Види зобов’язань

Поділ зобов’язань на види має практичне та теоретичне значення. Завдяки
йому здійснена їх правова характеристика, визначається допустимість
існування певних правових конструкцій, проводиться групування
зобов’язань у певні інститути зобов’язального права, проводиться
порівняння, визначається правове становище суб’єкті тощо.

Здебільше в основі класифікація зобов’язань покладено позитивне
законодавство та його систематика, в даному виді система зобов’язального
права. Підставою для поділу зобов’язань є юридичний факт на якому це
зобов’язання засноване. В той же час в теорії цивільного права
розробляються певні доктрини однорідних зобов’язань на підставі чого у
подальшому моделюється позитивне законодавство. Надумані класифікаційні
ряди з часом відмирають. З розвитком суспільства та науки, техніки
появляються нові, наприклад Інтернет-зобов’язання.

Як і інші класифікації поділ зобов’язань на окремі види заснований на
класифікаторі (певній підставі прагматичного спрямування) та дихотомії.
Вона виправдана часом і прижилась в науковій та навчальній літературі.

Класифікація зобов’язань та її критерії давно дискутується у юридичній
літературі. Позиції авторів мають історично детермінований характер. Так
за умови домінування соціалістичної власності та народногосподарських
планів І.Б. Новицький види зобов’язань зв’язував з останніми та виділяв:
1) ті, які виникали на підставі або у зв’язку з такими планами; 2) ті,
що не охоплювалися соціалістичним плануванням; та 3) ті, які сприяли
правильному розвитку двох попередніх Раніш подібна класифікація була
запропонована ще М.М. Агарковим, який класифікаційним критерієм системи
зобов’язань вважав мету, на яку спрямовано зобов’язання і виділяв такі з
них: 1) зобов’язання. що забезпечували виконання народногосподарського
плану, 2) зобов’язання, що спрямовані на охорону та забезпечення майна
держави та 3) зобов’язання. що забезпечували розвиток та охорону інших
гарантованих суспільних відносин.

С.І. Аскназій проводив класифікацію зобов’язань із врахуванням їх
економічних особливостей – за змістом й характером взаємного
господарського обслуговування. М.В. Гордон в основу класифікації
зобов’язань пропонував змішаний (комбінований) юридичний і економічний
критерій. На основі такого ж підходу О.С.Йоффе розробив досить детальну
класифікацію окремих видів зобов’язань що використовується як опорна й
досі. Він виділив такі зобов’язання:

з оплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, міна, довічне
утримання);

з оплатної передачі майна у користування (майновий найом, найом жилого
приміщення);

по безоплатній передачі майна у власність чи користування (дарування,
позичка);

по виконанню робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

з надання послуг ( доручення, комісія, зберігання, експедиція);

з перевезень ( залізничні, морські, річкові, повітряні, автомобільні,

буксировка морська та річкова)

по кредиту та розрахункам (позика, банківське кредитування,
розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові відносини, чек,
вексель,);

із страхування (майнове страхування, особисте страхування);

по сумісній діяльності (сумісна діяльність громадян, сумісна діяльність
соціалістичних організацій);

із односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення
чужих справ без доручення);

охоронні зобов’язання (зобов’язання внаслідок заподіяння шкоди, спасання
соціалістичного майна, безпідставного придбання чи збереження майна);

Пізніше ним уточнена своя позиція і критерій „правовий результат” було
замінено на критерій „підстава виникнення зобов’язання та юридичний
характер виникнення зобов’язань”.

М.И. Брагінский пропонував створити систему зобов’язань на підставі
послідовно здійснюваної багатоступінчастої класифікації. Пізніше на
основі удосконаленого такого критерію М.Д. Єгоров виходить з того, що
при кожній окремо взятій ступені класифікації необхідно застосовувати
єдиний класифікаційний критерій, який надасть можливості виявити
найбільш суттєві розбіжності в зобов’язаннях. Ю.В. Романець для
систематизації договорів розглядає спрямованість цивільних договорів.
О.А. Красавчиковим в якості критерію було запропонована «спрямованість
цивільно-правового результату» або іншими словами результат виконання
договору. Р.Б.Шишка та В.М. Левков зважаючи на те, що класифікації
повинні відображати загальну систему права і велику кількість
пересікання у в інститутах та субінститутах особливо договірного права
запропонували виділяти тип договірного зобов’язання.

Цікаво, що за Французьким ЦК всі зобов’язання згруповані у дві групи:
1) зобовязання, що виникли з договору (ст. 1101 ФГК); 2) зобов’язання,
що виникають без договорів. Вони врегульовані титулом IV книги III
кодексу і охоплює зобовязання, що виникають з делікту, квазіделікту,
квазідоговору та закону. Ним запозичена четирьохланкова система
зобов’язань з римського приватного права де поділ зобов’язань проводився
у залежності від підстав їх виникнення. Вони лише доповнені
зобов’язаннями з закону.

В НЦУ встановлена більш модернізована система зобов’язань також
залежно від підстав їх виникнення. В той же час в ньому відмовились від
конструкцій квазідоговору та квазіделікту. За ним зобов’язання виникають
з закону (правочину) (Rechtsgeschaeft), делікту (§ 826—853 НЦУ),
безпідставного збагачення (§ 812—822) і ведення чужих справ без
доручення (§ 677—687).

У виданнях під егідою Київської школи цивільного права застосовано на
виправданому практикою підході (підстави виникнення зобов’язань). Такий
формальний підхід сприяв єдності систематизації зобов’язань у новому
ЦКУ. Тут виділяються зобовязання, що виникли з договорів та інших
правочинів, договори з деліктів, одностроронніх дій та внаслідок
вказівки закону.

В теорії цивільного права проводиться й більш розгорнута система
зоюовязань в залежності від їх внутрішньої характеристики, специфіки
правового зв’язку. У подальшому ми спробуємо репрезентувати власне
бачення класифікації зобов’язань на основі об’єктивних класифікаційних
ознак, специфіки правового зв’язку та особливостями правового становища
сторін. Його основу складає розмежування класифікація зобов’язань як
таких від його різновидів та їх функціональна роль в праві. На наш
погляд доцільно виділяти декілька рівнів класифікації зобов’язань.
Першим повинен бути той, що характеризує їх як правове явище та
відображає юридичну природу.

Так, за співвідношенням прав і обов’язків сторін зобов’язання
традиційно підрозділяються на:

— односторонні (коли в однієї сторони тільки права, а в іншого тільки
обов’язку (наприклад, зобов’язання з договорів позики, поручительства),
охоронні а в більшій мірі деліктні зобов’язання;

двосторонні взаємні (коли кожна сторона наділена одночасно і правами і
обов’язками. Такі зобов’язання договірні — договори підряду, оренди,
збереження й ін.).

— багатосторонні (договір простого товариства).

За співвідношенням прав та обов’язків при множинності осіб у
зобов’язанні виділяють:

часткові зобов’язання. Частковим є таке зобов’язання у якому кожен із
співборжників має строго визначену частку (долю) виконання зобов’язання
на користь кредитора чи кожен із співкредиторів одного боржника має до
нього визначену частку вимог;

солідарні зобов’язання. Солідарними визнаються такі зобов’язання у яких
кредитор вправі заявити вимоги про виконання зобов’язання одночасно до
всіх співборжників, або до одного з них у повному обсязі. Як правило
заявлення вимоги до одного співборжника за принципом “багатого
Буратіно”, тобто до найбільш багатому співборжника. Співборжник, який
виконав у повній мірі солідарне зобов’язання, вправі заявити регресні
вимоги до інших співборжників у частині, яка на них припадає;

За можливістю визначення сторін та їх прав і обов’язків зобов’язання
можна виділити:

традиційні де є чітко визначені учасники правовідносин: боржник та
кредитор;

нетрадиційні де учасники не персоніфікуються. Так у договорі дарування
неможливо чітко визначити класичного кредитора та класичного боржника;

Нетрадиційні зобов’язання мають і інший сенс. Зокрема до таких
відноситься договір факторинга та фортфейтинга, які досить рідко
застосовуються на практиці і стосуються реалізації прав грошових вимог.

За підставами виникнення можна виділити:

договірні, тобто такі що виникла на підставі договору. Онопорядковими
договірним згідно позитивного законодавства (п.1 ч.2 ст.11 ЦКУ) повинні
були б вважатися зобов’язання, які виникають із інших правочинів, але у
подальшому це може привести до змішування договірних зобов’язань із
іншими, зокрема непойменованими та іншими, що повністю не відповідають
доктрині зобов’язального права. До того ж це внесло б сумятицю у
сталеності класифікації зобов’язань у інших навчальних виданнях. Навіть
попри авторський характер курсу не варто відхилятися від виправданих
часом класифікацій.

Зразу ж варто відмітити, що договірні зобов’язання мають власну
класифікацію, що буде нами розглянута окремо при вивченні договірного
права. Наводити її тут більш детально потреби нема;

— позадоговірні, ті що виникли із інших юридичних фактів. У свою чергу
серед них можна виділити ті що виникли:

з правочинів (наприклад, публічний конкурс, публічна обіцянка нагороди,
публічні торги);

із факту створення результатів творчої та іншої діяльності;

унаслідок заподіяння матеріального збитку чи моральної шкоди. Такі
зобов’язання прийнято називати деліктними на тій підставі, що вони
виникають внаслідок правопорушення – делікту;

з інших юридичних фактів, з якими закон і інші правові акти зв’язують
настання цивільно-правових наслідків. Зокрема до них відносяться такі що
настають:

із судових рішень, що встановлюють цивільні права й обов’язки;

з актів державних органів і органів місцевого самоврядування. Це дає
підставу для виділення обов’язкових зобов’язань;

з безпідставного збагачення. Зобов’язання, що виникають з набуття та/або
збереження майна без достатньої правової підстави називаються
кондиційними.

У передбачених законом випадках зобов’язання може виникати із прямої
вказівки закону. Так батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги
до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого
народу, своєї Батьківщини (ч.1 ст. 150 СК України), а також утримувати
дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Зобов’язання можуть виникати у силу спеціального правового статусу
особи. Так лікар повинен надати допомогу особі, яка її потребує
невідкладно. Це також стосується особи, що здійснює правоохоронні
функції (наприклад міліціонер) незалежно від займаної посади щодо
надання нею особі, яка потерпає від правопорушення, допомоги у захисті
її прав та законних інтересів шляхом впливу на порушника. Наприклад, до
Мукачівського райвідділу заявлено позов про відшкодування заподіяного
збитку невтручанням його співробітників у бійку яка виникла біля однієї
з виборчих дільниць під час виборів голови міської ради.

За спрямованістю виділяються регулятивні та охоронні зобов’язання.
Регулятивними визнаються такі з них, що спрямовані на врегулювання
відносин між сторонами зобов’язання в нормальному (непорушеному стані).
Такими є всі договірні зобов’язання. Охоронними вважаються зобов’язання,
що спрямовані на відновлення становища кредитора в разі порушення його
прав або правомірного інтересу. Іншими словами це відносини в
ненормальному (порушеному) стані й спрямовані на поновлення правового
становища кредитора. Відповідно таких відносяться деліктні зобовязання.

За змістом зустрічного зобов’язання розрізняють зобов’язання:

зустрічні (синалагматичні), в яких право кредитора кореспондоване
зустрічним обов’язком боржника. Так право покупця на отримання речі за
договором купівлі-продажу забезпечене обов’язком продавця її йому
передати. Більшість зобов’язань є саме такими. Різновидом таких є
зустрічні зобов’язання (ст.538 ЦК України) ;

рівносторонні, в яких всі учасники мають одинакові права і одинакові
юридичні обов’язки. Наприклад, в договорі про сумісну діяльність всі
його учасники мають цілком рівні права і несуть рівні обов’язки. Це
стосується й засновницького договору.

За ступенем визначеності обов’язків боржника розрізняють:

— суворі зі строго визначеним предметом та обов’язком боржника. До них
відносяться деліктні зобов’язання;

— альтернативні (виконання яких можливо шляхом здійснення одного з
перерахованих в умовах зобов’язання дій (звичайно на вибір боржника);

факультативні (коли боржник зобов’язаний зробити визначену дію, а у
випадку неможливості її здійснення вправі (але не зобов’язаний) зробити
іншу дію, що передбачена зобов’язанням).

За характером правового зв’язку між сторонами зобов’язання виділяють
прості та складні. У простих зобов’язаннях сторони мають лише по одному
суб’єктивному праву і одному юридичному обов’язку (позика). Якщо ж
суб’єктивних прав і юридичних обов’язків декілька таке зобов’язання є
складним (будівельний підряд).

За ступенем самостійності зобов’язання поділяються на:

,|:th;>=c=N>6@?C?D4ETFaeG6Hae»aeae»»?‚»vae

?- основні. Так, відповідно до ч.3 ст.1 ЗУ “Про іпотеку” основним
зобов’язанням є зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту,
купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яка виникає з інших
підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Звідси можна й зробити
загальний висновок про те. що основним завжди є те зобов’язання,
стосовно забезпечення якого встановлюється договором чи законом
додаткове зобов’язання.;

додаткові (акцесорні), призначені головним чином для забезпечення
виконання основних зобов’язань (неустойка, застава, задаток і ін.). Такі
зобов’язання можуть виникати у силу безпосередньої вказівки закону. Так
відповідно з ч.2 ст.1179 ЦКУ у разі відсутності у неповнолітньої особи
майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода
відшкодовується у частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її
батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що
шкоди було завдано не з їх вини.

Акцесорні зобов’язання мають ряд різновидів, що представляють
теоретичний інтерес. Так одна справа коли сплати неустойки кредитор
вимагає під час існування зобов’язання, а інші коли після того як
основне зобов’язання припинилось. Так за договором будівельного підряду
приховані недоліки будівельних робіт можуть себе проявити на протязі
року, тобто після фактичного припинення договору. Але підрядник в разі
заявлення позову буде притягнутий до відповідальності за неналежну
якість виконаних робіт. Такий парадокс повинен бути якимось чином
вирішений. Це можливе лише на основі поновлюваних зобов’язань, тобто
таких які на підставі визначених договором чи законом підстав після їх
припинення визнаються такими, що регулюються цивільним правом і
суб’єктивні права їх учасників підлягають захисту в разі порушення.

За існуванням у часі відрізняють разові, постійні та сукцесивні. Разові
зобов’язання існують лише на певний термін, а постійні – досить значний
строк, наприклад до досягнення дитиною повноліття. Якщо особа внаслідок
ушкодження здоров’я стане інвалідом то зобов’язання з її відшкодування
існують доти, доки здоров’я не відновиться, чи потерпіла особа не знайде
іншу роботу, де зможе заробляти більше. Сукцесивні зобов’язання можуть
на певний час припинятися, а потім з поновленням підстави для їх
виникнення відновлятися.

За суб’єктом, що управоможений прийняти виконання, розрізняють
зобов’язання:

— з виконанням кредитору;

з виконанням третій особі (наприклад, договір банківського вкладу на
користь конкретного вигодонабувача).

За суб’єктом виконання зобов’язання можна підрозділити на:

з виконанням боржником кредитору;

з виконанням замість боржника третьою особою кредитору;

За змістом й умовам виконання зобов’язання можуть бути:

— основні ( що випливають з основного договору між сторонами);

— субсидіарні (додаткові зобов’язання, що забезпечують виконання
основних зобов’язань: застава, поручительство, задаток, банківська
гарантія). Субсидіарними називаються такі зобов’язання за якими третя
особа, що зв’язана з боржником в силу закону чи договору зобов’язана
виконати кредитору все чи частину його зобов’язання. Наприклад, в разі
відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної
дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди,
ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному
обсязі її батьками (всиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали
згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що
шкоди було завдано не з їх вини (ч.2 ст.1180 ЦКУ).

За умовами виникнення виділяють зобов’язання:

— основні;

— регресні. Регресним визнається зобов’язання, по якому одна сторона
(регредієнт) вправі вимагати від іншої сторони (регресата) майно, яке
передане замість нього чи по його провині третій особі. Так, якщо банк
або страхова організація (гарант), що надали на прохання боржника
письмове зобов’язання (гарантію) сплатити його кредитору грошову суму,
вправі вимагати від боржника в порядку регресу (зворотної вимоги)
повернення сплачених ними сум по банківській гарантії (ст. 560, 569 ГК).
Більш простим прикладом є стягнення з винного у завданні збитку іншій
особі працівника у порядку відшкодування виплачених власником чи
уповноваженим ним органом сум відшкодування.

Обсяг регресної (зворотної) вимоги не може перевищувати суми, виплаченої
по основному зобов’язанню, якщо законом не встановлене інше.

За правонаступництвом у зобов’язаннях можна виділити:

зобов’язання строго особистого характеру (особистісні у яких не
допускається заміна сторони), наприклад авторський договір на написання
книги певною особою (договір літературного замовлення). По смерті
зобов’язаної особи такі зобов’язання припиняються і не переходять по
правонаступництву на спадкоємців. Такі зобов’язання ще називають
фідуціарними;

зобов’язання, де допускається заміна боржника та кредитора на їх
правонаступників. Так при реорганізації створена юридична особа переймає
на себе всі права та обов’язки її попередника. Майнові зобов’язання
спадкодавця включаються у склад спадщини і переходять до спадкоємців
Такі зобовязання ще йменуються неперсоніфікованими.

За системою приватного права та зокрема прийнятою нами у
Томі першому лекцій класифікації правовідносин виділять зобов’язання:

господарські – формалізовані ГКУ. Зокрема в ст.173 ГКУ передбачені
господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктом господарювання та
іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених
ГКУ. Найбільш поширеним видом господарських зобов’язань є підприємницькі
зобов’язання;

сімейні, що виникають на підставі СКУ, зокрема аліментні зобов’язання.

Останнім часом активно розвиваються Інтернет-зобов’язання, які
здебільшого мають цивілістичне наповнення.

За об’єктом цивільних прав можна виділити речові
зобов’язання, що виникають стосовно речей, а серед них, особливо грошові
зобов’язання в тім числі й валютні, товарні зобов’язання. Зокрема це
може бути зобов’язання з передачі нерухомості (п.1 ч.1 ст.532 ЦК
України), інші зобов’язання (п.5 ч.1 ст.532 ЦК України).У Роз’ясненні
Вищого Арбітражного Суду України від 29 квітня 1994р. № 02-5/293 “Про
деякі питання практики застосування майнової відповідальності за
невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що
грошовими є зобов’язання, згідно з якими боржник зобов’язаний сплатити
визначену грошову суму за певною цивільно-правовою угодою. Самі грошові
зобов’язання можуть у подальшому поділятись за видом валюти (у
національній, іноземній валюті), способом платежу (готівкові,
безготівкові, віртуальні), ступенем самостійності (самостійні і не
самостійні), спрямованістю (регулятивні та охоронні) тощо. Тут же
виділяються й кондикційні грошові зобов’язання.

До речі зазначена дослідниця виходить з того, що грошовим є
цивільно-правове зобов’язання зі сплати грошових знаків у визначеній або
певній сумі, які виконують у майновому обігу функцію законного
платіжного засобу і засобу обігу, з метою погашення грошового боргу.
Виходить, що грошове зобов’язання – результат боргу, а борг сам по собі
зобов’язання .

Певну специфіку мають зобов’язання щодо цінних паперів.

На підставі аналізу норм нового ЦК України можна видітити державні
зобов’язання – такі зобов’язання де імперативно в якості їх сторони
визначена держава в особі її уповноважених органів. Так, відповідно
ст.1177 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи,
внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу,
яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатежеспроможною. Шкода, завдана
особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя
фізичної особи від реальної загрози для неї, теж відшкодовується
державою у повному обсязі (ст. 1161 ЦК України).

Крім цього держава може сприяти виникненню зобов’язань через державне
замовлення та державний контракт. Соціальна держава в порядку реалізації
своєї функції охорони прав бере на себе зобов’язання інших осіб:
вкладників збанкрутілих банків, клієнтів збанкрутілих страхових
компаній, збанкрутілих сільськогосподарських підприємств і в інших
випадках.

Державні зобов’язання можуть бути поділені за підставами виникнення на
ряд підвидів: власні, що виникли звичайним порядком, за інших осіб,
внаслідок неспроможності забезпечити охорону прав чи встановити винну
особу, що передбачені вказівкою закону, прийняті на себе на основі
спеціального державного акту, інші.

В літературі вказані й інші види зобов’язань, зокрема в господарському
праві виділяються внутрішньогосподарські. Видається аргументованим
виділення зобов’язань за правовим становищем кредиторів при ліквідації
юридичної особи.

Крім того через метод розукомплектування виділяються вимоги та борг.
Так ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» виділено консолідований
іпотечний борг – зобов’язання за договорами про іпотечний кредит,
реформовані кредитодавцем відповідно до закону. Проте консолідоване
кредитування у міжнародній практиці має дещо інше забарвлення ніж у
зазначеному легальному визначенні. Навіть те, що таке кредитування
здебільше й зв’язане з нерухомістю все рівно ми повинні притримуватися
термінологічної єдності, що застосовується у ЄС.

Разом з тим слід відзначити, що ми не підтримуємо прояви механічного
перенесення класифікації правочинів та договірних зобов’язань на
зобов’язання у цілому. Зокрема це стосується поділу всіх зобов’язань на
оплатні та безоплатні, реальні та консенсуальні. В принципі це
відображення загальних класифікаційних підходів, що вирішені на рівні
загальних правил про правочини, відображають традиційні підходи до
характеристики договорів як різновиду правочину.

За таких підстав ми б повинні виділяти й умовні зобов’язання тощо.

З появою в ЦК §3 Глави 82 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок
недоліків товарів, робіт (послуг), виникла підстава для виділення
замінних зобов’язань. Якщо ст.1209 і ЗУ „Про захист прав споживачів”
допускається що продавець може відповідати за завдані внаслідок
конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів
збитки чи шкоду на підставі делікту, а не договору то потерпіла особа
внаслідок різної правової природи договірного та деліктного зобов’язання
може скористатися останніми і захистити свої майнові права на основі
імперативів цивільного права.

Зауважимо, що репрезентована класифікація хоча й є найбільш повною з
відомих у науковій та навчальній літературі проте, її автори
усвідомлюють, що вона має свої недоліки, які полягають у тому, що деякі
види зобов’язань пересікаються у своїй назві чи підставах її проведення.

Література

Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданському праву.

М., 1940., Годэмэ Е. Общая терия обязательств. –М., 1948.

Зобов’язальне право /За ред. проф. О.В.Дзери. К., Юрінком Інтер. 1999.
980с.,

Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975,

Брагинский М. И. Общее учение о хозяйственных договорах. Минск, 1967,

Кодифікація приватного (цивільного права) України. /За ред. проф.
А.Довгерта. –К.: Юринком Інтер. 2000. –292с.,

Саватье Р. Теория обязательств. М., 1972.

Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательстве, М.:-1950,
-С.72.

Агарков М.М. Обязательство по советскому праву М.: -1940.-С.116

Так, С.И. Аскназій проводив класифікацію зобов’язань з урахуванням їх
економічних особливостей — по змісту і характеру їх взаємного
господарського обслуговування контрагентів,

Гордон М.В. Система договоров в советстком гражданском праве //Ученые
записки Харьковского юридического института.-1954. Вып.5.-С.65-87.

Варто застерегти проти помилок, надіємося в наведеному нижче випадку,
граматичних. Так в деяких виданнях вказується безоплатна передача, що
помилково відтворює позицію автора, може слугувати підставою для
невірного тлумачення концептуальних положень авторів, а через подальше
“глосіаторство” для помилкового уявлення про підстави класифікації.
Дивись приклад Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для
студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов,
М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н. Азімова,
доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000, -С.290

Йоффе О.С. Обязательственное право. М.. Юрид. лит. 1975, -С.24-25

Йоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. Л., 1978, Ч.ІІ.
–С.85.

Шишка Р.Б. и др..Предпринимательское право Украины: Учебник /Р.Б.Шишка,
А.М.Сытник, В.Н.Левков и др../Под общ. ред. к.ю.н. Р.Б.Шишки.-Х.,
Эспада.-С.352-353.

Ми застерігаємо проти механічного перенесення на класифікацію
зобов’язань вельми подібної за видами класифікації правочинів. Остання,
нагадаємо, здійснюється за кількістю необхідних для правочину
волевиявлень.

Інколи, у навчальній літературі такий поділ проводиться за значимістю
цивільних зобов’язань.

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –1998.-№3,-С.59-63

Див. Берестова І.Е. Зобов’язання з набуття, збереження майна без
достатньої правової підстави. Дис. —канд. юрид.наук. Харків, –2004,
-С.97

Там же с.99

Похожие записи