Реферат на тему:

Види адвокатської діяльності

Адвокати дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і
письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші
документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах,
які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних
органах перед громадянами та юридичними особами; подають юридичну
допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове
забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян
і юридичних осіб, виконують свої обов’язки відповідно до
кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та
попереднього слідства.

Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені
законодавством.

У коментованій статті Закону чітко простежується думка законодавця про
те, що адвокат, надаючи консультації та роз’яснення з юридичних питань,
складаючи скарги, заяви та інші документи, не може виходити за межі
своєї професійної право-суб’єктності. Тобто у своїх відносинах з
клієнтом він має спиратися виключно на норми законодавства, приписи
права, залишаючи поза дужками власні інтереси, політичні чи соціальні
вподобання, побутову емоційність. Закон чітко зазначає, що консультації
та роз’яснення, які надаються громадянам або представникам юридичних
осіб, можуть стосуватися лише юридичних питань, а довідки, усні чи
письмові, складаються лише щодо законодавства. Це означає, що адвокат у
своїх усних консультаціях чи документах, які він видає (довідки з
законодавства; правові висновки; меморандуми щодо застосування права
тощо) повинен наводити ті чи інші норми законодавства та практику їх
застосування.

Підставою для подання будь-якого виду правової допомоги є угода з
клієнтом або відповідний документ про призначення захисника особою, яка
провадить дізнання, слідчим, судом. Документом, що підтверджує
повноваження адвоката у конкретній справі, є ордер, який має
виписуватися на підставі зазначеної угоди (п. 10 «є» Положення про Вищу
кваліфікаційну комісію адвокатури, ст. 113 ЦПК). Слід також зазначити ,
що в господарських судах та деяких «інших державних органах» адвокати
діють на підставі довіреності, яка видається фізичною особою чи
юридичною особою, інтереси котрої представляються (див., наприклад, ст.
28 ГПК, ст. 115 ЦПК). Однак помилковою є позиція, яка обстоюється
працівниками декотрих державних органів (наприклад, органів реєстрації
актів цивільного стану), які не визнають ордер як документ, що
підтверджує повноваження адвоката.

При поданні таких видів правової допомоги, як консультації, роз’яснення
з правових питань, довідки щодо законодавства, складання окремих
правових документів, може укладатися угода у спрощеній письмовій формі,
або в усній — коли правова допомога надається безоплатно (ч. 1 ст. 16
Правил адвокатської етики).

Якість подання правової допомоги адвокатом контролюється адвокатським
об’єднанням, членом якого він є. Щорічно має складатися звіт про це за
результатами проведених перевірок. За запитом
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатське об’єднання направляє
звіт про якість подання правової допомоги. У разі необхідності комісія
має право перевірити його достовірність. Перевірка може бути проведена
за ініціативою комісії або за поданням палати і в разі надходження до
КДКА (або палати) скарг чи інших документів про низький рівень наданої
правової допомоги адвокатом адвокатського об’єднання або адвокатом, який
практикує індивідуально, або про вчинені адвокатом порушення. У разі
підтвердження цього факту до адвоката може бути застосовано
дисциплінарне стягнення (ст. 181 Положення про
кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури).

Значні труднощі викликало застосування на практиці положення Закону про
те, що адвокати мають право посвідчувати копії документів у справах, які
вони ведуть. Звичайно, право адвоката посвідчувати копії документа не
наділяє його правом здійснювати нотаріальні дії. Таке посвідчення не є
тотожним нотаріальному посвідченню. Втім, дана норма Закону надала
адвокатам значно більше суто практичних можливостей реалізувати інтереси
своїх клієнтів, перш за все у цивільних та господарських справах. Деякі
адвокатські об’єднання оздобилися кутовим штампом (за наявності дозволу
відповідних органів МВС), який може мати, приміром, такий вигляд:

Я,________________________________________________________________.

адвокат адвокатського об’єднання _____________________________________

___________________, (індентифікаційний код _________________________)

на підставі статті 5 Закону України «Про адвокатуру» посвідчую копію
цього документа у справі № ___________, яку я веду на підставі Угоди про
подання правової допомоги № ______ від
______________________________________

Дата _________________________ Підпис
_________________________

Такий штамп, звичайно, повинен містити власний підпис адвоката, а також
скріплюватися круглою печаткою адвокатського об’єднання (або адвоката,
який займається адвокатською діяльністю індивідуально).

Здійснення представництва в суді у цивільних справах регулюється
Цивільним процесуальним кодексом України. Зокрема, ст. 110 ЦПК
передбачає, що громадяни можуть вести свої справи в суді через своїх
представників; при особистій участі у справі вони також вправі мати
представника. Справи юридичних осіб у суді також можуть вести їх
представники. Представниками можуть бути, серед інших осіб, адвокати,
які підтверджують свої повноваження ордером (ст. 112, 113 ЦПК). Отже,
виконання обов’язків представника на підставі ордера, а не довіреності,
не надає адвокату тих повноважень, які виникають згідно зі ст. 115 ЦПК,
у якій зазначено, що кожна з перелічених дій має бути спеціально
обумовлена у виданій представнику довіреності.

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України адвокати
виконують свої обов’язки не тільки у процесі дізнання та на досудовому
слідстві (як зазначено у ч. 1 ст. 5 Закону), а також і в суді. Закон
«Про адвокатуру» встановив право адвоката при здійсненні професійної
діяльності захищати права та інтереси громадян за їх дорученням в усіх
органах, до компетенції яких належить вирішення відповідних питань, і
збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази у
кримінальних справах, виконувати інші дії, передбачені законодавством
(ст. 6 Закону). Адвокат як захисник здійснює захист підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, крім цього може
виконувати повноваження представника потерпілого, цивільного позивача,
цивільного відповідача. Адвокат, керуючись ст. 59 Конституції про право
кожного на правову допомогу, може надавати її свідку. Однак
Кримінально-процесуальним кодексом не передбачені відповідна процедура
допуску адвоката, який представляє інтереси свідка, та його участі у
справі, права і обов’язки тощо.

Захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного адвокат здійснює,
користуючись наданими йому Законом «Про адвокатуру» і кодексом правами
(ст. 48 КПК) та керуючись встановленими щодо адвоката-захисника
обов’язками. Захисник запрошується підозрюваним, обвинуваченим,
підсудним чи засудженим або його законними представниками, іншими
особами за проханням або згодою підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного, засудженого (ст. 47 КПК). У випадках, коли ці особи не
обрали захисника, він може бути призначений особою, яка провадить
дізнання, слідчим, судом через керівника адвокатського об’єднання (ст.
47 КПК), при цьому в передбачених законом випадках участь захисника є
обов’язковою і забезпечується за рахунок держави, але відшкодування
державі витрат у цьому разі за згодою засудженого або осіб, які несуть
майнову відповідальність за його дії, може бути покладено на них (ст. 93
КПК).

Здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених чинним
законодавством, розглядається Правилами адвокатської етики як важливий
професійний обов’язок (ст. 50).

Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 268)
передбачена участь адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за
законом має право на подання правової допомоги особисто чи за дорученням
юридичної особи, у розгляді справи як захисника. Така редакція статті
відповідає рішенню Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 р.
№ ІЗ-рп/2000 (справа про право вільного вибору захисника) щодо допуску
до участі у кримінальному судочинстві і розгляді справ про
адміністративні правопорушення не тільки адвокатів, а й інших юристів —
«фахівців у галузі права», які за законом мають право на подання
правової допомоги. Причому серед осіб, котрі беруть участь у провадженні
у справі про адміністративне правопорушення, названо захисника (ст. 271
КпАП). З огляду на зазначені повноваження він фактично є представником
особи (від її імені вправі подавати скарги, діє за довіреністю тощо).
Фактично до внесення Законом України від 5 квітня 2001 р. № 2342-ІІІ
змін у згадану статтю саме таку функцію і виконував адвокат. Конституція
України (ст. 59) встановила, що адвокати здійснюють захист від
обвинувачення і надають правову допомогу. В адміністративному
провадженні, на відміну від кримінального, де є обвинувачений, існує
особа, яка притягається до адміністративної відповідальності протоколом
про адміністративне правопорушення. Особа, яка притягається до
адміністративної відповідальності, має право при розгляді справи
користуватися юридичною допомогою адвоката та іншого фахівця в галузі
права, який за законом має право на подання правової допомоги (ст. 268).
Отже, посилання на захист чи захисника у про вадженні в справах про
адміністративне правопорушення відсутні. Конституція України проголошує
право на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (ст. 63), а не
особи, щодо якої порушено адміністративне провадження. Пропозиція
Конституційного Суду України поширити термін «захисник» на випадки
захисту громадянами прав, що виникають з цивільних, трудових, сімейних,
адміністративних та інших правовідносин, не підтверджена достатніми
правовими аргументами і була піддана критиці, зокрема у заяві Спілки
адвокатів України.

Адвокат має право на подання правової допомоги без обмежень її видів,
оскільки Конституція України гарантує право кожного на правову допомогу,
без будь-яких винятків, шляхом вільного вибору захисника своїх прав (ст.
59). Отже, посилання в Законі «Про адвокатуру» на те, що адвокат може
здійснювати інші види (крім зазначених у ч. 1 ст. 5) юридичної допомоги,
передбачені законодавством, обмежує діяльність адвоката і не відповідає
Конституції України.

Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради України,
1993 р., №9, ст.62; 2002 р., №16, ст.114; 2002 р.,№29, ст.194.

Положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури від 5 травня 1993
р.

Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань.

Проект Закону України “Про адвокатуру” (на заміну раніше поданих № 3061
від 23.04.2004 р., № 3061-1 від 30.10.2003 р., № 5187 від 27.02.2004 р.)

Цивільно-процесуальний Кодекс України. – К., 2000.

Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України.
– К. – Юрінком інтер. – 1997. – 307 с.

Адвокат. — 2001. — № 5-6. – С.20-22.

Ефіменко О.В., К.В. Манжул. Основи галузевого законодавства. –
Кіровоград. – 1998. – 305 с.

Ермакова С.В. Практические советы юристам. — Симфирополь, 1997. – 190 с.

Історія адвокатури України / За ред. Т.В.Варфоломеєвої, О.Д.Святоцького.
К., 1992. – 145 с.

Михеєнко MM., Шибіко В.П., Дубинский А.Я. Науково-практичний коментар
Кримінально-процесуального кодексу України. К., 1997. – 340 с.

Святоцкий А.Д. Адвокатура и защита прав граждан. Львов, 1992. – 160 с.

Святоцъкий О.Д., Медведчук В.В. Адвокатура: історія і сучасність. К.,
1997. – 170 с.

Похожие записи