§ 8. Тлумачення кримінально-правових норм та його види.
Тлумачення закону, в т.ч. кримінального, – це з‘ясування та визначення
змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому
ним законі. Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно
від суб‘єкта, способів та обсягів тлумачення. За суб‘єктом тлумачення
поділяють на: 1) офіційне; 2) судове; 3) доктринальне. До прийняття КУ
1996р. ВР України мала права тлумачення чинних законів та їх окремих
положень. Таке тлумачення мало назву – аутентичне. Тепер ВР при
прийнятті законів за необхідності дає визначення окремих понять та
термінів у примітці до самого закону (окремих його частин). У зв‘язку із
цим аутентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз‘яснення закону
самим законодавцем – ВР України, не застосовується. Офіційне тлумачення
(іноді його називають легальним) – це тлумачення чинних законів або їх
окремих положень Конституційним Судом України. Згідно зі ст.147 КУ
“Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та
інших правових актів КУ і дає офіційне тлумачення КУ та законів
України”.
Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового
розгляду кримінальних справ. Коли суд будь-якого рівня застосовує по
кожній справі певні кримінально-правові норми, з‘ясувавши їх зміст та
відповідність КУ. У разі невідповідності кримінального закону КУ суд
повинен застосувати норму КУ як норму прямої дії. У разі невизначеності
питання про те, чи відповідає КУ застосовуваний закон або закон, який
підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників
процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається
з мотивованою ухвалою (постановою) до ВС України, який відповідно до
ст.150 КУ, може порушувати перед КС України питання про відповідність КУ
законів та інших нормативно-правових актів. Судове тлумачення
кримінального закону може здійснюватись і Пленумом ВС України у вигляді
його постанов щодо певної категорії кримінальних справ. При цьому таке
тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати
його зміст. Положення, які містяться в таких постановах Пленуму, є
обов‘язковими для судів.
Доктринальне тлумачення кримінального закону – це наукове тлумачення,
яке даються фахівці в галузі права – вчені та практичні працівники – в
монографічних роботах, наукових статтях, коментарях тощо. Доктринальне
тлумачення не має обов‘язкової сили, евентуально впливає на формування
законодавства та кримінально-правової політики в державі, а також і на
свідомість правозастосовувачів та ін.
За способами тлумачення поділяються на: 1) філологічне (аналіз самого
тексту); 2) логічне (з‘ясування змісту закону та обсягу його правової
регламентації, визначення моменту закінчення злочину тощо); 3) системне
(співставлення змісту відповідного кримінального закону з іншими
положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної
природи цього положення в системі кримінального права, національній
правовій системі); 4) історичне (з‘ясування змісту закону в різних
аспектах).
Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільно небезпечних
діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються
на: 1) буквальне (з‘ясування змісту кримінально-правової норми у точній
відповідності до тексту закону); 2) поширювальне (надання дії закону
ширших меж, ніж це безпосереднє випливає з буквального тлумачення
кримінально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння
розуміються контекстуально); 3) обмежене (надання дії закону вужчих меж,
ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми).
§ 8. Чинність кримінальних законів у просторі.
КК України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального
закону (ст.4-6). Просторова юрисдикція означає поширення кримінального
закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб.
Просторова юрисдикція (ст.4,5) кримінального закону ґрунтується на 3
основних принципах: територіальному, національному та універсальному.
Територіальний принцип (ч.1 ст.4) регламентує чинність кримінального
закону на території України. Винятком із територіального принципу є
принцип дипломатичного імунітету (ч.2 ст.4). Він передбачає, що
кримінально-правова юрисдикція України не поширюється на осіб, що мають
дипломатичний імунітет, але зберігається щодо вчинених ними в Україні
злочинів. Тому до відповідальності за ці злочини вони притягаються в
державі, яка є акредитуючою. Національний принцип (принцип
громадянства), який передбачено ч.1 ст.5, регламентує чинність
кримінального закону щодо діянь, вчинених за межами України її
громадянами та особами без громадянства, що постійно проживають в
Україні. Універсальний принцип (ч.4 ст.5) передбачає поширення чинності
кримінального закону України щодо діянь, вчинених за межами України
іноземними громадянами, у випадках, передбачених міжнародними
договорами. Просторові принципи, в основному, визначаються нормами
кримінального закону України. Однак за сучасної мирової спільності
просторові принципи все більш корелюються міжнародними угодами. Це
стосується ч.2 ст.4 – про коло осіб, які не підлягають юрисдикції
кримінального закону України, та ч.4 ст.5 – щодо кола іноземних
громадян, які вчинили злочини за межами України і не проти інтересів
України, боротьба з якими ведеться на основі міжнародних договорів.
Однак найбільш яскравим прикладом є приєднання України до Європейської
конвенції та укладення країнами СНД Мінської конвенції 1993р. Ці
конвенції суттєво корелюють зміст територіального та національного
принципів просторової чинності кримінального закону України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
