Види насильницьких злочинів

На відміну від кримінального права кримінологія дозволяє класифікувати
злочини на види за однією чи декількома підставами. Такі класифікації в
науці називаються штучними. Але вони мають істотне як теоретичне так і
практичне значення. Теоретичне значення полягає в дослідженні механізму
вчинення злочинів. Практичне ж в тому, що завдяки ним можна розробити
ефективні заходи запобігання злочинності. В науці даються різноманітні
кримінологічні класифікації насильницьких злочинів. Цим питанням
займалися такі відомі вчені-кримінологи та криміналісти, як А.І.
Долгова, В.Н. Бурлаков, В.П. Сальников, А.Ф. Зелінський, М.І. Даньшин,
А.П. Закалюк та інші. Воно розроблено вченими досить детально. Але разом
з цим, основним недоліком класифікацій є те, що вони даються за однією
конкретною кримінологічною ознакою: об’єктом злочину, суб’єктом,
особливостями мотивації злочинів тощо. Більш правильним є розробка
класифікації насильницьких злочинів за комплексним показником, який буде
ураховувати особливості об’єкту злочину, способу вчинення злочину,
мотивації, особливостей особистості злочинця та потерпілого. Саме
розробка такої класифікації і є метою цієї статті.

В кримінології існують різні підстави для класифікацій насильницьких
злочинів.

Так А. І. Долгова та її колеги до насильницьких злочинів відносять: 1.
Злочини проти життя: навмисне вбивство; вбивство матір’ю новонародженої
дитини; вбивство, вчинене в стані афекту; вбивство при перевищенні меж
необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для
затримання особи, що вчинила злочин; заподіяння смерті з необережності;
доведення до самогубства; 2. Злочини проти здоров’я людини: навмисне
спричинення тяжкої шкоди; спричинення тяжкої або середньої тяжкості
шкоди здоров’ю в стані афекту; спричинення тяжкої або середньої тяжкості
шкоди здоров’ю при перевищенні меж необхідної оборони; навмисне
спричинення легкої шкоди здоров’ю, побої; мордування; спричинення тяжкої
або середньої тяжкості шкоди здоров’ю з необережності; погроза вбивством
або спричиненням тяжкої шкоди здоров’ю; примушування до вилучення
органів людини для трансплантації; 3. Злочини проти волі, честі та
гідності особи: викрадення людини; незаконне позбавлення волі; незаконне
поміщення в психіатричний стаціонар. Їх вчинення поєднане з насильством
але, як правило в цих випадках, насильство застосовується як засіб
досягнення якоїсь матеріальної мети (заволодіння власністю) тощо; 4.
Злочини проти статевої недоторканості та статевої свободи: згвалтування,
насильницькі дії сексуального характеру; примушування до дій
сексуального характеру. Вчені вважають, що насильницьким є злочин, в
якому насильство є елементом мотивації, а не просто засобом досягнення
мети. І на цій підставі до насильницьких злочинів ними не включаються
розбій, грабіж, захоплення заручників, тероризм та інші злочини, в яких
знаходить свій прояв так зване інструментальне насильство [8, с. 439].

B.Н. Бурлаков, В.П. Сальников до насильницьких злочинів відносять в
першу чергу, навмисні вбивства, тілесні ушкодження, згвалтування та
хуліганство. Віднесення хуліганства до насильницьких злочинів
обґрунтовується ними наступним: насильницькі злочини та хуліганство — це
тісно пов’язані та такі, що обумовлюють один одного кримінальні явища.
Послаблення боротьби з хуліганством призводить через деякий час до
збільшення числа тяжких насильницьких злочинів, а посилення боротьби з
ним — до зниження кількості останніх; значна кількість насильницьких
злочинів вчиняється з хуліганських спонукань; більшість хуліганських
проявів поєднане з насильством над особою, нанесенням їй побоїв та інших
тілесних ушкоджень; насильницькі злочини і хуліганство мають близькі
кримінологічні та віктимологічні характеристики. На думку вчених,
єдність хуліганства та інших насильницьких злочинів обумовлена
соціально-психологічним механізмом злочинної поведінки, в основі якого
лежить агресивно-негативне відношення до особи, її недоторканості,
життю, здоров’ю, честі та гідності. Ці злочини відрізняються високим
ступенем суспільної небезпеки і особливою тяжкістю наслідків. Саме ці
злочини визначають характеристику всієї насильницької злочинності і
впливають на стан злочинності в цілому і безпеки особи в державі [9, с.
262-263]. Ми погоджуємося з тим, що хуліганство слід відносити до
насильницьких злочинів. Але не любе хуліганство, а лише таке, що
пов’язане з застосуванням фізичного або психічного насильства при
порушенні громадського порядку.

C.М. Іншаков виділяє два основних види насильницьких злочинів: 1.
насильницько-егоістичні, коли насильство є сутністю кримінальної
мотивації і приносить задоволення особі самим процесом вчинення
злочинного діяння; 2. корисливо-насильницькі, коли насильство є способом
досягнення певного результату і інструментом вирішення тих чи інших
проблем [5, с. 29].

Ю.М. Антонян вважає, що до насильницьких злочинів входять всі ті, які
дійсно включають насильство. Розбій, грабіж та вимагательство визнаються
корисливо-насильницькими злочинами. Але на думку вченого, їх можна
назвати і насильницько-корисливими, або взагалі насильницькими тому що,
недоторканість особи, її здоров’я, честь та гідність повинні цінуватись
вище ніж майно [2, с. 224]. Ми погоджуємося з відношенням до розбою,
грабежу, вимагательству, як до насильницьких злочинів, але вони є не в
«чистому виді» насильницькими, а саме корисливо-насильницькими. Бо в них
превалює саме корислива мета та мотив, які є обов’язковими для
суб’єктивної сторони складу цих злочинів. Ю.М. Антонян вказує на те, що
найбільш інформативним є такий критерій, як спосіб вчинення злочину.
Згідно з цим критерієм насильницькі злочини він поділяє на чотири групи:
1. злочини, які вчиняють із застосуванням фізичної сили, тому числі
вбивства, тілесні ушкодження, побої, мордування. До них відноситься і
інші злочини, які вчиняються із застосуванням фізичного насильства:
хуліганство, згвалтування, грабіж, розбій, вимагательство, викрадення
дитини, викрадення жінки для вступу в брак, незаконне позбавлення волі,
захоплення заручників, перевищення влади або службових повноважень,
примушування до давання неправдивих показів, втеча з місць позбавлення
волі, викрадення транспортних засобів, викрадення повітряного судна,
окремі воїнські злочини; 2. злочини, які кваліфікуються по тим же
статтям, що і злочини першої групи але які вчинені з застосуванням
психічного насильства у вигляді погроз життю та здоров’ю самого
потерпілого або його близьким або рідним або іншим особам; 3. злочини,
які вчиняються способом психічного насильства: образа, наклеп, порушення
недоторканості житла, таємниці листування, телефонних та телеграфних
повідомлень, розголошення таємниці усиновлення, примушування жінки до
вступу в статевий зв’язок, доведення неповнолітнього до стану
алкогольного сп’яніння, злочини проти правосуддя, проти свободи
віросповідання, порушення законодавства про працю. При цьому шантаж,
вимагательство не спрямовані життя та здоров’я, а, як правило,
супроводжуються позбавленням прав, свобод, матеріальних благ,
спричиняють моральні травми, примушують до виконання небажаних дії, в
тому числі і таких, що принижують потерпілого; 4. ця група схожа на
третю, але істотно відрізняється від неї за суб’єктом. Ним є посадова
особа, яка вчиняє «інтелектуальне» насильство. Це — перевищення влади
або службових повноважень, притягнення завідомо невинного до
кримінальної відповідальності, винесення завідомо неправосудного вироку,
рішення, ухвали або постанови, завідомо незаконний арешт або затримання,
незаконне поміщення в психіатричну лікарню, переслідування громадян за
критику, відмова в прийомі на роботу або звільнення вагітної жінки або
матері, яка годує дитину. В цих злочинах застосування насильства є не
основною метою, а результатом, який припускається; 5. окремим видом
насильницького злочину є жорстоке поводження з тваринами [3, с. 6467].
Слід зазначити, що це класифікація насильницьких злочинів саме в
широкому сенсі цього слова.

іжособистісним конфліктом. Мета такого злочину є досягнутою після
закінчення насильства; 3. злочини, в яких, мотив та мета є настільки
близькими за змістом, що мета досягається в процесі вчинення
насильницьких дій [1, с. 6].

Автор цієї роботи проти відношення до категорії насильницьких злочинів
вандалізму, та інших злочинів, які характеризуються так званим «майновим
насильством». Насильницьким злочином заподіюється шкода (фізична та
(або) психічна) іншій людині. Без сумнівів одночасно з нею може бути
заподіяна шкода і майну. Без фізичної (психічної) шкоди або без реальної
можливості заподіяння такої шкоди немає насильницького злочину.

Наведені вище класифікації мають істотне теоретичне та практичне
значення, підставою їх розмежування є одна кримінально-правова ознака
або інша, яка на наш погляд, не дає повної характеристики вчиненого
суспільно небезпечного діяння і тому автор вважає, що класифікацію
насильницьких злочинів слід проводити за комплексною ознакою. Слід
вказати на те, що це саме кримінологічна класифікація. Перед тим, як
дати власну класифікацію насильницьких злочинів автор пропонує декілька
тез, які дозволять зрозуміти чому дається саме така класифікація: автор
дає саме кримінологічну класифікацію, яка не пов’язана з безпосереднім
об’єктом злочину; класифікація насильницьких злочинів проводиться за
комплексною підставою, яка включає в себе об’єкт злочину, спосіб
вчинення злочину, особливості мотивації, особливості особистості
злочинця та потерпілого; автор в цій класифікації об’єднує насильницькі
злочини, які вчиняють за допомогою як фізичного, так і психічного
насильства, бо досить часто вони застосовуються одночасно при скоєнні
таких злочинів; автор дотримується позиції, що корисливо-насильницькі
злочини (насильницький грабіж, вимагательство, розбій) слід відносити до
насильницьких злочинів. Ми погоджуємося з А.Ф. Зелінським та О.М.
Бандуркою, які наголошують на тому, що корислива мотивація деяких видів
агресивної поведінки не виключає загальної ворожості та екстремістської
спрямованості посягань на особистість, бо неможливо наносити ушкодження,
погрожувати смертю, не бажаючи смерті або іншої шкоди потерпілому [4, с.
9]. Тому ці злочини слід відносити до категорії насильницьких, а точніше
корисливо-насильницьких. До насильницьких злочинів ми відносимо лише
навмисні дії, тому що навіть якщо і необережним злочином наноситься
істотна фізична (психічна шкода) потерпілому, ці дії більш схожі на
злочини, які вчиняються шляхом порушення певних правил. Насильство
(фізичне або психічне) є лише активними навмисними суспільно
небезпечними діями.

Ураховуючи вищенаведене автор пропонує класифікувати насильницькі
злочини на наступні види: 1. злочини проти життя та здоров’я, волі,
честі та гідності (навмисні вбивства: просте, при обтяжуючих, при
пом’якшуючих обставинах; доведення до самогубства; умисне нанесення
тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, тому числі і при
пом’якшуючих обставинах, погроза вбивством, погроза знищення майна
загальнонебезпечним способом, побої і мордування, катування, незаконне
позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, незаконне
поміщення в психіатричний заклад; 2. корисливо-насильницькі злочини:
насильницький грабіж; розбій; вимагательство; бандитизм; 3. насильницькі
злочини, які посягають на державу, громадську безпеку, громадський
порядок та порядок управління: тероризм; диверсія; напад на об’єкти, на
яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення; погроза
вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали; злісне
хуліганство; 4. насильницькі злочини проти представників влади, інших
службових осіб та осіб, які виконують свої професійні обов’язки:
примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових
обов’язків; посягання на життя державного чи громадського діяча; опір
представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену
громадського формування з охорони громадського порядку і державного
кордону або військовослужбовцеві; погроза або насильство щодо працівника
правоохоронного органу; погроза або насильство щодо державного чи
громадського діяча; посягання на життя працівника правоохоронного
органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону або військовослужбовця; погроза або насильство щодо
службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок;
погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного;
посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з
їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; дії, що
дезорганізують роботу виправних установ; погроза або насильство щодо
захисника чи представника особи; посягання на життя захисника чи
представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням
правової допомоги; деякі військові злочини, як пов’язані із
застосуванням фізичного або психічного насильства до військових
службових осіб; 5. насильницькі злочини представників влади або інших
службових осіб: перевищення влади або службових повноважень, що
супроводжується насильством; катування, що вчинене працівниками
правоохоронних органів; примушування давати показання ; перевищення
військовою службовою особою влади чи службових повноважень; 6.
насильницькі статеві злочини: згвалтування; насильницьке задоволення
статевої пристрасті неприродним способом; примушування до вступу в
статевий зв’язок Автор погоджується з Л.М. Кривоченко, яка вважає, що
практичні потреби суспільства повинні знаходити своє відображення в
класифікації злочинів, визначати її задачі. Класифікація злочинів
викликана до життя потребами удосконалення практики боротьби зі
злочинністю, поглибленням диференціації відповідальності в залежності
від тяжкості злочині [7, с. 17]. Такої ж думки дотримується і М.І.
Загородніков. Він наголошує, що природна класифікація це та, в основі
якої лежить істотна ознака, яка визначає природу предметів та явищ, що
вивчаються. Класифікація злочинів за ступенем суспільної небезпеки є
природною. В основі штучної класифікації лежить ознака, вільно взята, та
яка має значення з практичної точки зору для цілей здійснюваного
дослідження. Штучні класифікації поширені в кримінології. Вони мають
важливе значення для кримінологічного аналізу злочинності, для розробки
профілактичних заходів, які спрямовані на її запобігання [6, с. 16].

В класифікації, яка дається автором ураховані особливості об’єкту
злочину, способу вчинення злочину, мотивації, особливостей особистості
злочинця та потерпілого. Це має істотне значення для кримінологічної
характеристики та розробці заходів запобігання насильницької злочинності
в цілому, та її окремих проявів в різних сферах життєдіяльності
суспільства.

В подальшому автором планується вивчення сучасної насильницької
злочинності з урахуванням даної класифікації.

Література:

1. Алексеева М.А. Личность осуждённого за насильственные преступления и
предупреждение специального рецидива : автореф. дис. на здобуття наук.
ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. «Кримінальне право та
кримінологія, кримінально-виконавче право» / М.А. Алексеева. — М., 1986.
— 18 с.

2. Антонян Ю.М. Криминология. Избранные лекции / Ю.М. Антонян. — М. :
Логос, 2004. — 448 с.

3. Антонян Ю.М. Насильственная преступность в России. (Актуальные
вопросы борьбы с преступностью в России и за рубежом / Ю.М. Антонян. —
М. : РАН УНИОН, 2001 — 104 с.

4. Бандурка А.М. Вандализм. / А.М. Бандурка, А.Ф. Зелінський. — Х. :
Университет внутренних дел, 1996. — 199 с.

5. Иншаков .М. Криминология. Практикум / С.М. Иншаков. — М. :
Юриспруденция, 2001. — 304 с.

6. Классификация преступлений и ее значение для деятельности органов
внутренних дел / под ред. Н.И. Загородникова. — М. : Московская Высшая
школа милиции МВД СССР, 1983. — 84 с.

7. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений / Л.Н. Кривоченко. — Х. :
Вища школа, 1983. — 128 с.

8. Криминология : учебник для юридических вузов / под ред. А.И.
Долговой. — М. : Инфра-М-Норма, 1997. — 784 с.

9. Криминология : учебник для юридических вузов / под ред. В.Н.
Бурлакова, В.П. Сальникова. — СПб. : Санкт-Петербургская академия МВД
России, 1998. -576 с.

10. Держава та регіони, Серія: Право 2009 р., № 2, с. 48–51

Похожие записи