Реферат на тему:
Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров’я неповнолітнього. Зміна
розміру відшкодування шкоди
§ 13. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров’я неповнолітнього
Цивільний кодекс України у ч. 1 ст. 462 передбачає розмір відшкодування
неповнолітньому, який не досяг 15 років. Слід зазначити, що ч. 1 цієї
статті прирівнює учнів до 18 років до неповнолітніх, які не досягли 15
років. Це пояснюється тим, що учні до 18 років здебільшого у зв’язку з
навчанням, як і особи, що не досягли 15 років, не мають заробітку. Якщо
зазначені особи не мають заробітку на час заподіяння шкоди, то їм
відшкодовуються фактичні витрати (або витрати в майбутньому), необхідні
для поновлення здоров’я. У ст. 462 міститься лише приблизний перелік цих
витрат, на лікування, протезування, сторонній догляд тощо. Тому не
виключається, що в конкретному випадку потерпілому мають бути
відшкодовані витрати, не передбачені ч. 1 ст. 462, зокрема витрати,
пов’язані зі спеціальним навчанням хворої дитини, з необхідністю
додаткового харчування.
Необхідність у тих чи інших витратах має бути встановлена за допомогою
відповідних доказів (висновку лікарської експертизи та ін.). Вимоги
потерпілого про відшкодування зазначених витрат підлягають задоволенню
за умови, якщо він відповідні види допомоги не одержав безоплатно.
Коли до моменту заподіяння ушкодження здоров’я неповнолітній, який не
досяг 15 років, мав заробіток, тоді йому відшкодовуються разом з
витратами, пов’язаними з поновленням здоров’я, збитки, пов’язані з
втратою заробітку. Розмір періодичних платежів визначається з розрахунку
фактичного заробітку, проте не нижче, ніж з мінімальної заробітної плати
(ч. 3 ст. 462 ЦК).
По досягненні потерпілим 15 років (учнями — 18 років) їм відшкодовуються
збитки, пов’язані з втратою або зменшенням їх працездатності. При цьому
розмір збитків визначається з розміру середньої заробітної плати
некваліфікованого робітника в даній місцевості (ч. 2 ст. 462 ЦК).
У судовій практиці вважається, що збитки мають бути відшкодовані
потерпілим незалежно від того, приступили вони де трудової діяльності чи
ні.
Якщо потерпілий здобув певну кваліфікацію, то після початку трудової
діяльності він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду,
пов’язану із зменшенням його працездатності, виходячи з розміру
винагороди працівника його кваліфікації. Наприклад, потерпілий у віці до
18 років дістав ушкодження ноги. Потім він набув кваліфікації вчителя
української мови та літератури, за якою він втратив 50 відсотків
професійної працездатності. Потерпілий має право пред’явити до
заподіювача шкоди позов про відшкодування шкоди. Розмір відшкодування
визначається виходячи із заробітку вчителя української мови та
літератури і 50 відсотків втрати професійної працездатності. При цьому
потерпілий має право подібні вимоги заявляти неодноразово залежно від
зміни його кваліфікації.
Таке саме право за наявності здобуття кваліфікації повинно належати і
потерпілим, які внаслідок ушкодження здоров’я повністю втратили
працездатність або виконують роботу нижчої кваліфікації (ч. 2 ст. 462
ЦК).
Сума відшкодування за втрату або зниження працездатності має бути
зменшена на суму пенсії по інвалідності, що призначена і яку фактично
одержує потерпілий після ушкодження здоров’я.
На потерпілих, які не досягли 15-річного віку, правило ст. 454 ЦК
України про врахування вини потерпілого не поширюється.
§ 14. Зміна розміру відшкодування шкоди
Чинне цивільне законодавство (ст. 463 ЦК, Правила від 23 червня 1993 р.)
передбачає обставини, що дають право потерпілому або його непрацездатним
членам сім’ї вимагати зміни розміру відшкодування втраченого заробітку,
витрат на соціальну і медичну допомогу. До них належать:
1) зниження працездатності потерпілого. Необхідно, щоб працездатність
знизилася у зв’язку із заподіянням ушкодження здоров’я порівняно з тією,
яка була у потерпілого на момент вирішення питання про відшкодування
шкоди. Зниження працездатності є підставою не тільки для збільшення
розміру періодичних платежів, а й для збільшення сум на сторонній
догляд;
2) зміна складу членів сім’ї померлого: народження дитини після смерті
потерпілого і здійснення одним із членів сім’ї потерпілого догляду за
дитиною до досягнення нею восьми років. Наприклад, на день смерті
потерпілого на його утриманні перебувала дочка 9 років. Дружина
працювала. Заробіток потерпілого становив 96 грн. Частина заробітку
потерпілого, що припадає на дочку, дорівнює 48 грн. (96 грн. : 2). Через
п’ять місяців після смерті потерпілого його вдова народила сина і
звільнилася з роботи. В цьому випадку повинна бути перерахована частина
заробітку потерпілого, що припадає на кожного члена сім’ї, який має
право на відшкодування шкоди. Тепер ця частина дорівнює 24 грн. (96 грн.
: 4). Загальна сума відшкодування становитиме 72 грн. (24 грн. х 3);
3) підвищення мінімального розміру заробітної плати в порядку,
визначеному законодавством. У цьому випадку є підстави пред’явити вимоги
про збільшення мінімального розміру витрат на необхідний догляд за
потерпілим;
d
j
?
oe
?
>nD?I///////eeeeeeeeeeeeeeeeeeee
N-N`NfNcNuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiuiu
iuiuiuiuiuiuiuiuaeuiuiuiuiuiu
[ної плати відповідно до колективного договору. Право потерпілого
вимагати збільшення розміру відшкодування у названих випадках не
підлягає дії позовної давності: потерпілий має право звернутися із
зазначеною вимогою у будь-який час.
У статті 464 ЦК України сформульовано підстави, за наявності яких
заподіювач шкоди вправі вимагати зменшення розміру відшкодування. До них
належать:
1) підвищення працездатності потерпілого порівняно з тією, яка у нього
залишилася на момент вирішення питання про відшкодування йому шкоди;
2) припинення виконання обов’язків членом сім’ї потерпілого по
здійсненню догляду за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого,
які не досягли восьми років. Наприклад, на день смерті потерпілого на
його утриманні був син 6 років, працездатна дружина не працювала.
Заробіток потерпілого становив 96 грн. Відшкодування шкоди було
призначено на неповнолітнього сина і працездатну дружину, яка доглядала
шестирічного сина. Частина заробітку потерпілого, що припадає на
призначених осіб, дорівнює 64 грн. (96 грн.: 3 х 2). Через рік син пішов
до шкоди і дружина влаштувалася на роботу. Заподіювач шкоди має право
вимагати проведення перерахунку розміру відшкодування і припинення
виплати відшкодування дружині. При цьому частина заробітку потерпілого,
що припадає на сина, становитиме 48 грн. (96 грн.: 2);
3) пред’явлення вимог про відшкодування у зв’язку зі смертю потерпілого
новими особами після винесення рішення про відшкодування шкоди
непрацездатним утриманцям померлого. Наприклад, на утриманні померлого
перебували двоє неповнолітніх дітей. Заробіток потерпілого — 96 грн.
Дітям було присуджено 64 грн. (96 грн. : 3 х 2). Через півроку за
відшкодуванням шкоди звернулася мати неповнолітньої дитини від першого
шлюбу. Заподіювач має право вимагати зменшення розміру відшкодування
первісним утриманцям померлого. Сума відшкодування трьом неповнолітнім
дітям померлого має бути визначена у розмірі 72 грн. (96 грн. : 4 х 3).
Отже на кожну дитину припадає 24 грн.;
4) збільшення пенсії, одержуваної потерпілим у зв’язку з ушкодженням
здоров’я. Ця обставина може бути підставою для зменшення розміру
відшкодування, якщо за чинним законодавством розмір повного
відшкодування зменшується на суму пенсії (статті 457, 461 та 462 ЦК).
Порядок та умови відшкодування потерпілому додаткових витрат у зв’язку з
ушкодженням здоров’я. Понад відшкодування втраченого заробітку
заподіювач компенсує потерпілому додаткові витрати, пов’язані з
ушкодженням здоров’я. До них належать: 1) додаткове харчування; 2)
придбання ліків; 3) претензування; 4) сторонній догляд за потерпілим; 5)
санаторно-курортне лікування; 6) оплата проїзду потерпілого до місця
лікування і назад, а в необхідних випадках також і особи, яка його
супроводжує; 7) придбання спеціальних транспортних засобів; 8) побутове
обслуговування (прання білизни, прибирання квартири тощо).
У Правилах від 23 червня 1993 р. передбачено приблизний перелік
додаткових витрат. Тому заподіювач шкоди зобов’язаний відшкодувати
потерпілому й інші витрати, пов’язані з ушкодженням здоров’я (наприклад,
витрати, необхідні для капітального ремонту спеціальних транспортних
засобів.
Потребу в зазначених додаткових витратах має підтвердити висновок
медико-соціальної експертної комісії. Інвалідам 1-ї групи, крім випадків
потреби у спеціальному медичному догляді, не потрібен висновок про
потребу у догляді за ними.
Витрати на додаткове харчування визначаються на підставі раціону
харчування, розробленого Міністерством охорони здоров’я України, і
довідки регіональних органів державного управління про середні ціни на
продукти у відповідний період їх придбання. Витрати на ліки, лікування,
протезування (крім протезів з дорогоцінних металів), придбання
санаторно-курортних путівок, речей догляду за потерпілим визначаються на
підставі рецептів лікарів, довідок або рахунків про їх вартість.
Розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим залежно від характеру
цього догляду встановлює медико-соціальна експертна комісія і він не
може бути менший:
трьох мінімальних заробітних плат — на спеціальний медичний догляд
(масаж, уколи тощо);
двох мінімальних заробітних плат — на звичайний догляд;
однієї мінімальної заробітної плати — на побутовий догляд (прибирання
кімнати, прання білизни тощо).
Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються заподіювачем незалежно
від того, хто його здійснює.
Потерпілому компенсуються витрати на проїзд до місця лікування і назад.
У разі необхідності супроводу потерпілого особі, яка його супроводжує,
компенсується проїзд туди й назад, а також сплачуються добові і
компенсуються витрати на житло відповідно до законодавства про службові
відрядження.
Витрати на придбання спеціальних транспортних засобів відшкодовуються у
розмірі вартості мотоколяски, що зазначається у рахунках організацій,
які виділяють спеціальні транспортні засоби для інвалідів. Витрати на
пальне, ремонт (капітальний, поточний, дрібний), технічне обслуговування
транспортного засобу й запасні частини до нього підлягають стягненню із
заподіювача у межах, встановлених для інвалідів, які одержують ці види
компенсації від органів соціального забезпечення (п. 19 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р.).
Якщо потерпілому встановлена потреба в кількох видах допомоги, йому
відшкодовуються витрати на кожний вид. При визначенні розміру додаткових
витрат не враховується відсоток вини потерпілого в ушкодженні його
здоров’я.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
