РЕФЕРАТ

на тему:

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні

ПЛАН

ВСТУП

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ – ЄДИНИЙ ОРГАН ЗАКОНОДАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

ПОВНОВАЖЕННЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

ЗАКОНОДАВЧІ ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної
влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян
України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це
випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви
парламенту — «Верховна Рада України».

Що стосується вищих органів державної влади України то до них
відносяться: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів
України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий
Арбітражний Суд України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада
України.

Саме про Верховну Раду України та її конституційний статус піде мова у
цій роботі.

1. Верховна Рада України — як орган

законодавчої влади України

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної
влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації
державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона
сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип
поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один
від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус
найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис
парламенту України — єдиного, загальнонаціонального, представницького,
колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу
законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади
є його єдиюгість, виключність, універсальність в системі органів
державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої
держави, тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади,
його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади —
загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в
період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її
Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної
влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян
України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це
випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви
парламенту — «Верховна Рада України».

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає
насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з
450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови
обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82
Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних
засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти
Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім
випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн,
полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних
депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони
проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права
шляхом таємного голосування.

Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в
тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири
роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада,
за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради
починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного
року (ст, 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не
пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів
виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні
засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити
повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших
результатів реформування держави, державної влади, в тому числі
законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності
України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган
законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став
реальним органом законодавчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі
органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в
системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він
здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої
і судової влади, є загальним представником народу і виразником його
волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної
влади та з суб’єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

2. Повноваження Верховної Ради України

Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які
визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і
призначенням можна поділити на декілька груп. Найважливішими є
повноваження щодо: внесення змін до Конституції України; прийняття
законів; визначення засад політики держави та програм суспільного
розвитку; взаємовідносин Верховної Ради і Президента України; формування
інших державних органів; організації адміністративно-територіального
устрою нашої країни; здійснення зовнішніх функцій держави, а також
бюджетні та контрольні повноваження.

Верховна Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету
Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його
відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути
розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України
(однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція
недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї
проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від
конституційного складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів
можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його
відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це
питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також
протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці
правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них
нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над
іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про
відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї
гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може
розглядатися).

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,
передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань,
визначених статтею 73 Конституції України;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до
нього; контроль за виконанням Державного бюджету України,
прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6)затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля тощо.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно
до Конституції України віднесені до її відання.

3. Законодавча функція Верховної Ради України

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні
повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу
законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій
(законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не
єдиною.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу
законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи
державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох
функцій держави, як об’єктних, зумовлених змістом діяльності держави
(політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і
інших функцій, зокрема «технологічних», владних функцій (законодавчої,
установчої тощо).

Головними функціями Верховної Ради є:

1) законодавча;

2) установча (державотворча, організаційна);

3) функція парламентського контролю.

До функцій Верховної Ради часом зараховують також бюджетно-фінансову та
зовнішньополітичну функції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці
функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природ-ньо, законодавча. У
загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін,
визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у
призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законо-проектна робота, внесення
законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також
видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з
проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи
законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші види
законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення
законів, їх оприлюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне
тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150
Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх
офіційне оприлюднення — Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення
змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII
Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до
Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів
України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції).
Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І
«Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдуми» і розділу XIII
«Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю
від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на
наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш
як дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно
складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і
стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції,
законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до
Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш
як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради,
затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається
Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався
Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради
не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного
законопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом
строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі
положення Конституції (ст. 158).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно,
прийняття законів.

Їз змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з
будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно
всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло
питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92
Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і
свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні
обов’язки громадянина; громадянство; правосуб’єктність громадян, статус
іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і
національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань
виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні,
культурні та економічні питання. Так, виключно законами України
визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної
(морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння
космічного простору, організації та експлуатації енергосистем,
транспорту і зв язку; основи соціального захисту, форми й види
пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу,
сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти,
культури й охорони здоров’я; екологічної безпеки; правовий режим
власності; правові засади і гарантії підприємництва;

правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади
зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади
регулювання демографічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і
діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема;
засади утворення й діяльності політичних партій, інших об’єднань
громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів
та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус
народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади,
основи державної служби, організації державної статистики та
інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової
експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й
слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і
діяльності адвокатури.

Виключно законами визначаються також територіальний устрій України;
засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний
статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи
національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення
громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон
надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової
відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або
дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Крім нього, виключно законами встановлюються:

Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування,
податки й збори; засади створення і функціонування фінансового,
грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної
валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок
утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску
й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються
також порядок використання і захисту державних символів; військові
звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди;
державні свята; одиниці ваги, міри й часу, порядок встановлення
державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та
інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим,
відмінний від загального, й оголошується амністія (ст. 92 Конституції).

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Парламент — невід’ємний атрибут кожної демократичної держави і є
загальнонаціональним представницьким органом влади країни, який
обирається населенням (корпусом виборців), а інколи частково
призначається. Це — загальновизнане положення світового
конституціоналізму.

Основний Закон України закріплює: «Єдиним органом законодавчої влади в
Україні є парламент — Верховна Рада України» (ст. 75).

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю
від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.

Список використаної літератури

Конституція України. — К., 1996

Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.
В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 1999.

Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К.,
1998.

Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф.
Погорілка. – Київ: Наук. думка, 1999.

Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За
ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та
ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

PAGE

PAGE

PAGE 11

Похожие записи