Курсова робота з дисципліни

“Теорія держави і права”

Тлумачення норм права

Зміст

Вступ………………………………………………………….
………………………………………………………………
3

1. Поняття та способи тлумачення норм
права………………………………………………………….
….5

1.1 Способи тлумачення
права………………………………………………………….
……………………….5

1.1.1 Систематичний спосіб тлумачення
права………………………………………………………….
..6

1.1.2 Філологічний
спосіб…………………………………………………………
………………………………..6

1.1.3 Історико-політичний спосіб
тлумачення……………………………………………………..
………7

1.1.4 Логічний
спосіб…………………………………………………………
……………………………………….7

1.1.5 Спеціально-юридичний спосіб
тлумачення……………………………………………………..
….8

2 Види тлумачення
права………………………………………………………….
………………………………..9

2.1 Офіційне
тлумачення……………………………………………………..
……………………………………..10

2.2 Неофіційне
тлумачення……………………………………………………..
………………………………….11

2.2.1 Професійно-правове
тлумачення……………………………………………………..
………………..11

2.2.1.1 Доктринальне
тлумачення……………………………………………………..
……………………….11

2.2.1.2 Компетентно-юридичне
тлумачення……………………………………………………..
………..11

2.2.2 Компетентно-неправове
тлумачення……………………………………………………..
…………..12

2.2.3 Повсякденне
тлумачення……………………………………………………..
……………………………12

3. Види тлумачення права в залежності від
обсягу………………………………………………………12

3.1 Буквальне
тлумачення……………………………………………………..
…………………………………..13

3.2 Розширювальне
тлумачення……………………………………………………..
………………………….13

3.3 Обмежувальне
тлумачення……………………………………………………..
……………………………13

4. Офіційне тлумачення і конкретизація правових
норм………………………………………………14

5. Юридична природа актів офіційного
тлумачення…………………………………………………..15

5.1 Основні ознаки актів офіційного
тлумачення……………………………………………………..
..15

5.2 Основні властивості актів нормативного і казуального
тлумачення………………………18

5.2.1 Автентичне
тлумачення……………………………………………………..
……………………………..19

5.2.2 Акти делегованого
тлумачення……………………………………………………..
………………….19

5.2.3 Акти казуального
тлумачення……………………………………………………..
…………………….20

6. Форми актів офіційного
тлумачення……………………………………………………..
………………..20

6.1 Внутрішня
форма………………………………………………………….
……………………………………..20

6.2 Зовнішня
форма………………………………………………………….
……………………………………….21

7. Необхідність актів
тлумачення……………………………………………………..
………………………..22

8. Місце і роль актів офіційного тлумачення у системі правових
актів……………………….24

9. Види актів офіційного тлумачення і підстави для їхньої
класифікації……………………..26

9.1 Класифікація по
найменуванню……………………………………………………
……………………..27

9.2 Класифікація по юридичній
чинності……………………………………………………….
………….27

9.3 Класифікація за часом
дії……………………………………………………………
……………………….28

9.4 Класифікація по структурних елементах правових
норм………………………………………28

9.5 Класифікація по сфері
дії……………………………………………………………
………………………28

10. Акти тлумачення органів державної
влади………………………………………………………….
..28

11. Акти тлумачення органів державного
управління………………………………………………….30

12. Акти тлумачення органів
Держарбітражу…………………………………………………..
………………..31

13. Акти тлумачення судових
органів………………………………………………………..
……………….32

13.1 Акти тлумачення міських і районних
судів…………………………………………………………3
2

13.2 Огляди судової
практики……………………………………………………….
…………………………..32

14. Акти тлумачення органі1в
прокуратури…………………………………………………….
………….35

15. Акти тлумачення громадських
організацій…………………………………………………….
……..37

15.1 Специфіка актів тлумачення громадських
організацій………………………………………..37

15.2 Акти тлумачення профспілкових
органів………………………………………………………..
…37

15.3 Тлумачення в діяльності споживчої
кооперації……………………………………………………38

Висновок……………………………………………………….
……………………………………………………………39

Список
літератури……………………………………………………..
………………………………………………..41

Вступ

Теорія тлумачення норм права являє собою малу частку загальної теорії
права. Але її функції мають велике значення для правозастосовчій
діяльності. Тлумачення норм права має соціально політичну
направленість, так як воно зв’язане з вираженням в праві волі пануючого
класу. В демократичному суспільстві, тлумачення норм права має на меті
правильного застосування змісту норми права до конкретного випадку
життя. Правильне застосування норм права неможливе без чіткого уявлення
про зміст дійсних правових норм, видати новий акт або систематизувати
його неможливо без знання дійсної волі законодавця. Тлумачення правових
норм – це така стадія застосування права, якій вже відомі факти по
необхідності тлумачення, способи, засоби, форми завдяки яким ця норма
буде застосовуватись вірно; яка в свою чергу вимагає глибокої юридичної
кваліфікації інтерпретатора.

Розглянувши основні питання по тлумачення права такі як поняття
тлумачення, його види і способи, я вирішив в своїй курсовій роботі
біль ширше і глибше присвятити питанню про офіційне тлумачення норм
права, так як з мого погляду, це найбільш важлива частина в теорії
тлумачення норм права. Для біль достовірного поняття суті проблеми
тлумачення права мною були прочитані праці першоджерелах по даній
проблемі: Н.Н. Вопленка, А.С. Пиголкіна. В роботі розкриті питання
розуміння офіційного тлумачення, як інтелектуально-вольового процесу;
взаємовідношення тлумачення й конкретизації норм права; види тлумачення
права, т.д. результати правороз’яснюючої діяльності й юридична природа
тлумачення; необхідність актів тлумачення. Для більш глибшого вивчення
актів тлумачення, в курсовій роботі розкрите питання про їх місце и роль
в системі правових актів, приводиться детальна класифікація за різними
критеріями (по формі, найменуванню, юридичній силі, часу дії,
структурних елементах, обсягу та за суб’єктами тлумачення). Дуже важливо
являє собою питання про те, ким провадиться тлумачення, яким органами
державної влади, які види актів з’являються в результаті тлумачення і
яке значення має діяльність тлумачених органів. Для цього в роботі
детально вказано діяльність органів по тлумачення норм права.

1. Поняття та способи тлумачення норм права.

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) – це складне
явище інтелектуально-вольового характеру суб’єкта, спрямоване на
пізнання і пояснення змісту правових норм.

Альтернативні дефініції.

Тлумачення норм права – це уяснення змісту норми права, пояснення
змісту, який вклав в неї законодавець.1

Тлумачення права – це діяльність по встановленню змісту правового
тексту для його практичної реалізації.2

Тлумачення норм права – розкриття смислу, змісту вираженої в ньому
волі законодавця.3

Діяльність по тлумаченню норм права складається з двох компонентів:
з’ясування (уяснення) і роз’яснення,

Перший елемент тлумачення – це з’ясування (уяснення), тобто
характеристика гносеологічної природи процесу тлумачення, його
спрямованість на пізнання і пояснення змісту правових явищ. З погляду
А.С.Пиголкина тлумачення-з’ясування – це внутрішній розумовий процес,
що не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора.4

Другий елемент тлумачення – це роз’яснення, тобто встановлення і виклад
змісту юридичної норми в актах (усних або письмових) тлумачення норм
права.

1.1 Способи тлумачення права.

Розрізняють кілька способів тлумачення, що забезпечують ясність змісту
тлумачних правових норм: граматичний, філологічний, історичний,
телеологічний, функціональний, мовний, логічний, систематичний.5
Розділяють

1 Теория государства и права. – Л.: 1987. – С 471.

2 Алексеев С.С. Обшар теорія права, т. 2. – М.: 1982. – С. 290

3 Теория государства и права. – М.: 1986. – С. 273.

4 Пиголкин А.С. Нормы советского права и их толкование. – Л .: 1962. –
С. 11.

5 Черданцев А.Ф. Вопросы толкования советского права. Свердловск 1927
г.

терміни, спосіб і прийом тлумачення. Спосіб – це технічні прийоми
пізнання. Прийом – це конкретна пізнавальна дія, рух думки: порівняння,
аналогія, виведення одних знань з інших, логічне перетворення та ін.,
тобто інструменти пізнання права. Способи тлумачення визначені основними
сферами правової діяльності, тими сферами буття права: основні види
правових розпоряджень; специфіка мови права; правові відносини;
правосвідомість. Тому основними способами тлумачення права є:
систематичний, філологічний, історико-політичний, логічний,
спеціально-юридичний, теологічний, функціональний.

1.1.1 Систематичний спосіб тлумачення права.

Систематичний спосіб – це з’ясування значення норми через встановлення
її системних зв’язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що
норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення
в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі
норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і
бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності
з нормами, до яких зроблено відсилання.

В результаті усуваються протиріччя (колізії) між нормами й актами,
існують кілька правил усунення протиріч:

Якщо в протиріччя вступають норми права, видані різними органами, то
керуються нормою права, установленої вищим органом.

Якщо виникає протиріччя між нормами, виданими одним органом, то
керуються нормою, установленої пізніше по часу видання.

1.1.2 Філологічний спосіб.

Сутність філологічного способу укладається в з’ясуванні змісту правових
норм через граматичний аналіз словесного формулювання з використанням
законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає
аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім
установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному
розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і
прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі
усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази,
розділові знаки недопустимо трактувати як зайві. В результаті
граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на
підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок.

1.1.3 Історико-політичний спосіб тлумачення.

При цьому способі враховуються історичні умови видання нормативного
акта, соціально-політичні цілі, що переслідував законодавець, так само
враховуються і соціально-економічні і політичні фактори які обумовили
ініціативу і саму появу акта. Важливим є врахування процесу його
обговорення – парламентського слухання першого, другого, постатейного
тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого
нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політичному
тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації в
пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені
поправки, підстави їх прийняття або відхилення. При цьому
інтерпретатор переноситься в історичні умови появи правової норми.

1.1.4 Логічний спосіб.

При логічному способі тлумачення використовуються засоби формальної і
діалектичної логіки при пізнанні правових явищ. Об’єктом дослідження в
логічному способі є внутрішні зв’язки між частинами нормативного акта,
логічна структура правових розпоряджень. Особливості законодавчої
техніки відображаються на логічній структурі правових розпоряджень, і
тому при з’ясуванні змісту закону необхідно здійснювати розумове
перетворення тексту нормативного акта. Необхідність логічного
перетворення порозумівається внутрішньою логічною структурою правової
норми, тому що структурні елементи правових норм (гіпотеза, диспозиція,
санкція) можуть матися на увазі (бути опущені) законодавцем для
лаконічності, або знаходяться в інших статтях і нормах права.

Слід зазначити, що логічний підхід є притаманним кожному способу
тлумачення, оскільки він містить загальнозначущі форми (поняття,
міркування) і засоби визначень думки, необхідні для раціонального
пізнання.

1.1.5 Спеціально-юридичний спосіб тлумачення.

Спеціано-юридичне тлумачення – це з’ясування значення норми, яке
ґрунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть
міститися в самому тексті закону – дефініції понять, а також у
роз’ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Тлумачення права
юристом-професіоналом є компетентним внаслідок того, що юрист
використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому
спеціально-юридичне посідає центральне місце серед інших способів
тлумачення.

Логічне (логіко-правове) і спеціально-юридичне тлумачення виділяються не
тому, що вони мають якесь особливе “зовнішнє” значення. Навпаки,
специфіка цих двох способів тлумачення полягає в тому, що вони складають
внутрішню професійно-ціннісну сторону інтерпретатора: юрист не може
тлумачити інакше, ніж юридично і логічно. Однак без цих якостей
інтерпретатора не відбудуться інші способи тлумачення – філологічне,
систематичне, історико-політичне. Тому логічний і спеціально-юридичний
аналіз – це скоріше не прийоми аналізу правових норм, а “засадничі”
начала і якісні характеристики інтерпретатора, і як такі вони входять до
системи його інтелектуальної діяльності, є її основою.1 Інакше: це
внутрішній ціннісний зріз професійної правової діяльності.

Дотримання, використання і застосування права неможливе без пізнання
змісту правових велінь. Від цього залежить ефективність його
впровадження в громадське життя.

_______________________________________________________________________
________________________________________________________

1 Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: 2001. – С.407

Роз’яснення (інтерпретація) права є об’єктивізацією попередньої
розумової роботи. Об’єктивізація здійснюється у виді акта роз’яснення,
мотивувальної частини акта юридичної ради. Роз’яснення (інтерпретація)
норм права – є виклад змісту державної волі, вираженої в нормативному
акті, що стало можливим у результаті діяльності по її з’ясуванню. Зміст
роз’яснення містить у собі прийоми і способи пояснення змісту і цілей
правових норм.

Тлумачення права це опосередковане пізнання у формі понять, суджень,
умовиводів. Не можна усвідомити зміст правової норми поза діяльністю по
її поясненню (розкриття змісту). Також не можна уявити роз’яснення
правової норми без процесу пізнання. Тоді можна зробити висновок, що
з’ясування і роз’яснення – це діалектично зв’язані сторони тлумачення.
Тому існують різні прийоми, способи, інтерпретації правових норм. Існує
кілька прийомів і способів з’ясування права: реконструювання правових
норм, конкретизація, доказ, спростування тез, ілюстрація.

Роз’яснення і з’ясування зливаються разом в акті тлумачення.
З’ясування може не перейти в роз’яснення, але роз’яснення завжди
переростає в акт тлумачення. Звідси випливає, що тлумачення – це
виражена в особливому акті інтелектуально-вольова діяльність по
з’ясуванню і роз’ясненню змісту норм права з метою їхній найбільш
правильної реалізації.

2. Види тлумачення права.

Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є
суб’єкт – особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права
можуть всі суб’єкти права. Суб’єктами тлумачення норм права є органи
законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні
і фізичні особи. Але значення такого тлумачення, його юридична
обов’язковість і компетентність неоднакові. І тому у залежності від
суб’єктів розрізняють два види тлумачення права: офіційне і неофіційне
тлумачення.

2.1 Офіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту і мети правових норм, яке
сформульоване в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його
компетенції і має юридично обов’язкову силу для всіх, хто застосовує
норми, що роз’яснюється. Наприклад, правом офіційного тлумачення
Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його
тлумачення є загальнообов’язковим, легальним (узаконеним) Офіційне
тлумачення характеризується формою й особливим порядком здійснення.
Форма офіційного тлумачення буває письмовою (різні документи) і усною.
Усна форма є щодо рідкісною. Вона виражається в роз’ясненні прав і
обов’язків учасникам процесу з боку судді або під час прийому посадовими
особами відвідувачів.

Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників.

Офіційне тлумачення правових норм по ознаці юридичних наслідків або за
сферою дії підрозділяється на: нормативне і казуальне.

Нормативне тлумачення характеризується:

державною обов’язковістю;

поширюється на широке коло суспільних відносин;

має можливість кількаразового використання в юридичній практиці;

Різновидом нормативного тлумачення є автентичне тлумачення. Це
роз’яснення норм права органом, що її встановив. Акт автентичного
тлумачення варто відрізняти від нормотворчого акта. Він виступає як
роз’яснення позитивного права, і іноді містить елементи розвитку
законодавства. Тому акти автентичного тлумачення можна розглядати, як
тлумачення діючого права і як нормотворчого. Але при цьому варто
врахувати, що акт тлумачення носить допоміжний характер і знаходиться в
стані супідрядності з нормативним актом.

Казуальне тлумачення – це таке тлумачення, що стосується до конкретного
випадку. Воно обов’язкове тільки для осіб, стосовно яких воно
провадиться. Часто воно є мотивувальною частиною право-застосовного акта
(судових рішень, вироків). Казуальне тлумачення не можна поширювати на
інші аналогічні випадки.

2.2 Неофіційне тлумачення.

Під неофіційним тлумаченням мається на увазі роз’яснення змісту і мети
правових норм, здійснюване від осіб, що не мають на те офіційних
повноважень. Неофіційне тлумачення не має обов’язкового характеру і не
породжує юридичних наслідків. Таке тлумачення дається адвокатами,
ученими, окремими громадянами. Не володіючи юридичною чинністю, цей вид
тлумачення дуже впливає на формування суспільної й індивідуальної
правосвідомості, на поводження конкретних суб’єктів і загалом всього
суспільство.

За рівнем компетентності неофіційне тлумачення поділяється на:
професійне, тлумачено-правове, компетентне не правове і повсякденне
тлумачення.

2.2.1 Професійно-правове тлумачення.

Це тлумачення норм права, яке ґрунтується на професійних знаннях у
галузі права. Професійно-правове тлумачення може бути двох видів:
доктринальним і компетентно-юридичним.

2.2.1.1 Доктринальне тлумачення.

Неофіційне тлумачення є доктринальним, коли воно здійснюється фахівцями
в області права: вченими вузів, науково-дослідними установами та ін., що
мають науковий характер (розробка правових концепцій, доктрин у
результаті аналізу норм права та їх виклад у статтях, монографіях,
науково-практичних коментарях, усних і письмових обговореннях
нормативних актів). Особливість укладається в їхній переконливості,
заснованої на авторитеті і науковому підході особи, що дає тлумачення.
Доктринальне тлумачення відіграє важливу роль у єдності розуміння
правових норм.

2.2.1.2 Компетентно-юридичне тлумачення.

Це тлумачення юристів-практиків: посадових осіб державного апарату,
прокурорів, суддів, адвокатів, працівників юридичних служб, редакціями
юридичних журналів і газет, радіо і телебачення в спеціально-юридичних
консультаціях і оглядів.

2.2.2 Компетентно-неправове тлумачення.

Це тлумачення норм права, яке ґрунтується на знаннях у суміжних галузях
науки – біології, економіки, історії, політики та ін., включає
специфічну (непрвову) компетенцію суб’єкта тлумачення – біолога,
історика, економіста, філософа, журналіста та ін.

2.2.3 Повсякденне тлумачення.

Це тлумачення нори права всіма суб’єктами права на основі життєвого
досвіду, фактів повсякденного життя відповідно до рівня їх
правосвідомості. Повсякденне тлумачення – це правове явище, яке
виражає правові почуття, емоції, уявлення, що відбуваються у психіці
громадян у зв’язку з використанням прав і виконання обов’язків;
ставлення до права в цілому і конкретного нормативно-правового акта
зокрема.

3. Види тлумачення права в залежності від обсягу.

Результатом юридичного тлумачення повинна бути визначеність
(“так”. “ні”), а не двозначність (“і так, і ні”) у висновках того,
хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть
виходити за межі норми, що тлумачиться. Тлумачення становить лише
конкретизуюче, судження про норму права, але не нове нормативне
розпорядження.

Результати використання всіх способів тлумачення обумовлюють обсяг
тлумачення. Тлумачення за обсягом – це з’ясування співвідношення
буквального тексту і дійсного змісту юридичних норм.

Тлумачення норм права має на меті точно пізнати справжній зміст,
вкладений законодавцем. Існують ситуації, коли зміст норми права ширший
ніж це вбачається з тексту закону. Тому існує буквальне (адекватне),
поширювальне (розширювальне) й обмежувальне (виключення) тлумачення норм
права. Більшість правових норм тлумачаться буквально з метою запобігти
навмисного перекручування державної волі. Приводом для відступу від
буквального тлумачення є: прорахунок законодавця, нечіткість
формулювань, специфіка мови права.

3.1 Буквальне тлумачення.

Це роз’яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права
відповідає буквальному тексту правової норми, тобто “літері” закону.
“Дух” і “літера” закону збігаються.

3.2 Розширювальне тлумачення.

Це роз’яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права виходить
за рамки її текстуальної форми; “дух” закону ширший за його “літери”.
Наприклад, дійсне значення поняття “втрата”1, яке міститься в Законі
України “Про заставу” від 2 листопада 1992, треба розуміти ширше, ніж
буквальне значення цього слова: це і загибель, і саморуйнування, і всі
інші випадки припинення існування даного предмета. Або інший приклад:
“Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону” –
це нормативне розпорядження не вказує на народних засідателів, однак
на них, як і на суддів, поширюються принцип незалежності.

3.3 Обмежувальне тлумачення.

Це роз’яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права вужчий за
її текстуальний вираз; “дух” закону вужчий за його “літери”. Наприклад,
відповідно до Кодексу України про шлюб і сім’ю “неповнолітні діти
зобов’язані

1 Закон України “Про заставу” N 2655-XII ( 2655-12 ), від 2 листопада
1992 Відомості Верховної Ради, 1992, N 47, ст.643.

утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і
піклуватися про них”1, однак цей обов’язок не може поширюватись на
дітей, хоча і повнолітні, але непрацездатні.

Розширювальне й обмежувальне тлумачення небезпечні порушенням
законності, тому законодавець у деяких нормах права не допускає їхнього
розширювального тлумачення.

4. Офіційне тлумачення і конкретизація

правових норм.

Тлумачення і конкретизація правових норм зв’язані між собою. Під
конкретизацією мається на увазі застосування права, правотворчість і
тлумачення. Багато вчених юристів характеризують конкретизацію, як
додання праву максимальної визначеності в процесі правозастосовчій
діяльності.

Конкретизація – це спосіб застосування особливого роду правових форм,
які можна назвати ситуаційними й обмежуваними суб’єктивних прав і
обов’язків учасників правовідносини. Сюди ж можна віднести підзаконну
діяльність міністерств і відомств України по конкретизації і деталізації
законів. Конкретизація врегульовує суспільні відносини, заповнює
прогалини правового регулювання. На думку А.К.Безана і В.У,Лазарєва
конкретизацію можна використовувати як у правотворчій так і в
правозастосовчій діяльності. Тому конкретизацією закінчується
правотворчій процес.

В взаємовідношенні тлумачення і конкретизації варто розглядати, як
відношення засобу до мети (загального до одиничного). В процесі
правотворчої діяльності, конкретизація є результатом тлумачення.
Конкретизація права в кінцевому рахунку означає наближення норми до умов
її застосування, для того, щоб зробити правильні висновки з цієї норми,
щоб установити застосовність чи незастосовність її в даних конкретних
умовах, місця і часу.

1 Кодекс Української РСР N 2006-VII ( 2006а-07 ) від 20 червня 1969,
Відомості Верховної Ради, 1969, N 26, ст. 204.

Інший вид конкретизації в правозастосовчій діяльності є застосування
аналогії в праві. Аналогія – є подолання пробілу правового регулювання
за допомогою застосування правових норм, що регулюють подібні суспільні
відносини. З цього випливає, що тлумачення норм права є засобом, за
допомогою якого вдається конкретизувати або аналогічно дозволити
правовий казус.

У нормотворчій діяльності конкретизація виступає:

результатом розвитку правових норм і створення нових, використовуючи
засоби тлумачення.

засобом заповнення пробілів (пробіл – неповнота діючого законодавства по
відношенню до фактів, що знаходяться в сфері правового впливу).

Здебільшого усунення пробілів є правотворчою діяльністю, а не
правозастосовчою. Тому усунення пробілів за допомогою аналогії носить
епізодичний характер.

Суть конкретизації, як методу заповнення пробілів у процесі правотворчій
діяльності полягає в тому, що компетентний орган за допомогою
уточнення, доповнення, чи деталізації, або поясненням сформульованих
норм права, усуває прогалини правового регулювання. Конкретизація тут
виступає як результат правотворчої діяльності, після використання всіх
прийомів тлумачення.

Засоби тлумачення виявляють справжню волю законодавця, установлюють
наявність пробілів у праві. Пиголкін бачить у конкретизації розвиток і
доповнення закону, уточнення і пояснення сформульованих правових норм.1

5. Юридична природа актів офіційного тлумачення.

5.1 Основні ознаки актів офіційного тлумачення.

Акти офіційного тлумачення можна виділити в групи роз’яснень, видаваних
різними компетентними органами. З цього розподілу можна

А.С.Пиголкин Толкование нормативных актов в СССР, с.141

визначити ступінь обов’язковості, форму і порядок доведення до
свідомості суб’єктів права. Тому акти тлумачення можна підрозділити на:

акти тлумачення органів державної влади;

акти тлумачення органів державного управління;

акти тлумачення органів суду, прокуратури, МВС, арбітражу;

акти тлумачення громадських організацій;

Багаторівневий характер системи актів офіційного тлумачення визначається
иєрархічністью і складним складом органів, що здійснюють роз’яснення
змісту правових норм. Існують наступні рівні актів:

рівень керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України;

роз’яснення судових колегій Верховного Суду України;

роз’яснення президій Верховних судів Автономної Республіки Крим,
обласних, міських і районних судів;

При цьому пріоритет тлумачення здійснюється по юридичній чинності.

Проаналізувавши різні офіційні роз’яснення, видно, що вони являють собою
об’єктивне вираження з’ясування і роз’яснення структурних елементів
правових норм. Змістом акта тлумачення виступають роз’яснення, уточнення
або конкретизація обставин, що відносяться до гіпотези, диспозиції або
санкції тлумаченої норми права.1

Цілісність системи актів офіційного тлумачення заснована на єдності
їхнього юридичного змісту, і підтверджується наступними ознаками:

1. Акти офіційного тлумачення мають державну обов’язковість, тому що
це одна з форм юридичної діяльності компетентних органів. Ця
обов’язковість підтверджується конкретно-наглядовими повноваженнями
вищих органів. Ігнорування офіційних роз’яснень у процесі реалізації
правових норм призводить до скасування правозастосовчих актів;

Акти офіційного тлумачення діють разом з тим нормативно-правовим актом,
у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як
правило, поділяє їх долю;

Нетбайло П.Е. Применение советских правовых норм. –М.: Госюриздат 1960,
с.488-493

3. Акти офіційного тлумачення не виходить за межі норми, що
тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму, а не нове
нормативне розпорядження;

4. Акти офіційного тлумачення приймаються лише правотворчими або
спеціально уповноваженими органами;

5. Акти офіційного тлумачення мають форму аналогічну іншим правовим
актам. Вони бувають у виді постанов, указів, наказів, розпорядження, у
вигляді інструкцій органів галузевого керування, акти нагляду органів
суду, прокуратури й ін;

Ієрархічність актів офіційного тлумачення. Для них характерна ознака
співпідпорядкованості. На чолі системи Конституційні закони, закони і
підзаконні акти…, тобто та ж послідовність, що й у нормативних актів.
Тому на чолі ми маємо роз’яснення конституційних законів і
далі

роз’яснення законів і підзаконних актів.

Загальна риса актів офіційного тлумачення укладається в тім, що вони не
ставлять завдання для створення нових правових норм. Їхнім завданням є
логічний розвиток, уточнення і конкретизація діючого права з метою
ефективної реалізації. Зі вище сказаного стає відома відповідь на
питання: Офіційне роз’яснення – це самостійна правова норма чи це
складова частина нормативних актів, що роз’ясняються? Відповідь: Це
складова частина.

П.Е.Нетбайло і А.В.Міцкевич вважають, що невід’ємна частина не може
виходити за рамки тлумаченого закону, доповнюючи його новими правовими
положеннями. Таке визнання може привести до довільних дій у процесі
здійснення норм права. Автор вважає, що роз’яснення є частиною
тлумачених норм права, і їх варто розглядати, як акти правотворчості.
Але законодавство розглядає тлумачення як правотворчість і як самостійні
форми юридичної діяльності. Самостійність тлумачення має межі, тому що
воно не може підмінювати собою правову норму. Акти – це джерела права.
Акти тлумачення не можуть застосовуватися самостійно і діють до терміну
дії тлумачених норм права. Ще однією відмінністю тлумачення від
правотворчості є внутрішня структура офіційного роз’яснення (правила
розуміння і реалізації права). Про допоміжний характер актів тлумачення
говорить відсутність в інтерпретаційних правилах внутрішньої логічної
структури, аналогічній структурі норми права. Якщо ж тлумачення містить
у собі принципово нові положення, що мають нормативне значення, то акт
тлумачення розглядають, як модифікацію правової норми.

Зі сказаного випливає висновок про те, що акти офіційного тлумачення
являють собою перейняту внутрішньою єдністю ієрархічну систему
допоміжних правових актів. Вони служать важливим засобом правильної й
ефективної реалізації права шляхом встановлених організаційно-допоміжних
правил розуміння і застосування діючого законодавства.1

5.2 Основні властивості актів нормативного і казуального

тлумачення.

Нормативність актів офіційного тлумачення містить у собі:

нормативність роз’яснень, видаваних органами, уповноваженими на
правотворчу діяльність. Це органи державної влади і управління.

нормативність роз’яснень, видаваних органами котрі не мають права на
встановлення правових норм. Такі акти адресовані широкому колу об’єктів,
їхнє значення не вичерпується разовим виконанням.

Нормативність правових актів і актів тлумачення виявляється
в їхній здатності вносити порядок в правові відносини. З цього
випливають юридичні властивості нормативних роз’яснень:

Акт нормативного тлумачення – роз’яснення, що поширюється на широке коло
суспільних відносин, тому вони мають загальний характер.

Нормативні роз’яснення мають велику (чим інші види актів тлумачення)
ступінь державної обов’язковості.

Відмітна ознака – це їхня специфічна форма письмового юридичного
документа, але можуть бути й усні форми.

А.Ф.Черданцев Вопросы толкования советского права, С.46

Спрямованість актів тлумачення на здійснення правового регулювання і
підвищення ефективності. Вони можуть впливати на сформовану юридичну
практику, уточнювати мету і засоби правового регулювання, тобто
забезпечувати ефективність правових норм.

Усередині групи актів офіційного тлумачення, що мають нормативний
характер, варто виділити групу актів автентичного тлумачення і
легального (делегованого тлумачення).

5.2.1 Автентичне тлумачення.

Це тлумачення змісту норми органом, що її встановив, тобто автором
норми, що роз’ясняються. Такі акти мають підвищений ступінь
обов’язковості. Їх можна розглядати як акти правотворчості, яким додана
зворотна сила. Але на противагу цьому твердженню слід зазначити ту
обставину, що тлумачна норма права і після цього акта існує як основна,
а роз’яснення носить допоміжний характер.

Суб’єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи
державної влади. Наприклад, закони як правило, роз’яснюються
парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне
тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до Конституції України,
офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає
Конституційний Суд України1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим
роз’яснює порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих.

Акти делегованого (легального) тлумачення.

Це загальнообов’язкове тлумачення змісту норми органом, який цю
норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням
тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають
Конституційний Суд Україні, Верховний Суд, Вищій арбітражний суд
України (наприклад,

1 Стаття 147 Конституції України від 28 червня 1996. N 254к/96
Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )

роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. №
02-5/276 “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про
підприємництво”). Таке тлумачення є обов’язковим для суб’єктів, які
підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.

5.2.3 Акти казуального тлумачення.

Акти казуального (індивідуального) тлумачення – це роз’яснення змісту
правової норми, яке здійснюється компетентними органами (судовими)
стосовно до конкретних обставин, при розгляді окремої юридичної справи.
Вони мають обов’язкове значення тільки для даного випадку, і мають
разове значення. Але зроблені по принципових справах (особливо в умовах
пробілу в праві) здобувають значення прецеденту тлумачення. Прецедент
тлумачення – це вироблений правозастосовчою практикою зразок необхідного
розуміння і застосування правових норм, сформульований при розгляді
конкретної юридичної справи і визнаний у юридичній практиці
(публікується в спеціальних юридичних журналах).1 Казуальне тлумачення
використовується в правозастосовчій діяльності, сприяє вірному і
законному рішенні справи.

Значенням актів офіційного казуального характеру полягає в тому, що вони
є зразками найбільш правильного застосування правових норм.
Повторюючись, вони створюють стійкі правила і служать прообразом
майбутніх нормативних розпоряджень.

6. Форми актів офіційного тлумачення.

Форма акта офіційного тлумачення – це спосіб викладу державної волі, що
міститься в правовій нормі. Форма може бути внутрішньою і зовнішньою.

6.1 Внутрішня форма.

Внутрішня форма – це сукупність прийомів і способів, використовуваних
інтерпретатором у процесі пізнання і пояснення, та виклади змісту
тлумачених

Общая теория права. Курс лекций. /Под редакцией проф. В.К.Бабаева. –
Н.Новгород 1993 г.

правових норм. Внутрішня форма піддає аналізу структурі
інтерпретаційного акта і правового положення, що міститься в ньому,
встановлює їхній зв’язок між собою і нормою, що роз’ясняється. Внутрішня
форма визначає побудову акта тлумачення, його композицію. Від
несуперечності роз’яснення залежить переконливість акта й ефективність
впливу на юридичну практику.

6.2 Зовнішня форма.

Зовнішня форма – це спосіб вираження актів тлумачення у визначених
письмових документах. Ознаками зовнішньої форми актів тлумачення є їхні
реквізити:

найменування органа, що видав акт;

найменування акта;

порядковий номер;

дата;

зміст самого роз’яснення і підпис керівника органа;

Усна ж форма визначається нормами етики і юридичної культури.

Акт тлумачення – це юридичний документ. Існують два різновиди актів
тлумачення: акти тлумачення загального характеру та акти казуального
тлумачення.

Акти тлумачення загального характеру мають установлену законом форму,
аналогічну формі нормо встановлених документів. Назва документів не
узаконена, у результаті чого з’являються накази, записки, розпорядження,
інструктивні листи. Усе це вносить труднощі в практику їхньої
реалізації.

Акти казуального тлумачення містять роз’яснення змісту правових норм для
конкретних обставин і визначених осіб, є мотивувальною частиною. Акти
казуального тлумачення поміщають у Бюлетень Верховного
Суду,. Вони

К.С.Самощенко Основные черты нормативных актов социалистического
государства. Советское государство и право 1968, N4, с.30

можуть бути в чистому вигляді, як роз’яснення, які адресовані
конкретним особам.

7. Необхідність актів тлумачення.

Необхідність актів тлумачення укладається в загальних умовах
необхідності тлумачення норм права і конкретними обставинами, що
викликають появу актів тлумачення.

До загальних умов відносяться:

відносна самостійність права, що може впливати на базис суспільства.
Самостійність виражається в конкретній формі. Відносність укладається в
тім, що право може відставати від розвитку суспільних відносин або
випереджати хід розвитку. У суспільній практиці протиріччя між юридичним
і фактичним незначні або удавані. Вони можуть бути усунуті засобами
офіційного тлумачення компетентними органами.

Наявність суспільних протиріч, що створюють труднощі в реалізації
права. Вони можуть бути усунуті за допомогою актів тлумачення (історія
практики регулювання шлюбно-сімейних відносин; судова практика по
трудових справах).

Загальні умови викликаються потребами юридичної практики. Юридична
практика – це діяльність по впровадженню права в громадське життя.
Змістом юридичної практики є створення і реалізація правових норм,
виходячи з вимоги однакового розуміння і застосування діючого
законодавства.

Окремі випадки необхідності актів тлумачення:

недостатня чіткість вираження думки законодавця;

недосконалість правових норм через недосконалість законодавчої техніки;

специфіка юридичної термінології;

Проаналізувавши діяльність Верховної Ради України, багатьма вченими
юристами, то більшість з низ виділили наступні випадки виникнення
необхідності актів тлумачення:

стикування міжвідомчої практики застосування одних правових норм
(наприклад, при розгляді трудових суперечок);

неясність змісту закону;

виникнення конкуренції законів, що зіставляються;

З точки зору Н.Н.Вопленка, то він виділяє ще кілька випадків виникнення
необхідності у виданні актів тлумачення:

Невірний шлях практики в реалізації деяких правових норм:

незастосування закону, що підлягає застосуванню в даних обставинах;

застосування закону, що не повинний бути застосований до зазначених
суспільних відносин;

неправильне тлумачення змісту закону;

протиставлення законності і доцільності при реалізації права;

порушення встановлених процесуальним законом порядку реалізації правових
норм судом:

1) вирок винесений незаконним складом суду;

2) справа розглянута під час відсутності підсудного в тих випадках, коли
за законом його присутність обов’язкова;

3) справа розглянута без участі захисника в тих випадках, коли за
законом його участь обов’язкова;

4) порушена таємниця наради суддів при постанові вироку;

5) вирок не підписаний ким-небудь із суддів;

6) у справі відсутній протокол судового засідання;

Рішення підлягає скасуванню у випадку:

1) якщо справа розглянута судом у незаконному складі;

2) якщо справа розглянута судом під час відсутності кого-небудь з осіб,
що беруть участь у справі, не сповіщених про час і місце судового
засідання;

3) якщо при розгляді справи були порушені правила про мову, на якому
ведеться судочинство;

4) якщо суд розв’язав питання про права й обов’язки осіб, не притягнутих
до участі в справі;

5) якщо при винесенні рішення були порушені правила про таємницю
наради суддів;

6) якщо рішення не підписане ким-небудь з суддів якщо рішення підписане
не тими суддями, що зазначені в рішенні;

7) якщо рішення винесене не тими суддями, що входили до складу суду, що
розглядав справу;

8) якщо в справі відсутній протокол судового засідання.

Вимоги мотивованого роз’яснення юридичних справ. Суб’єкти в
правозастосовчій діяльності, здійснюючи застосування правових норм до
конкретних фактів, здійснюють тлумачення норм права (об’єктивізація в
правозастосовчому акті). Це виявляється в діяльності судових органів.
Особливу роль акти тлумачення норм права грають у діяльності касаційних
і наглядових інстанцій (своєю діяльністю вони показують нижчестоящим
судам, як правильно застосовувати правові норми).

Необхідність видання актів офіційного тлумачення обумовлена сукупністю
об’єктивних і суб’єктивних факторів. У юридичній практиці це сприяє
здійсненню керівництва і процесів реалізації права в суспільному житті.

8. Місце і роль актів офіційного тлумачення

у системі правових актів.

Акти офіційного тлумачення видаються уповноваженими органами держави.
Схожість інтерпретаційних актів з іншими правовими актами укладається в
тім, що вони:

є продуктом вольової свідомої діяльності і охороняються державою;

мають цільовий характер;

існують у строго визначеній правовій формі;

є юридичною основою і гарантією здійснення законності;

У юридичній практиці правові акти підрозділяються на нормативні (джерела
права) і індивідуальні. Нормативні правові акти у свою чергу поділяються
на основні і допоміжні.

До основного відносяться закони, укази, постанови, накази й ін., ті
первісні норми права.

Допоміжні правові акти мають на меті уточнення, зміна, твердження і
роз’яснення змісту правових норм. До них відносяться:

акта-доручення іншим органам про видання правових норм;

акти, у яких викладаються норми, установлені вищими органами;

акти, у яких повідомляється про часткову чи повну зміну окремих правових
актів;

акти конкретизації і роз’яснення того, як варто розуміти і застосовувати
раніше видані правові норми;

акти контролю і нагляду, що забезпечують ефективну реалізацію права
(дотримання норм права, виконання норм права, використання норм права і
застосування норм права);

Дія допоміжних правових актів постійна, а суб’єкт їхнього застосування
індивідуально не визначений.

Індивідуальні правові акти, засновані на персоніфікації по відношенні до
конкретної ситуації, поділяються на акти застосування, дотримання і
використання казуального тлумачення права.

П.Е.Нетбайло відзначає, що крім нормативних і індивідуальних актів
тлумачення, є ще інтерпретаційні акти тлумачення. Вони конкретних
правовідносин не викликають, але і нових правових норм у собі не
містять.1

И.С.Самощенко вважає, що інтерпретаційні акти не містять нових правових
положень, але самі ув’язнені в собі роз’яснювати закони які в
свою

П.Е.Нетбайло Указанное сочинение, с.488

чергу можуть бути як загальними (нормативними), так і конкретними
(індивідуальними), тому що роз’яснення наділяються в ту ж форму, що й
інші акти.1

На думку С.С.Алексєєва по змісту інтерпретаційні акти є особливим видом
правових актів.2 Акти тлумачення здійснюють функцію контролю і нагляду,
а значення актів офіційного тлумачення в суспільному житті обумовлено
багатогранністю виконуваних ними функцій. Основна функція укладається в
тім, що інтерпретаційний акт є різновидом допоміжних правових актів, що
забезпечують єдність правового регулювання, єдність #G0процесу впливу
держави на суспільні відносини за допомогою юридичних норм (#M12291
820002211нормправа#S).

Акти тлумачення включаються до різних ланок механізму правового
регулювання і виконують функції обслуговування, впливаючи на
ефективність діючих правових норм. Інтерпретаційні акти можуть бути
розглянуті з різних сторін:

як одна з правових форм здійснення державою своїх функцій;

як засіб зміцнення законності в діяльності правозастосовчих органів;

як форма правової пропаганди;

як метод підвищення ефективності правового регулювання;

Формулюючи в загальнодоступній формі акти офіційного тлумачення сприяють
виробленню в громадян стійкої правосвідомості, що служить зміцненню
законності і правопорядку.

9. Види актів офіційного тлумачення і підстави

для їхньої класифікації.

Класифікація актів тлумачення норм права являє собою розподіл їх по
групах за обліком і за їхніми юридичними властивостями.
Класифікація

Теоретические вопросы систематизации советского законодательства. /Под
редакцией С.Н.Братуся, И.С.Самощенко с.82-83

2 С.С.Алексеев Механизм правового регулирования в социалистическом
государстве, с.130

проводиться по різних підставах: за формою, за найменуванню, по
юридичній чинності, за часом дії, по структурних елементах норм, що
роз’ясняються, по сфері дії, по обсязі тлумачення, по суб’єктах
тлумачення.

Існує два види актів тлумачення: акта-дії й акти-документи. Під
актом-дії розуміється уяснення і роз’яснення права. Акти-документи — це
джерела, що містять результати інтелектуально-вольової діяльності по
роз’ясненню і з’ясуванню змісту правових норм. Не всяке письмове
тлумачення є нормативним документом, це можуть бути інструктивні листи,
роз’яснення, наукова література на правові теми.

Юридичним документом є такий акт тлумачення, що виданий уповноваженим на
це органом і має значення для юридичної практики. Звідси і відбувається
розподіл актів на роз’яснення і юридичні документи. Існують ще усні акти
тлумачення. Це можуть бути відповіді на питання громадян, що даються на
особистих прийомах, проведених представниками органів влади. Їхньою
перевагою є оперативність і вільна форма викладу.

9.1 Класифікація по найменуванню.

Класифікуючи акти офіційного тлумачення по найменуванню, варто виділити
укази, постанови, розпорядження, інструкції, листи.

9.2 Класифікація по юридичній чинності.

По юридичній чинності вище стоять вищі органи державної влади, нижче
центральні органи державного управління, потім йдуть органи галузевого
управління суду, прокуратури, МВС. Тому ми маємо наступний ряд
документів у порядку зниження юридичної чинності: роз’яснення
конституційних законів, звичайних поточних законів, підзаконні
нормативні акти.

9.3 Класифікація за часом дії.

Класифікуючи акти офіційного тлумачення за часом дії можна сказати, що
більшість актів розрахована на невизначений термін, що визначається
періодом дії норми, що роз’ясняється, також існують акти, розраховані на
визначений період дії. Є акти, що можуть змінюватися в ході
визначеного часу.

9.4 Класифікація по структурних елементах правових норм.

По структурних елементах норми права, що роз’ясняються, акти поділяються
на:

акти тлумачення гіпотези норми права;

акти тлумачення диспозиції норми права;

акти тлумачення санкції норми права;

комплексні акти тлумачення, у яких роз’ясняється зміст декількох
структурних елементів;

9.5 Класифікація по сфері дії.

По сфері дії акти тлумачення підрозділяються на:

нормативні – це роз’яснення, що діють на території всієї держави;

казуальні – це роз’яснення, що діє в конкретно-визначених випадках.

10. Акти тлумачення органів державної влади.

На Україні тлумачення правових норм дається як законодавчими так і
виконавчими органами державної влади, що мають повноваження здійснювати
тлумачення діючого законодавства. Ними є: Конституційний Суд України,
уряд України, міністерства, відомства, державні комітети, Верховний Суд
України, Генеральний прокурор України, Вищий Арбітражний Суд України.
Але відповідно до Конституції України, офіційне тлумачення Конституції
та законів України дає Конституційний Суд України.1 Акти тлумачення
вищих органів

1 Стаття 147 Конституції України від 28 червня 1996. N 254к/96
Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )

обов’язкові для виконання всіма органами державної влади. СРСР припинив
своє існування, але акти тлумачення, видані його органами, юридична
практика на їхній основі продовжують визначати правозастосовчу практику.
Це укази і постанови президії Верховної Ради, керуюче роз’яснення
пленуму Верховного Суду СРСР. Якщо нормативний акт розходиться з актом
відомчого характеру, то перемагає акт із вищою юридичною силою.
Розрізняють акти, що встановлюють нові правові норми, і акти, у яких
витлумачується зміст раніше встановлених правових норм. Зараз найбільше
акти тлумачення виконуються у виді постанов.

Аналіз правових норм, що містяться в актах тлумачення вищих органів
державної влади, дає висновок, що вони носять підзаконний характер і не
суперечать чинному законодавству. Більшість з них встановлюється на
основі уточнення, розвитку і деталізації норм законів. Тому органи, що
мають право нормотворчості, використовують тлумачення, як засіб
уточнення думки в законодавчому акті. Велике місце в актах тлумачення
вищих органів державної влади займають положення, що встановлюють
порядок застосування правових норм, шляхом деталізації самого
правозастосовчого процесу. Також вони дають вказівки по відношенні
сфери діяльності законодавчого акта.

Процес створення акта тлумачення можна умовно розділити на п’ять стадій:

правороз’яснювальна ініціатива;

перевірка в необхідності дачі роз’яснень;

вироблення проекту роз’яснення;

прийняття чи утвердження роз’яснення;

його опублікування;

Публікації здійснюються на основі відповідних нормативних актів.
Опублікування (оприлюднення) закону означає доведення закону до
загального відома шляхом надрукування його у визначеному виданні.
Розрізняють офіційне і неофіційне опублікування закону. Офіційне
опублікування закону – це самостійна стадія 3законодавчого процесу, яка
необхідна для створення дублікатів офіційного тексту прийнятого закону і
визначення часу вступу його в силу. Воно має формально-юридичне значення
й укладається в нормативно врегульованому оголошенні від імені
правотворчого органа для доведення його до загального відома повного і
точного тексту прийнятого закону шляхом його поміщення в передбачений
законодавством офіційному виданні. Як наслідок на це видання можна буде
послатися на скликаннях і зборах законодавства, в актах застосування
норм права, друкованих працях. Нажаль Українське законодавство не
передбачає процедури офіційної о публікації в нормативних актах.

При неофіційному опублікуванні закону, повідомлення про видання
нормативного акта чи виклад його змісту, здійснюються видавництвами,
відомчими органами, науковими установами і приватними укладачами.
Публікація в спеціальних юридичних виданнях сприяє більш повному
знайомству з діючим правом.

11. Акти тлумачення органів державного

управління.

У систему органів державного управління входять міністерства, державні
комітети, головні управління та інші відомства. Акти з питань
суспільного характеру, що має нормативне значення, оформляються у
вигляді постанов, а акти індивідуального значення – у вигляді
розпоряджень. Конкретизація і деталізація законодавства здійснювана
вищими виконавчими і законодавчими органами можлива тільки після
пізнання справжнього змісту правової норми. Отже, акти тлумачення
органів державного управління в процесі конкретизації і деталізації
спірних норм, виражаються в з’ясуванні й інтерпретації змісту,
вкладеного в нормі, що підлягає подальшому розвитку.

Слід зазначити, що значення тлумачення в діяльності органів державного
управління збільшується. Міністерства і відомства, що виконують функції
галузевого керування, дають обов’язкові вказівки підлеглим органам,
розсилають розпорядження, інструктивні листи, записки. Міністерства і
відомства постійно зіштовхуються з проблемою тлумачення норм права. Це
обумовлюється підзаконним характером правової діяльності міністерств і
відомств і необхідністю відповідності галузевих правових актів законам
і указам президента й уряду.

За формою акти тлумачення міністерств і відомств різні. Це можуть бути
інструкції, роз’яснення, вказівки, листи. Вони видаються для
внутрішньовідомчої практики. Аналізуючи зміст актів тлумачення норм
права, видаваних міністерствами і відомствами можна виділити в них:

інструктивні положення;

вказівки, зв’язані з конкретизацією правових норм;

положення, що роз’ясняють міжвідомчі правові відносини;

У більшості випадків відомчі роз’яснення мають нормативний характер.

Акти тлумачення органів місцевого самоврядування. Діяльність органів
місцевого самоврядування виражається у виді таких правових актів, як
рішення, розпорядження. Більше всього актів видають відділи соціального
забезпечення, це можуть бути інструктивні й оглядові листи.

12. Акти тлумачення органів Держарбітражу.

Органи Держарбітражу видають наступні акти тлумачення: інструктивні
листи, огляди, роз’яснення, інструкції, мотивувальну частину
правозастосовчого акта. Зміст актів тлумачення Держарбітражу показує
наявність наступних положень:

нагадуючих про діюче законодавство;

конкретизуючих і деталізуючих окремі правові норми і порядок їхньої
реалізації;

роз’ясняючих суть права;

що служить подоланню пробілів, у правовому регулюванні;

Відомчий арбітраж дозволяє переддоговірні і майнові суперечки
між підприємствами, що входять в одне відомство. Його акти тлумачення
виходять у формі конструктивних листів і узагальнення практики по
розгляду господарських спорів.

13. Акти тлумачення судових органів.

Акти тлумачення судових органів відіграють значну роль у судовій
практиці. Їх можна класифікувати за предметами правового регулювання:
роз’яснення в області карного права, цивільного, трудового, сімейного і
т. ін. По структурних елементах правових норм, що роз’ясняються: акти
тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції. По юридичній чинності:
обов’язкові і рекомендаційні. По сфері дії – локальні і ті, що діють
тільки на юридичну судову систему, на #G0сукупністьусіх судів даної
держави, що мають загальні завдання, зв’язаних між собою відносинами по
здійсненню правосуддя. #M12291 820001610компетенції#S

13.1 Акти тлумачення міських і районних судів.

Діяльність по тлумаченню норм права здійснюється районними і міськими
судами у виді актів судової юрисдикції, у вигляді визначень, рішень і
вироків. Тлумачення має підлеглий характер, тому що дається в межах
даної справи і виражається у формі мотивувальної частини
правозастосовчого акта.

Акти тлумачення є обов’язковими для нижчестоящих судів. Указівки, дані
вищестоящими судами у формі тлумачення, і є обов’язковими для суду,
якому вони адресовані

Юридична аргументація адвоката по конкретній справі і прокурори, майже
завжди, містить у собі аналіз раніше розглянутих вищестоящими судами
аналогічних справ. Це сприяє стабільності провозастосовчої діяльності.
Казуальне тлумачення складних справ враховується при узагальненні
судової практики і використовується при виробленні керівних постанов
пленуму Верховних Судів.

13.2 Огляди судової практики.

До основних рис оглядів судової практики по цивільних і кримінальних
справах можна віднести те, що:

Вони носять внутрішньовідомчий характер, і їхня сфера діяльності
обмежена компетенцією суду.

Вони мають характер управлінських актів. Нижнім судам ставиться в
обов’язок чи рекомендується провести заходи щодо усунення недоліків,
зазначених в оглядах судової практики.

Тому що огляди є узагальненням, вони носять загальний характер. Вони
містять у собі зміст, прикладів невірно розглянутих справ, аналіз
помилок, нагадування про чинне законодавство, коментар правових норм.

Огляди носять строго підзаконний характер.

Огляди спрямовуються для відома вищим органом судової системи.
Значення в питанні дотримання законності грає прокурорський нагляд.
Прокурорський нагляд #G0Прокурорський #M12291 820002038нагляд#S– це:

нагляд, здійснюваний органами прокуратури за виконанням законів України
міністерствами і відомствами, представницькими, законодавчими і
виконавчими органами, органами місцевого самоврядування, органами
військового керування, контролю, їхніми посадовими особами, а також за
відповідністю законам України видаваних ними правових актів;

нагляд за дотриманням прав і свобод людини і громадянина державними
міністерствами і відомствами, представницькими (законодавчими) і
виконавчими органами, органами місцевого самоврядування, органами
військового керування, органами контролю, їхніми посадовими особами, а
також органами керування і керівниками комерційних і некомерційних
організацій;

нагляд за виконанням законів органами, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство;

нагляд за виконанням законів адміністраціями органів і установ, що
виконують покарання і застосовують призначувані судом міри покарань
примусового характеру;

Судово-прокурорські нагляди видаються і підписуються головою
обласного, крайового, республіканського суду. Але на них посилатися не
можна, тому що вони не є джерелом права. Основними видами джерел права в
сучасних правових системах є нормативно-правові акти, судові
прецеденти, а також міжнародні договори і внутрішньодержавні договори
(договори нормативного змісту). Нормативно-правові акти звичайно
підрозділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні
акти органів 6конституційного контролю, парламентські регламенти і
постанови, акти органів місцевого самоврядування.. Їхнє значення по
юридичній силі впливає на відношення між актом казуального тлумачення і
керівними постановами пленумів Верховного Суду України. Пленум
Верховного Суду України тлумачить законодавство тільки для судів. А
Президія Верховної Ради України здійснює тлумачення обов’язкове для всіх
суб’єктів правовідносин. Вищі органи судової системи не вправі видавати
норми матеріального права, але організаційно-допоміжні правила мають
нормативний характер. Вони обов’язкові для будь-якої судової системи і
поширюються на широке коло суспільних відносин. Зміст керівних постанов
містить у собі:

Роз’яснення діючого законодавства. У результаті формуються логічні
висновки, що випливають з його;

Подолання пробілів з використанням аналогії чи закону права;

Доповнюють правила організаційно-допоміжного характеру, що регулюють
процесуальну діяльність;

Інструктивні вказівки;

Подолання пробілів у законодавстві створює елементи різнобою і протиріч
у судовій практиці. Вони усуваються виданням керівних роз’яснень.
Нормативні положення, що містяться в постановах пленумів Верховного Суду
України, концентрують у собі найбільш істотне із судової практики для
удосконалювання законодавства.

Положення організаційно-допоміжного характеру регулюють питання
підвідомчості і підсудності. Вони встановлюють послідовність
процесуальних дій. Велика група правил нормативного характеру міститься
в постановах пленумів Верховного Суду України. Їх складають вказівки, що
визначають основні напрямки судової політики. Вказівками нормативного
характеру, також є нагадування нижчестоящим судам про ті юридичні норми
і законодавчі акти, що у силу юридичних причин не використовуються в
юридичній практиці. Такі нагадування мають на меті правильної
кваліфікації суспільних відносин, що є предметом судового розгляду.

Таким чином, що містяться в керівних роз’ясненнях пленумів Верховного
Суду вказівки можна розділити на:

Вказівки нормативного характеру. Це організаційно-допоміжні правила
загального характеру, створені пленумом Верховного Суду, які мають
обов’язкове значення для нижчестоящим суб’єктам;

Указівки, що не володіють властивостями нормативних положень, вони мають
значення авторитетних рекомендацій;

14. Акти тлумачення органі1в прокуратури.

Прокуратура України – єдина державна централізована система органів, що
здійснюють від імені держави нагляд за виконанням діючих на її території
законів, органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність,
дізнання, досудове слідство; при виконанні судових рішень у кримінальних
справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Прокуратура України виконує й інші функції, установлені законом
України.1

Основні риси актів тлумачення органів прокуратури аналогічні рисам
тлумачення судових органів. Генеральна прокуратура видає накази й
інструкції, обов’язкові для всіх органів прокуратури. Також Генеральна
прокуратура видає вказівки, інформаційні листи і постанови, огляди
практики прокурорського нагляду.

Вказівки – це юридичний документ, у якому містяться роз’яснення змісту
правових норм і практика їхньої реалізації в діяльності органів
прокуратури. Вказівки стосуються окремих питань прокурорського нагляду.

Накази Генеральної прокуратури України доводять до працівників
прокуратури найбільш важливі нормативні акти вищих органів державної
влади.

Інформаційні листи аналогічні вказівкам. Вони служать для доведення до
працівників прокуратури помилок і недоліків їхньої діяльності. У змісті
інформаційних листів входять: опис окремих казусів з юридичної практики;
висновки, оцінки і пропозиції по удосконалюванню прокурорського нагляду.

У правових актах Генеральної прокуратури містяться наступні роз’яснення:

тлумачення змісту діючих правових норм шляхом їхнього логічного
розвитку, уточнення і пояснення;

конкретизація правових розпоряджень і деталізація їхнього застосування;

застосування за аналогією права або закону (подолання пробілів);

нагадування про чинне законодавство;

Акти тлумачення Генеральної прокуратури по змісту аналогічні постановам
пленуму Верховного Суду України. Діяльність прокуратури складається ще в
повсякденній роботі зі здійснення нагляду за дотриманням законності
всіма громадянами, посадовими особами, органами держави і суспільних
органів.

Акти тлумачення органів прокуратури, що даються в зв’язку з наглядом за
розслідуванням у процесі розслідування кримінальних справ. Дані акти
мають риси актів казуального тлумачення й управлінських актів. Вказівки
прокуратури по кримінальних справах є обов’язковими для слідчих. Самі
акти тлумачення права, здійснювані прокуратурою й органами нагляду в
процесі розслідування кримінальної справи, у кінцевому рахунку
перевіряються судом при розгляді справи. Усе сказане відноситься і до
органів нижчого підпорядкування прокуратури.

15. Акти тлумачення громадських організацій.

15.1 Специфіка актів тлумачення громадських організацій.

Специфіка актів тлумачення громадськими організаціями укладається в
особливостях правового положення громадських організацій. Тому характер
тлумачення права може бути офіційним і неофіційним. Офіційне тлумачення
здійснюється організаціями тоді, коли мається спеціальне доручення з
боку органів держави. Існує кілька напрямків, по яких громадські
організації здійснюють офіційне тлумачення правових норм:

участь громадських організацій разом з органами держави в розробці і
виданні актів офіційного тлумачення;

офіційне тлумачення правових норм на підставі попередньої чи наступної
санкції органів держави;

Акти тлумачення можуть бути з питань внутрішньовідомчої компетенції так
і міжвідомчих відносин. Обов’язковість таких тлумачень поширюється
тільки на підлеглих даної організації. Їхня юридична чинність менша ніж
у роз’яснень органів держави.

15.2 Акти тлумачення профспілкових органів.

До актів тлумачення громадських організацій відносяться акти тлумачення
профспілкових органів, що відрізняються своєю численністю і мають як
нормативний, так і казуальний характер. До компетенції профспілок
входить:

участь у встановленні умов праці;

участь у застосуванні законодавства про працю;

контроль за дотриманням трудового законодавства;

участь у розгляді трудових спорів;

15.3 Тлумачення в діяльності споживчої кооперації.

Споживча кооперація поєднує частину сільського населення, здійснює
торгове і побутове обслуговування на селі. Акти тлумачення видаються у
вигляді постанов, інструкцій, інформаційних і консультативних листів. Зі
змісту актів тлумачення споживчої кооперації можна виділити:

нагадування про чинне законодавство, його коментування;

інструктивні вказівки з питань законності дій виробничого характеру;

аналіз існуючої практики застосування правових норм;

Значну роботу з тлумачення в споживчої кооперації здійснює юридичний
відділ, він дає консультації, видає листа, що мають внутрішньовідомче
значення.

По громадських організаціях і їхніх актах тлумачення можна зробити
наступні висновки:

Акти мають в основному відомче значення й обов’язкові для членів
відповідної організації.

Окремі громадські організації самостійно видають нормативні роз’яснення,
якщо державні органи надають їм правомочності.

Акти тлумачення норм права в діяльності громадських організацій є
методичним керівництвом для нижчестоящих ланок.

Висновок

Мета моєї курсової роботи проаналізувати різні аспекти проблеми
тлумачення, виявити його необхідність в забезпеченні законності та
виконання норм права, дослідити способи й суб’єкта тлумачення.

Тлумачення нормативних актів надзвичайно важливе для
застосування правових норм до конкретних фактів суспільного життя, для
здійснення справедливого правосуддя. Від вірного, усестороннього и
глибокого тлумачення нормативних актів залежить укріплення законності,
охорона прав і законних інтересів громадян.

Зі сказаного в курсовій роботі можна зробити висновок про те, що
теорія тлумачення права, як сукупність наукових знань про техніку,
способи, види і знань про юридичні властивості інтерпретаційних актів,
складає сферу професійно необхідної для юриста інформації, які
представлені у виді навичок і умінь. Ці досвідчення складають своєрідне
мистецтво, що дає смогу професійно, грамотно і вміло пізнавати,
інтерпретувати і використовувати чинне законодавство для здійснення
задач юридичної діяльності.

В ході використання, юридично важливо не тільки точно
інтерпретувати, те чи інше формально закріплене правове положення, а й
витлумачувати право в цілому – його думку, принципи,
соціально-політичний зміст і т.п. Лиш таке (найбільш глибоке) тлумачення
права може слугувати найбільш високому розвитку правозастосовчій
діяльності.

Проблема тлумачення ще мало досліджувалась і потребує
подальшого, більш широкого розгляду. Всеобсягно дослідити її в рамках
курсової роботи неможливо, однак необхідність її вивчення очевидна.

Список літератури.

Общая теория права. Курс лекций /Под ред. профессора В.К. Бабаева –
Н.Новд горо1993.

Общая теория права и государства /Под ред. В.В.Лазарева – М.: Юрист
1994.

Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. – М.: Юридическая
литература 1976.

Пиголкин А.С. Нормы Советского права и их толковане. – Л. 1962.

Черданцев А.Ф. Вопросы толкования советского права. – Свердловск 1979.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: 2001

Конституції України від 28 червня 1996. N 254к/96 Відомості Верховної
Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141

Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16листопада 1996 //
Відомості Верховної Ради України. – 1996. – N 46.

Алексеев С.С. Обшар теорія права, т. 2. – М.: 1982.

PAGE

PAGE 40

Похожие записи