Реферат на тему:
Виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) як спосіб
набуття громадянами права власності на землю: особливості правової
регламентації
Серед способів набуття громадянами права власності на землю, визначених
ст.81 Земельного кодексу України, виділення в натурі (на місцевості) є
одним з “найстарших” та наймасовіших. Відтак важливого значення набуває
вивчення правової природи цього способу, дослідження історії та
перспектив його правової регламентації.
Основу законодавчої бази такого способу набуття права власності на землю
було закладено ще у 1992 році з прийняттям Верховною Радою України
Постанови “Про прискорення земельної реформи та приватизацію земель”.
Механізм проведення паювання земель колективних сільськогосподарських
підприємств було визначено Указами Президента України “Про невідкладні
заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського
виробництва” (10.11.1994), “Про порядок паювання земель, переданих у
колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”
(08.08.1995), “Про гарантування захисту економічних інтересів та
поліпшення соціального забезпечення селян – пенсіонерів, які мають право
на земельну частку (пай)” (15.12.1998), “Про захист прав власників
земельних часток (паїв)” (21.04.1998). Важливу роль відіграв й Указ
Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування
аграрного сектора економіки” (03.12.1999). У результаті реалізації цього
Указу КСП перестали бути суб’єктами права колективної власності на землю
й підлягали реорганізації у господарські формування ринкового типу
(ТзОВ, приватні підприємства) на основі права приватної власності на
землю громадян – засновників таких формувань.
Паювання земель сільськогосподарських підприємств заклало основу для
наступного кроку у процесі передачі земель у приватну власність громадян
– виділення земельної частки (паю) на місцевості. Оскільки поняття
“земельна частка (пай)” є необхідною передумовою появи та реалізації
досліджуваного способу набуття права власності на землю, розглянемо
питання правової природи та суттєвих ознак поняття “земельна частка
(пай)”.
В науковій літературі відомо декілька підходів по розкриття правової
природи земельної частки (паю). Одні вчені вважають, що земельну частку
(пай) слід розглядати в структурі цивільних правовідносин як об’єкт
спільної часткової власності [1, с.166]. Інші стверджують існування
інституту “колективної спільнопайової власності” [2, с.170]. Такий
підхід ґрунтується на тому, що член юридичної особи, який набув право на
земельну частку (пай), не має права приватної власності на земельну
ділянку, а може витребувати конкретну земельну ділянку у разі виходу з
колективного сільськогосподарського підприємства [3, с.98].
В. Носік виділяє такі суттєві ознаки земельного паю:
земельний пай не існує як об’єкт матеріального світу (природи) і не
виділяється в натурі (на місцевості);
він має вартісний та кількісний виміри;
вартість земельного паю визначається нормативним шляхом, виходячи з
грошової оцінки переданих у колективну власність земель та кількості
осіб, що мають право на земельну частку (пай);
розміри земельного паю визначаються в умовних кадастрових гектарах;
рівність земельного паю для всіх осіб, які мають право на нього згідно
із законодавством України;
право на земельний пай посвідчується особливим документом – сертифікатом
на право на земельну частку (пай);
право на земельну частку пай є підставою для отримання земельної ділянки
в натурі (на місцевості) на праві власності [4, с.49].
Отже, за своїми ознаками земельна частка (пай) – це не визначена в
натурі (на місцевості) земельна ділянка. Виділення в натурі (на
місцевості) є тим правовим інструментом, за допомогою якого право
громадянина конкретизується та перетворюється на об’єкт матеріального
світу.
Виділення в натурі (на місцевості) як спосіб набуття громадянами права
власності на землю є органічним продовженням започаткованого ще в
1992 р. процесу приватизації колективних сільськогосподарських
підприємств, утворених на базі колишніх колгоспів. Оскільки на момент
прийняття нового Земельного кодексу України цей процес ще не було
завершено, даний правовий спосіб був закріплений у ст.81, п.8, 9, 16, 17
Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.
Процедура виділення земельної частки на місцевості визначена на
відомчому рівні. Серед джерел правового регулювання можна виділити
Методичні рекомендації щодо паювання земель, переданих у колективну
власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям,
затверджені наказом Держкомзему №11 від 20.02.1996р., Рекомендації щодо
спрощення процедури виходу членів колективних сільськогосподарських
підприємств зі складу господарств з належними їм земельними частками
(паями), затверджені наказом Держкомзему №130 від 30.12.1999р.
Проаналізувавши вищезгадані відомчі нормативні акти, процедуру
реалізації громадянами даного способу набуття права власності на землю
можна поділити на декілька проміжних етапів, що дасть змогу краще
зрозуміти її правову природу та роль державних органів у її здійсненні:
громадянин – власник земельного паю звертається до місцевої (сільської,
селищної або міської) ради із заявою про виділення йому земельного паю в
натурі. До заяви, в якій належить вказати цільове призначення земельної
ділянки та умови її використання, потрібно додати сертифікат;
місцева рада протягом 2 днів розглядає заяву і доручає державній
землевпорядній організації внести пропозиції щодо виділення земельного
паю в натурі;
місцевий державний орган земельних ресурсів, спираючись на проект
реформування КСП або Схему розподілу земель колективної власності, не
пізніше ніж за 20 днів вносить пропозиції щодо виділення та перенесення
меж земельного паю в натурі;
місцева рада або її виконавчий орган протягом 8 днів приймає рішення про
відведення земельної ділянки (розмір якої відповідає розмірові
земельного паю) і видачу державного акта на право приватної власності на
землю;
власник сертифікату замовляє землевпорядній організації розробку
технічної документації для передачі земельного паю в приватну власність
та виконання комплексу землевпорядних робіт з виділення ділянки на
місцевості. Оплату землевпорядних робіт здійснює новий власник земельної
ділянки або сільськогосподарське підприємство, яке має намір орендувати
земельну ділянку;
f e
?????? приватної власності на землю, де вказано її цільове призначення.
При цьому земельний сертифікат повертається до тієї районної державної
адміністрації, яка його видала.
Із введенням в дію 1 січня 2002 року нового Земельного кодексу України
всі укази Президента України з питань паювання сільськогосподарських
земель та реалізації прав власників земельних часток (паїв) втратили
чинність. Зазначені укази можуть застосовуватись лише до земельних
відносин, що виникли до введення в дію нового ЗК України. Внаслідок
цього у правовому полі виникла велика кількість прогалин, які
ускладнюють реалізацію громадянами права на земельну частку (пай). У
зв’язку з цим виникла потреба прийняття спеціалізованого нормативного
акта, який би врегулював відносини щодо реалізації громадянами такого
способу набуття права власності на землю як виділення в натурі (на
місцевості) належної їм земельної частки (паю). У 2002 р. Кабінет
Міністрів України підготував та подав на розгляд Верховної Ради України
проект Закону України “Про порядок виділення в натурі земельних часток
(паїв) та їх обмін”. Проект Закону містить лише 4 статті й передбачає
необхідність формування земель сільськогосподарських виробників єдиним
масивом шляхом об’єднання земельних часток (паїв) членів таких
підприємств (товариств). Громадянам, які вийшли з членів
сільськогосподарського підприємства, земельні частки виділяються на
місцевості на межі цього масиву або обмінюються на підставі угоди на
земельні частки іншого масиву. Передбачено також надання компенсації у
випадку, якщо земельні частки, що обмінюються, мають різну вартість [5,
с.6]. Фактично в даному законопроекті зроблено спробу врегулювати лише
окремі аспекти виділення в натурі земельних паїв, що не може вирішити
проблему в цілому.
У зв’язку з явною недосконалістю урядового законопроекту групою
науковців було підготовлено альтернативний законопроект – “Про порядок
виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних
часток (паїв)”, який був внесений на розгляд Верховної Ради України. На
відміну від урядового альтернативний законопроект складається з 15
статей й повинен врегулювати всю сукупність відносин, які виникають під
час виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та
отримання державних актів на право власності на землю.
П. Кулинич виділяє такі риси альтернативного законопроекту:
1. Гуртовий характер виконання землевпорядних робіт, необхідних для
виділення земельних часток у натурі. Передбачено одночасне виділення в
натурі земельних часток для більшості власників земельних паїв у межах
певної територіальної одиниці з метою економії витрат на виконання
окремих операцій.
2. Скорочення кількості документів, які оформляються під час виконання
землевпорядною організацією робіт, пов’язаних із виділенням земельних
часток (паїв) у натурі та виготовленням державних актів на право
приватної власності на землю. Йдеться про документи, які не несуть
жодного юридичного навантаження.
3. Неперекладення на селян – власників земельних сертифікатів витрат на
виконання тієї частини землевпорядних робіт, які повинні виконуватися
виключно за рахунок державного бюджету. На практиці досить часто
трапляються випадки, коли для виділення земельної частки у натурі та
отримання державного акта на право приватної власності на землю з селян
вимагають плату за проведення землевпорядних робіт не лише на землях,
які підлягають розподілу між ними, а на всіх територіях у межах
територіальної одиниці.
4. Проведення державної землевпорядної експертизи вибірково і не після,
а до розподілу земельних ділянок між власниками земельних сертифікатів.
За загальним правилом, державна землевпорядна експертиза здійснюється
після проведення землевпорядних робіт та виготовлення всієї проектної
документації. Таке правило є доцільним, коли виділяється одна земельна
ділянка за договором з окремим замовником. Однак в умовах, коли велика
кількість земельних часток виділяються в натурі одночасно, це правило
потребує вдосконалення.
5. Вирішення всіх питань, пов’язаних із виділенням у натурі земельних
часток (паїв), на рівні сільської (селищної, міської) ради. Пропонована
норма не є новою, оскільки ще Земельним кодексом України від
13.03.1992 р. вирішення усіх питань, пов’язаних із виділенням земельних
часток у натурі та видачею державних актів на право власності на землю
було віднесено до компетенції найближчого до селянина органу влади –
сільської (селищної, міської) ради.
6. Стимулювання обміну земельними ділянками. На відміну від урядового
проекту, передбачено більш ефективні механізми обміну земельних ділянок.
З метою стимулювання обміну земельними ділянками, розташованими в різних
частинах земельних масивів, передбачені певні пільги для громадян, які
обмінюються земельними ділянками в межах одного поля. Зокрема, вони
звільняються від оплати робіт, пов’язаних з укладенням договору міни
земельними ділянками та переоформленням державних актів на землю, а
також – і це є головним стимулом – на 3 роки звільняються від сплати
земельного податку.
7. Збереження та використання не витребуваних земельних ділянок.
Практично в кожному господарстві є громадяни, які мають право на
земельну частку (пай), проте під час розподілу земельних ділянок не мали
можливості взяти участь у ньому з певних причин. Саме тому з метою
гарантування прав таких громадян на землю альтернативним законопроектом
передбачене тимчасове переведення не витребуваних земельних ділянок до
складу земель запасу, які до їх витребування законними власниками можуть
використовуватися сільськогосподарськими підприємствами (товариствами)
на підставі договору з відповідною місцевою радою [5, с.7].
Прийняття пропонованих у альтернативному законопроекті новацій допоможе
удосконалити та спростити набуття громадянами права власності на землю
із застосуванням такого способу, як виділення в натурі (на місцевості)
земельної частки (паю).
Література
Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К., 1996.
Вівчаренко О.А. Право власності на землю в Україні (актуальні проблеми).
– Івано – Франківськ, 1998.
Кулінич П.Ф. Ефективність правового забезпечення земельної реформи в
Україні // Аграрне законодавство України: проблеми ефективності. – К.,
1998.
Носік В. Щодо правової природи земельної частки (паю) // Право України.
– 2000. – №3.
Кулинич П. Власникам земельних часток (паїв) – законодавчу підтримку //
Юридичний вісник України. – 2003. – №8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
