Реферат на тему:

Теоретико-правові засади та система принципів управління в органах
прокуратури України

Визначення наглядових пріоритетів, що диктуються конкретною обстановкою
в суспільстві й інші обставини можуть впливати на організаційний статус
органів прокуратури, відповідно і принципи управління піддаються певним
змінам внаслідок динамічних процесів державотворення та переходу до
утвердження в державі демократичних цінностей.

Ступінь наукової розробки проблеми. Дослідження змісту та системи
принципів організації та управління в органах держави та прокуратурі
проводили в різний час такі вчені як: Петров Г.І., Склепенков І.М.,
Авєрін Ю.П., Аверьянов В.Б., Атаманчук Г.В., Школик А. та інші, в тому
числі серед дослідників приципів організації управління в органах
прокуратури слід відзначити таких, як: Клівер І.Я., Литвак О.,
Шумський П. Зокрема ними підкреслюється залежність ролі принципів
державного управління від знань, уміння і дій суб’єктивного фактора
зумовлює організацію з боку державних органів цілеспрямованої роботи з
пошуку засобів, що створюють реальні передумови для відповідного і
повного вираження закладених у кожному принципі його регулюючих
можливостей [10, c.186]. З метою удосконалення управління, організації
та посилення контролю виконання в органах прокуратури України,
підвищення впливу організуючого чинника на ефективність
прокурорсько-слідчої діяльності, Генеральним прокурором України видано
наказ «Про основні принципи управління, організації роботи та критерії
ефективності роботи органів прокуратури України» [4]. В даному наказі
зроблена чергова спроба накреслити на основі принципів організації та
діяльності прокуратури, закріплених у Конституції України та Законі
України «Про прокуратуру» основні проблеми управління. Безпосереднього
їх переліку при цьому уникнули, що цілком логічно, оскільки дані
принципи не є власне правилами, аксіомою, а закономірностями самого
управління, ґрунтуються на об’єктивних закономірностях розвитку
прокуратури як інституту держави, на знанні і використанні цих
закономірностей.

Мета статті. Мета ж дослідження принципів управління в органах
прокуратури – на основі визначення їх поняття, видів, системи та
особливостей їх правового регулювання накреслити головні проблеми й
основні тенденції щодо їх врегулювання. Перегляд системи принципів
управління в органах прокуратури, що має власні традиції та стереотипи
організації та функціонування, має базуватись та здійснюватись із
визначення її сталої, незмінної основи з урахуванням нових принципів
побудови державної влади в Україні, нових структурних та функціональних
елементів (підходів, методів, форм, функцій), які поступово здобувають
своє місце в органах прокуратури України як управлінській системі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Принцип (від латинського
«prіncіpіum» – першооснова, основа) як поняття теорії відображає в
системі державного управління закономірності, відносини, взаємозв’язки
між її елементами [7, c.186]. Принципи синтезують і відбивають
об’єктивність законів суспільного розвитку, характерні риси практики
управління [9, c.16]. На відміну від об’єктивних законів принципи
залежать від свідомості людей, від пізнання ними діючих законів природи
і суспільства. Принципи як продукт логічного мислення лише відбивають
об’єктивні закони у свідомості.

На основі принципів організується процес управління, тобто науково
обґрунтоване впровадження дій для здійснення управлінських функцій,
вибору методів і прийомів управлінського впливу [10, c.78]. Принципи
управління забезпечують інтеграцію окремих видів управлінської
діяльності в різних підрозділах системи управління, взаємну їх
погодженість і загальне спрямування на реалізацію вироблених цілей. На
основі принципів управління створюється єдиний комплекс управлінської
діяльності [3, c.16].

Нормативне (у законодавстві) закріплення принципів державного управління
вносить велику конкретність і стійкість в управлінські відносини,
дозволяє об’єктивніше судити про те, хто і що конкретно повинен робити
для реалізації даних принципів, гарантує суворе їх додержання [7,
c.188]. Принципи управління забезпечують інтеграцію окремих видів
управлінської діяльності в різних підрозділах системи, взаємну їхню
погодженість і загальну спрямованість на реалізацію намічених цілей. У
принципах управління знаходять своє вираження основні вимоги, поставлені
до побудови систем управління і методів здійснення функцій управління,
доцільний характер взаємин між суб’єктами й об’єктами управління [9,
c.16].

Отже, якщо погоджуватись із тим, що принципи відбивають характер системи
управління в цілому, об’єктивний зміст усіх явищ і реальних процесів
управління, то слід визнати, що принципи управління відповідно
детерміновані місцем даних явищ, їх роллю в системі управління в органах
прокуратури, що є підставою для їх систематизації.

Більшість принципів управління виявляються в діяльності різних державних
органів аналогічно, оскільки вони є загальними для всього державного
апарату. Окремі принципи застосовуються з урахуванням особливостей
кожної підсистеми державних органів, тих чи інших особливостей її
об’єктів і суб’єктів управління або груп елементів процесу управління.

Тому першою підставою систематизації принципів управління в системі
органів прокуратури є виділення загальносистемних принципів – загальних
закономірностей, відносин і процесів, що властиві всій системі
державного управління, створюють вихідні, типові закономірності відносин
і взаємозв’язків різних груп її елементів (підсистем) [7, c.190].

Наступна підстава систематизації пов’язана з аналізом і науковою
характеристикою тих закономірностей, відносин і взаємозв’язків, що
організовують групи елементів, які характеризують власне специфіку
системи управління в органах прокуратури. Це такі групи елементів
державного управління, як цілі, структура, процес.

Отже, в цілому принципи управління в системі органів прокуратури можна
виділити у наступні групи: 1) загальносистемні принципи управління в
системі органів прокуратури; 2) спеціальні принципи управління в системі
органів прокуратури: а) цільові принципи управління; б) структурні:
структурно-організаційні та структурно-функціональні; в) процесуальні.

Точне віднесення принципів управління до однієї з груп є досить складним
завданням, оскільки будь-який з них може застосовуватись в інших
державних структурах та бути передумовою як структури, так власне і
управління як виду діяльності.

Важлива роль загальносистемних принципів обумовлена тим, що вони є
основними правилами (положеннями), загальними для усіх видів, сфер і
галузей управління в нашій державі – обов’язкові і для управління в
системі органів прокуратури. На нашу думку, серед даних принципів варто
відзначити основні.

Об’єктивності. Принцип об’єктивності управління є вихідним і зумовлює
необхідність проходження у всіх управлінських процесах вимогам
об’єктивних закономірностей (природних і суспільно-історичних) і
реальним можливостям держави та прокуратури зокрема. Зміст принципу –
досягнення відповідності дій суб’єкта управління вимогам об’єкта,
відповідності управлінської діяльності об’єктивним законам
функціонування і розвитку прокуратури.

Правової впорядкованості. Даний принцип об’єктивно обумовлює
необхідність головним чином законодавчого визначення, причому в
«правових» законах [7, c.192], основних аспектів цілей, функцій,
структур, процесу, самих принципів організацій та діяльності в числі
яких і принципів управління в органах прокуратури. Даний принцип
виявляється в тім, що різні аспекти організації і діяльності органів
прокуратури повинні бути врегульовані в законодавчому порядку найбільш
повно і чітко.

Законності. Законність в управлінській діяльності означає: здійснення
повноважень прокуратури на підставі додержання Конституції України та
чинних на території республіки законів, Для прокуратури принцип
законності є чільним у її діяльності, оскільки вона спрямована на
забезпечення виконання законів. Даний принцип управління може бути
практично здійснений лише при встановленні ясного в розумінні і
послідовного в реалізації режиму повсюдного і повного виконання законів
і нормативних правових актів. Принцип законності виражає нерозривний
зв’язок між додержанням законності в діяльності прокуратури і охороною
законності як основного її призначення [11, с.98].

Дисципліни. Даний принцип управління полягає у вимозі виконання
обов’язків, що виражені у правилах (нормах), встановлених
законодавством, Дисциплінарному статуті прокуратури, а також у прийнятих
на їх основі індивідуальних актах, усіма працівниками прокуратури.
Дисципліна в органах прокуратури є різновидом державної дисципліни, що
виявляється в поєднанні двох її форм: службової та процесуальної.
Дисципліна в апараті управління органів прокуратури полягає у вимозі до
службовців виконувати всі їх обов’язки з єдиною метою – досягнення
відповідного закону поводження й ефективного здійснення завдань і
функцій прокуратури.

Відповідальності. Даний принцип у ряді основних проголошено Конституцією
України, де сказано, що «держава відповідає перед людиною за свою
діяльність» [1, cт.3]. Даний принцип охоплює діяльність всіх категорій
прокурорських кадрів, як керівників, так і фахівців, і поширюється на
усі види виконуваних ними дій, а також передбачає, що при великих правах
і малій відповідальності стають можливими адміністративна сваволя,
суб’єктивізм, непродуманість рішень.

Системності. Сутність даного принципу в управлінні полягає в об’єднанні,
при відповідній диференціації, окремих взаємообумовлених видів
діяльності, необхідних для реалізації конкретних цілей прокуратури та
управління нею [10, c.76].

Централізму. В основі побудови системи органів прокуратури лежать
жорстка ієрархія і визначеність обсягу прокурорських повноважень,
імперативний порядок взаємин усіх ланок прокуратури, об’єднаних єдиним
центральним органом, процесуальна і службова дисципліна, гарантом яких
виступає Генеральний прокурор України.

Демократизму. Даний принцип відтворює народовладдя в управлінні і
вимагає насамперед установлення глибоких і постійних взаємозалежностей
між суб’єктом та об’єктом управління; припускає пройняття потребами,
інтересами і цілями працівників, всіх ланок прокуратури (політики,
цілей, функцій, структури, процесу, результатів управління тощо). Одним
з проявів адміністративно-командної системи управління прокуратурою був,
а у певній мірі і в даний час залишається надмірний централізм.

Гласності. Прокуратура діє гласно, інформує державні органи влади,
громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення [2, cт.8
п.5]. За допомогою реалізації цього принципу суспільство здійснює
контроль за діяльністю органів прокуратури. У результаті послідовне
дотримання принципу гласності активно працює на процес зміцнення
законності. Гласність як невід’ємна риса демократії і один з
основоположних принципів управління є вираженням довіри і поваги до
працівників прокуратури, їхньої здатності розібратися в подіях, виробити
вірне рішення, свідомо брати участь у його здійсненні. Нормативне
обмеження принципу гласності в діяльності органів прокуратури
визначається забороною без дозволу прокурора або слідчого розголошувати
дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення [2, cт.7 п.4] та
вимогами законодавства про державну таємницю.

Пріоритетності прав громадян. Даний принцип проголошено Конституцією
України, де сказано, що «права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави» [1, cт.3].
Конституційний принцип дотримання прав людини юридично пов’язує і
позитивно обмежує дії держави та її органів. Відповідно кожен орган
прокуратури повинен створюватись та функціонувати не задля задоволення
тих чи інших потреб прокурорів, їхнього безпосереднього управління, а
для найповнішої реалізації інтересів громадян країни та публічного
інтересу. Пріоритетність прав громадян для управління в системі органів
прокуратури отримала свій розвиток через закріплення представництва
інтересів громадянина або держави в суді як одної з основних функцій
прокуратури.

Рівності перед суб’єктом управління. Рівність перед законом є
невід’ємним правом людини згідно з міжнародно-правовими актами та
Конституцією України, під рівністю ж в державному управлінні розуміємо
однакове ставлення керівництва прокуратури до прокурів та інших
працівників прокуратури без привілей. Правове закріплення даний принцип
отримав також в ст.6 Закону України «Про прокуратуру»: органи
прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян
на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи
соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних
переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

?

AE

U 0

N

?

????????????¤?$??????у інформацію про майбутній розвиток об’єкта як
єдиного цілого, а також його підсистем.

Спеціальні принципи управління в системі органів прокуратури, в свою
чергу можна розмежувати на три групи:

Цільові принципи управління, пов’язані з «деревом» цілей управління в
системі органів прокуратури, містять у собі принципи: 1) погодженості
цілей управління з основних параметрів між собою та їх несперечливості
один одному; 2) взаємодоповнюваності цілей, при якій одна мета сприяє
інший, підсилюючи її; 3) підпорядкування приватних, локальних цілей
загальним (стратегічним), власне побудову цілей відповідно їх ієрархії у
«дереві» цілей; 4) перетворення результатів реалізації однієї мети у
джерело інших цілей – послідовність у русі по досягненню всієї
сукупності цілей та завдань прокуратури; 5) розподілу цілей по функціям
управління й управлінських функцій органів та посадових осіб прокуратури
– забезпечення цілей управління у процесі управління в органах
прокуратури [7, c.190]; 6) кінцево-цільової спрямованості управління –
мета знаходиться в центрі уваги суб’єкта управління, і її досягнення
служить мірилом якості й ефективності виконуваної управлінської роботи;
вона є тим началом, у відповідності з яким зважуються функції і характер
взаємодії всіх елементів системи управління, оцінюються їхня роль і
завдання в процесі досягнення поставленої мети.

Структурні принципи управління в системі органів прокуратури, що
характеризують особливості побудови даної системи, на нашу думку, в свою
чергу можна розмежувати на дві групи:

А) Структурно-організаційні:

єдності, що діє у всіх сферах і на всіх рівнях прокуратури полягає в
тому, що кожна ланка прокурорської системи, кожен прокурор виступають як
представник єдиної системи прокурорських органів;

незалежності, що має свій зовнішній та внутрішній прояв і полягає в
тому, що, органи прокуратури в процесі здійснення своїх функцій
користуються незалежністю не тільки від місцевих органів, але й від
органів управління і суду [11, c.102]; кожен прокурор у своїй наглядовій
діяльності відокремлений від будь-яких форм сторонніх впливів і при
виконанні покладених на нього функцій керується тільки законом,
вказівками Генерального прокурора України;

централізації, який визначає верховенство Генерального прокурора України
стосовно нижчестоящих прокурорів кожної ланки прокурорської системи щодо
здійснення нагляду за додержанням законів як на певній території, так і
щодо кола організацій і осіб [11, c. 98];

територіально-галузевий, що зумовлює залежність організаційних структур
органів прокуратури від території, предмета та об’єкта нагляду;

сполучення єдиноначальності та колегіальності – єдиноначальність у
процесі управління в прокуратурі суттєво корегується наявністю у вищих
ланках прокурорської системи колегій;

лінійно-функціональний, що забезпечує поєднання переваг лінійної та
функціональної засад та сприяє створенню структури, в якій одні органи
приймають управлінські рішення та владно провадять їх до життя, а інші
забезпечують їх інформацією консультативного, статистичного, плануючого,
координаційного та іншого характеру;

ієрархічності, що зумовлює необхідність постійно координувати діяльність
ланок системи органів прокуратури, враховувати місце (компетенцію)
кожної з них, застосовувати різноманітні методи узгодження цієї
діяльності для регулярного підвищення ефективності управління;

зонально-предметний принцип розподілу обов’язків у структурних
підрозділах органів прокуратури вищих рівнів, при якому весь обсяг
управлінських обов’язків розподіляється між штатними співробітниками за
галуззю (предметом) прокурорської діяльності (в вищестоящих
прокуратурах) та за територіями «зонами» (у вищих органах прокуратури)
[4, п.4.1];

комплексної достатності, відповідно до якого кожен орган прокуратури
повинен мати відповідну організаційну структуру, технологічну
оснащеність, кадрову забезпеченість і соціально-психологічну підтримку;

самодостатності при вирішенні управлінських проблем, відсутність якої
підриває самостійність, породжує острах щодо ухвалення рішення, що
породжує бездіяльність, безініціативність прокурорів;

доцільного мінімуму рівнів ієрархії, відповідно до якого будь-яка
структура управління визнається оптимальною, якщо між ланками і рівнями
управління установлюються раціональні зв’язки при найменшому числі даних
рівнів;

оптимальності, який зумовлює створення таких структур органів
прокуратури, які б забезпечували повноту виконання завдань прокуратури,
для чого необхідним є оптимальне розмежування цих функцій та повноважень
як в самих органах прокуратури, так і між ними;

адаптації окремих підрозділів апарату управління до всієї системи і
системи в цілому до зовнішнього середовища;

мінімалізації кількості підрозділів, що не виконують зовнішні функції
прокуратури.

Б) Структурно-функціональні:

диференціації і правової фіксації функцій управління шляхом їх
закріплення у компетенції органів та посадових осіб прокуратури;

взаємозалежності повноважень прокурора з рівнем органу прокуратури в
ієрархії;

компетентності, що полягає в праві здійснювати управлінські впливи на
основі чіткого розподілу функцій управління та відповідних повноважень
між керівниками органів та підрозділів прокуратури та їх правовому
закріпленні;

сумісності управлінських функцій органу прокуратури з управлінськими
функціями органів прокуратури одного рівня у рамках організаційної
структури прокуратури;

концентрації, що зумовлює необхідність надання відповідному органу,
підрозділу, посадовій особі таких управлінських функцій і відповідних
ресурсів, застосовуючи які вони здійснювали доцільний управлінський
вплив, спрямовували б, організовували і регулювали керовані об’єкти;

комбінування, спрямований на недопущення дублювання і паралелізму в
управлінській діяльності, непогодженості між ними, наявності зайвих
проміжних ланок, відомчих перегинів, відсутності, недостатності чи
застарілості правової регламентації їх статусу;

достатньої розмаїтості, що вимагає, щоб управлінські функції
(безпосередні управлінські впливи), що приходяться на той чи інший
компонент системи управління, за кількістю і по суті відповідали
управлінським потребам останнього;

взаємодії працівників різних підрозділів з питань прокурорського
нагляду, що повинна здійснюватись відповідно схемі (плану), затвердженій
наказом керівника органу (підрозділу);

взаємозамінюваності, що полягає в чіткому визначенні взаємозамінності
прокурорів та в можливості нижчестоящого прокурора на основі доручення
(делегування) вищестоящого прокурора, виконувати обов’язки останнього.

Процесуальні принципи управління, на основі яких створюється єдиний
комплекс управлінської діяльності в системі органів прокуратури,
відповідності керуючих впливів та усіх елементів процесу управління
(функцій, відносин, методів, форм і стадій) реальним потребам керованих
об’єктів, до яких можна віднести:

конкретизації управлінської діяльності й особистої відповідальності за
її результати;

конкретності, суть якого полягає в здійсненні управління щодо конкретних
життєвих обставин з урахуванням різноманітних форм прояву об’єктивних
законів, на основі достовірної інформації як про внутрішній стан об’єкта
управління, так і про зовнішні умови, у яких він знаходиться [9, с.18]
базуючись на узагальненій, систематизованій, достовірній та об’єктивній
інформації;

науковості, який означає вимогу наукової обґрунтованості діяльності
органів прокуратури і їхніх посадових осіб, наукового підходу до рішення
питань прокурорського нагляду та управління в органах прокуратури;

ефективності, суть якого полягає в досягненні цілей і завдань управління
при найменших витратах сил, засобів і часу, причому до критеріїв
ефективності зазвичай відносять розміри витрат, терміни виконання
завдань, результативність прокурорського нагляду;

участі об’єкта в управлінні, який є відображенням системних властивостей
об’єкта управління, що перебуває в динамічному стані; правильне
сполучення єдиноначальності з колегіальністю, надання можливості рядовим
учасникам управлінського процесу брати участь в обговоренні і вирішенні
найважливіших питань управління, сприяє почуттю відповідальності за
виконання рядовими працівниками прокуратури прийнятих рішень;

компетенційності (слід відрізняти від компетентності), який передбачає
здатність суб’єкта управління здійснювати управлінський вплив відповідно
до встановленої компетенції і суворо дотримуючись її меж; проте
повноваження певного органу прокуратури чи його посадової особи не
повинні перевищуватись, але й повинні реально застосовуватись.

Але процесуальні принципи управління, що наведені нами не можуть дати
повного уявлення про засади процесу управління в органах прокуратури,
оскільки до даної групи принципів слід віднести і вузькоспеціалізовані
принципи, що виступають засадами окремих елементів процесу управління:
управлінських функцій, методів і форм управлінського впливу, відносин
управління, та стадій процесу прийняття реалізації управлінського
рішення.

Виділення того чи іншого принципу, його відносне відокремлення із
системи принципів припускає можливість конкретно визначити кожний з них,
що полегшує їхнє практичне застосування [12, с.57].

Висновки. Принципи управління в органах прокуратури є системою, в якій
вони взаємопов’язані та взаємозалежні. Тому порушення одного з них може
привести до порушення інших. Успіх управління досягається послідовним
застосуванням усієї системи принципів і кожного з них окремо. Взаємний
зв’язок принципів управління не применшує їхньої відносної
самостійності.

Система принципів управління в органах прокуратури пов’язана з
принципами організації діяльності та здійснення прокурорського нагляду.
Дане поєднання можна тлумачити як загальну систему принципів організації
і діяльності прокуратури, в які принципи управління відіграють вагому
але допоміжну роль, оскільки власне саме управління покликане
впорядковувати дану систему (її ланки), забезпечувати її оптимальне
функціонування та розвиток для ефективного розв’язання поставлених перед
нею завдань і функцій.

Зрештою, науково-практичний потенціал принципу управління, його зміст
виводять принципи управління на рівень найвищого досягнення науки
управління [12, с.21], стає тим знанням, яке має слугувати гарантом
безпомилковості управлінських рішень, що виносяться з метою
найоптимальнішого здійснення функцій прокуратури, та отримати належне
правове закріплення.

Перспективи подальших досліджень полягають у аналізі стану чинного
законодавства з питань організації та діяльності прокуратури України на
предмет вияву норм, що суперечать основним принципам управління в
органах прокуратури з метою приведення їх у відповідність до завдань
функціонування даного органу та його конституційно-правового статусу.

Література

Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року. – К.: Україна, 1996. – 39c.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // Відомості
Верховної Ради. – 1991. – № 53. – Ст.794 (зі змінами та доповненнями, в
редакції від 12.07.2001р.).

Закон України «Про службу безпеки України» // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №27. – С.382.

Наказ Генерального прокурора України «Про основні принципи управління,
організації роботи та критерії ефективності роботи органів прокуратури
України» №65 від 28.12.2001р.

Проблемы совершенствования прокурорского надзора (к 275-летию Российской
прокуратуры). Материалы научно-практической конференции. – М.: НИИ
проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре
РФ, 1997. – 240с.

Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа
государственного управления. – К., 1979. – 150c.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. – М.:
Юрид.лит., 1997. – 400с.

Кливер И.Я. Управление прокурорской системой в условиях формирования
правового государства (конспект лекции). – М.: Прокуратура Союза ССР,
Институт повышения квалификации руководящих кадров, 1990. – 24с.

Основы управления в органах внутренних дел. Учебник. Под ред. д.ю.н,
проф. А.Л.Коренева. – М.: МЮИ МВД России, изд-во Щит-М, 1999. – 356с.

Авдонин В.С., Карпов Е.А., Науменко А.Б. Правоохранительные органы.
Сборник схем: Учебное пособие для юридических вузов / Отв. ред. канд.
юрид. наук. доц. Г.В.Дроздов. – М.: Новый юрист, 1997. – 112с.

Литвак О., Шумський П. Функції прокуратури України. – Хмельницький:
ХІРУП, 1998. – 390с.

Петров Г.И. Основы социалистического управления. – Ленинград: Изд-во
Ленинградского ун-та, 1974. – 292с.

Гаєвський Б.А. Основи науки управління. Навч. посібник. 2-ге видання,
Стереотип. – К.: МАУП, 1998. – 112 с.

Школик А. Принципи управлінської діяльності // Вісник Львівського
університету. Серія Юридична. – 2000. – Вип. 35. – С.215.

Похожие записи