Глава 28 Управління комунікаціями

§ 1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями

У широкому плані під управлінням комунікаціями розуміють управління
транспортом, зв’язком, мережами і системами паливного, енергетичного та
водного постачання, тобто управління всіма галузями господарства, що
обслуговують сфери виробництва (промисловість, агропромисловий комплекс
та ін.) та життєдіяльність людей, але не створюють матеріальних
цінностей.

Термін «комунікації» означає шляхи сполучення, сукупність всіх видів
шляхів сполучення, які підготовлені та влаштовані таким чином, щоб
забезпечувати процес переміщення людей та вантажів різного призначення,
і є складовою частиною кожного виду транспорту. Регулювання діяльності
транспорту і зв’язку належить до різних галузей права:
адміністративного, цивільного, фінансового та ін.

Управління транспортом і зв’язком регулюється законами, кодексами,
статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв’язку.
Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту
визначаються Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт».

Транспорт України покликаний задовольняти потреби населення і
суспільного виробництва в перевезеннях. Метою державного управління в
галузі транспорту є: своєчасне, повне і якісне задоволення потреб
населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони
держави; захист їх прав під час транспортного обслуговування; безпечне
функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і пропорцій та
ін.

В Україні діє єдина транспортна система, яка повинна відповідати вимогам
суспільного виробництва і національної безпеки, мати розгалужену
інфраструктуру, забезпечувати зовнішньоекономічні зв’язки України.

До єдиної транспортної системи належать: транспорт загального
користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і
авіаційний, а також міський електротранспорт і метрополітен);
промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний
транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України від
4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт», а також Статутом залізниць
України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня
1998 p., морського — Кодексом торгового мореплавства України, річкового
— Водним кодексом України, авіаційного — Повітряним кодексом України,
автомобільного — Законом України від 30 червня 1993 р. «Про дорожній
рух» (в редакції від 10 листопада 1994 p.), а також Статутом
автомобільного транспорту України, трубопроводного — Законом України від
15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт».

§ 2. Органи управління транспортом і шляховим господарством

Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство
транспорту України (далі — Мінтранс України), спеціально уповноважені на
те органи виконавчої влади, а також місцеві ради. Мінтранс України є
центральним органом, що забезпечує управління транспортом на території
всієї держави. Діяльність Мінтрансу України регулюється Положенням про
нього, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 2000 p.

Мінтранс України реалізує державну політику в галузі транспорту і
дорожнього господарства; сприяє структурній перебудові економіки
України; здійснює керівництво транспортно-дорожнім комплексом; несе
відповідальність за його розвиток; координує роботу об’єднань, установ,
підприємств і організацій залізничного, морського, річкового,
авіаційного, автомобільного та дорожнього господарства, які входять до
сфери його управління.

На Мінтранс України покладені такі завдання: здійснення державного
управління транспортним комплексом України; реалізація державної
політики становлення та розвитку транспортного комплексу України для
забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб
населення і суспільного виробництва у перевезеннях; забезпечення
взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного,
залізничного, морського і річкового транспорту та дорожнього комплексу;
здійснення заходів щодо створення єдиної транспортної системи України;
створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств
транспорту всіх форм власності; забезпечення входження транспортного
комплексу України до європейської та світової транспортних систем.

Відповідно до цих завдань Мінтранс України: забезпечує виконання єдиної
державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної та
соціальної політики на транспортно-дорожньому комплексі; забезпечує
захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; сприяє
розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, а за дорученням Кабінету
Міністрів України представляє інтереси транспортно-дорожнього комплексу
в міжнародних організаціях та укладає міжнародні договори; видає
ліцензії на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним та
автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським
транспортом, агентування морського торговельного флоту, виконання
авіаційно-хімічних робіт; контролює дотримання ліцензійних умов при
здійсненні цих видів діяльності; організує роботу, спрямовану на
забезпечення мобілізаційної готовності підприємств; здійснює контроль за
додержанням підприємствами законодавства і міжнародно-правових норм та
ін.

Що стосується завдань органів, які входять до системи Мінтрансу України,
то стосовно них здійснюється розмежування їх повноважень.

§ 3. Управління залізничним транспортом

Через Мінтранс України здійснюється управління залізничним транспортом
держави. До складу залізничного транспорту входять підприємства
залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів,
рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення,
навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади
охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, культури,
науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, інші
підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що
забезпечують його функціонування.

Управління залізничним транспортом здійснює Державна адміністрація
залізничного транспорту України (далі —Укрзалізниця). Діяльність
Укрзалізниці регулюється Положенням про Державну адміністрацію
залізничного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 29 лютого 1996 р., та іншими нормативними актами.
Укрзалізниця — це орган управління залізничним транспортом загального
користування, який підвідомчий Мінтрансу України. До сфери управління
Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна,
Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об’єднання,
підприємства, установи і організації залізничного транспорту.

До основних завдань Укрзалізниці належать: організація злагодженої
роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного
виробництва і населення в перевезеннях; забезпечення ефективної
експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення;
розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту; вжиття заходів
для забезпечення безпеки функціонування мобілізаційної підготовки і
цивільної оборони на залізничному транспорті та його діяльність під час
ліквідації наслідків аварій, стихійного або іншого лиха та ін.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який за посадою є першим
заступником Міністра транспорту України. Генеральний директор має
заступників, які за поданням Міністра транспорту України призначаються
Кабінетом Міністрів України.

Для розроблення основних напрямів розвитку залізничного транспорту, а
також вирішення найважливіших питань його господарської Діяльності
створюється рада Укрзалізниці. Склад ради та положення про неї
затверджуються Міністром транспорту України. Рішення ради втілюються в
життя наказами генерального директора.

Укрзалізниця є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові
рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба
України та своїм найменуванням.

Укрзалізниця видає накази, обов’язкові до виконання залізницями та
підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці.

Наступною ланкою управління залізничним транспортом є управління
залізницями, в яких функціонують відділення залізниць. Очолюють
управління залізниць і відділення відповідні начальники.

Низовою ланкою залізничного транспорту є залізнична станція
(пасажирська, вантажна, сортувальна). Очолює її начальник станції.

§ 4. Управління морським і річковим транспортом

Морський і річковий транспорт України є комплексною галуззю
законодавства. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають
як адміністративно-правові, так й інші відносини (цивільно-правові,
земельні, трудові, фінансові та ін.). Основним нормативним актом, що
регулює управління морським і річковим транспортом, є Положення про
Державний департамент морського і річкового транспорту України,
затверджене постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 2000 p.

Державне регулювання управління водним транспортом на законодавчому
рівні здійснюється відповідно до Закону України «Про транспорт», Кодексу
торгового мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про
Державний департамент морського і річкового транспорту України, інших
нормативних актів. Аналіз цих актів свідчить про те, що робота органів
виконавчої влади на морському і річковому транспорті передусім
спрямована на управління господарською діяльністю підприємств, що не
дозволяє створити оптимальну і ефективну систему управління водним
транспортом України.

Нині судна під Державним Прапором України перебувають: у
загальнодержавній власності; у комунальній власності; у колективній і
приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Специфіка регулювання діяльності водного транспорту полягає в
розмежуванні функцій відповідальності держави перед світовим
співтовариством і функцій відповідальності за господарську діяльність
конкретних підприємств.

Управління морським і річковим транспортом здійснюється органами
державної виконавчої влади, підвідомчими Мінтрансу України. До об’єктів
їх управління належать об’єднання, підприємства, установи і організації
морського і річкового транспорту. Так, перевезенням наливних та сухих
вантажів великої номенклатури в Україні займаються сім державних,
орендних та акціонерних компаній: Чорноморське та Азовське морські
пароплавства; компанії — Дунайська, «Укрферрі», Українське морське
пароплавство, «Укртанкер», «Укріфер», Керченська поромна переправа.
Всього в Україні мають флот понад 240 організацій і підприємств різних
форм власності.

Основні завдання Мінтрансу України на морському і річковому флоті
полягають в: організації злагодженої роботи підприємств, що належать до
сфери його управління, з метою задоволення потреб населення і
суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;

вжитті заходів для ефективного використання рухомого складу морського і
річкового транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення
матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами; забезпеченні
безпеки функціонування морського і річкового транспорту.

У взаємовідносинах з міжнародними морськими організаціями Мінтранс
України виконує функції Морської адміністрації України. Для визначення
основних напрямів розвитку морського і річкового транспорту, вирішення
найважливіших питань його господарської діяльності створюється рада.
Склад ради, положення про неї затверджує Міністр транспорту України, а
рішення ради проводяться в життя наказами.

Мінтранс України здійснює функції управління відносно державних морських
пароплавств і портів, підприємств тощо, а також організує роботу з
підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, розроблення вимог, що
ставляться до рівня кваліфікації та професійної підготовки і
сертифікації кадрів галузі.

Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18
морських портів.

Правовий статус морського порту полягає в тому, що морський порт є
державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування
суден, пасажирів та вантажів на відведених порту території та акваторії,
а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, які належать порту.

На території порту можуть діяти підприємства і організації всіх форм
власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден,
пасажирів та вантажів. Морський порт не має права перешкоджати
діяльності цих підприємств і організацій, а також втручатися в їх
господарську діяльність (за деякими винятками). Перелік морських портів
України, відкритих для заходу іноземних суден, визначається Кабінетом
Міністрів України.

На території України існують торгові, рибні та інші спеціалізовані
морські порти.

Управління морським портом здійснює начальник порту. Він видає
обов’язкові правові акти, що регулюють питання безпеки руху, охорони
вантажів, майна порту та громадського порядку, проведення санітарних і
протипожежних заходів у порту, охорони довкілля, порядку заходу суден в
морські порти та виходу з них, видає звід звичаїв порту, а також
розпорядження про затримання суден і вантажів у порядку, передбаченому
ст. 80 Кодексу торгового мореплавства України, забезпечення безпеки руху
в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден. Начальник
морського порту розглядає справи про адміністративні правопорушення та
накладає адміністративні стягнення.

Низовою господарською одиницею з погляду управління є морське судно.
Правове становище екіпажу судна, що плаває під Державним Прапором
України, а також взаємовідносини між членами екіпажу, які беруть участь
в експлуатації цього судна, між членами екіпажу та судноволодільцем
визначаються різними галузями законодавства.

Управління судном покладено на його капітана. Капітан судна наділений
певними адміністративно-правовими повноваженням, його розпорядження
мають беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні.

Якщо дії особи, яка перебуває на судні, загрожують безпеці судна або
людям та майну, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому
приміщенні.

Управління річковим транспортом загального користування також перебуває
у віданні Мінтрансу України.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового
транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і
пристані, судна, суднобудівно-ремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні
бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку
(вузли зв’язку, радіоцентри і радіостанції), навчальні заклади, заклади
охорони здоров’я, культури, проектно-конструкторські організації та інші
установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують
роботу річкового транспорту.

Низовими ланками в системі річкового флоту е. річкові порти та пристані,
які здійснюють приймання і навантаження вантажу, перевезення пасажирів,
організують технічне обслуговування річкових суден. Річкові порти
поділяються на вантажні, пасажирські та об’єднані. Порти і пристані
очолюють начальники.

Річкове судно — первинна виробнича ланка річкового транспорту. Керує
екіпажем судна капітан, який несе відповідальність за порядок на судні,
нормальний технічний стан судна, схоронність вантажу, що перевозиться,
та обслуговування пасажирів.

§ 5. Управління автомобільним транспортом

Автомобільний транспорт є однією з важливих галузей господарства,
забезпечує поряд з іншими видами транспорту виробництво та обіг
продукції промисловості і сільського господарства, потреби будівництва,
задовольняє потреби населення в перевезеннях, а також сприяє зміцненню
оборони України.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного
транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні
і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту,
транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і
автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та
соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи і організації
незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного
транспорту. Управління автомобільним транспортом здійснює Мінтранс
України.

До сфери його управління належать об’єднання, підприємства, установи і
організації автомобільного транспорту. Основні завдання, функції та
права органів управління автомобільним транспортом передбачені в
Положенні про Державний департамент автомобільного транспорту України,
затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 2000
p., а також у Статуті автомобільного транспорту України, який визначає
обов’язки, права та відповідальність автотранспортних підприємств,
організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування, а також
громадян, що користуються автомобільним транспортом.

Основними завданнями органів управління автомобільним транспортом є:
організація злагодженої роботи об’єднань, підприємств, установ і
організацій, що належать до сфери його управління, з метою задоволення
потреб суспільного виробництва і населення в автомобільних перевезеннях;
вжиття заходів для ефективного використання рухомого складу
автомобільного транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення
матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами, визначення
структури парку; організація виконання вимог щодо забезпечення безпеки
дорожнього руху та ін.

Укравтотранс у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з
центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами
АРК, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами
інших держав. Укравтотранс у межах своїх повноважень на основі
законодавства України видає накази, організує та контролює їх виконання.
У випадках, передбачених законодавством України, рішення Укравтотрансу є
обов’язковими до виконання підприємствами, установами і організаціями
незалежно від форм власності та громадянами.

Для розроблення основних напрямків розвитку автомобільного транспорту,
вирішення найважливіших питань його діяльності утворюється рада
Укравтотрансу, склад якої затверджується Міністром транспорту України.
Укравтотранс є юридичною особою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 1998 p. створені
автотранспортні управління Мінтрансу України, а також затверджене
відповідне Положення про них.

Автотранспортні управління в АРК та областях є територіальними органами
Мінтрансу України. Основними завданнями управлінь є: забезпечення
державного регулювання діяльності автомобільного транспорту та
здійснення контролю за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності
всіх форм власності, що виконують перевезення пасажирів і вантажів
автомобільним транспортом, вимог нормативних актів, стандартів і норм,
що регулюють перевезення пасажирів і вантажів автотранспортом.
Управління очолюють начальники, які призначаються на посаду та
звільняються з посади Міністром транспорту України за погодженням з
Радою міністрів АРК, обласними державними адміністраціями. Управління є
юридичними особами.

Що стосується компетенції місцевих державних адміністрацій в галузі
управління транспортом, то вони врегульовані на загальному рівні Законом
України «Про місцеві державні адміністрації».

§ 6. Управління цивільним повітряним транспортом

Українській державі належить повний та надзвичайний суверенітет над
повітряним простором України, що є частиною території України. До складу
авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що
здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомку,
сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби,
транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні
заклади, ремонтні заводи цивільної авіації, вертольотодроми,
гідроаеродроми та інші майданчики для експлуатації повітряних суден,
інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності,
що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Органом, що здійснює управління цивільною авіацією, е Державний
департамент авіаційного транспорту. Положення про який затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 p.

Основними завданнями Укравіації є: реалізація державної політики з
питань розвитку цивільної авіації; забезпечення потреб галузей
національної економіки та населення у перевезеннях вантажів і пасажирів;
реєстрація та сертифікація об’єктів і суб’єктів цивільної авіації;
розроблення та реалізація затверджених Мінтрансом України основних
напрямів економічної, тарифної, фінансової, кадрової, науково-технічної
політики та екологічної безпеки в цивільній авіації;

здійснення нагляду за забезпеченням авіаційної безпеки і безпеки
польотів повітряних суден цивільної авіації; здійснення інших функцій,
що випливають з покладених на неї завдань.

Укравіація має право: залучати спеціалістів центральних та місцевих
органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій до
проведення службових розслідувань авіаційних подій з цивільними
повітряними суднами, а також для виконання інших функцій; одержувати від
органів управління різних рівнів інформацію, документи і матеріали,
статистичні дані, необхідні для виконання завдань; призупиняти дію
сертифікатів експлуатантів та діяльність об’єктів у галузі цивільної
авіації всіх форм власності, якщо вони порушують вимоги нормативних
актів щодо безпеки польотів, авіаційної безпеки ліцензій тощо.

Укравіація взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої
влади, Радою міністрів АРК, органами місцевого самоврядування.

Взаємовідносини Укравіації та Міністерства оборони України (далі—
Міноборони України) щодо створення і функціонування об’єднаної
цивільно-військової системи використання повітряного простору України
здійснюються на підставі Положення про державну систему використання
повітряного простору України, спільних наказів Міноборони України та
Мінтрансу України, Міноборони України та Укравіації.

Укравіація видає у межах своїх повноважень накази, організує та
контролює їх виконання, а в разі потреби видає разом з центральними та
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування
спільні акти.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Укравіації з питань
безпеки польотів, авіаційної безпеки та регулювання доступу
експлуатантів до ринку авіаційних перевезень та послуг є обов’язковими
до виконання міністерствами, центральними та місцевими органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Нормативно-правові акти Укравіації підлягають державній реєстрації.

Укравіацію очолює Голова, який несе відповідальність за виконання
покладених на Укравіацію завдань та здійснення нею своїх функцій,
визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників
структурних підрозділів Укравіації.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень Укравіації,
обговорення найважливіших напрямів її діяльності та розвитку галузі
утворюється рада Укравіації у складі Голови Укравіації (голова ради),
заступників Голови за посадою та керівників структурних підрозділів
Укравіації. До складу ради можуть входити також представники інших
центральних і місцевих органів виконавчої ради та керівники підприємств,
установ і організацій, що належать до сфери управління цивільним
повітряним транспортом. Членів ради затверджує Міністр транспорту
України. Рішення ради проводяться в життя, як правило, наказами Голови
Укравіації.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних
напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та
з інших питань розвитку цивільного повітряного транспорту утворюється
науково-технічна рада з учених і висококваліфікованих фахівців.

§ 7. Управління трубопровідним транспортом

Систему трубопровідного транспорту України складають: магістральний
трубопровідний транспорт, що функціонує як єдиний технологічний комплекс
з усіма об’єктами і спорудами, за допомогою якого здійснюються
транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів
транспортування споживачам; промисловий трубопровідний транспорт — весь
інший немагістральний транспорт у межах виробництв, а також нафтобазові
внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські
газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі,
меліоративні системи тощо.

Правові, економічні та організаційні принципи діяльності трубопровідного
транспорту визначає Закон України «Про трубопровідний транспорт».
Особливості застосування цього Закону в частині функціонування
промислового трубопровідного транспорту встановлюються Кабінетом
Міністрів України. Приватизація, а також зміна власності державних
підприємств магістрального трубопровідного транспорту забороняються.
Зміна форм власності промислового трубопровідного транспорту
здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють
Міністерство палива та енергетики України (далі — Мінпаливенергетики
України), а також місцеві органи державної виконавчої влади та органи
місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Під час особливого
періоду безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного
транспорту і контроль за їх діяльністю забезпечуються органами
Міноборони України.

Питання взаємовідносин підприємств, установ і організацій
трубопровідного транспорту з місцевими органами державної виконавчої
влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і
організаціями побудовані таким чином, що місцеві органи державної
виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого
самоврядування в межах своїх повноважень узгоджують розміщення споруд та
інших об’єктів трубопровідного транспорту на землях, що надані в
користування підприємствам трубопровідного транспорту відповідно до
Земельного кодексу України; здійснюють заходи щодо безпеки експлуатації
об’єктів трубопровідного транспорту; беруть участь у складанні та
узгодженні планів захисту персоналу і населення, загальних заходів при
виконанні робіт в умовах надзвичайного стану; забезпечують повідомлення
та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в
умовах надзвичайного стану та ін.

§ 8. Управління шляховим господарством

Шляховий комплекс є однією з найважливіших складових кожної
цивілізованої держави. Постановою Кабінету Міністрів України від 20
березня 1998 p. затверджено програму створення мережі міжнародних
транспортних коридорів (МТК), яка передбачає комплекс першочергових
заходів, спрямованих на розбудову автомобільних доріг на період до 2005
p. Мережа МТК буде органічною складовою системи трансєвропейських
транспортних коридорів, рішення про створення якої було прийнято у
березні 1994 p. на Панєвропейській конференції в Греції, а також на
аналогічній конференції в 1997 р. у Фінляндії. Всього таких коридорів
буде дев’ять, вони включають до себе залізничний, автомобільний і водний
види транспорту з усією інфраструктурою.

В Україні автомобільні дороги загального користування поділяються на два
види: автомобільні дороги державного значення та автомобільні дороги
місцевого значення.

З метою забезпечення управління і належного функціонування, подальшого
розвитку вдосконалення мережі автомобільних доріг загального
користування постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 p.
затверджено «Положення про Українську державну корпорацію по
будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг» (зі змінами і
доповненням від 22 лютого 1996 p.).

Українська державна корпорація по будівництву, ремонту та утриманню
автомобільних доріг (далі — Укравтодор) є виробнично-господарським
комплексом, що входить до системи Мінтрансу України, йому підвідомчий та
здійснює функції з управління дорожнім господарством.

Основними завданнями Укравтодору є: розроблення і реалізація державної
стратегії розвитку дорожнього господарства та проведення єдиної
технічної, економічної політики в дорожньому комплексі; розроблення та
виконання державних програм, спрямованих на створення умов для надійного
і безпечного руху на автомобільних дорогах загального користування;
задоволення потреб суспільного виробництва, населення та оборони країни
в удосконаленні та раціональному розвитку дорожньої мережі; організація
збирання, зосередження та цільового використання коштів, що надходять
для фінансування дорожнього господарства; організація будівництва,
ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування та
інженерних споруд на них; забезпечення разом з Державтоінспекцією
додержання чинного законодавства щодо охорони доріг і споруд на них та
ін. Укравтодор очолює Голова, який призначається Президентом України.

Голова Укравтодору несе персональну відповідальність за виконання
покладених на корпорацію завдань і здійснення нею своїх функцій.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень
Укравтодору, в корпорації утворюється колегія у складі Голови (голова
колегії), заступників Голови за посадою, керівників структурних
підрозділів корпорації, а також керівників підприємств, установ і
організацій дорожнього господарства.

Члени колегії затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення
колегії проводяться в життя наказами корпорації.

Корпорація у разі потреби видає разом з центральними органами виконавчої
влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Рішення
Укравтодору, прийняті у межах його компетенції, є обов’язковими для
підприємств, установ і організацій дорожнього господарства незалежно від
форм власності.

У компетенції місцевих державних адміністрацій також знаходиться
вирішення питань щодо шляхового комплексу. Так, місцеві державні
адміністрації здійснюють фінансування підприємств, установ і
організацій, переданих в управління вищими органами виконавчої влади або
органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси
територіальних громад, а також заходи, пов’язані з розвитком благоустрою
та шляховим будівництвом, тощо.

До шляхів сполучень також належать мости. Вони перебувають у віданні
Укрзалізниці, Укравтодору та регіональної влади. Мости загального
користування підпорядковані Укравтодору.

§ 9. Органи управління зв’язком

Сучасний зв’язок є однією з пріоритетних і найважливіших галузей в
Україні та покликаний задовольняти потреби споживачів, органів державної
влади, органів місцевого самоврядування, оборони та безпеки держави у
засобах і послугах поштового та електричного зв’язку. Відносини у галузі
зв’язку регулюються Законом України від 16 травня 1995 р. «Про зв’язок»,
іншими актами законодавства України та нормативними актами міністерств і
відомств. Правовий статус, повноваження і обов’язки операторів зв’язку,
а також використання радіочастотного ресурсу визначаються окремими
законодавчими актами.

Дія Закону України «Про зв’язок» поширюється на відносини у галузі
зв’язку, в яких беруть участь органи державної влади, органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи і організації зв’язку та
споживачі послуг зв’язку і радіочастот. Але дія цього Закону не
поширюється на державну систему урядового зв’язку, а також на мережі
технологічного зв’язку і відомчі мережі зв’язку та відносини, що
забезпечують їх функціонування. В сучасний період засоби зв’язку також
перебувають у віданні Мінтрансу, Міністерства внутрішніх справ, Служби
безпеки, Міноборони та інших відомств України. Ці державні органи
здійснюють управління зв’язком відомчого користування. Державну політику
в галузі зв’язку визначає Верховна Рада України. Управління єдиною
національною системою зв’язку здійснює Кабінет Міністрів України.

Центральним органом виконавчої влади в галузі зв’язку е Державний
комітет зв’язку та інформатизації України (далі — Держкомзв’язку
України). Що стосується управління зв’язком, то воно регулюється
Положенням про Державний комітет зв’язку та інформатизації України,
затвердженим Указом Президента України від 30 червня 1999р.

Управління зв’язком полягає у визначенні основних напрямів розвитку
галузі, а саме: розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку і
вдосконалення єдиної національної системи зв’язку, підвищення її якості,
доступності і сталого функціонування; регулюванні діяльності,
спрямованої на задоволення потреб органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, підприємств, об’єднань, установ, організацій і
фізичних осіб у послугах електричного і поштового зв’язку загального
користування; сприянні розвитку підприємництва на конкурентних засадах у
сфері надання послуг зв’язку; проведенні державної антимонопольної
політики у галузі зв’язку.

Держкомзв’язку України в межах своїх повноважень на основі та на
виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх
виконання. Рішення Держкомзв’язку України, прийняті в межах його
повноважень, є обов’язковими до виконання центральними і місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними
особами і громадянами.

Держомзв’язку України очолює Голова, який здійснює керівництво дорученою
йому сферою діяльності і несе відповідальність перед Президентом України
та Кабінетом Міністрів України за стан справ у цій сфері.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції,
Держкомзв’язку України, обговорення найважливіших напрямів його
діяльності та розвитку галузі у Держкомзв’язку України утворюється
колегія у складі Голови, його заступників, а також інших керівних
працівників Держкомзв’язку України. До складу колегії можуть входити
керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також
підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління
Держкомзв’язку України. Членів колегії затверджує та увільняє від
обов’язків Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в
життя наказами Держкомзв’язку України.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних
напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та
інших питань у Держкомзв’язку України може утворюватися науково-технічна
(наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців.

Поштовий і електричний зв’язок в єдиному технологічному процесі
здійснюють державні підприємства зв’язку. Поштовий зв’язок — це
приймання, оброблення, перевезення та доставления письмових відправлень,
матеріальних цінностей, виконання доручень фізичних та юридичних осіб
щодо грошових переказів, банківських операцій.

В Україні у сфері поштового зв’язку діють такі основні госпрозрахункові
підприємства: Українське державне підприємство поштового зв’язку (далі —
Укрпошта), державне підприємство «Преса» та державне підприємство «Марка
України».

Укрпошта діє на підставі її статуту і очолюється генеральним директором,
який в межах своєї компетенції видає накази та затверджує положення про
структурні підрозділи поштового зв’язку України. Укрпошта є юридичною
особою.

В областях функціонують дирекції Укрпошти, які є її структурними
підрозділами, філіалами, що діють на підставі її довіреності.

Дирекція має у своєму складі територіальне відокремлені без-балансові
виробничі структурні підрозділи — вузли зв’язку, по-штамп. Дирекція не є
юридичною особою і здійснює свою діяльність від імені Укрпошти та на
підставі Положення про дирекцію, яке затверджується генеральним
директором. Управління дирекцією здійснює директор, який у межах своєї
компетенції видає накази та розпорядження. Головним завданням дирекції є
своєчасне якісне та повне задоволення потреб споживачів у послугах
поштового зв’язку.

В обласних центрах діють поштампи, а також нерайоновані відділення
зв’язку; в районах — вузли зв’язку; в містах і селах — відділення
зв’язку. Очолюють їх відповідні начальники.

Начальники структурних підрозділів приймаються на роботу та звільняються
з роботи директором дирекції. Правила користування послугами поштового
зв’язку затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня
1997 p. Ці правила визначають права та обов’язки підприємств поштового
зв’язку і споживачів та регулюють відносини між ними.

Основне призначення державного підприємства «Преса» — це розповсюдження
друкованих засобів інформації по передплаті та в роздріб. Підприємство
укладає договори з видавництвами, отримує тиражі видань, що друкуються в
Києві, та експедує видання (пресу) до газетних вузлів України (районних
вузлів зв’язку).

Державне підприємство «Марка України» збирає заявки у філіалах Укрпошти
на знаки поштової оплати (марки, конверти, листівки), укладає договори з
фабриками на маркіровану продукцію (марковані конверти, листівки) і
марки тільки з фабрикою «Держзнак», отримує продукцію і експедує її до
дирекцій (до дільниць умовних цінностей), а дільниці розсилають її по
вузлах зв’язку. Ці державні підприємства є юридичними особами, їх
очолюють директори.

Управління у сфері електричного зв’язку на рівні держави і областей є
аналогічним управлінню Укрпошти.

Українське державне підприємство електричного зв’язку «Укртелеком» є
найбільшим і найпотужнішим суб’єктом господарювання на
телекомунікаційному ринку України, який володіє первинною і вторинними
мережами зв’язку, надає усі види телекомунікаційних послуг: міжнародний,
міжміський та місцевий телефонний зв’язок, проводове мовлення,
радіозв’язок, радіомовлення і телебачення, документальний
електрозв’язок, відеоконференцзв’язок, надає в аренду цифрові канали, а
також доступ до світової мережі Інтернет. В областях діють дирекції
«Укртелеком». Очолює дирекцію директор. У районах діють міжрайонні
центри експлуатації. Як правило, в одному центрі експлуатації об’єднані
декілька районів. Центр експлуатації очолює начальник. Низовою одиницею
«Укртелекому» є цех, його також очолює начальник.

Правовий статус як дирекції, так і центрів експлуатації регламентується
відповідними положеннями та іншими нормативними актами.

§ 10. Місцеве самоврядування і комунікації

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами
і організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних
територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості,
підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

У віданні виконавчих органів сільських, селищних, міських рад є як
власні (самоврядні), так і делеговані повноваження.

До власних повноважень у сфері комунікацій належать: управління
об’єктами транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності
відповідних територіальних громад; забезпечення їх належного утримання
та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг
населенню; реєстрація гаражних кооперативів; прийняття рішень про
організацію стоянок автомобільного транспорту та здійснення контролю за
їх діяльністю. Органи місцевого самоврядування також об’єднують на
договірних засадах кошти відповідного місцевого бюджету та інших
місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного
фінансування комунальних підприємств, установ і організацій, вирішення
інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад.

До делегованих повноважень належать здійснення контролю за належною
експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами
транспорту та зв’язку, а також вирішення інших питань щодо режиму роботи
підприємств сфери обслуговування населення.

§ 11. Державний контроль на транспорті та в галузі зв’язку

Систематичний контроль щодо додержання законодавства на транспорті
здійснюють Мінтранс України, відповідні органи виконавчої влади і органи
місцевого самоврядування в межах своїх повноважень. Так, в галузі
залізничного транспорту здійснюється контроль за ефективністю
використання і збереження закріпленого за підприємствами державного
майна. Контрольні функції покладені також на повноважні органи та
посадових осіб залізничного транспорту (контролерів-ревізорів
пасажирських поїздів, метрополітену та ін.). До компетенції місцевих
органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування належить
контроль за роботою залізничного приміського пасажирського транспорту і
вокзалів.

Органи морського та річкового транспорту здійснюють контроль за
навігаційно-гідрогеографічним забезпеченням судноплавства в
територіальних водах та на внутрішніх водних шляхах України, а також за
фрахтовою діяльністю підприємств.

Державний нагляд за торговим мореплавством в Україні покладається на
Мінтранс України, який здійснює контроль за додержанням законодавства
про мореплавство і міжнародних договорів України про мореплавство, а
також нагляд за станом морських суден, дипломуванням спеціалістів
морського флоту, рятувальною та лоцманською службою. Аналогічні функції
нагляду за безпекою мореплавства у галузі рибної промисловості
здійснюються Міністерством аграрної політики України.

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами
здійснюється Українською державною інспекцією реєстру та безпеки
судноплавства. Крім цього, на водному транспорті відповідні контрольні
функції здійснюють капітани портів та капітани портового нагляду.

В галузі управління авіацією Укравіація здійснює контроль за ефективним
використанням повітряного простору України, регламентує організацію
обслуговування повітряного руху, а також забезпечує раціональний та
ефективний розподіл повітряного простору України в інтересах
національної економіки та оборони; здійснює державний нагляд за
забезпеченням безпеки польотів, льотної придатності цивільних повітряних
суден, внесених до Державного реєстру цивільних повітряних суден
України, придатності до експлуатації аеродромів, аеронавігаційних
технічних засобів та інших об’єктів цивільної авіації та їх захисту від
актів незаконного втручання, а також державне регулювання, нормативне
супроводження, контроль та перевірку діяльності системи авіаційної
безпеки та ін.

Державний контроль у сфері трубопровідного транспорту здійснюють
Мінпаливенергетики України, органи державного нагляду і контролю, а
також в межах своїх повноважень органи місцевих державних адміністрацій
та органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про
трубопровідний транспорт» та інших нормативних актів.

Контроль за роботою автомобільного транспорту здійснюють автотранспортні
управління. Основними завданнями управлінь є: забезпечення державного
регулювання діяльності автомобільного транспорту та здійснення контролю
за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм
власності, що виконують перевезення пасажирів і вантажів автомобільним
транспортом, вимог нормативних актів, стандартів і норм, які регулюють
перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом. Порядок
дорожнього руху на території України регулюється Правилами дорожнього
руху як на дорогах, так і в інших місцях, де можливий рух транспортних
засобів. Нагляд за додержанням Правил дорожнього руху, а також за
технічним станом автотранспортних засобів здійснює Державтоінспекція
Міністерства внутрішніх справ України. Укравтодор забезпечує разом з
Державтоінспекцією додержання чинного законодавства щодо охорони доріг і
споруд на них.

Держкомзв’язку України контролює видачу ліцензій на окремі види
діяльності у галузі зв’язку, а також додержання ліцензіатом певних умов.
Він здійснює нагляд за функціонуванням засобів зв’язку всіх форм
власності у мережах зв’язку загального користування та взаємодіючими з
ними засобами зв’язку відомчих мереж.

Названі контрольно-наглядові органи, що здійснюють контроль на
транспорті та в галузі зв’язку, застосовують відносно порушників
відповідних правил заходи, передбачені КпАП або спеціальними відомчими
правилами.

§ 12. Адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті
та в галузі зв’язку

Транспорт є джерелом підвищеної небезпеки. Підприємства всіх видів
транспорту зобов’язані забезпечувати безпеку життя і здоров’я людей,
безпеку експлуатації транспортних засобів та охорону довкілля. Порушення
правил безпеки таїть в собі небезпеку заподіяння шкоди людині або
господарським інтересам.

Безпека руху — це унормований процес руху, експлуатації транспортних
засобів, що виключає можливість заподіяння матеріальної або фізичної
шкоди. Ці норми містяться в правилах експлуатації різних видів
транспорту, транспортних кодексах (наприклад, Кодексі торгового
мореплавства України), статутах (Статут залізниць України), правилах
(Правила дорожнього руху України), інструкціях заводів-виготовлювачів
тощо. Адміністративні правопорушення на транспорті поділяються залежно
від виду транспорту, а за змістом це в основному порушення правил по
охороні порядку і безпеки руху на транспорті.

Адміністративними правопорушеннями на різних видах транспорту, за які
настає адміністративна відповідальність, є: порушення правил по охороні
порядку і безпеки руху на залізничному транспорті; порушення правил
користування засобами залізничного транспорту; порушення правил безпеки
польотів; порушення правил поведінки на повітряному судні; порушення
правил міжнародних польотів; порушення правил по охороні порядку і
безпеки руху на морському транспорті; порушення правил користування
засобами морського транспорту; порушення правил по охороні порядку і
безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах;

порушення правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном
осіб, які не мають відповідного документа; порушення правил, що
забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах,
правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання
баз (споруд) для стоянки маломірних суден, правил користування засобами
автомобільного транспорту та електротранспорту (ст.ст. 109-119 КпАП).
Інститут адміністративної відповідальності разом з іншими видами
адміністративного примусу відіграє значну роль у недопущенні порушень
зазначених правил.

До числа інших правопорушень, які за своєю природою є однозначними, але
спрямовані на різні види транспорту, належать: порушення правил пожежної
безпеки на транспорті (ст. 120), а також порушення правил експлуатації
транспортних засобів (ст.ст. 121,128, 133), правил проїзду залізничних
переїздів (ст. 123), правил дорожнього руху (ст.ст. 133, 134 КпАП) та
ін.

За вчинення правопорушень на транспорті застосовуються такі
адміністративні стягнення, як попередження, штраф, сплатне вилучення,
позбавлення спеціального права.

Адміністративна відповідальність за пошкодження шляхів та порушення
правил по утриманню шляхів настає за: пошкодження шляхів, залізничних
переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання
дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних
заходів для їх усунення (ст. 139); порушення Правил охорони
магістральних трубопроводів (ст. 138); порушення правил, норм і
стандартів при утримання шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної
заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження
робіт (ст. 140); порушення правил охорони смуги відводу автомобільних
шляхів (ст.141); порушення землекористувачами правил утримання ділянок,
прилеглих до автомобільних шляхів (ст. 142 КпАП). Адміністративні
стягнення за ці правопорушення — штрафи, а за правопорушення,
передбачені ст.ст. 141,142 КпАП, — попередження або штраф, який
накладається як на громадян, так і на посадових осіб.

Адміністративна відповідальність у галузі зв’язку настає за такі
правопорушення: обладнання та експлуатація установок проводового
мовлення без належної реєстрації або дозволу; порушення умов і правил,
що регламентують діяльність у галузі зв’язку, передбачену ліцензіями;
порушення правил виготовлення, придбання, реалізації, встановлення,
будівництва та експлуатації радіоелектронних засобів і використання
радіочастот; порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку;
пошкодження таксофонів; порушення правил користування місцевим
телефонним зв’язком; порушення порядку та умов надання послуг зв’язку в
мережах загального користування; використання засобів зв’язку з метою,
що суперечить інтересам держави, порушує громадський порядок та посягає
на честь і гідність громадян; використання технічних засобів та
обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування,
без сертифіката відповідності або без погодження з Адміністрацією
зв’язку України (ст.ст. 144-1484 КпАП). На винних у вчиненні цих
правопорушень накладається штраф, а в разі вчинення правопорушень,
передбачених ст. 146 КпАП, застосовується, крім штрафу, й конфіскація
технічних засобів і обладнання. Розглядати справи про адміністративні
правопорушення та накладати адміністративні стягнення за порушення
законодавства про зв’язок (ст.ст. 144,145,147-1484,1887 КпАП) мають
право начальник Державної інспекції електрозв’язку Адміністрації зв’язку
України, начальники регіональних державних інспекцій електрозв’язку.

Див.. відомості Верхов. Ради України. 1994. № 51. Ст. 446.

Див. Відомості Верховної Ради України. 1996. №40. Ст.183.

Див. Там само. 1995. № 47-52. Ст..349.

Див. Там само. 1995. № 24 Ст..189.

Див. Там само. 1993. № 25. Ст..274.

Див. Там само. 1994. № 31. Ст. 338; №46. Ст.413.

Див. Там само. 1996. № 29. Ст. .139.

Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 20. Ст. 815.

Див.: Офіційний вісник України, 2000. № 13. Ст. 530.

Див.: Офіційний вісник України. 2000- № 14. Ст. 561.

Див.: ЗПУ України. 1974. №10. Ст. 68; 1978. №1. Ст. 21; № 86. Ст. 60;

1981. № 7. Ст. 56; 1996. № 7. Ст. 89.

Див.: Офіційний вісник України. 2000. № 13. Ст. 523.

Див.: ЗПУ України. 1995. № 3. Ст. 70.

Див.: Відомості Верхов. Ради України. 1995. № 20. Ст. 143.

Див.: Офіційний вісник України. 1999. № 22. Ст. 999; № 40. Ст. 1986;
2000. №31. Ст. 1307.

Похожие записи