Цінні папери як об’єкт цивільних прав (правовідносин)

Поняття цінного паперу уперше сформульоване в Німеччині. У середині XIX
ст. цінним папером називали кожний документ майново-правового змісту.

У радянському цивільному праві поняття «цінні папери» уперше було
визначено в Основах цивільного законодавства Союзу РСР І союзних
республік 1991 р., ст.31 яких встановлювала, що цінними паперами
визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може бути
здійснене лише після пред’явлення оригіналу цього документа.

У ст. 194 ЦК цінний папір визначено як документ встановленої форми з
відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і
визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і
власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його
випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього
документа, іншим особам

Характеристика сутності цінних паперів виражається у сукупності функцій,
які вони виконують у цивільному обігу.

Зокрема, найважливішими функціями цінних паперів є:

— перерозподіл грошових коштів між галузями і сферами економіки, між
територіями і країнами, між групами і верствами населення тощо;

— надання їх власникам, крім права на капітал, певних додаткових прав.
Наприклад, право на участь в управлінні підприємством, право на
додаткову інформацію тощо;

— забезпечення отримання доходу на капітал і (або) повернення самого
капіталу.

Права, які становлять зміст цінних паперів, можуть належати до різних
категорій цивільних прав. Найчастіше вони належать до зобов’язальних
прав, опосередковуючи різні договірні та недоговірні відносини. Але вони
також можуть бути речовими правами, правами членства в корпорації,
являти собою уповноваження на вчинення дій, що стосуються іншої правової
сфери. Наприклад, зобов’язально-правовий зміст мають векселі, облігації
тощо. Речово-правовий (але водночас і зобов’язально-правовий) зміст
мають то-варорозпорядчі документи (коносамент тощо). Тому до особи, яка
набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі
права, які ним посвідчуються (ч.2 ст. 194 ЦК). Права на акції пов’язані
з корпоративними правами (правом членства у господарському товаристві).

Папери, в яких не виражене будь-яке право (поштові марки, грошові
знаки), не є цінними паперами.

Цінний папір може також виконувати легітимаційні функції (крім тих, Ідо
властиві йому як певному виду цінних паперів). З таким випадком ми
зустрічаємося, коли маємо справу з цінними паперами, що уповноважують
боржника на виконання зобов’язання не тільки стосовно суб’єкта права,
вказаного в папері, а й щодо кожного його пред’явника. У юридичній
літературі такі папери звичайно Іменують легітимаційними цінними
паперами.

Для цінних паперів характерними є:

1) цивільна оборотоздатність;

2) нерозривний зв’язок із закріпленим у цьому папері майновим правом:
реалізувати це право можна лише шляхом використання самого паперу;

3) формальність і наявність обов’язкових реквізитів: наслідком
недотримання цих вимог є невизнання документа цінним папером (ч.2 ст.196
ЦК);

4) «формальна легітимація», яка полягає в тому, що дотримання формальних
вимог до цінного паперу забезпечує перевагу в останніх форми над змістом
права, вираженого у цьому папері;

5) незалежність прав добросовісного володільця цінного паперу від прав
попередніх володільців цього паперу: проти добросовісного володільця
цінного паперу боржник не може висувати заперечення, які міг би висунути
проти попереднього його володільця.

Згідно зі ст. 195 ЦК в Україні в цивільному обороті можуть бути такі
групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі,
надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання
частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при
ліквідації емітента;

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і
передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти
відповідно до зобов’язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з
правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором,
цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їх держателю право
розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Класифікація цінних паперів можлива за різними підставами.

Зокрема, в юридичній літературі пропонуються поділи цінних паперів на
види за різними ознаками:

— залежно від способу легітимації правомочного суб’єкта: папери на
пред’явника, іменні, ордерні;

— за строком Існування: строкові, безстрокові;

— за формою існування: документарні, бездокументарні;

— за національною приналежністю: вітчизняні, іноземні;

— за типом використання: Інвестиційні (капітальні), неінвести-ційні;

— за формою власності: державні, недержавні;

— за оборотоздатністю: ринкові або вільнооборотні, неринкові,

— за рівнем ризику: безризикові чи малоризикові, ризикові,

— за наявністю доходу: доходні, бездоходні,

— за формою вкладення коштів, боргові, володільницькі часткові.

Проте найпоширенішим І традиційним у теорії цінних паперів є поділ їх
на:

— папери на пред’явника або ж «пред’явницькі» чи «пред’явникові»
(складені на пред’явника). Права належать пред’явникові;

— ордерні цінні папери (складені за наказом певної особи) Права
належать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці
права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену
особу;

— іменні цінні папери (складені на ім’я певної особи). Права належать
особі, зазначеній у цінному папері.

Отже, папером на пред’явника є цінний папір, держатель якого
легітимований як суб’єкт вираженого в ньому права. Тобто для реалізації
права держателя паперу достатньо лише пред’явлення цього паперу (це
можуть бути державні облігації, ощадні сертифікати тощо). Тому цінний
папір на пред’явника — це документ, де ім’я власника не фіксується
безпосередньо, і обіг якого не потребує реєстрації.

Папери на пред’явника являють собою об’єкти прав, на які зазвичай
поширюються усі положення про речові права на майно: вони можуть бути
відчужені і заставлені на загальних підставах

Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на
пред’явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

Цінним ордерним папером є документ, держатель якого легітимований як
суб’єкт вираженого у ньому права, за умови що на ньому зупиняється
безперервна низка передавальних написів (індосаментів).

Права за ордерним цінним папером передаються шляхом здійснення на цьому
папері передавального напису (Індосаменту). Індосант відповідає за
існування та здійснення цього права.

За передавальним написом (індосаментом), здійсненим на цінному папері,
до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним
папером (Індосат), переходять усі права, посвідчені цінним папером.
Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути
здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за
наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути
обмежений лише дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером,
без передання цих прав індосату. У цьому разі Індосат виступає як
представник

Таким чином, передача права на ордерний папір означає перехід виражених
в ній прав від Індосанта до Індосата. Індосат набуває прав на ордерний
папір І прав, що випливають з ордерного паперу, якщо він придбав право
власності на папір, що дійшов до нього внаслідок безперервного ряду
передавальних написів. Він є тоді матеріальним і формальним кредитором.
Набуте ним право є автономним і не залежить від прав його попередників.

Іменним цінним папером є такий цінний папір, що легітимує свого
держателя як суб’єкта вираженого в ньому права, якщо він вказаний як
такий у тексті самого паперу.

Отже, іменний цінний папір характеризується насамперед тим, що ім’я
власника зафіксоване на його бланку і (або) в реєстрі власників, що може
вестися у звичайній документарній і (або) бездокументарній електронній
формах (ч.3 ст. 195 ЦК, Закон України від 10 грудня 1997 р. «Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні»).

Бездокументарний (безпаперовий) цінний папір — це завжди іменний цінний
папір, оскільки в електронній пам’яті він зареєстрований на певну
фізичну або юридичну особу.

Оскільки перехід від документарної до бездокументарної форми неминуче
супроводжується тим, що, з одного боку, цінний папір може втрачати деякі
свої властивості, пов’язані саме з його матеріальним носієм, а з іншого
— набувати нових якостей, які виникають внаслідок його електронного
характеру, то можна сказати, що документарна (паперова) і
бездокументарна (безпаперова) форми — це не просто форми, а стадії
розвитку цінного паперу, це перехід однієї властивості в іншу.

Цінний електронний папір — це вже не традиційний цінний папір, а
електронна форма обліку власників капіталу, що володіють заздалегідь
визначеними правами і мають відповідні зобов’язання щодо користувача цим
капіталом

Іменний цінний папір має дві важливі ознаки: по-перше, завжди відомий
його власник; по-друге, оскільки внаслідок першої його властивості всі
операції з ним зазвичай підлягають фіксації, реєстрації, то ці операції
є легко доступними для оподаткування з боку держави.

Пред’явницький цінний папір за певних умов також фактично перетворюється
в іменний. Це пов’язано з процесами зберігання пакетів таких паперів,
наприклад, в комерційних банках і перетворенням останніх в представників
власників цінних паперів на пред’явника. Зданий на зберігання в банк,
пред’явницький папір має конкретного власника, що уклав відповідний
договір з банком, а відтак за юридичною сутністю він перетворюється в
іменний цінний папір.

Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку,
встановленому для заступлення права вимоги. Особа, яка передає право за
цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної
вимоги і не відповідає за її невиконання.

Законом може бути виключена можливість випуску цінних паперів певного
виду як іменних, ордерних або як паперів на пред’явника.

Основні положення щодо пред’явницьких, ордерних та іменних цінних
паперів вміщено у ст.197 ІДК, яка встановлює засади визначення
приналежності та передання прав за цінним папером.

Крім розглянутих вище, важливе практичне значення має перелік видів
цінних паперів, які можуть випускатися і бути в обігу в Україні.

Зокрема, у ст.3 Закону України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і
фондову біржу» (в редакції Закону від 3 червня 1999 р.) названо такі
цінні папери:

1) акції;

2) облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;

3) облігації місцевих позик;

4) облігації підприємств;

5) казначейські зобов’язання держави;

6) ощадні сертифікати;

7) інвестиційні сертифікати;

8) векселі;

9) приватизаційні папери;

10) заставні;

11) іпотечні цінні папери.

Акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвідчує
пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, членство в
акціонерному товаристві і право на участь в управлінні ним. Вона дає
право її власнику на отримання частки прибутку у вигляді дивіденду, а
також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного
товариства.

Облігація — цінний папір, що посвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість
цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з вимогою фіксованого
процента (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Випускаються облігації таких видів:

1) облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик;

2) облігації місцевих позик;

3) облігації підприємств.

Облігації можуть бути іменними і на пред’явника, процентними і
безпроцентними, такими, що вільно перебувають у обігу, і такими, що
обмежені у обігу.

Термін, на який випускаються облігації, в Україні не обмежений.

Емісія облігацій може здійснюватися практично усіма суб’єктами
підприємницької діяльності, за винятком інвестиційних фондів

і інвестиційних компаній, яким це заборонено Положенням про інвестиційні
фонди та інвестиційні компанії, затвердженим указом Президента України
від 19 лютого 1994 р. №55/94.

Казначейські зобов’язання — цінні папери, що розміщуються виключно на
добровільних засадах серед населення, підтверджують внесення їх
власниками грошових коштів до бюджету і дають право на отримання
фінансового прибутку.

В Україні можуть випускатися такі види казначейських зобов’язань:

— довгострокові (від 5 до 10 років);

— середньострокові (від 1 до 5 років);

— короткострокові (до 1 року).

Відповідно до Порядку застосування векселів Державного казначейства,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996
р. №689, здійснено перші випуски спеціального виду казначейських цінних
паперів — векселів Державного казначейства.

Ощадний сертифікат — це письмове свідчення банку про депонування
грошових коштів, що посвідчує право вкладника на отримання після
закінчення встановленого терміну депозиту і процентів по ньому.

Законодавство України передбачає такі види ощадних сертифікатів:

— строкові (під певний договірний процент на певний термін);

— до запитання;

— іменні;

— на пред’явника.

Іменні сертифікати не надходять у обіг, а їх продаж (відчуження) іншим
особам є недійсним.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається
інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власнику
право на отримання прибутку у вигляді дивідендів.

Правовий статус інвестиційних сертифікатів закріплено у Положенні про
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

Інвестиційні сертифікати можуть бути: іменними; на пред’явника.

Вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку певну суму грошей володільцю
векселя (векселедержателю).

В Україні можуть випускатися і бути у обігу простий і перевідний
векселі.

Простим векселем є вексель, за яким зобов’язання безумовної сплати
вказаної в ньому суми бере на себе особа, що видала вексель
(векселедавець).

Простий вексель називають ще соло-векселем, що не зовсім точно.
Соло-вексель — це вексель, виданий в єдиному примірнику, унікат, на
протилежність векселю, виданому у кількох примірниках (зразках).
Стосовно простого векселя — це вексель, на ЯКОМУ є лише один підпис —
підпис платника (векселедавця).

Перевідним векселем (траттою) є вексель, за допомогою якого зобов’язання
сплати вказаної суми перекладається на третю особу, якій векселедавець
дає просту і нічим не зумовлену пропозицію сплатити цю суму кредитору
(векселедержателю).

Відповідно до Женевських вексельних конвенцій 1930 р. (про переказні та
прості векселі) передача векселя провадиться за допомогою передаточного
напису, який здійснюється на ньому самому (як правило, на звороті), чи
на доданому листі (алонжі), Індосаменту (бланку; жиро). Особа, яка
здійснила передаточний напис, іменується індосантом, а особа, яка
отримала його — Індосатом. Індосамент можливий стосовно будь-якої особи,
у тому числі платника та векселедавця, причому без обмеження їх права на
подальшу індосацію векселя. Існують різні види Індосаменту: бланковий,
забезпечувальний, інкасовий та інші.

Приватизаційні папери з’явилися в Україні після прийняття Верховною
Радою України ряду законів, призначених забезпечити приватизацію
державного майна, зокрема: від 4 березня 1992 р «Про приватизацію
державного майна», від 6 березня 1992 р. «Про приватизацію невеликих
державних підприємств (малу приватизацію)», від 6 березня 1992 р. «Про
приватизаційні папери». Ці державні цінні папери посвідчують право
власника на безоплатне отримання у процесі приватизації частини майна
державних підприємств, державного житлового фонду і земельного фонду.

Випускаються приватизаційні папери трьох видів:

— майнові сертифікати;

— житлові чеки;

— земельні бони.

Право на отримання у власність приватизаційних паперів мають усі
громадяни України, що постійно проживали або переїхали на постійне
проживання в Україну до 1 січня 1992 р.

З метою захисту майнових інтересів громадян передбачено випуск лише
іменних приватизаційних паперів.

Приватизаційні папери не підлягають вільному обігу. Вони не можуть бути
використані для здійснення розрахунків або як застава для забезпечення
платежів чи кредиту.

Дивіденди або проценти на приватизаційні папери не нараховуються.

Приватизаційні папери можуть обмінюватися на документи, що посвідчують
право власності на придбані об’єкти приватизації особисто громадянами
або ж через фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії,
довірчі товариства).

Наведений перелік цінних паперів був розширений Законом України від ЗО
жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
за рахунок так званих похідних цінних паперів, до яких, зокрема,
належать: деривативи, форвардний контракт, ф’ючерсний контракт, опціон.

Крім того, Існують такі види цінних паперів, не згадані в Законі «Про
цінні папери і фондову біржу»:

— коносамент (передбачений Кодексом торговельного мореплавства (КТМ)
України);

— чеки (передбачені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в
національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного
банку України від 29 березня 2001 р. №135);

— бони в іноземній валюті: короткострокові боргові зобов’язання, що
емітуються казначейством, муніципальними органами та приватними фірмами
та використовуються їх утримувачами як купівельний або платіжний засіб
(передбачені Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність»),

— варіанти або складські свідоцтва (передбачені Законом «Про заставу»).

Особливості виконання зобов’язання за цінним папером полягають в такому:

1) особа, яка випустила (видала) цінний папір, та особи, що індосували
його, відповідають перед її законним володільцем солідарно.
Відповідальність можна зняти застереженням «без обігу (без звернення) на
мене» (безоборотний індосамент).

У разі задоволення вимоги законного володільця цінного паперу про
виконання посвідченого цим папером зобов’язання однією або кількома
особами з числа тих, хто зобов’язався за цінним папером, вони набувають
право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов’язалися за
цінним папером;

2) відмова від виконання зобов’язання, посвідченого цінним папером, з
посиланням на відсутність підстави зобов’язання або на його недійсність
не допускається. Абстрактність вимог відрізняє правовідносини, пов’язані
з видачею цінних паперів, від більшості інших цивільно-правових
зобов’язань, які за своєю юридичною природою є каузальними (тобто
такими, що мають певну, конкретно визначену правову підставу);

3) володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного папера
має право пред’явити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне
виконання зобов’язання, посвідченого цим папером, та про відшкодування
збитків (ст.198 ЦК).

Похожие записи