КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Відповідальність в Конституційному праві України

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНІ РИСИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1. Поняття конституційно-правової відповідальності, суб’єкти та
об’єкти конституційної відповідальності

1.2. Конституційна відповідальність як самостійний вид юридичної
відповідальності

2. ХАРАКТЕРНІ РИСИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2.1. Особливі ознаки конституційно-правової відповідальності

2.2. Зв’язок конституційно-правової відповідальності з іншими видами
відповідальності

3. САНКЦІЇ ЗА КОНСТИТУЦІЙНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Зміни в усіх сферах суспільного життя України не могла не обминути і
конституційну сферу. При цьому особливо небезпечною є
безвідповідальність вищих органів державної влади, їх посадових осіб за
порушення норм Конституції України.

Актуальність теми посилюється виключною важливістю виконання завдання по
створенню ефективного правового механізму захисту Конституції, особливе
місце в якому займає конституційна відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність має досить складний
політико-правовий характер, оскільки вона пов’язана з такими соціальними
явищами, як народ, нація, держава, влада, політика.

Конституційно-правова відповідальність – це особливий вид юридичної
відповідальності, зміст і особливості якої зумовлені першочерговою роллю
конституційного права в системі національного права України.

В оціночному контексті положень Конституції України 1996 р., на жаль,
недостатня увага приділяється питанням конституційної відповідальності.
Достатньо звернути увагу на те, що останніми роками серйозному науковому
аналізові згаданої проблеми увагу приділяли лише окремі дослідники.

Між тим ґрунтовне з’ясування сутності конституційно-правової
відповідальності має не лише теоретичне значення, згідно з яким цей вид
відповідальності є одним із системоутворюючих, кваліфікаційних ознак
конституційного права, а й практичне значення, що випливає з реалізації
відповідних норм Конституції, які безпосередньо регулюють питання цієї
відповідальності.

Загальновідомо, що конституційно-правова відповідальність — особливий
вид соціальної відповідальності особи, об’єднань громадян тощо.

Однак, це специфічний вид юридичної відповідальності, зміст якої
обумовлений провідною роллю конституційного права в системі
національного права України, незважаючи на те, що вона безпосередньо
пов’язана і з іншими видами юридичної відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність має досить складний
політико-правовий характер, оскільки вона пов’язана з такими соціальними
явищами, як народ, нація, держава, влада, політика.

Цей вид діяльності настає за конституційний делікт (правопорушення),
який виявляється в особливих негативних наслідках для суб’єктів
конституційного правопорушення.

Під час написання роботи були використані різноманітні літературні
джерела: нормативно-правові акти, спеціалізовані статті, посібники з
конституційного права та правознавства.

1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНІ РИСИ

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1. Поняття конституційно-правової відповідальності, суб’єкти та
об’єкти конституційної відповідальності

Конституційно-правова відповідальність має досить складний
політико-правовий характер, оскільки вона пов’язана з такими соціальними
явищами, як народ, нація, держава, влада, політика.

Цей вид діяльності настає за конституційний делікт (правопорушення),
який виявляється в особливих негативних наслідках для суб’єктів
конституційного правопорушення.

Об’єктом правопорушення є політико-правові суспільні відносини, які
регламентуються нормами конституційного права України. Сутність цих
правовідносин полягає в тому, що вони є найважливішими, основоположними,
ґрунтуються на ідеях та практиці волевиявлення народу, внаслідок чого
об’єктом правопорушень можуть бути владовідносини у сфері реалізації
прав і свобод людини і громадянина в Україні, видання актів державних
органів, Президента України, виборчих прав громадян, референдумів тощо.

Суб’єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути органи
державної влади, державні органи, вищі посадові особи, органи і посадові
особи місцевого самоврядування, фізичні особи [9, ст.115].

Формами (санкціями) конституційно-правової відповідальності є:

скасування або призупинення нормативно-правового акта, який не
відповідає Конституції;

дострокове припинення повноважень відповідних органів або посадових
осіб;

визнання виборів або результатів референдумів недійсними;

відповідальність депутатів перед парламентом або перед місцевою радою;

офіційне визнання роботи державних органів, посадових осіб незадовільною
(у тому числі шляхом висловлювання вотуму недовіри урядові, дострокове
розформування підлеглого органу тощо). Вказівки на можливість
застосування таких санкцій містяться у відповідних нормах Конституції
України, зокрема у статтях 81, 87, 111, 115, 118 та 126 [1].

Проте, вичерпні норми конституційно-правової відповідальності
вищезгаданих суб’єктів можуть бути визначені лише за умови чіткішого
закріплення у Конституції України прав основного суб’єкта — народу,
перед яким мають нести відповідальність усі вищеперелічені органи та
посадові особи.

Згідно зч. 2 ст. 5 Конституції України єдиним джерелом влади в Україні є
народ.

Розрізняються такі види єдиної влади: влада, яку здійснює народ
безпосередньо; через органи державної влади; через інші державні органи;
через органи місцевого самоврядування.

Природно, що народ і є тим основним суб’єктом, перед яким згадані органи
мають нести конституційно-правову відповідальність.

Проте, згідно зі статтями 76, 103 та 141 Основного Закону народ формує
лише одну гілку влади — законодавчу, обирає Президента України, місцеві
ради та голів сіл, селищ і міст.

Фактично, крім народу, джерелом державної влади в Україні є Президент,
який формує дві інші гілки влади — виконавчу та судову. Звідси, ці
органи, зокрема виконавчі, несуть конституційно-правову відповідальність
перед народом — єдиним джерелом влади, а відповідають перед парламентом
і Президентом [1, ст. 87 і пункти 9, 10 ст. 106 ].

Повною мірою це стосується і судової гілки влади. Згідно з п. 23 ст. 106
Конституції України, статтями 20, 21, 25, 32, 38 та 61 Закону України
«Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. саме Президент України
утворює і ліквідує суди загальної юрисдикції, місцеві загальні суди,
господарські та адміністративні суди, апеляційні суди, касаційний суд
України, вищі спеціалізовані суди, призначає та звільняє з посади
професійних суддів.

У зв’язку з цим, призначення на певні посади та звільнення з цих посад
можливі лише у порядку підпорядкованості нижчестоящих вищестоящим.
Тобто, фактично судова влада в цілому та судді її системи фактично
підпорядковані Президенту України, незважаючи на те, що вона (судова
влада) є окремою, відносно незалежною від інших, самостійною гілкою
єдиної державної влади, що підтверджує ст. 126 Конституції України, яка
закріплює визнаний у всьому світі принцип незалежності суддів.

Якщо поряд з призначенням і звільненням суддів Конституція України [1,
п. 27 ст. 85] передбачає, що Верховна Рада України обирає суддів
безстрокове, то незрозуміле, по-перше, з якого часу судді набувають свої
повноваження — при їх призначенні чи після обрання; по-друге, як бути у
тому разі, якщо Президент звільнив з посади суддю, але він залишається у
цьому статусі, оскільки його обрав парламент?

Відповіді на це питання Конституція України не дає, а тому й не
передбачає конституційно-правової відповідальності за фактичне порушення
згаданих статей.

Отже народ практично не може контролювати роботу урядовців та суддів, а
також відкликати народних депутатів, оскільки вони внаслідок виборів
дістають вільний мандат. Тобто щодо них неможливо застосувати санкції
конституційно-правової відповідальності.

Таким чином, конституційно-правова відповідальність стосовно згаданих
органів та осіб обмежена, а деякі санкції щодо них може застосовувати
лише Президент України.

Між тим цей державний орган, яким є глава держави, до жодної гілки влади
не належить. Звідси виникає закономірне питання щодо застосування ним
відповідних санкцій до згаданих органів державної влади.

Уявляється, що названі проблеми випливають з не досить чіткого уявлення
щодо підстав та форм (санкцій) конституційно-правової відповідальності.
Це пояснюється тим, що в багатьох випадках її детально не
регламентовано.

Відомо, що цей вид відповідальності буває двох видів: ретроспективною,
коли відповідальність настає у разі, якщо для цього існує нормативна
основа внаслідок якої підставою конституційно-правової відповідальності
є вчинення відповідним органом, посадовою особою або депутатом
правопорушення; і позитивною, яка полягає у відповідальному ставленні
органу або особи до своїх обов’язків, виконання ними своїх обов’язків
[16, ст.39].

Саме такими і є підстави для цього виду конституційно-правової
відповідальності, що безпосередньо випливають з правового статусу
органу, посадової особи, депутата.

Проте, оцінити їх поведінку іноді неможливо, оскільки у відповідному
нормативно-правовому акті такі підстави не визначено. Це пояснюється
тим, що виконання приписів таких актів забезпечуються у конституційному
праві як безпосередньо, так і у поєднанні з іншими видами юридичної
відповідальності інших галузей права.

Тому конституційно-правова відповідальність в цілому — це, безумовно,
юридична відповідальність у широкому розумінні слова.

Проте, виділяють і конституційну відповідальність у вузькому (власному)
розумінні слова, яка стосується лише певного кола суб’єктів і санкцій.

Підтвердженням цьому є положення ч. 4 ст. 81 Конституції України, згідно
з яким у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата
з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України
припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду [7, c.128].

1.2. Конституційна відповідальність

як самостійний вид юридичної відповідальності

Проблема конституційної відповідальності є однією з найскладніших в
сучасній науці конституційного права. Це пов’язано з тим, що вітчизняна
юридична наука робить лише перші кроки у вивченні проблеми
конституційної відповідальності.

Більшість положень сучасних досліджень пов’язують конституційну
відповідальність з правовою охороною Конституції.

В юридичній літературі 70-90-х років минулого століття конституційну
відповідальність розглядали як відповідальність влади за стан законності
у правотворчій і правозастосовчій діяльності державного апарату і його
представників, як охоронне правове відношення, яке має відображення у
застосуванні певних, встановлених державою санкцій.

Конституційна відповідальність є гарантією самостійності функціонування
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також
демократичної організації влади, прогресивного розвитку суспільства в
цілому, важливим фактором утвердження і забезпечення законності
публічної влади. Конституційна відповідальність держави, органів
державної і самоврядної влади, посадових осіб перед громадянином і
суспільством є чинником, що закріплює у правосвідомості громадянина,
уявлення про справедливість, легітимність влади.

Тривалий час в науці конституційного (державного) права України
переважала думка, що більшість конституційно-правових норм не містять
санкцій і у разі їх порушення наступає юридична відповідальність,
передбачена нормами інших галузей права [9, ст.74].

Сьогодні ряд вчених-конституціоналістів зауважують, що такий підхід був
помилковий хоч би тому, що кожна галузь права повинна забезпечувати
реалізацію своїх норм власними засобами і в тому числі, якщо це
необхідно, санкціями.

Більше того, такий традиційний підхід є неповний, оскільки не
врегульовує політико-правових реалій, зв’язаних з підвищенням
відповідальності держави, її органів, органів місцевого самоврядування
та їх посадових осіб щодо забезпечення в суспільстві належного
правопорядку виконання своїх обов’язків, утвердження і забезпечення прав
і свобод людини.

Кризові явища, які охопили всі сторони суспільного життя України не
обійшли стороною і конституційно-правову сферу. Особливою небезпечною є
безвідповідальність органів державної влади, в тому числі органів
виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування та їх
посадових і службових осіб за порушення Конституції України і законів
України, які регулюють конституційно-правові відносини, зокрема в умовах
подолання політичної кризи, що виникла у зв’язку з проведенням виборів
Президента України 21 листопада 2004 року.

Україна як демократична правова держава знаходиться на шляху формування
нового правопорядку, від оптимальної організації якого в значній мірі
залежить його існування. Суспільству необхідний більш високий рівень
управління соціальними процесами, відповідальність перед людиною за свою
діяльність.

У підвищенні рівня організації суспільної системи, ступеню її
керованості, у вирішенні проблем і протиріч, які загрожують правопорядку
зростає роль права, зокрема конституційного права України. Тенденція
зростання ролі права і значення права в житті суспільства, в
забезпеченні його стабільності і функціонування є головною в ряді
основних напрямків розвитку цього соціального феномена [6, c.83].

Останнім часом в літературі стали визнавати наявність особливого виду
відповідальності, конституційної, хоч до цих пір багато її положень
залишаються дискусійними. Ніхто вже відкрито не виражає сумніви щодо її
існуванню. Вона отримала практичне значення, зокрема в період
необхідності забезпечення з’ясування волевиявлення українського народу
на виборах Президента України 31 жовтня та 21 листопада 2004 року.

Вважаємо, що конституційна відповідальність – це самостійний вид
юридичної відповідальності, коли настання несприятливих наслідків для
суб’єктів конституційної відповідальності, спрямоване перш за все на
захист Конституції України і законів України, які регулюють
конституційно-правові відносини. Є причини, які заважають виділенню
конституційної відповідальності як самостійного виду юридичної
відповідальності.

Визнання конституційної відповідальності самостійним видом юридичної
відповідальності передбачає розкриття її основних положень (поняття,
джерел, суб’єктів, підстав, санкцій). В юридичній літературі можна
зустріти різні підходи і напрямки до визначення конституційної
відповідальності. Так, одні автори обмежуються загальною характеристикою
конституційної відповідальності, розглядаючи її, наприклад, як
відповідальність державних органів та посадових осіб за порушення
конституційно-правових норм. Інші автори намагаються деталізувати
поняття конституційної відповідальності.

Розкриваючи зміст поняття конституційної відповідальності, доцільно
виходити з більш загального поняття юридичної відповідальності.
Відповідно конституційну відповідальність можна розглядати як санкції,
які настають для суб’єкта конституційного порушення [10, ст.108].

Питання щодо кола суб’єктів конституційної відповідальності. Досить
поширеною є думка звести це коло лише до органів державної влади та їх
посадових і службових осіб.

Коло суб’єктів конституційної відповідальності набагато ширше, це
випливає із положень Конституції України.

Підставою конституційної відповідальності є вчинення конституційного
правопорушення. Слід підкреслити, що конституційна відповідальність може
наставати лише у випадках прямого порушення конституційно-правової
заборони чи невиконання функцій, завдань, обов’язків, покладених
конституційно-правовою нормою на суб’єктів конституційно-правових
відносин.

Підставою конституційної відповідальності може бути визнано порушення
норм Конституції України та інших нормативно-правових актів. Разом з тим
конституційно-правові норми досить часто не містять чітких правових
підстав притягнення суб’єктів д конституційної відповідальності.
Наприклад, згідно ст. 87 Верховна Рада України за пропозицією не менш як
однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу
може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України.

Верховна Рада України по суті не пов’язана ніякими правовими умовами,
крім процедурних (у всякому разі вони не визначені джерелами
конституційного права).

Фактична підстава конституційної відповідальності – це конкретне
конституційне правопорушення [6, c.84].

Від цієї відповідальності слід відрізняти відповідальність за порушення
конституційно-правових норм, яку несуть громадяни і службові особи по
інших галузях права (адміністративного, кримінального, цивільного).

Основне призначення конституційної відповідальності – захист Конституції
України, забезпечення її верховенства, тоді як інші види юридичної
відповідальності покликані виконувати більш широкі функції.

Характерною рисою конституційної відповідальності, яка відрізняє її від
інших видів юридичної відповідальності є своєрідність її санкцій. Вони
можуть бути різними: прийняття резолюції недовіри, дострокове припинення
повноважень, усунення з поста в порядку імпічменту, відмова в
реєстрації, скасування реєстрації кандидата і т.п.

В правовій літературі питання про віднесення конкретних санкцій до
заходів конституційної відповідальності вирішується неоднозначно.

2. ХАРАКТЕРНІ РИСИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2.1. Особливі ознаки конституційно-правової відповідальності

У правовій державі в основу побудови системи державних органів
покладається принцип розподілу влади. Даний принцип, закріплений і у
Конституції, зокрема [1, cт.6], визначає, що “Державна влада в Україні
здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”.
Основою даного принципу є механізм стримань та противаг, який фактично
закріплюється в санкціях норм Конституції – норм прямої дії, які в свою
чергу визначають певні види конституційно-правової відповідальності.

Як зазначалося вище, реальна необхідність розвитку
конституційно-правової відповідальності набула особливого значення в
останні роки у зв’язку, перш за все, з недосконалістю функціонування
вищих державних органів, які керують політикою держави (саме для
ліквідації цього негативного фактору необхідно встановити потужну
систему конституційної відповідальності). По-друге це питання має й
чисто теоретичний аспект, який зумовлює і вимагає поглибленого вивчення
самого питання конституційно-правової відповідальності, оскільки до сих
пір деякі її положення залишаються дискусійними і вимагають негайного
вирішення [6, ст.84].

Конституційно-правовій відповідальності (КВП) притаманні особливості
(особливі ознаки), які відрізняють її від інших видів юридичної
відповідальності:

1) Основне призначення КПВ – захист Конституції, в той час, коли інші
види юридичної відповідальності покликані виконувати більш широкі
функції.

2) Підставою настання КПВ є порушення норм Конституції, які відповідно
конкретизуються в конституційному законодавстві.

3) Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона
закріплює: по-перше, соціальну відповідальність, що вимагає відповідної,
високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб’єктів конституційного
права; по-друге, загальні начала відповідальності за правопорушення, що
служать “орієнтиром” для формування відповідальності в інших галузях
права; по-третє, — конкретні види конституційно-правової
відповідальності, що застосовується за порушення окремих
конституційно-правових норм та інститутів.

4) Високий авторитет конституційно-правових норм, їх неухильне виконання
всіма суб’єктами конституційного права забезпечується виключністю
застосування заходів конституційно-правової відповідальності за
правопорушення. На перше місце тут виступає превентивно-попереджувальна
дія даного виду відповідальності.

5) Конституційно-правова відповідальність визначає не тільки міру впливу
у випадку правопорушення, але й передусім відповідальну поведінку
суб’єктів конституційного права щодо виконання свого обов’язку,
реалізації політико-юридичної компетентності. Тому даний вид
відповідальності формується не тільки в охоронних, але, більшою мірою, у
регулятивних приписах норм конституційного права.

6) КПВ часто носить яскравий політико-правовий характер, обумовлений
реалізацією даного виду відповідальності у сфері здійснення
народовладдя, й іноді перетинається з політичною відповідальністю. З
приводу цього питання між вченими-конституціоналістами ведеться
дискусія: чи є конституційна відповідальність різновидом політичної
відповідальності, чи навпаки, конституційна відповідальність поєднує в
собі політичну і моральну відповідальність. Моя точка зору така:
політична відповідальність не має рис юридичної відповідальності,
оскільки тут ми взагалі не маємо на увазі порушення юридичної норми.
Тому КПВ є самостійним видом юридичної відповідальності.

Ще однією особливістю конституційної відповідальності є те, що вона
буває двох видів:

— ретроспективна, що передбачає відповідальність за минуле. Вона
настає лише тоді, коли для цього є нормативна підстава – пряма вказівка
в законі; фактичною підставою ретроспективної відповідальності є
вчинення правопорушення. На даний момент застосування заходів
ретроспективної відповідальності в галузі конституційного права – не
звичайний, а скоріше надзвичайний вид діяльності.

— активна або позитивна, тобто відповідальна поведінка, підзвітність,
юридична компетентність, усвідомлення свого обов’язку, його неухильне
виконання, тобто відповідальність як обов’язок здійснити дії,
встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є
покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невиконання або
не належне виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій
(бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і
завдань, неефективна робота певних органів тощо).

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відповідальності є
перенесення “центру тяжіння” з ретроспективного аспекту на позитивний.
Ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли “не
спрацював” механізм активної відповідальності [6, ст.49].

Як бачимо, деякі з наведених ознак КП відповідальності є застарілими і
не відповідають рівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі
розвитку в галузі конституційного права, і невиправдано ускладнюють їх.

розуміло також, що Конституція та конституційні закони не можуть бути
єдиним джерелом КПВ, оскільки більшою мірою вони покликані
регламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які
підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в
системі КП України недостає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі
складові КПВ. Я вважаю, що для цього необхідно розробити та прийняти
закон України “Про конституційну відповідальність”, в якому були б чітко
визначені юридичні підстави для настання несприятливих наслідків
конституційної відповідальності, а так само і процедурні питання
відставки вищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав
притягнення до конституційної відповідальності – одна з найважливіших
проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є
додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно
конкретизував би норми Конституції, тому цей закон повинен повністю
ґрунтуватися на положеннях Конституції, деякі з яких можна навіть
безпосередньо використати в його тексті.

На мій погляд, у даному законі повинно даватися поняття КПВ, підстави
настання КПВ, повинні бути перераховані суб’єкти КПВ і процедура
притягнення до відповідальності кожного з них.

2.2. Зв’язок конституційно-правової відповідальності

з іншими видами відповідальності

Конституційно-правова відповідальність поєднується з кримінальною,
адміністративною та іншими видами відповідальності. Тому підставою для
притягнення до конституційно-правової відповідальності може бути
порушення як норм конституційного права, так, наприклад, і норм
кримінального законодавства. Так, вчинення Президентом України державної
зради або іншого злочину, є підставою для усунення його з поста в
порядку імпічменту [1, cт.111].

Вище зазначалося, що специфічною рисою конституційно-правової
відповідальності є її політичний характер, який враховується тоді, коли
норми права взагалі не порушуються. У цьому разі конституційна
відповідальність пов’язується з тими діями, що розцінюються як негативні
у політичному плані. Прикладом такого виду відповідальності є колективна
відповідальність уряду перед парламентом, передбачена ст. 87 Конституції
України. Притягнення уряду до такого виду відповідальності визначається
не критеріями законності дій Кабінету Міністрів України або його окремих
членів, а додержанням політики, яка визначається передусім на підставі
волевиявлення депутатів парламенту, оцінки дій уряду тощо. Так,
заслуховування діяльності Кабінету Міністрів на Днях уряду полягає не у
застосуванні відповідних заходів нормативного характеру, а в оцінці його
роботи з точки зору додержання тієї програми, а звідси і політики, яка
прийнята Верховною Радою України після сформування Уряду.

Отже, як засіб забезпечення приписів правових норм, завдяки
вищепереліченим підставам, конституційно-правова відповідальність
реалізується:

— безпосередньо в межах конституційно-правових відносин;

— через конституційно-правові норми у поєднанні з нормами інших галузей
права;

— на підставі норм інших галузей права, які забезпечують виконання
приписів норм конституційного права;

— внаслідок порушення норм інших галузей права, зокрема кримінального;

— підставою застосування конституційно-правової відповідальності є те,
що норми відповідних галузей права не порушуються, але відповідний орган
або посадова особа притягається до політичної відповідальності.

Згадані підстави впливають на форми (санкції) конституційно-правової
відповідальності. До них, зокрема, належать:

— відповідальність депутатів перед Верховною Радою України;

— усунення з поста або з посади;

— дострокове припинення повноважень державних органів та органів
державної влади або посадових осіб;

— вимушена відставка посадових осіб;

— достроковий розпуск органу державної влади;

— скасування або призупинення дії актів державних органів або посадових
осіб;

— визнання виборів до представницьких органів недійсними;

— втрата народним депутатом мандата у зв’язку з відмовою скласти
присягу;

— відповідальність особи, що випливає зі стану громадянства;

— невиконання рішень Конституційного Суду України органами державної
влади, посадовими особами тощо [6, ст.105].

Проте, такі санкції, як відповідальність органу або посадової особи за
бездіяльність, недосягнення поставлених цілей і завдання, які випливають
з передвиборної програми Президента України, народних депутатів,
депутатів місцевих рад тощо; неефективна робота органів та посадових
осіб, особливо вираження довіри або недовіри до вищої посадової особи,
уряду, суддів, повинні застосовувати і органи, і посадові особи один до
одного, а народ на підставі проведення всеукраїнського референдуму та
референдумів Автономної республіки Крим та міських референдумів. Саме
тому у майбутніх Законах «Про всеукраїнський референдум» та «Про
референдум Автономної Республіки Крим та міські референдуми» предмет
референдумів має бути значно розширений за рахунок включення до нього
вищеперелічених питань конституційно-правової відповідальності.

При висвітленні питань конституційно-правової відповідальності, як
правило, увага дослідників зосереджується на таких суб’єктах
відповідальності, як вищі органи виконавчої влади та вищі посадові особи
як представники державної влади.

Проте, існує визнана і гарантована державою відповідно до ст. 7
Конституції України місцева влада — місцеве самоврядування. Природно, що
конституційно-правова відповідальність властива цій владі, незважаючи на
те, що вона має свої особливості. Вони виявляються у джерелі цієї влади
та конституційно-правової відповідальності.

Первинним суб’єктом місцевої влади, місцевого самоврядування, основним
носієм його функцій і повноважень є, згідно з ч. З ст. 140 Конституції
України, ст. б Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
територіальна громада села, селища, міста.

У свою чергу, суб’єктами конституційно-правової відповідальності є
органи і посадові особи, які формуються на основі проведення виборів
територіальною громадою. Такими органами відповідно до ч. 3 ст. 140, ст.
10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є сільські,
селищні, міські ради, що представляють відповідні територіальні громади
та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції та повноваження
місцевого самоврядування.

Обласні та районні ради також є органами місцевого самоврядування, але
вони представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ,
міст у межах повноважень, визначених Конституцією та іншими законами, а
також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Депутат, обраний до відповідної ради, представляє перш за все інтереси
всієї територіальної громади і несе обов’язки перед виборцями, радою та
її органами, виконує їх доручення.

Підставою для застосування до депутата відповідної форми
конституційно-правової відповідальності є недодержання принципу
несумісності посад. На відміну від народних депутатів, депутат
відповідної ради може бути відкликаний виборцями. Для застосування такої
форми конституційно-правової відповідальності до депутата є такі
підстави.

У разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних
засідань ради або засідань постійної комісії, не виконання ним без
поважних причин рішень і доручень ради та її органів відповідна рада
може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого
депутата у встановленому законом порядку [7, ст.68].

У зв’язку з цим виникає закономірне питання, чому лише рада є
ініціатором відкликання депутата? Адже не вона обирала його, а
територіальна громада.

Тому у статутах громад, які зараз розробляються в селах, селищах і
містах, на наш погляд, має бути закріплено право ініціювання відкликання
депутата не радою, а територіальною громадою.

Підстави відкликання, які закладені ще в Законі України «Про статус
депутатів місцевих рад народних депутатів» від 4 лютого 1994 р. можуть
бути такі:

— порушення депутатом положень Конституції, законів України;

— незадовільне виконання депутатом депутатських обов’язків,
визначених законом;

— невідповідність практичної діяльності депутата основним принципам і
положенням його передвиборної програми;

— використання депутатського мандата в цілях, які не відповідають
основним принципам і положенням його передвиборної програми.

Виборці також мають право порушувати питання про відкликання депутата з
інших питань, які вважатимуться ними істотними відповідно до Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні»; депутат періодично, але
не менш як один раз на рік, зобов’язаний звітувати про свою роботу перед
виборцями і перед тими, хто висував його кандидатуру у депутати.

На жаль, закон не передбачає наслідків такого звітування. Між тим
негативні наслідки, тобто такі, які не задовольняють виборців, повинні
бути підставою для застосування щодо депутата відповідних санкцій
конституційно-правової відповідальності, перелік яких доцільно було б
закріпити у новому Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», а
також у статутах територіальних громад.

Іншим суб’єктом конституційно-правової відповідальності на місцевому
рівні є сільський, селищний, міський голова, який згідно зі ст. 12
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є головною
посадовою особою саме територіальної громади відповідного села
(добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох
сіл, селищ, міст).

Як і депутати представницьких органів місцевого самоврядування, голова
обирається відповідно територіальною громадою [1, ч. 2 ст. 141]. На
нього, як і на депутатів місцевих рад, поширюється принцип несумісництва
посад Зокрема, він не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою
службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах
(крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися
підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Отже, сільський, селищний, міський голова виступає одноосібним
представником територіальної громади, очолює відповідну раду, її
виконавчий орган.

Звідси виникає питання, чи не порушує цей статус головний принцип
несумісності посад?

І, по-друге, як може посадова особа, яка не є депутатом, керувати
депутатами відповідної ради? Зокрема, статус голів районних і обласних
рад такого питання не викликає, адже вони також як і інші є депутатами
відповідної ради.

У новому законодавстві доцільно було б розв’язати ці питання, оскільки
вони стосуються конституційно-правової відповідальності згаданих
посадових осіб.

Законодавство передбачає дострокове припинення повноважень голів
сільських, селищних, міських рад. Вони несуть персональну
відповідальність за здійснення наданих їм законом повноважень перед
державою, радою, юридичними та фізичними особами.

При здійсненні наданих повноважень голова є підзвітним, підконтрольним і
відповідальним перед територіальною громадою, перед радою, а з питань
здійснення виконавчими органами ради повноважень органів державної
виконавчої влади — також підконтрольним відповідним органам виконавчої
влади [12, ст.154].

Сільський, селищний, міський голова не рідше як один раз на рік звітує
про свою роботу перед територіальною громадою. У той же час на вимогу не
менш як половини депутатів відповідної ради він зобов’язаний
прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який
ви значений ними строк. На жаль, Закон України «Про місцеве
самоврядування в Україні» не передбачає права територіальної громади
порушувати питання про звіт голови у будь-який час, якщо цього вимагають
члени територіальної громади.

Крім того, незрозуміле, чому лише рада може ініціювати звітування голови
перед радою про роботу виконавчих органів ради, а не громада чи виборці?

Щодо дострокового припинення повноважень голови.

Оскільки він фактично обіймає кілька посад, як бути у тому разі коли
виникає питання про відкликання голови окремо: як головної посадової
особи територіальної громади села, селища, міста; як голови відповідної
ради і як голови виконавчого комітету ради, у тому разі, якщо його
робота задовольняє населення не на всіх посадах, а лише на окремій
(наприклад, як голови громади або голови виконкому)? Адже з’ясування цих
питань безпосередньо впливає на форми конституційно-правової
відповідальності цієї посадової особи.

Нарешті, щодо підстав відповідальності органів та посадових осіб
місцевого самоврядування. Закон України «Про місцеве самоврядування в
Україні» визначає, що ці органи та посадові особи несуть
відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою,
державою, юридичними та фізичними особами [2, ст.74]. Зокрема, органи і
посадові особи місцевого самоврядування підзвітні, підконтрольні та
відповідальні перед територіальними громадами за виконання програм
соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету, за свою діяльність.

Формами конституційно-правової відповідальності цих органів і посадових
осіб є те, що територіальна громада у будь-який час може достроково
припинити їх повноваження за наявності таких підстав:

— якщо вони порушують Конституцію або закони України;

— обмежують права і свободи громадян;

— не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень [2, ст.75].

Питання про дострокове припинення повноважень сільської, селищної,
міської, районної в місті ради може бути порушено головою відповідної
ради, а також не менш як однією десятою частиною громадян, що проживають
на відповідній території та мають право голосу [2, ч.3 ст.78].

Повноваження цих рад припиняються достроково за рішенням місцевого
референдуму [2, ч.2 ст.78].

У свою чергу повноваження сільського, селищного, міського голови за
наявності вищезазначених підстав можуть бути достроково припинені за
рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради,
прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів
від загального складу ради [2, ч.9 ст.79].

Окремою формою правової відповідальності органів та посадових осіб
місцевого самоврядування перед юридичними і фізичними особами є
прийняття неправомірних рішень, дії або бездіяльність органів місцевого
самоврядування, внаслідок яких заподіяна шкода юридичним і фізичним
особам, що відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в
результаті дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування
— за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом [2,
ст.77].

Крім того, оскільки на голову відповідної ради покладено здійснення
функцій представницької влади, а його посада пов’язана з виконанням
виконавчих розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, він
вважається, як зазначалося, посадовою особою. Тому порушення ним
обов’язків, зумовлених його службовим статусом, що завдало істотної
шкоди державним чи громадським інтересам, правам та інтересам населення,
суб’єктам підприємницької діяльності, вважається посадовим злочином і
карається на підставі відповідних статей Кримінального кодексу України.
Якщо ж діяння, які вчинив голова, не є суспільне небезпечними, а також
не передбачені Кримінальним кодексом, голова може бути підданий
адміністративній відповідальності за посадову провину на підставі
відповідних нормативно-правових актів.

3. САНКЦІЇ ЗА КОНСТИТУЦІЙНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Санкція є обов’язковим атрибутом ретроспективної юридичної
відповідальності; в даному відношенні конституційно-правова
відповідальність не є виключенням. Тут взагалі необхідно вказати на те,
що відповідальність виступає в якості форми реалізації деяких санкцій

Перед тим, як безпосередньо звернутися до санкцій, які передбачають
відповідальність окремих суб’єктів конституційного права, необхідно
назвати їх загальну типологію, оскільки до кожного окремого суб’єкта
можна застосувати й декілька з нижченазваних загальних видів санкцій.

скасування незаконних актів (примусова ліквідація правовідносин, що
незаконно виникли, відновлення порушеного правопорядку та ліквідації
спричиненої шкоди); (ст. 118.ч.8) Рішення голів місцевих державних
адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України… можуть бути
відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої
державної адміністрації вищого рівня.

призупинення дії актів державних органів; (нижче)

визнання результатів виборів, референдумів, інших голосувань недійсними;

дострокове припинення повноважень органів державної влади; (нижче)

дострокове переформування органів, звільнення з посади; (ст. 122 ч.1) ВР
України може висловити недовіру Ген. Прокуророві України, що має
наслідком його відставку з посади.

позбавлення юридичної сили дій, які не відповідають вимогам
конституційно-правових норм;

процесуальні санкції, передбачені регламентами;

Тут слід відмітити надзвичайно важливий в сучасних умовах такий факт:
Конституція проголошує (ст. 8, чч. 2,3): Норми Конституції є нормами
прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод
людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України
гарантується. Це також означає, що відповідальність за санкціями
Конституції та (на другому місці) за конституційними законами
безпосередня; такий принцип закріплюється вперше в історії українського
конституціоналізму. В радянський період акти і розпорядження владних
органів часто не тільки не відповідали Конституції, а й часто суперечили
їй; застосовуючи деякі види юр. відповідальності, іноді не зважали на
першочергову роль відповідальності за Конституцією, просто замінюючи її
(наприклад Кодекс законів про працю).

Відповідальність за Конституцією України (санкції):

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані
неконституційними [Конституційним Судом України] втрачають чинність з
дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх
некоституційність. (ст. 152 ч.2)

Відповідальність Верховної Ради України: (ст. 106 ч.8) [Президент
України] припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом
тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть
розпочатися;

Відповідальність народного депутата: (ст. 81 чч. 3,4) дострокове
припинення повноважень народного депутата у зв’язку з набранням законної
сили обвинувального вироку.

(ст.79 п. 5) Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського
мандату.

Відповідальність Президента України: (ст. 111) Президент України може
бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у
разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. [вся процедура
імпічменту викладена у статті].

Відповідальність Кабінету Міністрів України: (ст. 115 ч.4) Прийняття ВР
України резолюції недовіри КМУ має наслідком відставку КМУ.

Відповідальність суддів: (ст. 126 ч. 5. пп. 4,5,6) суддя звільняється з
посади органом, що його обрав або призначив, у разі: порушення суддею
вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної
сили обвинувальним вироком щодо нього;

Значення конституційно-правової відповідальності. У сучасній Україні
проблема конституційно-правової відповідальності набуває надзвичайної
ваги і значення.

Це зумовлено передусім характером політичних, економічних, соціальних та
цілим рядом інших процесів у нашій країні. Політизація мас, відмова від
тоталітарної системи та поворот до прогресивних, демократичних відносин,
перебудова системи органів державної влади, розбудова незалежності
України — все це зумовлює реальну необхідність створення нових
механізмів забезпечення реалізації повновладдя українського народу.

Одним із таких механізмів є і конституційна (державно-правова)
відповідальність, яка, будучи кваліфікаційною ознакою конституційного
права, проникає в усі сфери суспільного життя, охороняючи найважливіші
суспільні відносини [8, ст.59].

ВИСНОВКИ

Отже, конституційно-правова відповідальність – передбачений нормами
конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного
права переносити особисті чи матеріальні незгоди за скоєне
правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного
права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси
особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації та
втілення в життя; має цілу низку санкцій.

Існують різні критерії класифікації конституційно-правової
відповідальності. найбільш поширені:

За формою реалізації конституційно-правова відповідальність поділяється
на: пряму (безпосередню) – передбачену безпосередньо нормами
конституційного права, та непряму (опосередковану) – передбачену нормами
інших галузей права.

Конституційно-правову відповідальність можна також класифікувати за
суб’єктами.

Суб’єктами конституційно-правова відповідальності можуть бути:

держава. Такий висновок випливає із аналізу ч.2 ст. 3. Конституції, в
якій сказано, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком
держави”, тому невиконання взятих на себе державою зобов’язань повинно
тягти за собою конституційно-правову відповідальність.

органи державної влади

органи місцевого самоврядування

громадські об’єднання: політичні партії і громадські організації

посадові особи – депутати

фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без
громадянства

Згідно з таким поділом суб’єктів можна розробити структуру законопроекту
за принципом: кожному суб’єкту відповідає розділ з такою ж назвою.
(напр. “Відповідальність Держави”, “Відповідальність вищих органів
державної влади”, “Відповідальність посадових осіб” тощо.)

Згадавши суб’єкт конституційно-правової відповідальності, логічно було
б згадати об’єкт і об’єктивну сторону конституційно-правової
відповідальності.

Об’єктом конституційно-правової відповідальності є відносини, що
регламентуються нормами даної галузі права, сутність яких полягає в
тому, що це фундаментальні відносини, в основі яких лежить практика
народовладдя. Об’єктом правопорушення можуть бути, наприклад,
владовідносини у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів
державних органів, виборчих прав громадян тощо.

Об’єктивна сторона порушення за конституційним правом є протиправною
поведінкою суб’єкта, яка не відповідає вимогам норм конституційного
права України.

Особливістю цього елемента складу правопорушення є те, що законодавець
лише в найбільш узагальненому вигляді, вказуючи лише на родові ознаки,
визначає об’єктивні підстави відповідальності.

Другою особливістю об’єктивної сторони даного виду правопорушення є те,
що, оскільки в конституційному праві відсутні чітко виражені
формалізовані критерії складу правопорушення (як, напр. у кримінальному
праві), його об’єктивна сторона закріплюється найчастіше в конкретній
регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб’єкта. Цей
факт ще раз підтверджує необхідність створення закону “Про конституційну
відповідальність”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України: Прийнята на 5-тій сесії ВРУ 28 червня 1996 року. –
К.: Юрінком, 1996.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». – К., 2001.

Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.
В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В.Ф.Погорілка.
– К., 1999.

Конституційне право України / За редакцією Ю.М.Тодики і
В.С.Журавського. — К., 2002. 

Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К.,
2000.

Кушніренко О.Г., Слінько Т.М., Веніславський В.Ф. Конституційне право
України в схемах і дефініціях. – Х., 2003.

Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За
ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.

Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун»,

2003. – 416 с.

Опришко В. Конституція України – основа розвитку законодавства //

Право України. – 2002. — № 8.

Охримович Ю. Теорія права. – К., 1998.

Скакун О.Ф.Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків:
Консум, 2001.

Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.
— М., 1997.

Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики:
Монографія. – Х., 2000.

Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука,
учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 118—120; Конституційне право
України / За редакцією В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. — К., 1999.

Чудаков М.Ф. Конституционное (государственное) право зарубежных стран.
— Минск, 2001. 

Фрицький О.Ф. Конституційне право України. — К., 2002.

PAGE

PAGE 29

Похожие записи