Реферат на тему:

Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівника.
Відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть громадянина, який не
підлягає соціальному страхуванню

1. Відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її
працівника

Правовою підставою позадоговірної відповідальності організації є ст. 441
ЦК України, у зміст якої закладено вимогу до організації відшкодувати
шкоду, завдану з вини її працівника при виконанні ним своїх трудових
(службових) обов’язків. Згідно з цією статтею формулюються загальні
вимоги до відповідальності організацій незалежно вір того, за якою
статтею кваліфікується конкретний випадок відповідальності. Правило ст.
441 ЦК України про коло осіб, протиправні й винні вчинки яких
розглядаються як дії самої організації, є загальним правилом віднесення
до суб’єктів відповідальності організації. Відповідальність організації
за дії її працівників випливає із суті організації як колективного
соціального утворення. Працівник, здійснюючи свої трудові обов’язки, не
виступає як окремий суб’єкт права — із сумарних дій працівників при
здійсненні їх трудових (службових) обов’язків складається діяльність
організації як єдиного цілого.

Встановлюючи вимогу відшкодування організацією шкоди, ст. 441 ЦК України
передбачає такі ознаки складу цивільного правопорушення, як підстави для
відшкодування: а) наявність трудових (службових) зв’язків між
організацією та працівником, з вини якого заподіяна шкода; б) заподіяння
шкоди працівником при виконанні ним трудових (службових) обов’язків.
Водночас на відповідальність організації поширюється передбачений ст.
440 ЦК України загальний склад цивільного правопорушення. Правовий
зв’язок організації з працівником втілюється у трудових відносинах
незалежно від їх характеру — постійні, тимчасові, сезонні або виконання
іншої роботи за трудовим договором (ч. 1 п. 5 постанови Пленуму
Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за
позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р.), у відносинах
членства в кооперативі, громадському об’єднанні чи відносинах служби
(працівники Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ
України і військовослужбовці Збройних Сил України).

Проект ЦК України розширив коло осіб, які визнаються працівниками
юридичних і фізичних осіб. Маються на увазі фізичні особи, що виконують
роботу на підставі цивільно-правового договору, якщо при цьому вони
діяли або повинні були діяти за завданням юридичної чи фізичної особи і
під її контролюванням безпечного ведення робіт.

Під виконанням трудових обов’язків слід розуміти виконання працівником
роботи, обумовленої при прийнятті на роботу або дорученої йому
адміністрацією, вищестоящим органом разово чи тимчасово на території
підприємства або поза нею протягом робочого часу. Підкреслюючи цю
підставу, названа постанова Пленуму Верховного Суду України вказує:
«якщо шкода завдана ним у зв’язку з виконанням трудових обов’язків». У
свою чергу дії працівника (хуліганство, бійки, пустощі тощо), які за
своїм змістом не випливають з його становища працівника даної
організації, хоч вчинені під час виконання ним своїх трудових
обов’язків, не тягнуть за собою відповідальності організації.
Відшкодування здійснює сам працівник на загальних підставах
позадоговірної відповідальності.

d

l

І. спалював солому на площі, що межувала з лісовими угіддями. В
результаті нехтування правилами пожежної безпеки (спалювання проводилось
при сильному вітрі), вогонь перекинувся на ліс, внаслідок чого
лісгоспові заподіяно матеріальну шкоду. Другий випадок. Залишена під час
операції марлева серветка стала причиною нового захворювання пацієнта
С., що викликало другу операцію. Все це призвело до інвалідності другої
групи. Такий наслідок стався тому, що медпрацівники не додержувалися
загальнообов’язкових правил підрахування матеріалів, інструментів до і
після операції.

У наведених прикладах протиправна поведінка працівників перебувала у
причинному зв’язку з виконанням ними трудових обов’язків, а тому
відповідальність за заподіяну ними шкоду слід покласти на організацію.

Підставою відповідальності організації є не лише вина її керівного
органу, а й будь-якого працівника, який під час виконання своїх трудових
обов’язків заподіяв шкоду. Згідно зі ст. 441 ЦК України організація
відповідає за шкоду, заподіяну її працівником у будь-якій сфері
діяльності: господарській, культурно-освітній, охорони здоров’я,
управлінській та ін. Спеціальний склад правопорушення необхідний при
відповідальності за статтями 442 і 443 ЦК України.

Організація, що відшкодувала шкоду потерпілому, може звернутися з
регресною вимогою до працівника, з вини якого заподіяно шкоду; розмір
стягнення визначається законодавством, яке регулює відносини працівника
з організацією (статутом кооперативу, статутом громадського об’єднання
тощо).

2. Відповідальність за ушкодження здоров’я і смерть громадянина, який не
підлягає соціальному страхуванню

У ЦК України передбачено обсяг відповідальності в разі ушкодження
здоров’я або смерті незастрахованої особи (ч. 1 ст. 461 ЦК).

Щодо умов відповідальності, то вони визначаються або на загальних
підставах за ст. 440, або за ст. 450 — у випадку ушкодження здоров’я чи
заподіяння смерті джерелом підвищеної небезпеки.

Суб’єктом відповідальності за ст. 461 можуть бути громадянин або
організація, що заподіяли шкоду життю і здоров’ю незастрахованої особи.

Ця стаття поширюється на потерпілих осіб, які не підлягають соціальному
страхуванню. До них належать учні середніх шкіл, вищих і середніх
спеціальних навчальних закладів, домашні господарки та ін.

У разі ушкодження здоров’я незастрахованої особи їй відшкодовуються
фактичні майнові витрати на додаткове харчування, протезування,
санаторно-курортне лікування та ін., тобто витрати, що пов’язані з
поновленням здоров’я, якщо потерпілий за висновком лікарської експертизи
дійсно потребує зазначених видів допомоги і не одержує їх через
відповідні організації безоплатно.

Крім того, незастрахованій особі відшкодовуються збитки, пов’язані з
втратою або зменшенням працездатності. При цьому розмір відшкодування
визначається виходячи із заробітку відповідної категорії робітників і
службовців, а не з фактичних прибутків незастрахованої особи (ч. 1 ст.
461 ЦК). Наприклад, розмір відшкодування студенту (учню), який дістав
трудове каліцтво під час проходження виробничого навчання (практики),
визначається за діючою на підприємстві ставкою (окладом) тієї професії,
якої навчався потерпілий, проте не нижче від найменшого розряду тарифної
сітки відповідної професії.

У тих випадках, коли студент (учень) виконував роботу на підставі
трудового договору, відшкодування шкоди проводиться за ст. 456 ЦК У
країни (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня
1992 р.).

Зазначені норми застосовують, оскільки немає спеціального закону, що
передбачає розмір відшкодування незастрахованій особі.

У зв’язку з цим треба зазначити, що розмір збитків за ушкодження
здоров’я таким незастрахованим особам визначається спеціально.

У разі смерті незастрахованої особи право на відшкодування, яке
обчислюється у зазначеному вище порядку мають громадяни, передбачені в
ч. 2 ст. 456 ЦК України н. строки, названі у ч. З тієї самої статті.

Похожие записи