку злочинця.

Українські вчені-кримінологи НАВС України розрізняють такі види
поведінки жертви:

провокуюча — образа, приниження, напад, знущаннятощо;

позитивна (не провокуюча);

нейтральна щодо впливу на поведінку злочинця;

пасивна — найхарактерніша для взаємодії близьких родичів.

Схожу класифікацію видів поведінки жертви пропонують вчені-кримінологи
Санкт-Петербурзької академії МВС Росії:

негативна, тобто така, що провокує злочин або створюєдля нього
об’єктивно сприяючу ситуацію;

позитивна, що виражається у протидії злочинцю, виконанні громадського
обов’язку тощо;

• нейтральна — така, що не сприяла вчиненню злочину.А. Зелінський,
класифікує віктимну поведінку за її характером:

конфліктна, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або бере активну
участь у конфлікті, що виник(є ініціатором бійки або вступає в бійку на
боці однієї зісторін). Особливими різновидами такої поведінки є
необхідна оборона, затримання злочинця, правозахисна активність;

провокуюча (демонстрування багатства, екстравагантназовнішність,
неправильна поведінка жінки, що створюєуявлення про її доступність,
тощо);

легковажна (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, що
неспроможні опиратися нападаючому, створення аварійних ситуацій на
шляхах пішоходами й водіями тощо).

Кримінологічна значущість віктимної поведінки, що характерна для
багатьох жертв злочинів, уможливлює певну їх класифікацію. Класифікація
потерпілих від злочинів має важливе значення для запобігання злочинам,
оскільки мета її розробки полягає в підвищенні ефективності профілактики
злочинів і забезпеченні охорони громадян як потенційних жертв.

Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважають, що до
основних підстав для класифікації жертв злочинів належать стать, вік,
професійна приналежність, морально-психологічні особливості особи (що
сприяє швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.

Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами окремих
деяких злочинів можуть бути тільки жінки, а з огляду на певні елементи,
характер поведінки, що типова для ситуації, у якій завдається шкода.

Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що підвищена
віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку зумовлює
необхідність розробки спеціальних заходів вік-тимологічної профілактики.

Посадове становище і професійна діяльність також можуть зумовлювати
підвищену віктимність, і останнім часом ця підстава стає дедалі
актуальнішою. Як зазначалося, до такої категорії осіб належать
працівники правоохоронних органів, інкасатори, охоронці, касири, водії
таксі, що працюють вночі. Останніми роками до професій, що мають
підвищену віктимність, додалася й така, як зайняття бізнесом.

Важливе значення має також класифікація жертв за ознаками їх ставлення
до особи, що завдає шкоду, і насамперед за морально-психологічними
особливостями. У механізмі злочину «працюють» статева розбещеність і
схильність до вживання алкоголю й наркотиків; жадібність і деспотизм;
агресивність і жорстокість; брутальність і боягузливість; сміливість і
доброта; фізична сила і слабкість тощо. Усі перелічені якості
виявляються в поведінці і за певних обставин можуть сприяти або
перешкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за
морально-психологічними ознаками необхідна насамперед для характеристики
категорій злочинів, в яких зазначені риси особи жертви є основою способу
й форми вчинення злочину або приводом злочину.

Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуативними факторами,
що дає підстави для такої їх класифікації:

агресивні жертви — особи, поведінка яких пов’язана знападом на особу, що
в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями
(образою, наклепом,знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно
умисне створення конфліктної ситуації; ;

активні жертви — особи, чия поведінка, хоча й не пов’язана з нападом або
створенням конфлікту, проте активносприяє завданню їм у кінцевому
підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або
вчиненнядій, що об’єктивно призводять до завдання шкоди чи вінші способи
викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі);

ініціативні жертви — особи, поведінка яких має позитивний характер, але
призводить до завдання їм шкоди;

пасивні жертви — особи, які не опираються злочинцю зоб’єктивних і
суб’єктивних причин;

некритичні жертви — особи, для яких характерні необачливість, невміння
правильно оцінювати життєві ситуації;

нейтральні жертви — особи, що не сприяють вчиненнюпроти них злочину.

Кримінологи України НАВС вважають, що основним критерієм, на підставі
якого необхідно класифікувати потерпілих від злочинів, є ступінь
віктимності, який відбиває в найза-гальнішому вигляді віктимогенну
деформацію особи, професійну, вікову віктимність і віктимну патологію.
На цій підставі вчені пропонують таку класифікацію жертв:

випадкова жертва, тобто особа стає жертвою в результатізбігу обставин.
Взаємовідносини, що виникають, не залежать ні від волі бажання жертви,
ні від волі й бажаннязлочинця;

жертва з незначними якостями ризику, тобто особа, якійпритаманні, як і
всім нормальним людям, фактори ризику й віктимність якої зненацька різко
підвищується підвпливом конкретної несприятливої ситуації;

жертва з підвищеними якостями ризику, тобто особа, стосовно якої діє
комплекс факторів ризику. До цієї групиналежать два основних типи жертв:
жертви необережнихзлочинів, коли характер виконуваної ними роботи або
їхповедінка у громадських місцях містить підвищену віктимність; жертви
умисних злочинів, соціальний статус якихпри виконанні ними їх соціальних
ролей містить підвищений ризик віктимності (працівники ОВС, охорони та
ін.).Віктимність цієї категорії може іноді виявлятись в особливих
манерах поведінки жертви, в її зовнішньому вигляді тощо;

жертва з високим рівнем ризику. Морально-соціальна деформація такої
особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується
стійкою її антисоціаль-ністю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.).

Як зазначалося, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення,
а й більшою мірою для організації спеціального напрямку попереджувальної
роботи — віктимологічної профілактики. У віктимологічній профілактиці
вирізняються два основні напрями попереджувальних заходів, об’єктами
яких є віктимологічні ситуації; безпосередньо потенційні й реальні
жертви на індивідуальному (індивідуальна віктимологіч-на профілактика) і
груповому рівнях (загальна або індивідуально-групова віктимологічна
профілактика).

При реалізації першого напряму необхідну увагу приділяють заходам,
спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (патрулювання,
обладнання технічними засобами охорони й безпеки, поліпшення організації
дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань
колективної й особистої безпеки та ін.).

При реалізації другого напряму необхідно здійснювати заходи виховного
впливу, професійного навчання, правової пропаганди, медичного характеру,
забезпечення населення спеціальними засобами захисту тощо.

Отже, значення вивчення особи потерпілого полягає у такому:

визначенні кола осіб, які найчастіше стають жертвамизлочинів;

вивченні зв’язку між поведінкою потерпілого і злочинця;

вивченні формуючого впливу поведінки й особи потенціальної жертви на
особу частини злочинців;

розробці профілактичних заходів, спрямованих на усунення причин,
внаслідок дії яких особа може опинитися вролі жертви;

більш повному вивченні особи злочинця й індивідуалізації йому покарання
за вчинений злочин.

Похожие записи