Теоретико-правові основи становлення системи забезпечення національної
безпеки України

Вперше поняття національної безпеки було сформульовано в законодавстві
США. Політична ситуація, що склалась у світі, значно вплинула на її
розуміння. На той час національна безпека розглядалась у військовому
аспекті, а саме як оборона від потенційного ворога та його союзників.

Дещо схоже поняття використовувалось в законодавстві СРСР — державна
безпека. Під охороною державної безпеки розуміли систему заходів, що їх
здійснювали найвищі органи влади та управління з метою захисту держави,
її територіальної цілісності, недоторканості державних кордонів, основ
суспільно-політичного та економічного ладу та інше1.

Існування будь-якої суверенної держави не можливе без захисту її
національних інтересів, гарантування самозбереження та умов
прогресивного розвитку суспільства. Із отриманням незалежності перед
нашою державою постало ряд проблем, що потребували першочергового
вирішення.

Так, Верховною Радою 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію
України. Саме цей основний закон держави став основою для нового етапу
розвитку суспільства та держави. Згідно з Конституцією України
забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України
покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи
держави2. До них перш за все слід віднести Службу безпеки України,
Прикордонні війська, інші військові формування, які уповноважені на
здійснення захисту суверенітету, територіальної цілісності та
національної безпеки України.

v

x

z

|

|

до покладених на неї завдань координує і контролює діяльність органів
виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Реалізуючи конституційні положення, Верховна Рада України 16 січня 1997
року своєю постановою схвалила Концепцію (основи державної політики)
національної безпеки України. В даному нормативному акті визначено
головні об’єкти національної безпеки (громадянин — його права і свободи;
суспільство — його духовні та матеріальні цінності; держава — її
конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність та
недоторканість кордонів) та визначено основні напрямки державної
політики національної безпеки України у політичній, економічній,
соціальній, воєнній, екологічній, науково-технічній, інформаційних
сферах.4 Але цей перелік не може бути вичерпним і повинен доповнюватись
відповідно до умов та факторів, що можуть створити або створюють
небезпеку життєво важливим інтересам особи, суспільства та держави. Тому
що національні інтереси України зумовлюються конкретною ситуацією, що
складається в Україні та за її межами. В цій же постанові рекомендовано
Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам
виконавчої влади, які беруть участь у забезпечені національної безпеки,
керуватися у своїй роботі Концепцією.

У сучасних умовах на шляху переорієнтації державної політики із принципу
“людина для держави” на принцип “держава для людини” основним змістом
безпеки стає не захист держави та її державних інститутів, а людини і
суспільства. На перший план вийшла проблема соціальної безпеки в
широкому розумінні цього слова (соціально-економічної), іншими словами,
безпеки особи, окремих груп населення, суспільства в цілому, тобто
соціуму. Це означає, що першоосновою концепції національної безпеки
повинні бути інтереси окремих особистостей, з яких витікають інтереси
суспільства і держави.

Отже, на момент набуття Україною державного суверенітету понять
“національні інтереси” (як об’єктивні потреби матеріального та духовного
існування суспільства) , “національна безпека” в теорії держави не
існувало.

Категорія “національна безпека” визначена в Концепції (основи державної
політики) національної безпеки, схваленої постановою Верховної Ради
України січня 1997 року. Раніше проблема забезпечення національної
безпеки зводились, як правило, до безпеки держави і розглядалась як
виняткова прерогатива силових міністерств та відомств.

Проблема забезпечення безпеки життєдіяльності і розвитку українського
суспільства має багатоплановий характер (в галузі економіки, політики, у
військовій сфері, екологічній, інформаційній). Вирішення такої проблеми
полягає саме у захисті власних національних інтересів.

Література

1 Юридичний словник/ За ред. Б.М. Бабія. — Київ: Головна редакція
Української Радянської енциклопедії, 1983. — С 172.

конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року. — К.: Українська правнича фундація, 1996. — 127 с

3 “Про Раду національної безпеки та оборони України” Указ Президента
України від 30 серпня 1996 року № 772

4 Концепція (основи державно політики) національної безпеки України.
Схвалена Постановою верховної Ради від 16 січня 1997 року 1997року //
Відомості Верховної Ради України .- 1997. — №10. — Ст. 85.

5 Нижник Н.Р, Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України . —
Ірпінь: Академія ДПС України, 2000. — С 204.

Похожие записи