Реферат

на тему:

Центральне бюро розслідувань – cтратегічний елемент системи внутрішньої
безпеки України

Проблемі забезпечення безпеки держави приділяється чимало уваги як
науковцями, так й органами законодавчої і виконавчої влади. На сьогодні
є загально визнаним поняття “безпека” як стан захищеності життєво
важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішньої і
внутрішньої загрози, що охоплює такі основні елементи:

1. Науку, теорію (філософію), доктрину (концепцію), політику, стратегію,
тактику забезпечення безпеки.

2. Сукупність міжнародних, державних і громадських (недержавних)
інститутів і організацій, що забезпечують безпеку.

3. Засоби і методи забезпечення безпеки.

За суб’єктами пропонується розрізняти безпеку особисту, національну,
колективну, а за суспільними сферами – політичну, економічну, військову,
екологічну та радіаційну [1, c. 207].

У базовому Законі України з питань національної безпеки тлумачиться це
поняття як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина,
суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток
суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних
та потенційних загроз національним інтересам [2].

У Законі України “Про Cлужбу безпеки України” на СБУ покладено завдання
щодо захисту “…конституційного ладу,…економічного,
науково-технічного,…потенціалу України, законних інтересів держави та
прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних
спецслужб,…корупції і організованої злочинної діяльності у сфері
управління і економіки та інших протиправних дій, які…створюють
загрозу життєво важливим інтересам України” [3].

У свою чергу, академіком Ю.С. Шемшученком запропоновано поняття “безпека
національна”, під якою він розуміє стан захищеності життєво важливих
інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх
загроз. Національна безпека, на його думку, забезпечується об’єднаними
зусиллями державних органів, громадських організацій, посадових осіб та
окремих громадян. Її головними суб’єктами, на його думку, є:

– громадянин, його права і свободи;

– суспільство, його духовні та матеріальні цінності;

– держава, її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність
і недоторканність кордонів.

Складовими національної безпеки він вважає безпеку економічну,
екологічну, радіаційну і т. ін. [1, c. 210].

Представляє значний інтерес і дослідження філософсько-соціологічних
засад внутрішньої безпеки України, яке проведено доктором юридичних наук
О.В. Копаном, за висновком якого безпека – це складне соціальне явище,
що являє собою систему таких взаємозумовлених елементів як:
справедливість (насильство як її протилежність), потреба та інтерес
безпеки. При цьому слід погодитися з автором, що інтерес в аспекті
безпеки розглядається як один із основних факторів, що пов’язаний з
можливістю насильства, тобто із загрозою виникнення соціальної небезпеки
внаслідок таких деструктивних соціальних процесів, як злочинність чи
конфлікти інтересів. Потребу безпеки слід розуміти як стан впевненості
особи (фізичної чи юридичної) у своїй недоторканності при вступі в
соціальні відносини, як право фізичної чи майнової недоторканності
соціуму [4, c. 26–125].

Аналіз законодавчих актів та наукових праць з цієї проблематики свідчить
про недосконалість формулювання поняття “безпека”, плутанину в поняттях
“безпека”, “внутрішньодержавна безпека”, “державна безпека”, “міжнародна
безпека”, “національна безпека”, “регіональна безпека” та їх
відірваність від потреб сьогодення й практики діяльності державних,
насамперед правоохоронних органів, що унеможливлює визначення
стратегічних напрямів їх діяльності щодо забезпечення безпеки країни.

Якщо при визначенні воєнного стану як особливого правового режиму
передбачено здійснення необхідних заходів для забезпечення національної
безпеки, то при визначенні надзвичайного стану відповідні заходи
спрямовуються на забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального
функціонування національної економіки, органів державної влади, органів
місцевого самоврядування та захист конституційного ладу [5; 6].

Незважаючи на достатню законодавчу базу та численні наукові дослідження
явища організованої злочинності, до тепер не приділялося належної уваги
дослідженню проблеми впливу організованої злочинності на внутрішню
безпеку країни. Стає дедалі очевидним, що загрозу внутрішній безпеці
становлять не тільки протиправна діяльність окремих осіб і груп,
спеціальних служб іноземних держав і організацій, а, в першу чергу,
організована злочинна діяльність кримінальних структур та їх
корумпованих зв’язків [7].

За висновками Центру стратегічних і політичних досліджень Російської
Федерації, організована злочинність сьогодні унаслідок переносу центру
активності зі сфери загальнокримінальних злочинів насильницької
спрямованості у фінансово-економічну сферу, входить до загроз
національній, регіональній і міжнародній безпеці [8, c. 53–62]. Подібні
оцінки процесів і загроз повністю характерні також й для України.

Розробка стратегії діяльності державних органів, у тому числі
спецпідрозділів БОЗ у сфері боротьби з організованою злочинністю і
корупцією, неможлива без чіткого визначення поняття безпеки, яке
уможливить його ефективне застосування у правоохоронній практиці.

На нашу думку, безпеку слід класифікувати залежно від джерел загроз –
внутрішніх або зовнішніх. Сьогодні найбільш суспільно небезпечними
внутрішніми загрозами для країні є такі явища, як організована
злочинність і корупція, насамперед, зростаючі масштаби криміналізації
економіки, корумпованості діяльності державних органів та органів
місцевого самоврядування.

Ці явища останніми роками набули рівня реальної загрози конституційним
основам державного ладу в Україні, однак кримінальні справи, у ході
багаторічного розслідування яких весь час згадуються прізвища високо
посадових осіб, у жодному разі не доводяться до судового розгляду, хоча
організовані злочинні групи і злочинні організації намагаються вже
контролювати правоохоронні органи та судову владу [9; 10].

Подальше поширення організованої злочинності та корупції в Україні може
призвести “… до підриву економічних та соціальних реформ і
перетворення України на кримінально-кланову або тоталітарну державу”
[11, с. 57].

У зв’язку з цим слушною є пропозиція вважати організовану злочинність і
корупцію найбільш суспільно небезпечними загрозами внутрішній безпеці
країни, внаслідок чого ми повинні зосередити зусилля на:

– забезпеченні гарантій прав громадян і юридичних осіб під час
здійснення заходів по боротьбі з організованою злочинністю;

– запобіганні встановленню кримінальними структурами корумпованих
зв’язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у
злочинну діяльність;

– протидії використанню учасниками організованих злочинних угруповань у
своїх інтересах об’єднань громадян і засобів масової інформації [12].

Ми маємо створити, врешті-решт, надійну систему внутрішньої безпеки, під
якою слід розуміти сукупність держаних органів, а також здійснюваних
ними згідно з відповідними правовими засадами організаційних,
фінансових, технічних, оперативно-розшукових та інших заходів,
спрямованих на захист конституційних прав і свобод людини та
громадянина, законних прав і інтересів юридичних осіб, суспільних й
економічних відносин, державних органів, органів місцевого
самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства від
проявів організованої злочинності і корупції.

Однак, проведене дослідження цієї проблеми показало, що нині гостро
відчувається недосконалість як правових, так і організаційних форм
управління процесом боротьби з організованою злочинністю. Чинна
організаційно-управлінська структура Головного управління по боротьбі з
організованою злочинністю МВС України не відповідає сучасним вимогам і
не спроможна ефективно протидіяти загрозам внутрішній безпеці країни.
Розпорошеність наявних сил призвела до неналежного управління
спецпідрозділами на місцях, діяльність яких здебільшого є незадовільною
[13].

З цих обставин не забезпечено виконання вимог Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” щодо
встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізації,
нейтралізації та ліквідації і положень Конституції України щодо
забезпечення прав і свобод людини [9].

Існування цієї проблеми було підтверджено і в Указі Президента України
від 6 лютого 2003 року, в якому чітко сформульовані завдання щодо
вдосконалення організаційно-штатної структури, форм та методів
професійної діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю, робота яких залишається недостатньою та
малоефективною [14].

На жаль, зазначені вкрай необхідні заходи так і не вдалося реалізувати.

У той самий час проведення опитування оперативних працівників з цієї
проблеми показало, що майже 99 % респондентів вважають за необхідне
удосконалити організаційно управлінську структуру ГУБОЗ МВС України та
його спецпідрозділів [15].

З урахуванням результатів наукових досліджень, пропозицій працівників,
стану і тенденцій розвитку організованої злочинності, яка вже
намагається контролювати правоохоронні органи та судову владу, вважаємо
за необхідне створити Центрального бюро розслідувань (далі – ЦБР).

ЦБР повинно стати стрижнем системи внутрішньої безпеки та основною
рушійною силою державних органів, які здійснюють боротьбу з
організованою злочинністю.

Але необхідно чітко представляти, чому Бюро має бути центральним, а не
національним?

По-перше, вивчення зарубіжного досвіду реформування підрозділів по
боротьбі з організованою злочинністю та практики їх діяльності свідчать
про те, що спеціалізовані органи (служби) в цій сфері будуються
відповідно до устрою тієї чи іншої країни, а саме: в унітарних –
централізовані, а у федераціях – федеральні.

По-друге, – при створенні відповідного органу у сфері національної
безпеки ми повинні виходити з поняття її мети – захисту національних
інтересів як життєво важливих матеріальних, інтелектуальних і духовних
цінностей українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела
влади в Україні, визначальних потреб суспільства і держави, реалізація
яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток
[2].

На нашу думку, жоден правоохоронний орган, про що свідчать нетривалий
строк існування Служби національної безпеки України (СНБУ)* та
неодноразові спроби створення Національного бюро розслідувань (НБР),**
не спроможний самостійно вирішувати завдання щодо запобігання і
нейтралізації реальних та потенційних загроз цим інтересам.

Слід погодитися з О.В. Копаном у тому, що централізація у цьому аспекті
означає легітимне володіння каналами управлінського впливу щодо всіх
елементів, з яких складається макросистема, наявність у них повного
обсягу засобів регулювання діяльності об’єктів управління. Фіксація
статусу апарату, вповноваженого здійснювати центральне управління
макросистемою, відбувається на загальнодержавному рівні суб’єктом
державної влади, компетенція якого дозволяє приймати відповідне рішення.
Статус центрального апарату управління означає, що це утворення є
основним носієм загальнодержавної мети в сфері боротьби з організованою
злочинністю і корупцією, і тому саме через нього повинен відбуватись
процес впровадження у життя основного управлінського задуму, який є її
змістом [4, с. 279–283].

Першим кроком у визначеному напрямі повинно стати вирішення питання про
виведення зі структур ГУ, УМВСУ, УМВСТ Управлінь (відділів) по боротьбі
з організованою злочинністю та у встановленому порядку розв’язання
проблеми щодо відміни Закону України від 24 лютого 1994 р. [16].

Центральне бюро розслідувань, враховуючи дефіцит фінансування
правоохоронних органів, доцільно створювати на базі Головного управління
по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, до якого повинні
входити управління, відділи і відділення по боротьбі з організованою
злочинністю в Республіці Крим, областях, на залізницях, містах Києві і
Севастополі та інших містах. За необхідності створюються відділи,
відділення ЦБР у морських портах та містах зі складною криміногенною
обстановкою.

Необхідність виведення спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією і
організованою злочинністю з підпорядкування начальників Головних
управлінь (управлінь) МВС України, Служби безпеки в регіонах і створення
в системі правоохоронних органів України централізованих спецпідрозділів
БОЗ у свій час була обґрунтована також і Координаційним комітетом по
боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові
України на основі Рекомендацій експертів Ради Європи [17, c. 5].

Крім того, відповідно до пунктів 9 та 13 Розділу ХV Конституції України
при реформуванні досудового слідства необхідно розглянути питання про
поновлення чинності п. 7 ст. 9 Закону України “Про організаційно-правові
основи боротьби з організованою злочинністю” щодо введення до системи
державних органів по боротьбі з організованою злочинністю слідчих
підрозділів по розслідуванню злочинів, вчинених організованими групами
та злочинними організаціями.

Необхідно визнати, що виведення у 1994 р. слідчих управлінь, відділів,
відділень та груп зі структури спецпідрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю було помилковим і призвело до суттєвого
ускладнення реалізації оперативних матеріалів, зниження результативності
оперативно-розшукової діяльності взагалі.

Вирішення цього вкрай важливого питання дасть можливість повернути
спецпідрозділам по боротьбі з організованою злочинністю статус державних
органів та мінімізувати вплив органів влади та корумпованих зв’язків
організованих кримінальних структур на їх діяльність, насамперед на
регіональному рівні. Необхідно законодавчо закріпити координуючі
повноваження цього державного органу діяльності органів внутрішніх справ
та інших правоохоронних органів у сфері боротьби з організованою
злочинністю.

При побудові організаційно-управлінської структури ЦБР ми повинні
забезпечити:

– відповідність структури розроблюваної системи меті і завданням,
поставленим перед нею;

– дотримання вимоги раціональності у структурній сфері за необхідності
забезпечити необхідний комплекс служб і підрозділів, потрібних для її
нормального функціонування;

– гнучкість організаційних структур, що забезпечує швидке їх реагування
на зміну в оперативній обстановці;

– відкритість структурних підсистем до сприйняття новітніх технологій
управління.

Центральне бюро розслідувань, на нашу думку, повинно створюватися
відповідно до Закону України “Про Центральне бюро розслідувань”, а його
керівник – призначатися на посаду та звільнятися з неї за згодою
Верховної Ради України.

ЦБР є централізованою системою регіональних і міжрегіональних
підрозділів (управлінь, відділів, відділень) зі статусом органів
дізнання, основними структурними підрозділами якого є: практичні
управління по боротьбі з організованою злочинністю та по боротьбі з
корупцією, розвідувальне управління та управління внутрішньої безпеки і
оперативного прикриття особового складу (рисунок).

 

Запровадження цих принципів побудови центрального апарату дасть
можливість забезпечити адекватне реагування на зміни у стані суспільних
відносин негативного характеру, що пов’язані з організованою злочинністю
і корупцією, та більш ефективне функціонування системи внутрішньої
безпеки.

Основою діяльності центрального апарату Бюро повинно стати забезпечення
захисту основних прав людини в суспільстві шляхом виконання таких
завдань у боротьбі з організованою злочинністю і корупцією на сучасному
етапі:

– викриття організованих груп та злочинних організацій (організованих
кримінальних структур), діяльність яких має міжрегіональний, міжнародний
і транснаціональний характер, розкриття злочинів, що ними вчиняються;

– виявлення і припинення фактів корупції в центральних органах
виконавчої влади, корумпованих зв’язків організованих кримінальних
структур в органах законодавчої, виконавчої та судової влади;

– організація діяльності органів внутрішніх справ щодо ліквідації
економічного підґрунтя організованих кримінальних структур, протидії
використанню їх учасниками у своїх інтересах органів державної влади,
підприємств і установ, об’єднань громадян та засобів масової інформації,
легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом;

– проведення адміністративного провадження, дізнання у справах, які
відносяться до його компетенції;

– забезпечення відшкодування шкоди, завданої діяльністю організованих
кримінальних структур, корупційними діяннями посадових осіб державі, а
також – фізичним і юридичним особам;

– організація міжнародного співробітництва у сфері боротьби з
організованою злочинністю і корупцією.

Однак, жодні пропозиції щодо реформування організаційно-управлінських
структур спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю,
забезпечення внутрішньої безпеки країни не дадуть бажаного ефекту, якщо
не вирішити нижченаведені основні проблеми.

По-перше, відповідно до пункту 5 статті 12 Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”
необхідно внести доповнення до статті 101 Кримінально-процесуального
Кодексу України щодо визнання ЦБР, як спеціального державного органу по
боротьбі з організованою злочинністю, органом дізнання.

По друге, – потребує законодавчого закріплення розподіл функції,
повноважень та засобів оперативно-розшукового впливу між НБР, МВС та
СБУ. Одночасно необхідно визначити коло питань, вирішення яких підлягає
обов’язковій координації, у тому числі шляхом постійної взаємодії у
створенні єдиного інформаційного простору, паритетного використання
існуючих оперативно-розшукових та технічних можливостей кожного з
відомств.

По трете, – необхідно терміново запровадити принципово нові критерії
оцінки, які відповідали би міжнародним стандартам, та ліквідувати
існуючу практику порівняння досягнутих цифрових показників з
аналогічними показниками минулих звітних періодів (років), що змушує
правоохоронні органи, у тому числі органи внутрішніх справ та їх
спецпідрозділи по боротьбі з організованою злочинністю до гонитви за їх
покращанням.

При розробці організаційно-управлінської структури ЦБР ми
використовували також пропозиції відомого вченого О.М. Бандурки щодо
необхідності докорінного реформування системи органів внутрішніх справ,
скорочення управлінського апарату, переобтяженого структурними
елементами [18, с. 95–98].

Успіх реформування спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою
злочинністю та створення Центрального бюро розслідувань, спрямованість і
зміст його діяльності у сенсі викриття суспільно небезпечних
організованих кримінальних структур та їх корумпованих зв’язків;
протидію її впливу на діяльність державних органів та їх корумпованість
значною мірою залежатиме від політичної волі нового керівництва держави.

У практиці діяльності цих органів повинні бути викоренені факти, коли
справи, в яких фігурують відомі політики, високі чиновники, впливові
бізнесмени, інші резонансні справи, як правило, тривають роками і не
потрапляють до суду, розслідування за ними залежно від політичної
ситуації і поведінки фігурантів то “затихає”, то починається з новою
силою***.

Проведене нами дослідження показало, що в цьому напрямі удосконалювалися
організаційні структури спеціальних органів у більшості країн світу
(Італія, Литва, Польща та США), які досягли помітних успіхів у боротьбі
з організованою злочинністю й корупцією.

Список використаних джерел

1. Юридична енциклопедія. – К., 1998. – Т. 1. – С. 207.

2. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня
2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 39. – Ст. 351.

3. Про Службу безпеки України: Закон України // Нормативно-правові акти.
– К., 1998.

4. Копан О.В. Забезпечення внутрішньої безпеки України:
теоретико-управлінські засади. Введення в поліцейську стратегію:
Монографія. – К., 2001.

5. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 6 квітня 2000 р.
№ 1647-III.

6. Про правовий режим надзвичайного стану: Закон України від 16 березня
2000 р. № 1550-III.

7. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України //
Нормативно-правові акти. – К., 1998.

8. Наумкин В.В. Организованная преступность как одна из угроз
национальной и международной безопасности. Состояние, проблемы
применения и совершенствования законодательства о борьбе с
организованной преступностью и коррупцией: Материалы Всероссийск. науч.
— практ. конференции, 7–8 июня 2000 года. – М., 2001. – Вып. 2.

9. Про підсумки розгляду звіту Голови Комітету Верховної Ради України з
питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, доповідей
Голови Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю,
Голови Служби безпеки України, Міністра внутрішніх справ України про
стан боротьби з організованою злочинністю, а також доповіді Генерального
прокурора України про стан прокурорського нагляду у сфері боротьби з
організованою злочинністю: Постанова Верховної Ради України від 26
грудня 2002 р. № 388-IV // Голос України. – 2003.– 21 січ. – № 11.

10. Про підсумки парламентських слухань щодо стану боротьби з корупцією
в Україні: Постанова Верховної Ради України від5 липня 2001р. № 2612-ІІІ
// Голос України. – 2001. – 15 серп. – № 145.

11. Корнієнко М.В. Мета взаємодії: боротьба зі злочинністю // Бюл. по
обміну досвідом роботи. – К., 2001. – № 130/2001/2.

12. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю: Закон України // Нормативно-правові акти. – К., 1998.

13. Про підсумки інспекторської перевірки оперативно-службової
діяльності підрозділів ГУБОЗ МВС України та заходи щодо її покращання:
Рішення Колегії МВС України від 21.11.2002 р. № 14км/1т.

14. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з
організованою злочинністю і корупцією: Указ Президента України від 6
лютого 2003 р. № 84 // Офіц. вісник України. – 2003. – № 6. – Ст. 228.

15. Дульський О.О. Організаційно-правові основи діяльності
спецпідрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України і
дис. … канд. юрид. наук. – К., 2003.

16. Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”:
Закон України від 24.02.1994 р. № 4001-ХІІ.

17. Доповідна записка Координаційного Комітету по боротьбі з
організованою злочинністю і корупцією при Президентові України № 91ап. –
К., 1999. – 11 с.

18. Бандурка О.М. Основи управління органами внутрішніх справ України. –
Х.: Основа, 1999.

О.О. Дульський. Центральне бюро розслідувань – cтратегічний елемент
системи внутрішньої безпеки України

* Постанова Верховної Ради України “Про створення Служби національної
безпеки” від 20 вересня 1991р. №1581-ХІІ; Постанова Президії Верховної
Ради України “Про проект Закону України про Службу національної безпеки”
від 16 грудня 1991р. №1987-ХІІ; Постанова Верховної Ради України “Про
проект Закону України про Службу національної безпеки” від  30 січня
1992р. №2077-ХІІ.

** Указ Президента України “Про Національне бюро розслідувань України”
від 24 квітня 1997 року N 371/97; Указ Президента України “Про зміни в
системі центральних органів виконавчої влади країни” від 13 березня 1999
року N 250/99; Проект Закону України “Про Національне бюро
розслідувань”, який підготовлений в порядку законодавчої ініціативи 
народним депутатом України  Г. Самофаловим (реєстраційний № 4378 Д).

*** HYPERLINK «http://www.pravda.com.ua/archive/2004/march/19/2.shtml»
http://www.pravda.com.ua/archive/2004/march/19/2.shtml .

Похожие записи