Цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства.
Судові доручення. Міжнародні договори

Під міжнародним цивільним процесом у науці міжнародного приватного права
розуміють сукупність питань процесуального характеру, пов’язаних із
захистом прав іноземців та іноземних юридичних осіб у суді та
господарському суді. Термін «міжна-родний цивільний процес» має умовний
характер. Зазвичай до нього відносять такі питання:

1) визначення підсудності по справах, що виникають з цивільних,
сімейних, трудових правовідносин з іноземним елементом;

2) процесуальне становище іноземців;

3) процесуальне становище іноземної держави та її дипломатичних і
консульських представників;

4) судові докази в цивільних справах з іноземним елементом;

5) звернення до іноземних судів із судовими дорученнями;

6) визнання та примусове виконання іноземних судових рішень;

7) розгляд спорів у порядку арбітражу та ін.

Питання цивільного судочинства з іноземним елементом є складовою
частиною цивільного процесуального права України. Згідно зі ст.ст. 423,
424 ЦПК іноземні громадяни, іноземні підприємства та організації й особи
без громадянства мають право звертатися до судів України. Іноземні
громадяни — це особи, які належать до громадянства іноземних держав.
Особи без громадянства — це особи, які не належать до громадянства
будь-якої держави. Іноземні юридичні особи — це такі підприємства та
організації, які засновані за межами України за законами тієї країни, де
вони створені. Особи без громадянства користуються цивільними
процесуальними правами нарівні з громадянами України. Обсяг правового
захисту, що надається іноземцям, визначається національним режимом.
Поширення на іноземців національного режиму в цивільному судочинстві
ґрунтується на принципі безумовності та не пов’язано з їх проживанням в
Україні. Норми цивільного процесуального законодавства, якими визначені
правила процесуальної правоздатності та дієздатності, підвідомчості,
підсудності, процесуального становища учасників справи, поширюються на
іноземців незалежно від того, чи передбачено законодавством їх держави
рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України (однак у
порядку реторсії можуть бути встановлені певні обмеження).

Цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних громадян,
підприємств та організацій, а також осіб без громадянства в Україні
визначається цивільним процесуальним законодавством України, в якому
відсутня прив’язка до іноземного елементу. По-іншому вирішуються питання
про визначення процесуальної правоздатності та дієздатності у
міжнародних договорах України (ст. 23 Конвенції держав СНД від 22 січня
1993 р.; ст. 22 Договору між Україною та Республікою Грузія від 9 січня
1995 р. та ін.).

j

N P Z ,

.

j

Z ¤ `

O

‘ни (Конвенція держав—членів СНД, Договір між Україною і Республікою
Польща). Визначення підсудності в міжнародних договорах України не
виключає можливості порушення тотожної справи в судах обох договірних
сторін (ст. 26 Договору між Україною і Республікою Польща).

Іноземці мають право вести цивільні справи в суді особисто або через
своїх представників (ст. 110 ЦПК). Представниками в суді можуть бути
адвокати, інші особи, допущені судом до представництва, а також консули
(таке представництво виникає на підставі міжнародного договору).

До справ з участю іноземного елементу застосовується правило про
обов’язок доказування та подання доказів (ст. 30 ЦПК України). Кожна зі
сторін, у тому числі й іноземець, повинна довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Під час здійснення провадження у цивільних справах може виникнути
необхідність виконання процесуальних дій за межами території своєї
держави. Оскільки суд може діяти тільки в межах території своєї держави,
виконання таких процесуальних дій можливе лише шляхом його звернення за
сприянням до судових органів іншої держави (судове доручення). Виконання
таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги.
Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні
регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, в
яких вона бере участь. З питань надання правової допомоги суди різних
країн зносяться між собою за посередництвом центральних органів
(наприклад, Міністерства юстиції).

Дія судового рішення, постановленого судом однієї з держав, обмежена
територією цієї держави.

Порядок визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів
визначається відповідними міжнародними договорами України. Рішення
іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання протягом
трьох років з моменту набрання ним законної сили (ст. 427 ЦПК України).
Комплексним вирішенням питань визнання і виконання іноземних судових
рішень присвячена Гаазька конвенція про визнання і виконання іноземних
судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971 р.

Література

1. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар.
— Х., 2001.

2. Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних
судів» від 29 листопада 2001 р.

3. Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. 1. Боротьба із
злочинністю та взаємна правова допомога. — К., 1996.

4. Штефан М. Й. Цивільний процес. — К., 2001.

5. Богуславский М. М. Международное частное право. — М., 1994.

6. Международное частное право. — Х., 1998.

7. Гусєв Є. Визначення міжнародної підсудності цивільних справ за участю
іноземців на підставі договорів про правову допомогу // Радянське право.
— 1991. — № 2.

8. Гнєздов О. Судові доручення в міжнародному цивільному процесі //
Право України. — 2001. — № 6.

Похожие записи