Теоретичні основи наукових досліджень
1.2.1 Зв’язок науки з системою підготовки фахівців в Україні
Прискорення науково–технічного прогресу і переведення економіки на
ринкові відносини зумовлюють підвищені вимоги до якості підготовки
фахівців (в тому числі і легкої промисловості). Законодавством України
про освіту передбачено підготовку принципово нових фахівців.
Кваліфікаційними програмами для них встановлено вищий рівень вимог до
оволодіння гуманітарними дисциплінами, економічними та базовими
технічними. Перед студентами ставляться вимоги творчого розвитку, уміння
знаходити нетрадиційні рішення, добре орієнтуватися у відборі наукової
інформації, знати та застосовувати на практиці наукові методи в
організації науково–дослідної роботи, застосовувати нові технології з
використанням комп’ютерної техніки. Студент, закінчивши ВУЗ, має
відчувати себе спеціалістом та керівником, здатним вирішувати самостійно
складні виробничі та творчі задачі. Тому в процесі навчання з метою
розкриття творчих здібностей передбачено залучати студентів до виконання
науково – дослідних робіт (НДР) [9]. При цьому студенти мають знати
правила виконання НДР та дослідно конструкторських робіт (ДКР), що
регламентуються стандартами:
– ДСТУ 3973–2000 “Система розроблення та поставлення продукції на
виробництво. Правила виконання НДР. Загальні положення” [10];
– ДСТУ 3974–2000 ”Система розроблення та поставлення продукції на
виробництво. Правила виконання дослідно-конструкторських робіт. Загальні
положення” [11];
– ДСТУ 3008–95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура
і правила оформлення” [12].
1.2.2 Науково–дослідна робота як складова частина інноваційного процесу
“Наука – техніка – виробництво”
НДР є складовою частиною інноваційного процесу “наука – техніка –
виробництво”, його початковою стадією.
До НДР належать:
– фундаментальні дослідження – наукова діяльність, спрямована на
одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства,
людини;
– пошукові наукові дослідження – теоретичні дослідження, пов’язані з
поглибленням знань із визначеної наукової проблеми і створенням
підґрунтя для проведення прикладних досліджень;
– прикладні наукові дослідження – наукова діяльність, спрямована на
одержання і використання знань для практичних цілей [10].
1.2.3 Наука як система наукових знань. Головна функція науки
Наука – це динамічна система наукових знань, які розкривають нові явища
у суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності
людей.
Головна функція науки – пізнання об’єктивного світу, щоб його вивчати і
при можливості удосконалювати.
Існують три великі групи наук:
– природничі (фізика, хімія, біологія);
– суспільні (економічні, філологічні, історичні);
– науки про мислення (філософія, логіка, психологія).
Кожна наука передбачає створення єдиної логічно чіткої системи знань про
ту чи іншу сторону навколишнього світу, знань, зведених у систему.
Опираючись на глибокі знання, наука виявляє тенденції розвитку
природничих і суспільних процесів. Завдяки цьому вона стає засобом
передбачення наслідків людської діяльності, розкриває методику прийняття
рішень у цій діяльності. Тому найважливішим завданням науки є
передбачення майбутніх змін у природі і суспільстві. Важливою рисою
науки є її активний пошуковий характер. Вона повинна постійно
змінюватись і розвиватись, знаходити нові рішення і результати. Наука є
не тільки системою наукових знань, але й одночасно засобом, методом
зміни і перетворення в природі, суспільстві, техніці [13].
1.2.4 Об’єкти наукового дослідження та їх характеристика
Об’єктом наукового дослідження є матеріальний світ, що оточує нас, та
форми його відображення в людській свідомості. Об’єкт дослідження існує
незалежно від нашої свідомості, вибирається у відповідності з цілями
дослідження та складає предмет пізнання. Структура об’єктів наукового
дослідження представлена на рисунку 1.6.
Об’єкт наукового дослідження може бути натуральний – такий, що існує в
природі об’єктивно, незалежно від нашої волі та свідомості, та штучний –
такий, що створений людиною в результаті творчої діяльності .
Теоретичний об’єкт дослідження – “абсолютно чорне тіло”, “ідеальний газ”
у фізиці, “точка” у геометрії [14].
1.2.5 Методи теоретичних та емпіричних досліджень. Типи експериментів
Існують різні методи теоретичних та емпіричних досліджень.
Характеристика цих методів приведена на рисунку 1.7. Серед них:
загальнонаукові (теоретичні) та прикладні (емпіричні).
До загальнонаукових теоретичних методів наукових досліджень відносяться
перераховані нижче.
Системний аналіз – вивчення об’єкта дослідження як сукупності елементів,
що утворюють систему. Об’єкт оцінюється як система з усіма
чинниками, які впливають на його функціонування.
Абстрагування – це метод відволікання, який дає змогу переходити від
конкретних питань до загальних понять і законів. В процесі абстрагування
відбувається відкидання незначимих, побічних ознак, зв’язків та
відношень об’єкта, які погіршують проведення дослідження, тобто
відокремлення суттєвого від випадкового.
Моделювання – метод, що грунтується на заміні предмета або явища, які
вивчаються, на їх аналог (модель), що містить істотні риси оригіналу.
Аналогія – метод, при якому пізнання одних предметів і явищ досягається
на основі їх подібності з іншими. Наприклад, аналогія між течією рідини
та електричним струмом, поширення хвиль на воді та звуку в повітрі.
Дедукція – метод дослідження, при якому висновок про окремий елемент
множини робиться на основі знань про ознаки всієї множини. Суть дедукції
– використання загальних наукових положень для дослідження конкретних
явищ.
Індукція – метод дослідження, при якому по окремих фактах та явищах
встановлюються загальні принципи та закони. Наприклад, Менделєєв,
використовуючи факти про окремі хімічні елементи, сформулював
періодичний закон системи хімічних елементів. Індукція – основа
статистичних методів дослідження, яка дозволяє робити висновки про
властивості генеральної сукупності об’єктів по вивчених властивостях
певної кількості елементів вибірки з цієї сукупності.
Рисунок 1.6 – Структура об’єктів наукового дослідження
Рисунок 1.7 – Характеристика методів наукового дослідження
Синтез – протилежний аналізу метод, який полягає в дослідженні явища в
цілому, на основі об’єднання пов’язаних один з одним елементів в єдине
ціле. Синтез дозволяє узагальнювати поняття, закони, теорії.
Аналіз – метод наукового дослідження, при якому явище розчленовується на
складові частини з метою глибшого дослідження.
До емпіричних методів наукових досліджень відносяться наступні методи.
Формалізація – метод дослідження об’єктів, подання їх елементів у
вигляді спеціальної символіки, наприклад, формули, кодування факторів.
Гіпотетичний метод – грунтується на гіпотезі, науковому припущенні,
висунутому для пояснення будь-якого явища, яке потребує перевірки та
теоретичного обгрунтування, щоб стати достовірною науковою теорією.
Наприклад, англійський фізик Максвелл висунув гіпотезу про те, що в
природі існують не тільки короткі світлові хвилі, але й довгі. Через 25
років відкриття радіохвиль підтвердило гіпотезу Максвелла, яка була
основою для проведення експерименту по виявленню радіохвиль.
Аксіоматичний метод заснований на аксіомах – очевидних положеннях, які
приймаються без доказів. Теорія розроблюється шляхом логічних доказів з
використанням дедукції.
До методів, що використовуються на емпіричному рівні дослідження,
відносяться наступні.
Розрахунково-аналітичний – метод, що базується на визначених залежностях
процесу та передбачає розрахунки його елементів. Наприклад, метод
визначення норм часу на технологічно-неподільні операції при
виготовленні швейних виробів.
Органолептичний – метод, що базується на використанні органів відчуттів
(смаку, запаху та ін.) для визначення властивостей об’єкта дослідження.
Спостереження – метод дослідження предметів та явищ в тому вигляді, в
якому вони існують в природі та суспільстві. Спостереження ведеться
цілеспрямовано, спостерігається тільки те, що має теоретичний та
практичний інтерес, людина не втручається у хід процесу явища, що
вивчається (наприклад, спостереження за ростом рослин в біології та
сільському господарстві). Дослідник лише фіксує певні значення
параметрів.
Експеримент – метод дослідження об’єкта в чітко заданих умовах, що
задаються дослідником, який дозволяє слідкувати за явищем, що
вивчається, та керувати ним. Експеримент може бути якісним та
кількісним.
Якісний експеримент – фіксує факт існування явища (його ще називають
установочним).
Кількісний – експеримент, що передбачає виконання спостережень та
вимірювань. Впровадження результатів у практичну діяльність – методичні
прийоми реалізації результатів наукового дослідження у практичну
діяльність людей (наприклад, удосконалення технологічного процесу
виробництва продукції) [13, 15].
1.2.6 Методологія експериментального дослідження
В процесі експерименту проводять значну кількість досліджень
(вимірювань). Дослідник отримує велику кількість результатів
експериментів, після обробки яких він отримує графіки, таблиці та
діаграми. На це необхідно багато часу, тому перед початком експерименту
необхідно розробити методологію експериментального дослідження.
Методологія експерименту – це загальна структура (проект) експерименту,
тобто постановка та послідовність виконання експериментальних
досліджень. Методологія експерименту містить наступні основні етапи:
розробка плану–програми експерименту;
оцінка вимірів та вибір засобів для проведення експерименту;
– проведення експерименту;
– обробка та аналіз експериментальних даних [16, 10].
1.2.7 План–програма експерименту. Робоча гіпотеза
План-програма експерименту включає наступне:
– назву теми дослідження;
– робочу гіпотезу;
– методику експерименту;
– перелік необхідних матеріалів, пристроїв, установок;
– список виконавців експерименту;
– календарний план роботи;
– кошторис на виконання робіт.
Робоча гіпотеза – передбачення, достовірність і точність якого на
певному рівні науки та техніки не може бути підтверджена. Гіпотеза
визначає напрямок проведення наукових досліджень. Без гіпотези неможливо
проводити дослідження, так як невідомо, з якою саме метою потрібно їх
виконувати, що та як спостерігати. В процесі дослідження робоча гіпотеза
уточнюється в залежності від отриманих результатів.
Основа план–програми експерименту – методика експерименту. Необхідно
визначити мету та задачі дослідження. При цьому необхідно вибрати
чинники, що будуть змінюватися (варіюватися). Це головні чинники. Всі
інші – другорядні, як правило, постійні [9, 14].
1.2.8 Засоби вимірювань. Загальні відомості про вимірювання та похибки
вимірювань
Експеримент проводиться за допомогою засобів вимірювань – приладів,
пристроїв, обладнання, машин, апаратів. Засоби вимірювань можуть бути
стандартні (наприклад розривна машина РТ–250, на якій визначаємо
міцність шва), або виготовлені самостійно. Важливим моментом є
встановлення точності вимірів та похибок, чим займається наука
метрологія.
Вимірювальні пристрої характеризуються наступними показниками:
гранична похибка показу (пристр – максимальна різниця по абсолютній
величині між одиничним показом пристрою аi та істинним значенням
величини х, що вимірюється:
(пристр=max/ аi – x /
(1.1)
– ціна поділки шкали приладу – різниця величин, що відповідають двом
сусіднім поділкам [15].
1.2.9 Мета і задачі кількісного експерименту
Кожен об’єкт дослідження оточує середовище, з яким він взаємодіє. При
проведенні дослідження врахувати вплив всіх факторів неможливо. Однак,
чим більше факторів враховано, тим точніший результат дослідження, вища
його якість. Фактори середовища, що впливають на об’єкт дослідження,
називають вхідними факторами (Х1 – Хn). Реакція об’єкта дослідження на
вплив вхідних факторів – вихідні параметри або функція відгуку (Y). Мета
кількісного експерименту – знаходження взаємозв’язку (залежності) між
вхідними факторами Х1 – Хn та вихідним параметром (функцією відгуку) Y,
який можна описати рівнянням виду
Y=f(X1, X2 …Xn)
(1.2)
де Y – відгук, функція відгуку, вихідний параметр;
X1, X2, Xn – вхідні фактори.
При дослідженні складного об’єкта дослідження S (який характеризується
значною кількістю факторів, що впливають на нього), користуються методом
“чорної скриньки”. Відбір вагомих факторів впливає на ступінь
достовірності отриманих результатів. Якщо якийсь вагомий фактор не
врахований, то висновки, отримані в результаті дослідження, можуть бути
помилковими, неповними або невірними.
Необхідно розділити фактори на неконтрольовані Z (наприклад, зміна
напруги в електричній мережі, неоднорідність оброблюваного матеріалу,
психофізіологічний стан дослідника, ступінь зносу обладнання,
приладів) та контрольовані. Серед контрольованих необхідно вибрати
чинники, які будуть змінюватися (X1… Xn) – варіюватися (значимі), та ті,
які будуть постійними (Xn+1… Xm) (рисунок 1.8) [9].
2
4
E
E
df¬
®
gdk’7
&
&
&
Рисунок 1.8 – Схема «чорної скриньки» або «чотирьохполюсника»
1.2.10 Приклад дослідження технологічного процесу дублювання матеріалу
клейовою прокладкою з використанням методу математичного планування
експерименту
Використовуючи метод «чорної скриньки», розглянемо приклад, як впливає
температура верхньої подушки преса (Tв.п.) та час обробки (час
дублювання) (() на якість клейового з’єднання тканина – клейова
прокладка (дублерин).? В даному прикладі якість клейового з’єднання
можна оцінити за допомогою зусилля розшарування (F). Схема
експериментального дослідження представлена на рисунку 1.9.
? В роботі приймала участь Лебідь О.С.
1 – тканина;
2 – дублерин;
3 – динамометр;
4 – затискачі.
Рисунок 1.9 – Схема експериментального дослідження
Застосуємо метод “чорної скриньки” для даного дослідження (рис. 1.10).
Тв.п. – температура верхньої подушки преса, ? С;
( – час дублювання, с;
Тн.п. – температура нижньої подушки
преса, ? C;
W – зволоження матеріалу, %;
Т – температура навколишнього
середовища, ? C;
F – зусилля розшарування, Н;
Z – неконтрольовані фактори.
Рисунок 1.10 – Схема дослідження технологічного процесу дублювання
з використанням «чорної скриньки»
Метою кількісного експерименту є знаходження кількісної залежності між
вхідними факторами температурою верхньої подушки пресу (Тв.п) і часом
дублювання (() та функцією відгуку – зусиллям розшарування F
F = f (Тв.п., ().
(1.3)
Останнім часом широко застосовується методика математичного
планування експерименту, яка дозволяє різко зменшити кількість
експериментальних дослідів та підвищити точність результатів.
Розглянемо її застосування в нашому прикладі.
Методи математичного планування експерименту дозволяють задавати
факторам, що варіюються, два значення – min та max, які називаються
рівнями варіювання. Нижній рівень варіювання позначається як –1, верхній
рівень варіювання +1, тобто проводиться кодування факторів (таблиця
1.2).
Таблиця 1.2 – Кодування факторів
Характеристика фактора Натуральні фактори Кодовані фактори
Х1, (C Х2, с Х1 Х2
Верхній рівень фактора 136 14 +1 +1
Нижній рівень фактора 126 8 –1 –1
Нульовий рівень фактора 131 11 0 0
Інтервал варіювання 5 3 1 1
Нульовий рівень варіювання фактора:
Х10=(126+136)/2=131(С;
Х20=(8+14)/2=11 с.
Інтервал варіювання – це половина різниці між верхнім та нижнім рівнями
варіювання.
Кодування факторів проводимо для зручності записів плану експериментів
та обробки експериментальних даних. Значення факторів на нижньому та
верхньому рівнях варіювання вибираються з попередніх досліджень або з
літературних джерел. Для прикладу, що розглядається, при Тн.п.=126(С та
( =8 с клей починає розплавлятися в структурі матеріалу – це нижній
рівень варіювання факторів. При Тн.п.=136(С та ( = 14 с клей
розчиняється в структурі тканини, тканина стає жорсткою та ламкою – це
верхній рівень варіювання факторів. Тобто, вибирати більші чи менші
значення факторів недоцільно [17, 18].
Для проведення двофакторного експерименту складається матриця планування
експерименту у вигляді таблиці 1.3, яка містить всі можливі комбінації
вхідних факторів.
Таблиця 1.3 – Матриця планування експерименту для двох факторів
Дослід,
J Фактори Результати дослідів
Кодовані Натуральні У1j У2j
Х1 Х2 Х1, (C Х2, с
1 –1 –1 126 8 16,0 18,0
2 +1 –1 136 8 25,5 27,0
3 –1 +1 126 14 22,1 23,8
4 +1 +1 136 14 28,5 30,3
Щоб пересвідчитись у тому, що одне і те ж поєднання рівнів вхідних
факторів приводить до отримання близьких значень функції відгуку, кожний
експеримент повторюємо двічі, тобто проводимо паралельні досліди для
оцінки відтворюваності експерименту і можливості проведення статистичних
оцінок.
За результатами експериментів обчислюємо середнє арифметичне
результатів експерименту (характеризує результат вимірювання) та
дисперсію – характеризує точність цього результату.
Згідно з вимогами регресійного аналізу обробка та використання
результатів експериментальних досліджень можливі тільки у випадку, коли
дисперсії вимірювань функції відгуку в кожній точці експерименту
однакові. Така властивість називається однорідністю дисперсій.
Однорідність дисперсій перевіряється за допомогою критерію Кохрена.
Експеримент вважається відтворюваним, а оцінка дисперсії однорідною,
якщо розрахункове значення критерію Кохрена G менше його припустимого
табличного значення Gтабл., тобто
G (Gтабл.
(1.4)
Якщо умова (1.4) не виконується, то необхідно або перебудувати схему
експерименту, або збільшити кількість паралельних дослідів.
Далі переходимо до побудови математичної моделі технологічного процесу у
вигляді полінома (рівняння регресії, многочлена) вигляду
У=b0+b1Х1+b2Х2,
(1.5) де b0, b1, b2 – коефіцієнти
рівняння регресії або коефіцієнти полінома.
Коефіцієнти рівняння регресії (полінома, многочлена) визначаються в
залежності від значень функції відгуку УJ.
Таким чином, математична модель технологічного процесу дублювання
матеріалу верху клейовою прокладкою має вигляд (у кодованому вигляді):
У=23,9+3,9Х1+2,3Х2.
(1.6)
Аналізуючи рівняння регресії, слід відмітити, що значення деяких
коефіцієнтів регресії можуть бути дуже малі. Чим менший коефіцієнт, що
стоїть біля фактора, тим менший вплив має даний фактор на функцію
відгуку. Перевірка значущості коефіцієнтів математичної моделі
технологічного процесу, що досліджується, виконується за допомогою
критерію Ст’юдента. Абсолютне значення коефіцієнта (по модулю) повинно
бути більшим за значення критерію Ст’юдента. При невиконанні цієї умови
даним коефіцієнтом рівняння регресії можна нехтувати (вплив даного
фактора незначний). В іншому випадку коефіцієнт вважається значущим.
Оскільки вибір моделі – це етап, оснований на досвіді дослідника, то
функція відгуку У, що апроксимується поліномом, може і не відповідати
(бути неадекватною) експериментальним значенням вихідної величини У.
Тому необхідно перевірити математичну модель на адекватність
результатам, які були отримані в ході експерименту. Перевірку
адекватності математичної моделі реальному технологічному процесові
проводимо за допомогою F – критерію Фішера. Рівняння регресії вважається
адекватним, якщо
F ( FТ,
(1.7)
де FТ – допустиме значення критерію Фішера.
Якщо математична модель неадекватна, то необхідно перейти до більш
складної форми рівняння регресії, або зменшити інтервал варіювання
факторів.
Перейдемо від кодованих змінних до натуральних (розкодування факторів):
Хі = (Хі – Хі0)/(Хі, і=1, n
(1.8)
Х1= (Тв.п. – 131)/5 = 0,2 Тв.п. –
26,5;
Х2= (( – 11)/3 = 0,33 ( – 3,67.
Підставляємо отримані значення в рівняння регресії (1.6):
F = 23,9 + 3,9 (0,2 Тв.п.- 26,2) + 2,3 (0,33 ( – 3,67);
F = – 86,7 + 0,78 Тв.п. + 0,76 (.
Для графічного відображення функції відгуку створимо таблицю 1.4.
Таблиця 1.4 – Залежність зусилля розшарування від часу при постійній
температурі
Температура верхньої подушки преса, ? С Час дублювання, с Зусилля
розшарування, Н
126 8 17,66
14 22,22
131 8 21,56
14 26,12
136 8 25,46
14 30,02
1.2.11 Аналіз експериментальних даних та висновки по науково–дослідній
роботі
Аналіз експериментальних даних та висновки оформляємо згідно ДСТУ
3008–95:
оцінка одержаних результатів з урахуванням світових тенденцій;
область використання результатів роботи;
висновки [12].
Для розглянутого прикладу ці розділи звіту можуть мати наступний зміст.
Оцінка одержаних результатів з урахуванням світових тенденцій
В результаті виконання індивідуальної самостійної роботи з дисципліни
“Науково–дослідна робота та інтелектуальна власність” на тему
“Математичне планування експерименту в технологічних дослідженнях
впливу температури та часу на зусилля розшарування клейового
з’єднання” отримано математичну модель технологічного процесу дублювання
деталей на пресі, яка має вигляд
F = –86,7+0,78 Тв.п.+0,76?
та побудовано графік відображення функції відгуку F (рисунок 1.11).
Оцінюючи одержані результати, можна сказати, що зусилля розшарування F
прямо пропорційне часові обробки ( при Тв.п.= const на ділянці досліду.
В даному прикладі досліджувались вовняні тканини. З літературних джерел
відомо, що раціональне зусилля розшарування для костюмних тканин має
становити 24 Н. З графіка видно, щоб отримати таку величину зусилля
розшарування, необхідно задати температуру Тв.п.=131(С та час обробки
(=11–14 с. При необхідності економії часу раціональне зусилля
розшарування забезпечується при (=8 с та Тв.п= 136 ?С. При необхідності
економії електроенергії раціональне зусилля розшарування забезпечується
при Тв.п=131?С та (=11–14 с.
Рисунок 1.11 – Графік залежності F = f (() при Тв.п.= const
Таким чином, можна визначити раціональне зусилля розшарування по
графіку, встановивши параметри температури та часу дублювання.
Враховуючи світові тенденції по виготовленню текстильних матеріалів
полегшеної структури та вимоги до якості дублювання таких матеріалів,
одержані результати дослідження дозволяють вибрати раціональні режими
дублювання.
Область використання результатів роботи
Результати, отримані при виконанні самостійної роботи можна
використовувати на підприємствах легкої промисловості при дублюванні
вовняної тканини клейовою прокладкою в процесі виготовлення швейних
виробів.
Наприклад, при точно заданих параметрах ВТО під час дублювання пілочки
жіночого жакету можливо уникнути неповного, часткового або навіть
надлишкового дублювання.
ЛІТЕРАТУРА
1 Энциклопедический словарь медицинских терминов/ Под ред. Г.В.
Петровский. – М.: Советская энциклопедия, – Т. 2.1983, 448 с.
2 Тихомиров В.В. Ошибка Эдиссона. – М., Политиздат, 1973, 126 с.
3 Мосов С. Формування інтелектуальних активів – наша опора в третьому
тисячолітті
4 Галиця І.О. Інновації у контексті економіко-екологічних процесів //
Вісник НАН України. – 2004. – № 4. – Ст. 10-21.
5 Ніколаєва Г.П., Цебренко І.О., Гаценко С.В. Нанотехнології: сучасний
стан і майбутнє // Легка промисловість. Тези доповіді конференції
молодих вчених та студентів, Київ, КНУТД. – 2005.
6 Проспекти фірми «Фрейденберг»
7 Патент 2016153 Российской Федерации, МКИ 5 D 04 H 1/60. Нетканый
термоклеевой материал / Н.П.Березненко, М.В. Цебренко, И.П.Остапчук и
др. – № 4899516/12; Заявл. 03.01.91; Опубл. 15.07.94. – 5 с.
8 Материаловедение швейного производства / Б.А. Бузов, Т.А. Модестова,
Н.Д. Алыменкова.–М.:Легпромбытиздат, 1986.–424 с.
9 Пальчевский Б.А. Научное исследование: объект, направление, метод. –
Львов:Вища школа. Издательство при Львовском университете, 1979.– 180 с.
Об’єкти наукового дослідження (матеріальний світ, що оточує нас)
теоретичний (ідеальний)
емпіричний
(той, що існує в природі)
натуральний (створений природою)
створений в результаті творчості людини
явище
матеріальне тіло
спосіб, процес
пристрій
речовина
використання за новим призначенням
емпіричні прийоми
системний аналіз
моделювання
Загальнонаукові (теоретичні)
Прикладні (емпіричні)
теоретичні
формалізація
гіпотетичний
аксіоматичний
синтез
аналіз
індукція
абстрагування
аналогія
дедукція
Методи наукових досліджень
розрахунково–аналітичний
органолептичний
спостереження
експеримент
впровадження результатів у практичну діяльність
Х1
Х2
Хn
Y
Z
Xn+1 Xn+2 Xm
S
4
F
? ? ? ? ? ?
2
F(Y)
3
1
? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?
Тв.п.
(
F
Z
Тн.п. W Т
Технологічний
процес
дублювання
8 11 14
(, с
F, Н
35
25
15
5
Тв.п. =136 ( С
Тв.п.=131 ( С
Тв.п.=126 (С
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
