Реферат на тему:

Теоретичні засади криміналістичної ідентифікації гладкоствольної
вогнепальної зброї

В процесі розслідування злочинів, вчинених із використанням
вогнепальної зброї, в тому числі гладкоствольної, нерідко, виникає
потреба в проведенні ідентифікаційних судово-балістичних експертиз.

Ідентифікація (від лат.identifico) означає ототожнення, тобто
встановлення тотожності об’єкта за якимись ознаками, властивостями.
Ідентифікувати, ототожнити — означає вирішити питання, чи є певний
об’єкт розшукуваним. Наприклад, чи являється вилучена мисливська рушниця
тією зброєю, що застосовувалась під час вчинення розслідуваного злочину.
Ідентифікацією прийнято називати і сам процес ототожнення, порівняльного
дослідження, що є основою вирішення питання про тотожність [3, с.27].

На думку М.В.Салтевського, ідентифікацію, як загальний метод, що
використовується у різних галузях знання, треба відрізняти від
криміналістичної ідентифікації як окремого методу криміналістики. Як
зазначає М.В.Салтевський, криміналістична ідентифікація — це специфічний
метод, що дозволяє виконувати вузькі ідентифікаційні завдання, сутність
яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об’єкта, що має
стійку зовнішню форму [5, с.29].

Методологічну основу криміналістичної ідентифікації становлять такі
положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструмента пізнання,
а саме:

а) загальний взаємозв’язок явищ у природі та суспільстві (якщо є
наслідок, то обов’язково існувала причина, немає наслідку без причини,
немає злочинів без слідів);

б) усі об’єкти матеріального світу індивідуальні («немає двох речей,
котрі були б однакові» — Гегель); будь-який об’єкт, подія, явище
індивідуальні і можуть бути ототожнені;

в) всі об’єкти рухаються та видозмінюються, таким чином об’єкт
залишається самим собою тільки деякий час, який залежить від швидкості
змін; час, протягом якого об’єкт залишається відносно незмінюваним і
його можна ототожнювати, називають ідентифікаційним періодом.

 В основі теорії і практики криміналістичної ідентифікації знаходяться
поняття індивідуальності об’єктів та їх тотожності. Індивідуальність —
це якісна та кількісна визначеність об’єкта, яка відрізняє його від всіх
інших об’єктів. Говорячи про індивідуальність, потрібно не забувати, що
з плином часу стан любих предметів та їх ознак певним чином змінюється.
Саме цьому матеріалістична діалектика виходить з відносного характеру
тотожності, включаючи до нього також відмінності та зміни [2, с.38].

В судовій балістиці для індивідуалізації вивчаються не всі ознаки зброї,
а лише ознаки її зовнішньої будови, оскільки поверхня каналу ствола та
деталей, контактуючих з гільзою, завжди мають певний рельєф. Рельєфність
слідоутворюючих поверхонь деталей вогнепальної зброї, в тому числі
гладкоствольної, мається навіть у абсолютно нових екземплярів, що
витікає з характеру виробничого процесу та чистоти обробки деталей [4,
с.35].

Вогнепальна зброя ототожнюється за слідами, які містять відображені
ознаки. До ознак відносяться різноманітні конструктивні особливості,
нерівності мікрорельєфу самої вогнепальної зброї (слідоутворюючого
об’єкту),  а також відображення вказаних нерівностей мікрорельєфу зброї
у слідах на снарядах та гільзах.

Загальні ознаки властиві всім екземплярам зброї даної системи, і тому
вони дають підставу для розподілу зброї на системи та в свою чергу в
середині системи зброї на групи. Класифікація загальних ознак в значній
мірі сприяє індивідуалізації зброї, але будь-яка їх сукупність
недостатня для ідентифікації зброї.

?????????Y?кремих вм’ятин і опуклостей [2, с.40].

Поняття встановлення індивідуальної тотожності гладкоствольної
вогнепальної зброї може включати в себе [1, с.160]: — ідентифікацію
гладкоствольної зброї, що застосовувалась на місці події за слідами на
снарядах (наприклад, кулях, шроті, картечі, клейтухах-концентраторах та
їх замінниках) і стріляних гільзах; — приналежність кулі та гільзи
одному набою; — встановлення єдиного джерела походження набоїв і їх
елементів за місцем їхнього виготовлення, застосовуваним інструментам
для їх спорядження.

Наукові засади дослідження слідів каналу гладкоствольної зброї були
закладені В.Ф.Гущиним у Харківському науково-дослідному інституті
судових експертиз ім.М.С.Бокаріуса.

В основі методики ототожнення гладкоствольної зброї за слідами каналу
ствола на шротові, картечі та спеціальних кулях, полягають такі
принципи:

а. шріт, що рухається при пострілі по каналу ствола у снарядах, не
обертається і не переміщується, а кожна шротина зберігає своє положення;

б. у зв’язку з цим треба розрізняти шротини крайові — розташовані по
поверхні заряду і які безпосередньо контактують з внутрішньою поверхнею
каналу ствола, та серединні — які знаходяться в середині заряду;

в. при пострілі у русі шротового снаряду по стволу о його стінки труться
тільки крайові шротини, на їх поверхні в контактних точках виникають
сліди ковзання у вигляді рівнобіжних борозенок і валиків [5, с.243].

У зв’язку з вищезазначеними принципами слідоутворення на снарядах,
складність проведення ідентифікаційних досліджень гладкоствольної
вогнепальної зброї обумовлена декількома чинниками, основними з яких є:

— на відмінність від слідів на кулях, стріляних з нарізної зброї, у
слідах на шроті, картечі та клейтухах-концентраторах, стріляних з
гладкоствольної зброї, відображається  обмежена кількість загальних
ознак;

— рідко вдається встановити початок та закінчення трас, тобто визначити
положення шротини в момент слідоутворення;

— якщо при порівнянні декількох полів нарізів експерт синхронно повертає
кулі, суміщаючи співпадаючі сліди, то при порівнянні декількох шротин
неможливо визначити їх взаєморозташування по окружності ствола — це може
тягнути за собою порівняння невідповідних ділянок;

— при стрільбі з нових хромованих стволів сліди на снарядах дуже дрібні
та нестійкі;

— сліди відображаються на м`якому матеріалі (полімерні матеріали, сплави
металів) і піддаються значним змінам після утворення їх в каналі ствола
(сліди згладжуються навіть після влучення шротин в одяг або тіло
людини);

— важко відтворити на експериментальних снарядах такі як і на шроті,
умови слідоутворення, що в значній мірі ускладнює процес пошуку стійких
слідів на слідосприймаючих частинах снарядів, а в даних дослідженнях це
крайнє необхідно із-за обмеженості загальних ознак.

Перераховані та деякі інші чинники ускладнюють ідентифікацію
гладкоствольної вогнепальної зброї, за слідами на шроті, картечі та
клейтухах-концентраторах, але не виключають її. Тому, на нашу думку,
залишається актуальним питання вдосконалення, розробки та впровадження в
практичну діяльність нових методів та методик ідентифікації
гладкоствольної вогнепальної зброї.

Література:

Біленчук П.Д., Кофанов А.В., Сулява О.Ф. Балістика: криміналістичне
вогнестрільне зброєзнавство. Підручник./ За редакцією проф.
П.Д.Біленчука.- К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2003. — 384 с.

Ермоленко Б.Н. Теоретические и методические проблемі судебной
баллистики. К., РИО МВД УССР, 1976, 152 с.

Криминалистическое исследование охотничьего огнестрельного оружия /
И.В.Писаренко, Н.П.Молибога, Г.П.Василенко, П.Д.Биленчук.К.: РИО МВД
УССР, 1987.- 176 с.

Кофанов А.В. Криміналістичне дослідження гладкоствольної вогнепальної
зброї. Монографія.- К.: Видавництво «КИЙ», 2005.- 192 с.

Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. — К.:
Кондор, 2005. — 588с, 32 іл.

Похожие записи