Глава 41. Управління обороною

§ 1. Організаційно-правові засади управління обороною

В адміністративно-правовій теорії та практиці державного управління до
сфери адміністративно-політичної діяльності належать такі галузі, як
оборона, безпека, внутрішні справи, закордонні справи, юстиція. Органи
управління (виконавчої влади) цими галузями є складовою частиною єдиної
системи органів виконавчої влади і активно здійснюють функції держави.
Особливе місце в цій системі посідають оборона та органи, що здійснюють
управління нею.

Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності
для захисту від агресії, прагне до мирного співіснування з усіма
державами.

Оборона України — це комплекс політичних, економічних, екологічних,
воєнних, соціальних і правових заходів щодо забезпечення незалежності,
територіальної цілісності, захисту інтересів держави і мирного життя
народу України. Захист Вітчизни є конституційним обов’язком кожного її
громадянина, оскільки оборона країни належить до найважливіших функцій
держави і є справою всього народу.

Метою оборони України є створення необхідних умов для запобігання
воєнному нападу і збройної відсічі можливій агресії проти України у
будь-який час і за будь-яких обставин.

Воєнна доктрина України ґрунтується на тому, що держава: не визнає війну
як засіб розв’язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету й
додержання неядерних принципів, не приймати, не виробляти і не набувати
ядерної зброї; не має територіальних претензій до кожної держави і не
бачить у жодному народові образ ворога; ніколи першою не розпочне
бойових дій проти будь-якої країни, якщо сама не стане об’єктом агресії.

Основи організації оборони України та повноваження державних органів
щодо її забезпечення, обов’язки підприємств, установ, організацій,
посадових осіб стосовно здійснення обороноздатності країни встановлені
Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про оборону» (зі змінами і
доповненнями від 20 жовтня 1994 p., 17 жовтня 1995 p., 21 жовтня 1997
p., від 5 жовтня 2000 p.).

Формування і проведення воєнної політики України, законодавче
регулювання питань сфери оборони та військового будівництва здійснюються
виключно Верховною Радою України. Відповідно до ст. 85 Конституції
України до повноважень Верховної Ради належить: оголошення за поданням
Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішень
Президента України про використання Збройних Сил України та інших
військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження
загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил
України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої
держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію
України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента
України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні
або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію.
Верховною Радою схвалена Концепція (основи державної політики)
національної безпеки України.

Виключно законами України визначаються організація Збройних Сил України,
правовий режим воєнного стану та вирішуються інші питання у сфері
оборони.

Важливі функції у сфері оборони покладені на Президента України —
гаранта державного суверенітету та територіальної цілісності держави.
Президент призначає на посади та звільняє з посад вище командування
Збройних Сил України, інших військових формувань, здійснює керівництво у
сфері оборони держави та приймає рішення у цій сфері, що в наступному
затверджуються законодавчим органом.

Президент України є головою Ради національної безпеки і оборони України,
формує її персональний склад відповідно до Конституції України.
Компетенція і функції Ради національної безпеки і оборони України
визначаються Законом України від 5 березня 1998 p.. Тимчасовим
положенням «Про Раду національної безпеки і оборони України»,
затвердженим Указом Президента України від ЗО серпня 1996 p.

Організація оборони, крім формування воєнної політики і воєнної
доктрини, включає до себе: розвиток воєнної науки, прогнозування та
оцінку воєнної загрози чи загрози воєнного нападу, здійснення
відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання агресії;
підготовку, розвиток, формування структури і забезпечення необхідної
чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової
та мобілізаційної готовності; вироблення і проведення
військово-технічної політики; підготовку населення і території країни до
оборони та ін.

Заходи щодо обороноздатності здійснюються Кабінетом Міністрів України,
який керує діяльністю підпорядкованих йому органів та організацій
відносно забезпечення оборони, оснащення Збройних Сил України
озброєнням, військовою технікою, іншими матеріальними засобами. Кабінет
Міністрів України визначає обсяги для потреб оборони і Збройних Сил,
чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову
військову службу, порядок проходження ними військової служби і ведення
обліку військовозобов’язаних і призовників та порядок проходження
альтернативної служби. Кабінет Міністрів України розробляє
нормативно-правові акти, що конкретизують чинне законодавство:
«Положення про проходження військової служби громадянами України» та
ін., що затверджуються Президентом України. Підготовка допризовників і
призовників міністерствами і відомствами, які мають навчально-виховні
заклади, органами місцевих державних адміністрацій та органами місцевого
самоврядування, які використовують кошти, виділені Міноборони України та
іншими військовими формуваннями, здійснюється під керівництвом Кабінету
Міністрів України. Він визначає джерела і порядок фінансування
мобілізаційної підготовки, створення і збереження мобілізаційного
резерву, створює та ліквідовує військові навчальні заклади та виконує
інші функції у сфері оборони.

Органом державного управління Збройними Силами України є Міністерство
оборони України, яке несе повну відповідальність за їх розвиток та
підготовку до виконання завдань оборони. Міноборони України оцінює
військово-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози, бере
участь у розробці проекту воєнної доктрини та формуванні оборонного
бюджету України, розробляє та подає на розгляд Президента України
проекти державних програм будівництва і розвитку Збройних Сил України,
розвитку озброєння та військової техніки, загальної структури та
чисельного складу Збройних Сил України, обсягу бюджетних асигнувань на
потреби оборони.

Міноборони України здійснює керівництво бойовою, оперативно-технічною та
морально-психологічною підготовкою військ, воєнною наукою, проводить
військово-наукові дослідження, організує і забезпечує
військово-патріотичне виховання особового складу, здійснює
координаційні, контрольні та інші повноваження у сфері оборони.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування
забезпечують: виконання вимог чинного законодавства України з питань
оборони посадовими особами, громадянами, підприємствами, установами і
організаціями; вирішують завдання щодо забезпечення потреб оборони та
мобілізаційної готовності; організують призов громадян на дійсну
військову службу; сприяють проведенню навчальних зборів, початкової
військової підготовки допризовної молоді та виконують інші функції у
сфері оборони, передбачені законодавством України.

Підприємства, установи і організації виконують державні замовлення і
договори по виробництву і поставці озброєння та іншої продукції для
потреб оборони, здійснюють наукові розробки, дослідження, виконують
військово-транспортні зобов’язання та інші завдання, визначені чинним
законодавством.

§ 2. Збройні Сили України, їх види

Збройні Сили України є військовою державною структурою, призначеною для
збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності
та неподільності України від воєнного нападу або загрози воєнного нападу
ззовні.

Організаційно Збройні Сили України складаються з військових об’єднань,
з’єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.

У разі війни свої завдання Збройні Сили України виконують у тісній
взаємодії з Прикордонними військами України, іншими військовими
формуваннями. Питання використання Збройних Сил України для виконання
завдань, не пов’язаних з обороною держави, вирішуються Верховною Радою.

Принципи побудови Збройних Сил України, їх склад, загальна структура та
чисельність, порядок комплектування, дислокації, мобілізації та
демобілізації визначаються Законом України від 6 грудня 1991 p. «Про
Збройні Сили України» (в редакції від 5 жовтня 2000 p.) та іншими актами
законодавства України.

До складу Збройних Сил України входять: Сухопутні війська (війська
наземної оборони); Війська повітряної оборони (військово-повітряні сили
й сили протиповітряної оборони);

Військово-Морські Сили.

Загальне керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України
як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Безпосереднє
керівництво у цій сфері здійснює Міноборони України, функції та завдання
якого визначаються чинним законодавством та Положенням про Міністерство
оборони України, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня
1997 p. (зі змінами від 12 листопада 1999 p.). Структуру Міноборони
України затверджує Кабінет Міністрів України.

Міноборони України є центральним органом виконавчої влади, який
забезпечує проведення державної політики у сфері оборони та військового
будівництва, мобілізаційну і бойову готовність та підготовку Збройних
Сил України до виконання покладених на них завдань.

Відповідно до покладених на нього завдань Міноборони України бере участь
у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони та
військового будівництва, розробленні проекту воєнної доктрини, проекту
концепції військового будівництва, державної програми будівництва і
розвитку Збройних Сил України, розвитку озброєння та військової техніки,
пропозицій щодо застосування Збройних Сил України; оцінює
воєнно-політичну обстановку та визначає рівень воєнної загрози; здійснює
функції державного замовника в оборонній сфері, забезпечення Збройних
Сил України продовольством, речовими та іншими матеріальними ресурсами;
проводить кадрову політику; керує економічною і фінансовою роботою в
Збройних Силах України та ін.

Міністр оборони України видає накази і директиви, організує і контролює
їх виконання. Накази і директиви з питань будівництва та розвитку
Збройних Сил України, їх бойової і мобілізаційної готовності,
оперативної та бойової підготовки, організаційних заходів та
інспектування військ Міністр оборони України видає разом з Начальником
Генерального штабу Збройних Сил України. Міністр оборони України в разі
необхідності може видавати спільні акти з керівниками органів військових
формувань, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

У Мінобороні України утворюється колегія. Членів колегії та Положення
про колегію затверджує Президент України за поданням Міністра оборони
України.

У структурі Збройних Сил важливе місце посідає Генеральний штаб — окрема
складова частина Міноборони України, що є головним військовим органом з
планування оборони держави і оперативного управління Збройними Силами
України та іншими військовими формуваннями. Генеральний штаб
підпорядкований Міністрові оборони України. У воєнний час Генеральний
штаб є робочим органом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил
України з стратегічного планування, застосування Збройних Сил України.
Генеральний штаб очолює Начальник, який за посадою є першим заступником
Міністра оборони України.

Повноваження Генерального штабу Збройних Сил України визначаються
Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 p.

Значне місце в управління Сухопутними військами Збройних Сил України
відводиться трьом оперативним командуванням: Південному, Західному,
Північному. До системи Сухопутних військ України входять п’ять
армійських корпусів, сім окремих механізованих бригад, дві артилерійські
дивізії та інші військові частини, які очолюються відповідними
командувачами та штабами. Кадри для цього виду військ готують шість
самостійних військових інститутів, дві навчальні дивізії та три школи
прапорщиків.

Безпосередні зв’язки Збройних Сил України з населенням здійснюються
через військові комісаріати АРК, областей, районів.

§ 3. Комплектування Збройних Сил України

Збройні Сили України комплектуються воєннослужбовцями відповідно до
Закону України від 25 березня 1992 р. «Про загальний військовий
обов’язок і військову службу» (в редакції від 18 червня 1999 p.).
Загальний військовий обов’язок встановлюється з метою комплектування
Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно
до законодавства України, а також підготовки населення до захисту
держави.

Загальний військовий обов’язок включає до себе: підготовку громадян до
військової служби; приписку (реєстрацію) до призовних дільниць;
прийняття та призов на військову службу; проходження за призовом або
добровільно військової та альтернативної (невійськової) служби;
виконання військового обов’язку в запасі; дотримання правил військового
обліку. У воєнний час загальний військовий обов’язок передбачає також
загальне обов’язкове військове навчання громадян.

Комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань
військовослужбовцями здійснюється через військові комісаріати. Законом
встановлено два види комплектування Збройних Сил України: шляхом призову
на військову службу на основі загального військового обов’язку; шляхом
вступу громадян на військову службу за контрактом.

Для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань
військовослужбовцями при мобілізації у воєнний час створюється запас.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або підготовку, споріднену
з відповідною військово-обліковою спеціальністю за переліком, що
визначається Кабінетом Міністрів України, можуть бути взяті на
військовий облік. Вони зобов’язані прибувати за викликом військового
комісаріату для проходження медичного огляду і виконувати правила
військового обліку.

У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за
контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на
військовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути
призвані на військову службу за рішенням Президента України.

Військовослужбовці та військовозобов’язані поділяються на рядовий склад,
сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків і мічманів,
офіцерський склад (молодший, старший, вищий).

Громадяни України проходять підготовку до військової служби. Із
допризовниками і призовниками проводиться робота, пов’язана з
підготовкою до військової служби, яка включає допризовну підготовку
юнаків, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей,
підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та вищі
навчальні заклади, які мають військові навчальні підрозділи, військову
підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів
запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення
рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне
виховання.

З метою взяття юнаків на облік, визначення їх кількості, ступеня
придатності до військової служби, встановлення загального рівня здобутої
спеціальності і рівня фізичної підготовки у районах (містах) утворюються
призовні дільниці, куди приписуються громадяни (протягом січня-березня),
яким у рік приписки виповнюється сімнадцять років. Приписка проводиться
районними (міськими) комісаріатами за місцем проживання.

Медичний огляд громадян, які приписуються до призовних дільниць,
відвідування лікувально-профілактичних і лікувальних закладів згідно з
рішенням комісії по припису є обов’язковим. Медичний огляд проводиться в
порядку, затвердженому Міноборони України за погодженням з центральним
органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Призовний вік починається з вісімнадцяти років. Призов здійснюється у
встановлені строки згідно з Указом Президента України.

Законодавством передбачено надання відстрочки від призову на строкову
військову службу за рішенням районної (міської) призовної комісії: за
сімейними обставинами, за станом здоров’я, для продовження навчання, у
зв’язку з депутатською діяльністю та призовникам з вищою освітою —
вчителям загальноосвітніх навчальних закладів та медичним працівникам на
весь період їх роботи в сільській місцевості за спеціальністю та у
деяких інших випадках.

Звільнення від призову на строкову військову службу в мирний час
застосовується до призовників, визнаних за станом здоров’я непридатними
до військової служби в мирний час; які до дня відправки на строкову
військову службу досягай двадцятип’ятирічного віку;

пройшли військову службу в інших державах та ін. Від призову
звільняються також громадяни, які закінчили курс навчання за програмою
підготовки офіцерського складу чи прапорщиків у навчальних закладах
органів внутрішніх справ і продовжують службу в системі МВС України,
Служби безпеки України, інших військових формуваннях, мають військові
або спеціальні звання.

На військову службу в добровільному порядку приймаються особи, які
відповідають вимогам військової служби. З ними укладається контракт.

Альтернативна (невійськова) служба запроваджена замість проходження
строкової військової служби. Право на альтернативну службу як вид
виконання загального військового обов’язку мають за наявності справжніх
релігійних переконань громадяни України, які належать до діючих згідно з
законодавством релігійних організацій, віровчення яких не Допускає
користування зброєю та служби у збройних силах. Порядок проходження
альтернативної (невійськової) служби врегульований Законом України від
12 грудня 1991 р. «Про альтернативну (невійськову) службу» (в редакції
від 18 лютого 1999 p.).

§ 4. Військова служба

Військова служба в Збройних Силах України та інших військових
формуваннях є державною службою особливого характеру. Вона полягає в
професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком
громадян України, пов’язаній із захистом Батьківщини. Час проходження
військової служби зараховується громадянами у загальний стаж роботи,
стаж роботи за фахом, а також у стаж державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби визначається
Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»,
положеннями про порядок проходження військової служби відповідними
категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України,
та іншими нормативно-правовими актами.

Для осіб, що проходять військову службу, встановлені відповідні її
строки. Для солдатів і сержантів строкової військової служби — 18
місяців (для осіб, які мають вищу освіту по освітньо-кваліфікаційному
рівню підготовки спеціаліста або магістра— 12 місяців);

для матросів і старшин, які проходять строкову службу на кораблях,
суднах, в берегових частинах бойового забезпечення Військово-Морських
Сил України, в морських частинах інших військових формувань — 24 місяці,
за контрактом — три роки, в тому числі для жінок; для прапорщиків і
мічманів — не менше п’яти років, офіцерів — від п’яти до десяти років.
Граничний вік перебування на службі — до 60 років. Міністром оборони,
вищим командуванням інших військових формувань офіцери можуть бути
залишені на військовій службі більше граничного віку до п’яти, а доктори
наук і професори — до десяти років.

Звільнення з військової служби здійснюється в запас або у відставку. В
запас звільняються особи, що не досягай граничного віку перебування в
запасі і за станом здоров’я придатні до військової служби в мирний або
воєнний час. У відставку звільняються особи, що досягли граничного віку
перебування у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями
непридатними за станом здоров’я до військової служби із зняттям з
військового обліку. Військовослужбовці, які проходять службу за
контрактом (контракт припиняється (розривається), можуть бути звільнені
з військової служби у зв’язку з досягненням граничного віку перебування
на військовій службі — за віком; за станом здоров’я; у зв’язку з
скороченням штатів; після закінчення строку контракту; через сімейні
обставини; за службовою невідповідністю; у зв’язку з обвинувальним
вироком суду, що набрав законної сили; у зв’язку з систематичним
невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи командуванням.

Законом встановлено граничний вік перебування в запасі і розряди запасу.
Військовозобов’язані за час перебування в запасі призиваються на збори:
навчальні (або перевірочні) та спеціальні. Військовозобов’язані, які
досягли граничного віку перебування в запасі, а також особи, яких
військово-лікарські комісії визнали непридатними до військової служби,
знімаються з військового обліку і переводяться у відставку.

§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про
загальний військовий обов’язок і військову службу

Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»
передбачена відповідальність керівників, інших посадових осіб державних
органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ,
організацій всіх форм власності та громадян, винних у порушенні порядку
військового обліку, допризовної підготовки, приписки до призовних
участків, призову на дійсну військову службу, призову на військову
службу офіцерів запасу, проходження навчальних зборів (занять),
мобілізаційної підготовки і мобілізаційної готовності, явки за викликом
у військовий комісаріат, а також у вчиненні інших порушень законодавства
про загальний військовий обов’язок і військову службу.

Адміністративна відповідальність настає згідно з КпАП за: порушення
правил військового обліку (ст. 210); умисне зіпсування
обліково-військових документів чи втрату їх з необережності (ст. 211);
неявку на виклик у військовий комісаріат (ст. 2111); неподання у
військові комісаріати списків юнаків, які підлягають приписці до
призовних дільниць (ст. 2112); прийняття на роботу військовозобов’язаних
і призовників, які не перебувають на військовому обліку (ст. 2113);
незабезпечення сповіщення військовозобов’язаних і призовників про їх
виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на пункти
збору чи призовні дільниці (ст. 2114); несвоєчасне подання документів,
необхідних для ведення військового обліку військовозобов’язаних і
призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати (ст.
2115); неподання відомостей про військовозобов’язаних і призовників (ст.
2116).

Районні (міські) військові комісаріати зобов’язані під час проведення
приписки до призовних дільниць, призову на дійсну військову службу
офіцерів запасу та проходження навчальних зборів ознайомити громадян з
їх правами, обов’язками та вимогами Закону України «Про загальний
військовий обов’язок і військову службу».

Див.: Відомості Верхов. Ради Ураїни. 1992. № 9. Ст. 107.

Див.: Офіційний вісник України. 1998. № ІЗ. Ст. 482.

Див.: Уряд. кур’єр. 1996. 5 вер.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 2000, №48. Ст. 410.

Див.: Офіційний вісник України. 1997. № 35. С. 2-7; 1999. № 46. Ст.
2263.

Див.: Офіційний вісник України. 1997. № 35. С. 8-11.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1999. № 33. Ст. 270.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1999. № 15. Ст. 86.

Похожие записи