Глава 43. Управління внутрішніми справами

§ 1. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гарантування особистої
безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів;
забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення
злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття і
розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення
дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення
адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.

До обов’язків міліції (як складової частини МВС України) належать участь
у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в межах
своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і
організаціям незалежно від форм власності.

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України
визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського
порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та
спокою належить до сфери завдань публічної адміністрації (органів
виконавчої влади), Президента України як гаранта державного суверенітету
та додержання прав людини і громадянина, Кабінету Міністрів України,
місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Таким чином, забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та
спокою громадян в широкому плані є завданням як державних, так і
недержавних організацій.

Сутність управління у галузі внутрішніх справ і його особливість
полягають в тому, що в процесі такого управління здійснюється
безпосередня охорона прав і свобод громадян, а також забезпечується
громадський порядок та громадська безпека.

Громадський порядок — це певна система відносин, належний порядок, що
склався у суспільстві, який відповідає інтересам держави і всіх її
громадян. Це сукупність встановлених у державі правил поведінки у
громадських місцях, які регулюються правовими, моральними та іншими
соціальними нормами.

Під термінами «громадська безпека» і «громадський порядок» взагалі
розуміється певний позитивний стан, що існує в суспільстві, забезпечення
якого гарантує уникнення певних небезпек як перед суспільством, так і
перед окремими громадянами. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить
різноманітними.

Якщо йдеться про громадську безпеку, то з точки зору цього поняття на
перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як
життя, здоров’я, власність, тобто це система відносин, яка складається в
процесі запобігання та усунення загрози життю, здоров’ю громадян та їх
майну. У більш широкому розумінні громадську безпеку можна визначити як
стан, в якому громадяни не позначені індивідуально, як і інші державні
об’єкти, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози
порушення щоденного життя суспільства і нормального функціонування
державних і недержавних організацій.

Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії,
неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров’я,
власність, неконтрольоване використання механізмів і машин, що є
джерелом підвищеної загрози, а також проведення окремих робіт,
пов’язаних з ризиком для населення, тощо.

Безпосереднє управління у галузі забезпечення громадського порядку та
громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях.
Функції органів внутрішніх справ визначені як в законах України, так і в
підзаконних актах, серед яких важливе місце посідає Положення про
Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000р.

Відповідно до головних завдань МВС України здійснює і основні напрями
своєї діяльності, а саме: забезпечує державну політику боротьби зі
злочинністю; організує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони
громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях,
запобігання та припинення адміністративних правопорушень; організує
здійснення органами внутрішніх справ профілактичних та
оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення,
припинення та розкриття злочинів, провадження дізнання і попереднього
слідства; безпосередньо здійснює роботу по виявленню, припиненню,
розкриттю і розслідуванню злочинів, що мають міжрегіональний та
міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю і
наркобізнесом, зі злочинами у сфері економіки; забезпечує профілактику
правопорушень; бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних
дослідженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі
злочинністю та охорони правопорядку; вживає разом з іншими державними
органами заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності та
правопорушенням серед неповнолітніх; забезпечує здійснення державного
пожежного нагляду, пожежну охорону населених пунктів; організує на
договірних засадах охорону майна різних власників; бере участь у
розробці проектів міжнародних договорів (угод) України з питань боротьби
зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених
Україною договорів (угод) та ін.

Завдання та напрями діяльності МВС України визначають функціональну
структуру його органів, яка складається із міліції, слідчого апарату
органів внутрішніх справ, внутрішніх військ, пожежної охорони.

МВС України здійснює державне управління в галузі внутрішніх справ
шляхом централізованого керівництва через відповідні нижчі органи
внутрішніх справ, а також безпосередньо.

Систему управління внутрішніх справ України утворюють: МВС України, у
складі якого функціонують головні управління, управління та служби
(керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки,
міліція по боротьбі з організованою злочинністю, Головне слідче
управління, відділ організації дізнання в органах внутрішніх справ,
Управління Державної пожежної охорони, Головне управління внутрішніх
військ та ін.); Головне управління МВС України в АРК;

управління МВС України в області, містах Києві та Севастополі; районний
відділ управління МВС України в області; міське управління МВС України в
області; районний відділ міського управління.

Для колегіального обговорення і прийняття найбільш важливих
управлінських рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх
справ в областях, містах Києві та Севастополі, АРК створюються колегії.

Систему територіальних органів внутрішніх справ побудовано відповідно до
адміністративно-територіального поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поширюється на
територію кількох областей, носить міжтериторіальний характер. Вони
забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на
залізничному, повітряному, морському та річковому транспорті; на
території вокзалів і портів; на залізничному та водному транспорті, що
рухається. Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті
підпорядкована Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України. На
Північно-Західній, Південній, Придніпровській, Одеській, Донецькій та
Львівській залізницях діють УМВС центрального підпорядкування; на
великих залізничних станціях — лінійні відділи УМВС; на інших —
відділення і пункти міліції. У великих аеропортах, крупних морських і
річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані
територіальним УМВС областей, міст.

Транспортні органи внутрішніх справ у порівнянні з територіальними мають
більш просту побудову. До них входять всі основні служби, але вони не
здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху, пожежний
нагляд та деякі інші.

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених населених пунктах
можуть створюватися відділи (на. правах райвідділів) і відділення
міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях,
діяльність яких пов’язана з особливим режимом роботи (оборонний
характер, особливо висока технічна небезпека виробництва та ін.),
створюються відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об’єктах.

Для забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які
мають особливе народногосподарське значення або постраждали внаслідок
стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з
дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватися спеціальні
підрозділи міліції.

Організаційна структура центрального апарату МВС України відповідає
юридичне закріпленим основним напрямкам діяльності міністерства. В усіх
органах внутрішніх справ існують такі види структурних підрозділів:

1) галузеві (підрозділи міліції, слідчі апарати, пожежна охорона);

2) функціональні (кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичні),
які виконують функції забезпечення;

3) загального керівництва (штаби, чергові частини,
інформаційно-аналітичні центри), які виконують функції загального
керівництва.

§ 2. Служба в органах внутрішніх справ

Проходження служби в органах внутрішніх справ складається з прийому на
службу, переміщення по службі, присвоєння спеціальних звань, умов
проходження служби, припинення служби та ін.

Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким
складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р., на службу приймаються
особи, які досягай 18-річного віку.

Підбір і попереднє вивчення кандидата на службу здійснюються на підставі
Інструкції про порядок відбору, вивчення та перевірки осіб, які
приймаються на службу в органи внутрішніх справ України.

Рішення про зарахування кандидатів на службу приймається тільки після
ретельної перевірки їх ділових і моральних якостей, способу життя,
оточення, а також придатності до служби. Після зарахування до кадрів МВС
України працівник складає присягу.

До особового складу органів внутрішніх справ належать громадяни України,
призначені на посаду рядового чи начальницького складу. Особовий склад
поділяється на рядовий, молодший начальницький, середній начальницький,
старший начальницький та вищий начальницький. До рядового та
начальницького складу входять особи, які перебувають в кадрах МВС
України і яким присвоєно спеціальні звання.

Рядовий та начальницький склад поділяється на три категорії: міліцію,
внутрішню службу та слідчих. До міліції належать працівники, яким
присвоєно спеціальні звання міліції; до внутрішньої служби — особи, яким
присвоєно звання внутрішньої служби. Слідчим присвоюються спеціальні
звання міліції, але вони користуються всіма правами працівника міліції
лише у випадку і під час виконання ними функцій, передбачених ст. 10
Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію» (зі змінами та
доповненнями). Слідчі виконують свої функції згідно з
кримінально-процесуальним законодавством.

Відповідно до чинного законодавства та підзаконних актів встановлено
певні обмеження в прийомі на службу: віковий ценз, стан здоров’я,
наявність минулої чи існуючої судимості.

Заборонено проходження служби в одному органі внутрішніх справ
працівників, які перебувають між собою у близькому родстві чи свойстві,
якщо їх робота пов’язана з безпосередньою підлеглістю або
підконтрольністю один одному.

Важливе значення для просування по службі має атестація, за допомогою
якої характеризується діяльність працівника внутрішніх справ. Висновки
атестації містять оцінку якостей співробітника, характеризують рівень
його відповідності займаній посаді, оцінку його можливостей.

Спеціальні звання присвоюються співробітникам органів внутрішніх справ з
урахуванням їх освіти, кваліфікації, ставлення до службових обов’язків,
вислуги років, а також займаної посади.

Особливість завдань, що поставлені перед органами внутрішніх справ,
передбачає високу організованість й дисциплінованість їх співробітників.
Важливе значення для службової дисципліни має Дисциплінарний статут
органів внутрішніх справ.

§ 3. Міліція

Міліція України — це складова частина МВС України, яка грає провідну
роль у загальнодержавній системі забезпечення громадського порядку і
спокою, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю. Правовий статус
міліції визначається Законом України «Про міліцію».

Міліція України є державним озброєним органом виконавчої влади, який
захищає життя, здоров’я, права, свободи громадян, власність, довкілля,
інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основні завдання, що стоять перед міліцією, такі: забезпечення особистої
безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона та забезпечення
громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які
їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних
посягань; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам;
сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам,
установам і організаціям у виконанні покладених на них законом
обов’язків.

Міліція виконує адміністративну, оперативно-розшукову,
кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу та охоронну (на
договірних засадах) функції.

Адміністративна діяльність міліції регламентується нормами
адміністративного права і полягає в організації і практичному
провадженні заходів щодо охорони правопорядку та здійснюється службами і
підрозділами міліції громадської безпеки, а саме: патрульно-постовою
службою, службою дільничних інспекторів, діяльністю підрозділів, що
організують роботу спеціальних установ (приймальників-розподільників),
Державтоінспекцією, відділами дозвільної системи та ін.

Оперативно-розшукова діяльність міліції регулюється нормами різних
галузей права: адміністративного, кримінального,
кримінально-процесуального та ін. Ця діяльність здійснюється
оперативними підрозділами органів внутрішніх справ: кримінальною та
спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з
організованою злочинністю, оперативно-розшуковими підрозділами
Державтоінспекції.

Кримінально-процесуальна діяльність міліції регулюється
кримінально-процесуальним законодавством і здійснюється різними службами
і підрозділами кримінальної міліції та міліції громадської безпеки.
Предмет цієї діяльності — провадження дізнання по кримінальних справах і
т.под.

Профілактична діяльність міліції здійснюється всіма службами міліції і
регулюється законами та відомчими нормативними актами, що регламентують
діяльність міліції і перш за все служб та підрозділів кримінальної
міліції і міліції громадської безпеки.

Міліція України складається з таких підрозділів: кримінальної міліції;
міліції громадської безпеки; транспортної міліції; Державної
автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Міліція повинна виконувати свої завдання неупереджено, у точній
відповідності з законом. Для забезпечення громадського порядку
працівники міліції зобов’язані вживати відповідних заходів незалежно від
свого підпорядкування. В разі необхідності міліція тимчасово, в межах
чинного законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього
не можуть бути виконані покладені на неї обов’язки, й зобов’язана дати
їм пояснення з цього приводу. Міліція забезпечує право на юридичний
захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніше як
через 24 години повідомляє про їх місцеперебування близьким родичам,
адміністрації за місцем роботи чи навчання і в разі необхідності вживає
заходів до негайного надання їм медичної та іншої допомоги.

Кримінальна міліція — це підрозділи, діяльність яких полягає в
організації та практичному здійсненні боротьби з загальнокримінальною
злочинністю: вбивствами, крадіжками, пограбуваннями, розбійними
нападами, проституцією, розповсюдженням СНІДУ, правопорушеннями,
пов’язаними з іноземними громадянами. Це розшук злочинців і осіб, які
зникли без вісти, а також передбачені чинним законодавством невідкладні
слідчі дії. Підрозділи кримінальної міліції безпосередньо відповідають
за стан боротьби з рецидивною та організованою злочинністю, а також
ведуть роботу щодо попередження злочинів. Кримінальна міліція — це також
підрозділи кримінального розшуку та управління державної служби по
боротьбі з економічною злочинністю (УДСБЕЗ), це боротьба зі злочинністю
в паливно-енергетичному комплексі, інших базових галузях економіки та
державних бюджетних установах, на споживчому ринку та в аграрному
секторі економіки, в процесі приватизації, економічної реформи та
оподаткування.

Міліція громадської безпеки. Завдання, що стоять перед міліцією
громадської безпеки, мають досить широкий діапазон і є одним з найбільш
об’ємних напрямів роботи міліції. Це адміністративна діяльність, яка
полягає в захисті прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні
громадського порядку, спокою та безпеки, попередженні і припиненні
правопорушень у містах та інших населених пунктах держави, а також
боротьба зі злочинністю, здійснення провадження в справах про
адміністративні правопорушення. Основу міліції громадської безпеки
складає служба охорони громадського порядку, до якої входять підрозділи
патрульно-постової служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здійснює
нагляд за виконанням окремими громадянами і посадовими особами правил,
що регулюють громадський порядок, з метою запобігання та припинення
правопорушень, а також притягнення правопорушників до відповідальності.
Значну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують
безпеку громадян і громадський порядок на закріплених за ними дільницях.
Міліція громадської безпеки організує роботу спеціальних установ, а
саме: приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво та
спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту,
забезпечує безпеку працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які
беруть участь у кримінальному судочинстві. В систему підрозділів цієї
міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання
забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання,
обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної
зброї та інших предметів на об’єктах дозвільної системи, організація
роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності по виробництву,
ремонту і реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та ін.

Транспортна міліція. Її діяльність полягає в організації та практичному
здійсненні заходів щодо охорони громадського порядку і охорони вантажів,
що перевозяться на залізничному, водному (річковому, морському) та
повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція має підрозділи, які регулюють рух
транспорту та пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і припиняють
порушення правил дорожнього руху, здійснюють контроль за технічним
станом автомототранспортних засобів, що експлуатуються, а також за
утриманням автомобільних доріг, вулиць, ведуть облік
дорожньо-транспортних пригод, здійснюють розшук викрадених автомашин,
приймають державні іспити на отримання права керування транспортними
засобами, видають посвідчення на право керування цими засобами,
здійснюють державну реєстрацію та облік транспортних засобів, видають
реєстраційні документи і державні номерні знаки та ін.

Міліція охорони. На підставі договорів міліція охорони бере під охорону
майно громадян, підприємств, установ незалежно від форм власності,
громадських об’єднань, іноземних держав, міжнародних організацій,
іноземних громадян, юридичних осіб, а

також осіб без громадянства.

Спеціальна міліція. Здійснює функції забезпечення громадського порядку
на об’єктах і територіях, що мають важливе народногосподарське значення
або постраждали внаслідок стихійних лих, катастроф, а також забезпечує
охорону громадського порядку під час проведення масових заходів як на
місцевому рівні, так і в загальнодержавному масштабі і т.под.

Для виконання обов’язків, покладених на міліцію України, відповідно до
чинного законодавства передбачені різноманітні засоби як переконання,
так і примусового впливу (припинення, запобігання, стягнення) на
свідомість і поведінку людей.

Законодавством встановлені умови і межі застосування заходів фізичного
впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї.

§ 4. Громадські формування з охорони громадського порядку і державного
кордону

Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки в Українській
державі — це завдання більшою чи меншою мірою всіх державних і
громадських організацій. Але громадяни України відповідно до Конституції
України мають право створювати на основі Закону України від 22 червня
2000 р. «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного
кордону» громадські об’єднання для участі в охороні громадського порядку
і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування,
правоохоронним органам, Прикордонним військам України та органам
виконавчої влади, посадовим особам у запобіганні та припиненні
адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я
громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а
також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших
надзвичайних обставин. Громадські формування з охорони громадського
порядку і державного кордону можуть бути ство-рені,на засадах
громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань,
спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Прикордонним військам,
асоціації громадських формувань тощо.

Громадські формування створюються і діють у взаємодії з правоохоронними
органами. Прикордонними військами, органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування. Повсякденна (оперативна) діяльність таких
формувань організовується, спрямовується і контролюється відповідними
органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ. Громадські
формування створюються на добровільних засадах за місцем роботи,
навчання або проживання громадян у складі не менше ніж 10 осіб і діють
на основі положення (статуту). Членами громадських формувань з охорони
громадського порядку і державного кордону можуть бути громадяни України,
які досягай 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні
правопорядку і охороні державного кордону та здатні за своїми дідовими,
моральними якостями і станом здоров’я виконувати на добровільних засадах
взяті на себе зобов’язання.

Закон визначає основні завдання, права та обов’язки громадських
формувань та їх членів, форми і методи їх роботи. Громадські формування
проводять свою діяльність шляхом: 1) спільного з працівниками органів
внутрішніх справ, прикордонниками патрулювання і виставлення постів на
вулицях, майданах, залізничних вокзалах в аеропортах, морських і
річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування
підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях
можливої появи порушників кордону в межах району, що контролюється
Прикордонними військами, прикордонної смуги; участі в забезпеченні
охорони громадського порядку та під час проведення масових заходів,
погоджених у випадках, передбачених законом, з виконавчими органами
місцевого самоврядування; 2) проведення разом з прикордонниками огляду
на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх
укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості
з метою встановлення причин та умов перебування там невідомих осіб; 3)
участі у заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з
окремими видами правопорушень.

Члени громадських формувань після обов’язкового пред’явлення посвідчення
мають право вимагати від громадян додержання правопорядку, припинення
адміністративних правопорушень і злочинів, додержання режиму державного
кордону, а у разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і
злочинів — перевіряти у громадян документи, що посвідчують особу,
доставляти в міліцію, в підрозділи Прикордонних військ, штаб
громадського формування з охорони громадського порядку або громадський
пункт охорони порядку, приміщення виконавчого органу селищної, сільської
ради осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, з метою їх
припинення, якщо вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи
порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі
неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо
складення протоколу є обов’язковим; застосовувати в установленому
порядку заходи фізичного впливу, спеціальні засоби індивідуального
захисту та самооборони. Законом гарантується захист життя, здоров’я,
честі, гідності, майна члена громадського формування та членів його
сім’ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

§ 5. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху

Безпека дорожнього руху є врегульований правовими нормами процес руху,
експлуатації транспортних засобів, що виключає можливість заподіяння
фізичної або майнової шкоди. Ці норми містяться в Законі України від 30
червня 1993 р. «Про дорожній рух» (з наступними змінами і доповненнями),
правилах, положеннях і інструкціях, настановах і правилах дорожнього
руху.

Органами влади і управління різних рівнів розробляються, затверджуються
і реалізуються програми забезпечення безпеки дорожнього руху.
Безпосереднє забезпечення державного нагляду за безпекою дорожнього руху
покладено на Державну автомобільну інспекцію МВС України (далі —
Державтоінспекція). Основним нормативним актом, що регулює її
діяльність, є Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства
внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 14 квітня 1997 p.

Державтоінспекція е складовою частиною системи МВС України. До її складу
входять управління Державтоінспекції МВС України, управління (відділи)
Державтоінспекції головних управлінь МВС України в АРК, м. Києва та
Київської області, управління МВС України в областях, м. Севастополі,
відділи (відділення) Державтоінспекції районних і міських органів
внутрішніх справ.

Управління Державтоінспекції підпорядковується МВС України, а її
територіальні структурні підрозділи — безпосередньо відповідним органам
внутрішніх справ. Начальник управління Державтоінспекції МВС України
призначається Міністром внутрішніх справ України.

Система забезпечення безпеки дорожнього руху з боку Державтоінспекції
передбачає широкий комплекс заходів — від розроблення проектів законів і
відомчих нормативних актів про дорожній рух до узагальнення практики
застосування законодавства з питань забезпечення безпеки дорожнього руху
та його вдосконалення. Важливою функцією Державтоінспекції є контроль за
додержанням всіма учасниками дорожнього руху вимог Закону України «Про
дорожній рух», правил, норм та стандартів з питань забезпечення безпеки
дорожнього руху, які регламентують вимоги щодо прав і обов’язків
учасників дорожнього руху.

Для здійснення своїх функцій підрозділи Державтоінспекції мають права,
передбачені законами України «Про міліцію», «Про дорожній рух», «Про
оперативно-розшукову діяльність», іншими нормативно-правовими актами, що
регулюють їх діяльність. Так, працівники Державтоінспекції під час
виконання службових обов’язків мають право:

перевіряти виконання власниками (володільцями) транспортних засобів
вимог щодо правил, норм та стандартів, які стосуються забезпечення
безпеки дорожнього руху і охорони довкілля, а в разі їх невиконання
притягати винних осіб до відповідальності; вживати необхідних заходів до
розшуку злочинців та викрадених транспортних засобів; проводити дізнання
за фактами дорожньо-транспортних пригод.

Державтоінспекції надане право обмежувати, забороняти та вносити
оперативні зміни в організацію руху на окремих ділянках автомобільних
доріг і вулиць у випадках затримання злочинців, проведення масових та
протокольних заходів та в інших екстремальних ситуаціях; зупиняти
транспортні засоби у разі порушення вимог правил, норм та стандартів
безпеки дорожнього руху, перевіряти у водіїв документи, дорожні
(маршрутні) листи; забороняти подальший рух та відстороняти від
управління транспортними засобами осіб, що перебувають у стані
сп’яніння, або тих, які не мають прав на управління даним видом
транспортного засобу чи грубо порушують правила дорожнього руху тощо.

Працівники Державтоінспекції мають право: проводити огляд осіб, які
підозрюються у вчиненні адміністративного правопорушення або злочину,
для визначення наявності в їх організмі алкоголю, наркотичних засобів,
психотропних чи токсичних речовин або направляти чи доставляти
зазначених осіб до медичних установ.

У випадках і в порядку, передбачених законодавством, працівники
Державтоінспекції мають право застосовувати до правопорушників заходи
фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю.

Державтоінспекція має право здійснювати адміністративне затримання і
особистий огляд громадян, які вчинили адміністративне правопорушення,
огляд їх речей, транспортного засобу і вантажу; складати адміністративні
протоколи, накладати адміністративні стягнення на громадян, посадових
осіб, які вчинили адміністративне правопорушення; позбавляти водіїв
права на керування транспортними засобами та вилучати посвідчення, а
також передавати матеріали на осіб, які порушили вимоги законодавства
щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, на розгляд інших державних
органів, адміністративних комісій, трудових колективів або громадських
організацій.

§ 6. Державний пожежний нагляд

Закон України від 17 грудня 1993 р. «Про пожежну безпеку» визначає
загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної
безпеки на території України. До компетенції центральних органів
державної виконавчої влади в галузі пожежної безпеки належать проведення
єдиної політики в цій галузі, а також забезпечення співробітництва з
органами пожежної безпеки інших держав.

Обов’язки щодо забезпечення пожежної безпеки покладені на центральні
органи виконавчої влади, Раду міністрів АРК, місцеві органи державної
виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які в межах своєї
компетенції організують розроблення та впровадження заходів щодо
запобігання пожежам та організації їх гасіння, забезпечення пожежної
безпеки населених пунктів та об’єктів.

Особливе місце в організації пожежної охорони та державного пожежного
нагляду належить МВС України. Воно забезпечує здійснення державного
пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об’єктів,
координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади з питань удосконалення пожежної охорони. Рішення МВС України з
питань пожежної безпеки, що належать до його компетенції, є
обов’язковими для органів виконавчої влади, а також підприємств,
установ, організацій та громадян.

Основним нормативним актом, що регулює діяльність органів пожежної
охорони, їх завдання, функції та права, є Положення про Державну пожежну
охорону МВС України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України
від 26 липня 1994 p. Державна пожежна охорона входить до системи МВС
України.

Серед основних завдань Державної пожежної охорони МВС України є:
організація, розроблення та впровадження організаційних і
науково-технічних заходів та нормативне регулювання в галузі пожежної
безпеки; здійснення державного пожежного нагляду; запобігання пожежам і
нещасним випадкам на них; гасіння пожеж, рятування людей та надання
допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха;
розв’язання окремих завдань мобілізаційної підготовки.

Боротьбу з пожежами здійснюють пожежні підрозділи органів внутрішніх
справ. Здійснення державного пожежного нагляду (далі — держпожнагляд)
покладене на Головне управління державної пожежної охорони МВС України
(центральний орган держпожнагляду), управління (відділи) Державної
пожежної охорони ГУВС в АРК МВС України, ГУВС м. Києва і Київської
області, УВС областей, м. Севастополя (територіальні органи
держпожнагляду), відділи, підпорядковані безпосередньо Головному
управлінню Державної пожежної охорони МВС України, загони і частини
Державної пожежної охорони МВС України (місцеві органи держпожнагляду).

Держпожнагляд очолює начальник Головного управління Державної пожежної
охорони МВС України, який за посадою є головним державним інспектором
України з пожежного нагляду, а його заступники є заступниками головного
державного інспектора України з пожежного нагляду.

Начальники територіальних органів держпожнагляду за посадою є головними
державними інспекторами з пожежного нагляду відповідно АРК, областей,
міст Києва та Севастополя, а їх заступники є заступниками цих головних
державних інспекторів з пожежного нагляду.

Начальники відділів (відділень); загонів і частин Державної пожежної
охорони МВС України міст, селищ міського типу, районів у містах, районів
є головними державними інспекторами з пожежного нагляду відповідних
міст, селищ міського типу, районів у містах, районів.

Інші посадові особи органів держпожнагляду, які здійснюють контроль за
додержанням вимог пожежної безпеки, є державними інспекторами з
пожежного нагляду.

Під час виконання своїх професійних функцій посадові особи
держпожнагляду мають широкі права, в тому числі: застосовувати штрафні
санкції до підприємств, установ і організацій у разі порушення ними
встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання
розпоряджень (приписів) посадових осіб органів держпожнагляду; притягати
до адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників
підприємств, установ, організацій, громадян, винних у порушенні вимог
пожежної безпеки, встановлених актами законодавства та іншими
нормативними актами (стандартами, нормами, правилами, положеннями,
інструкціями), невиконанні розпоряджень (приписів), постанов органів
держпожнагляду та ін.; проводити перевірки і дізнання за повідомленнями
і заявами про злочини, пов’язані з пожежами і порушенням правил пожежної
безпеки.

Відомча пожежна (пожежно-сторожова) охорона створена на об’єктах
міністерств і відомств і складається із: служб пожежної безпеки;
підрозділів відомчої пожежної охорони (відомчої воєнізованої охорони, на
яку покладено функції гасіння та запобігання пожежам); допоміжних служб.

Контроль за виконанням правил пожежної безпеки на об’єктах Міноборони
України, Служби безпеки України, цивільної оборони, Держкомкордону та
Державного департаменту з питань виконання покарань здійснюється їх
службами пожежної безпеки.

Права посадових осіб відомчої пожежної охорони аналогічні правам
посадових осіб держпожнагляду.

У сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної
охорони, створюються сільські пожежні команди. На підприємствах, в
установах і організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання
пожежам та організації їх гасіння із числа працівників вказаних
організацій можуть створюватися добровільні пожежні дружини (команди).

§ 7. Внутрішні війська

Внутрішні війська МВС України входять до системи МВС України і
призначені для охорони та оборони важливих державних об’єктів, охорони
виправно-трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в
охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

Правовою основою діяльності внутрішніх військ є Закон України від 26
березня 1992 р. «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ
України», інші нормативно-правові акти.

Побудова внутрішніх військ здійснюється на засадах централізованого
керівництва, єдиноначальності, поєднання при комплектуванні принципів
добровільності та загального військового обов’язку.

Внутрішні війська складаються із з’єднань, військових частин і
підрозділів по охороні важливих державних об’єктів, підрозділів зв’язку,
військових установ, навчальних закладів та навчальних частин.
Керівництво внутрішніми військами покладено на Міністра внутрішніх справ
України.

Безпосереднє оперативне управління внутрішніми військами здійснює
Командувач цих військ. Основними завданнями, які покладені на внутрішні
війська, є: охорона та оборона важливих державних об’єктів (зокрема
атомних електростанцій), виправно-трудових і лікувально-трудових
установ, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення МВС
України; супроводження спеціальних вантажів; здійснення пропускного
режиму на об’єктах, що охороняються; конвоювання заарештованих і
засуджених; охорона підсудних під час судового процесу; переслідування і
затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;
участь в нагляді за засудженими та особами, які утримуються в
лікувально-трудових профілакторіях, виконання доручень адміністрації цих
установ щодо забезпечення внутрішнього порядку; участь в охороні
громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

При виконанні своїх обов’язків військовослужбовцям внутрішніх військ
надане право вимагати від громадян і посадових осіб додержання порядку,
який гарантує безпеку; затримувати і передавати адміністрації об’єкта,
що охороняється, осіб, які порушили пропускний режим, а також вести
переслідування, проводити затримання, оформляти первинні документи;
передавати органам внутрішніх справ або Служби безпеки злочинців і осіб,
які вчинили напад на об’єкт, що охороняється. Вони мають право проводити
оточення (блокування) певних районів місцевості, окремих будівель і
об’єктів під час розшуку та затримання осіб, які втекли з-під варти.

Військовослужбовці внутрішніх військ мають право використовувати і
застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку,
передбачених Законом України «Про міліцію», військовими статутами та
іншими законодавчими актами.

Особовий склад внутрішніх військ комплектується як за контрактом, так і
в порядку призову. Військовослужбовці внутрішніх військ складають
військову присягу, мають єдині для Збройних Сил України військові звання
і знаки розрізнення. Вони проходять службу відповідно до Положення про
проходження військової служби та військових статутів.

Див.: Офіційний вісник України. 2000. №42. Ст. 1774.

Див.: Відомості Верховної Ради Української РСР. 1991. № 4. Ст. 20.

Докладніше про це див.: Бандурка О.М. Основи управління в органах
внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. X., 1996.

Див.: Офіційний вісник України. 2000. № ЗО. Ст. 1248.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1993. № 31. Ст. 338.

Див.: Офіційний вісник України. 1997. № 16. Ст. 52.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1994. № 4. Ст. 21.

Див.: ЗПУ України. 1994. № 11. Ст. 270.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. № 29. Ст. 397.

Похожие записи