Трансформація концепції цивільного права у незалежній Україні та
створення нового Цивільного кодексу України
На момент проголошення незалежності України цивільні відносини у нашій
державі регулювалися значною кількістю законодавчих актів, виданих за
часів існування СРСР та УРСР. Після проголошення незалежності
законодавчі акти колишнього Союзу РСР зберегли чинність у тій частині,
що не суперечила законодавству України, а законодавчі акти УРСР, серед
яких центральне місце посідав ЦК 1963 р., продовжували діяти практично в
повному обсязі
Оскільки ЦК 1963 р. ґрунтувався на застарілій правовій доктрині і не
враховував необхідності регулювання товарно-грошових відносин в умовах
ринку, виникла небезпека законодавчого вакууму в цій галузі, яку вже у
перші роки після проголошення незалежності України було значною мірою
подолано шляхом прийняття низки важливих законодавчих актів. Це,
насамперед, закони України: від 7 лютого 1991 р. “Про власність”, від 27
березня 1991 р. “Про підприємства в Україні”, від 19 жовтня 1991 р. “Про
господарські товариства”, від 18 червня 1991 р. “Про цінні папери та
фондову біржу”, від 10 грудня 1991 р. “Про товарну біржу”, від 2 жовтня
1992 р. “Про заставу” та інші.
Загалом на початку 90-х рр. XX ст. в Україні прийнято значну кількість
нормативних актів, покликаних регулювати цивільні відносини,
торговельний обіг, господарську діяльність тощо. Загальна тенденція,
відображена у них, полягала у поступовому поверненні до гуманістичних
цінностей: правового забезпечення суверенітету особи, встановленні
гарантій її прав; спробах зрівняти правове становище особи й держави,
забезпечити для фізичної особи можливість вільно розпоряджатись своїми
правами, крім випадків, прямо вказаних у законі, тощо.
Водночас недоліком законотворчості в Україні того часу був її значною
мірою безсистемний характер. Тому в 1994 р. почалося розроблення нової
концепції розвитку законодавства України, в основу якої покладено нові
уявлення про право, що ґрунтувались на ідеях громадянського суспільства
та правової держави.
Згідно з цією концепцією вирішити проблему вдосконалення цивільного
законодавства могла тільки його кодифікація, що мала здійснюватися на
підставі нової Конституції, будучи складовою конституційної реформи.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України було створено спеціальну
робочу групу, яка після тривалої копіткої роботи підготувала проект ЦК.
Після дискусій і неодноразових доопрацювань ЦК був прийнятий Верховною
Радою України 16 січня та підписаний Президентом України 27 лютого 2003
р.
Підготовка проекту ЦК активізувала пошук відповідей на низку питань,
пов’язаних з визначенням його концепції і концепції українського
цивільного права взагалі: має бути єдиний кодекс, що регулює майнові
відносини, чи доцільне створення цивільного і торговельного
(господарського) кодексу? Яку систему права обрати як зразок? Наскільки
послідовним повинно бути наслідування цього зразка (зразків)? Якою має
бути структура майбутнього кодексу? Чи повинен він регулювати сімейні
відносини?
Ці та інші питання обговорювалися на багатьох наукових конференціях,
нарадах різного рівня тощо. У процесі обговорення знову активізувалися
характерні для радянської та пострадянської цивілістики розбіжності у
поглядах щодо доцільності створення окремого господарського кодексу.
Думка про доцільність існування двох кодексів, що регулюють майнові
відносини, активно відстоювалася вченими-“господарниками” з посиланням
на те, що господарський кодекс — це, власне, той самий торговельний
кодекс, який визнається законодавством багатьох країн з ринковою
економікою. “Цивілісти”, слушно зазначаючи, що структура і зміст цих
кодексів не мають нічого спільного, наполягали на тому, що приватне
право, яким є цивільне право, повинно акумулювати весь комплекс питань
правового статусу приватної особи у громадянському суспільстві. Тому
цивільний кодекс має бути найповнішим вираженням захисту прав осіб, як
фізичних, так і юридичних, охоплювати правове регулювання всіх майнових
ринкових відносин, у тому числі пов’язаних з підприємництвом (наприклад,
А.С. Довгерт).
Деякі науковці (наприклад, В.Ф. Опришко, О.А. Підопригора) наголошували,
що створення цивільного і господарського кодексів виправдане з
практичних міркувань, однак слід чітко розмежувати предмети їх правового
регулювання, що поки не вдається.
Таке розмаїття позицій, природно, загальмувало прийняття ЦК (для
порівняння можна пригадати, що при таких значних кодифікаціях у галузі
приватного права, як систематизація Юстініана, створення Австрійського
цивільного кодексу, Кодексу Наполеона, Німецького цивільного кодексу та
інших, проблема дуалізму приватного права не виникала: торговельні
кодекси, які з’явилися пізніше у Франції, Німеччині, були природним
продовженням законопроектних робіт в окремих напрямах).
При підготовці проекту ЦК постала також проблема вибору напрямів та
зразків для наслідування.
Підходи до неї визначилися ще на початку роботи над проектом.
Зокрема, зазначалося, що сучасна правова система України ближча до
романо-німецької, хоча й має низку Істотних відмінностей від неї.
Останнім часом посилився процес запозичення елементів з
англосаксонського права, пов’язаний з об’єктивними закономірностями
зближення суспільно-політичних національних систем на Європейському
континенті (Ю.С. Шемшученко). Слушно підкреслювалося, що чинні цивільні
кодекси західних держав повинні бути в полі зору авторів нового ЦК з
тим, щоб використати все те цінне, що увійшло до золотого фонду світової
цивілістики (О.М. Бандурка, О.А. Пушкін, О.Ф. Скакун).
Багато цивілістів слушно звертали увагу на доцільність використання
положень Основ цивільного законодавства Союзу РСР та республік 1991 р.,
які не набрали чинності, але стали найвищим досягненням радянської
цивілістики. При цьому наголошувалося, що йдеться не про сліпе
копіювання, а про творче використання ідей і положень зазначених Основ з
їх доопрацюванням, уточненням, переосмисленням і оновленням (Г.К.
Матвєєв, О.А. Підопригора).
Зазначалася також доцільність використання ідей І модернізованих
положень римського приватного права, що було першоджерелом багатьох
західних кодифікацій, з урахуванням специфіки цивілізаційного та
історичного розвитку України і національних особливостей українського
права (Є.О. Харитонов).
У процесі дискусій створено кілька проектів цивільного кодексу, що
помітно відрізнялися один від одного.
Трансформації концепції проекту ЦК та її динаміку можна простежити,
наприклад, порівнюючи структуру його першого і наступних варіантів.
Перший варіант проекту ЦК передбачав Існування семи розділів: І —
Загальні положення; II — Право власності; III — Володіння та інші речові
права; IV — Зобов’язальне право; V — Право інтелектуальної власності;
VI — Спадкове право, VII — Міжнародне приватне право.
У цьому варіанті привертає увагу вступ до розділу “Загальні положення”,
глави про об’єкти цивільних прав, а також глави, що регламентує участь
держави у цивільно-правових відносинах.
Цікавим є розділ III. Якщо попередній розділ в основному відображає
положення Закону “Про власність”, то цей концентрує норми про інститути
як уже відомі радянському праву (право повного господарського відання,
право оперативного управління), так І ті, що не були відомі йому взагалі
або застосовувалися частково (сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій,
довірча власність).
Розширено перелік зобов’язань: з’явилися зобов’язання з публічної
обіцянки нагороди, ведення чужих справ, створення загрози заподіяння
шкоди та деякі інші
Проект ЦК від 20 березня 1996 р. відрізнявся від зазначеного вище
варіанту структурою (у ньому вісім книг), більшим обсягом, системою
викладу (книги діляться на розділи, розділи — на підрозділи, підрозділи
— на глави, деякі розділи поділені на параграфи), низкою конкретних
рішень.
Тенденція до забезпечення прав особистості знайшла, зокрема,
відображення у виокремленні спеціальної книги (другої) “Особисті
немайнові права фізичних осіб”, де містяться норми, спрямовані на
забезпечення природного і соціального існування фізичної особи.
Змінився підхід до регулювання речових прав. Останнім у сукупності
присвячена книга третя “Речове право”, яка містить розділ, що регулює
загальні положення речового права, а також два спеціальних розділи:
“Право власності” і “Володіння та інші речові права”.
Розширене коло відносин, що регламентуються книгою четвертою — “Право
інтелектуальної власності” та книгою п’ятою — “Зобов’язальне право”.
Істотною новелою цього варіанту проекту ЦК стало включення до нього
спеціальної книги “Сімейне право”, що було відображенням тенденції до
регулювання відносин між фізичними особами єдиним цивільним кодексом.
Проект ЦК України від 25 серпня 1996 р., прийнятий Верховною Радою
України 2002 р., зберігаючи наведену више структуру, містив норми, що
відображали положення Конституції, детальніше регламентували низку
відносин.
Порівняно з цим варіантом проекту ЦК найпомітнішими змінами у структурі
і змісті кодексу, підписаного Президентом України стали: вилучення книг
“Сімейне право” та “Міжнародне приватне право”, перейменування книги
третьої (вона тепер називається “Право власності та інші речові права”,
що відбиває певні зміни концепції регулювання цих прав), зміна низки
концептуальних положень книги першої щодо предмета цивільно-правового
регулювання та його обсягу тощо.
Окремо про новели ЦК України йтиметься при викладі відповідних положень
в інших розділах цього підручника.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
