Дипломна робота

на тему:

“Виконавче провадження та його учасники”

ВСТУП

Для виконання завдань захисту прав громадян, юридичних осіб і держави,
цивільне судочинство покликано забезпечити, як правильний та своєчасний
розгляд і вирішення підвідомчих йому справ, так і виконання
постановлених щодо них рішень. Ця мета досягається за допомогою
процесуального порядку їх примусової реалізації, яка становить
самостійну і завершальну стадію цивільного процесу —виконавче
провадження. Виконанням усуваються порушення майнових і особистих
немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів
примусу до осіб, які відмовилися добровільно виконати свої обов’язки.

Виконавче провадження — це сукупність дій органів і
посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів
та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у
спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України “ Про
виконавче провадження”, іншими нормативно-правовими актами, виданими
відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що
відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний порядок (форма) розкриває ряд істотних
особливостей виконавчого провадження і характеризується такими
положеннями:

а) Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну
виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства
юстиції України;

б) Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу»
примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці
районних, міських (міст обласного значення), районних у містах
відділів державної виконавчої служби (далі — державні виконавці).

в) Інші органи, організації і посадові особи здійснюють
виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно
до статті 6 вище вказаного закону на вимогу чи за дорученням
державного виконавця.

Значення судового виконання полягає в тому, що воно гарантує фактичну
реалізацію рішень судових і несудових органів, завершує юрисдикційну
діяльність по захисту суб’єктивних прав громадян і організацій,
забезпечує зміцнення законності у сфері матеріально-правових відносин,
попереджає цивільні й цивільно-процесуальні правопорушення та сприяє
вихованню громадян і службових осіб у дусі виконання законів України.

1. ОРГАНИ І ПОСАДОВІ ОСОБИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ПРИМУСОВЕ ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ

Примусове виконання рішень в Україні покладається на
Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів
Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу»
примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці
районних, міських (міст обласного значення), районних у містах
відділів державної виконавчої служби (далі — державні виконавці). Інші
органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у
випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 6
вище вказаного закону на вимогу чи за дорученням державного
виконавця.

В законі зазначено, що виконанню підлягають:

1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах;

2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у
частині майнових стягнень;

3) вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади
або займатися певною діяльністю;

4) постанови судів у частині майнових стягнень у справах про
адміністративні правопорушення;

5) мирові угоди, затверджені судом;

6) рішення, ухвали, постанови арбітражних судів;

7) виконавчі написи нотаріусів;

8) рішення Конституційного Суду України у випадках,
передбачених законом;

9) не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані
платником;

10) рішення третейських судів відповідно до законів України;

11) рішення комісій по трудових спорах;

12) постанови, винесені органами (посадовими особами),
уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні
правопорушення у випадках, передбачених законом;

13) рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених
законом випадках;

14) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і
користування культовими будівлями та майном;

15) рішення Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень у передбачених законом випадках;

16) постанови державного виконавця про виконавчий збір та
накладення штрафу;

17) рішення інших державних або недержавних органів у
випадках, передбачених законом.

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток),
доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних
предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів
примусового виконання рішень, , неупереджено, своєчасно, повно
вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець:

а) здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного
виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання
рішення (далі — виконавчий документ);

б) надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам
можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

в) розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого
провадження та їх клопотання;

г) заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності
обставин, передбачених цим Законом;

д) роз’яснює сторонам їх права і обов’язки.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має
право:

а) одержувати необхідні для проведення виконавчих дій
пояснення, довідки, іншу інформацію;

б) здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно
працюючих у них боржників;

в) входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті
ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності
примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці
приміщення і сховища;

г) накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно
на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому
законодавством;

д) накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому
числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах
банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах;

е) використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в
комунальній власності, та інші приміщення — для тимчасового
зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або
боржника для перевезення майна;

є) звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за
роз’ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і
способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

ж) звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини;

з) викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих
документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

і) залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у
встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, в тому числі
для оцінки майна;

к) накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у
випадках, передбачених законом;

л) здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими
законами.

Вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті
3 Закону України “Про виконавче провадження”, рішень є обов’язковими
для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і
юридичних осіб на території України.

Державному виконавцю у встановлений ним строк повинні бути надані
безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення
його повноважень.

Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою
відповідальність згідно з законом.

Державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому
права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй
діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних
осіб.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або
залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені
державним виконавцем їх права відповідно до закону.

Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної
виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також
відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть
бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні
або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому
законом порядку.

Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання
рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу
Державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований
державний виконавець, та керівник вищестоящого органу.

Нагляд за законністю виконавчого провадження здійснюють органи
прокуратури в порядку, передбаченому законом.

У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших
органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами,
установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення
вказаних органів відповідно до закону можуть виконуватися також іншими
органами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Органи, організації та особи, зазначені у частині першій цієї
статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових
осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи
адміністративної відповідальності.

Державна виконавча служба входить до системи органів
Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших
органів (далі — рішень) відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і
неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Правову основу діяльності державної виконавчої служби
становлять Конституція України, Закон України «Про державну виконавчу
службу», інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, що
прийняті на їх виконання.

Органами державної виконавчої служби є:

а) департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції
України;

б) відділи державної виконавчої служби Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції;

в) районні, міські (міст обласного значення), районні у містах
відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом,
покладається на державних виконавців районних, міських (міст
обласного значення), районних у містах відділів державної
виконавчої служби.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах
відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають
розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку.

Відповідно до вище вказаного закону (ст. 4 ) державними
виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний
виконавець, державний виконавець районного, міського (міста
обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої
служби.

Державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у
порядку, передбаченому законом.

Міністерство юстиції України через Департамент державної
виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює добір
кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців,
підвищення їх професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне
забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на
дії державних виконавців.

Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві
та Севастополі організують виконання законів і здійснюють керівництво
відділами державної виконавчої служби Головного управління
юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції,
районними, міськими (міст обласного значення), районними у містах
відділами державної виконавчої служби, координують і контролюють
їх діяльність; організують професійну підготовку і атестацію державних
виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців;
заохочують за успіхи в роботі і накладають стягнення за порушення
трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення
державної виконавчої служби.

Структура, склад та функціональні обов’язки Департаменту
державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділів
державної виконавчої служби Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,
обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь
юстиції; районних, міських (міст обласного значення), районних у
містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь
юстиції затверджуються в межах своїх повноважень Міністерством
юстиції України.

1.1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ

ВИКОНАВЦІВ

Державні виконавці є державними службовцями яким видаються
службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром
юстиції України.

Державний виконавець під час виконання службових обов’язків
носить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом
Міністрів України.

Державний виконавець користується правами і виконує
обов’язки, передбачені законом.

Державний виконавець зобов’язаний сумлінно виконувати
службові обов’язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав
громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України (
254к/96-ВР ) та законами України.

1.2. ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ

ВИКОНАВЦІВ

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має
юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями
виконувати покладені на нього обов’язки.

Начальником районного, міського (міста обласного значення),
районного у місті відділу державної виконавчої служби
призначається громадянин України з вищою юридичною освітою і зі
стажем юридичної роботи не менше трьох років.

Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця
особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом
України «Про державну службу» ( 3723-12 ).

Державні виконавці призначаються на посаду, звільняються з
посади начальниками районних, міських (міст обласного значення),
районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних
управлінь юстиції.

Начальники районних, міських (міст обласного значення),
районних у містах відділів державної виконавчої служби
призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками
Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням
начальників відділів державної виконавчої служби відповідних
управлінь юстиції.

Директор Департаменту державної виконавчої служби
Міністерства юстиції України, начальники відділів державної
виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства
юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в
областях, містах Києві та Севастополі призначаються Міністром
юстиції України.

1.3. КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ДЕРЖАВНИХ

ВИКОНАВЦІВ

Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють
Міністерство юстиції України через Департамент державної
виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та
Севастополі — через відповідні відділи державної виконавчої
служби. Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють й інші
державні органи в порядку, передбаченому законом.

Державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в
порядку, встановленому законом.

У разі вчинення державним виконавцем під час виконання
службових обов’язків діяння, що має ознаки злочину чи
адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи
адміністративній відповідальності у порядку, встановленому
законом.

Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним
особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у
порядку, передбаченому законом.

За успіхи в роботі по виконанню рішень державний виконавець може
бути заохочений Міністром юстиції України, начальником Головного
управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній
Республіці Крим, начальниками управлінь юстиції в областях, містах
Києві та Севастополі з їх власної ініціативи та за поданням начальника
відповідного відділу державної виконавчої служби.

Дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути
оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку,
встановленому законом.

1.4. ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ

ДЕРЖАВНИХ ВИКОНАВЦІВ

Державний виконавець перебуває під захистом закону.

Держава гарантує захист здоров’я, честі, гідності, житла, майна
державних виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та
інших протиправних дій.

Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство та інші
дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов’язків,
тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

Державні виконавці, які потребують поліпшення житлових умов,
забезпечуються житлом у першочерговому порядку відповідно до
законодавства.

Державні виконавці мають право на першочергове встановлення
квартирних телефонів.

Державний виконавець підлягає обов’язковому державному
страхуванню на суму десятирічного заробітку за останньою посадою, яку
він займає.

Порядок та умови страхування державних виконавців
встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У разі загибелі державного виконавця під час виконання
службових обов’язків сім’ї загиблого або його утриманцям
виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічного заробітку
загиблого за останньою посадою, яку він займав, і призначається
пенсія у зв’язку з втратою годувальника відповідно до Закону
України «Про пенсійне забезпечення»

(1788-12 ).

За сім’єю загиблого державного виконавця зберігається право на
одержання жилої площі.

У разі каліцтва, одержаного державним виконавцем під час
виконання службових обов’язків, а також інвалідності, що настала у
період проходження служби або не пізніш як через три місяці після
звільнення зі служби чи після закінчення цього терміну, але
внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися при
виконанні службових обов’язків, йому виплачується одноразова
допомога в розмірі від трирічного до п’ятирічного заробітку
(залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по
інвалідності.

Збитки, завдані майну державного виконавця чи членів його сім’ї
у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків,
відшкодовуються у встановленому законом порядку в повному обсязі за
рахунок коштів Державного бюджету України.

2. ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ ТА ЙОГО УЧАСНИКИ

Виконавче провадження — це сукупність дій органів і
посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів
та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у
спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України “ Про
виконавче провадження”, іншими нормативно-правовими актами, виданими
відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що
відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець,
сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі.

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у
необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники
органів внутрішніх справ, представники органів опіки і
піклування, інших органів і установ. Сторонами у виконавчому
провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь чи в
інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником може бути
фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити
певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені
рішенням) або утриматися від їх вчинення.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька
стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право
брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити
участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець
зобов’язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони її
правонаступником, визначеним відповідно до закону. Для
правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче
провадження, обов’язкові в тій мірі, в якій вони були б
обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у
виконавчому провадженні самостійно або через представників.
Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не
позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли
боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії
особисто.

Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними,
здійснюють свої права та виконують обов’язки у виконавчому
провадженні відповідно до вимог закону.

Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом
безвісно відсутньою, державний виконавець залучає до участі у
виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх
керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах
повноважень, наданих їм законом, або через представників
юридичної особи.

Повноваження представника мають бути підтверджені
довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

1) особи, які не досягли 18 років, крім випадків,
передбачених законом;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім
випадків, коли вони діють як законні представники або як
уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого
провадження;

4) інші особи, які відповідно до закону не можуть
здійснювати представництво.

Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають при
здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань,
державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін
призначає своєю постановою експерта або спеціаліста, а при необхідності
— кількох спеціалістів або експертів.

Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка
дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи
у відповідній галузі.

Експерт або спеціаліст зобов’язаний дати письмовий висновок з
питань, що поставлені йому державним виконавцем, а також давати усні
рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.

Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним
послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу
Державної виконавчої служби. Ця винагорода та інші витрати на
проведення експертизи належать до витрат, пов’язаних із
провадженням виконавчих дій.

За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу
завідомо неправдивого висновку експерт несе відповідальність,
передбачену законом, про що він має бути попереджений державним
виконавцем.

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій
державний виконавець або сторони (їх представники) можуть
запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа,
що володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій
потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його
запрошення. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі
перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою
державний виконавець.

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що
належить до витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову
виконати обов’язки перекладача особа несе відповідальність
відповідно до закону, про що вона має бути попереджена державним
виконавцем. Виконавчі дії можуть провадитися у присутності понятих.

Присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій,
пов’язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і
сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено
стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в
натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для
забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим
входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких
знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до
рішення суду; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі
майна.

Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні
громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні
виконавчих дій і не пов’язані між собою або з учасниками
виконавчого провадження родинними зв’язками, підлеглістю чи
підконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не
може бути менше двох.

Понятий має право знати, для участі в провадженні яких
виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого
документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу
вчинення виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до
акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов’язаний засвідчити
факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких
він був присутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть
участь поняті, державний виконавець роз’яснює їх права і обов’язки.

Поняті мають право на компенсацію витрат, пов’язаних із
виконанням обов’язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат
на проведення виконавчих дій.

Державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть
брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу,
якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб,
що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в
результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають
сумнів у їх неупередженості.

За наявності обставин для відводу зазначені особи
зобов’язані заявити самовідвід. З тих же підстав відвід цим особам
може бути заявлений стягувачем, боржником або їх
представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у
письмовій формі і заявленим у будь-який час до закінчення
виконавчого провадження.

Питання про відвід державного виконавця вирішується
начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, про що
виноситься постанова.

Питання про відвід експерта, спеціаліста чи перекладача
вирішується вмотивованою постановою державного виконавця, яка
затверджується начальником відповідного відділу.

У разі відводу державного виконавця виконавчий документ
передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або до
іншого підрозділу Державної виконавчої служби.

Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути
оскаржена до відповідного суду у 10- денний строк, а відводу
експерта, спеціаліста, перекладача — у той же строк начальнику
відповідного відділу Державної виконавчої служби, а у разі його
відмови — до суду.

3. ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Державний виконавець відкриває виконавче провадження:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання
рішення, зазначеного в статті 3 Закону України “ Про виконавче
провадження”, на підставі виконавчого документа;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів
громадянина або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу,
посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце
народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери
рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою
посадовою особою і скріплений печаткою.

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до
виконавчих документів.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем
проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо
боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за
місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії,
провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце
проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або
з’ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення,
відсутнє чи його недостатньо, державний виконавець негайно
складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає
виконавчий документ разом з копією цього акта до відділу
Державної виконавчої служби за новим місцепроживанням боржника, місцем
його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно
повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Якщо зволікання вчинення виконавчих дій створює загрозу
невиконання рішення, державний виконавець має право вчиняти
виконавчі дії на території, на яку не поширюються його функції, або
передати виконавчий документ відповідному підрозділу Державної
виконавчої служби в порядку, встановленому Міністерством
юстиції України.

Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі
строки:

1) виконавчі листи та інші документи — протягом трьох років;

2) накази арбітражних судів — протягом трьох місяців;

3) посвідчення комісій по трудових спорах — протягом трьох
місяців;

4) постанови органів (посадових осіб), уповноважених
розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох
місяців;

5) інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не
встановлено законом.

Строки, зазначені у частині першій статті 18 вище
вказаного закону, встановлюються:

1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових
стягнень — з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи
закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки
виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному
виконанню, — з наступного дня після його постановлення;

2) для виконання рішень арбітражних судів — з наступного дня після
набрання рішенням законної сили;

3) для виконання рішень комісій по трудових спорах — з дня видачі
посвідчення на примусове виконання рішення;

4) для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої
статті 18 того ж закону, — з дня винесення відповідної постанови.

По інших виконавчих документах строк пред’явлення їх до
виконання встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше
не встановлено законом.

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про
стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної
каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо)
можуть бути пред’явлені для виконання протягом усього періоду, на
який присуджені платежі.

Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання
встановлюються для кожного платежу окремо.

Строки пред’явлення виконавчого документа до виконання
перериваються:

а) пред’явленням виконавчого документа до виконання;

б) частковим виконанням рішення боржником.

Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до
виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до
переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з
неможливістю повного або часткового виконання рішення строк
пред’явлення виконавчого документа до виконання після перерви
встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження
виконавчого документа, строк пред’явлення для примусового
виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого
документа до виконання, має право звернутись із заявою про
поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний
документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву
у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом.

По інших виконавчих документах пропущені строки поновленню не
підлягають.

Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання
виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не
закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей
документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього
виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого
провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк
для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи
днів, а рішень про примусове виселення — п’ятнадцяти днів, та
попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення
встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і
витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим
Законом.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не
пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу
(посадовій особі), який видав виконавчий документ.

За заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по
майнових стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням
постанови про відкриття виконавчого провадження описує майно боржника і
накладає на нього арешт, про що зазначається в цій постанові.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути
оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу Державної
виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії та виконати
рішення, не пов’язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у
двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа. Продовження
зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим
Законом.

Негайному виконанню підлягають рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах
платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми
боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді
незаконно звільненого або переведеного працівника;

3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено
рішенням або законом.

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний
виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня
після одержання документів, зазначених у статті 18 того ж Закону, і
в той же день проводить відповідні виконавчі дії.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого
провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред’явлення документів до
виконання;

2) неподання виконавчого документа про виконання рішення;

3) наявності інших обставин, передбачених законом, які
виключають здійснення виконавчого провадження.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний
виконавець виносить постанову, яку не пізніше наступного дня
надсилає заявникові.

Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може
бути оскаржена заявником начальнику відповідного відділу Державної
виконавчої служби або до відповідного суду в 10-денний строк з моменту
її одержання.

Державний виконавець у разі невідповідності виконавчого
документа вимогам, передбаченим статтею 19 того ж Закону, повертає
виконавчий документ у 3-денний строк органу, який його видав, про що
виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого
провадження та повідомляє заявника.

У постанові зазначається, на якій підставі повертається
виконавчий документ, і встановлюється строк для усунення
порушень. Копія постанови надсилається заявнику та органу, який видав
цей документ.

У разі усунення допущених порушень у встановлений строк
виконавчий документ вважається поданим у день первісного
надходження. Порушення встановленого строку не перешкоджає
повторному направленню виконавчого документа державному виконавцю в
загальному порядку.

Постанова про відкладення відкриття виконавчого провадження може
бути оскаржена начальнику відповідного відділу Державної виконавчої
служби або до відповідного суду заявником у 10- денний строк з моменту
її одержання.

У разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у
виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець має право
звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), який видав
виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного
рішення чи змісту документа.

Суд або інший орган (посадова особа), який видав виконавчий
документ, зобов’язаний розглянути заяву державного виконавця у
10-денний строк з дня її надходження і при необхідності дати
відповідне роз’яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх
змісту.

4. ПОРЯДОК ТА УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право
знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них
виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти
клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і
письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи,
міркування з усіх питань, що виникають в ході виконавчого
провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших
учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках,
передбачених Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного
виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися
іншими правами.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката
виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення
виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і
повернення виконавчого документа.

Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом,
оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові
заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів
між стягувачами.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні,
зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою
забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен
пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про
відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії,
спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений
постановою строк відповідно до статті 24 того ж Закону.

Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається
врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за
умов, передбачених для вручення судових повісток.

У разі добровільного повного або часткового виконання
рішення боржником державний виконавець складає про це акт, який
підписується стягувачем і боржником.

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав
рішення повністю або частково, державний виконавець невідкладно
розпочинає його примусове виконання у межах строку, передбаченого
статтею 25 того ж Закону.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не
раніше шостої години і не пізніше двадцять другої години.
Конкретний час проведення виконавчих дій визначається державним
виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право
пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні,
встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли
зволікання неможливе або у разі коли вони не можуть бути
здійснені в інші дні з вини боржника, і лише за погодженням із
начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.

Проведення виконавчих дій у нічний час допускається з
дозволу начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби
і лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю
чи здоров’ю громадян.

Державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій на
підставі ухвали суду.

За наявності обставин, що перешкоджають провадженню
виконавчих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за
заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи
на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій
державний виконавець виносить відповідну постанову, про що
повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий
документ.

Постанова про відкладення провадження виконавчих дій може бути
оскаржена начальнику відповідного відділу Державної виконавчої
служби або до суду в 3-денний строк.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або
роблять його неможливим, державний виконавець за власною
ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право
звернутися до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ,
із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну
способу і порядку виконання.

Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, зміну
способу і порядку виконання повинно бути прийнято у 10-денний строк
і може бути оскаржено у встановленому порядку.

Виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у
випадках:

1) смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи
визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або
припинення існування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом
правовідносини допускають правонаступництво;

2) визнання стягувача або боржника недієздатним;

3) проходження боржником строкової військової служби у
Збройних Силах України, передбачених законом інших військових
формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій
неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову
військову службу в Збройних Силах України або інших військових
формуваннях;

4) оспорювання боржником виконавчого документа у судовому
порядку, якщо таке допускається законом;

5) прийняття судом до розгляду скарги на дії органів
(посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення;

6) винесення постанови про зупинення виконання відповідного
рішення посадовою особою, якій законом надано таке право;

7) подання до суду позову про виключення майна з опису;

8) порушення арбітражним судом провадження у справі про
банкрутство боржника.

Виконавче провадження може бути зупинено у разі:

1) звернення державного виконавця до суду або іншого органу, який
видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, що
підлягає виконанню;

2) прохання боржника, який проходить строкову службу у складі
Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових
формувань;

3) перебування боржника у тривалому службовому відрядженні;

4) знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному
лікувальному закладі;

5) подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його
відводі;

6) оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку
дитини;

7) знаходження боржника або стягувача у відпустці за межами
населеного пункту, де вони проживають.

Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про
зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених у
статтях 34 і 35 цього ж Закону, яка затверджується начальником
відповідного відділу Державної виконавчої служби. Копія постанови
надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу
(посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Виконавче провадження підлягає закриттю державним виконавцем у
випадках:

1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

2) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і
боржником про закриття виконавчого провадження;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника,
визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо
виконання їх обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не
допускає правонаступництва;

4) недостатності майна юридичної особи-боржника, що
ліквідується, для задоволення вимог стягувача;

5) скасування рішення суду або іншого органу (посадової
особи), яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів,
вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх
стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана
стягувачеві в натурі;

7) закінчення передбаченого законом строку для даного виду
стягнення.

Державний виконавець виносить у 3- денний строк з дня, коли йому
стали відомі обставини, зазначені в цій статті, вмотивовану постанову
про закриття виконавчого провадження, яка затверджується
начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.
Копія постанови надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або
іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

Постанова про закриття виконавчого провадження може бути
оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу Державної
виконавчої служби або до суду в 10-денний строк з дня її
одержання.

У разі закриття виконавчого провадження припиняється
чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені
державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також
провадяться інші дії, необхідні у зв’язку з закриттям виконавчого
провадження. Закрите виконавче провадження не може бути розпочате
знову, крім випадків, передбачених цим же Законом.

Виконавче провадження закінчується у випадках:

1) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим
документом;

2) закриття виконавчого провадження відповідно до статті 37 цього
Закону;

3) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду
або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ,
або на письмову вимогу стягувача;

4) направлення виконавчого документа за належністю до іншого
підрозділу Державної виконавчої служби.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець
виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного
відділу Державної виконавчої служби. Постанова про закінчення
виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до суду у
10-денний строк.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до
виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено
частково, повертається стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача;

2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено
стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону
заходи щодо розшуку такого майна виявилися
безрезультатними;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно
боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні
предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

4) у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій,
незважаючи на попередження державного виконавця про повернення
йому виконавчого документа.

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-4 частини першої
цієї статті, державний виконавець складає акт.

У разі повернення стягувачеві виконавчого документа з
підстав, зазначених у пунктах 1 і 3 частини першої цієї статті, йому
повністю повертається авансовий внесок, передбачений цим Законом, а
при поверненні виконавчого документа з інших підстав — лише в частині,
що перевищує здійснені державним виконавцем витрати на провадження
виконавчих дій.

Про повернення виконавчого документа і авансового внеску
стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яка
затверджується начальником відповідного відділу Державної
виконавчої служби, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав,
передбачених пунктами 2-4 частини першої цієї статті, не
позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до
виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього ж Закону.

У разі якщо постанова державного виконавця про закриття
виконавчого провадження визнана судом незаконною, виконавче
провадження підлягає відновленню. Про відновлення виконавчого
провадження державний виконавець виносить постанову не пізніш як у
3-денний строк з дня винесення ухвали суду і в той же строк
повідомляє стягувача і боржника, а також суд або інший орган
(посадову особу), які видали виконавчий документ, про відновлення
виконавчого провадження.

У разі відсутності відомостей про місце проживання
(знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення
аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим
ушкодженням здоров’ю або у зв’язку з втратою годувальника, а також
дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний
виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про
розшук боржника або дитини.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна
боржника за виконавчими документами, зазначеними у частині
першій, державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка
затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої
служби.

Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або
за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем
знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження)
стягувача. Розшук громадянина-боржника і розшук дитини здійснюють
органи внутрішніх справ, а розшук боржника-юридичної особи,
а також майна боржника здійснює Державна виконавча служба.
Постанова про розшук обов’язкова до виконання.

Витрати, пов’язані з розшуком боржника, його майна та
розшуком дитини, стягуються з боржника за постановою державного
виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу
Державної виконавчої служби.

За іншими виконавчими документами державний виконавець може
звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи
винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за
наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук
та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В
цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від
боржника компенсації витрат, пов’язаних з проведенням розшуку.

Незвернення державного виконавця до суду у випадках,
передбачених частиною першою цієї статті, а також постанова
державного виконавця про відмову у розшуку майна боржника та
постанова про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком, можуть бути
оскаржені до відповідного суду у 10- денний строк.

З грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна
боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника,
сплачується виконавчий збір, накладений на боржника у процесі
виконання рішення, компенсуються витрати на здійснення виконавчих дій.
Грошова сума, що залишилася, використовується для задоволення
вимог стягувача та на сплату штрафу. Сума, що залишилася після
задоволення усіх вимог стягувача, повертається боржникові.

У разі недостатності суми, стягненої з боржника для
задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума
розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку
черговості, встановленої цією статтею.

У першу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення
аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника та
забезпечені заставою вимоги про стягнення вартості заставленого майна.

У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з
трудовими правовідносинами, вимоги щодо виплати наданої
адвокатами юридичної допомоги, виплати винагороди, що належить автору
за використання його твору, відкриття, винаходу, промислового
зразка, на які видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення
зазначених вимог задовольняються вимоги громадян із соціального
страхування та вимоги громадян про відшкодування збитків,
заподіяних їх майну злочином або адміністративним
правопорушенням.

У третю чергу задовольняються вимоги щодо податків і
неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з
обов’язкового страхування.

У четверту чергу задовольняються всі інші вимоги в порядку
надходження виконавчих документів.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після
повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі
недостатності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог
однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному
стягувачеві сумі.

Суми, стягнені з боржника як такі, що належать до
перерахування стягувачам, зараховуються державним виконавцем на
депозитний рахунок відповідного відділу Державної виконавчої служби
і видаються стягувачеві у встановленому порядку.

Витратами, пов’язаними з проведенням виконавчих дій, є
витрати на організацію і проведення виконавчих дій із
спеціального фонду виконавчого провадження, а також кошти сторін та
інших осіб на проведення виконавчих дій відповідно до цього Закону.

До витрат на проведення виконавчих дій належать кошти,
витрачені на:

1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;

2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб,
залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштовий переказ стягувачеві стягнених сум;

4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;

5) оголошення в засобах масової інформації;

6) інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі
виконання рішення.

У разі невиконання рішення у строк, встановлений для
добровільного його виконання, з боржника постановою державного
виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу
Державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі п’яти
відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а
за невиконання рішення немайнового характеру — у розмірі двох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина
і у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
— із боржника-юридичної особи.

Не стягується виконавчий збір з осіб, звільнених від його сплати
згідно із законодавством.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при
першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При
наступних пред’явленнях до виконання виконавчого документа державному
виконавцеві виконавчий збір не стягується.

П’ятдесят відсотків суми виконавчого збору, стягнутого
Державною виконавчою службою, спрямовується у спеціальний фонд
виконавчого провадження на розвиток та матеріальнотехнічне
забезпечення Державної виконавчої служби, а також на преміювання
державних виконавців у встановленому порядку.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути
оскаржена до суду в 10- денний строк.

У разі закриття виконавчого провадження у зв’язку з
скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого
документа, виконавчий збір повертається боржникові.

Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і
законне виконання виконавчого документа, одержує винагороду в
розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не
більше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а по
виконавчому документу немайнового характеру — не більше п’яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може
за погодженням із державним виконавцем внести на депозитний рахунок
відповідного відділу Державної виконавчої служби певну грошову суму
для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини.

При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повністю
повертається стягувачеві.

У разі якщо у районному чи міському відділі Державної
виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного
й того самого боржника, вони об’єднуються у зведене виконавче
провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної
суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче
провадження.

Якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого
боржника відкриті у кількох районних, міських відділах Державної
виконавчої служби, виконання вимог цієї статті забезпечується в
порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

З метою реалізації вимог цієї статті Департаментом Державної
виконавчої служби формуються відповідні банки даних про відкриття
виконавчих проваджень у підрозділах Державної виконавчої служби.

5. ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті
(опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу
звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші
цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в
установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних
паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що
знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших
кредитних організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для
задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові
інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути
накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи
предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу.
Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника
визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і
обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з
урахуванням витрат на виконання. У випадках коли боржник володіє майном
спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що
визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі відсутності у боржника коштів у гривнях, достатніх для
одночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець накладає
стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках,
внесках або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які
мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному
ринку України, державний виконавець зобов’язує їх протягом семи
днів продати іноземну валюту в розмірі, необхідному для погашення боргу.

Якщо такі кошти є у банку або іншій кредитній установі, які не
мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку
України, державний виконавець зобов’язує їх протягом семи днів
перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають
таке право для їх реалізації відповідно до вимог частини другої цієї
статті.

Стягнення на заставлене майно в порядку примусового
виконання допускається як для задоволення вимог
стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог інших
стягувачів.

Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення
звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього
іншого майна для повного задоволення цих вимог, з додержанням
встановлених законодавством прав заставодержателя та вимог глави 6 цього
ж Закону.

Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог
стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового
виконання допускається лише у разі коли вартість предмета застави
перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти,
отримані від реалізації заставленого майна, використовуються
насамперед для задоволення зобов’язань боржника перед
заставодержателем, і лише залишок коштів — для задоволення вимог
стягувача.

Державний виконавець має право на пропозицію боржника або
стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших
осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.

Зазначені особи зобов’язані на запит державного виконавця надати
у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що
знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати
боржникові.

Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна
боржника, державний виконавець описує це майно в присутності
понятих, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом
порядку. Кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб,
вилучаються державним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в
присутності понятих.

За ухилення від виконання розпоряджень державного виконавця на
особу, в якої знаходиться майно боржника, може бути накладено стягнення
відповідно до цього Закону.

Не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в
Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено
стягнення за виконавчими документами (додаток до цього Закону).

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні
заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права
користування майном або його вилученні у боржника та передачі на
зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження
встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з
урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи
володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або
користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою
відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає
наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що
належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації
провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не
раніше, ніж через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші
речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу
негайно після накладення арешту.

Гроші, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та
інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів
платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі
частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено
арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на
зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні
папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.

Державний виконавець зобов’язаний подбати про забезпечення умов
реалізації майна боржника, які не ущімлюють його законних інтересів.

Під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна
або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

Державний виконавець зобов’язаний задовольнити вимоги
боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не
ускладнюють виконання рішення.

Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за
ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім
випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи
стягувач заперечує проти проведення державним виконавцем оцінки,
останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна.
Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна,
проведену державним виконавцем.

Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна,
зазначеного в частині п’ятій статті 55 цього Закону, передається на
зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним
виконавцем (далі — зберігачеві), під розписку в акті опису. Копія акта
опису майна видається боржникові, а у випадках, коли обов’язок
зберігання майна покладено на іншу особу, — також зберігачеві.

Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним
користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не
призведуть до його знищення або зменшення цінності.

Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім’ї,
одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої
встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем.

Порядок і умови зберігання майна, на яке накладено арешт,
зазначеного в частині п’ятій статті 55 цього Закону, визначаються
Національним банком України, а щодо іншого майна — Міністерством
юстиції України.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або
користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою
відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт,
належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про
визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у
виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у
боржника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У разі
знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі, державний
виконавець складає акт про неможливість виконання, який є підставою для
закриття виконавчого провадження.

У випадку письмової відмови стягувача від одержання
предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про
передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені
предмети боржникові під розписку і виносить постанову про
закриття виконавчого провадження.

Реалізація арештованого майна, за винятком майна,
виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом
його продажу через торговельні організації, відповідні структури
Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не
передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту.

Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна,
здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших
договірних началах, передбачених законом. Продаж нерухомого майна
боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими
організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в
порядку, передбаченому законодавством України. Порядок реалізації
майна, зазначеного в частині п’ятій статті 55 цього Закону,
визначається Національним банком України, а іншого майна — Міністерством
юстиції України.

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде
продане протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці.
Державний виконавець переоцінює майно за участю представника
торговельної організації у присутності стягувача і боржника чи їх
представників. Неявка стягувача або боржника не є підставою для
припинення дії державного виконавця з переоцінки майна. Якщо у
місячний строк після переоцінки майно не буде продано
торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це
стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою
непроданого майна.

Якщо стягувач у 5-денний строк письмово не заявить про своє
бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна
знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі
відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено
стягнення, повертається стягувачеві без виконання.

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно
продавати майно. У разі коли від продажу частини майна буде
виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача і для сплати
всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж арештованого
майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не
приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення
виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або
подовжиться його строк.

Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення,
земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі
відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому
в першу чергу провадиться звернення стягнення на окрему від будинку
земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові. В
останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру.

Разом з жилим будинком стягнення звертається також на
прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові.

У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення,
земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність
зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а
також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під
арештом.

Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на
праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний
виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх
вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу
за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про
накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене
третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих
осіб.

Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого
нерухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з
прилюдних торгів.

6. ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА — ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Готівка в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в
касах або інших сховищах боржника-юридичної особи, підлягає
невідкладному вилученню після її виявлення та складення
відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається
представнику боржника-юридичної особи.

Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня
здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача
для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір
та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. Готівка в
іноземній валюті у той же строк здається державним виконавцем банку
або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти
на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в
розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та
витрат на проведення виконавчих дій.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти
боржника-юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в
порядку, передбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у
боржника-юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших
кредитних організаціях немає, державний виконавець одержує такі дані у
податкових органів, які зобов’язані надати йому необхідну інформацію у
3- денний строк.

У разі відсутності у боржникаюридичної особи коштів,
достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше
майно, належне боржникові-юридичній особі на праві власності або
закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з обороту або
обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично
використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій
черговості:

1) у першу чергу — майно, яке безпосередньо не
використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та
інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий
автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно);

2) у другу чергу — готова продукція (товари), а також інші
матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у
виробництві;

3) у третю чергу — об’єкти нерухомого майна, верстати,
обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали,
призначені для здійснення виробництва.

У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить
боржникуюридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк
повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери
управління якого належить майно, та у разі необхідності Фонд
державного майна України про накладення арешту на майно
боржника-юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна,
на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача. Копія
зазначеного повідомлення надсилається до податкового органу, який
контролює здійснення боржником-юридичною особою платежів до бюджетів
усіх рівнів.

На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду
державного майна України державний виконавець за рахунок коштів на
фінансування Державної виконавчої служби публікує у пресі
повідомлення про звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи.

Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фонду
державного майна України про вчинення цими органами дій щодо
порушення справи про банкрутство боржникаюридичної особи, державний
виконавець звертається до суду з заявою про відстрочку виконання
відповідно до статті 33 цього Закону. У разі порушення судом
провадження у справі про банкрутство боржника-юридичної особи
державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого
провадження.

У випадку реорганізації (злиття, приєднання, розділення,
виділення, перетворення) боржника-юридичної особи стягнення за
виконавчими документами звертається на кошти та інше майно тієї
юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено
відповідальність за зобов’язаннями боржника-юридичної особи.

У випадку ліквідації боржникаюридичної особи, в тому числі
внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ
передається до ліквідаційної комісії для вирішення питання про
подальший порядок виконання рішення у встановленому
законодавством порядку.

Про направлення виконавчого документа до ліквідаційної
комісії державний виконавець повідомляє стягувача.

Прилюдні торги по реалізації нерухомого майна організують і
проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати
операції з нерухомістю, з якими укладено відповідний договір
Державною виконавчою службою.

Спеціалізовані організації проводять прилюдні торги за
заявкою державного виконавця, в якій зазначається мінімальна
початкова ціна майна, що виставляється на торги.

До заявки додаються:

1) копія виконавчого документа;

2) копія акта арешту майна;

3) документи, що характеризують об’єкт нерухомості;

4) копії документів, що підтверджують право користування
земельною ділянкою чи право власності на неї, у разі продажу окремо
розташованої будівлі.

У разі продажу об’єкта незавершеного будівництва державний
виконавець додає до заявки також копію рішення про відведення
земельної ділянки та копію дозволу місцевого органу виконавчої влади
і (чи) органу місцевого самоврядування на будівництво.

Прилюдні торги повинні бути проведені у двомісячний строк з дня
одержання спеціалізованою організацією заявки державного виконавця
на їх проведення.

Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом.

7. ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ ТА ІНШІ ВИДИ ДОХОДІВ БОРЖНИКА

Стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та
інші доходи боржника звертається при відсутності у боржника коштів на
рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності
майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а
також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та
стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального розміру
заробітної плати.

Відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи
стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і
організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем
виконавчих документів.

Якщо боржник змінить місце роботи або місце проживання чи
навчання, підприємства, установи, організації, які отримали
виконавчий документ, повертають його не пізніш як у 3-денний строк
державному виконавцеві з відміткою про нове місце роботи, проживання чи
навчання боржника, якщо воно відоме, а також повідомляють про
проведені ними стягнення періодичних платежів за виконавчими
документами. У разі неподання зазначених відомостей з неповажних причин
винних у цьому посадових осіб може бути притягнуто до
відповідальності, передбаченої цим Законом.

Звернення стягнення на пенсії провадиться відповідно до
законодавства про пенсії.

Зазначені у статтях 67 і 68 цього Закону правила стягнення
поширюються і на випадки звернення стягнення на:

1) доходи, отримані фізичною особою, яка є суб’єктом
підприємницької діяльності;

2) доходи за працю в колективному сільськогосподарському
(фермерському) господарстві;

3) авторську винагороду за твори літератури, науки або
мистецтва, премії, що присуджуються за видатні досягнення в галузі
науки, літератури і мистецтва, винагороду за відкриття, винахід, на
який видано авторське свідоцтво, корисну модель, промисловий зразок і
раціоналізаторську пропозицію;

4) суми на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника.

Розмір відрахувань із заробітної плати та інших видів
доходів боржника вираховується із суми, що залишається після
утримання податків.

Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати
встановлюється законодавством про працю.

Із заробітної плати боржника може бути утримано за
виконавчими документами до повного погашення заборгованості:

а) у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою
годувальника, та збитків, заподіяних злочином, — п’ятдесят
відсотків заробітної плати боржника;

б) за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено
законом, — двадцять відсотків.

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті
заробітної плати не може перевищувати п’ятдесяти відсотків
заробітної плати, яка належить до виплати працівникові, в тому числі
при відрахуванні за кількома виконавчими документами. Це обмеження не
поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні
виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх
дітей, у цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не
може перевищувати сімдесяти відсотків.

Правила, встановлені цією статтею, застосовуються також при
зверненні стягнення на належні боржникові стипендію, пенсію та
доходи, зазначені в статті 69 цього Закону.

Відрахування із заробітної плати боржника, який за вироком суду
відбуває покарання без позбавлення волі, провадиться з усієї суми
заробітної плати без урахування стягнень за вироком.

Із засуджених, які відбувають покарання у вигляді
позбавлення волі, а також з осіб, які знаходяться в наркологічних
відділеннях психіатричних диспансерів та стаціонарних лікувальних
закладах, відрахування провадиться з усієї заробітної плати без
урахування відрахувань на витрати по їх утриманню в цих закладах.

На допомогу по державному соціальному страхуванню,
виплачувану у разі тимчасової непрацездатності та інших випадках, і
допомогу по безробіттю стягнення може бути звернено тільки за рішеннями
про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою
годувальника.

Стягнення не може бути звернено на наступні виплати:

1) вихідну допомогу, яка виплачується у разі звільнення
працівника;

2) компенсацію працівникові за невикористану відпустку, крім
випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за
відпустку, не використану протягом кількох років;

3) компенсації працівникові витрат у зв’язку з переведенням,
направленням на роботу чи відрядженням до інших місцевостей;

4) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти,
які виплачуються замість добових і квартирних;

5) матеріальну допомогу особам, які втратили право на
допомогу по безробіттю;

6) допомогу по вагітності та пологах;

7) одноразову допомогу при народженні дитини;

8) допомогу по догляду за дитиною;

9) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком
до 16 років, по догляду за дитиноюінвалідом, по тимчасовій
непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною; інші
допомоги на дітей, передбачені законодавством;

10) допомогу на лікування;

11) допомогу на поховання;

12) щомісячну грошову допомогу у зв’язку з обмеженням
споживання продуктів харчування місцевого виробництва та
особистого підсобного господарства громадян, які проживають на
території радіоактивного забруднення;

13) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і
будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Стягнення не провадиться також із:

1) сум неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги;

2) грошової компенсації за видане обмундирування і
натуральне постачання;

3) вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з
військової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового
забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках,
передбачених законодавством.

Порядок стягнення аліментів визначається законом.

У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи
інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд стягнення
звертається на майно боржника.

Розмір заборгованості по аліментах визначається державним
виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного
заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого
стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент
визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у
відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював,
заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для
даної місцевості. Державний виконавець у разі надходження
виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості по
аліментах і повідомити про нього стягувача і боржника.

З осіб, зобов’язаних сплачувати аліменти, у разі виїзду їх для
постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів
про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться на
час виїзду за рішенням суду за весь період до досягнення дитиною
повноліття.

З осіб, які працюють за контрактами в іноземних державах і
одержують заробітну плату тільки за кордоном, аліменти стягуються в
порядку та розмірах, передбачених законом.

За наявності спору питання про розмір заборгованості по
аліментах вирішується за заявою заінтересованої особи судом у
порядку, встановленому законом.

Державний виконавець зобов’язаний здійснювати систематичний
контроль за правильним і своєчасним відрахуванням та надходженням
відрахованих сум аліментів стягувачам.

Рішення щодо покарання у вигляді штрафу та конфіскації майна
підлягають виконанню в порядку, встановленому цим Законом.

8. ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ У НЕМАЙНОВИХ СПОРАХ

Після відкриття виконавчого провадження по виконавчому
документу, який зобов’язує боржника вчинити певні дії або
утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті
24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання
рішення.

У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний
виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи,
передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо
після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено
без участі боржника, державний виконавець організовує виконання
відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника
стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій.

Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо,
виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою
начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби,
повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий
документ.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або
переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення
вважається завершеним з моменту фактичного допущення зазначеного
працівника до виконання попередніх обов’язків на підставі
відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про
звільнення або переведення працівника.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом
(посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно
звільненого або переведеного працівника державний виконавець
застосовує до них штрафні санкції та інші заходи, передбачені цим
Законом.

Під час виконання рішення про відібрання дитини державний
виконавець провадить виконавчі дії з обов’язковою участю особи, якій
дитина передається на виховання, та з залученням
представників органів опіки і піклування.

У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з
поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини
до дитячого чи лікувального закладу.

У разі коли боржник перешкоджає виконанню рішення про
відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені
законом.

Виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі,
якщо боржником воно не виконано в установлений державним виконавцем
строк, визначений відповідно до статті 24 цього Закону.

Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у
виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна,
домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим
приміщенням.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити
боржника про день і час примусового виселення. Відсутність
боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для
виконання рішення.

Виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням
органів внутрішніх справ з обов’язковим описом майна державним
виконавцем. Один примірник акта опису майна вручається під
розписку боржникові. Державний виконавець у необхідних випадках
забезпечує в установленому порядку зберігання майна боржника, але не
більше як три роки, з покладенням понесених витрат на боржника.
Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізується в
порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які
підлягають виселенню, державний виконавець зобов’язаний провести поряд
з описом майна його оцінку. Описане майно передається на
відповідальне зберігання особі, яка державним виконавцем
призначена охоронцем майна.

Про виконання рішення про виселення боржника державним
виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь
у виконанні.

Якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше жиле
приміщення, державний виконавець надсилає відповідному житловому чи
іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо
надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк
іншого жилого приміщення державний виконавець складає про це акт
і звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшого
виконання рішення. До вирішення судом цього питання виконавчі
дії не провадяться. У разі виникнення обставин, що перешкоджають
виконанню рішення або роблять його неможливим, державний виконавець
виносить постанову відповідно про відстрочку виконання чи про зупинення
виконавчого провадження.

Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача
державний виконавець встановлює строк для добровільного його
виконання боржником. У разі добровільного виконання рішення про
вселення стягувач і боржник підписують акт, який передається
державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому
виконавчого документа.

У разі невиконання рішення про вселення стягувача у
добровільному порядку вселення здійснюється примусово державним
виконавцем.

Примусове вселення полягає у забезпеченні державним
виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення,
вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в
ньому.

Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити
боржника і стягувача про день і час примусового вселення.
Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є
перешкодою для виконання рішення про вселення.

У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про
вселення стягувача, вселення здійснюється у присутності понятих, із
залученням працівників органів внутрішніх справ.

Про виконання рішення про вселення стягувача державним
виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь
у виконанні.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню
(перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено,
стягувач має право звернутися до державного виконавця з заявою про
відновлення виконавчого провадження. У цьому випадку державний
виконавець має право повторно провести примусове вселення
стягувача та застосувати до боржника штрафні санкції, передбачені цим
Законом. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове
вселення стягувача не провадиться, якщо особа, яка перешкоджає його
проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення
стягувача у цьому випадку вирішується в судовому порядку.

Державний виконавець, одержавши виконавчий документ про
примусовий обмін, встановлює строк для добровільного його
виконання рішення боржником. У разі добровільного виконання
рішення стягувач і боржник підписують акт, який передається
державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому
виконавчого документа.

У разі невиконання рішення про примусовий обмін у
добровільному порядку державний виконавець здійснює його
примусове виконання відповідно до статей 79 і 80 цього Закону.

Про виконання рішення про примусовий обмін державний
виконавець складає акт, що підписується стягувачем і боржником.

Державний виконавець розпочинає виконання рішення про
заборону діяльності об’єднання громадян за заявою органу,
уповноваженого відповідно до закону здійснювати легалізацію такого
об’єднання, на основі виконавчого документа про примусовий розпуск
даного об’єднання громадян. Легалізуючий орган подає цю заяву до
Державної виконавчої служби після офіційного повідомлення у
друкованих засобах масової інформації про набрання чинності рішенням
щодо заборони діяльності даного об’єднання громадян.

Державний виконавець виносить постанову про відкриття
виконавчого провадження відповідно до статті 24 цього Закону та
здійснює виконавчі дії, передбачені рішенням суду про заборону
діяльності об’єднання громадян, у порядку, встановленому цим
Законом.

Про виконання рішення суду про заборону діяльності
об’єднання громадян державний виконавець складає акт, який
підписують державний виконавець і представник легалізуючого
органу. Копії акта надсилаються до суду, який постановив рішення, та
легалізуючому органу.

9. ПРОВАДЖЕННЯ ВИКОНАВЧИХ ДІЙ ЩОДО ІНОЗЕМЦІВ, ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ТА
ІНОЗЕМНИХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ. ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ І
АРБІТРАЖІВ

При виконанні передбачених статтею 3 цього Закону рішень щодо
іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які
відповідно проживають чи зареєстровані на території України,
застосовуються положення цього Закону.

Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і
арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами, цим
Законом та іншими законами України. Виконавчий документ, виданий в
установленому порядку на основі рішення іноземного суду чи
арбітражу, може бути пред’явлений до примусового виконання
протягом трьох років з моменту набрання відповідним рішенням
законної сили.

10. ЗАХИСТ ПРАВ СТЯГУВАЧА, БОРЖНИКА ТА ІНШИХ ОСІБ ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ
ВИКОНАВЧИХ ДІЙ

На дії (бездіяльність) державного виконавця та інших
посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або
відмову у здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути
подана скарга до начальника відповідного відділу Державної
виконавчої служби або до суду за місцем знаходження відповідного
відділу Державної виконавчої служби, або до іншого суду згідно з
вимогами закону.

Стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка
зобов’язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання
рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач
звільняється від сплати державного мита.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи
юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження,
підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

У разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без
поважних причин рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії,
які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець
виносить постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі від двох
до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — щодо
фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян — щодо посадових осіб, та призначає новий строк
виконання.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу
затверджується начальником відповідного відділу Державної
виконавчої служби. Постанова про накладення штрафу може бути
оскаржена до суду в 10-денний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин
державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у
подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником
державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну
відповідальність боржника відповідно до закону.

За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог
державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або
несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання
неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а
також неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження),
якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних
причин за викликом державного виконавця на винних осіб накладається
штраф від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян у порядку, передбаченому законом.

У разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно
перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги
законодавства про виконавче провадження, державний виконавець
складає акт про порушення і надсилає до суду подання про
притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

ВИСНОВОК

Виконавче провадження- остання стадія цивільного процесу. Воно також
завершує все цивільне провадження і є метою, заради якої розпочинається
судочинство. Взагалі всі норми Цивільного процесуального кодексу,
зокрема ті, які стосуються судового виконання, є логічними і
врегульовують найважливіші питання цієї стадії процесу. Чітко визначені
органи примусового виконання, суб’єкти, їх процесуальні права і
обов’язки, підстави виконання, виконавчі документи, процесуальні строки
пред’явлення виконавчих документів до примусового виконання та інші. Але
мені хотілося б подивитись на цю специфічну стадію цивільного
провадження через призму застосування положень Цивільного
процесуального кодексу (в частині виконання судових рішень) на практиці.

На жаль, виконання судових рішень дуже часто супроводжується
затягуванням, порушенням строків виконання, недостатньою
компетентністю судових виконавців. Трапляються випадки коли судові
рішення зовсім не виконуються. Невиконання або неналежне виконання
рішень суду є причиною незадоволення діяльністю судової влади в цілому з
боку громадян та юридичних осіб, які звертаються до суду за захистом
своїх законних прав та інтересів. Це також призводить до підриву
авторитету судової влади та зводить нанівець всі спроби держави зробити
судовий захист прав, свобод та інтересів громадян універсальним. Такий
стан речей непокоїть і потребує реформування нині існуючого механізму
виконання судових рішень, що набрали законної сили. В державі має бути
прийнято новий Закон «Про судоустрій», який би реформував всю судову
систему, деякою мірою процес здійснення правосуддя і стадію судового
виконання. Сьогодні існує шість законопроектів про судоустрій, два з
яких взяті парламентом за основу. Але говорити про те, що незабаром
Україна матиме новий Закон «Про судоустрій» ще передчасно, адже попереду
складна робота по доопрацюванню і узгодженню двох проектів, їх аналіз і
правова експертиза. Поряд з тим необхідною умовою при прийнятті нового
Закону України «Про судоустрій» постане прийняття Верховною Радою і
нових Цивільного процесуального і Кримінально процесуального кодексів. В
Цивільному процесуальному кодексі повинно бути по-новому вирішене
питання виконання судових рішень. Сьогодні організовує виконання рішень,
ухвал, постанов судів Міністерство юстиції України. Поряд з цим
завданням Мінюст виконує ще 49 різнопланових функцій. Таке
перевантаження негативно відображається на якості здійснюваної
діяльності міністерства щодо виконання рішень судів. Тому державних
виконавців і організацію виконання судових рішень було б доцільно
підпорядкувати органам Державної судової адміністрації, що, за проектами
Закону «Про судоустрій», авторами яких є В. Шишкін, С. Гавриш, О.
Бандурко та інших, повинна перебрати на себе частину функцій Міністерсва
юстиції в частині забезпечення судової влади.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи