Реферат на тему:

Управлінські рішення в органах внутрішніх справ та їхня класифікація:
правове регулювання

Практична значущість класифікації управлінських рішень зумовлена, перш
за все, потребою підвищення професійних управлінських знань суб’єктами
управління, якими є керівники (начальники ОВС) у внутрішньосистемних
адміністративних відносинах, з одного боку, та працівники ОВС як
представники влади – з іншого.

Поділ управлінських рішень ОВС на певні групи, залежно від критерію,
проводився протягом усього розвитку управлінської науки в органах
внутрішніх справ. Цій проблемі присвячені наукові праці О. Бандурки,
Ю. Битяка, І. Голосніченка, Д. Калаянова, Р. Калюж-ного, Я. Кондратьєва,
О. Коренєва, С. Маіляна, С. Пєткова, В. Плішкіна, О. Остапенка та ін.
Однак, незважаючи на численні дослідження, багато питань, пов’язаних із
виокремлен-ням окремих видів управлінських рішень в ОВС, залишаються не
вирішеними, що негативно позначається на ефективності управління в
органах внутрішніх справ у цілому.

Метою цієї статті є визначення оптимальної моделі класифікації
управлінських рішень в органах внутрішніх справ.

Типологія управлінських рішень може здійснюватися за різноманітними
ознаками, так званими критеріями класифікації. Так, В. Плішкін
критеріями класифікації управлінських рішень визначає такі: за
функціональним змістом – планові, організаційні, координаційні,
стимулюючі, контрольні; за сферою дії – економічні, організаційні
соціальні, технічні, технологічні рішення; за організацією розроблення
управлінських рішень – одноособові, колегіальні та колективні; за
діапазоном проблематики – рішення, спрямовані на розв’язан-ня якоїсь
однієї проблеми, що має часткове значення, і рішення, які стосуються
комплексу проблем у різних сферах керованої системи, тобто загальні та
часткові рішення; за організаційним оформленням – жорсткі, нормативні,
гнучкі та орієнтуючі управлінські рішення; за тривалістю здійснення
(реалізації) – прогностичні, планові, оперативні (поточні); за причинами
виникнення – програмні рішення, рішення, згідно з розпоряд-женнями вищих
органів, ініціативні та ситуаційні рішення; за методами розроблення –
графічні, математичні, статистичні, евристичні [1, с. 229–232].

Деякі дослідники цього питання більш досконалою вважать класифікацію
управлінсь-ких рішень за критеріями, які обрав О. Бандурка [2]. А саме:
за спрямованістю – зовнішні та внутрішні (внутрішньосистемні); залежно
від ініціативи – ініціативні або спрямовані на виконання рішень вищих
органів влади або управління; за масштабом, розмахом, силами та засобами
– стратегічні чи оперативні; залежно від кола осіб (подій), на які вони
поширюються – індивідуальні чи нормативні; за часом дії – постійні (не
обмежені в часі), розраховані на певний час, рішення, які втрачають силу
у міру того, як виконуються завдання, що повинні бути вирішеними;
залежно від обсягів проблем управління, які розв’язують ті чи інші
управлінські рішення – загальні чи окремі; за формою вираження –
письмові чи усні; залежно від оформлення – наказ, вказівка, інструкція,
протокол, висновок, лист, довідка, рапорт, доповідна записка, припис,
правила [3, с. 141–143].

У свою чергу С. Маілян, розглядаючи особливості групових управлінських
рішень в ОВС, виділяє три критерії їхньої класифікації: за підставами
прийняття – ініціативні, самостійні, рішення, прийняті у виконання
рішень вищих органів управління; за масштабом вирішуваних завдань –
загальні, часткові, оперативні; за обсягом – рішення, що стосуються всіх
сторін діяльності органів внутрішніх справ, окремих сторін діяльності
ОВС [4, с. 53–61].

Аналіз наведених підходів учених щодо виділення тих чи інших критеріїв
класифікації управлінських рішень дозволяє зробити висновок про те, що
їхня класифікація може будуватися як на загальних (часткових), так і на
предметних (функціональних) ознаках. Усі наведені класифікації
управлінських рішень теоретично є виправданими, адже вони мають на меті
ті чи інші прагматичні цілі. На нашу думку, немає ніякого зиску у
пошуках різниці між підходами окремих авторів. Однак, вважаємо, що
доцільною є така класифікація управлінських рішень, яка б мала не лише
теоретичне а й практичне спрямування, тобто могла б практично
застосовуватися.

На нашу думку, в органах внутрішніх справ доцільною є класифікація
управлінських рішень за такими критеріями: за юридичними наслідками –
правові та неправові; за об’єктом впливу – зовнішні та внутрішні; за
напрямами управлінського впливу – загальні та часткові; за цільовим
призначенням – стратегічні та ситуаційні; залежно від кількості
суб’єктів, які приймають управлінські рішення, – одноособові,
колегіальні та колективні; за об’єктами, щодо яких приймаються
управлінські рішення органів внутрішніх справ – індивідуальні та
нормативні; за умовами прийняття – ініціативні та директивні; за формою
зовнішнього вираження – письмові, усні та конклюдентні; за тривалістю
здійснення (реалізації) – розраховані на певний період часу, строк дії
яких заздалегідь не встановлюється, та такі, що припиняють свою дію в
міру їхнього виконання; за критерієм гласності – закриті та відкриті.

Завершуючи класифікацію управлінських рішень ОВС, необхідно зазначити і
те, що недоліком будь-якої класифікації є її, як правило, лише
пізнавальне, а не практичне значення. Однак керівнику (начальнику) чи
працівнику ОВС, який виконує правоохоронні завдання, тобто є
представником влади у відносинах із фізичними та юридичними особами,
навряд чи стануть у нагоді знання про те, що існують управлінські
рішення усні чи письмові, загальні (нормативні) чи індивідуальні,
імперативні, директивні чи рекомендаційні тощо. Важливим для сучасної
правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ, а деякою мірою і для
внутрішньоорганізаційної (забезпечувальної) їхньої діяльності, є
запроваджен-ня типових моделей прийняття тих чи інших управлінських
рішень залежно від умов оперативної обстановки, наявності певних сил і
засобів ОВС, території, кліматичних умов, від конкретних вирішуваних
завдань (затримання правопорушника, його доставляння, планування заходів
щодо охорони громадського порядку під час проведення масових заходів
тощо). Така практика вже давно існує та позитивно себе зарекомендувала у
діяльності поліцейських органів розвинених зарубіжних країн [5; 6; 7].
Дещо подібне було зроблено й у нас. Так, наказом МВС від 04.10.2003 р. №
1155 прийнято Інструкцію про вдосконалення реагування на повідомлення
про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного
інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України, в якій
визначені основні права й обов’язки працівників органів внутрішніх справ
щодо реагування на правопорушення та інші події, обов’язки керівників і
відповідальних чергових органів внутрішніх справ щодо реагування на
повідомлення про злочини, інші правопорушення та події, обов’язки
працівників чергових частин органів внутрішніх справ щодо реагування на
повідомлення про правопорушення та інші події тощо.

Порядок реагування на ті чи інші правопорушення, дії в конкретних
ситуаціях визначено і в інших відомчих нормативних актах, наприклад
Статуті патрульно-постової служби міліції України, затвердженому наказом
МВС України від 28.07.1994 р. № 404, Інструкції з організації роботи
чергової частини міського, районного відділу (управління) внутрішніх
справ, лінійного відділу (відділення) внутрішніх справ на транспорті,
міського, селищного відділу (відділення) міліції, затвердженій наказом
МВС від 18.08.1992 р. № 485 тощо. Однак регламентація дій працівників
міліції в тій чи іншій ситуації, за тієї чи іншої оперативної обстановки
бажає кращого.

Дослідники даного питання вважають доцільним створення алфавітних
картотек, так званого класифікатора управлінських рішень у конкретних
ситуаціях (як за умов ускладненої оперативної обстановки, так і в
звичайних умовах) [2]. Основним елементом класифікатора повинна стати
проблемна ситуація, за наявності якої рекомендується прийняти те чи інше
управлінське рішення. На жаль, подібні класифікатори в органах
внутрішніх справ відсутні. У чергових частинах є лише картотека
невідкладних дій щодо деяких стандартних ситуацій і кілька спеціальних
планів на випадок надзвичайних подій. Тому досвід вирішення тих чи інших
управлінських проблем, який, зокрема, неодноразово діставав схвальну
оцінку зарубіжних експертів [8, с. 20], залишається не затребуваним.
Такий класифікатор в органах внутрішніх справ можна розробляти за
схемою: напрям діяльності – перелік типових завдань – перелік типових
проблемних ситуацій, що виникають при виконанні певного завдання –
управлінські рішення, які необхідно прийняти у певній ситуації (усні чи
письмові, нормативні чи індивідуальні, стратегічні, тактичні чи
оперативні) тощо. Якщо будь-якому працівникові потрібно виявити або
вирішити проблемну ситуацію, звернувшись до матеріалів, які містяться у
класифікаторі, він може запросити: інформацію про аналогічні ситуації,
які мали місце в минулому; звіти про прийняті рішення із вказівкою
засобів їхнього виконання; дані про розміщення виконавців під час
розроблення та прийняття управлінських рішень; інформацію про сили та
засоби, задіяні для виконання певних завдань; аналітичні висновки про
ефективність підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень.

За умови виникнення проблемної ситуації, яка не відображена у
класифікаторі, тобто не мала прецеденту в минулому, керівник органу
внутрішніх справ і його управлінський апарат виробляють управлінські
рішення, які потрібно прийняти у певній ситуації і при позитивному
вирішенні проблемної ситуації, подають інформацію до керівництва
інформа-ційного підрозділу, який відповідає за функціонування
(поповнення бази даних) відповід-ного класифікатора.

На нашу думку, використання таких класифікаторів сприятиме покращанню
якості прийнятих управлінських рішень, підвищить ефективність
адміністративної діяльності органів внутрішніх справ. Крім того,
використання класифікаторів дозволить працівникам органів внутрішніх
справ заощаджувати час, полегшити їхню роботу під час пошуку рішень
аналогічних проблем, які мали місце у минулому. Застосування з цією
метою автоматизо-ваних інформаційно-пошукових систем значно скоротить
час для вироблення, обґрунтуван-ня й ухвалення управлінського рішення,
отже, підвищить продуктивність праці як керівника (начальника), так і
працівника ОВС, який приймає управлінські рішення під час виконання
правоохоронних завдань.

Перелік критеріїв класифікації управлінських рішень в органах внутрішніх
справ не вичерпний. Більше того, не всі із наведених критеріїв
використовуються на практиці, однак вони потрібні для того, щоб краще
зрозуміти саму природу управлінського рішення в ОВС, щоб охопити систему
управлінських рішень як у зовнішньоадміністративній, так і
внутрішньоорганізаційній адміністративній діяльності органів внутрішніх
справ. Таким чином, важливість розроблення науково обґрунтованої
класифікації управлінських рішень полягає у тому, що вона дозволяє
описати й упорядкувати (систематизувати) їх; забезпечити швидкість
пошуку та прийняття нових рішень з урахуванням діючих; забезпечити
контроль за їхнім виконанням; відділити основні види управлінських
рішень від другорядних; виключити дублювання управлінських рішень;
систематизувати інформацію та процеси, пов’язані з розробленням різних
видів рішень, а також управлінські ситуації, що їх характе-ризують;
визначити причини прийняття недосконалих, а в деяких випадках незаконних
рішень; сформулювати модель прийняття управлінських рішень залежно від
обставин (запровадження класифікатора управлінських рішень);
диференційовано організовувати інформаційне та методичне забезпечення
процесу розроблення та прийняття відповідних видів управлінських рішень.

Література:

1. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ / За ред.
Ю.Ф. Кравченка. – К., 1999. – 702 с.

2. Левченко С. Класифікація управлінських рішень в органах внутрішніх
справ // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 9. – С.
75–77.

3. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України. – Х.,
1998. – 480 с.

4. Маилян С.С. Подготовка и принятие управленческих решений в органах
внутренних дел: опыт системного исследования групповых форм. – М., 2000.
– 159 с.

5. Варонтутовский А.С. Полиция зарубежных стран. – М., 1993. – 345 с.

6. Черячукин Ю.В., Емельянова Е.Д., Бойченко В.В. Имидж полиции в
европейских странах. – Волгоград, 2000. – 50 с.

7. Губанов А.В. Полиция зарубежных стран: организационно-правовые
основы, стратегия и тактика деятельности. – М., 1999. – 288 с.

8. Співпраця правоохоронців триває: За матеріалами ЦГЗ УМВС України в
Дніпропетровській області // Міліція України. – 2005. – № 12.

Похожие записи