Глава 26. Управління сільським господарством

§ 1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом

Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликане
забезпечувати суспільство продовольством та сировиною для промислового
виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її
заготівлю (закупівлю) та переробку. З урахуванням виняткової значущості
цієї сфери для народного господарства вона віднесена до пріоритетних.

Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу
забезпечується державою шляхом різних організаційно-економічних і
правових заходів.

На це спрямована концепція Національної програми відродження села на
1995-2005 роки, схвалена постановою Верховної Ради України від 4 лютого
1994 p. Реалізація завдань цієї концепції вимагає: проведення аграрної
реформи; створення економічного механізму ринкового типу; формування
багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі;
удосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі;
відновлення родючості землі; раціонального використання природних
ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативних актів;
відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з
міжгалузевого характеру проблем, та ін.

Верховна Рада України визначає державну політику в сфері
агропромислового комплексу, встановлює правові засади його
функціонування, затверджує національні та інші програми економічного,
науково-технічного, соціального і культурного розвитку села, встановлює
обсяги бюджетного фінансування, напрямки та обсяги інвестиційної
політики.

Президент України і Кабінет Міністрів України визначають потребу держави
у сільськогосподарській продукції та сировині, здійснюють політику
підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції,
захисту внутрішнього ринку та ін. Президент України і Кабінет Міністрів
України в межах своєї компетенції та бюджетного фінансування створюють,
реорганізують та ліквідують центральні та місцеві органи державного
управління агропромисловим комплексом. Так, Указом Президента України
від 15 грудня 1999 р. на базі Міністерства агропромислового комплексу
України, Державного комітету рибного господарства України, Комітету
харчової промисловості України та Комітету з питань садівництва,
виноградарства та виноробної промисловості України утворено Міністерство
аграрної політики України. Кабінет Міністрів України постановою від 6
липня 1998 p. створив Міжвідомчу комісію з питань регулювання ринку
продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, а
постановою від 18 вересня 1997 p. — Державний лізинговий фонд для
технічного переоснащення сільського господарства та ін.

Органи АРК здійснюють правове регулювання відносин у сфері сільського
господарства, затверджують і реалізують програми з питань
соціально-економічного та культурного розвитку агропромислового
комплексу і села АРК.

Відповідні функції у сфері управління агропромисловим комплексом
виконують на підвідомчій їм території обласні, районні місцеві державні
адміністрації, органи місцевого самоврядування. Так, органи місцевого
самоврядування вирішують питання передачі земельних ділянок у власність;
надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди; реєструють
права власності, права користування землею і договори на оренду землі,
вилучення (викуп) земель, стягнення плати за землю, ведення
земельно-кадастрової документації; погоджують будівництво жилих,
виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних
ділянках. Вони також організують та здійснюють державний контроль за
додержанням земельного і природоохоронного законодавства, використанням
і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного і місцевого
значення, відтворенням лісів, вирішують земельні спори.

§ 2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх
компетенція

Систему спеціалізованих органів державного управління агропромисловим
комплексом очолює Міністерство аграрної політики України.

Міністерство аграрної політики України (далі — Мінагрополітики) є
центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і
координується Кабінетом Міністрів України. Мінагрополітики є головним
(провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з
питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної
політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері
сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової
промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської
продукції.

Мінагрополітики у своїй діяльності керується Конституцією, законами
України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також
положенням «Про Міністерство аграрної політики України», затвердженим
Указом Президента України від 7 червня 2000 р., у межах своїх
повноважень організовує виконання актів законодавства і здійснює
систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Мінагрополітики є: забезпечення реалізації
державної аграрної політики, організація розроблення і здійснення
заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави; забезпечення
здійснення державного управління у галузях агропромислового виробництва;
організація і забезпечення проведення аграрної реформи, здійснення її
моніторингу, розроблення і реалізація заходів щодо структурної
перебудови галузей агропромислового виробництва; участь у реалізації
державної політики у сфері підприємництва; участь у формуванні та
реалізації соціальної політики у сільській місцевості; координація
діяльності органів влади з питань реалізації державної аграрної
політики, соціальної політики у сільській місцевості: забезпечення
продовольчої безпеки держави; проведення аграрної реформи.

З метою виконання покладених на нього завдань Мінагрополітики: розробляє
основні напрями державної політики, стратегію та механізми її
реалізації; бере участь у розробленні і реалізації в галузях
агропромислового виробництва бюджетної, податкової та митної політики;
формуванні ринків товарів, матеріальних ресурсів, капіталів і послуг;
розробляє та організовує реалізацію державних комплексних і цільових
програм (концепцій) розвитку агропромислового комплексу, сприяє
спеціалізації, концентрації та інтеграції агропромислового виробництва;
бере участь у розробленні державної науково-технічної політики;
розробляє і здійснює заходи щодо фінансово-кредитного забезпечення
діяльності агропромкомплексу; здійснює ліцензування окремих видів
підприємницької діяльності; розробляє системи галузевих стандартів, норм
і нормативів, здійснює на підприємствах, в установах та організаціях
усіх форм власності контроль за їх додержанням; надає підтримку
підприємствам агропрома шляхом залучення їх на конкурсних засадах до
виконання загальнонаціональних, регіональних, галузевих та інших програм
та проектів, фінансування виконання яких передбачено Державним бюджетом
України; бере участь у проведенні земельної реформи, моніторингу земель
сільськогосподарського призначення та відновленні їх продуктивної
цінності;

у реформуванні майнових і земельних відносин у цій сфері та ін.

Крім цього, Мінагрополітики організовує та здійснює державний контроль
та нагляд за дотриманням вимог законодавства у процесі експлуатації
природоохоронних об’єктів, раціонального використання лісових, водних та
інших природних ресурсів; сприяє додержанню та вдосконаленню
законодавства з питань, що належать до його відання.

Важливі функції виконує Державний департамент ветеринарної медицини. Він
здійснює державну політику в галузі ветеринарної медицини, охороняє
територію України від занесення карантинних хвороб тварин, здійснює
контроль за експортом та імпортом тварин, продуктів та сировини
тваринного і рослинного походження, виробництвом харчових продуктів з
метою захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей,
охороняє довкілля. Державний департамент здійснює управління
ветеринарною медициною, є юридичною особою, очолюється Головним
державним інспектором ветеринарної медицини України — Головою
департаменту. Він та його заступники призначаються на посаду та
звільняються з посади Кабінетом Міністрів України.

Керівництво ветеринарною медициною в АРК, областях, містах Києві та
Севастополі здійснюють відповідно управління державної ветеринарної
медицини АРК, обласні. Київське та Севастопольське міські управління
державної ветеринарної медицини.

Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах здійснюють
відповідно районні, міські управління державної ветеринарної медицини.

Регіональні служби державного ветеринарного контролю на державному
кордоні та транспорті очолюють начальники, які призначаються на посаду
та звільняються з посади Державним департаментом ветеринарної медицини.

Керівники державних органів управління ветеринарної медицини одночасно є
головними державними інспекторами ветеринарної медицини відповідних
адміністративно-територіальних одиниць та служб.

У галузі карантину рослин державне управління здійснює Головна державна
інспекція з карантину рослин України з центральною науково-дослідною
карантинною лабораторією і центральним фумігаційним загоном. Їй
підпорядковані державні інспекції з карантину рослин АРК, прикордонні
обласні або обласні і міські інспекції з карантину рослин, пункти
карантину рослин при морських і річкових портах (на пристанях), на
залізничних станціях і в аеропортах, на підприємствах поштового зв’язку,
автовокзалах, пунктах пропуску на державному кордоні України,
лабораторії та обласні фумігаційні загони. У разі необхідності пункти
карантину рослин можуть створюватися на інших об’єктах.

Основними завданнями цих органів є: охорона території країни від
занесення або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної
зони карантинних об’єктів; своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація
карантинних об’єктів, а також запобігання їх проникненню в регіони
країни, де вони відсутні; здійснення державного фітосанітарного
контролю.

У межах своїх повноважень на основі виконання актів законодавства
Мінагрополітики видає накази, організує і контролює їх виконання.
Рішення, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими до виконання
центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм
власності та громадянами.

Місцевими органами управління в аграрній сфері є Головні управління
сільського господарства і продовольства обласної, управління сільського
господарства і продовольства Севастопольської міської, управління
(відділ) сільського господарства районної державної адміністрації.

Державну політику в галузі земельних відносин здійснює Державний комітет
України по земельних ресурсах, який підпорядковується Кабінету Міністрів
України і входить до складу агропромислового комплексу. Він у межах
своєї компетенції здійснює державне управління земельними ресурсами,
спрямовує діяльність підпорядкованих йому державних органів земельних
ресурсів на проведення земельної реформи, забезпечення раціонального
використання та охорони земельних ресурсів.

З метою вдосконалення продовольчого ринку та регулювання на економічних
засадах взаємовідносин між сільським господарством і галузями, що його
обслуговують, забезпечення підтримки реалізаційних цін і доходів
сільськогосподарських товаровиробників Кабінетом Міністрів України
створені Державна комісія з питань організації біржового
сільськогосподарського ринку. Міжвідомча комісія з питань регулювання
ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських
товаровиробників та регіональні комісії з питань регулювання місцевих
ринків продовольства, цін і доходів сільськогосподарських виробників.

§ 3. Підприємства в сільському господарстві

Безпосередню діяльність у сфері виробництва, заготівлі і переробки
сільськогосподарської продукції та сировини здійснюють різні державні,
колективні, приватні підприємства та організації, кооперативи,
товариства та громадяни.

Особливості створення і діяльності суб’єктів у сфері сільського
господарства визначають закони України від 14 лютого 1992 p. «Про
колективне сільськогосподарське підприємство», від 20 грудня 1991 р.
«Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції від 22 червня
1993р.).

Відповідно до цих законів колективним сільськогосподарським
підприємством (далі — КСП) є добровільне об’єднання громадян у
самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської
продукції та товарів, яке діє на засадах підприємництва та
самоврядування. КСП створюються за бажанням громадян на добровільних
засадах на їх загальних зборах, вважаються створеними і набувають прав
юридичної особи з дня їх державної реєстрації.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян
України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську
продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх
батьки, діти, які досягни шістнадцятирічного віку, та інші родичі, які
об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами такого господарства
не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за
трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське)
господарство може бути створено однією особою.

Державна реєстрація селянського (фермерського) господарства здійснюється
після одержання Державного акта на право приватної власності на землю,
Державного акта на право постійного користування землею або укладення
договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах
оренди, у відповідній раді, що передала у власність чи надала у
користування земельну ділянку.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність у
сфері сільського господарства, є рівними у своїх правах. Держава
гарантує додержання і захист майнових та інших прав і законних інтересів
таких суб’єктів, створює пільгові умови для їх кредитування,
оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання. Втручання
в господарську або іншу діяльність селянського (фермерського)
господарства з боку державних чи інших органів, а також посадових осіб
не допускається, але це не обмежує права уповноважених державних органів
щодо здійснення контролю за діяльністю цих суб’єктів.

Останнім часом на підставі Указу Президента України від 3 грудня 1999 р.
«Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору
економіки» КСП реформуються на основі приватної власності на землю та
майно шляхом забезпечення всім членам КСП права вільного виходу з цих
підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та
створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств,
селянських (фермерських) господарств, господарських товариств,
сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання,
заснованих на приватній власності. При цьому передбачається збереження,
по можливості, цілісності господарського використання приватними
формуваннями землі та майна колишніх КСП на основі оренди земельних
часток (паїв) і майнових паїв у груп власників цих часток, паїв.

§ 4. Державний контроль в агропромисловому комплексі

Крім функцій управління агропромисловим комплексом, держава здійснює
також функції контролю за додержанням чинного законодавства в цій сфері
через відповідні структурні підрозділи.

Інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної,
Київської та Севастопольської міської державної адміністрації згідно з
Типовим положенням про них від 12 січня 1996 p. у межах своєї
компетенції сприяють проведенню державної політики з питань заготівель і
якості сільськогосподарської продукції, здійснюють державний нагляд за
додержанням товаровиробниками, заготівельними організаціями,
підприємствами, господарствами стандартів, технічних умов та інших
вимог, пов’язаних з якістю і сертифікацією сільськогосподарської
продукції. Відповідно до покладених на них завдань такі інспекції
контролюють правильність приймання і визначення заготівельними
підприємствами і організаціями якості сільськогосподарської продукції;
додержання правил її зберігання; проведення своєчасних розрахунків за
неї; цільове використання фінансових і матеріально-технічних ресурсів,
що виділяються для стимулювання сільськогосподарських виробників за
продану в державні ресурси продукцію, а також наглядають за якістю і
екологічною чистотою продукції, що реалізується на внутрішньому і
зовнішньому ринках.

Державні інспектори заготівель і якості сільськогосподарської продукції
мають право: здійснювати перевірки додержання сільськогосподарськими
виробниками, заготівельними підприємствами і організаціями незалежно від
форм власності стандартів, технічних умов та інших нормативних
документів у процесі заготівлі, торгівлі, відвантаження, зберігання
продукції та проведення розрахунків за неї; давати їх керівникам
обов’язкові до виконання розпорядження про усунення виявлених порушень;
відбирати безоплатно у виробників, заготівельних і збутових підприємств
і організацій незалежно від форм власності зразки сільськогосподарської
продукції для перевірки; забороняти здавання-приймання та відвантаження
такої продукції, якщо вона не відповідає вимогам стандартів, технічних
умов та інших нормативних документів.

Інспекції державного технічного нагляду обласної, Київської та
Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до Типового
положення про них від 12 січня 1996 p. реалізують державну політику в
здійсненні нагляду за додержанням правил технічної експлуатації, ремонту
і вибракування сільськогосподарських машин підприємствами, установами і
організаціями незалежно від форм власності та громадянами, правил
транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в
організаціях агропромислового комплексу.

Інженери-інспектори таких інспекцій мають право: безперешкодно
відвідувати підприємства та організації для проведення перевірок;
вимагати зупинення тракторів та самохідних машин для перевірки їх
технічного стану; перевіряти наявність у трактористів-машиністів
посвідчення тракториста-машиніста і реєстраційного документа; направляти
на позачерговий медичний огляд трактористів-машиністів. Крім того, вони
можуть заборонити експлуатацію сільськогосподарських машин, робити
попередження трактористам-машиністам у вигляді компостерної просічки в
талоні попереджень, позбавляти їх права управляти сільськогосподарськими
машинами.

Державний ветеринарний контроль відповідно до Закону України від 25
червня 1992 р. «Про ветеринарну медицину» становить собою сукупність
організаційних та правових заходів, спрямованих на додержання юридичними
і фізичними особами законодавства про ветеринарну медицину.

Організація та здійснення державного ветеринарного контролю покладаються
на головних державних інспекторів ветеринарної медицини, їх заступників
та державних інспекторів ветеринарної медицини.

Головний державний інспектор ветеринарної медицини України, головні
державні інспектори ветеринарної медицини АРК, областей, міст Києва та
Севастополя, районів, міст, регіональних служб державного ветеринарного
контролю на державному кордоні та транспорті координують діяльність всіх
служб ветеринарної медицини, підприємств, установ і організацій
незалежно від форм власності, а також юридичних і фізичних осіб, які
здійснюють ветеринарну практику.

Посадові особи, які здійснюють державний ветеринарний контроль,
зобов’язані у разі виявлення вогнищ гострих інфекційних захворювань або
масових отруєнь тварин упродовж доби внести до відповідного органу
виконавчої влади подання про встановлення особливого режиму та правил,
виконання яких забезпечуватиме нерозповсюдження збудників інфекційних
хвороб, екологічне благополуччя продуктів і сировини тваринного
походження, охорону довкілля. Такі особи мають право: безперешкодно
відвідувати підконтрольні об’єкти на відповідній території; одержувати
інформацію; давати обов’язкові до виконання розпорядження про здійснення
протиепідемічних і ветеринарно-санітарних заходів; у разі наявності
заразних хвороб чи виникнення підозри на наявність особливо небезпечного
захворювання тварин давати розпорядження про забій тварин, знезараження
продуктів і сировини тваринного походження, їх переробку чи утилізацію;
забороняти реалізацію таких продуктів та сировини; обмежувати, тимчасово
припиняти або забороняти будівництво, реконструкцію тваринницьких
будівель, м’ясо — і молокопереробних підприємств та інших об’єктів, що
не відповідають ветеринарно-санітарним вимогам; тимчасово припиняти або
скасовувати дію дозволів (ліцензій) на здійснення підприємницької
ветеринарної практики, виготовлення і реалізацію ветеринарних
препаратів; обмежувати, тимчасово забороняти чи припиняти діяльність
підприємств, установ і організацій у разі порушення ними
ветеринарно-санітарних норм, правил, а також накладати адміністративні
стягнення.

Пропуск через митний кордон України тварин, продуктів тваринного
походження, кормів тваринного та рослинного походження, кормових
добавок, штампів мікроорганізмів, засобів захисту тварин, засобів
ветеринарної медицини, а також предметів і матеріалів, які можуть бути
носіями збудників інфекційних захворювань тварин, та інших вантажів
дозволяється тільки після проходження обов’язкового ветеринарного
контролю, який здійснюють регіональні служби державного ветеринарного
контролю на державному кордоні та транспорті.

Згідно з Законом України від 30 червня 1993 р. «Про карантин рослин»
центральним державним органом з карантину рослин є Головна державна
інспекція з карантину рослин України з центральною науково-дослідною
карантинною лабораторією і центральним фумігаційним загоном. Прикордонні
державні інспекції з карантину рослин АРК, прикордонних обласних або
обласні і міські інспекції з карантину рослин здійснюють державний
фітосанітарний контроль: за виробництвом, заготівлею, транспортуванням,
збереженням, переробкою, використанням і реалізацією насіння, рослин і
продукції рослинного походження, що експортуються або імпортуються; за
проведенням карантинних заходів підприємствами, установами,
організаціями та громадянами; за діяльністю інтродукційно-карантинних
розсадників, державних сортодільниць, оранжерей і теплиць, що проводять
карантинну перевірку насіння рослин та иного матеріалу, завезених з-за
кордону.

§ 5. Адміністративна відповідальність за правопорушення в
агропромисловому комплексі

Відносно фізичних осіб (громадян, посадових осіб) у сфері
агропромислового комплексу КпАП України передбачена адміністративна
відповідальність за такі адміністративні правопорушення: потрава
посівів, зіпсуванні або знищення зібраного врожаю сільськогосподарських
культур, пошкодження насаджень колгоспів, радгоспів та інших державних і
громадських господарств (ст. 104);

порушення правил щодо боротьби з карантинними шкідниками і хворобами
рослин та бур’янами (ст. 105); вивезення матеріалів, що не пройшли
карантинну перевірку або відповідну обробку (ст.106); невжиття заходів
щодо забезпечення охорони посівів снотворного маку чи конопель, місць їх
зберігання та переробки (ст. 101); незаконні посів та вирощування
снотворного маку чи конопель (ст. 1062); порушення правил щодо карантину
тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог (ст. 107); грубе порушення
механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин
і техніки безпеки (ст.108).

Крім цього, встановлена адміністративна відповідальність за псування і
забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст.52), порушення
правил використання земель (ст. 53), самовільне зайняття земельної
ділянки (ст.531), несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або
неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст.
54), самовільне відхилення від проектів внутрігосподарського землеустрою
(ст. 55), а також за порушення інших вимог природоохоронного
законодавства.

Справи про адміністративні правопорушення в агропромисловому комплексі
розглядають адміністративні комісії при виконкомах районних, міських,
районних у містах рад (ст.ст. 104-105), районні (міські) суди (судді)
(ч.1 ст. 1061), органи внутрішніх справ (ч. 2 ст. 1061, ч. 2 ст. 1062),
органи державного ветеринарного контролю (ст. 107), органи державної
служби з карантину рослин (ст.ст. 105, 106), органи по земельних
ресурсах (ст.ст. 52-56), органи державного сільськогосподарського
технічного нагляду (ст. 108).

Законом України від 5 грудня 1996 р. «Про відповідальність підприємств,
установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну
медицину» відносно юридичних осіб (підприємств, установ, організацій)
незалежно від форм власності, діяльність яких пов’язана з вирощуванням
та заготівлею тварин, виробництвом, переробкою, зберіганням,
транспортуванням і реалізацією тварин та іншими видами діяльності,
встановлена відповідальність у вигляді штрафу за: порушення ветеринарних
норм і правил, зоогігієнічних нормативів; порушення правил щодо
карантину тварин або інших карантинних обмежень; переміщення через
державний кордон без обов’язкового проведення ветеринарно-санітарної
експертизи підконтрольних ветеринарному нагляду вантажів; реалізацію
ввезених на територію України продуктів та сировини тваринного
походження, кормів для тварин, які не пройшли в Україні
ветеринарно-санітарної експертизи; реалізацію на території України
засобів захисту тварин, засобів ветеринарної медицини, не зареєстрованих
в Україні, та ін. При цьому сплата штрафів не звільняє підприємство від
усунення допущених порушень і відшкодування завданих збитків у порядку,
встановленому законодавством.

Справи про ці правопорушення розглядають Державний департамент
ветеринарної медицини, управління державної ветеринарної медицини АРК,
областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст.

На підприємців, винних у порушенні карантинних вимог щодо вивезення з
карантинних зон або ввезення з-за кордону підкарантинних матеріалів, за
поданням головних державних інспекторів з карантину рослин накладається
штраф у судовому порядку (ст. 16 Закону України «Про карантин рослин»).

Згідно з ч. 2 Закону України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя населення» (в peдакції від 17
грудня 1996 р.) до підприємств, підприємців, установ, організацій за
випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів,
санітарних норм є небезпечною для життя і здоров’я людей; ухилення від
пред’явлення посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної
служби продукції, яка підлягає контролю, можуть застосовуватися штрафні
санкції.

Постанови про накладення штрафу та застосування фінансової санкції за
порушення санітарного законодавства виносяться на підставі протоколу про
порушення санітарних норм, які складають головні державні санітарні
лікарі та їх заступники органів державного санітарного нагляду.

Див.: Закон України від 17 жовтня 1990 р. «Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному
господарстві» (в редакції Закону України від 15 травня 1992 p.) //
Відомості Верхов. Ради України. 1992. №32. Ст. 453.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1994. № 23. Ст. 163.

Див.: Офіційний вісник України. 1998. № 27. Ст. 1005.

Див.: Уряд. кур’єр. 1997. № 177-178. С. 7.

Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 23. Ст. 933.

Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 42. Ст. 1786.

Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 33. Ст. 1401.

Див.: Положення про Державну комісію з питань організації біржового
сільськогосподарського ринку // Державний інформаційний бюлетень «Про
приватизацію». 1996. № 9. Ст. 49.

Див.: Офіційний вісник України. 1998. № 27. Ст. 1005.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. № 20. Ст. 272.

Див.: Там само. 1993. №32. Ст. 34.

Див.: Офіційний вісник України. 1999. № 49. Ст. 2400.

Див.: ЗПУ України. 1996. № 5. Ст. 172.

Див.: ЗПУ України. 1996. № 5. Ст. 170.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1992. № 36. От. 531.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1993. № 34. Ст. 352.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1997. № 7. Ст. 58.

Див.: Там само. 1994. № 27. Ст. 218.

Похожие записи