Трудові спори та їх вирішення
Під час вивчення зазначеної теми слід звернути увагу, що питання,
пов’язані з вирішенням трудових спорів закріплено Конституцією України,
Кодексом Законів про працю України (322-VІІІ), Законами України «Про
порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (137/98-ВР),
«Про колективні договори і угоди» (3356-ХІІ), «Про професійні спілки, їх
права та гарантії діяльності» (1045-ХІV), «Про місцеві державні
адміністрації» (586-ХІV), «Про місцеве самоврядування в Україні»
(280/97-ВР). Крім того, питання щодо вирішення колективних трудових
спорів також регулюється наказами Національної служби посередництва та
примирення.
Слід запам’ятати, що трудовий спір розглядають як неврегульовані
розбіжності між сторонами трудових правовідносин з приводу застосування
нормативно-правових актів про працю, а також установлення нових або
зміни наявних умов праці. За своїм характером серед трудових спорів
виділяють індивідуальні та колективні трудові спори.
Індивідуальний трудовий спір — це неврегульовані шляхом безпосередніх
переговорів розбіжності між працівником та роботодавцем із питань
застосування нормативно-правових актів про працю, умов трудового
договору, та розбіжності, передані на розгляд комісії з трудових спорів
або місцевого загального суду. Ця дефініція свідчить, що індивідуальний
трудовий спір — це спір окремого працівника з роботодавцем, якому
притаманний індивідуальний характер. Його сторонами завжди виступають
працівник та роботодавець. Початком індивідуального трудового спору слід
вважати день звернення працівника або роботодавця до відповідного органу
з питань розгляду трудових спорів.
Варто зазначити, що за загальним правилом індивідуальні трудові спори
вирішуються місцевими загальними судами, до яких належать районні,
районні у містах, міські та міськрайонні суди, безпосередньо або після
їх попереднього розгляду комісією з трудових спорів.
У будь-якому випадку, власне в місцевих загальних конфліктах
розглядаються заяви звільнених працівників про поновлення на роботі
незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати й
формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або
виконання нижчеоплачуваної роботи, про виключення з кооперативу,
колективного сільськогосподарського підприємства, іншої громадської
організації. За заявами керівників підприємства, установи, організації
(філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу),
їх заступників, головних бухгалтерів підприємств, установ, організацій,
їх заступників, а також службових осіб митних органів, державних
податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових
осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного
контролю за цінами, керівних працівників, які обираються, затверджуються
або призначаються на посади державними органами, органами місцевого
самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими
об’єднаннями громадян, розглядаються також спори з питань переведення на
іншу роботу й накладення дисциплінарних стягнень.
Слід звернути увагу, що відповідно до пункту 1 Розділу ХV Перехідні
положення Конституції України (254к/96-ВР) інші трудові спори
вирішуються на розсуд заявника безпосередньо судом або після їх
попереднього розгляду комісією з трудових спорів.
З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні
здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі (ст. 124), місцевим загальним
судам підлягають усі спори про захист трудових прав громадян, і вони не
мають право відмовити громадянину в прийнятті позовної заяви лише через
те, що її вимоги може бути розглянуто в досудовому порядку.
Кожній людині Конституцією України гарантовано право на оскарження в
суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен
відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених
законом, який це право обмежує (ст. 55).
Одним із питань щодо вирішення індивідуальних трудових спорів, що
дискутується в науці трудового права, є доцільність існування комісій із
трудових спорів.
Колективний трудовий спір (конфлікт) являє собою розбіжності, які
виникли між сторонами соціально-трудових відносин щодо встановлення
нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого
побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання
колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог
законодавства про працю.
Колективний трудовий спір (конфлікт) може виникати на виробничому,
галузевому, територіальному та національному рівнях. Залежно від рівня,
на якому він виникає, його сторонами є: наймані працівники (окремі
категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи
їхніх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена
найманими працівниками організація та власник підприємства, установи,
організації або уповноважений ним орган чи представник (на виробничому
рівні); наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або
кількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи
профспілки, їхні об’єднання або інші вповноважені цими найманими
працівниками органи та власники; об’єднання власників або вповноважені
ними органи чи представники (на галузевому, територіальному рівнях) та
наймані працівники однієї або кількох галузей (професій) чи профспілки
або їхні об’єднання чи інші вповноважені найманими працівниками органи
та власники; об’єднання власників або вповноважені ними органи
(представники) на території більшості адміністративно-територіальних
одиниць України (на національному рівні).
Таким чином, колективному трудовому спору (конфлікту) притаманний
колективний характер. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає в той
момент, коли вповноважений представницький орган найманих працівників,
категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки
одержав від роботодавця повідомлення про повну або часткову відмову в
задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням
роботодавця або коли встановлені строки розгляду вимог закінчилися, а
відповіді від роботодавця не надійшло.
Насамперед слід звернути увагу, що розгляд колективних трудових спорів
(конфліктів) здійснюється примирними комісіями, трудовим арбітражем,
Національною службою посередництва та примирення, а також місцевими
загальними судами. Проте первинними органами, які розглядають колективні
трудові спори, є примирні комісії та трудовий арбітраж відповідно до
їхньої компетенції.
”
$
?
?
A
Ae
0??c
?
1/4
0
(вне завдання примирної комісії — прийняття рішення, яке може
задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту) і яке
оформляється протоколом, має для сторін обов’язкову силу та виконується
в порядку і в строки, встановлені ним.
У разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення
колективного трудового спору (конфлікту) з ініціативи однієї зі сторін
або незалежного посередника, який також може брати участь у його
розгляді, може бути утворено трудовий арбітраж.
Трудовий арбітраж — орган, що складається із залучених сторонами
колективного трудового спору (конфлікту) фахівців, експертів та інших
осіб і приймає рішення суто колективного трудового спору (конфлікту).
Основним завданням трудового арбітражу є вирішення в сутності спору між
сторонами колективного трудового спору (конфлікту). Трудовий арбітраж
виступає первинним органом стосовно розгляду колективних трудових спорів
(конфліктів), які виникли щодо виконання колективного договору, угоди
або окремих їх положень, невиконання законодавства про працю. Також до
трудового арбітражу можуть за згодою сторін передаватися спори, що
виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення
нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого
побуту; укладання чи зміни колективного договору, угоди (в разі
неприйняття примирною комісією рішення в установлені терміни або ж у
разі неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо
врегулювання цього питання).
Рішення трудового арбітражу про вирішення колективного трудового спору
(конфлікту) обов’язкове для виконання, якщо сторони попередньо
домовилися про це.
Слід запам’ятати, що сторони колективного трудового спору (конфлікту)
після виконання передбаченої примирної процедури мають право звернутися
по допомогу у вирішенні спору (конфлікту) до Національної служби
посередництва й примирення, яка розглядає всі матеріали та в
десятиденний строк надсилає сторонам свої рекомендації, що мають
рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного
трудового спору (конфлікту) та відповідними центральними або місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
Крім того, до компетенції Національної служби посередниц- тва й
примирення також належать: здійснення реєстрації висунутих працівниками
вимог та колективних трудових спорів (кон- фліктів); аналіз вимог,
виявлення та узагальнення причин колективних трудових спорів
(конфліктів), підготовка пропозицій для їх усунення; підготовка
посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних
трудових спорів (конфліктів); формування списків арбітрів та
посередників; перевірка, у разі потреби, повноважень представників
сторін колективного трудового спору (конфлікту); посередництво у
вирішенні колективного трудового спору (конфлікту); залучення до участі
в примирних процедурах народних депутатів України, представників
державної влади, органів місцевого самоврядування.
Національна служба посередництва й примирення є постійно діючим
державним органом, створеним згідно з Указом Президента України від 17
листопада 1998 року № 1258/98 для сприяння врегулюванню колективних
трудових спорів (конфліктів).
Зауважимо, що згідно з Конституцією України для захисту економічних і
соціальних інтересів закріплено право працівників на страйк, порядок
здійснення якого встановлюється законом з урахуванням необхідності
забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших
людей (ст. 44). Таким Законом України є Закон «Про порядок вирішення
колективних трудових спорів (конфліктів)» (137/98-ВР), у третьому
розділі якого врегульовано питання, пов’язані зі страйком.
Слід запам’ятати, що страйк — це надзвичайний засіб (коли всі інші
можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту)
у зв’язку з відмовою роботодавця задовольнити вимоги найманих
працівників або вповноваженого ними органу, профспілки, об’єднання
профспілок чи вповноваженого нею (ними) органу. Існують випадки, за яких
проведення страйку забороняється (ст. 17).
У випадках, за яких проведення страйку заборонено та коли рекомендації
Національної служби посередництва й примирення щодо вирішення
колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано,
Національна служба посередництва й примирення звертається із заявою про
вирішення колективного трудового спору (конфлікту) до судів загальної
юрисдикції — Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного,
Київ- ського та Севастопольського міських судів.
Крім того, зазначимо, що згідно із Законом України «Про професійні
спілки, права та гарантії їх діяльності» (1045-ХІV) профспілки, їх
об’єднання мають право: представляти інтереси працівників в органах, які
розглядають індивідуальні трудові спори; під час вирішення колективних
трудових спорів (конфліктів) їхні представники беруть участь у
діяльності примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, що
розглядають колективний трудовий спір (конфлікт) (ст. 26); на
організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і
демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та
інтересів працівників (ст. 27).
Участь у вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) щодо
підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній
території, у разі делегування повноважень згідно із Законом України «Про
місцеве самоврядування» (280/97-ВР) належить до відання виконавчих
органів сільських, селищних, міських рад (ст. 34). Крім того, згідно із
Законом України «Про місцеві державні адміністрації» (586-XIV) участь у
вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) покладено на місцеву
державну адміністрацію (ст. 24). Відповідно до Закону України «Про
організації роботодавців» (2436-III) одним із основних завдань
організацій роботодавців та їх об’єднань є сприяння вирішенню
колективних трудових спорів, запобігання страйкам як надзвичайному
засобу вирішення цих конфліктів (ст. 5).
Література
Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/ВР-96.
Кодекс законів про працю України, затверджений Законом № 322-VIII від 10
грудня 1971 р.
Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів
(конфліктів)» від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР.
Положення про примирну комісію, затверджене наказом Національної служби
посередництва і примирення № 36 від 4 травня 1999 р.
Положення про трудовий арбітраж, затверджене наказом Національної служби
посередництва і примирення № 37 від 4 травня 1999 р.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами
трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 р.
Яресько А. Розгляд колективних трудових спорів (конфліктів) // Право
України. — 1998. — № 8. — С. 101.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter