Реферат на тему:

Види перевезень та їх правове регулювання. Договір про буксирування.
Договори про експлуатацію під’їзних колій, подачу та забирання вагонів.
Вузлові угоди

1. Види перевезень та їх правове регулювання

Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича
діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних
видів діяльності або праці (споживні вартості), втілюються у товарах,
інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо
від виконавців цих послуг.

Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від
договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від
діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не
виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це
має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання
послуги. Зобов’язання з надання послуг виникають, зокрема, з
транспортних договорів.

У ст. 6 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.
визначено загальні основи господарської діяльності підприємств
транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання
інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють
залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні,
дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на
основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і
вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних
можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що
виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної
вигоди, рівної та повної відповідальності.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні
транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин
транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення
пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні
договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори
на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під’їзних копій,
подачу і забирання вагонів тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів
транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б)
по внутрішніх водних шляхах (річкові); в) морські; г) повітряні; д)
автомобільні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії
однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці)
вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи
кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому
сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом
організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому
змішаному сполученні.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а)
каботажні — між портами України; б) міжнародні — між іноземними портами.

Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє
з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид
транспорту — трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте
відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів по
трубопроводах, регулюються або законодавством про поставки або
законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через
приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, одночасно є й
володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі.

У ЦК України (етапі 358-368) визначено загальні норми щодо договорів про
перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення
пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими
перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та
правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному
транспорті діє Статут залізниць України, затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому — Статут
внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради
Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., на морському — Кодекс
торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України
9 грудня 1994 р., на повітряному—Повітряний кодекс України, затверджений
Верховною Радою України 4 травня 1993 р. Умови перевезення пасажирів,
вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін
за ці перевезення визначаються нормативними актами України, зокрема
Статутом автомобільного транспорту України, затвердженим Радою Міністрів
УРСР 27 червня 1969 р.

Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила
перевезення на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.

2. Договір про буксирування

На морському та внутрішньоводному видах транспорту переміщення суден,
плотів або інших плавучих об’єктів може здійснюватися шляхом
буксирування їх, тобто застосування до них зовнішньої тяги, а також
методом штовхання. Найчастіше об’єктами буксирування є баржі з різними
вантажами та плоти з лісопродукцією. Володільці плотів—це організації,
що сплавляють ліс, а суден і барж — організації чи громадяни, яким вони
належать на праві власності або повного господарського відання.
Буксирувальниками виступають пароплавства (при здійсненні буксирних
операцій у портах) та порти, які мають права юридичної особи.

Буксирування здійснюється в основному на договірних засадах. Договір не
укладається тільки тоді, коли буксир і судно (об’єкт), яке буксирується,
мають один порт приписки.

За договором буксирування власник одного судна зобов’язується за
винагороду буксирувати інше судно чи інший плавучий об’єкт на певну
відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось
маневру (ст. 222 Кодексу торговельного мореплавства; ст. 126 Статуту
внутрішнього водного транспорту). Отже, договір буксирування взаємний та
сплатний. На морському транспорті договір буксирування може укладатися
як в усній, так і в письмовій формах. Так, договір портового
буксирування укладається в усній формі (ст. 229 Кодексу торговельного
мореплавства). Проте угоди про покладення обов’язків по управлінню
буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно
письмовими доказами.

» Статуту внутрішнього водного транспорту). При пред’явленні плоту або
судна до буксирування його володілець подає накладну, а пароплавство
видає йому квитанцію. Буксирування плотів морським шляхом здійснюється
за коносаментом.

За договором про буксирування кожна сторона повинна завчасно привести
своє судно (об’єкт) у такий стан, при якому можливе буксирування.
Володілець буксира не відповідає за недоліки свого судна, якщо доведе,
що вони не могли бути виявлені за умови належної турботливості
(приховані недоліки). Пароплавство повинно перевірити придатність судна
чи плоту до буксирування. Це має бути підтверджено сторонами в
технічному акті (ст. 132 Статуту внутрішнього водного транспорту).
Буксирувальник зобов’язаний буксирувати судно або інший плавучий об’єкт
на певну відстань чи протягом відповідного часу для виконання якогось
маневру, відповідно друга сторона за це сплачує винагороду.

Питання відповідальності за шкоду, заподіяну суднам і майну, що на них
перебуває під час буксирування, вирішується залежно від того, капітан
якого судна керує буксируванням. Отже, за відсутності іншої угоди сторін
відповідає володілець того судна, капітан якого керував буксируванням,
якщо він не доведе відсутності своєї вини (статті 225 і 226 Кодексу
торговельного мореплавства). При буксируваннях у льодових умовах діє
презумпція невинності буксирувальника (ст. 224 Кодексу торговельного
мореплавства). Можлива й змішана відповідальність сторін за наявності
їхньої обопільної вини. За договором річкового буксирування екіпаж судна
або плоту, що буксируються, в оперативному відношенні підпорядковується
капітанові буксира, згідно з цим пароплавство відповідає за шкоду,
заподіяну володільцеві судна (плоту). Воно звільняється від
відповідальності, якщо доведе, що шкода заподіяна, а деревина була
розкидана і не могла бути зібрана внаслідок обставин, які воно не могло
відвернути та усунення яких від нього не залежало (статті 135 і 206
Статуту внутрішнього водного транспорту).

За прострочення у буксируванні судна чи плоту пароплавство сплачує
штрафи у таких самих розмірах, як і за прострочення доставки вантажу
(ст. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту).

3. Договори про експлуатацію під’їзних колій, подачу та забирання
вагонів. Вузлові угоди

З метою максимального наближення навантажувально-розвантажувальних робіт
до місць виробництва і споживання вантажів, а також підвищення
ефективності використання перевізних засобів на залізничному транспорті
укладаються допоміжні договори: про експлуатацію залізничної під’їзної
коли або про подачу та забирання вагонів. Залізничними під’їзними
коліями вважаються колії, призначені для обслуговування окремих
підприємств та пов’язані із загальною мережею залізниць безперервною
рейковою колією. Вони можуть належати як залізниці, так і клієнтурі.

Взаємовідносини залізниці з володільцем колії регулюються договором про
експлуатацію залізничної під’їзної колії. У ньому передбачаються
кількість, порядок подачі та забирання вагонів, строки обороту вагонів і
контейнерів на під’їзній колії. Робота під’їзних колій тих підприємств,
які мають свої локомотиви, здійснюється на основі єдиного технологічного
процесу роботи під’їзної колії та станції примикання.

Нерідко під’їзною копією однієї організації користуються інші
підприємства, що мають у межах цієї колії свої склади або пов’язані з
нею своєю залізничною колією. Порядок обслуговування таких контрагентів
передбачається у договорах, які укладаються ними з володільцем колії.
Відповідальність перед залізницею за простій вагонів у контрагентів несе
володілець під’їзної колії. При обслуговуванні під’їзної колії
локомотивом залізниці між нею і контрагентом укладається договір на
подачу та забирання вагонів, за яким усі розрахунки проводяться
безпосередньо між ними.

Якщо підприємство має свої прирейкові склади та
навантажувально-розвантажувальні майданчики на під’їзних коліях, які
належать залізниці, то взаємовідносини між залізницею і підприємством
регулюються договором про подачу та забирання вагонів. Маневрову роботу,
подачу і забирання вагонів на під’їзних коліях залізниці здійснює
локомотив залізниці за плату, визначену тарифом.

Договір про експлуатацію під’їзної коли та договір про подачу і
забирання вагонів розробляються з урахуванням технології роботи як
під’їзної колії, так і станції примикання, основаної на прогресивних
технічних нормах. При визначенні кількості подач вагонів та інтервалів
між ними враховуються фронт навантаження і розвантаження, найбільша
кількість вагонів у кожній подачі, а також наявність засобів
механізації. Зазначені договори укладаються на три роки.

У договорі про експлуатацію залізничної під’їзної колії та у договорі
про подачу та забирання вагонів мають передбачатися заходи, що сприяють
прискоренню обороту вагонів, а також строки здійснення цих заходів. У
разі зміни технічного оснащення або технології роботи станції чи
під’їзної колії окремі пункти договору або весь договір на вимогу однієї
сторони може бути переглянутий до закінчення строку його дії.

При перевезеннях вантажів у прямому змішаному сполученні виникає потреба
перевантажувати продукцію з одного на інший вид транспорт. Ця перевалка
вантажів здійснюється у транспортних вузлах. Умови роботи перевалочних
пунктів визначаються вузловими угодами (договорами), що укладаються між
транспортними підприємствами, які передають і приймають вантажі у
транспортних вузлах. Вузлові угоди між залізницями і морськими та
річковими пароплавствами укладаються на три роки. Порядок розробки та
укладення вузлових угод, їх зміст визначаються правилами перевезення
вантажів у відповідних видах прямого змішаного сполучення. Наприклад, у
вузлових угодах передбачаються місця передачі вантажів, строки
навантаження і розвантаження вагонів та автомобілів, порядок приймання,
здачі і зважування вантажів, місця оформлення документів (передавальних
відомостей) тощо. У пунктах перевалки транспортні підприємства повинні
забезпечувати безперебійну і рівномірну подачу вагонів, суден та
автомобілів під навантаження перевалочних вантажів, широко розвивати
перевалку вантажів з одного виду транспорту на інший за прямим
варіантом, тобто без розвантаження у склад. Вузлові угоди за своїм
змістом близькі до договорів на подачу і забирання вагонів.

Похожие записи