Реферат на тему:

Цивільно-правова відповідальність

Цивільний оборот може існувати та успішно розвиватися лише за умови, що
всі його учасники належно виконуватимуть свої обов’язки. Порушення цього
правила безумовно завдає шкоди окремим громадянам, юридичним особам,
групі осіб чи суспільству в цілому.

Одним із заходів впливу на особу, що посягнула на права чи інтереси
інших учасників цивільного обороту, які охороняються законом, є
цивільно-правова відповідальність. Вона полягає в тому, що на
правопорушника покладається додатковий обов’язок, що тягне за собою
певні майнові втрати, зменшення його майнової сфери. Так, постачальник,
який не поставив продукцію у визначені терміни, поряд з основним
обов’язком — виконати договір, набуває додаткового — сплатити неустойку
(штраф) за прострочення поставки. Втрати у вигляді сплаченого ним штрафу
нічим для нього не компенсуються. Орендодавець, який відмовився надавати
приміщення, тобто порушив умови договору оренди, зобов’язаний виконати
його — надати приміщення, а також відшкодувати збитки, які виникли в
орендаря у зв’язку з такими діями. Відшкодування збитків у даному
прикладі є тим додатковим обов’язком, який покладається на
правопорушника.

У деяких випадках обов’язок, в якому полягає зміст цивільно-правової
відповідальності, виникає не як додатковий, а лише замість невиконаного.
Так, у разі вчинення дорожньо-транспортної пригоди, водій, що порушив
правила дорожнього руху і завдав шкоди, наприклад, майну інших осіб,
повинен відшкодувати її в повному обсязі. До вчинення правопорушення в
нього існував обов’язок утримуватися від посягання на майно інших осіб,
не завдавати шкоди. Оскільки цього обов’язку він не виконав і шкоду
заподіяв, у нього виникає новий — відшкодувати її.

Отже, цивільно-правова відповідальність — це невигідні наслідки
майнового характеру, що покладаються на особу, яка вчинила цивільне
правопорушення, не виконала чи неналежно виконала зобов’язання або
посягнула на абсолютні майнові чи особисті немайнові права чи блага
інших осіб.

Цивільно-правова відповідальність має свою специфіку, яка виявляється
насамперед в її функціях. Вважається, що цьому виду відповідальності
притаманні такі функції, як виховна, попереджувальна, а також каральна.
Однак провідна роль відведена компенсаційній функції, яка полягає в
усуненні негативних наслідків, що виникли у потерпілого, відновлення
його статусу за рахунок зменшення майнової сфери винної особи.

Якщо розглядати цивільно-правову відповідальність залежно від підстав її
виникнення, то слід розрізняти договірну та недоговірну. Договірна — це
відповідальність, яка настає в результаті порушення боржником своїх
зобов’язань за договором, тобто у правовідносинах, які вже існують.
Недоговірна — це відповідальність, яка виникає із заподіяння шкоди
внаслідок правопорушення.

У цивільно-правовій відповідальності правопорушник (відповідач)
йменується боржником, а потерпілий (той, кому завдано шкоди) —
кредитором.

За обсягом цивільно-правову відповідальність поділяють на повну (шкода
відшкодовується в повному обсязі); підвищену (відшкодовуються збитки та
стягується неустойка понад збитки; існує в окремих видах правовідносин,
наприклад за втрату цінних книг і т. ін.), а також обмежену
(відшкодовується лише реальна шкода і не відшкодовується упущена вигода;
застосовується лише в окремих випадках, наприклад у договорах
перевезення і т. ін.).

Якщо у правовідносинах є кілька боржників, то може наставати дольова,
солідарна або субсидіарна відповідальність. Дольова відповідальність
означає, що кожен з боржників повинен виконати зобов’язання, відповідати
за завдану шкоду у певній частці, яка визначається законом або
договором. Якщо ж ці частки не визначені, то частка відповідальності
кожного з боржників є рівною.

Солідарна відповідальність означає, що кредитор має право вимагати
виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників
разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарна відповідальність
настає лише у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у
разі неподільності предмета зобов’язання, спільного заподіяння
неподільної шкоди і т. ін. Разом з тим, суд вправі за заявою потерпілого
покласти на осіб, що спільно заподіяли шкоду, часткову відповідальність
відповідно до ступеня їхньої вини.

У разі субсидіарної (додаткової) відповідальності існує основний
боржник, який зобов’язаний відшкодувати шкоду (виконати зобов’язання) у
повному обсязі, та додатковий боржник. Останній залучається до
відповідальності у разі, якщо майна основного боржника не вистачає для
повного залагодження шкоди. Вимога про відшкодування шкоди спочатку
пред’являється до основного боржника, і лише, якщо він не в змозі її
виконати, звертається до додаткового. Субсидіарною є відповідальність
батьків (усиновителів), піклувальників за шкоду, завдану неповнолітніми
у віці від 14 до 18 років, відповідальність гаранта, поручителя тощо.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності передбачених
законом умов — юридичних фактів, сукупність яких утворює склад
цивільного правопорушення. Про них вже йшлося при розгляді зобов’язань
із заподіяння шкоди. За загальним правилом це чотири умови: 1)
протиправність дій боржника; 2) наявність шкоди майнової (збитків) чи
немайнової; 3) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою
боржника і виникненням збитків; 4) вина боржника.

Протиправність поведінки означає, що вона суперечить нормам права і
порушує суб’єктивні права інших учасників цивільних правовідносин. У
договірних правовідносинах вона виражається у порушенні правила, згідно
з яким зобов’язання повинні виконуватися належним чином. У недоговірних
— у посяганні на особисті немайнові та (або) майнові права та інтереси
інших осіб. Протиправність може виявлятися в активних діях (неякісне
виконання роботи за договором підряду із істотними відступами від його
умов; заподіяння тілесних ушкоджень громадянинові), або в бездіяльності
(ненадання лікарем медичної допомоги громадянину, який її потребує;
непоставка продукції у визначені договором терміни тощо).

Шкода являє собою втрати майнового (та/або немайнового) характеру, що є
наслідком протиправної поведінки боржника. Майнова шкода, виражена в
грошах, — це збитки. Збитки поділяють на реальну шкоду (витрати,
зроблені кредитором для відновлення порушеного права, втрата чи
пошкодження майна) та упущену вигоду (неодержані доходи — які кредитор
одержав би, якби його право не було порушене).

|

?

?

3/4

- 6

8

9шкодженні її ділової репутації. За загальним правилом відповідальність
за заподіяння моральної шкоди настає лише за наявності вини її
заподіювача.

Цивільно-правова відповідальність настає лише за умови, якщо протиправна
поведінка є необхідною, основною і безпосередньою причиною виникнення
збитків, тобто наявний причинний зв’язок між конкретними діями
(бездіяльністю) боржника і шкодою.

Виною вважається психічне ставлення особи до вчиненої нею протиправної
дії. У цивільно-правовій відповідальності також розрізняють вину у формі
умислу та у формі необережності. Однак форма вини боржника не може
впливати на обсяг цивільно-правової відповідальності, який визначається
межами об’єктивної шкоди.

У передбачених законом чи договором випадках цивільно-правова
відповідальність може наставати й без вини: за шкоду, заподіяну
громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства,
прокуратури і суду; за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, і
т. ін.

Та все ж за загальним правилом для покладення на особу цивільно-правової
відповідальності наявність усіх перелічених умов є обов’язковою. За
відсутності однієї або кількох умов відповідальності вона не може бути
застосована. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх
залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання.

За певних обставин боржник може бути звільнений від відповідальності за
невиконання (неналежне виконання) зобов’язань. Так, боржник не несе
відповідальності, якщо належне виконання зобов’язання виявилося
неможливим внаслідок дії непереборної сили. Непереборна сила — це
надзвичайні і невідворотні за даних умов обставини чи події (повінь,
землетрус, раптовий ураган, а також явища соціального характеру —
страйки тощо; прийняття компетентними органами держави актів, що
забороняють чи призупиняють вчинення певних угод, операцій і т. ін.). Не
настає цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди
(невиконання зобов’язання) в результаті випадку — обставин, в яких немає
вини сторін, та можливість настання яких боржник не міг і не повинен був
передбачити.

Разом з тим не є непереборною силою чи випадком недодержання своїх
обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для
виконання зобов’язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У цивільному праві встановлено принцип презумпції вини боржника
(заподіювача шкоди): він вважається винним, поки не доведе що неналежне
виконання зобов’язання (шкода) виникло не з його вини. Тобто, вина
припускається, обов’язок доведення протилежного покладається на самого
заподіювача шкоди. Щодо договірних правовідносин, відповідно до положень
ЦКУ відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Обсяг відповідальності, як уже зазначалося, залежить від завданих
кредиторові збитків. Розмір цих збитків, а отже і розмір відшкодування,
яке належить стягнути з винної особи, повинен обґрунтувати й довести
кредитор (потерпілий). Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін,
що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги
кредитора, у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не
була задоволена добровільно, — у день пред’явлення позову, якщо інше не
встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про
відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день
ухвалення рішення.

Досить складним є обчислення неодержаних доходів (упущеної вигоди),
оскільки це збитки, які реально не мали місця; вони тільки ймовірні.
Фактично, це лише припущення кредитора про доходи, які б він міг
отримати у разі належного виконання зобов’язання. Тому згідно із законом
при визначенні неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті кредитором
для їх одержання. Наприклад, придбання певного обладнання для переробки
продукції, яку повинен поставити боржник, оренда приміщень для
зберігання (чи переробки) продукції і т. ін.

Якщо за порушення зобов’язання (договору) встановлено неустойку, то вона
підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування
збитків. Однак договором може бути передбачена можливість відшкодувати
збитки лише у тій частині, в якій вони не покриті неустойкою, або ж
стягнути тільки неустойку без права на відшкодування збитків, або
можливість за вибором кредитора стягнути неустойку чи відшкодування
збитків.

Особливі правила встановлені в ЦКУ на випадок невиконання грошового
зобов’язання, під яким слід розуміти неправомірне утримання грошових
коштів, ухилення від їх повернення, інше прострочення в їх сплаті і
т. ін. У разі невиконання у встановлені терміни грошового зобов’язання
боржник на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з
урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а
також неустойку у розмірі 3 % від простроченої суми, якщо інший розмір
процентів не встановлений договором або спеціальним законом.

Щодо моральної шкоди, то згідно зі ст. 23 ЦКУ вона відшкодовується
грішми або іншим майном, як правило, у формі одноразової виплати. Розмір
відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення,
глибини фізичних і душевних страждань потерпілого, погіршення або
позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також
ступеня вини заподіювача шкоди, у випадках, коли вона є підставою
відшкодування. При визначенні розміру шкоди враховуються вимоги
розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка
підлягає відшкодуванню, і не пов’язана із сумою цього відшкодування.

На практиці часом виникають ситуації, коли у виникненні шкоди є вина
обох сторін: потерпілий (кредитор) своєю поведінкою спричиняє виникнення
шкоди або ж хоча б збільшення її розміру. Такі обставини обов’язково
враховуються судом при визначенні розміру цивільно-правової
відповідальності. Якщо вина кредитора (потерпілого) виявляється у формі
необережності, то суд з урахуванням цього може відповідно до ступеня
вини зменшити розмір відповідальності, тобто застосувати так звану
змішану відповідальність. Якщо шкода виникла виключно в результаті
навмисних дій кредитора, то суд звільняє її заподіювача від
відповідальності.

Цивільне законодавство, зокрема Цивільний кодекс України, встановлює
загальні положення щодо цивільно-правової відповідальності. Разом з тим
у правових нормах, що регулюють окремі види зобов’язань, розміщені й
спеціальні умови цивільно-правової відповідальності в конкретних
життєвих ситуаціях, у разі недостатності яких застосовуються загальні
правила.

Похожие записи