Реферат на тему:
Види міжнародних економічних договорів
Основою поділу будь-яких договорів, зокрема і міжнародних економічних, є
їх класифікація. Найчастіше зустрічаються такі види договорів: 1)
односторонні, двосторонні та багатосторонні; 2) оплатні й безоплатні; 3)
формальні, реальні й консенсуальні.
При поділі на односторонні й двосторонні договори береться до уваги те,
що одна чи дві сторони мають відповідні обов’язки. Якщо договірні
зобов’язання має лише одна сторона, то це — односторонній договір, якщо
дві — двосторонній договір. Більшість договорів є двосторонніми. До
односторонніх належать лише окремі види договорів, наприклад договір
дарування.
Двосторонні договори — це такі договори, в яких обидві сторони мають
взаємні зобов’язання і відповідні права, тобто коли кожна зі сторін
виступає і як кредитор, і як боржник.
Як уже зазначалося, міжнародні економічні договори (угоди) мають в
основному двосторонній характер. Прикладом двостороннього договору є
Угода між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про торговельне
співробітництво, текст якої наводиться нижче.
Угода
між Урядом України
і Урядом Турецької республіки
про торговельно-економічне співробітництво
Уряд України і Уряд Турецької Республіки, що надалі іменуються Договірні
Сторони, прагнучи зміцнювати та розширювати взаємовигідні
торговельно-економічні відносини між своїми країнами на стабільній і
збалансованій основі, підтверджуючи своє бажання зміцнювати історичні
відносини дружби та добросусідства, що базуються на принципах рівності
та взаємної поваги і вигоди, вирішили укласти угоду про
торговельно-економічне співробітництво між своїми країнами.
Договірні Сторони вживатимуть усіх необхідних заходів для розвитку і
розширення торговельно-економічних зв’язків на довгострокових,
стабільних і збалансованих засадах і зміцнюватимуть економічне
співробітництво в межах існуючих можливостей і відповідно до чинного
національного законодавства.
З цією метою Договірні Сторони створюватимуть сприятливі умови для
стабільного співробітництва між відповідними установами та організаціями
двох країн.
Стаття 2
Договірні Сторони надаватимуть одна одній режим найбільшого сприяння
відповідно до системи мита та митних зборів кожної країни, пов’язаних з
імпортом та експортом. Ці положення не будуть поширюватись на: а)
переваги, що надаються будь-якою з Договірних Сторін сусіднім країнам з
метою полегшення прикордонної торгівлі; б) переваги, що виникають при
укладенні угод, які ведуть до створення митного союзу або зони вільної
торгівлі, членом яких є або може стати кожна зі Сторін;
в) переваги, що припускаються при укладенні спеціальних угод у сфері
торговельно-економічних відносин із країнами, що розвиваються.
Стаття 3
Договірні Сторони, відповідно до своїх законів, правил і встановленого
порядку, сприятимуть через свої відповідні установи полегшенню та
прискоренню видачі експортних та імпортних ліцензій для виконання
контрактів, підписаних на основі положень цієї Угоди.
Стаття 4
Договірні Сторони з метою сприяння доступу на ринки одна одної та
розвитку двосторонньої торгівлі домовилися підтримувати і прискорювати
процес обміну інформацією, заохочувати контакти між представниками
ділових кіл, обмін делегаціями, сприяти їх участі в міжнародних
виставках та ярмарках, що проводяться в обох країнах.
Вони будуть заохочувати відкриття представництв зовнішньоторговельних
організацій, компаній, фірм, банків тощо на територіях одна одної
відповідно до своїх законів та встановленого порядку.
Стаття 5
Імпорт та експорт товарів і послуг буде здійснюватись на основі
контрактів, що укладатимуться між фізичними та юридичними особами обох
країн із застосуванням світових цін і відповідно до їх законів і правил
та міжнародної торговельної практики. Жодна з Договірних Сторін не буде
нести відповідальності за зобов’язаннями фізичних та юридичних осіб, які
виникатимуть щодо таких комерційних контрактів.
Стаття 6
Договірні Сторони робитимуть усе необхідне для звільнення від митних
податків і платежів імпортованих зразків продукції, а також товарів, що
експонуються на ярмарках і виставках.
Усі розрахунки і платежі, які стосуються імпорту та експорту товарів і
послуг між двома країнами, здійснюватимуться у вільно конвертованих
валютах відповідно до чинного у кожній з країн валютного законодавства.
Стаття 8
Договірні Сторони заохочуватимуть інвестиційне та технічне
співробітництво між двома країнами, зокрема шляхом створення спільних
підприємств на їх територіях для потреб як своїх внутрішніх ринків, так
і ринків третіх країн.
Крім названих напрямів співробітництва, Договірні Сторони визнали
можливим взаємодіяти у таких сферах: сільське господарство і харчова
промисловість; модернізація легкої промисловості; суднобудівництво;
виробництво медичного устаткування; засоби зв’язку; транспорт;
будівництво; туризм.
Стаття 9
Беручи до уваги важливість банківської сфери у розвитку взаємної
економічної і торговельної діяльності, Договірні Сторони домовилися
підтримувати співробітництво між своїми банками.
Стаття 10
Договірні Сторони вирішили створити українсько-турецьку міжурядову
економічну комісію для сприяння виконанню цієї Угоди, розгляду питань,
які виникають у ході її реалізації і для підготовки рекомендацій своїм
Урядам щодо подальшого розширення двосторонніх економічних і
торговельних зв’язків.
Комісія складатиметься з представників Урядів обох країн. Її засідання
відбуватимуться почергово в Україні і Туреччині у взаємно погоджені
строки.
У разі необхідності Договірні Сторони можуть залучати до роботи комісії
експертів і радників.
Стаття 11
При закінченні строку дії цієї Угоди застосування її положень
продовжуватиметься стосовно всіх невиконаних зобов’язань по контрактах,
укладених у період чинності цієї Угоди.
Стаття 12
Ця Угода набирає чинності з того часу, коли Договірні Сторони
повідомлять одна одну по дипломатичних каналах про виконання необхідних
національних процедур для її затвердження.
F
ня дії цієї Угоди щонайменше за шість місяців до закінчення строку її
дії.
Здійснено в м. Анкарі 4 травня 1992 р. у двох примірниках, кожний
українською та турецькою мовами, причому обидва тексти мають однакову
силу.
За Уряд України За Уряд Турецької Республіки
Друга група договорів — оплатні і безоплатні. Практика міжнародного
економічного співробітництва та зовнішньоекономічних відносин свідчить
про те, що переважно договори укладаються на взаємовигідній, оплатній
основі. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів
міжнародного права — принципу взаємовигоди. У межах оплатних договорів,
коли одна зі сторін отримує якусь користь, вона повинна забезпечити
іншій стороні відповідну, як правило, еквівалентну вигоду. Так, протягом
семи місяців 1992 р. тривали дискусії щодо оплати газу, який повинен
надходити з Туркменістану в Україну. Врешті-решт, у вересні 1992 р. був
підписаний договір на поставку газу без урахування витрат на його
транспортування.
Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна
компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними,
договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від
оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін.
Якщо розглядати договори та зовнішньоекономічні угоди (контракти) з
погляду яких-небудь фактичних обставин, то їх можна поділити на
формальні, реальні та консесуальні.
До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім
взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Відповідно до
чинного в багатьох країнах законодавства недотримання форми договору
веде до визнання його недійсним з усіма негативними наслідками, що
випливають з цього. Як правило, згода, до якої дійшли сторони, має бути
викладена у письмовому документі, який підписується сторонами, а якщо це
передбачено законодавством, то й зареєстрована у відповідних державних
органах (нотаріаті, суді та деяких інших). У Законі України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 6) зазначено, що форма
зовнішньоекономічної угоди визначається правом її укладення. Угода, яку
укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною через недодержання
форми, якщо додержані вимоги законів України.
Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише досягнення
згоди, а й їх гарантоване виконання. До цієї групи договорів відносять,
наприклад, договори позики, застави, зберігання. Проте в законодавстві
Швейцарії, Польщі, Угорщини та Югославії чітко простежується тенденція
ігнорування існування поняття реального договору, нехтування
необхідності відмежування реальних договорів від консенсуальних. І це
слід враховувати при укладенні договорів із суб’єктами
зовнішньоекономічної діяльності цих країн.
Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов
досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності
не в момент виконання, а в момент досягнення згоди.
Існує й інша, набагато ширша, класифікація міжнародних договорів.
Міжнародні економічні договори можна поділити на кілька видів і за їхнім
змістом. Розглянемо окремі види цих договорів.
Торговельні договори (інколи вони мають ще й інші назви, а саме:
«договір про торгівлю і мореплавство», «договір про торгівлю і
судноплавство», «торговельна угода» тощо) встановлюють принципи
торговельно-економічних відносин між двома країнами, а також закріплюють
певні норми (правила), що створюють правову базу таких відносин. У межах
цих договорів вирішуються питання митного збору, торговельного
мореплавства, транспорту, діяльності торговельних представництв та іншої
діяльності юридичних та фізичних осіб на території відповідної держави.
Угоди про товарообіг укладаються між урядами країн. У них обумовлюються
найменування (асортимент) і кількість товарів, які поставляються з
однієї країни в іншу протягом відповідного періоду, інші питання.
Угоди про товарообіг тісно пов’язані з угодами про платежі, в яких
визначено порядок їх здійснення.
Угоди про економічне і технічне співробітництво, як правило, мають
комплексний, дещо універсальний і довгостроковий характер, оскільки в їх
межах здійснюється діяльність зовнішньоекономічного характеру в різних
галузях економічного і промислово-технічного співробітництва. Прикладами
таких угод можуть бути угоди про економічне і технічне сприяння в
будівництві підприємств та інших об’єктів.
Угоди про науково-технічне співробітництво передбачають діяльність
зовнішньоекономічного характеру на основі дво- і багатосторонніх
договорів у конкретних галузях науки і техніки.
Довгострокові програми розвитку промислового і науково-технічного
співробітництва — різновид, як правило, двосторонніх договорів,
розрахованих на тривалу перспективу в окремих напрямах або галузях
співробітництва.
Кредитні угоди — договори, в яких визначаються основні умови та принципи
надання міждержавних кредитів.
Угоди про режим інвестицій укладаються між окремими країнами і
визначають порядок усіх видів майнових цінностей, що вкладаються у
відповідні підприємства, галузі економіки.
Податкові угоди спрямовані на усунення подвійного оподаткування товарів,
послуг, що надаються в межах економічного та науково-технічного
співробітництва.
Міжнародна договірна практика виробила й інші види договорів та угод,
більш детальна характеристика яких буде дана в інших розділах
підручника.
Література
Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо,
1975.- 408с.
Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична
література, 2002.- 324с.
Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ,
2002.- 312с.
Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.
Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів
юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.-
210с.- 9.58
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
