Реферат на тему:

Транснаціональні корпорації

Роль транснаціональних корпорацій у системі міжнародних економічних
відносин

У вітчизняній літературі поняття «транснаціональна корпорація» (ТНК)
почали широко вживати порівняно недавно. До того віддавали перевагу
поняттям «міжнародні корпорації» та «багатонаціональні корпорації».

У тлумачних словниках іншомовних слів пояснюється, що слово «корпорація»
походить від лат. corporatio, одне із значень якого — «форма
акціонерного товариства» або «одна з форм монополістичних об’єднань».
Префікс «транс» означає якесь явище чи об’єкт, що розташовується за
чимось. Оскільки в англійській мові слово «nation» вживається як синонім
слова «держава», то слово «транснаціональний» означає дещо таке, що
виходить за межі якоїсь однієї держави.

Транснаціональні корпорації — це акціонерні товариства, діяльність яких
не обмежена державними кордонами однієї країни. Наприклад, це фірма,
корпорація, компанія, які виконують основну частину своїх операцій за
межами країни, де вона зареєстрована, найчастіше — у кількох країнах, де
існує мережа відділень, філій, підприємств.

У літературі радянських часів поняття «транснаціональна корпорація»
вживалося майже виключно з лайливим відтінком. Яскравими фарбами
змальовувалась їх хижацька суть і те, яке горе вони принесли, наприклад,
країнам, що розвиваються. При цьому не аналізувалося, чи стали б
африканські, азіатські та латиноамериканські країни щасливішими, якби
ТНК зникли.

Транснаціональні корпорації мають багато ознак: це економічно єдина
система; це група самостійних, юридично виокремлених підприємств; вони
діють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють у
строкатому правовому довкіллі, оскільки є суб’єктами національного
права; керівництво корпораціями та контроль за їх діяльністю
здійснюються з єдиного центру; корпорація перебуває поза юрисдикцією
окремої держави, якогось об’єднання держав або міжнародної організації.

Найхарактернішою ознакою ТНК є невідповідність між їх економічним
змістом та юридичною формою — економічна єдність оформлюється юридичною
множинністю.

Оскільки ТНК є сукупністю юридичних осіб різної державної належності, а
ці особи наділені правосуб’єктністю за законами різних країн, то ТНК як
такі не можуть бути об’єктом регулювання права певної окремо взятої
країни — ані тієї, де розташовані материнська компанія і штаб-квартира,
ані тієї, де діють дочірні компанії та інші відділення ТНК.

За характером відносин з материнською компанією залежні підприємства
поділяються на філії, дочірні та спільні підприємства.

Філія не вважається окремою юридичною особою. Вона діє на основі
положення, яке затверджує її материнська компанія.

Дочірнє підприємство є самостійною юридичною особою, яка відокремилася
від основного (материнського) підприємства. Дочірнє підприємство може
засновуватися шляхом передання йому частини майна материнського
підприємства. Засновник дочірнього підприємства затверджує його статут і
зберігає за собою певні управлінсько-контрольні функції. Стосовно
дочірнього підприємства вживається ще термін «афілійована компанія»,
тобто така, що має пакет акцій основної компанії, але його розмір не
перевищує контрольного пакету акцій. Така компанія може бути філіалом
або представництвом основної (материнської) компанії. При цьому
материнська компанія бере участь у керуванні афілійованої компанії на
основі відповідного договору. Афілійована компанія часто створюється в
разі перенесення підприємницької діяльності до регіону, віддаленого від
місцезнаходження основної компанії. Афілійовані компанії неминуче
виникають при створенні ТНК. Проте материнська компанія завжди володіє
контрольним пакетом акцій дочірньої компанії.

Спільним вважається підприємство, у діяльності якого беруть участь фірми
чи фізичні особи інших країн. Організаційно воно оформлюється як єдине,
загальне підприємство. Спільні підприємства створюються з метою
об’єднання зусиль і налагодження коопераційної діяльності підприємств,
розташованих у різних країнах, а також підвищення ефективності
виробництва та збуту продукції, товарів і послуг. Слід зазначити, що
спільне підприємство не є специфічною організаційно-правовою формою.
Назва вказує лише на те, що власність має різне національне забарвлення.

Транснаціональні корпорації поділяються на групи: національні за
капіталом, але міжнародні за сферою діяльності; міжнародні як за
капіталом, так і за сферою діяльності; картелі, синдикати, об’єднання
виробничого та науково-технічного характеру (підприємства цієї групи не
вважаються юридичними особами).

Найбільшого поширення ТНК дістали після Другої світової війни. За
статистико-фактичними даними, діяльність ТНК різнобічна. Економічний
потенціал деяких ТНК перевищує економічний потенціал не лише окремих
країн, а й регіонів світу. Діяльність ТНК одержує найрізноманітніші
оцінки (від найпозитивнішої до найнегативнішої) економістів і політиків.
Існує точка зору, що ТНК є ефективною формою міжнародної підприємницької
діяльності, яка забезпечує вдале використання світових ресурсів і
міжнародне передавання технології. Водночас ТНК мають надмірну владу, що
виходить за межі контролю з боку урядів, і здатні експлуатувати країни,
передусім «третього світу».

Транснаціональні корпорації утворюють у відповідних країнах компанії з
правами самостійних юридичних осіб, якщо місцеве законодавство
прихильніше ставиться до вітчизняних компаній. Виявом цього процесу є,
зокрема, створення офшорних компаній.

Міжнародно-правове регулювання і діяльності транснаціональних корпорацій

Поки що у світі не існує універсального (глобального) міждержавного
нормативно-правового акта, який би регулював діяльність ТНК. Нечисленні
міжнародно-правові акти з цієї проблематики є або регіональними, або
такими, яким бракує імперативного характеру.

Декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства
від 21 червня 1976 p., Керівні принципи для багатонаціональних
підприємств (що є додатком до цієї Декларації) мають диспозитивний
характер, хоча й містять такі принципи, як дотримання норм міжнародного
права, підпорядкованість праву країни перебування, співробітництво з
країною перебування.

Діяльності ТНК стосуються також положення Кодексу іноземних інвестицій
(його прийняли в 1970 р. латиноамериканські країни-члени Андського пакту
1969 р. — Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор, Чилі). Контролює діяльність
ТНК Комісія Картахенської угоди, яку було створено в межах зазначеної
групи держав.

У правничій літературі опрацьовується концепція про те, що правове
регулювання діяльності ТНК повинне виконуватися на двох рівнях —
національному та міжнародному. Сконцентруємо увагу на міжнародному
рівні. При цьому зазначимо, що висуваються пропозиції щодо розгляду ТНК
як міжнародних юридичних осіб. Очевидно, більшість фахівців з цим не
згодні, оскільки міжнародними юридичними особами є такі, що
безпосередньо створюються міжнародним договором або ж на основі
національного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного
договору. Цим двом критеріям ТНК не відповідають, отже, згідно з
нинішньою правосвідомістю вони не можуть мати статус міжнародної
юридичної особи.

Генеральна Асамблея ООН 12 грудня 1974 р. більшістю голосів при
поіменному голосуванні (120 — «за», 6 — «проти», 10 — «утрималися»)
прийняла Хартію економічних прав і обов’язків держав.

У пп. 6 п. 2 ст. 2 Хартії зафіксовано, що кожна держава має право
регулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії національної
юрисдикції та вживати заходів для забезпечення того, щоб така діяльність
не суперечила її законам, нормам та постановам і відповідала економічній
та соціальній політиці країни. Транснаціональні корпорації не повинні
втручатися у внутрішні справи приймальної держави. Кожна держава з
урахуванням своїх суверенних прав повинна співробітничати з іншими
державами щодо здійснення права, викладеного в цьому підпункті.

На вимогу країн, що розвиваються (а вони мають особливі антипатії до
діяльності ТНК), у межах ООН ще 1974 р. було створено Міжурядову комісію
ООН з ТНК та Центр з ТНК. Перед ними було поставлено завдання створити
Кодекс поведінки ТНК. Кодекс вважався спробою формалізувати
підпорядкування діяльності ТНК певним правилам. Він мав стати своєрідним
«прокрустовим ложе», де б «відрубувалися загарбницькі руки» ТНК. У
Директивних

принципах для транснаціональних корпорацій, прийнятих Організацією
Економічного Співробітництва і Розвитку у 1976 p., було сформульовано
рекомендації щодо діяльності ТНК. Ці рекомендації у 1984 р. були
викладені в новій редакції. Директивні принципи, зокрема, згадують про
дотримання податкового законодавства, правил конкуренції, необхідність
публікації інформації тощо.

На створення «правил гри» для ТНК були спрямовані підготовлений ЮНКТАД і
прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у 1980 р. Комплекс узгоджених на
багатосторонній основі принципів і правил для контролю за обмежувальною
діловою практикою, а також резолюція № 3514 XXX сесії Генеральної
Асамблеї ООН «Заходи проти корупції, яка практикується ТНК та іншими
корпораціями, їх посередниками та іншими причетними до справи
сторонами».

Застережимо, що зазначені документи мають лише рекомендаційний характер,
а цього замало для справді дієвого регулювання такої великої і
потенційно небезпечної сили, як ТНК.

Щоб ТНК поводилися чемно, потрібно не «м’яке» законодавство (soft law)
рекомендаційного гатунку, а жорстке й рішуче.

Минуло вже понад чверть століття, як правники світу заходилися формувати
правила поведінки для ТНК. Проте Кодекс поведінки ТНК поки що не
прийнятий, хоча його проект вже створено. Останній складається з таких
частин: І. Преамбула і цілі.

II. Визначення та сфера застосування.

III. Діяльність ТНК:

A. Загальні та політичні положення.

B. Економічні, фінансові та соціальні положення.

C. Надання гласності інформації.

IV. Режим ТНК.

V. Міжурядове співробітництво.

VI. Здійснення Кодексу поведінки.

У Кодексі поведінки, зокрема, зафіксовані принципи, якими мають
керуватися ТНК у своїй діяльності:

• повага до суверенітету країн, де вони здійснюють свою діяльність;

• підпорядкування законам цих країн;

• урахування економічних цілей і завдань політики, що здійснюється в цих
країнах;

• повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, де
вони здійснюють свою діяльність;

• невтручання у внутрішні справи країн;

• відмова від того, щоб займатися діяльністю політичного характеру;

• утримання від практики корупції;

• дотримання законів і постанов, що стосуються обмежень у діловій
практиці, утримання від застосування цих обмежень;

• дотримання положень, що стосуються передання технологій та охорони
довкілля.

У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвенцію про
транснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 липня 1999 р.
прийняла закон № 921-XIV про ратифікацію цієї Конвенції. Цей невеликий
за обсягом закон містить такі статті-застереження:

1. Транснаціональні корпорації на території України та за її межами у
разі, коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків
в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її
території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України в
порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України.

2. Україна зобов’язується застосовувати положення Конвенції про
транснаціональні корпорації, за винятком другого та восьмого абзаців
преамбули і слів у ст. 19 «Економічний Суд Співдружності Незалежних
Держав чи інші».

Транснаціональні корпорації не зникли. їх діяльність не припинилася.
Отже, сучасні й майбутні правники мають широке поле для діяльності,
пов’язаної зі створенням ефективної міжнародно-правової бази, що
регламентує діяльність ТНК.

Список використаної літератури:

Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ,
1998.

Вельяминов Г. М. Основы международного экономического права. — М.: ТЕИС,
1994.

Дахно I. I. Антимонопольне право. — К.: Четверта хвиля, 1998.

Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. — К.: Блиц-информ, 1996.

Дахно И. И. Патентоведение. — Харьков: Ксилон, 1997.

Действующее международное право. — М.: Изд-во Моск. независимого ин-та
междунар. права, 1996. — Т. 1—3.

Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право:
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Международное право: Учебник / Под ред. Г. Н. Тункина. — М.: Юрид. лит.,
1994.

Международное частное право: Действующие нормативные акты. — М.:

Изд-во ин-та междунар. права и экономики, 1997.

Международное частное право // Сб. документов. — М.: Изд-во «БЕК», 1997.

Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. — К.: Либідь, 1995.

Основы права Европейского Союза: Учеб. пособие / Под ред. С. Ю.
Каш-кина. — М.: Белые альвы, 1997.

Панов В. П. Международное право: Учеб. материалы. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. —
Минск: Амалфея, 1999.

Шлеплер Х.-А. Международные экономические организации: Справочник. — М.:
Междунар. отношения, 1999.

Шумилов В. М. Международное экономическое право. — М.:
Издат.-кон-салтинг. фирма «Де-Ка», 1999.

Business Guide to the Uruguay Round. — Geneva: ITC/CS, 1995.

Chuan J. С Т. Law of International Trade. — London: Sweet & Maxwell,
1998.

Competition law of the European communities. Rules applicable to
undertakings. — Brussels, 1990. — Vol. 1.

Contemporary business low principles and cases / R. C. Hoeber et al. — 3
ed. — N. Y.: Mac Grow Hill book company, 1986.

Oxford Paperback Encyclopedia. — London: Oxford Univ. Press, 1998.

Trebilcock Michael J., Howse Robert. The Regulation of International
Trade. — London: Routledge, 1997.

Похожие записи