Курсова робота на тему:

Тлумачення норм права ПЛАН

Вступ………………………………………………………….
…………………………5

Розділ I. Поняття тлумачення норм права………………………….7

1.1. Тлумачення — роз’яснення правових норм…………….10

1.2.Тлумачення — з’ясування правових норм……………….15

Розділ II. Види тлумачення норм права :поняття мета……….21

2.1.Тлумачення за
суб’єктами……………………………………..22

2.2.Тлумачення за обсягом, способами, аналогією………25

Розділ III. Акти тлумачення норм
права……………………………..27

Висновки……………………………………………………….
……………………..30

Використана
література……………………………………………………..
..33

 

Вступ

Тема тлумачення правових норм є традиційної в юридичній науці.
Традиційним є і питання про загальне поняття тлумачення права.

Основні точки зору на це питання представляються наступними:

—       тлумачення є з’ясування змісту права;

—       тлумачення — роз’яснення змісту права;

—       тлумачення, як з’ясування і роз’яснення змісту права.

Перші дві точки зору є неповними, а остання — найбільш правильна на мій
погляд, тому що містить у собі обидві перші. Якщо приймати точку зору
про те, що тлумачення полягає в з’ясуванні, і, отже ігнорувати
спеціальну діяльність по роз’ясненню права, і навпаки, визнавати лише
спеціальну діяльність, значить ігнорувати розумовий процес, що передує
будь-якому роз’ясненню. Щоб щось роз’яснити, треба спочатку це щось
усвідомити, отже з’ясування і роз’яснення — це дві діалектично зв’язані
сторони процесу тлумачення права[2. 298 c.].

  Термін “тлумачення“ рівнозначний за змістом поняттю “інтерпретація”,
отже особа, що займається тлумаченням може бути названо інтерпретатором.

  Тлумачення служить для забезпечення суспільства точними, зрозумілими
поясненнями права. Безумовно, що в тлумаченні права присутнє
суб’єктивний фактор , однак це не повинно позначатися на кінцевій меті —
виявлень точного змісту правової норми. “Відштовхуючи” від значеннєвого
значення терміна “тлумачення”, варто визнати, що філологічно він тісно
зв’язаний з поняттям ”пізнання”, отже тлумачити — це значить пізнавати
зміст того чи іншого явища.

  У сучасному суспільстві виділяються три основні причини тлумачення:

 

недосконалість законодавства;

системність права;

необхідність дедукції;

 

Недосконалість законів приводить до двозначності. Тлумачення в цьому
випадку може привести навіть до скасування тієї чи іншої норми, що
викликає двозначне розуміння закону.

 Право — є складна взаємозалежна система.[3. 265c.] Кожна правова норма
не може працювати сама по собі. Наприклад, у процесі усиновлення
задіється і цивільне право і процесуальне і т.д.

 Третя причина виникає від того, що закон безособовий. Тлумачення, таким
чином, виходить від закону стосовно до приватної особи. Наприклад, при
усиновленні діють норми сімейного права, цивільного, процесуального
права, що призначені для всіх, але в конкретному випадку працюють для
однієї приватної особи.

 У такий спосіб можна сказати, що тлумачення являє собою “акт
інтелектуально-вольової діяльності по з’ясуванню і роз’ясненню змісту
норм права в їх найбільш правильній реалізації”, а об’єктом пізнання й
інтерпретації є не наміри і мотиви законодавця, що залишилися за межами
створеного їм акта, а державна воля, об’єктивно закріплена в писемній
формі.

Розділ I. Результати тлумачення правових норм.

 

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) — це розумова
інтелектуальна діяльність суб’єкта, пов’язана зі встановленням їх
точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів:

— з’ясування — розкриття значення юридичних норм «для себе»

— роз’яснення — розкриття значення юридичних норм «для інших»

Якщо з’ясування не виходить за рамки свідомості самого
інтерпретатора, то роз’яснення є викладом змісту державної волі і
вираження її зовні.

Мета діяльності, пов’язаної з тлумаченням норм права:

— правильне і однакове розуміння;

— правильне і однакове застосування.

Офіційне тлумачення норм права є обов’язковим для тих актів, які з
погляду компетентного органу мають потребу в додатковому роз’ясненні в
зв’язку з ускладненнями, що виникли, або неправильною практикою їх
застосування.

Необхідність тлумачення обумовлена такими причинами.

1. Неповним охопленням юридичними нормами фактичних умов життя
(наприклад, відсутність статті стосовно такого різновиду хуліганства, як
радіохуліганство, дає можливість у результаті тлумачення поширити на
радіохуліганів дію ст. 206 КК.України).

2. Невизначеним характером норми права, наявністю спеціальних,
насамперед оціночних, понять і визначень, у яких нелегко розібратися
юридичне непідготовленій людині без спеціального тлумачення (наприклад,
слід роз’яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки»,
«малозначущі діяння» та ін.).

3. Нечіткістю, схематизмом, помилковістю нормативних положень як
результат у недогляду, недбалості правотворчих органів (наприклад, у
зв’язку з недостатнім переліченням усіх ознак вини їх можна встановити
лише через тлумачення).

4. Необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого
нормативного акта, коли в ньому зустрічаються вираження «і т.д.»,
«тощо», «інші» тощо. Встановити їх дійсне значення можна лише за
допомогою тлумачення.

Тлумачення норм права не містить (і не повинно містити) самостійних норм
права. Воно лише встановлює зміст і сферу дії акта, що тлумачиться,
права і обов’язки суб’єктів права, вказує, як зміна умов, поява нових
фактів впливають на застосування норми права, та ін.

Тлумачення норм права, як правило, не має самостійного значення у
відриві від акта, що тлумачиться, і цілком поділяє його долю: з його
скасуванням (зміною) скасовується (змінюється) нормативне тлумачення.

Важливим конструктивним правилом особи, яка здійснює тлумачення,
(інтерпретатора), є таке: чим не досконаліше закон, тим досконаліше,
точніше, тонше має бути його роз’яснення.

Тлумачення охоплює всі рівні (ступені) юридичного аналізу:

аналіз буквального тексту, тобто „літери закону”;

догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх
техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на
підставі правових розпоряджень (догма права);

соціально-історичний аналіз моральних, економічних та інших передумов
закону, які дозволяють пізнати волю нормотворчого органу („дух закону”).

Думка інтерпретатора йде від аналізу буквального, мовного тексту
(„літери закону”) до аналізу „догми права”, юридичних особливостей
правових норм, а також до моральних, соціальних та інших підстав
передумов правових розпоряджень („духу права”).

У результаті тлумачення правових норм в інтерпретатора повинне з’явитися
внутрішнє переконання в тім, що отримані висновки вірні, відповідають
цілям і змісту тлумаченої норми. Цьому служить впевненість у тім, що
враховане все необхідне при встановленні змісту правової норми і що
встановлено справжній зміст правової норми. Однак інтерпретатор часом
зіштовхується із ситуаціями, у яких норму варто розуміти в більш
вузькому чи більш широкому змісті, чим це здається на перший погляд з
тексту закону. “Кожен закон із граматичної точки зору являє собою
пропозиція, тобто думка, виражену словами. Однак лад пропозиції не
завжди відповідає ладу висловлюваних суджень. Законодавець … хотів
сказати більш того, що чи сказав, навпаки, він сказав більш того, що
хотів. Цю невідповідність можна в якомусь ступені усунути, ґрунтуючись
на способах (чи в сукупності з ними) тлумачення, шляхом так званих
буквальних (адекватних), розширювальних (поширювальних) і обмежувальних
тлумачень правових норм. Цей шлях ще називають “Тлумаченням по обсязі”

  Результати тлумачення можуть бути різні в залежності від
співвідношення “духу” і “букви”, від співвідношення обсягів, займаних
першим чи другої і розрізняють види тлумачення права.

  Буквальне тлумачення — це коли зміст тлумаченої норми права (“дух”)
цілком з текстом джерела права (“буквою”)[12.345c.]. “Результати такого
тлумачення цілком адекватні словесній формі правового явища”. Зокрема,
гарний закон простий і зрозумілий, а це буває при відсутності
необхідності шукати “підвідні камені”.

Якщо в результаті з’ясування виявляється, що діюче зміст норми трохи
ширше її текстуального вираження, то тлумачення буде поширювальним.
Наприклад, у цивільному праві є термін “утрата”, зміст якого значно
ширше, ніж буквальне значення слова, а саме: як загибель, руйнування, а
також всі інші випадки припинення існування предмета.

  Обмежувальне тлумачення застосовується тоді, коли розкрите зміст норми
в результаті тлумачення є більш вузьким, чим її буквальний текст.[9.
223c.] Наприклад, як підставу звільнення від відповідальності особи, що
займається підприємницькою діяльністю, за чи невиконання неналежне
виконання зобов’язання в Цивільному кодексі України указується на
“нездоланну силу”. Це вираження повинно розумітися в більш вузькому
змісті, тобто “нездоланне” не в психологічному, моральному чи навіть у
соціальному значенні, а тільки в значенні неповоротності, стихійно
природної невідворотності настання шкідливих наслідків, що в умовах
нормальної життєдіяльності сучасного суспільства неможливо запобігти.

  Поширювальне й обмежувальне тлумачення не впливають на зміст норми і
не порушують її непогрішності, а тільки виявляють дійсний зміст
юридичної норми, зміст “букви”.

Тлумачення — роз’яснення правових норм.

  “Роз’яснення норм права — це вказівки чи рекомендації, спрямовані на
розкриття дійсного змісту норм”. Результати інтелектуально-вольової
діяльності об’єктивізують у виді акта роз’яснення, а від суб’єкта і
форми тлумачення буде залежати значимість такого роз’яснення, його
юридична обов’язковість.

 Акт тлумачення — це акт, що роз’ясняє як варто розуміти і
застосовувати на практиці які-небудь правові норми.[6. 455c.] У
залежності від приведених вище обставин ці акти тлумачення поділяють на
два основних види:

— офіційне тлумачення;

— неофіційне тлумачення;

  Офіційне тлумачення (легальне) норм права, є акт роз’яснення правової
норми, що виходить державно-владного органа й обов’язковий для всіх
суб’єктів, відносини між який регулюються нормою, що роз’ясняється.[3.
267c.]

В Україні офіційним тлумаченням права займаються:

— вищі представницькі органи;

— Верховна Рада;

— окремі міністерства;

— державні комітети;

— Вищий суд України;

— генеральний прокурор України;

— Вищий арбітражний суд України;

— Кабінет Міністрів України.

  Виділяють дві основних ознаки актів офіційного тлумачення:

— приналежність його уповноваженим органам;

— юридичні наслідки, що випливають з державних указівок, що містяться в
роз’ясненні.

  Крім того, офіційне тлумачення характеризується ще і формою, порядком
здійснення.

  Форма в основному представляється в письмовому виді (тобто як
нормативний документ), у той же час відомі випадки усного тлумачення. До
цього відноситься роз’яснення прав і обов’язків учасникам карного чи
цивільного процесу з боку суду. Аналогічне за значенням має усне
тлумачення, здійснюване посадовими особами під час прийому відвідувачів
по юридичних питаннях (прийом громадян працівниками суду, прокуратури).

  Поняття право пояснювального процесу (у рамках якого і формується акт
тлумачення) містить у собі порядок здійснення офіційного тлумачення.[2.
233c.] Причому цей порядок багато в чому визначає правопояснювальний
процес. “Правовопояснювальний процес як сукупність визначених стадій
формулювання офіційного роз’яснення розкриває питання про причини і
порядок видання акта тлумачення, особливостях його регулюючого впливу на
суспільні відносини.”.

  Офіційне тлумачення поділяється за принципом юридичних наслідків на
нормативне і казуальне.

  Офіційне тлумачення характеризується загальобов’язковістю для всіх
осіб і органів, що роблять тлумачення, і поширюється на усі випадки,
передбачені тлумаченої нормою, забезпечуючи тим самим однаковість і
правильне проведення в життя її вимог.[15. 348c.] (Наприклад, “Постанови
пленуму Верховного Суду України”). У загальному нормативному
тлумаченню піддаються акти, що з погляду компетентного органа мають
потребу в додатковому роз’ясненні в силу утруднень, що виявилися,
неправильної чи суперечливої практики їхнього чи застосування в силу
інших причин (роз’яснення звичайно зв’язані з аналізом значного числа
справ відповідних категорій). Нормативні роз’яснення цілком повторюють
долю тлумачного акта.

  Різновидом офіційного нормативного тлумачення є аутенічне, що
представляє собою роз’яснення норми органом раніше що установили. Воно
логічно випливає з компетенції органа, що видає норми права , і може
застосовуватися неодноразово.

  Щодо того, чи вважати не вважати аутенічне тлумачення нормативним
актом….

  У радянській літературі був розповсюджений погляд на аутенічне
тлумачення, як на інтерпретаційні акти діючого законодавства. Крім
цього погляду існував і такий, що аутенічні акти є акти нормо творення,
а не тлумачення.

  У сучасних працях говориться про те, що більш правильно розглядати
аутенічні акти як акти тлумачення. Це підтверджується тим, що тлумачена
норма існує в якості основний поряд з інтерпретаційним актом, що носить
лише допоміжний характер. Іншим різновидом нормативного тлумачення
вважають роз’яснення норми особливими органами в силу представлених чи
постійних спеціальних чи разових повноважень. Обов’язковість даного
роз’яснення обмежується юрисдикцією органа, що дає тлумачення.  

Наступним видом офіційного тлумачення є тлумачення стосовно до
конкретного випадку. З цього визначення ясно, чому цей вид тлумачення
назвали казуальним. Особливістю казуального тлумачення є те, що воно
обов’язково тільки у відношенні осіб, для яких воно робиться, має через
конкретні обставини і його не можна поширювати на інші аналогічні
випадки. (“Розходження між казуальним і нормативним тлумаченням
виражається в різних широті впливу на суспільні відносини”). Найбільше
часто казуальне тлумачення виступає у виді мотивувальної частини
правозастосовуючого акта. Наприклад, у судових рішеннях, вироках,
правозастосовуючих актах міністерств.

“Неофіційне тлумачення — це роз’яснення, що не мають формального,
юридично обов’язкового значення, тобто позбавлені юридичні
чинності”[4 388c.]. Іншими словами неофіційне тлумачення не породжує
юридичних наслідків, а виходить, може бути зроблено будь-якими особами.
Звичайно це вчені, адвокати й ін. Значення неофіційного тлумачення
визначається авторитетом суб’єктів, їхньою кваліфікованістю і
переконливістю форм, у якій представлене тлумачення. Не володіючи
юридичною чинністю, неофіційне тлумачення, однак, має визначений вплив
на правосвідомість і поводження конкретних суб’єктів.

  Неофіційне тлумачення розділяється на доктринальне і повсякденне.
(С.С. Алексєєв виділяє ще і спеціальне компетентне тлумачення, що,
по-моєму думці, є те саме, що і доктринальне тлумачення).

  Доктринальне тлумачення здійснюється висококваліфікованими фахівцями,
юристами практиками і має науковий характер. Такі роз’яснення відіграють
важливу роль у виробленні єдності розуміння і застосування правових
норм.

Повсякденне тлумачення виражається в з’ясуванні і роз’ясненні права
людьми, що не мають спеціальних юридичних знань. Це тлумачення
ґрунтується на життєвому досвіді, даних повсякденного життя, масового
свідомості. Сутність повсякденного тлумачення укладається в тім, що
тлумачення дається в зв’язку з правозастосовуючою діяльністю. Роль
даного тлумачення в даний час росте в зв’язку демократизацією
суспільства, залученням його до керування державою (наприклад, до
рішення юридичних справ як присяжних засідателів).

  Підводячи підсумок по даному питанню, потрібно відзначити велике
значення для правильної й ефективної роботи правозастовача знань
основних видів тлумачення норм права. Уміння відрізняти, систематизувати
і використовувати різні інтерпретаційні акти є однією з умов успішної
діяльності при кваліфікації поводження суб’єктів права, правильній
юридичній оцінці вчинків людини, складанні юридично аргументованих
процесуальних актів і узагальнень правоохоронної практики. Цьому повинна
передувати повсякденні робота з виявлення, аналізу і систематизації
різного роду роз’яснень.

1.2. Тлумачення — з’ясування правових норм.

 

Говорячи про “тлумачення-з’ясування” правових норм, потрібно розуміти,
що таке “способи тлумачення”. Способи тлумачення — це прийоми правила і
кошти пізнання правових норм, використовувані чи свідомо інтуїтивно
суб’єктом для одержання ясності щодо правових норм[11.492c.]. Однак у
теорії права поняття “прийом” і “спосіб” прийнято розрізняти. Спосіб
тлумачення — це поняття ємне, що включає в себе спеціальні технічні
кошти: “прийоми пізнання”. Поняття, у свою чергу, — це термін, що
означає конкретну дію інтерпретатора в пізнанні (наприклад: порівняння,
аналогія і т.д.). На думку Скакуна способи тлумачення права заздалегідь
обумовлюються основними сферами правової діяльності. До них відносяться
правові відносини, правосвідомість, основні види правових розпоряджень,
специфіка мови права і т.д. У такий спосіб вибір способу тлумачення
залежить від мети інтерпретатора і специфіки правової діяльності
(пізнання тексту закону, правовідносини і т.д.)

У зв’язку з вищесказаним, а також спираючи на інші роботи різних
авторів по “Теорії права“, можна виділити основні способи тлумачення
правових норм. До них відносяться: граматико-логічний спосіб тлумачення
правових норм, систематичний і історико-політичний.

  Доцільніше всього, на мою думку, починати з граматичного
(філологічного) способу тлумачення. Зв’язано це з тим, що будь-яка
юридична норма складається насамперед у письмовому виді з урахуванням
особливостей мови, на якому укладач закладає в текст визначений зміст.

  Суть цього способу укладається в ретельному граматико-синтаксичному
проробленні “букви” документа, в аналізі слів, пропозицій і словесних
формулювань. При граматичному, а дорівнює і текстуальному аналізі слів
істотно важливим є усі: і загальновживане (загальне) значення і
виняткове (вузьке) значення слова. Також потрібно враховувати
морфологічні характеристики слів, що складають документ, і їхні
граматичні зв’язки.

  Змістом граматичного способу тлумачення є сукупність розумових
операцій, що дають можливість за допомогою розбору письмової мови
усунути можливі протиріччя тексту і самого змісту норми, між різними
нормами, з’ясувати значення окремих слів і всього тексту в цілому[13.
292 c.]. У граматичному способі підкреслюється важлива роль побудови
пропозиції в тексті документа, використання союзів, приводів, знаків
пунктуації і т.д. Наприклад, при аналізі наступного фрагмента тексту
документа: “Страчувати не можна помилувати ”- зміст сказаного буде
залежати від того, у якім місці стоїть кома.

  У деяких авторів на першому місці коштують інші способи тлумачення
правових норм. У Скакун можна прочитати, що “критика правових норм
виступає як перша ступінь філологічного тлумачення”. Під критикою тут є
установлення дійсності й обов’язковості правових норм, при цьому
граматичний спосіб тлумачення стикається із систематичним способом.
Однак потрібно враховувати, що граматичний розбір тексту документа
означає збагнення його внутрішнього змісту, а критика норми встановлює
усього лише її приналежність до законодавця і її обов’язковість.

Природним продовженням граматичного способу в процесі тлумачення
правових норм є логічний спосіб. Однак у вітчизняній літературі існують
кілька думок на цей рахунок. Одна з них складається в тім, що логічний і
граматичний способи варто розрізняти, тому що думка і воля законодавця
виражена не тільки у виді логічної організації, логічному побудові
змісту правової норми, але й у виді граматичних пропозицій.

  “Його (граматичного способу) сутність складається в з’ясуванні змісту
правової норми за допомогою коштів граматичного аналізу тексту… «, у
той же час, як “логічний спосіб тлумачення права укладається у
використанні коштів формальної і діалектичної логіки”.

  Автори, що виступають за об’єднання граматичного і логічного способів,
ґрунтуються на ототожненні граматики і логіки. “ Інтерпретатор при
текстовому тлумаченні вивчає одночасно, як лексичну, так і синтаксичну
структуру тексту норми, застосовує правила і граматики і логіки”.

  Я вважаю, що логічний спосіб потрібно виділити як самостійний чи хоча
б як рівнобіжний стосовно граматичного способу тлумачення правових норм.
Доказом служить те, що логічний спосіб розглядає більш великі внутрішні
зв’язки між частинами документа, а граматичний спосіб — менш великі
зв’язки, в основному це терміни й орфографія. До того ж, незважаючи на
органічний зв’язок між граматикою і логікою, вони все-таки являють
собою дві різні галузі знання і, отже, засновані на них способи
тлумачення правових норм можуть мати самостійне значення.

  Як і при граматичному способі тлумачення, інтерпретатор,
використовуючи логічний спосіб, ґрунтується на тексті юридичної норми,
не виходячи за межі тексту закону. Це тлумачення ґрунтується на правилах
формальної логіки і містить крім логічних перетворень наступні прийоми:
виведення вторинних норм; висновки з понять; перетворення пропозиції;
доведення до абсурду; доказ від протилежного.

Необхідність у логічному перетворенні виникає також у зв’язку з
внутрішньою логічною структурою правової норми і її розбіжністю з
зовнішньою формою вираження в статті нормативного акта. Для приклада:
структурні елементи правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція)
можуть бути опущені чи знаходитися в інших статтях чи нормативних
актах. У силу цього інтерпретатор буває змушений будувати логічну
структуру норми, виходячи з окремих одиниць правового тексту. Так,
аналізуючи статтю КК України, що припускає відповідальність за
розкрадання радіоактивних матеріалів, можна виділити лише два
структурних елементи. “ Розкрадання або вимагання радіоактивних
матеріалів…”- це є гіпотеза.“ …карається …позбавленням волі на
термін до п’яти років ”- це санкція. А що стосується диспозиції, то вона
логічно мається на увазі: забороняється викрадати або вимагати
радіоактивні матеріали.

  Здійснюючи уявне перетворення, можна зробити висновок про те, що
карається не саме “розкрадання або вимагання”, а карається особа, що
зробила розкрадання або вимагання.

  Наступний розглянутий спосіб тлумачення правових норм — це так
називаний систематичний спосіб. Будь-яка правова норма являє собою
складову частину права, що взаємодіє з іншими правовими нормами. Отже,
після аналізу змісту норми необхідно розкрити всі її зв’язки й
опосередкування. Зрозуміти конкретну правову норму можна лише
проаналізувавши інші норми, близькі до неї по змісту, що розвивають і
деталізують її, а також з’ясувавши значимість акта (закону, указу і
т.д.), у якому міститься дана норма, і яке місце вона в цьому акті
займає. Це і складає зміст систематичного тлумачення.

У процесі подібного тлумачення права пізнаються системно утворюючого
зв’язку права: субординації, координації, керування, походження і т.д.
Для виявлення й усунення колізій між правовими нормами використовують
правила [14. 188c.]. Наприклад:

— пріоритетної буде та правова норма, що видана вищим органом (це
відбувається у випадку протиріччя між правовою нормою органа нижчого
підпорядкування і правовою нормою вищого органа).

— при виникненні протиріччя між правовими нормами, виданими тим самим
органом, пріоритетної буде та правова норма, що видана пізніше інших.

  Правова норма пізнається в порівнянні з іншими нормами права, чим,
зокрема, осягається її щирий зміст.

  Приклади системного підходу можуть бути різними в залежності від шляху
перебування потрібної норми, від способу її перебування. Наприклад, від
загальних положень про статус суддів України у законі “Про судову
систему ” можна перейти до більш конкретних норм у законі “Про статус
суддів ”.

А правова норма, присвячена незалежності правосуддя в цілому і
незалежності суддів зокрема, знаходить своє відображення в главі КК
України про злочини проти незалежності правосуддя і проти суддів
зокрема. “У цілому систематичне тлумачення обумовлене взаємозв’язком і
взаємозалежністю суспільних відносин, регульованих нормами права”.
Ґрунтуючись на вищевикладеному, потрібно зробити висновок, що при
тлумаченні необхідно використовувати зв’язок конкретних норм із
загальною частиною відповідної галузі права.

  Зіставлення статей особливої частини кодексів з нормами загальної
частини може уточнити й у кінцевому рахунку розкрити зміст тлумаченої
норми, більш чітко визначити її загальну спрямованість і сферу дії.

  Наступний важливий елемент аналізу правової норми — це
історико-політичний спосіб її тлумачення. Оскільки поява й існування
норми права і права в цілому обумовлено різними факторами (наприклад,
соціально-економічним), те вивчення цих факторів сприяє більш повному
проникненню в зміст діючого законодавства[15. 233c.]. Змістом
історико-політичного способу тлумачення є діяльність, спрямована на
виявлення змісту правової норми. Це робиться шляхом звертання до історії
її прийняття, цілям і мотивам, що визначили введення правової норми в
систему правового регулювання. Наприклад, поява законів “Про медицину
катастроф” чи “Закону про зброю” було імовірніше всього обумовлене
відповідними політичними, економічними, соціальними й іншими умовами, що
склалися в країні на той момент.

В літературі в окремих випадках одні способи тлумачення мають перевагу
перед іншими. Адже зрозуміло що для розуміння змісту норми не завжди
потрібно використовувати в однаковій мірі всі прийоми тлумачення. Іноді
можна обмежитись лише граматичним і логічним тлумаченням. Але це не дає
підстави для ігнорування яких не будь з вище перелічених способів, адже
трапляється, що саме він дозволяє „поставити крапку” в розумінні змісту
норми і правильного застосуванні її на практиці.

Розділ II. Тлумачення норм права: поняття і мета.

Тлумачення правових норм — з’ясування змісту та обсягу правої норми для
себе та роз’яснення їх для інших[4. 388c.].

У теорії тлумачення як системі знань про основні закономірності
з’ясування змісту правових норм виділяють дві складові частини:
правотлумачну техніку та вчення про акти тлумачення.

Термін тлумачення слід розуміти як пізнання. Тому першим елементом
тлумачення визнають з’ясування.

З’ясування виступає як внутрішній процес мислення, який не виходить за
межі свідомості самого інтерпретатора (пізнавальника).

Тлумачення-з’ясування є необхідною умовою реалізації правових норм.

Роз’яснення — другий елемент поняття тлумачення.

Під роз’ясненням розуміють викладення змісту державної волі, яка
виражена в нормативних актах[5. 178c.].

Діяльність із з’ясування та роз’яснення змісту правових норм
здійснюється та об’єктивізується у визначених актах.

Співвідношення з’ясування, роз’яснення та акту тлумачення як основних
елементів даного поняття може бути охарактеризовано на прикладі
взаємозв’язку філософських категорій змісту і форми. При цьому
з’ясування і роз’яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, яка
виступає у вигляді специфічного змісту поняття «тлумачення». У той же
час акт тлумачення — форма, у межах якої пізнається і роз’яснюється
зміст правових норм.

Тлумачення права, взяте у єдності з його змістом (з’ясування і
роз’яснення), виражається у встановленому акті, який служить оболонкою
процесу пізнання і пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення — це інтелектуально-вольова діяльність із з’ясування і
роз’яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації,
яка виражається в особливому акті[6. 203c.].

2.1. Тлумачення за суб’єктами.

Існують різні підстави для класифікації тлумачення на певні види: а)
тлумачення за суб’єктами; б) за обсягом; в) за способами; г) за
аналогією.

Тлумачення за суб’єктами: а) офіційне й б) неофіційне, які можуть бути
загальними і казуальними.

Загальне тлумачення розраховано на будь-який прояв регулювання правовою
нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних
особливостей, поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих
відносин. Його часто називають «нормативним тлумаченням».

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових
норм, у процесі його з’ясовується і роз’яснюється зміст існуючих[9.
179c.]. Нормативне тлумачення стосується всіх випадків, які потрапляють
у сферу регулятивного впливу норми. Воно дає відповідь на питання, які
особи можуть виступати суб’єктами даних правовідносин, які риси
характеризують зазначений у нормі юридичний факт або у яких формах він
може виявлятися у реальному житті та тягнути за собою правові наслідки
тощо.

Казуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву
упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу».
Воно не має загального значення, не поширюється на інші прояви
суспільних відносин та їх учасників. Казуальне (індивідуальне)
тлумачення також може бути офіційним, але не мати загального значення,
зводитися лише до конкретного випадку. Такі ситуації, зокрема,
виникають, коли суддя тлумачить правову норму при вирішенні конкретної
справи стосовно тих осіб та життєвих фактів, які були приводом для
здійснення судового процесу.

Офіційне тлумачення здійснює компетентний орган чи посадова особа
внаслідок службового обов’язку і має юридичне значимі наслідки.

Воно може бути автентичним, легальним та відомчим.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, яким було створено норму
права. Воно е найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, що
створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дає спеціально уповноважений на те
орган.

Відомче тлумачення здійснює керівництво центральної установи того чи
іншого відомства, коли дає офіційну відповідь на запити підвідомчих
організацій і підприємств з приводу трактування і застосування окремих
нормативних положень. Його сила обмежується сферою діяльності певного
відомства.

При всіх цих різновидах загального офіційного тлумачення оформляються
відповідні юридичні документи — акти тлумачення. Ці акти нових норм не
створюють, а служать своєрідним додатком до нормативного акта, норми
якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають
загальнообов’язкову силу в тих сферах, на які поширюються.

Офіційне казуальне тлумачення:

— роз’яснення, що відображається у правозастосовному акті, є
обов’язковим для учасників конкретних суспільних відносин, з приводу
яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, постанова та ін.);

— роз’яснення осіб, які є офіційними учасниками правозастосовного
процесу. Рішення фіксуються у матеріалах правозастосовного процесу,
мають юридичне значення для всіх учасників даного процесу.

Неофіційне тлумачення — роз’яснення норм права, яке дається не
уповноваженим суб’єктом і тому позбавлене юридичної сили і не тягне за
собою юридичних наслідків.

Поділяється на доктринальне, компетентне та буденне.

За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення — наукове роз’яснення змісту правових
актів, цілей правових норм, яке здійснюється у результаті теоретичних
планів, наукового аналізу права в монографіях, науково-практичних
коментарях[8. 212c.]. Коли йдеться про доктринальне тлумачення, то
мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової
ідеології.

Воно може бути систематизоване і несистематизоване.

Систематизоване тлумачення являє собою більш високий ступінь наукової
розробки питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях,
які потребують перевірки, доповняльної аргументації, приведення до
системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій і т. д.

Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад,
адвокатами). Здійснюється також членами недержавних організацій, для
яких роз’яснення змісту закону є професійним обов’язком і ґрунтується на
поєднанні теоретико-правових знань та особистого досвіду здійснення
юридичної практичної діяльності.

Буденне тлумачення — дається людьми, в якому вони виражають правові
почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному
спілкуванні під дією права. Має велике значення у практиці додержання
громадянських правових декретів, при виконанні ними громадянських
обов’язків, а також у здійсненні ними суб’єктивних прав.

2.2.Тлумачення за обсягом, способами, аналогією.

Тлумачення за обсягом: а) адекватне; б) обмежувальне;

в) поширювальне.

1. Адекватне (буквальне) — тлумачення, за якого зміст і письмовий виклад
норми права збігаються.

2. Обмежувальне (звужене) — тлумачення, за якого зміст норми права
сприймається вужче її буквального значення.

3. Поширювальне (розширене) — тлумачення, за якого зміст норми права
сприймається ширше його буквального значення.

За способами розрізняють тлумачення: а) мовне; б) логічне;

в) системне; г) історико-політичне; д) телеологічне; е)
спеціально-юридичне.

1. Мовне (граматичне) — з’ясування змісту правової норми шляхом
дослідження її словесного формулювання на підставі лексичних,
фонетичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.

2. Логічне — з’ясування змісту правової норми шляхом безпосереднього
використання законів та правил формальної логіки.

3. Системне — з’ясування залежно від місця, що його посідає норма в
системі норм, а також від її зв’язків з іншими нормами інститутів та
галузей права[9. 180c.].

4. Історико-політичне — з’ясування суті правової норми на основі
дослідження процесу її прийняття.

5. Телеологічне (цільове) — виражається в аналізі суті правової норми
шляхом з’ясування її мети.

6. Спеціально-юридичне — аналіз норми, яка містить юридичну
термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки,
техніки і практики.

За аналогією розрізняють тлумачення на: а) аналогією закону; б)
аналогією права.

З’ясування і роз’яснення змісту норм за аналогією закону передбачає
тлумачення схожої правової норми з певними ознаками конкретного
життєвого факту[10. 322c.]. За аналогією права тлумачаться галузевий,
міжгалузевий та загальний принципи права.

Розділ III. Акти тлумачення норм права.

Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно — правовий акт) —
це акт-документ, який містить роз’яснення змісту і порядку застосування
правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його
компетенції, і має обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що
роз’ясняються.

Норма тлумачення — своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує
окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі
її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її
матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми
права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

2) є формально-обов’язковим для всіх, хто застосовує норми, що
роз’ясняються;

3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче
судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими
суб’єктами;

5) має спеціальну письмову форму вираження акта -документа (роз’яснення,
інструктивні листи та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних
критеріїв:

— за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення
конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

— за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення
гіпотези, диспозиції, санкції;

— за юридичною формою вираження — постанови, укази, накази, роз’яснення
та ін.;

— за сферою дії — нормативні, казуальні;

— за «авторством» норми, що тлумачиться:

а) акти автентичного тлумачення,

6)акти легального (делегованого) тлумачення.

— за повноваженнями інтерпретатора:

інтерпретаційні акти

правотворчих органів

інтерпретаційні акти

правозастосовних органів

— засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими
наділяються

певною формою; містять нормативні (загальні) роз’яснення; мають юридичну
силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу
(наприклад, постанова Верховної Ради України)

— засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з
якими наділяються певною формою; містять

правила застосування норм

права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної

практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого
господарського суду України, вказівка з питань розслідування
Генерального прокурора України)

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої
юридичної сили, слід скоротити кількість роз’яснень, що виходять від
нижчих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів
правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу.
Свої роз’яснення суд і господарський суд дають на основі вирішення
конкретних справ, підсумовуючи судову і господарську практику.

Акти тлумачення норм права (интерпретаційно-правові акти) поряд з
нормативно-правовими актами і актами застосування норм права
(правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу («третю»)
групу правових актів.

Систему основних правових актів можна зобразити так:

Правові акти

нормативно-правові

акти

акти застосування норм права

(індивідуальні акти)

акти тлумачення норм права

(інтерпретаційно-правові акти)

ВИСНОВКИ

Тлумачення нормативних актів завжди пов’язано з правосвідомістю і
політикою того колективу, інтереси якого виражає інтерпретатор.

При цьому: посадові особи та окремі громадяни пізнають, які вимоги
пред’являються до них, інших індивідів, у чому суть їх права, які дії їм
дозволені чи забороняються правом, які мають бути результати
недодержання вимог правових норм; з’ясовуються питання про
соціально-політичне значення норми, яка досліджується, як ця норма
закріплює завдання, що стоять перед суспільством, висвітлюються її роль
у зміцненні правопорядку, її місце у загальній системі права; є
необхідним і важливим елементом юридичної діяльності, хоч здебільшого
цей процес зовні показний, оскільки відбувається автоматично» без явно
вираженої мети щодо тлумачення словесного виразу правової норми; є тим
засобом, за допомогою якого перекидається місток між загальним
абстрактним приписом правової норми і окремим конкретно викладеним
випадком, що підлягає правовому вирішенню, яке є необхідною сполучною
ланкою між ними; є невід’ємною частиною єдиного процесу застосування
права, його не можна розглядати як окрему стадію цього процесу;
необхідне як передумова і для перевірки законності норми, для
встановлення меж її дії; є особливо важливим для осіб і органів, які
застосовують правові норми до конкретних життєвих фактів, оскільки
застосування права до цих осіб і органів є їх головним обов’язком, тією
формою, в якій втілюється зміст їх діяльності; необхідне не лише там,
де виникають правовідхилення, а й там, де право вимагає від людей
відповідної поведінки незалежно Від того, чи вчинено правопорушення, чи
їх дії є правомірними; є одним із засобів зміцнення режиму законності,
її забезпечення, тому що який би не був конкретний закон, без повного й
глибокого його тлумачення неможливо зміцнювати законність і послідовно
проводити у життя правову політику; має особливо важливе соціальне
значення з позиції виховного впливу.

Думається, що для найефективнішого виховного впливу права слід:

• ширше застосовувати автентичне роз’яснення мети законів,
використовуючи для цього сам текст закону;

• подолати недооцінку цільової інтерпретації законодавства у рішеннях та
вироках судів, актах інших правозастосовних органів;

• у межах діяльності організацій, які проводять правову пропаганду,
ширше роз’яснювати мету законодавства, розкриваючи її через призму
конкретних випадків, життєвих цінностей.

Тлумачення правових норм має деякі особливості: а) будучи обов’язком
компетентного органу держави, посадових чи службових осіб, становить
суб’єктивне право чи юридичний обов’язок всіх інших учасників судового
процесу, а засвоєння змісту норми права є необхідною умовою активної та
свідомої участі громадськості в законодавчому процесі; б) принцип
незалежності консультантів і підпорядкованість їх лише законові визначає
особливе значення правосвідомості учасників, які тлумачать норми права,
у зв’язку з їх безпосереднім застосуванням. Критерієм правильності
тлумачення є найбільш повна і точна відповідність роздумів
інтерпретатора волі законодавця, відображеної в правовій нормі.
Невідповідність суб’єктивного сприйняття правової норми згідно з її
дійсним змістом — це шлях до помилок при застосуванні норм права, до
заміни тлумачення творчістю, до ослаблення законності. Недооцінка
суб’єктивного сприйняття правової норми та її формально догматичного
тлумачення веде до незаконного її застосування.

Процес тлумачення обов’язковий при реалізації правових норм у діяльності
суду, прокуратури, арбітражу, органів внутрішніх справ та інших
державних органів, при укладенні угод і договорів, у роботі товариських
судів та інших органів громадськості, при здійсненні громадянами
юридичне значимих дій. Крім того, без тлумачення неможливо створення
нових юридичних приписів, оскільки у розвинутій системі законодавства
більшість норм, що їх видають, пов’язані з уже існуючими законодавчими
положеннями. Немаловажне значення має тлумачення для створення різного
роду збірників та довідників із законодавства, обліку нормативних актів,
підготовки збірників законів держави.

Органи внутрішніх справ в основному тлумачать кримінальні та
адміністративні правові норми при їх застосуванні.

Список використаної літератури.

1. Конституція України — Львів, 1996р.

2. Алексеев С.С. «Держава і право». -Москва, «Юридична літра», 1996 р.

2. Хропанюк Н.В. «Теорія Держави і Права».- Москва, «ДДТ», 1994 р.

3. Піголкин А.С. «Загальна Теорія Права».- Москва, МГТУ ім. Н.Е.
Баумана, 1996р.

4. Рабінович П.М. «Основи загальної теорії держави і права». — Київ,
1994р.

5. НастюкМ.»Правознавство».- Львів «Світ», 1994р.

6. Копейчиков В.В. «Правознавство». – Київ ”Інтер», 1998р.

7. Усенко І.Б. «Основи правознавства». – Київ “Ірпінь», 1999р.

8. Копейчиков В.В. «Загальна теорія держави і права». — Київ «Юрінком».

9. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. «Теорія Держави і права

України». -Київ «Юрінком-Інтер», 2001р

10. Назаренко Є.В. «Теорія держави і права». — Київський держ.ун-т.,
1988р.

11. Лазарєв В.В. «Загальна теорія права і держави». -Москва, 1996р.

12. Лівшиць Р.З. » Сучасна теорія права». — Москва ,1996р.

13.Марченко М.Н. «Теорія держави і права». — Москва 1996р.

І4.Патолкин А.С. «Загальна теорія права». — Москва 1995р.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи