Реферат на тему:
Цивільний кодекс Франції
Київ 2016
Цивільний кодекс Наполеона є джерелом французького цивільного права. У
його розробці взяли участь такі видатні французькі юристи, як Порталис,
Тронше, Мальвіль та ін, що спиралися на римське право, дореволюційну
судову практику і кутюми, які вони переробили відповідно до потреб
нового суспільства. Перший консул особисто брав участь в обговоренні
ряду статей Кодексу. Він усунув із проекту деякі положення, які
асоціювалися з революцією, а в післяреволюційний період, представлялися
надмірно радикальними.
Незважаючи на окремі консервативні відступи, саме в Кодексі Наполеона
цивільне право Франції знайшло своє класичне вираження. Тому і сам
Кодекс мав для своєї епохи революційне значення, відіграв винятково
важливу роль у розробці та затвердженні багатьох принципів нового
цивільного права.
Кодекс відрізнявся стрункістю викладу, стислістю юридичних формулювань і
дефініцій, визначеністю і чіткістю трактування основних понять та
інститутів цивільного права. ЦК Наполеона нараховував 2281 статтю і
складався з вступного титулу і 3 книг. Його структура відбила схему
побудови інституцій римського права: особи, речі, спадкування і
зобов’язання. Дана структура Кодексу отримала в цивільному праві назва
інституційної.
Французький цивільний кодекс 1804 р. (ФГК) займає центральне місце в
системі наполеонівських кодексів, оскільки ним регулюються найважливіші
економічні відносини капіталістичного суспільства. Цей кодекс найбільш
значний за своїм обсягом (при початковому виданні в ньому налічувалася
2281 стаття), і він же вважається найбільш досконалим з “класичних”
кодексів за формою викладу, в тому числі за структурою. ФГК складається
з вступного титулу і трьох книг. У невеликому вступному титулі викладені
правила дії цивільних законів у часі та просторі, а також деякі правила,
пов’язані з вступу в силу і застосування правових норм. Ці правила
поширюються не тільки на ФГК, але і на інші французькі закони.
Книга перша “Про осіб” відкривається нормами, що регулюють правовий
статус французів і цивільні права іноземців у Франції. У цій же книзі
містяться положення про порядок та наслідки визнання особи безвісно
відсутньою, про шлюб і розлучення, про правовий статус неповнолітніх,
про опіку та піклування. У книзі другій “Про имуществах і різних
видозмінах власності” зосереджені норми, що визначають нерухоме та
рухоме майно, державну і комунальну власність, права власників і
користувачів майном. У книзі третьої “Про різні способи, якими
набувається власність”, найбільш значною за обсягом, зібрані норми, що
регулюють ‘багато інститутів французького цивільного права. Книга
відкривається нормами про спадкування та даруванні. У ній докладно
викладено норми, пов’язані з зобов’язального права, до договорів
купівлі-продажу, найму, позики, доручення, поруки, застави та ін У цій
же книзі викладено, стосовно до інституту дарування, правила обчислення
строків набувальною та позовної давності.
ФГК піддавався численним змінам і доповненням, в ході яких з нього
нерідко вилучалися цілі розділи або включалися додаткові глави, заново
регламентують великі правові інститути, не говорячи вже про виправлення
тексту, які торкнулися більшості статей кодексу. Найбільшим
перетворенням піддалася книга перша ФГК у сфері регулювання
шлюбно-сімейних відносин, а також щодо оголошення особи безвісно
відсутньою, яке нині проводиться за правилами відповідного акта 1977
Такого роду зміни і доповнення кодексу почали здійснюватися ще в XIX
ст., Проте найзначніші з них відносяться до періоду після Другої
світової війни і по теперішній час.
Положення ФГК, пов’язані з найважливішого з регульованих їм правових
інститутів – права власності, зазнали суттєвих змін. Раніше проголошував
тезу про “абсолютному” характер права власності доповнено можливостями
обмеження цього права в інтересах суспільства. Великий розвиток отримала
державна власність, власність компаній та інших юридичних осіб, в тому
числі на засоби виробництва та іншу нерухомість.
У сфері зобов’язального права найменшим змінам піддалися самі загальні
положення ФГК про підстави виникнення, доведенні та виконанні
зобов’язань, а також про відповідальність за їх невиконання. Багато
видів договорів нині регулюються самостійними актами, або включеними в
текст ФГК, або представляють собою окремі нові “кодекси”.
У сфері сімейного права у порівнянні з нормами ФГК у початковій редакції
1804 до теперішнього часу відбулися дуже суттєві зміни, зокрема після
видання важливих законодавчих актів у цій галузі в 1965, 1975 і 1985
рр.. Якщо, згідно з раніше законодавством, дружина не тільки була
зобов’язана слідувати за чоловіком при зміні місця проживання, а й у
розпорядженні спільним майном і в ряді інших питань користувалася
меншими правами, то нині досить послідовно проводиться закріплений у
ст.216 ФГК принцип: “Кожен чоловік володіє повною правоздатністю “. З
часом була значно спрощена процедура укладання шлюбу, розширено перелік
підстав для розлучення, набув поширення інститут санкціонованого судом
роздільного проживання подружжя, істотно розширилися права
незаконнонароджених і усиновлених дітей і т. д. Відповідно до закону
1965 р., подружжя має право укласти договір, в якому закріплюється
обраний ними режим майнових взаємин. Правовий статус усиновлених і ряд
пов’язаних з цим інститутом питань нині регулюються Законом про
усиновлення, виданим у 1981 р., та іншими актами.
uuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuuui
niiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiaO
\y
ZaeZ^\6]_¶b?b?b1/4b3/4bAbAbAebAEbEbEbIbIb?bObObnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnnn
nnn
майна, згідно з чинними нормами ФГК, здійснюється або за законом, або
за заповітом (ці два види спадкування нині регулюються статтями ФГК у
редакції двох ордонансов 1958 р. і Закону 1972 р. і наступних актів).
При цьому протягом десятиліть простежується тенденція обмежити коло
спадкоємців за законом близькими родичами і пережили чоловіком. При
спадкуванні за заповітом у законі обумовлені права на обов’язкову частку
дітей спадкодавця, у тому числі позашлюбних. Ця частка залежить від
кількості дітей і становить від половини до трьох чвертей спадкового
майна.
Стаття 731 ЦК передбачає чотири категорії спадкоємців за законом: 1)
діти та інші низхідні родичі спадкодавця, 2) висхідні родичі
спадкодавця; 3) родичі спадкодавця по бічній лінії; 4) пережив чоловік.
При цьому ст. 725 встановлює, що спадкоємцями можуть бути особи,
“існуючі в момент відкриття спадщини”. Поняття існування є більш
широким, ніж, наприклад, поняття знаходження в живих, і дозволяє
наділити спадкової правоздатністю зачатих, але ще не народжених дітей.
Навпаки, мертвонароджені діти і діти, народжені “нежиттєздатними”,
спадкоємцями не визнаються. Інша категорія осіб, правове становище яких
у спадкових відносинах не завжди легко визначити, – це безвісно
відсутні. Тому Законом № 77-1447 від 28 грудня 1977 р. у ст. 725 ГК було
внесено доповнення, прямо передбачає, що спадкоємцями можуть бути особи,
щодо яких винесена презумпція безвісної відсутності.
Ще одна категорія спадкоємців за законом, про яку слід сказати особливо,
– це особи, успадковують за правом представлення.
Стаття 739 ЦК визначає право представлення як юридичну фікцію, що
дозволяє визнати за представником становище, ступінь споріднення й
права, якими володів по відношенню до спадщини і спадкодавцеві
представлений. Наприклад, якщо у спадкодавця було три сини, один з яких
помер, залишивши двох дочок, то дві внучки покликані до спадкоємства
разом з двома що залишилися в живих синами, як би заміщаючи померлого
батька. Стаття 744 ЦК уточнює, що право представлення не може мати місця
у відношенні осіб, що знаходяться в живих. Згідно з цією ж статтею
відмова представника від спадщини подається не перешкоджає представнику
заміщати репрезентованої у спадкуванні за законом. Так, у нашому
прикладі онуки будуть покликані до спадкоємства навіть у тому випадку,
якщо раніше вони відмовилися прийняти спадщину свого батька.
Право представлення діє тільки по низхідній і бічний лініях
спорідненості, без обмеження ступенів споріднення по прямій лінії, і
включаючи племінників і їх спадних по бічній лінії. Цивільний кодекс не
містить чіткого визначення черговості закликання до спадкування
спадкоємців за законом. Проте аналіз його положень дозволяє вивести
п’ять черг спадкоємців.
Першу чергу утворюють діти спадкодавця та інші прямі низхідні родичі,
успадковують за правом представлення.
Другу чергу складають батьки спадкодавця, а також його брати і сестри
та їхні низхідні, успадковують за правом представлення.
У третю чергу входять дід, баба і прямі висхідні родичі більш віддалених
ступенів.
У четверту чергу успадковує пережив чоловік.
П’ята черга складається з бічних родичів, що не потрапляють в другу
чергу, до шостого ступеня споріднення включно (до родичів шостого
ступеня відносяться, наприклад, троюрідні брати і сестри). Однак у
випадку, коли спадкодавець був нездатний до складання заповіту, у п’яту
чергу входять бічні родичі до дванадцятого коліна включно.
Цивільний кодекс розрізняє п’ять ліній споріднення: спадну, висхідну по
матері, висхідну по батькові, бічну по матері, бічну по батькові. У
кожній з ліній більш близькі родичі усувають від спадкування більш
віддалених, за винятком випадків, коли більш віддалені спадкують за
правом представлення.
Спадкоємці другої, третьої та п’ятої черги по материнській і
батьківській лінії закликаються до спадкування окремо.
При відсутності в другій черзі бічних родичів висхідні другої і третьої
черг об’єднуються в одну чергу.
Якщо в одній з ліній (материнської або батьківській) залишилися тільки
бокові родичі, не відносяться до другої черги, то належить на цю лінію
половина спадщини відходить пережили дружину.
Негідні спадкоємці позбавляються своїх часток у спадщині. Недостойним
спадкоємцем вважається (ст. 727 ЦК):
засуджений за вбивство або за замах на вбивство спадкодавця;
висунув проти спадкодавця свідомо помилкове звинувачення у вбивстві;
повнолітній спадкоємець, який знав про вбивство спадкодавця, але не
доносив про нього правосуддя.
Недонесення про вбивство не є підставою для позбавлення спадщини
висхідних і спадних родичів вбивці, його дружина, братів і сестер,
дядьків, тіток, племінників і племінниць, а також найближчих свояків.
Діти негідного спадкоємця, спонукані до спадщини в особистій якості, а
не за правом представлення, не позбавляються спадщини з вини батька.
Спадкоємець, визнаний негідним, зобов’язаний повернути всі плоди і
доходи від спадщини, отримані ним з моменту його відкриття.
Література:
1. Цивільне та торгове право капіталістичних країн. / За ред. В.П.
Мозоліна, М.І. Кулагіна. – М.: Вища школа, 1980.
2. Зенін І.А. Цивільне та торгове право капіталістичних країн .- М.:
Изд-во московського університету, 1992.
3. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 2. Підручник. / Под
ред. Н.А. Крашенинниковой, О.А. Жидкова. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 1998.
4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн. / Под ред. В.В.
Залеського. – М.: НОРМА, 2000.
5. Решетніков Ф.М. Правові системи країн світу. Довідник. – М.: Юридична
література, 1993.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
