Реферат на тему:

Теоретичні проблеми організації та управління діяльністю персоналу
установ виконання покарання

Для всіх періодів історичного розвитку виконання покарань характерно,
що позитивні результати такої діяльності досягалися завдяки високому
усвідомленню громадянського обов’язку безпосередніми виконавцями, тобто
персоналом установ виконання покарання, які здійснюють карно-виховний
процес у місцях позбавлення волі, незважаючи на об’єктивні та
суб’єктивні труднощі професії. Проте не викликає сумнівів той факт, що
ефективно діяти в будь-якій сфері людської діяльності можна лише за
умови достатньої компетентності і високого професіоналізму персоналу.

Особливої ваги питанням організації та управління діяльністю персоналу
установ виконання покарання надає активне реформування
кримінально-виконавчої системи України, зумовлене реалізацією Програми
подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої
системи на 2002–2005 роки (постанова Кабінету Міністрів України від
15.02.2002 № 167), розробкою проектів Закону “Про державну службу
виконання покарань” та Кримінально-виконавчого кодексу.

Як показують теорія та практичні дослідження авторів дослідження,
незнання адміністративним персоналом наукових, методологічних засад
управління людськими ресурсами не може привести до досягнення складних
та надзвичайно важливих цілей діяльності працівників правоохоронних
органів в цілому та установ виконання покарання зокрема. Цю тезу
поділяють ряд авторів, серед яких О.М. Клюєв [5], В.Ф. Кузнецова [7],
Г.О.Радов [12].

Необхідність такої позиції щодо проблеми організації і управління
діяльністю персоналу установ виконання покарання пояснюється тим, що
вона здійснюється людьми. Тому ми пропонуємо розглядати питання
формування і функціонування персоналу установ виконання покарання із
урахуванням не лише правових, але й організаційних засад, із
застосуванням положень управлінської науки. У межах цього нами
проаналізовані теоретичні підходи до організації і управління персоналом
установ виконання покарання. Такий аналіз, виходячи з недостатньої
розробленості положень управління персоналом установ виконання
покарання, ми здійснювали виходячи як з положень загальної науки
управління професійною діяльністю, так і з спеціальних положень
управління персоналом підрозділів і служб правоохоронних органів.

Щодо правоохоронної сфери, то можна виявити, що проблемам удосконалення
управління й організації функціонування в правоохоронних органах не
завжди приділялася однакова увага. Дослідження проблем управління
організацією, трудовим колективом, правоохоронним органом почалося з
середини–кінця семидесятих років минулого століття (наприклад, [1; 7;
14; 15; 16; 18] та ін.), причому важливість цих досліджень була належно
оцінена лише останнім часом. Сьогодні ми можемо говорити про зростання
рівня розуміння та наявність наукових джерел з проблем організації
правових та управлінських засад функціонування персоналу організацій [6;
7; 16; 19], правоохоронних органів [3; 5; 8; 11] та установ виконання
покарання [2; 4; 9; 10]. При цьому порівняння часу опублікування
наукових праць щодо управління кадрами установ виконання покарання
дозволяє зробити висновок про те, що останнім часом фактично не
з’являлися, на відміну від, наприклад, управління органами внутрішніх
справ, ґрунтовні напрацювання з питань організаційно-управлінських засад
функціонування установ виконання покарання та їх персоналу.

Тому метою нашої статті є аналіз теоретичних та практичних засад
організації, управління та правового регулювання діяльності персоналу
установ виконання покарання як визначальних шляхів побудови
функціонального забезпечення діяльності цього персоналу.

Щодо понять “організація” і “управління” серед вчених різних наук
існують різні погляди, залежно від того, в якій із сфер знань працює
автор. Найбільш повно розкривають ці поняття автори робіт з філософії,
кібернетики, розглядаючи управління та організацію як рівновеликі
поняття, без їх супідрядності один одному. І управління, і організація
не існують самі по собі. Вони носять супідрядний характер і діють у
межах якоїсь третьої категорії. Такою категорією є “система” [5, с. 34].

Теорія систем як наукова методологія використовує більш суворе
визначення терміна “система”. Головне в цьому визначенні те, що система
розглядається як цілісне утворення, що, до речі, дуже близько до
буквального перекладу цього слова з грецької – “ціле, що складене із
частин” [11, с. 153].

З формального погляду, система – це сукупність функціональних
компонентів, взаємодіючих між собою для досягнення певної мети. Однією
із таких складових є організація.

Організація (франц. organisation – впорядковування, від лат. organum –
інструмент, знаряддя) – властивість будь-якого матеріального об’єкта, що
проявляється у впорядкованості структури, внутрішньої будови.
Організація означає сукупність пов’язаних між собою складових частин
(елементів) відповідного об’єкта, а також зв’язків (взаємовідносин) між
ними та іншими об’єктами, в результаті чого утворюється певне зовнішнє
організаційне середовище [20, с. 294].

Поняття “організація” в сучасній науці [3; 5; 11] має декілька смислових
значень. По-перше, під організацією розуміється стан системи,
призначеної для вирішення конкретних завдань або виконання функцій,
визначених метою. По-друге, організація розглядається як функція
управління поряд з іншими його функціями: плануванням, мотивацією,
обліком, контролем, оцінкою й іншими. По-третє, організація – це група
людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальних
цілей.

Організація у всіх перерахованих смислових визначеннях є предметом
вивчення управлінської науки та співвідноситься з категорією
“управління”.

Наука про управління в соціальному аспекті розкриває поняття
“управління” й “організація”, причому кожне з названих понять має
декілька трактувань. В.М. Плішкін визначає, що соціальне управління є
особливим видом діяльності, спрямованим на упорядкування, погодження
колективних дій людей для досягнення мети, яка стоїть перед ними [11, с.
11]. При характеристиці соціального управління часто використовуються
загальнотеоретичні положення кібернетики, у якій управління
розглядається як функції організованих систем, які забезпечують
цілісність їх структури, підтримання режиму функціонування згідно із
закладеною програмою [11, с. 12]. За словами М.І. Немченка та О.Г.
Гамалія, управління – це цілеспрямована, планомірна, заснована на
економічних, правових, психолого-педагогічних законах діяльність у
напрямі підвищення ефективності функціонування системи, якою
здійснюється управління [9, с. 8]. Дослідження поняття управління
підсумовує у своєму дослідженняі О.М. Клюєв, – це таке керівництво
людьми, використання коштів і методів, які дозволяють виконувати
поставлені завдання гуманним, економічним і раціональним шляхом. З
іншого боку, управління – область знання, що дозволяє здійснювати вплив
на творчу діяльність людини. У цьому випадку управління як поняття, що
включає методи і тактику, розуміється досить широко: від самоуправління
людини, що ставить перед собою цілі, до управління організацією [5, с.
34–35]. Виходячи з проблематики нашого дослідження, авторами тією або
іншого мірою використовуються різні сенси понять організації й
управління.

Аналізуючи сучасний стан функціонування правоохоронних органів та,
зокрема, установ виконання покарання, незважаючи на постійний розвиток і
досягнення на базовому, професійному рівні практичних підрозділів, можна
констатувати, що причинами невирішених проблем нацйчастіше є
недоопрацювання та упущення рівня надбудови: організаційного або
управлінського. Це, на нашу думку, підтверджено дослідженням О.М. Клюєва
[5, с. 35], пояснюється як недооцінкою важливості організаційного й
управлінь-ського аспектів функціонування, нерівноцінною підміною всього
управління переважно керівництвом і адмініструванням без вивчення
закономірностей, властивих управлінню, як важливій діяльнісній науці.
Так, опрацьовані нами джерела не дають чіткого тлумачення терміна
“організація установ виконання покарання” (або хоча б їх персоналу).
Виходячи з цього нами було сформульоване таке визначення організації
установ виконання покарання (за аналогією з В.М. Бризгаловим та В.Т.
Коломійцем) [4, с. 57] – це поєднання працівників установ виконання
покарання у єдиний колектив, планомірна організація процесу виконання
покарання та пов’язаного з ним процесу виправного впливу на засуджених,
забезпечення алгоритмів роботи окремих ланок системи і взаємодії між
ними та з іншими органами різних гілок влади та різних форм власності.

Аналогічна ситуація стосується і управління персоналом виправних
закладів. Ряд авторів дещо розрізнено формулюють таке поняття,
встановлюють кілька варіантів його побудови. Управління установами
виконання покарання – це різновид соціального державного управління,
який полягає в здійсненні цілеспрямованої дії з боку суб’єкта управління
на певні об’єкти (люди (засуджені), співробітники; органи, їх структурні
підрозділи; соціальні процеси) з метою виправлення, відбування покарання
засудженими, згідно з вироком, визначеним судом [9, с. 14], це
здійснення цілеспрямованої дії спеціальних органів управління на процес
виконання кримінальних покарань для досягнення цілей покарання [9, с.
24]. Управління виправно-трудовими установами являє собою
організаторську діяльність, здійснювану виконавчо-розпорядчими органами
[4, с. 56], це цілеспрямований свідомий вплив на структурні елементи
організаційної структури з метою забезпечення оптимального плину процесу
виконання покарання, виправлення та перевиховання злочинців [4, с. 56].
Управляти виправно-трудовою колонією означає забезпечити досягнення
поставлених перед нею цілей, найкращим чином використовуючи всі засоби
та ресурси, забезпечення правильного ходу роботи по всіх основних
напрямам діяльності [4, с. 57].

Під організацією персоналу установ виконання покарання ми розуміємо
статичний стан системи, яка лише початково сформована для вирішення
конкретних завдань і виконання функцій, визначених цілями діяльності
установ виконання покарання, та яка без зовнішнього чи внутрішнього
впливів на неї не змінюється. Об’єктами організації виступають, з одного
боку, персонал установ виконання покарання, який підрозділяється на
певні, спрямовані на виконання різних функцій, категорії, з іншого –
засоби та методи здійснення карно-виховного впливу на засуджених.

Змінити, спрямувати організацію (статичну систему) персоналу можна
тільки внаслідок впливу на неї. Таким впливом є управління, яке і
приводить до зміни організації персоналу, спрямування його
функціонування на досягнення поставлених цілей. На нашу думку, під
управлінням персоналом установ виконання покарання потрібно розуміти
сукупність взаємопов’язаних впливів на організаційну систему установ
виконання покарання та їх персоналу, направлені на найбільш ефективне
досягнення цілей виконання покарання. Тому, на нашу думку, управління є
провідною ланкою організа-ційної системи.

Складові системи організації управління персоналом установ виконання
покарання – це створення та забезпечення ґарантій ефективного
функціонування персоналу; організація плідної співпраці між різними
категоріями персоналу та взаємодії з державними та недержавними
організаціями; спрямування їхніх спільних зусиль на виправлення та
ресоціалізацію засуджених, забезпечення виправного процесу та
запобігання правопорушенням, що базується на основі аналізу оперативної
обстановки, комплексного застосування адаптованих корекційних методик та
цілеспрямованого залучення сил і засобів.

Проблеми юридичного, правового забезпечення функціонування персоналу
установ виконання покарання є для нашого дослідження пріоритетним
напрямом, адже основу правового забезпечення управління будь-якою
соціальною сферою складають формування та підтримка нормативно-правової
бази як засобу досягнення упорядкованості системи соціального управління
та її ефективності.

У загальній теорії права під правовим регулюванням розуміється процес
впливу держави на суспільні відносини за допомогою юридичних норм (норм
права) [21, с. 311]. За допомогою правового регулювання держава впливає
на поведінку учасників суспільних відносин, підпорядковує цю поведінку
правопорядку. Тобто правове регулювання – це здійснюваний державою вплив
на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку
відповідно до потреб суспільства, який чиниться за допомогою системи
правових засобів.

Завдання правового забезпечення функціонування систем управління
різноманітні. В узагальненому вигляді, за аналогією з В.М. Плішкіним
[11, 589], ми формулюємо такі завдання правового забезпечення
функціонування персоналу установ виконання покарання:

– нормативно-правове закріплення цілей діяльності персоналу установ
виконання пока-рання;

– забезпечення чіткого розподілу функцій та соціальних ролей персоналу
установ виконання покарання, їх прав та обов’язків, створення системи
взаємозв’язку управлінських відносин у цій сфері;

– розмежування і розподілу збирання, обробки інформації та надсилання
результатів її аналізу на різні рівні організаційної структури;

– раціональної побудови системи прийняття рішень у системі точного
співвіднесення її з інститутом відповідальності персоналу;

– нормативного визначення компетенції посадових осіб персоналу установ
виконання покарання при прийнятті ними управлінських рішень;

– упорядкування: розподілу часу, необхідного для виконання управлінських
функцій працівниками; зв’язку результатів праці з точними критеріями її
оцінки, в тому числі з розміром оплати, системою морального заохочення
тощо.

Особливим завданням правового забезпечення є формування наукової
організації праці та управління нею в установах виконання покарання. Ця
проблема тісно пов’язана з проблемою правового забезпечення організації
та функціонування систем управління. Результати досліджень [11, с. 590]
свідчать, що до 75 % всієї роботи в органах управління може бути у
певних межах стандартизовано та унормовано. Виходячи з особливої
складності та різноманітності цілей функціонування персоналу установ
виконання покарання та наявності різних творчо побудованих шляхів
досягнення головних цілей – виправлення та ресоціалізації засуджених, –
не всі з них можна докладно нормативно закріпити, проте завдання та
основні підходи до їх вирішення необхідно сформулювати нормативно.

Підводячи підсумок зазначимо, що організаційно-управлінські засоби
досягнення цілей функціонування персоналу установ виконання складають
сферу правового регулювання, правового забезпечення такої діяльності.
Удосконалюючи організаційні та управлінські сторони функціонування
персоналу установ виконання покарання, не можна досягнути бажаних
результатів без відповідної оптимізації правового регулювання
діяльності. Тобто організаційно-управлінські і правові засади тісно
пов’язані, взаємообумовлені і можуть бути ефективно використані лише у
взаємозв’язку. Таким чином, з метою створення організаційно-правових
засад формування та функціонування персоналу установ виконання покарання
необхідно врахувати найбільш значущі структурні елементи організації
діяльності установ виконання покарання, дослідити методологічні шляхи
ефективності функціонування їх персоналу. Наступна робота повинна
включати шляхи оптимізації правового регулювання означеної сфери
діяльності та вдосконалення її організаційної структури і кадрового
забезпечення.

Література:

1. Аксенов А.А. Организация взаимодействия в системе ИТУ (общие
положения): Учебное пособие. – Рязань: РВШ МВД СССР, 1979. – С. 69.

2. Багрий-Шахматов Л.В. Совершенствование управления исполнением
уголовных наказаний // ИТУ. – М., 1979. – № 8. – С. 31–32.

3. Бандурка О.М. Основи управління в ОВС: теорія, досвід, шляхи
удосконалення. – Харків: Основа, 1996. – 398 с.

4. Брызгалов В.Н., Коломиец В.Т. Некоторые вопросы организации и
управления ИТК. – К.: Наука, 1969. – 123 с.

5. Клюев А.Н. Правовые и организационно-управленческие аспекты
деятельности уголовного розыска Украины: Дисс…канд. юрид. наук: 12.00.07
/ Университет внутренних дел. – Харьков., 1997. – С. 223.

6. Кравчук В. Кадровое ядро коллектива // Персонал. – 2001. – № 1. – С.
55–57.

7. Кузнецова В.Ф. Правовые вопросы подбора, расстановки и подготовки
управленческих кадров местных советов депутатов трудящихся: Дисс. …канд.
юрид. наук. – К., 1972. – C. 170.

8. Матюхіна Н.П. Управління персоналом ОВС України (теорія і прикладні
аспекти) / За заг. ред. О.М. Бандурка. – Харків: Вид-во Університету
внутрішніх справ, 1999. – 286 с.

9. Немченко М.І., Гамалій О.Г. Основи управління органами виконання
покарань. Ч. 1: Збірник лекцій. – К.: РВВ КІВС, 2000. – 100 с.

10. Пєтков В.П. Управління виховно-виправним процесом: Дис. …д-ра
юрид. наук: 12.00.07./ Запорізький юридичний інститут Міністерства
внутрішніх справ України. – Харків, 1998. – С. 448.

11. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник
/ За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф.Кравченка. – К.: Національна академія
внутрішніх справ України, 1999. – 702 с.

12. Радов Г.О. Персонал и взаимодействие тюрьмы и общества // Права
людини. Інформаційний бюлетень Харківської правозахисної групи. –
1-15.11.2000. – № 31. – С. 2 –6.

13. Ренга Т.Н. Выбор факторов при проектировании нормативов штатной
численности аппарата управления ИТУ / Проблемы исправления и
перевоспитания осужденных: Сборник научных трудов ВНИИ МВД СССР. – М.:
ВНИИ МВД СССР, 1979. – С. 44–55.

14. Сестров М.И. Основы функционального анализа теории організации. –
Ленинград: Наука, 1972. – 174 с.

15. Управление и проблема кадров / Под ред. Г.Х. Попова, Г.А Джавадова.—
М.: Экономика, 1972. –176с.

16. Управление персоналом в условиях социально-рыночной экономики / Ред.
Марр Р., Шмидт Г.: Межд. орг. труда. – М.: Изд. МУ, 1996. – 479 с.

17. Управление социалистическим промышленным предприятием:
Справочно-методическое пособие. – К.: Техніка, 1974. – 224 с.

18. Шмаров И.В. Эффективность деятельности ИТУ. – М.: Юридическая
литература, 1968. –183 с.

19. Щекін Г.В. Основи кадрового менеджменту: Підручник. Книга ІІ.
Підбір, навчання і розвиток персоналу. – Видання 2-е, виправлене і
доповнене. – К.: МЗУУП, 1993. – 200с.

20. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова
редколегії) та ін. – Т. 4. – К.: Українська енциклопедія, 2002.

21. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.Е.
Крутских.– 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 450 с.

Похожие записи