Реферат на тему:

Транскордонний злочин як вид міжнародного злочину

Поділ поняття міжнародного злочину як складова визначення його об’єму.
Аналіз поняття міжнародного злочину пов’язаний з визначенням його
об’єму, який своєю чергою розкривається через його поділ. При цьому
поняття міжнародного злочину, яке є видовим щодо понять «злочин»,
«міжнародне правопорушення» виступає як родове відносно поняття тих
злочинів, які є видами міжнародних злочинів. Шляхом поділу родове
поняття міжнародного злочину розподіляється серед членів поділу –
видових понять, виділяються види, з яких складається це поняття,
з’являється можливість з’ясувати ознаки, що характеризують окремі види
міжнародних злочинів. Тому поділ аналізованого поняття є важливим етапом
на шляху встановлення того, що ж являють собою транскордонні злочини.

Принагідно відзначимо, що сукупність, яка підлягає поділу, досить
об’ємна. На думку В.Н. Кудрявцева, злочинність міжнародного характеру
налічує близько 30-40 видів злочинних діянь [1, с.95].

Найпростішим, і, відповідно, найточнішим і логічно бездоганним є так
званий дихотомічний поділ – двочленний поділ поняття міжнародних
злочинів на дві частини, коли об’єм поняття ділиться на два суперечливих
поняття (А та не-А). Наприклад, міжнародні злочини, відповідальність за
які встановлена лише нормами національного законодавства а також ті,
відповідальність за які не встановлена нормами національного
законодавства. Такий поділ завжди пропорційний (тобто сума об’ємів
видових понять рівна об’єму поділеного родового поняття), члени поділу
виключають один одного (не мають спільних елементів, не пересікаються),
поділ здійснюється лише на одній підставі і є безперервним. Тому при
його здійсненні повністю дотримуються правил поділу понять. Виходячи з
цього, слід намагатися міжнародні злочини ділити цим способом, утворені
ж одиниці знову ділити «надвоє» і т.д.

Існуючі класифікації міжнародних злочинів Передумовою проведення
класифікації міжнародних злочинів є аналіз того, як це питання
вирішувалося в літературі раніше. Насамперед відзначимо, що йдеться про
теоретичні класифікації. Адже в жодних нормативно-правових актах, як
міжнародних, так і внутрішньодержавних, класифікація таких злочинів не
проводиться. В ст.6 Статуту Нюрнберзького Міжнародного Військового
Трибуналу проведена класифікація лише частини міжнародних злочинів –
злочинів проти людства. Погляди ж, висловлені з цього приводу в
кримінально-правовій літературі, досить різноманітні. Щоправда,
називаючи види міжнародних злочинів, автори часто не вказують критеріїв
їх виділення, не дотримуються логічних правил поділу понять. Якщо
згадати ще й про термінологічну неузгодженість у найменуваннях окремих
груп міжнародних злочинів, то осмислити те, яке посягання відноситься до
якої групи, чому (на якій підставі) проведена класифікація, в чому її
практичне значення, часто не так і просто.

Чи не найбільшу увагу класифікації міжнародних злочинів приділив
І.І. Карпець. Він указував, що злочини, які заподіюють шкоду
міждержавному спілкуванню і міждержавним інтересам, повинні бути
поділені за ступенем їхньої небезпеки і тяжкості; крім того їх
класифікація, на думку цього вченого, залежить від домовленостей з
конкретних проблем боротьби зі злочинністю [2, c.31]. Охарактеризувавши
конкретні посягання, проаналізувавши існуючі на той час нормативні акти
міжнародно-правового характеру, цей вчений врешті-решт виділив два види
таких злочинів:

1) міжнародні злочини – найтяжчі посягання проти всього людства,
передбачені Статутом Нюрнберзького Міжнародного Військового Трибуналу та
іншими міжнародно-правовими актами;

2) злочини міжнародного характеру – спрямовані проти добросусідських
відносин між окремими державами і народами. Такі посягання пропонувалося
поділити ще на чотири групи:

злочини, які посягають на мирне співробітництво і нормальне здійснення
міждержавних відносин (тероризм, угон літаків, незаконне радіомовлення);

злочини, які заподіюють шкоду міжнародному економічному і
соціально-культурному розвитку (посяганню проти оточуючого людину
середовища, злочини проти національно-культурної спадщини народів,
контрабанда, нелегальна еміграція, поширення наркотиків, підробка грошей
і цінних паперів);

злочини, які заподіюють шкоду особі, майну і моральним цінностям
(торгівля людьми, піратство, поширення порнографії та низка інших
злочинів, з яких є міжнародні угоди і конвенції);

інші злочини міжнародного характеру (злочини на борту повітряного судна,
пошкодження підводного кабелю, неподання допомоги на морі).

Що ж до злочинів, передбачених національним правом і ускладнених
наявністю в них «іноземного елементу», то І.І. Карпець не відніс їх до
злочинів міжнародного характеру, обґрунтовуючи це тим, що вони не
зачіпають міждержавні інтереси, оцінка їх далеко не однозначна в різних
державах [2, с.32-33, с.48-49, 52-53].

Запропонована класифікація викликає цілий низку зауважень. Особливу
увагу привертає те, що споріднені злочини пропонується віднести до
різних класифікаційних груп. Важко погодитися і з тим, що так звані
«злочини з іноземним елементом» не віднесені до міжнародних злочинів, а
також з наведеною з цього приводу аргументацією.

Викладу позиції І.І. Карпеця приділена така значна увага ще й тому, що
вона мала значний вплив на подальше вирішення питання про класифікацію
міжнародних злочинів у працях теоретиків кримінального права. Принаймні,
обґрунтований ним поділ міжнародних злочинів на найнебезпечніші (які
посягають на інтереси всього людства) і злочини міжнародного характеру
«прижився» в літературі. Стосовно ж позиції, згідно з якою злочини з
«іноземним елементом» не відносяться до сфери міжнародного кримінального
права, то вона не знайшла підтримки.

Як уже відзначалося, такі злочини в сучасній літературі переважно
розглядаються як вид міжнародних злочинів або злочинів міжнародного
характеру. Тому тепер злочини, які є предметом міжнародного
кримінального права, прийнято ділити або на дві групи – 1) власне
міжнародні злочини і 2) злочини міжнародного характеру (причому до
останніх відносять і передбачені національним кримінальним правом
злочини з «іноземним елементом»[3, с.53, 67; 4, с.56]), або ж на три
групи: 1) міжнародні злочини (злочини проти людства); 2) злочини
міжнародного характеру; 3) «злочини з іноземним елементом» (раніше такої
позиції дотримувався і автор) [5, с.37-41].

При цьому до кожної із зазначених груп здебільшого відносять такі
посягання:

Міжнародні злочини. Їх іменують ще злочинами проти людства – це
посягання на суверенітет народів, міжнародний мир, на саме існування
держави і нації. Вони вчиняються в ході агресивної війни чи готування до
неї. До числа міжнародних злочинів звичайно відносять ті, які
передбачені Статутом Нюрнберзького Міжнародного Військового Трибуналу. В
цьому акті злочини проти людства поділені на три групи:

злочини проти миру;

військові злочини (злочини проти законів та звичаїв ведення війни);

злочини проти людськості.

В кожну із названих груп були включені окремі посягання. В наступні роки
перелік видів злочинів проти людства був розширений у зв’язку з
укладенням низки міжнародно-правових документів.

Злочини міжнародного характеру. Це посягання на нормальні добросусідські
взаємовідносини між державами і народами. Вони звичайно вчиняються в
мирний час, проте провокують конфлікти, породжують міжнародну
напруженість. Залежно від характеру конкретних посягань вони можуть
заподіювати шкоду як національним інтересам, так і інтересам інших
держав, усієї міжнародної спільноти. Необхідність встановлення
відповідальності за такі злочини проголошується в міжнародних конвенціях
і договорах, випливає із загальновизнаних звичаїв міждержавних
стосунків, а конкретні норми, які визначають злочинність і караність
посягань, закріплені в національному законодавстві. Серед злочинів
міжнародного характеру також виділяють окремі групи посягань.
Загальновизнаної їх класифікації не існує. В навчальних цілях може бути
запропонований поділ злочинів міжнародного характеру на групи залежно
від характеру об’єкта посягань:

посягання проти представників іноземних держав та міжнародних
організацій;

посягання на права людини;

посягання на історичні та культурні цінності народів, суспільну мораль;

транскордонні забруднення природного середовища;

посягання на безпеку транспорту;

поширення наркотизму;

посягання в сфері економіки:

«Злочини з іноземним елементом». Під цими злочинами розуміють
загальнокримінальні злочини, для боротьби з якими потрібна співпраця з
правоохоронними органами зарубіжних держав. З питань боротьби з такими
посяганнями, як правило, немає міжнародних багатосторонніх угод, існують
двосторонні договори, зокрема з питань видачі злочинців. У той же час є
й підстави вважати «злочини з іноземним елементом» різновидом
міжнародних злочинів:

вони, як правило, не посягають на об’єкт кримінально-правової охорони,
передбачений національним законодавством або ж порушують його побіжно.
Тому держави, на території яких вчиняються такі злочини чи де
переховуються злочинці, часто не мають конкретної зацікавленості в
їхньому переслідуванні;

????\???????¤?$????\?з такими злочинами важко, а часто й неможливо вести
боротьбу національними кримінально-правовими засобами, оскільки це
зачіпає суверенітет інших держав, які не визнають «принципу довгої
руки», тобто не допускають дії зарубіжних правоохоронних органів,
юрисдикцію іноземних держав на своїй території;

при віднесенні певних злочинів до міжнародних чи до злочинів
міжнародного характеру вирішальне значення має не формальний момент –
наявність міжнародної конвенції, а характер заподіюваної шкоди;

існує історичний досвід кримінально-правової регламентації необхідності
боротьби з такими злочинами (існуючі в КК України 1960 р. ст.64,92);

сучасна криміногенна обстановка потребує переслідування таких злочинів
такою мірою, як і будь-яких інших, а можливо, навіть й приділення їм
першочергової уваги.

Критерії класифікації міжнародних злочинів. Подальший аналіз питання про
поділ міжнародних злочинів на види пов’язаний з встановленням підстав
(критеріїв) їхньої класифікації. Такі злочини можуть бути класифіковані
за різноманітними ознаками. Видається, що найбільше значення має
класифікація за об’єктом посягання. Власне, вона і є найбільш
розробленою в літературі, що вже відзначалося. Похідною від неї є
класифікація, яка проводиться з урахуванням характеру протиправності
діяння. Можливі і доцільні класифікації за окремими ознаками складу
злочину, зокрема за суб’єктом, суб’єктивною стороною. Виходячи з
проголошеної вище тези про пріоритет дихотомічного поділу, спробуємо
класифікувати міжнародні злочини за названими критеріями.

Видається, що за об’єктом міжнародні злочини можуть бути поділені на

злочини, які посягають на інтереси міжнародної спільноти в цілому, на
мир і безпеку існування людства. Саме такі злочини, які підкреслюється в
теорії, і є міжнародними в строгому значенні цього терміна [4, c.54];

злочини, які не посягають на мир і безпеку всього людства,
протепорушують основи добросусідства між державами; зачіпають інтереси
крім держави, де вчинено посягання, ще й інтереси інших держав. Як уже
відзначалося, саме такі посягання в наш час є найбільш поширеними з усіх
міжнародних (в широкому розумінні цього терміна) злочинів, характер
таких злочинів дедалі частіше набувають передбачені внутрішнім
законодавством діяння, які прийнято відносити до загальнокримінальних
злочинів. Ці злочини і прийнято іменувати злочинами міжнародного
характеру.

Міжнародні злочини (як ті, що посягають на мир і безпеку людства, так і
злочини міжнародного характеру) доцільно також поділити залежно від
того, як заподіяна ними шкода співвідноситься з порушеннями об’єкта, що
охороняється національним кримінальним законодавством на посягання:

шкода від яких «локалізується» і юридичні наслідки настають у межах
національних кордонів окремих держав (в зв’язку з чим для протидії їм
достатнє використання лише національних правових засобів). Це має місце
за умови, що протиправність посягання передбачена КК держави, де воно
вчинене;

які мають транскордонний характер, тобто їх юридичні наслідки виходять
за межі території держави, де вчинено діяння (що зумовлює використання у
разі їхнього кримінального переслідування правових засобів інших держав
– звернення до нормативно-правових актів інших держав; використання
правоположень національного законодавства, які стосуються вчинення
злочинів за кордоном тощо). Саме застосування норм про такого роду
посягання викликає найбільші складнощі у правозастосовній практиці.

За характером протиправності міжнародні злочини можуть бути поділені на
такі дві групи:

протиправність яких встановлена лише міжнародно-правовими актами (і які,
відповідно, не «продубльовані» в КК окремих держав);

протиправність яких встановлена актами внутрішнього законодавства.

Серед останніх своєю чергою можуть бути виділені:

злочини, передбачені лише національними КК;

злочини, протиправність яких встановлена одночасно і
міжнародно-правовими актами і прийнятими на їхній основі нормами
національних КК, тобто ті, які мають змішану протиправність.

За суб’єктом серед міжнародних злочинів можна виділити:

ті, відповідальність за які несе лише держава або організації;

ті, відповідальність за які не несе держава або організації і,
відповідно, суб’єктом яких можуть виступати лише фізичні особи.

Враховуючи, що вітчизняне кримінальне право міцно дотримується
концепції, згідно з якою кримінальній відповідальності підлягають лише
фізичні особи, злочини першої з вказаних вище груп можуть мати місце
лише у випадках, передбачених деякими міжнародно-правовими договорами,
статутами міжнародних кримінальних трибуналів і застосовуватися такі
норми можуть лише іноземними (там, де це допускає законодавство) та
міжнародними юрисдикційними органами.

Звісно, що перелік підстав поділу міжнародних злочинів далеко не
обмежується наведеними. Залежно від цілей дослідження, вони можуть бути
класифіковані і за іншими критеріями.

Поняття транскордонних злочинів. Проведене ж вище з’ясування об’єму
поняття міжнародних злочинів дає можливість виділити серед них групу
посягань, які відзначаються певною специфікою, відрізняються, з одного
боку, від інших міжнародних злочинів, а з іншого – від інших злочинів,
передбачених національним кримінальним законодавством. Це злочини, які
характеризуються такими позитивними (наявність яких потрібно встановити,
щоб віднести певний злочин до даної групи) і негативними (лише у разі
відсутності яких діяння включається в аналізовану групу) ознаками:

вони є міжнародними, оскільки їх вчинення зачіпає інтереси щонайменше
двох держав;

протиправність встановлена нормами національного кримінального
законодавства, тобто в Особливій частині КК є норма, яка передбачає
відповідальність за дане посягання;

їхні юридичні наслідки виходять за межі нашої держави;

суб’єктом таких злочинів виступають лише фізичні особи (виділення цієї
ознаки має значення щодо тих злочинів, протиправність яких одночасно
передбачена і міжнародно-правовим актом, який допускає кримінальну
відповідальність юридичних осіб);

такі злочини не зачіпають інтереси лише третіх держав. Їхнє кримінальне
переслідування має відповідати завданням, які стоять перед КК України,
щодо таких злочинів можливе застосування кримінального законодавства
України з урахуванням меж його дії у просторі та за колом осіб.

Очевидно, що такі злочини повинні характеризуватися і загальними
ознаками, якими характеризується поняття злочину за кримінальним правом
нашої держави. Відповідальність за них настає за наявності всіх
обов’язкових ознак складу злочину.

Вказані злочини пропонується називати транскордонними, що дає можливість
підкреслити специфіку їхньої суспільної небезпеки, зверне увагу на
необхідність керуватися щодо них специфічними принципами кримінальної
відповідальності, враховувати інші особливості.

Види транскордонних злочинів. Вище відзначалося, що характер
транскордонного злочину може набути чи не будь-яке посягання,
передбачене нормами кримінального законодавства окремих держав. Відтак,
проблематично здійснити вичерпний перелік таких злочинів, виділивши з
Особливої частини КК норми, які передбачають лише транскордонні злочини.

З метою ж уточнення меж дослідження питань кримінально-правової протидії
транскордонним злочинам в Україні до них пропонується віднести:

посягання, які вчиняються на території кількох держав;

злочини, які вчиняються громадянами однієї держави на території іншої
держави проти своїх співгромадян;

злочини, які вчиняються громадянами однієї держави на території іншої
держави проти інтересів закордонної держави;

злочини, які вчиняються в Україні проти інтересів іноземних держав;

злочини, після вчинення яких винні переховуються від правосуддя на
території іншої держави;

вчинені за кордоном злочини проти інтересів іншої держави.

Короткі висновки. Завершуючи виклад поняття міжнародних злочинів і
транскордонних як їх виду можна констатувати:

міжнародний злочин як вид злочину наділений усіма ознаками злочину, є
діянням суспільно небезпечним, протиправним, винним і кримінально
караним;

поняття міжнародного злочину є родовим, яке включає в себе низку видових
понять;

транскордонні злочини являють собою один із видів міжнародних злочинів,
наділені усіма їхніми ознаками та відзначаються рядом специфічних рис.

Ще раз підкреслимо, що виділення транскордонних злочинів зумовлено
наявністю в КК України спеціальних норм, які визначають особливості
відповідальності за такі посягання. З’ясування поняття транскордонних
злочинів є передумовою вирішення конкретних проблем, які виникають у
ході їхнього застосування.

Література

Глобализация общей, организованной и коррупционной преступности:
Материалы «Круглого стола» (состоявшегося в г. Москве 16 марта 2001 г.).
// Государство и право. – 2001. – №12. – С.89-107.

Карпе И.И. Преступления международного характера. – М.: Юрид. лит.,
1979. – 264с.

Панов В.П. Международное уголовное право: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М,
1997. – 320с.

Международное уголовное право: Учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и
дополн. / Под общей ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука. – 1999. – 264с.

Навроцький В. Особлива частина міжнародного кримінального права //
Військові злочини. Особлива частина міжнародного кримінального права:
Лекції. – Львів, 1997. – С.33-44.

Похожие записи