Види юридичних фактів

Всі юридичні факти мають неоднакові правові наслідки. В доктрині науки
теорії права і цивільного права їх прийнято поділяти.

За ознакою присутності в них волі та волевиявлення їх прийнято виділяти
події і дії. Події не залежать від волі людей, а спричинені або
становленостями людського буття (зміна пори року, народження та смерть
людини, старіння людини), або певними аномаліями (буря, повінь,
землетрус, вбивство). Дії напроти є актами активної поведінки людей. Дії
можуть бути правомірними і неправомірними – вчинки.

Це може бути одиничний юридичний факт або певна їх усистемлена необхідна
сукупність – юридичний склад. Так право власності на майно померлого
виникає внаслідок низки юридичних фактів: наявності складеного належним
чином заповіту, смерті спадкодавця, залучення до спадкування, подання
заяви про прийняття спадщини (фактичного вступу у спадщину, а для
об’єктів нерухомості видачі свідоцтва про спадщину та реєстрації її на
своє ім’я.

В юридичний склад як правило входять юридичні факти з матеріальним і
процесуальним (процедурним) змістом. Юридичні факти з матеріальним
змістом спрямовані на безпосередню реалізацію суб’єктивного права чи
виконання юридичного обов’язку. Юридичні факти з процесуальним змістом
стосуються дотримання порядку і умов реалізації цих прав, їх оформлення,
реєстрації тощо.

В ряді випадків юридичні факти з процесуальним змістом мають вирішальне
значення для виникнення чи реалізації права. Так право власності на
об’єкти нерухомості виникає лише після їх реєстрації і отримання
свідоцтва. Право власності на автомобіль і можливість його використання
виникає після отримання МРЕО Свідоцтва про реєстрацію технічного засобу.
Договори на передачу майнових прав інтелектуальної власності підлягають
реєстрації у Державному департаменті з прав інтелектуальної власності.
Деякі реєстраційні процедури мають диспозитивний характер.

Всі юридичні факти у праві за вольовим змістом поділяються на дія – акти
волевиявлення фізичних чи через фізичних юридичних осіб і події. Події
не зв’язані із волею людини. Це можуть бути надзвичайні і незалежні від
волі людей природні явища: землетрус, повінь, льодостав, скресання
криги, засуха тощо. Згідно ст. 7 ЗУ “Про надзвичайний стан” всі події
поділяються на дві групи: непереборна сила (форс-мажори) і техногени.
Форс мажор (від лат. vis maior) – вища, природна сила, надзвичайна і
непереборна за даних умов обставина. Вини як такої тут нема і не може
бути. Непереборна сила – зазвичай об’єктивні природні процеси що
протікають у матеріальному світі. Разом з тим із створенням спеціальних
служб – Міністерства України з надзвичайних ситуацій деяким з них
(повеням) можна запобігати. Тому при визначенні обсягу надання державної
допомоги потерпілим від стихійного лиха враховується вина самої держави.

Техногени – наслідки діяльності самої людини, що максимально наближені
до форс-мажорів, але все таки можна віднайти винних за них осіб. До
найбільш значущих можна віднести катастрофи (вибух магістрального
трубопроводу, катастрофа літака), аварії. Здебільше в них гинуть люди,
причиняється матеріальний збиток, що тягне за собою цивільно-правові
наслідки. Техногени — наслідки порушення людиною об’єктивних вимог, а
іноді і вимог здорового глузду. Так за даними розслідування гучних
аварій на шахтах України їх причина – так званий людський фактор і
здебільшого ігнорування елементарних вимог техніки безпеки. До
найбільших техногенів сучасності відноситься аварія на ЧАЕС.

Наведене дало підставу для поділу події на дві групи – абсолютні і
відносні. Абсолютні – такі природні явища які ніяким чином не зв’язані з
волевиявлення людини і її діяльністю. Це природні явища, і особливо
стихійні лиха. В той же час сучасними методами людина може викликати
певні стихійні лиха. Відносні – виникають за волевиявленням людей, але
протікають без них. Так вбивство – навмисні або ненавмисні дії, а смерть
як наслідок вбивства – результат патологічних змін в організмі
потерпілого, внаслідок яких його складові (серце, мозок інші) перестають
виконувати свої функції і людина гине. Це дає можливість диференціювати
наслідки таких подій. Так перші ведуть до компесаторних заходів
(відшкодування заподіяних лихом збитків) лише у разі наявності інших
правочинів щодо їх мінімізації (факту страхування), або прийняття
загального закону (іншого правового акту) про допомогу потерпілим, чи
надання їм гуманітарної допомоги від фізичних і юридичних осіб,
іноземних держав. Спеціальних благодійних фондів тощо. За відносних
подій їх винуватець повинен сам відшкодувати заподіяний збиток
потерпілим, якщо не доведе, що негативні наслідки сталися не з його
вини.

Особливе значення у цивільному праві має строк – період у часі, зі
сплином якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення
(ч.1 ст.240 ЦКУ), а звідси й правові наслідки. Новітнє цивільне
законодавство також оперує терміном “термін” – момент у часі, з
настанням якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення
(ч.2 ст. 240 ЦКУ). Отже настання, зміна чи припинення суб’єктивних прав
і юридичних обов’язків має часовий вимір. Темпоральність як правова
категорія сама по собі має набувальне і погашуюче значення. Так через
набувальну давність виникає право власності на річ якою особа
добросовісно володіє певний строк. Перебіг строків позовної давності
полишає можливості реалізувати матеріальне право.

Oe

O

?

?

?

h

h

h

h

h

h

h

h

h

????????????????¤?¤??????пності із іншими юридичними фактами. Так
наслідки прострочки виконання зобов’язана зв’язана з тим, що боржник у
встановлений строк не виконав покладеного на нього юридичного обов’язку.

Строки за своєю природою – об’єктивно-суб’єктивна категорія. Вони
об’єктивні за своїм природничим походженням як закономірність, але
людина своїм волевиявленням у безкінечному плині часу самостійно
визначає і строки і терміни. Відповідно строки встановлюються або
безпосередньо самим законом, або угодою сторін, або адміністративним
владно-розпорядчим актом, або самим судом.

До юридичного факту як правомірної дії можна віднести в правове
становище, правовий статус, особливо спеціальний та індивідуальний. Так,
згідно ст. 42 Конституції України, ст. 20 Закону України “Про міліцію”
державні службовці і зокрема співробітники органів внутрішніх справ не
можуть займатися підприємницькою діяльністю. В деяких випадках відомчий
підхід до своїх співробітників буває більш жорстким. Так в історії
міліції відомі випадки заборони мати на праві власності автомобілі,
члена сімей співробітників міліції займатися підприємницькою діяльністю,
управляти автомобілями за довіреностями. Якщо рішенням суду особа
визнана обмежено дієздатною чи недієздатною, то це позначається на її
можливостях бути учасником цивільних правовідносин. Якщо особа раніше
учинила навмисний злочин із застосуванням зброї, характеризується
негативно, перебуває на наркообліку то вона практично не може
реалізувати своє право на придбання мисливської зброї.

Дії поділяються у свою чергу на ряд видів: правочини – дії, що
учиняються згідно норми права і спрямовані на набуття, зміну і
припинення цивільних прав і обов’язків, неправомірні дії (злочини,
адміністративні правопорушення чи проступки, цивільні правопорушення),
адміністративні акти. Неправомірні дії по суті означають порушення прав
та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, імперативних вимог
закону й інших нормативних актів, принципів права. Самі цивільні
правопорушення мають ряд різновидів. Виходячи із системи цивільного
права України до них можна віднести:

зловживання правом. Таке правопорушення знаходиться ніби на межі і
завжди виникає необхідність доказувати, що це є дійсно зловживання
правом;

порушення вимог закону при укладені правочинів (особливо з пороками волі
та волевиявлення);

зловживання правами повіреного при представництві та передорученні;

порушення речових прав;

порушення права власності;

контрафакти у сфері інтелектуальної власності – порушення майнових і
особистих немайнових прав авторів та інших володільців прав
інтелектуальної власності;

порушення договірних зобов’язань – невиконання чи неналежне виконання
договірних зобов’язань;

завдання матеріального збитку;

причинення фізичної і моральної шкоди;

неналежне виконання обов’язків виконавця заповіту;

інші.

Неправомірні дії – небажане явище у праві яке спричиняє порушення прав і
законних інтересів учасників цивільних правовідносин, ведуть до втрати
довір’я до окремих з них, причиняють до соціальної напруги і конфліктів
у суспільстві. Тому вони повинні попереджуватися охоронними,
превентивними, виховними та іншими засобами права. Уже наявність
законодавства, що передбачає можливість впливу на порушника і захисту
прав і законних інтересів потерпілих від правопорушення осіб слугує
виконанню цих завдань права. Так, з прийняттям Закону України “Про
захист прав споживачів” права та інтереси найбільшої категорії суб’єктів
ринкових відносин – споживачів отримали належну правову охорону.
Наявність такого закону і можливість застосування передбачених в ньому
заходів впливу є пересторогою для порушників.

Слід виділяти юридичні факти й за правовим становищем суб’єктів
цивільного права. Це є випадком прояву дії закону по колу осіб. Одні з
них є загальними і стосуються всіх суб’єктів без винятку, інші – лише
певного кола осіб: фізичних або юридичних. Так, юридичні особи можуть
набувати лише такі права, які відповідають меті їх діяльності і
спеціальній правосуб’єктності.

Крім цього проводиться диференціація і серед самих осіб. Набувати право
на прибутки від підприємницької діяльності не можуть ті фізичні особи,
для котрих вона законом заборонена (ч.2 ст.42 Конституції України).
Стосовно них можуть обмежуватись і підстави набуття цивільних прав та
юридичних обов’язків. Так, для юридичних осіб підставою виникнення прав
на спадщину є лише заповіт померлої особи. Казна може спадкувати так
зване виморочне майно. Акції можуть випускати лише акціонерні
товариства, а іменні – лише закриті акціонерні товариства.

Література

Гонгало Б.М. Мысли и речи о науке гражданского права /Цивилистические
записки: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 2. М.: Статут,
-Екатеринбург: Институт частного права. 2002. –С.3-17,

Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та
перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Х., Вид-во НУВС, 2004,
160с.,

Основы научных исследований /Под ред. В.И.Крутова, В.В.Попова, М.,
Высшая школа, 1989.,

Селиванов А.О. Наука і закон. К.: Логос.-2003. –263с., Философия и
методология науки /Под ред. В.И.Купцова, М.: Аспект-Пресс, 1996;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов.
–2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;

Гражданское право. Часть І. Учебник /Под ред. Ю.К.Толстого,
А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы
гражданского права.

Похожие записи