Реферат

на тему:

Тенденції розвитку шахрайства на ринку нерухомості

Шахрайство, будучи складовим елементом всього масиву корисливої
злочинності, зокрема вчинюване у сфері обігу нерухомого майна, має всі
основні риси кримінологічної характеристики цієї групи злочинів.
Сучасний період розвитку вітчизняного кримінального законодавства
характеризується розробкою і реалізацією заходів охорони економічних
відносин, які засновані на принципах рівності всіх форм власності і
конституційно закріпленому пріоритеті державного захисту основних прав
особи, а також права на власність. Зріст практично всіх видів корисливої
злочинності цього періоду є за визначенням В.В. Лунєва, певною платою
суспільства за свою економічну, політичну і, певною мірою, світоглядну
свободу. Досвід країн зі стабільною ринковою економікою свідчить, що за
відсутності тенденцій до зниження економічної злочинності в цілому
заволодіння чужим майном має стійкі показники зросту [1, с. 253].

Питання шахрайського заволодіння нерухомим майном частково розглядались
такими авторами, як О.В. Смаглюк, І.В. Александров, О.В. Лисодід, С.Ю.
Романов та ін. Але кримінальні аспекти ринку нерухомості в зазначених
працях глибокому дослідженню не піддавались. Актуальність цієї
проблематики останнім часом зростає, що зумовлено цілим рядом факторів:
високим ступенем суспільної небезпеки; великою поширеністю злочинних
посягань на ринку нерухомості; тенденціями зростання цього виду
злочинності в Україні; високою латентністю; наявністю недоліків у
законодавстві та ін.

Сучасне шахрайство зазнає суттєвих якісних змін у повній відповідності
до прогнозів криміналізації тих сфер життєдіяльності, де присутній обіг
значних грошових коштів і спостерігаються проблеми реалізації заходів
правового регулювання. На сьогодні криміналізовані такі сектори
економіки, які інтенсивно розвиваються, а саме: банківський, страховий,
туристичний бізнес і, безперечно, ринок нерухомості.

Головним показником розвитку в країні нормальних ринкових відносин є
стан ринку нерухомості загалом і його окремих секторів зокрема. Ринок
нерухомості – це важлива складова будь-якої національної економіки, бо
нерухомість – найважливіша частина національного багатства, на частку
якої припадає помад 50 % світового багатства. Без ринку нерухомості не
може бути ринку взагалі, оскільки ринки праці, капіталу, товарів і
послуг та інші для здійснення статутної діяльності повинні мати (або
орендувати) необхідні приміщення. Важливе значення вітчизняного ринку
нерухомості як сектора економіки підтверджується його значною часткою у
валовому національному продукті, високим рівнем надходжень до бюджету
від первинного продажу, здачею в оренду державної і муніципальної
нерухомості (зокрема землі), високим рівнем збору до бюджету від
податків на нерухомість і операцій з нею [2, с. 7].

Таким чином, кримінальної атаки зазнають ті сфери ринку, де переміщення
фінансових потоків і їх цивільно-правового аналогу – прав та обов’язків,
– неналежними чином захищені від злочинного впливу. Негативні процеси,
які проходять в динаміці й структурі зареєстрованої злочинності
останнього десятиліття, є наслідком не тільки соціально-економічних
складностей перехідного періоду, але і слабкістю кримінально правової
політики держави, помилок в прогнозуванні кримінальних тенденцій і їх
впливу на правоохоронну діяльність держави.

Кримінологічні дослідження останніх років дозволяють згрупувати
характеристики шахрайства у такому вигляді:

– розповсюдження шахрайства в його абсолютних показниках;

– зріст загальної кількості шахрайства в структурі всіх злочинів проти
власності й в структурі злочинності в цілому;

– високі темпи зростання кількості фактів вчинення даного виду злочинів;

– збільшення рівня латентності цього виду злочинів;

– суттєве випередження шахрайства за темпами росту як всіх злочинів
проти власності, так і злочинності в цілому [3, с. 39].

Великі шахрайства, які відомі сучасній судово-слідчій практиці:
посягання на значні грошові суми, об’єкти нерухомості, які мають значну
вартість, а також на майнові права на ці об’єкти, характеризуються
складністю схем обману, маскуванням під укладення і здійснення легальних
цивільно-правових договорів.

Небезпека зростання злочинів цього виду злочинів полягає, по-перше, у
прямих збитках від реалізації шахрайських схем, що складають великі суми
грошей, а жертвами при цьому є велика кількість громадян; по-друге, –
усвідомленні суспільством, що злочинці в переважній більшості не несуть
відповідальності за шахрайство; як наслідок, образ вдалого афериста
асоціюється з іміджем успішного підприємця. Обман проявляється вже не як
спосіб досягнення злочинного результату, а як засіб самоствердження у
певній сфері.

Тенденція реалізації навичок і вмінь на тлі кримінального обману стрімко
розвивається згідно із загальною характеристикою розвитку злочинності в
сфері економіки як найбільш організованої, технічно оснащеної,
використовуючи скоріше інтелектуальні (інформаційні, а в даному разі –
саме шахрайські) способи досягнення протиправної мети. Навряд чи
необхідно шукати причини стрімкого розвитку сучасного шахрайства тільки
в кризових явищах. Поява нових об’єктів кримінального інтересу при
зволіканні та відвертій слабкості заходів правової охорони є скоріше
умовою реалізації традиційних для кримінального світу способів
досягнення мети. Не буде перебільшенням стверджувати, що шахрайство на
різних етапах існування нашої держави утворювало суттєвий сектор серед
всіх видів корисливих злочинів. Кримінологічні дослідження і огляди
судової статистики свідчать про, те що злочини проти власності, вчинені
способами шахрайства, завжди мали вагому частку, поступаючись тільки
крадіжкам, і посідають, як правило, друге місце після них в кримінальній
статистиці.

Аналіз криміногенної обстановки в Україні свідчить про зростання
злочинних проявів, пов’язаних з незаконним заволодінням нерухомістю
громадян, у тому числі – при операціях з нерухомим майном. За даними
офіційної статистики, подібний вид займає приблизно 5 % у структурі
шахрайства проти власності громадян, але, на нашу думку, справжній
масштаб шахрайства у сфері нерухомості тільки можливо уявити [4, с.
183].

У своєму намірі заволодіти чужою нерухомістю злочинці не зупиняються ні
перед чим, і ці злочини становлять велику небезпеку у зв’язку з тим, що
нерідко потерпілі в результаті злочинних дій шахраїв позбавляються права
на нерухомість, а злочинні структури отримують свій “прибуток”.

Організована злочинність у сфері нерухомості характеризується тим, що
злочинні угруповання, відповідальність за створення або участь у яких
передбачена статтями 255–257 КК, легалізувалися і працюють під “дахом”
ріелтерських фірм, нотаріальних контор і створених при них служб
безпеки. У великих містах такими фірмами відкриті численні агентства.

На ринку нерухомості активно діє кримінальний бізнес, і слід зазначити,
що кримінальні аспекти нерухомості є часткою більш загальної проблеми –
проблеми організованої злочинності. Це зумовлене насамперед тим, що
шахрайські дії в цій галузі, як правило, вчиняються стійкими злочинними
групами, які мають достатньо повну інформацією про осіб, вимушених у
силу багатьох обставин змінювати свої житлові умови. Шахрайства з
нерухомістю є небезпечними, оскільки групи осіб, які їх вчинюють,
найбільш стійкі, і їм притаманні всі ознаки організованих злочинних
груп: внутрішня структурованість, ієрархічність є чітким, розподілом
функцій. Так, В.Н. Кудрявцев підкреслює, що “…невмілий та
непідготовлений перехід до ринкової економіки створив у країні такі
умови, за яких порушення закону перетворилось у змушений спосіб життя
великої частини населення, а організована злочинність стала вигідною й
досить безпечною формою діяльності найбільш активних прошарків
населення” [5, с. 98].

Простежується також і наявність корумпованих зв’язків членів таких груп
з працівниками правоохоронних органів, котрі або не втручаються в їх
злочинну діяльність, або її прикривають, забезпечують безпеку злочинним
групам (найгірше, що нерідко вони є членами цих злочинних груп).
Дослідники зазначають: “У нас злочинні організації починають виконувати
функції органів влади, управління та правосуддя” [6, с. 199].

oooooooooooooooooooooooooooo

и з цієї проблеми, проведення особистих досліджень дозволили дійти
висновку, що схема діяльності організованої злочинної групи має такий
вигляд: корумпований чиновник (працівник міліції, працівник ЖЕКу), який
в силу свого службового становища володіє інформацію про “потенційних
жертв”, передає інформацію безпосередньо злочинній групі, котра починає
організаційно-технічні заходи з підготовки злочину (вивчення способу
життя майбутньої жертви, її навичок, роду діяльності, кола знайомих і т.
ін.). При цьому слід зазначити, що майже завжди корумпований чиновник
надає послуги не одноразово, а входить у злочинну групу як повноправний
член. Потім приймається рішення про методику впливу на жертву (або
організовується споювання суб’єкта з метою подальшого впливу, або
пропозиція об’єктивної матеріальної та іншої допомоги з метою входження
в довіру та майбутнього відчуження нерухомого майна шахрайським шляхом
та ін.).

Наступний етап – безпосереднє заволодіння правом на майно, тобто на
нерухомість. Юридичний бік питання забезпечує нотаріус, котрий також
нерідко є членом організованої злочинної групи. Нотаріус завіряє
заздалегідь недійсну угоду та реєструє її в БТІ (Бюро технічної
інвентаризації) та в органах державної реєстрації прав на нерухоме
майно. Для того, щоб договір був зареєстрований відразу і цей процес не
привертав уваги, до схеми вводиться корумпований працівник БТІ, і в
результаті, знову шахрайським шляхом, нерухоме майно відходить на
користь злочинної групи.

Шахрайство як об’єкт кримінологічного дослідження має історію і
внутрішню спеціалізацію. В кримінальному оточенні існує і продовжує
накопичуватись досвід, часто – унікальний щодо вчинення злочинів даного
виду. Кримінологи відзначають процес витіснення зі сфери корисливої
злочинності примітивного кримінального типу інтелектуальним і
підприємницьким злочинцем з новими більш досконалими способами і формами
злочинної діяльності. Сучасні шахраї – це, здебільшого, громадяни, які
раніше не притягались до кримінальної відповідальності, які ззовні
ведуть законослухняний спосіб життя, позитивно характеризуються, мають
середню спеціальну чи вищу освіту [7, с. 57].

Кримінальний інтерес в даній сфері виправданий, перш за все,
надприбутковістю протиправного промислу і високим рівнем латентності.
Одна стрімко і вміло проведена операція дає дохід, який покриває не
тільки затрати на її підготовку, але і є набагато вищими, у порівнянні з
доходами отриманими, наприклад, від крадіжки.

За структурою злочинність у розглядуваній сфері можна розділити на дві
великі групи: злочини стосовно покупців і злочини відносно продавця
(власника).

Злочини стосовно покупця виявляються в таких формах:

– продаж або здача в оренду, передача в заставу нерухомості особою, яка
не є її власником. При цьому, зазвичай, використовуються підроблені або
вкрадені документи, дублікати свідоцтв про право власності на
нерухомість;

– продаж або здача в оренду одного й того самого об’єкта відразу
декільком особам;

– привласнення коштів без виконання умов угоди, відхилення від передачі
нерухомості новому законному власникові, відмова від переселення і
виписки з проданого житла; злочинне заволодіння коштами, призначеними
для придбання нерухомості;

– привласнення коштів до нотаріального оформлення угоди;

– привласнення одним з учасників усієї суми, отриманої від угоди,
замість належної йому частки;

– визнання угоди недійсною і привласнення різниці між фактично
виплаченою ціною та інвентаризаційною вартістю нерухомості, зазначеної в
договорі купівлі-продажу.

Стосовно продавця (власника) злочинні дії виявляються в таких найбільш
характерних формах:

– вимагання, тобто вимога передачі нерухомого майна або прав на майно,
або здійснення будь-якої дії майнового характеру під загрозою насильства
над особистістю власника нерухомості (підписання договору дарування,
договору купівлі-продажу і т. ін.);

– шахрайство, коли злочинці, продавши квартиру потерпілого,
відмовляються надати замість неї іншу або розплатитися з ним, або
вдаються до маніпуляцій у процесі розрахунку з продавцем (власником) з
метою заволодіння нерухомістю за мінімальні кошти (використання
фальшивих купюр, “ляльки” тощо) [8, с. 23].

Із зазначеного вище випливає, що злочинність у сфері нерухомості в нашій
країні стала свого роду способом життя, і вчиняється вже не тільки
маргінальними особами, а й представниками інших, ззовні благополучних
шарів суспільства. Особа злочинця у справах про злочинні зазіхання на
ринок житла характеризується цілою низкою специфічних якостей,
властивостей та особливостей, які необхідно враховувати в процесі
боротьби з даним різновидом злочинної діяльності.

Таким чином, можна дійти висновку, що, хоча прийоми шахрайства при
укладанні договорів з нерухомим майном у більшості випадків стереотипні
та здійснюються шляхом обману та зловживанням довірою, практика все ж
таки свідчить, що діяльність правоохоронних органів з виявлення й
розслідування кримінальної діяльності злочинних груп у сфері нерухомості
є малоефективною. Використання оперативними органами та слідчими
традиційних криміналістичних методів і засобів розкриття й розслідування
злочинів головним чином спрямоване на загальнокримінальні шахрайства у
формі простої співучасті. Своєрідність та специфіка функціонування
злочинних груп у сфері нерухомості потребує нових підходів, ідей при
розробці методики розслідування таких злочинів.

На сьогодні організація роботи ОВС не відповідає в повному обсязі
вимогам комплексного підходу до розв’язання цього складного питання.
Відповідно до вивченого матеріалу, пропонуємо такі шляхи підвищення
ефективності діяльності правоохоронних органів у цій галузі:

1) узгодження дій правоохоронних органів,

2) удосконалення інформаційного забезпечення та взаємодії з органами
державної реєстрації операцій з нерухомим майном та БТІ;

3) зміцнення контактів правоохоронних органів з нотаріатом та приватними
реєлторськими фірмами;

4) посилення співпраці правоохоронних органів з ЖЕКом та іншими
структурами, які беруть участь у прийнятті рішень щодо зміни правового
режиму нерухомості;

5) створення підрозділів, які спеціалізувались б на розкритті та
розслідуванні саме шахрайств, пов’язаних з нерухомим майном;

6) запровадження спецкурсів або вивчення спеціальних тем, щодо
висвітлення питань розкриття та розслідування шахрайства з нерухомим
майном у вищих навчальних закладах МВС, що буде сприяти підготовці
спеціалістів в цій сфері;

7) співпраця із засобами масової інформації щодо висвітлення типових
заходів обережності при укладенні договорів з нерухомим майном.

Зростаюча криміналізація ринку нерухомості потребує посилення роботи
правоохоронних органів, усунення прогалин в законодавстві та підвищення
правової культури і юридичної освіченості пересічних громадян.

 

Список використаних джерел

1. Лунеев В.В. Преступность XX века. Мировые, региональные и российские
тенденции. – М., 1997.

2. Павлов В.І. Ринок нерухомості: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2006. – 336
с.

3. Лимонов В.Н. Мошенничество: уголовно-правовые и криминологические
характеристики: Учеб. пособие. – М., 2000.

4. Лисодід А.В. Кримінологічна характеристика шахрайства в Україні //
Проблеми законності. – 2000. – Вип. 45. – С. 177–185.

5. Кудрявцев В.Н. Преступность и нравы переходного общества. – М., 2002.
– 238 с.

6. Павлова Н.В. Тенденції розвитку шахрайства в житловій сфері // Вісник
Запорізького юрид. ін-ту. – 2004. – № 2. – С. 196–197.

7. Волков В.В. Уголовно-правовые меры борьбы с мошенничеством в сфере
оборота недвижимости: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. –
Ростов-на-Дону, 2005.

8. Міненко С.В. Злочини з нерухомістю. Які вони?: Юстиніан-2004. – Вип.
3. – С. 23–29.

А.В. Микитчик. Тенденції розвитку шахрайства на ринку нерухомості.
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
14’2006.

 

Похожие записи