Курсова робота

на тему:

Трудові та цивільно-правові договора

З М І С Т

TOC \o «1-1» \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc145729078» ВСТУП PAGEREF
_Toc145729078 \h 2

HYPERLINK \l «_Toc145729079» ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ PAGEREF
_Toc145729079 \h 4

HYPERLINK \l «_Toc145729080» ЗМІСТ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ І ЙОГО ВИДИ
PAGEREF _Toc145729080 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc145729081» ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ
PAGEREF _Toc145729081 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc145729082» ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ PAGEREF
_Toc145729082 \h 15

HYPERLINK \l «_Toc145729083» ВІДМІННІСТЬ МІЖ ТРУДОВИМ І
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИМ ДОГОВОРАМИ PAGEREF _Toc145729083 \h 17

HYPERLINK \l «_Toc145729084» ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc145729084 \h 21

HYPERLINK \l «_Toc145729085» СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ PAGEREF
_Toc145729085 \h 25

ВСТУП

Право на працю, проголошене статтею 43 Конституції України, реалізується
її громадянами залежно від вибору професії, роду занять та виду
діяльності. Це може бути наймана праця на підприємствах, в установах,
організаціях різних форм власності чи заняття підприємницькою
діяльністю, різновидом якої є індивідуальна трудова діяльність. В
першому випадку (а за умови використання найманої праці інших
працівників — і в другому, саме для останніх) право на працю
реалізується шляхом укладення трудового договору.

Історично склалося, що право на працю в нашій державі може реалізуватися
різними шляхами і способами. Одні громадяни займаються індивідуальною
трудовою діяльністю (приватні підприємці, власники підсобних господарств
– які не пов’язані і не залежать ні від кого), інші виконують певну
роботу на власний страх і ризик на підставі цивільно-правових угод, інші
ж влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору і працюють
як наймані працівники на підприємствах, установах і в організаціях
незалежно від форм власності.

Процес влаштування на роботу є чи не найбільш відповідальним для
потенційного працівника, адже саме на цій стадії досягається
домовленість про умови праці, її режим, взаємні права і обов’язки, інші
важливі питання. Такий процес включає в себе кілька стадій, до яких,
зокрема, відносять ведення переговорів, досягнення згоди за всіма
істотними умовами, видання наказу про зарахування працівника. На
практиці ця діяльність оформляється шляхом укладення між роботодавцем і
працівником трудового договору.

Право на працю в Україні реалізують переважно шляхом укладання трудового
договору між працівником та роботодавцем. Водночас, чимало
цивільно-правових договорів теж засновані на трудовій діяльності. Тому
трудовий договір слід відрізняти від цивільно-правових договорів:
договору підряду, договору доручення, авторського договору та інших
цивільно-правових угод, реалізація яких теж пов’язана із трудовою
діяльністю фізичних осіб. Ця стаття має на меті показати відмінність між
цивільно-правовими договорами та трудовим договором, які укладаються між
суб`єктами трудових правовідносин з метою їх врегулювання.

Різні суспільні відносини регулюються відповідними галузями права.
Наприклад, цивільне право регулює майнові i пов’язані із ними особисті
немайнові відносини. Трудове право регулює трудові відносини робітників
та службовців на підприємствах, в організаціях i установах. Але як
цивільне, так і трудове право, врегульовуючи притаманні їм за родовою
ознакою суспільні відносини, все ж таки доповнюють одне одного та
перехрещуються в деяких сферах життя людини. Однією із цих найважливіших
сфер життя є трудова діяльність людини.

ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

Будь-який договір — це двох чи багатостороння угода, сутність якої
визначається природою тих відносин, що становлять предмет регулювання
тієї чи іншої галузі права. Стосовно трудового договору— це угода між
працівником і власником підприємства (установи чи організації) або
уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник
зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням
внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства (установи,
організації) або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується
виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці,
необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю,
колективним договором чи угодою сторін. Таке визначення трудового
договору закріплене в діючому на сьогодні КЗпП України.

Укладення трудового договору відноситься до числа правомірних дій, після
вчинення яких виникають трудові правовідносини.

Відповідно до п.2 ст.21 КЗпП працівник має право укладати трудовий
договір одночасно на декількох підприємствах (в установах,
організаціях), якщо інше не передбачене законодавством, колективним
договором чи угодою сторін. Встановлення трудових відносин з іншим, крім
основної роботи, підприємством (установою, організацією) проводиться на
умовах сумісництва. Обмеження на сумісництво згідно постанови Кабінету
Міністрів України від 3 квітня 1993 року №245 можуть бути встановлені з
боку керівника підприємства (установи, організації) спільно з
профспілковим комітетом лише стосовно працівників, які займають професії
і посади з особливими умовами та режимом праці (важкі, небезпечні і
шкідливі умови). Крім того, обмеження щодо кількості укладення трудових
договорів стосуються керівників державних підприємств, установ,
організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів і їх
заступників (за винятком медичної, педагогічної, наукової та творчої
діяльності).

Основними принципами укладення трудового договору є добровільність
волевиявлення та особисте зобов’язання сторін, які виражають бажання
працівника влаштуватися на роботу, його готовність виконувати покладені
на нього обов’язки і згоду власника або уповноваженого ним органу
доручити працівникові виконання деяких трудових функцій за певну
винагороду, створивши для цього необхідні умови.

Трудовий договір про виконання робіт за певною посадою чи спеціальністю
слід відрізняти від цивільно-правових договорів з виконання певних
трудових завдань (договір підряду, доручення, авторський договір
тощо).Трудовий договір:

працівником може бути тільки громадянин;

предметом договору є трудова діяльність працівника;

працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку
та колективному договору;

зарахування працівника на роботу оформляється наказом;

роботодавець організовує виробничий процес; оплата праці здійснюється
відповідно до обліку часу

і систем, прийнятих в колективному договорі;

правові відносини регулюються нормами трудового права;

Цивільно-правові договори (угоди):

суб’єктами правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

предмет договору — результат виконання робіт;

правила внутрішнього трудового розпорядку не поширюються на виконавця
робіт за договором;

відносини між сторонами наказами не регулюються;

учасник угоди сам регулює процес виконання роботи;

оплата праці здійснюється на підставі акта виконаних робіт;

правові відносини регулюються нормами цивільного права.

ЗМІСТ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ І ЙОГО ВИДИ

Змістом трудового договору є умови, що визначаються безпосередньо
сторонами, які його укладають, і виражають взаємні права та обов’язки
цих сторін. При цьому обов’язковою вимогою є те, що вказані в трудовому
договорі основні умови щодо трудової діяльності, такі як розмір
заробітної плати, тривалість відпустки, тривалість робочого часу, не
повинні погіршувати становища працівника, визначеного законодавчими та
нормативними актами (мається на увазі встановлений державою мінімальний
розмір заробітної плати, максимальна тривалість робочого часу,
мінімальна тривалість відпустки). В разі порушення вказаних вимог
законодавства такі умови трудового договору згідно ст.9 КЗпП визнаються
недійсними.

Трудовий договір повинен містити умови, які є обов’язковими:

підтвердження волевиявлення сторін щодо укладення трудового договору
(заява, наказ, розпорядження);

вказівку на професію, спеціальність, кваліфікацію чи посаду працівника,
що визначить коло його обов’язків і повноважень, детально
регламентованих робочими та посадовими інструкціями, технологічними
картками та іншими нормативними актами. Необхідність визначення трудової
функції працівника в трудовому договорі обумовлена пов’язаними з нею
правомочностями, такими як розмір посадового окладу чи тарифної ставки,
тривалість відпустки, об’єм його повноважень і т. ін.;

дату початку виконання роботи, що є початком трудових правовідносин.

Відсутність в трудовому договорі вищезазначених умов дозволяє вважати
такий договір не укладеним.

Що ж стосується додаткових умов трудового договору, то вони можуть
вноситись до нього за погодженням сторін; але якщо вже вони складають
зміст трудового договору, то є обов’язковими для виконання, і
невиконання їх є підставою для трудового спору та захисту інтересів
постраждалої сторони (за умови, що вони не суперечать діючому
законодавству). До додаткових умов трудового договору відносять,
наприклад, строк дії трудового договору, встановлення випробного строку
при прийомі на роботу з метою перевірки відповідності працівника роботі
чи посаді, надання житла, додаткове соціальне забезпечення та
обслуговування, деякі інші пільги працівникам.

Трудові договори класифікують залежно від порядку укладення, строку дії,
форми договору.

Стосовно порядку укладення він може укладатися як в усній, так і в
письмовій формі, хоча письмова форма укладення є переважною, а в нижче
вказаних випадках — обов’язковою:

1) коли працівник наполягає на такому порядку укладення трудового
договору;

при укладенні контракту;

при укладенні трудового договору з неповнолітніми;

при організованому наборі робітників та в інших передбачених законом
випадках.

І письмовий, і усний порядок укладення трудового договору оформляється
наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації
чи уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Але
якщо навіть такий наказ чи розпорядження не було видано, то трудовий
договір вважається укладеним, якщо працівника фактично було допущено до
роботи уповноваженою на це службовою особою. Обов’язковим є письмовий
порядок укладення трудового договору для працівників, діяльність яких
пов’язана з державною таємницею.

Залежно від строку, на який він укладається, трудовий договір відповідно
до ст. 21 КЗпП може бути:

безстроковим, що укладається на невизначений строк;

строковим — строк його дії обумовлюється сторонами або залежить від часу
і тривалості виконання певної роботи.

Переважно трудові договори укладаються на невизначений строк. При
оформленні ж строкового трудового договору це обов’язково повинно бути
зазначене в наказі чи розпорядженні про прийняття працівника на таку
роботу (вказується конкретний строк тимчасової роботи), а працівник
попереджається про прийняття на роботу на таких умовах.

Трудовий договір про тимчасову роботу укладається з працівниками на
строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників —
до чотирьох місяців. Для таких працівників не встановлюється випробний
термін і трудовий договір, укладений з ними, автоматично перетворюється
в безстроковий, якщо після закінчення строку тимчасової роботи жодна із
сторін не вимагає припинення трудових відносин. Крім загальних підстав
припинення трудового договору з тимчасовим працівником він може бути
припинений також у випадках: призупинення роботи підприємства (установи,
організації) на строк більше одного тижня з причин виробничого
характеру; за умови невиконання тимчасовим працівником обов’язків,
покладених на нього трудовим договором; у випадку нез’явлення його на
роботу протягом більше як два тижні підряд внаслідок тимчасової
непрацездатності. В останньому випадку місце роботи може зберігатись за
тимчасовим працівником внаслідок втрати ним працездатності через трудове
каліцтво або професійне захворювання, але не більше ніж до закінчення
строку роботи за договором.

Тимчасові працівники мають право на розірвання трудового договору,
попередивши про це власника або уповноважений ним орган за три дні.

Сезонними вважаються роботи, які за природними та кліматичними умовами
виконуються не весь рік, а протягом певного періоду, що не перевищує
шість місяців. Порядок організації сезонних робіт регулюється
Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7
квітня 1998 року, а список сезонних робіт і сезонних галузей
затверджений постановою Кабінету Міністрів від 28 березня 1998 року.

Трудові договори про сумісництво укладаються, коли працівник крім
основної роботи у вільний від неї час береться регулярно виконувати іншу
оплачувану роботу за наймом на тому ж чи іншому підприємстві, в
установі, організації. Оформлення на роботу за сумісництвом на іншому
підприємстві здійснюється з пред’явленням паспорта громадянина і трудова
книжка йому як працівникові на цьому підприємстві не оформляється.
Порядок оформлення і умови роботи за сумісництвом регулюються Положенням
про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств,
установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці,
Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. №
43.

На відміну від роботи за сумісництвом, яка оформляється укладенням
різних трудових договорів, суміщення професій (посад) — це виконання
працівником з його згоди протягом робочого дня крім основної,
обумовленої трудовим договором роботи на тому ж підприємстві за іншою
спеціальністю, професією, посадою. Суміщення професій можливе за умови
недостатнього завантаження чи зайнятості працівника на основній роботі,
що дає можливість йому виконувати додаткову роботу протягом робочого дня
чи робочої зміни з відповідною її оплатою в рамках одного трудового
договору.

Особливістю укладення трудового договору про надомну роботу є те, що
він, як правило, укладається в письмовій формі і передбачає виконання
працівником роботи особисто із матеріалів і за допомогою засобів
власника, але робоче місце виділяє не власник, а сам працівник-надомник
організує собі його вдома. На надомників, як і звичайних працівників,
заводяться трудові книжки, але строк їх заведення, а також внесення
записів про оформлення на роботу проводиться після здачі першого
виконаного завдання.

Переважне право на укладення трудового договору про роботу на дому
надається таким категоріям працівників: жінкам, які мають дітей віком до
15 років; інвалідам і пенсіонерам; особам, які досягли пенсійного віку,
але пенсії не отримують; особам, які доглядають за інвалідами або
членами сім’ї, що довго хворіють; особам зі зниженою працездатністю,
яким рекомендована праця в надомних умовах; особам, зайнятим на сезонних
роботах (в міжсезонний період), а також тим, хто навчається в навчальних
закладах з відривом від виробництва; особам, які не можуть бути зайняті
безпосередньо на виробництві в даній місцевості, наприклад в районах і
місцевостях, де є вільні трудові ресурси.

Різновидом трудового договору є контракт.

Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладення з ними
контракту може здійснюватись у випадках, прямо передбачених чинним
законодавством. Виключно на підставі контракту встановлюються трудові
відносини з керівниками підприємств державної та комунальної форми
власності, керівниками, науковими, творчими та іншими співробітниками
національного закладу ( установи) України (Закон України «Про
підприємства в Україні», Положення про національний заклад (установу)
України, затверджене Указом Президента України від 16 червня 1995 року).
Контрактна форма договору застосовується також у разі прийняття
громадянина на військову службу (Закон України «Про загальний військовий
обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року), до трудових
відносин, що виникають у центрах сертифікатних аукціонів (Положення про
центри сертифікатних аукціонів, затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 24 лютого 1995 року № 144).

Нарівні з трудовим договором правомірним є застосування контракту для
оформлення трудових відносин педагогічних та науково-педагогічних
працівників (Закон України «Про освіту»). Отже, застосування контракту
як різновиду трудового договору можливе в різних галузях, оскільки воно
не заборонене законом. Але обов’язковим воно є тільки в тих випадках,
коли законодавством визнана лише така форма закріплення трудових
відносин.

Особливістю контракту є його строковий характер, письмовий порядок
укладення, обов’язкова наявність основних та додаткових зобов’язань
сторін: їх права, обов’язки та відповідальність; умови оплати та
організації праці; підстави припинення та розірвання контракту;
соціально-побутові умови, необхідні для виконання взятих сторонами
зобов’язань.

Контракт укладається в двох примірниках, що мають однакову юридичну
силу, і зберігається у кожної із сторін.

Трудові договори можуть відрізнятися специфікою змісту залежно від
галузі застосування: державна служба, праця в сільському господарстві та
ін.

ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

Згідно ст. 26 КЗпП порядок укладення трудового договору регулюється
законодавством України. Укладення трудового договору базується на
добровільному вступі працівника в трудові відносини з власником чи
уповноваженим ним органом, хоча для останнього в деяких випадках
укладення трудового договору з працівником може носити зобов’язальний
характер: у випадку зарахування працівника на роботу на вимогу місцевих
органів державної виконавчої влади в межах встановленої для підприємства
квоти щодо працевлаштування молоді, інвалідів; укладення трудового
договору з молодими спеціалістами, направленими для роботи на дане
підприємство у встановленому порядку, з працівниками, яким надане право
повернення на раніше займану посаду чи роботу, зокрема після закінчення
строку повноважень на виборній посаді і т. ін.

Закон встановлює, що трудовий договір може бути укладений з працівником,
який досяг 16-річного віку. У виняткових випадках за згодою одного з
батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи,
яким виповнилось 15 років, а для виконання легкої роботи, що не завдає
шкоди здоров’ю, допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх
шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у
вільний від навчання час після досягнення ними 14-річного віку.

Відповідно до положень Конституції України і КЗпП (ст.ст. 22, 25)
забороняється безпідставна відмова у прийнятті на роботу чи будь-яке
обмеження прав або встановлення переваг при укладенні трудового
договору, пов’язаних з походженням, соціальним станом, статтю, віком,
місцем проживання, расовою чи національною приналежністю, політичними
поглядами, членством в профспілках або інших об’єднаннях громадян. В
зв’язку з цим при прийомі на роботу забороняється вимагати відомості і
документи, надання яких не передбачене законодавством.

Одночасно, захищаючи права роботодавця, закон допускає обмеження з боку
власника щодо спільної роботи на одному й тому ж підприємстві (в
установі, організації) осіб, які є близькими родичами: батьки і діти,
подружжя, брати, сестри,— якщо їх посадовими обов’язками передбачена
безпосередня підпорядкованість чи підконтрольність один одному. Такі
обмеження, згідно постанови РНК УРСР від 4 червня 1933 року в редакції
постанови Ради міністрів УРСР від 3 листопада 1980 року № 593, є
обов’язковими для державних підприємств, хоча не поширюються на
працівників, які займають виборні посади, лікарів, наукових і
педагогічних працівників, спеціалістів сільського, лісного, водного
господарства, артистів, художників, музикантів та деякі інші категорії
працівників.

Обов’язковою процедурою, передбаченою законодавством при прийомі на
роботу, що вимагає професійного відбору або пов’язана з важкими,
небезпечними чи шкідливими умовами праці, є проходження працівником
попереднього медичного огляду. Проводиться він з метою з’ясування
здатності працівника виконувати дану роботу і попередження виникнення
професійних та поширення інфекційних захворювань. Ст. 24 КЗпП забороняє
укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком
робота, на яку він претендує, протипоказана за станом здоров’я. Перелік
професій і видів діяльності, для яких обов’язковим є проведення
медичного огляду, (попереднього при прийомі на роботу і періодичних)
встановлений Міністерством охорони здоров’я.

При прийомі на роботу і укладенні трудового договору майбутній працівник
зобов’язаний пред’явити трудову книжку і документ, що посвідчує його
особу. Якщо особа оформляється на роботу вперше і не має трудової
книжки, то вона повинна надати довідку з місця проживання і свідоцтво
про народження. Звільнені із Збройних сил подають військовий квиток, із
місць відбування покарання — довідку про звільнення.

При зарахуванні на роботу, яка вимагає спеціальних знань, роботодавець
має право вимагати подання диплома чи іншого документа про відповідну
освіту або спеціальну підготовку.

Згідно ст. 24 КЗпП трудовий договір укладається переважно в письмовій
формі. Вона передбачає докладний перелік взаємних обов’язків працівника
і роботодавця, викладений у двох примірниках, один з яких належить
працівникові. Трудовий договір вважається укладеним, якщо працівник і
роботодавець (власник або уповноважений ним орган) досягай згоди з усіх
питань трудових відносин і працівник приступив до роботи за
розпорядженням (усним чи письмовим) уповноваженої на це власником особи.

Незалежно від форми його укладення трудовий договір повинен бути
належним чином оформлений. Для цього:

працівник повинен подати заяву з проханням прийняти його на роботу;

власник або уповноважений ним орган видає наказ чи розпорядження про
зарахування працівника на роботу на підставі укладеної угоди;

власник або уповноважена ним особа повинні обов’язково ознайомити
працівника з наказом під розписку;

роботодавець вносить записи в трудову книжку працівника про зарахування
його на роботу та ознайомлює

працівника з записами в особовому листку відділу кадрів.

Наказ про зарахування на роботу повинен містити прізвище, ім’я, по
батькові працівника, вказівку на посаду, яку той займе, або роботу, яку
буде виконувати, розмір оплати за працю та дату, з якої працівник
приступає до роботи. Наказ повинен містити також додаткові умови
зарахування на роботу (за їх наявності), як то: встановлення випробного
строку, вказівку на характер роботи — сезонна, тимчасова, за
сумісництвом, неповна тривалість робочого дня чи тижня і т. ін.

Мета встановлення випробного строку — перевірка відповідності
професійних і ділових якостей працівника вимогам виконуваної роботи.
Тривалість випробного строку встановлюється законодавством: для
робітників — один місяць, для інших працівників — не більше трьох
місяців, і у деяких випадках не може перевищувати шести місяців.
Випробний строк не встановлюється для осіб, які не досягай 18 років,
молодих робітників після закінчення професійно-технічних училищ,
інвалідів, працівників, прийнятих на роботу за конкурсом та в інших
випадках відповідно до законодавства. Якщо після закінчення
встановленого випробного терміну роботодавець не розірвав трудовий
договір з працівником, то останній вважається таким, що витримав
випробування, і в подальшому розірвання трудового договору з ним можливе
лише на загальних підставах.

Призначення на посаду керівника державного підприємства здійснюється
шляхом укладення контракту між ним і міністерством, відомством чи
управлінням, у компетенції якого знаходиться дане підприємство, та
виданням відповідного розпорядження.

Заміщення посад державної служби здійснюється шляхом конкурсного відбору
або шляхом виборів.

Після укладення трудового договору перед початком роботи власник або
уповноважений ним орган зобов’язаний поінформувати працівника про умови
роботи, ознайомити його з правилами внутрішнього трудового розпорядку,
визначити йому робоче місце, забезпечити необхідними для роботи
засобами, проінструктувати з питань техніки безпеки і протипожежної
охорони.

Відомості про трудову діяльність працівника заносяться в трудову книжку
— його основний трудовий документ. Трудова книжка виписується за першим
місцем роботи працівника і, будучи його своєрідним трудовим паспортом,
містить відомості про місце, характер виконуваної роботи, спеціальність,
кваліфікацію, посаду, нагороди і заохочення за сумлінну роботу. Всі
записи в трудову книжку вносяться власником чи адміністрацією
підприємства після видання наказу про зарахування на роботу, але не
пізніше тижневого строку, а при звільненні — в день звільнення і повинні
точно відповідати тексту наказу чи розпорядження.

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ДОГОВОРИ

 

Відповідно до чинного Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП
України) трудовий договір являє собою угоду між працівником і власником,
за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією
угодою, а власник зобов`язується виплачувати заробітну плату і
забезпечувати умови праці, що необхідні для виконання роботи,
передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою
сторін. Тобто трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення
трудової функції. На відміну від трудового договору цивільно-правовий
договір є угодою двох або більше осіб стосовно встановлення, зміни або
припинення цивільних прав і обов’язків. Розмежування трудових і
цивільно-правових договорів, заснованих на трудовій діяльності людей,
набуває на практиці великого значення, позаяк змішування цих понять може
спричинити неправильне застосування законодавства. Трудовий і
цивільно-правовий договори по-різному укладаються, змінюються,
розриваються та створюють відмінні один від іншого правові наслідки. У
випадку виникнення конфлікту між сторонами укладеного договору,
необхідно чітко визначитись, який вид договору між ними був укладений,
позаяк законодавство про працю поширюється тільки на осіб, що уклали
трудовий, а не цивільно-правовий договір. У разі виконання
цивільно-правових договорів також не діють гарантії, які встановлені
законодавством про працю України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій
ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а
замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір
підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі
або на виконання іншої роботи з передаванням її результату замовникові
(ст. 837 ЦК України).

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити
від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права
та обов’язки довірителя.

 Договором доручення може встановлюватися виключне право повіреного на
вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних
дій, передбачених договором. У договорі можуть встановлюватися термін
дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне
право повіреного (ст. 1000 ЦК).

 За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт
підрядник зобов’язується розробити за завданням замовника проектну або
іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник
зобов’язується прийняти та оплатити їх (ст. 887 ЦК).

За авторським договором про передачу виключного права на використання
твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає
право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки
одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право
дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При
цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору,
залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не
передаються.

За авторським договором про передачу невиключного права на використання
твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі
право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При
цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на
використання твору і на передачу невиключного права на використання
твору іншим особам (ст. 32 Закону України “Про авторське право та
суміжні права” №379-XII від 23 грудня 1993 р.). 

ВІДМІННІСТЬ МІЖ ТРУДОВИМ І ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИМ ДОГОВОРАМИ

 

Головна відмінність між трудовим і цивільно-правовим договорами полягає
в предметі договору. За трудовим договором працівник зобов’язаний
виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з
визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади
відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в
діяльності підприємства. Причому по закінченні виконання якого-небудь
визначеного завдання трудова діяльність не припиняється; працівник
зобов’язаний виконувати будь-яке завдання роботодавця, що належить до
його трудової функції за професією, спеціальністю, посадою і
кваліфікацією, обумовленою в трудовому договорі. Предметом трудового
договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як
предметом цивільно-правових відносин є результат цієї праці.

Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання
конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у
разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його
припиняється. Таким чином, він застосовується для реалізації визначених,
найчастіше разових робіт.

За трудовим договором працівник знаходиться із роботодавцем у тривалих
відносинах і зобов’язаний виконувати будь-як роботу в межах своєї
професії, спеціальності, кваліфікації і посади.

За цивільно-правовими договорами підрядник зобов`язується виконати на
свій страх і ризик визначену роботу за завданням замовника з його або
власних матеріалів. За трудовим договором роботу працівників має
організовувати роботодавець, створюючи працівникові необхідні умови для
виконання роботи, забезпечуючи його сировиною, матеріалами та
необхідними інструментами. Під час виконання робіт за трудовим договором
– роботодавець зобов’язаний забезпечити працівникові умови праці,
передбачені чинним законодавством про працю, колективним і трудовим
договорами. Працівник має право на охорону праці. У разі не гарантування
безпечних умов праці робітник має право відмовитися від виконання роботи
без настання для нього яких-небудь негативних наслідків.

 Під час укладання цивільно-правових договорів процес праці виконавця не
регламентується. Підрядник сам організовує свою роботу, визначає час
початку і закінчення щоденної роботи, розподіляє час роботи і її
тривалість на свій розсуд. У випадку виконання завдання за договором
підряду та інших договорів цивільного права процес праці та умови її
застосування перебувають за межами зобов’язальних правовідносин. Праця
слугує тут лише способом виконання зобов’язань.

Натомість працівник за трудовим договором у процесі виконання трудової
функції має дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку,
встановлених на підприємстві, в організації чи установі роботодавця.
Тобто працівник зобов’язаний дотримуватись режиму робочого часу,
починати роботу у встановлений власником час і закінчувати роботу не
раніше часу, зазначеного в правилах внутрішнього трудового розпорядку.
За трудовим договором працівник зобов’язаний виконати певну роботу у
визначений проміжок часу. Наприклад, відрядник повинен виконати денну
норму виробітку, працівник-погодинник має щодня відробити встановлену
норму робочого часу. За цивільно-правовими договорами встановлюється
тільки кінцевий термін виконання завдання.

Саме виконання працівником конкретної функції, нерозривно пов’язане із
підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, і відокремлює
трудовий договір від цивільно-правових договорів, предметом яких є лише
визначений результат праці, виконання індивідуального трудового завдання
(замовлення, доручення), здійснюваного без підпорядкування виконавця
роботи внутрішньому трудовому розпорядкові на підприємстві, в
організації чи установі власника.

Під час укладання трудового договору працівник зобов’язується виконувати
обов’язки, що входять до його трудової функції, особисто своєю працею.
Натомість, укладаючи договір підряду, підрядник відповідає за кінцевий
результат праці і може залучати до виконання роботи за договором інших
осіб. У разі неналежного виконання трудових обов’язків працівник може
бути притягнутий до дисциплінарної і матеріальної відповідальності. За
договором підряду незалежно від того, хто допустив неналежне виконання
договору (сам підрядник або субпідрядники), відповідальність перед
замовником несе підрядник, що підписав договір.

Багато вчених як критерій розмежування трудового і суміжних із ним
цивільно-правових договорів називають самостійність (або
несамостійність) праці. У випадку несамостійної праці робочою силою
працівника розпоряджається не сам працівник, а роботодавець у рамках
підприємства, а у межах цивільно-правових відносин виконавець робіт за
договором (підрядник, автор тощо) сам організовує працю, і на нього не
поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку роботодавця.

У трудових договорах праця оплачується в різних формах саме за виконання
працівником трудової функції у виробничому колективі залежно від
фактично витраченої її кількості та якості. За договором підряду
оплачується готовий результат праці підрядника, за договором доручення –
виконання індивідуального конкретного завдання, за авторським договором
– виконання у встановлений термін замовлення на створення будь-якого
визначеного твору.

Характерною відмінністю цих видів договорів є те, що в цивільно-правових
договорах має місце рівність сторін. У трудовому договорі переважають
відносини підпорядкування працівника роботодавцю.

Трудове законодавство забезпечує особі, яка працевлаштовується на роботу
за трудовим договором, низку істотних гарантій. Так, роботодавцю
забороняється необґрунтовано відмовляти особі у прийомі на роботу; не
допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав або встановлення
переваг при прийомі на роботу з обставин, не пов’язаних із діловими
якостями працівника (недопущення дискримінації); працівник має право на
щорічну відпустку, соціальне страхування та інші трудові і
соціально-побутові пільги і переваги. Особа, яка працює за
цивільно-правовим договором, не має права на оплачувану іншою стороною
договору відпустку на відміну від працівника, що працює за трудовим
договором, якому щорічно надається відпустка.

Таким чином, трудовий договір відрізняється від цивільно-правових
договорів тим, що працівник виконує роботу визначеного роду відповідно
до його професії, спеціальності, посади і кваліфікації, здійснює
визначену трудову функцію в діяльності підприємства, організації, або
установи та дотримується режиму робочого часу, виконує визначену роботу
і дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку. Роботодавець
зобов’язаний забезпечити працівника роботою відповідно до його трудової
функції, а також забезпечити умови праці, передбачені законодавством про
працю, колективним договором і угодою сторін, і вчасно виплачувати
працівнику заробітну плату.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України
“Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 9
липня 2003 р. загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню
підлягають громадяни, які працюють на умовах трудового договору
(контракту) або за іншими умовами, передбаченими законодавством, або
виконують роботи на підприємствах, в установах, організаціях чи у
фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

ВИСНОВКИ

Загалом, підсумовуючи усе викладене, слід зазначити, що трудовий договір
необхідно розглядати принаймні в трьох ракурсах:

як юридичний факт, що виступає основою виникнення, зміни і припинення
трудових правовідносин;

як елемент трудового правовідношення, що розкриває свій
конкретно-юридичний зміст у взаємних правах і обов’язках його сторін;

як самостійний правовий інститут трудового права.

Як і будь-яка інша подібна правова інституція, трудовий договір має свої
притаманні лише йому юридичні ознаки, які відрізняють його від подібних
категорій та допомагають більш повно дослідити свій конкретний зміст.  

Так, якщо проаналізувати положення нині чинного законодавства, то можна
виокремити такі особливості трудового договору.

 Трудовий договір укладається як в усній, так і письмовій формі.
Переважною, відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП, є письмова форма, додержання
якої є обов’язковими при організаційному наборі працівників; при
укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні
трудового договору в письмовій формі; в інших випадках, передбачених
законодавством України. У письмовій формі укладається трудовий договір
про роботу в районах з особливими природними географічними і
геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, а також
коли приймаються на роботу неповнолітні. При письмовій формі трудовий
договір укладається в двох примірниках, з яких один знаходиться у
працівника. Тому в разі відсутності у працівника примірника трудового
договору в письмові формі необхідно вважати, що трудовий договір
укладено в усній формі. Укладення трудового договору в будь-якій формі
оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженим ним
органом про зарахування працівника на роботу. Частиною 3 ст. 24 КЗпП
передбачено, що трудовий договір вважається укладеним тоді, коли наказ
чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено
до роботи. Але при цьому слід ураховувати, що виконання роботи без
видання наказу чи розпорядження доручено службовою посадою, яка має
право приймати на роботу або коли робота виконувалась з її відома. В
наказі про прийняття на роботу зазначається прізвище, ім’я по батькові
особи, посада чи робота, на яку приймають працівника, з якого числа він
приступає до роботи і розмір оплати за працю. 

При прийнятті на роботу для виконання окремих видів трудової діяльності
встановлені спеціальні правила. Так, прийняття на державну службу на
посади третьої – сьомої категорії здійснюється переважно на конкурсній
основі. Порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад
державних службовців регулюється Положенням, затвердженим постановою
№782 Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. Заміщення певних
посад здійснюється шляхом виборів. Судді місцевих судів обираються або
призначаються ВР або Президентом України. Прийняття керівника
держпідприємства, що перебуває у загальнодержавній власності,
здійснюється міністерством, відомством або іншим органом, уповноваженим
управляти цим підприємством, шляхом підписання контракту і призначення
його на посаду. 

При влаштуванні на роботу працівники зобов’язані подати трудову книжку і
паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Особи, які вперше
шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред’явити довідку з
будинкоуправління (ЖЕК) або сільської ради про останнє заняття, паспорт,
диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку.
Неповнолітні, яким ще не виповнилось шістнадцяти років, замість паспорта
подають свідоцтво про народження. Військовослужбовці, звільнені із
Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Служби безпеки
України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших
військових формувань, створених відповідно до законодавства України,
подають військовий квиток. Звільнення з місць відбування кримінального
покарання зобов’язані подати довідку про звільнення.

Якщо колективний договір за своєю юридичною природою є документом
колективним і фактично абстрактним, адже він стосується виконання
трудових обов’язків лише абстрактно, тобто стосується всіх працівників
на даному підприємстві, які підпадають під дію даного колективного
договору, то трудовий договір носить суто індивідуальний характер і
стосується встановлення фактичних правовідносин лише між власником або
уповноваженим ним органом та працівником, який влаштовується на роботу; 

Трудовий договір, як правило, укладається на невизначений строк
(безстроково). Проте в окремих випадках він може укладатися і на певний
строк (встановлений за погодженням сторін) або на час виконання певної
роботи. Зокрема, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли
трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з
урахуванням характеру наступної роботи, або умов їх виконання, або
інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими
актами. 

Необґрунтована відмова в прийнятті на роботу, а отже, і при укладенні
трудового договору, заборонена. Обґрунтованою слід вважати відмову у
зв’язку з відсутністю вакантних місць, відсутності необхідної
кваліфікації у працівника, а також у разі прямої заборони чинним
законодавством (праця вагітних жінок і неповнолітніх на важких роботах і
на роботах з шкідливими умовами праці тощо). Також заборонено прийняття
на роботу осіб, що є близькими родичами, якщо їхня праця пов’язана з
безпосередньою підлеглістю або підконтрольністю одне одному.  

Юристи часто висловлюють думку, що трудовий договір як
організаційно-правова форма здійснення найманої праці в умовах ринкової
економіки вичерпав себе, а його місце зайняв цивільно-правовий договір
про працю. 

Так, від трудового договору необхідно відрізняти цивільно-правові
договори про працю, що відомі на практиці під назвою “трудові угоди”.
Вони також є у більшості випадків двосторонніми і передбачають виконання
роботи та передачу замовнику її результатів. За трудовим договором
працівник виконує роботу під керівництвом роботодавця і останній
зобов’язаний організовувати роботу і забезпечувати процес її виконання.
За цивільно-правовим договором підряду особа виконує замовлення
самостійно або із залученням інших виконавців, розпоряджаючись робочим
часом на власний розсуд. Працівник, що працює на умовах трудового
договору, зобов’язаний дотримуватися правил внутрішнього трудового
розпорядку, встановлених на підприємстві і відповідно до ст. 30 КЗпП
самостійно виконувати доручену йому роботу. За невиконання чи неналежне
виконання вимог, передбачених правилами трудового розпорядку, працівника
можна притягнути до дисциплінарної відповідальності. Незважаючи на
деякі, хоч і не значні переваги цивільно-правових форм найму, які
існують для наймачів, суттєво незахищеними залишаються права та інтереси
фактичних виконавців – працівників, що зголошуються для роботи за
трудовими угодами. 

І, нарешті, основним критерієм, що допомагає розмежувати трудовий
договір і цивільний договір про працю є те, що в першому випадку
предметом угоди виступає жива праця людини, тобто сам працівник, а в
другому – матеріалізований результат праці або завдання одноразового
характеру. В основі наукових концепцій про зближення трудового і
цивільного права лежить неправильне уявлення про працівника і
роботодавця як про рівноправні сторони трудового договору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. — К.: 1996

Кодекс законів про працю України // Законодавство України про
працю // Упоряд. І.В.Зуб. — К.-.1999. — с.5

Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. — К.:
Юрінком інтер., 1999.

Закон України від 20 березня 1991 року “Про внесення змін і доповнень
у Кодекс законів про працю Української РСР при переході до ринкової
економіки” // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 23. — ст.
546

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року //
Закони України. — т. 6. — К., 1997- с. 231

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 “Про
впорядкування застосування контрактної форми трудового
договору”//Збірник постанов уряду. — 1994. — № 7. — с. 172

Трудове право України. Підручник. За ред.Н. Б. Болотіної, Г. І.
Чанишевої.

К.: Т- во.”Знання”, 2000.- 564 с.

Прокопенко В.І. Трудове право України. Підручник. Харків: Консум, 
2000, 480 с.

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №1. — С.
242.

Вісник Верховного Суду України. — 1998. — №3.

Право У країни. — 1998. — №8. — С. 58—63.

Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №8. — С.
10—11

Трудовое право: Учебник / Под ред. проф. О.В. Смирнова. — М., 1996. — С.
316

PAGE

PAGE 27

Похожие записи