Реферат на тему:
Відновне правосуддя – крок до відновлення соціальної справедливості
1. Становлення України як правової держави, головним завданням якої є
захист прав і свобод людини, потребує докорінної зміни пріоритетів
діяльності органів кримінальної юстиції, насамперед, в аспекті
забезпечення невідворотності покарання, захисту інтересів потерпілих від
злочинів, а також переосмислення інституту кримінальних покарань,
виходячи з цілей, що зазначені у Кримінальному кодексі України.
Принцип соціальної справедливості в останні роки став об’єктом вивчення
багатьох вчених – юристів, оскільки його реалізація тісно пов’язана з
формуванням правової держави, де верховенству закону надається провідне
місце і де основою життя суспільства стають загальновизнані людські
цінності. Поняття справедливості – це категорія морального і соціально –
правового характеру, яка пронизує всі сфери суспільних відносин. Вона
несе в собі оцінку тих чи інших явищ, наявності в них добра і зла,
законності та беззаконня. Справедливість має оціночний характер, її
важко пояснити, знайти засоби для її досягнення, виділити показники
ефективності, тому вітчизняні законодавці та науковці залишили мету
„відновлення соціальної справедливості” поза межами закону, а
декларували лише як принцип.
Відомо, що особливо гостро і жорстко проблеми соціальної справедливості
виявляються при визнанні особи винною у вчиненні злочину та при
призначенні покарання, а також при виконанні обвинувального вироку та
відбутті покарання. Чи можна говорити, що діє принцип справедливості,
коли ми стаємо свідками непоодиноких випадків визнання винним особи, яка
скоїла дрібну крадіжку, або інший незначної тяжкості злочин і засуджена
до позбавлення волі терміном три, п’ять років, в той час коли мільярди
викрадених коштів осідають за кордоном, а винних немає?
2. Проблеми інституту покарання в умовах поступового розвитку
демократичних засад українського суспільства, розбудови відповідних
правових інституцій держави привертають до себе особливу увагу не тільки
фахівців але й досить широкого загалу української громадськості. Історія
пам’ятає, що функціонування з 50-х років таборів для засуджених до
позбавлення волі, а також системи умовного засудження та умовного
звільнення з обов’язковим залученням до праці мали основне призначення:
організацію переміщення значної кількості засуджених з одного регіону в
інший, для вирішення первинної, економічної задачі. Не процес виховання,
не режим відбування покарання, а саме виробничий план став на довгі
десятиліття основним завданням і давав основний прибуток не тільки
системі МВС, а і загалом державі. Основані на кримінальних репресіях
установи примусової праці вже з перших кроків переходу до ринкової
економіки втратили свою ефективність і почали швидко руйнуватися.
Неможливо будувати нове суспільство, що базується на демократичних
цінностях і одночасно застосовувати репресивну політику. Але завдяки
зростанню жорстокості і агресії серед злочинців, традиційним стало
призначення покарання у вигляді позбавлення волі на тривалі терміни.
Нажаль, кримінальне законодавство України і практика його застосування
переконливо свідчать, що держава відводить кримінальному покаранню
значну роль. Незважаючи на приєднання до міжнародних документів з прав
людини і взяття перед Європейською спільнотою зобов’язань щодо
додержання прав кожного громадянина, Україна, як не прикро відзначати,
входить до “лідерів” по застосуванню запобіжного заходу “утримання під
вартою” та кримінальних санкцій з призначенням покарань у вигляді
позбавлення волі. Так, за даними Департаменту по виконанню покарань, в
Україні застосування позбавлення волі складає 36% до осіб, що проходять
у кримінальних справах, (загальна кількість осіб, які відбувають
покарання 194,1 тисячі), що в розрахунку на 100 тис. населення є досить
високим – 416.
За роки перебування в місцях позбавлення волі, знаходячись в
специфічному оточуючому середовищі, засуджені поступово деградують у
соціально-моральному відношенні, набувають безліч навичок та установок
продовжувати злочинну діяльність у майбутньому, ними втрачаються
соціально-корисні зв’язки, розпадаються сім’ї. Суспільство живе надією,
що відбувши покарання в їх ряди повернеться робітник, батько родини і,
загалом, правослухняна людина, але замість очікуваного “виправленого”,
як правило, приходить агресивна, жорстока, озлоблена особистість, яка
навряд чи знайде своє місце в суспільстві. Хоча, як відомо, основною
метою держави є виправлення засуджених шляхом формування у них поважного
відношення до людини, суспільства, праці, здобуття навичок
правослухняної поведінки, дотримання правил і традицій людського
спільного проживання.
Ще у гіршому становищі знаходяться потерпілі від злочину та їх родичі,
які очікують справедливого покарання злочинців та гуманного відношення
законодавця саме до себе. Натомість вони стикаються лише з
безпорадністю, безправністю, особистою незахищеністю та грубістю як з
боку злочинців так і з боку органів дізнання, слідства та суду.
Сьогодні не створено достатньо аргументованих програм виправлення
засуджених з участю різних інституцій громадського суспільства, а також
за активною участю потерпілих від злочинів. Сама каральна система, на
жаль, не може протистояти небезпечній масі злочинців.
3. Каральне правосуддя вичерпало себе, тому що сьогодні воно не лякає
злочинців та не відновлює соціальної справедливості по відношенню до
потерпілого від злочину. Орієнтація реформ незалежної України на
розбудову демократичного суспільства і правової держави, дає можливість
принципово по-іншому визначитись з уявленнями про “свободу” та
“покарання”. Це дозволить проводити принципово нову, самостійну
кримінальну політику.
На зміну каральному правосуддю повинна прийти кримінальна юстиція нового
типу, а саме відновлювальне правосуддя, яке успішно застосовується в
багатьох розвинутих країнах (Великобританії, Голландії, Канаді, Японії
та ін.). В цих країнах існують різноманітні програми примирення жертви
та злочинців, в ході яких організуються зустрічі сторін „конфлікту”,
встановлюється між ними психологічний контакт, проходить каяття
злочинця, а також встановлюється можливість відшкодування шкоди, що була
заподіяна злочином. Тут не поспішають перетворювати винних, навіть за
вчинення тяжкого злочину, у закоренілих злочинців та застосовувати до
них такий вид покарання, як позбавлення волі. Якщо правопорушник усіма
своїми поступками демонструє готовність стати на шлях виправлення
(свідком тому є дієве каяття, працевлаштування, проходження курсу
спеціальних програм, лікування від алкоголізму і т. ін.), кримінальне
переслідування відносно нього закривається суддею або прокурором. Такі
програми знайшли підтримку не тільки серед органів правосуддя, але й у
широкому колі суспільства, церкви та інших релігійних організацій.
Особливу користь такі програми дають по відношенню до неповнолітніх та
осіб молодіжного віку.
4. Призначаючи кримінальне покарання держава керується основними
принципами, серед яких виділяється справедливість та гуманність. Не
випадково у ст. 65 КК України підкреслено, що особі, яка вчинила злочин
має бути призначене покарання у відповідності з чинним КК, з урахуванням
ступеню тяжкості злочину, пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, а головне
достатнє для її виправлення та запобігання новим злочинам.
Надаючи прерогативу покаранню у виді покарання позбавлення волі чи має
сатисфакцію від того держава, суспільство, потерпілий та особа, що
вчинила злочин? Чи повністю виконує покарання свої функції і досягає
мети в широкому розумінні? Думається, що ні.
Діяти по справедливості – визначає діяти правомірно. Порушення права
завжди є порушенням справедливості. І покарання за злочин повинно
служити інструментом відновлення справедливості, прав, свобод та
інтересів особи, суспільства і держави.
Але не все, чому спричиняються збитки злочином, може бути повністю і
адекватно відновлено. Відновлювальний характер притаманний майновим
кримінально-правовим санкціям (штраф, конфіскація майна); забезпечення
відшкодування шкоди, спричиненої злочином, в порядку цивільного позову в
кримінальному процесі.
Зрозуміло, що ніяким покаранням не може бути відновлено життя чи
здоров’я потерпілого. Справедливість покарання у цих випадках
досягається шляхом обмеження або позбавлення прав і свобод винної особи.
Вважається, що саме таким чином, каральний зміст покарання є специфічним
засобом відновлення справедливості. Тому найбільш важливою формою прояву
принципу справедливості у кримінальному та кримінально-процесуальному
праві є призначення особі, яка вчинила злочин, адекватних мір покарання,
відносно точна відповідність між тяжкістю вчиненого злочину та ступенем
суворості покарання.
Хоча, певно, не слід забувати про можливості матеріальної компенсації
потерпілим від злочину та їх близьким (у разі смертельних випадків), як
із боку держави, так і особою, яка вчинила суспільно небезпечні дії.
Х.Зер в роботі „Восстановительное правосудие: новый взгляд на
преступление и наказание” пропонує вважати правосуддя відновленням, яке
повинно виправляти зло, створювати необхідну протидію шкоді, яку
наносить злочин.
Правосуддя повинно мати на меті створення умов, в яких процес каяття та
поновлення справедливості може розпочинатися з можливості матеріальної
компенсації та примирення, досягнення „рівноваги” та порозуміння між
потерпілим і винною особою.
Саме тому на державному рівні повинні бути розроблені і запроваджені
спеціальні програми заміни кримінального переслідування. Такі програми
будуть враховувати потреби потерпілого від злочину, суспільні інтереси,
і, загалом, дотримуватись підходу, заснованого на принципах
відновлюваного правосуддя. У змісті може бути передбачено поряд із
покаранням, виконання тих чи інших суспільно корисних робіт, надання
професії (при необхідності), набуття позитивних навичок, посередництво
між злочинцем і потерпілим, надання допомоги потерпілому, обов’язковий
контроль з боку держави та громадських організацій.
Впровадження програм відновлювального правосуддя необхідно покладати не
на правоохоронні органи, а на створені служби пробації, або іншу
соціальні служби при активній допомозі представників громадськості.
Наведені шляхи, звичайно, не охоплюють всі можливі ситуації, проте
зможуть допомогти пошуку правильного та ефективного вирішення питань,
пов’язаних з призначенням або виконанням покарання, знайти оптимальний
шлях примирення потерпілого та винного у вчиненні злочину.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
